Характеристика та стан розвитку промисловості України.

Промисловість — провідна і найважливіша галузь виробничої сфери і всього народногосподарського комплексу України. В ній створюється близько 67 % валового суспільного продукту держави.

Рівень розвитку промисловості і характер її розміщення в країні не відповідають сучасним вимогам. Це стосується в першу чергу організації виробництва і його технічного оснащення. Надто велика частка застарілого і спрацьованого обладнання; наприклад, на деяких підприємствах чорної металургії до 90 %. За таких умов Україні потрібна структурна перебудова промисловості в напрямі зменшення частки матеріало- і енергомісткнх галузей. Натомість необхідно стимулювати розвиток трудомістких сучасних галузей промисловості.

Одним з найважливіших шляхів підвищення ефективності виробництва в країні є розумна територіальна організація промислового виробництва. Вона передбачає науково обґрунтоване розміщення взаємозв'язаних окремих галузей і виробництв на території країни, ліквідацію великої нерівномірності в розвитку промисловості, формування оптимальних територіально-виробничих комплексів, промислових районів, вузлів і центрів. Нині серед областей з високим рівнем розвитку промисловості — Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Запорізька та ін., з низьким рівнем—Тернопільська, Рівненська, Чернівецька тощо.

Найбільша роль у формуванні територіальної організації промислового виробництва належить промисловим вузлам. Вони мають різний рівень розвитку і спеціалізації. Найпотужнішими серед них є Київський, Харківський, Донецько-Макіївський, Дніпропетровський та Одеський. Ці та інші промислові вузли разом зі зв'язками між ними становлять економіко-географічний каркас усього промислового комплексу країни.

В Україні розвинуті майже всі відомі галузі промисловості. За часткою продукції серед усіх галузей перше місце посідає чорна металургія (близько 23 %). Потім — електроенергетика (16,5%), машинобудування (понад 15 %) і харчова (14,5%) промисловість, паливна(11,6%) та хімічна і нафтохімічна галузі (6,4 %).

Структура промислового виробництва, тобто співвідношення галузей, в Україні весь час змінюється. Так, протягом останнього десятиліття поступово зростає частка чорної металургії, електроенергетики, паливної промисловості. Суттєво зменшилася питома вага машинобудування та металообробки, деревообробної і целюлозно-паперової та харчової промисловості. Майже у вісім разів зменшилася частка легкої промисловості. Несуттєво зросла питома вага кольорової металургії та хімічної і нафтохімічної галузі. Незначне зменшення частки промисловості будівельних матеріалів.

Кожне сучасне промислове підприємство, кожна галузь має свою спеціалізацію, що передбачає виготовлення однорідної продукції. Спеціалізація виробництва сприяє підвищенню продуктивності праці, поліпшенню якості продукції, зниженню витрат тощо.

Деякі види промисловості, наприклад, паливна й електроенергетична, чорна і кольорова металургія та інші, формують міжгалузеві промислові комплекси. Це системи економічно зв'язаних між собою виробництв, діяльність і розміщення яких технологічно і територіально зумовлені. Найважливішими міжгалузевими промисловими комплексами є: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, лісопромисловий.

Основні проблеми розвитку сучасної промисловості нашої країни зумовлені її кризовим станом, який став наслідком не проведення радикальних економічних реформ. Продовжує діяти, все більше руйнуючись, віджила соціалістична система організації виробництва. Внаслідок цього зростають простої, безробіття , дають про себе знати порушені виробничо-територіальні зв'язки тощо. Дуже високий рівень морального і фізичного спрацювання промислового обладнання. Якість продукції, що випускається, неконкурентоспроможна не лише на зовнішньому, а й на внутрішньому ринках.

Значні проблеми і в розміщенні та територіальній організації промислового виробництва. Вони зумовлені нерівномірністю розвитку промисловості, нераціональним розміщенням багатьох підприємств, їх територіальною несумісністю, неефективною системою виробничо-територіальних зв'язків.

Вирішення цих проблем можливе, як показує світовий досвід, лише шляхом радикальних економічних реформ і впровадження ринкової системи господарювання, шо базується на об'єктивних (незалежних від волі людини) економічних законах, які є стимулами постійного підвищення ефективності будь-якого виду людської діяльності. Економічні реформи будуть стимулювати розвиток трудомістких галузей промисловості, впровадження нових передових технологій і технічне переоснащення промислового виробництва країни.

Велике значення має структурна перебудова промислового виробництва. Значно більше уваги необхідно приділяти розвитку тих його галузей, які переробляють сільськогосподарську продукцію, забезпечують агропромисловий комплекс всім необхідним.

Не є раціональним і практично повне викорінення легкої промисловості, яка нещодавно була однією з провідних у структурі промислового виробництва країни.

Значно більша питома вага повинна належати і будівельному комплексу.

В територіальному відношенні — значні перспективи у розвитку всього комплексу галузей промисловості, що обслуговують АПК в раніше промислово відсталих областях, особливо в центральній і західній частині країни.

 

5. Основні фактори і критерії, що впливають на розміщення продуктивних сил .

Закономірності і принципи втілюються в практику розміщення продуктивних сил через врахування конкретних факторів, що впливають як на розміщення окремих об’єктів, так і на формування територіально-виробничих комплексів. Під факторами розміщення розуміють сукупність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця для окремих підприємств, їх груп і галузей.

Усі фактори розміщення продуктивних сил можуть бути представлені такими основними укрупненими групами: природно-географічні, геополітичні, демографічні, соціально-економічні та техніко-економічні.

Природно-географічні фактори включають характеристику природно-кліматичних умов та економічну оцінку природних ресурсів.

Геополітичні фактори розвитку і розміщення продуктивних сил охоплюють: географічне положення території; конкурентні переваги вітчизняних товаровиробників у системі світового господарства; модель інтеграції в світовий економічний простір. В цілому географічне положення України є сприятливим для економічного розвитку.

Демографічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил включають: загальну чисельність населення, його структуру, режим відтворення та територіальні особливості розміщення; чисельність трудових ресурсів, їх територіально-галузевий розподіл та якісні характеристики; чисельність робочої сили, основні форми її зайнятості, рівень зареєстрованого і прихованого безробіття; мобільність робочої сили та форми її економічного руху.

Соціально-економічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил охоплюють: рівень розвитку соціальної інфраструктури, що задовольняє потреби населення в освіті, охороні здоров’я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні; стан навколишнього середовища і природоохоронну діяльність; санітарно-гігієнічні умови праці.

Техніко-економічні фактори включають: основні напрями науково-технічного прогресу та конкретні форми впровадження його результатів у практику господарювання, форми суспільної організації виробництва та рівень розвитку транспортної системи. Сукупна дія цих факторів створює можливості для рівномірного розміщення продуктивних сил на основі зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва, встановлення раціональних міжгалузевих та внутрігалузевих зв’язків, забезпечення ефективного використання усіх видів ресурсів.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: