Господарський комплекс Карпатського регіону: галузева стр-ра, особливості розм, проблеми та перспективи розвитку.

До складу Карпатського економічного району входять Закарпатська (1246 тис. чол.), Івано – Франківська (1391 тис. чол.), Львівська (2581 тис. чол.), Чернівецька (910 тис. чол.) області. Площа району становить 56,6 тис. км2 (9,4 % території країни). Це пограничний район, який знаходиться на перехресті залізниць: Київ - Прага, Київ - Краків, Варшава - Бухарест, газопроводів: Уренгой - Помари - Ужгород, Оренбург - Західний кордон. Карпатський район межує з Польщею, Румунією, Молдовою, Угорщиною і Словаччиною, що зумовлює вигідність його географічного положення. Зв'язки з західними сусідами простежуються як на виробничому рівні, так і в сфері культури, в особливостях національного складу району. Територією району проходять найважливіші транспортні шляхи. Він забезпечений найрізноманітнішими природними ресурсами:

ü водними (найчисельніші і найменше забруднені, вони використовуються в основному для отримання гідроенергії на невеликих електростанціях, для потреб промисловості і комунального водопостачання),

ü лісовими (лісистість економічного району найвища в Україні),

ü мінеральними (нафта, газ, кам'яне і буре вугілля, калійні солі, самородна сірка та ін.).

ü Родовища деяких копалин наявні тільки тут і мають виняткову цінність для країни.

Промисловість Карпатського економічного району характеризується складною та диверсифікованою структурою. В районі значного розвитку набуло машинобудування, хімічна промисловість, рекреаційний комплекс, лісовиробничий, паливно-енергетичний комплекси, легка, харчова промисловість та сільське господарство. Розвиваються вони на основі трудових і природних ресурсів. До паливно-енергетичного комплексу Карпатського економічного району належать видобуток, виробництво, транспортування, розподіл і використання палива та виробництво електроенергії (переважно на теплових електростанціях). Традиційними на Прикарпатті є нафтова й газова галузі промисловості (20 % видобутку в країні). Видобуток нафти та газу в районі в останні роки має тенденцію до зниження, що пояснюється вичерпанням розвіданих ресурсів. Провідною галуззю є електроенергетика. Вона представлена Бурштинською, Добротвірською ДРЕС, Бориславською, Львівською, Калуською ТЕЦ, Теребле-Ріцькою та Дністровською ГЕС.

У районі відносно високий рівень розвитку транспортного машинобудування: виробництво автобусів (ЛАЗ), автомобілів спеціального призначення, мопедів (Львів). Верстатобудування представлене в Рахові, Львові, Івано-Франківську. Новою у районі, як і в Україні, є годинникова промисловість: настільні, наручні, кишенькові годинники та хронометри (Чернівці).

Рекреаційний комплекс представлений системою закладів санаторно-курортного лікування, турбаз, екскурсійних станцій, баз, будинків відпочинку та пансіонатів. Основними районами рекреації є Українські Карпати. Тут існує густа мережа санаторіїв – 112, що розраховані майже на 38 тис. лікувально-оздоровчих місць. Найвідомішими місцями відпочинку й оздоровлення є Вузлове, Східниця, Черче, Кваси, Рахів, Ясиня і Кобилецька Поляна, Трускавець, Хуст, Моршин, с. Ясень (дитячий санаторій) та ін.

Легка промисловість орієнтується як на місцеву, так і на привізну сировину. У її структурі найбільшу частку становить продукція текстильної, швейної та хутрової підгалузей.

Тканини для промислового використання, мотузки, вишивка, килимки, доріжки, скатерті, покривала виробляють підприємства Івано-Франківська, Косова, Коломиї, Львова. Пошивом готового одягу та трикотажних виробів займаються підприємства Львова, Чернівців, Івано-Франківська, Золочева, Борислава, Городка, Снятина, Коломиї, Червонограда. Шкіряний одяг виробляють у Львові, хутра – у Тисмениці, Ясині.

Сільське господарство Карпатського соціально-економічного району спеціалізується на виробництві зерна, цукрових буряків, льону-довгунця, м'ясо-молочному і м'ясо-вовняному тваринництві. Серед зернових найбільше значення мають озима пшениця, ячмінь, кукурудза, вирощують також жито, овес, гречку, із зернобобових – сою, горох, вику та ін. Провідна технічна культура в подільській частині району – цукрові буряки, у передкарпатській – льон. Вирощують картоплю переважно у домашніх та підсобних господарствах. Важливими галузями сільськогосподарського виробництва у районі стало садівництво, виноградарство. Найбільша їх площа у Закарпатській і Чернівецькій областях. Тваринництво має такі основні напрямки – молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, у гірській частині району розвинуте вівчарство м'ясо-вовняного напрямку. В Карпатах широкого розвитку набуло бджільництво, а показники продуктивності ставкового рибництва - одні з найвищих серед регіонів України. За економічним спрямуванням Карпатський економічний район є аграрно-індустріальним. Частка валової продукції промисловості Карпатського економічного району становить 4.0% загальнодержавного обсягу, а сільського господарства - більше 12%.

31. Сутність економічного району та об'єктивний характер його формування

Значного розвитку набула теорія і методологія економічного районування у постсоціалістичних країнах, насамперед в працях учених колишнього Радянського Союзу, що було зумовлено розвитком планової господарської системи. Основний вклад у розробку наукових основ економічного районування внесли такі радянські економіко-географи і економісти, як М. М. Баранський, М. М. Колосовський, П. М. Алампієв, Я. Г. Фейгін, Л. Я. Зіман та ін. У розробці проблеми економічного районування колишнього Радянського Союзу особлива увага приділялась визначенню сутності поняття економічного району. Серед цілого ряду визначень найбільш вдалим є трактування П. М. Алампієва. За визначенням П. М. Алампієва, економічний район — це географічно цілісна територіальна частина народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв'язки і нерозривно зв'язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці. Є й інші визначення поняття економічного району. Спільними для них є такі ознаки: територіальна цілісність, спеціалізоване господарство, його комплексність, тісні внутрірайонні і міжрайонні економічні зв'язки, особливість економіко-географічного положення. Із сказаного вище можна зробити таке узагальнення: великі економічні райони — це територіальні спеціалізовані частини народного господарства країни, взаємопов'язані між собою постійним обміном виробленої в них продукції та іншими економічними відносинами. Економічний район — це форма територіальної організації народного господарства, що утворюється на основі суспільного територіального поділу праці, виникнення і формування районних територіальних виробничих комплексів. Поглиблення територіального поділу праці, ускладнення територіальної структури народного господарства та посилення агропромислової інтеграції вимагають подальшої розробки теорії економічного районування. В післявоєнні роки значний вклад у вирішення цієї проблеми зробив М. М. Колосовський, який поглибив наукові основи економічного районування розкриттям сутності територіально-виробничих комплексів (ТВК) як основи економічного району; через пізнання енерговиробничих циклів (ЕВЦ), що являють собою тісно пов'язані виробничо-технологічні процеси від переробки сировини до випуску кінцевої продукції. Концепція М. М. Колосовського, хоча і надала імпульсу подальшій розробці теорії і методології економічного районування, мала і ряд суттєвих недоліків. Основним недоліком вказаної концепції, на думку таких вчених, як П. М. Алампієв, Я. Г. Фейгін, Л. Я. Зіман, А. Є. Пробст, було поняття районного ТВК як виробничого комбінату. Його було звинувачено в технолого-виробничому ухилі, оскільки він не визнавав охоплення районним комплексом всієї сфери виробництва.У концепції територіальної організації суспільства категорія економічний район – ключова. Він існує в об’єктивній дійсності та формується в ході розвитку продуктивних сил суспільного виробництва в цілому. Існує декілька визначень економічного району. У більшості з них підкреслюється його об’єктивна сутність, цілісність, спільність спеціалізації. Найбільш вдалим є визначення класика регіональної економіки, академіка П.М. Алампієва, який визначив економічний район як “географічно цілісну територіальну частину народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, інтенсивні внутрішні економічні зв’язки та нерозривно пов’язана з іншими районами суспільним територіальним поділом праці”. Очевидно тепер, коли пріоритетним у розвитку будь-якої країни, згідно з розробленим під егідою ООН Порядком денним на ХХІ століття, стає принцип соціо-економіко-екологічної збалансованості розвитку, визначення економічного району почне набувати нових рис. Але вже зараз можна відмітити, що в умовах ринкової економіки в західній літературі економічний район розглядається як система ринків, яка функціонує на основі територіального поділу праці під визначальною дією закону вартості.

⇐ Предыдущая13141516171819202122Следующая ⇒

Поделиться: