Деревообробна промисловість України, принципи розміщення, основні центри.

Основою розвитку лісопромислового комплексу України є лісові ресурси. Це ліси певної території, які використовуються або можуть бути використані для задоволення будь-яких потреб суспільства. До лісових ресурсів як одного із основних видів природних ресурсів належать деревні, технічні, харчові, лікарські та інші ресурси, а також корисні природні властивості лісу - водоохоронні, захисні, клімато-регулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо. Загальна площа лісового фонду України становить 10,8 млн. га, у тому числі вкрита лісом — 9,4 млн. га. Лісистість території республіки становить 15,6%. Запаси деревини становлять 1,74 млрд. куб. м. Основна частина лісів перебуває у віданні державних органів лісового господарства, решту передано у безстрокове користування сільськогосподарським підприємствам або закріплено за іншими міністерствами і відомствами. Лісовий фонд України характеризується переважанням листяних і хвойних порід і нерівномірним розміщенням ресурсів деревини по території. Найбільша концентрація їх в Українських Карпатах (40,5% площі цього регіону), Кримських горах (32%) і на Поліссі (25,1%); у лісостеповій зоні цей показник становить 13,2%, у степовій — 3,8%. До найбільш лісистих областей належать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька. За народногосподарським значенням, місцеположенням і функціями, які вони виконують, усі ліси України поділяють на дві групи. До першої групи відносять водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси, а також ліси спеціального цільового призначення (ліси заповідників, природних, національних парків та ін.). Ліси цієї групи становлять 51% загальної площі лісового фонду України. Деревину в лісах першої групи застосовують головним чином при проведенні лісогосподарських заходів — рубок, догляду за лісом, санітарних та лісовідновних рубок стиглого лісу. До другої групи належать ліси, що мають захисне і обмежене експлуатаційне значення. Вони є основним джерелом заготівлі деревини в Україні.[ Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) Україні постачають переважно північні та східні райони Росії. На райони зосередження лісових ресурсів орієнтується лісозаготівельна промисловість. Основним споживачем ділової деревини є лісопильна промисловість, яка є базою для наступної обробки деревної сировини. В тісному поєднанні з ним розвивається стандартне домобудування, виробництво меблів, фанери, деревностружкових плит і т.д.

 

33. Принципи розміщення суспільного виробництва

Розміщення і розвиток продуктивних сил здійснюються на основі певних принципів. Принципи розміщення продуктивних сил — це науково обгрунтовані ідеї і положення, якими керуються в практичній діяльності при вирішенні конкретних питань щодо розташування нових об’єктів, вдосконалення територіальної і галузевої структури господарського комплексу регіону, опрацюванні окремих напрямків регіональної політики.

Принципи розміщення і розвитку продуктивних сил регіону випливають із закономірностей, виражають суспільно необхідні потреби і забезпечують ефективність регіонального розвитку. Вони являють собою сукупність головних ідей та вихідних положень, що формують першооснову розміщення продуктивних сил. Отже, принципи — це результат пізнання особливостей дії закономірностей розміщення окремих об’єктів, галузей та територіальних господарських комплексів. Існують твердження, згідно з якими принципи розміщення продуктивних сил — це правила діяльності та управління економікою, економічна політика держави в реалізації законів розміщення [4, c. 15].

Доцільно виокремити такі найважливіші принципи розміщення і розвитку продуктивних сил, які повинні використовуватися в практичній діяльності.

Принцип раціонального розміщення виробництва передбачає всебічне врахування економічних, демографічних, соціальних та екологічних передумов і факторів розміщення продуктивних сил з пріоритетністю соціальних та екологічних чинників. Його реалізація в господарській діяльності означає: наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких виробництв до джерел відповідної сировини, палива і енергії, водних ресурсів; наближення виробництв низькотранспортабельної продукції до місць її споживання; уникнення зустрічних перевезень однотипної продукції, сировини і палива з одного регіону в інший.

Принцип збалансованості і пропорційності означає таке розміщення виробництва, за якого: структура господарського комплексу є оптимальною, тобто підтримуються економічно доцільні пропорції між галузями спеціалізації, допоміжними і обслуговуючими галузями; існує певна відповідність між сировинною базою, наявністю земельних, водних, енергетичних, трудових ресурсів та існуючими виробничими потужностями; задовольняються споживчі потреби населення в товарах і послугах.

Принцип забезпечення екологічної рівноваги передбачає формування екологобезпечного типу господарювання, раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалу регіону; при виборі можливих варіантів розміщення виробництва перевага надається тим з них, які не спричиняють екологічної напруженості на певній території.

Принцип вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що характеризують кінцеву результативність їх господарської діяльності (наприклад, національний доход на душу населення). Реалізація цього принципу грунтується на всебічному розвитку регіональної інтеграції, використанні переваг територіальної концентрації виробництва, активній державній регіональній політиці.

Принцип урахування міжнародного територіального поділу праці означає, що кожна держава розвиває ті виробництва, для яких вона має найкращі природні та економічні умови, а виготовлена продукція є конкурентоспроможною на світовому ринку. При цьому враховуються і інтереси інтеграції в світовий економічний простір.

Пріоритетність викладених вище принципів визначається загальною стратегією економічного розвитку держави. На сучасному етапі на перший план виступають соціально та екологічно спрямовані принципи розміщення і розвитку продуктивних сил. Проте не втрачають своєї актуальності й інші принципи.

 

34. Природно-ресурсний потенціал Донецького ек р-ну, його ек оцінка та вплив на спеціалізацію району.

Донецький економічний район — економічний район, розташований на південному сході України. Донецький економічний район займає площу 53,2 тис. км² або 8,8% території України. Складається з Донецької (4648 тис. чол.) та Луганської областей (2425 тис. чол.). Донецький економічний район має найвищий рівень економічного розвитку в Україні. Основні міжгалузеві комплекси: енергетичний, металургійний, машинобудівний, хімічно-індустріальний. Переважає приміський тип сільського господарства. Добре розвинуті транспортний та рекреаційний комплекси. Характерними є значний природно-ресурсний та потужний виробничий потенціал. Основним багатством надр Донецького економічного району є кам'яне вугілля. Пласти кам’яного вугілля малопотужні товщиною 40 - 70 см. У районі виявлено нові родовища природного газу. Донецький регіон має запаси наступних корисних копалин: кам'яної солі, вапняків, високоякісної крейди, вогнетривкої глини, цементного мергелю. У структурі паливної промисловості переважає вугільна — кам'яне вугілля видобувають у Донецькій області, енергетичне — в Луганській області. Тому в електроенергетиці переважають ТЕС: Вуглегірська, Луганська, Курахівська, Слов'янська, Старобешівська, Зуївська, Штерівська. Основою для розвитку чорної металургії є потужна коксохімічна промисловість. Найбільші підприємства галузі розташовані в Маріуполі («Азовсталь»), Донецьку, Макіївці, Алчевську. Кольорова металургія представлена виробництвом цинку (Костянтинівка), ртуті (Микитівка), мідного і латунного прокату (Артемівськ). Заводи кольорової металургії розміщені у Катянжинові - "Укрцинк", Микитові - ртутний комбінат, Артемівську - завод обробки кольорових металів, Торезьку - завод твердих сплавів та "Донецьквторкольормет". У районі сформувався потужний хіміко-індустріальний комплекс. До нього належить виробництво азотних добрив (Горлівка, Сєверодонецьк), фосфатних (Костянтинівка), соди (Лисичанськ, Слов'янськ), продукція хімії органічного синтезу (Сєверодонецьк, Лисичанськ, Донецьк, Стаханов, Рубіжне). Розвинене важке машинобудування. Центрами виробництва гірничо-шахтного устаткування є Донецьк, Луганськ, Горлівка, Ясинувата; підйомно-транспортного — Краматорськ. Тепловози виробляють у Луганську, залізничні вагони — у Стаханові, а цистерни — Маріуполі («Маріупольвантажмаш»). Центрами сільськогосподарського машинобудування є Луганськ, Маріуполь, Первомайськ.Машинобудівний комплекс регіону включає наступні підприємства:

· ВО "Новокраматорський машинобудівний завод";

· Горлівський машинобудівний завод;

· Маріупольський завод важкого машинобудування;

· ВО "Луганський тепловозобудівний завод";

· ряд інших.

Переважає приміський тип сільськогосподарського виробництва. Тваринництво переважає над рослинництвом. Тваринництво має молочно-м'ясний напрям, рослинництво спеціалізується на вирощуванні зерна, соняшнику: північна зона - розвинене зернове господарство, соняшник, молочно-м’ясне скотарство, свинарство, птахівництво; центрально-південна зона - приміська спеціалізація.Основними галузями харчової промисловості є борошномельно-круп'яна, м'ясна, молочна, пивоварна, виноробна, хлібопекарська, кондитерська. Соляна галузь забезпечує 75 % видобутку кухонної солі в країні. У транспортному комплексі району переважають перевезення залізницями та автомобільними шляхами. Значного розвитку набули також морський, трубопровідний та повітряний транспорти. За обсягами перевезень район посідає перше місце в країні. Провідна роль за цим показником належить залізничному транспорту.  Друге місце за обсягами перевезень у районі посідає автомобільний транспорт. Основними автомагістралями є: Донецьк–Артемівськ–Харків, Луганськ–Дебальцеве–Донецьк–Запоріжжя. Через регіон проходять магістральні газо гони Ставрополь–Москва “Союз” та нафтогони Самара–Слов’янськ і Грозний–Лисичанськ. Працює кілька потужних продуктогонів. На Азовському морі знаходиться великий морський порт – Маріуполь. Функціонують аеропорти в Донецьку, Луганську, Маріуполі, Сєвєродонецьку. Міжрайонне значення має рекреаційний комплекс. Основний центр — Слов'янськ. У структурі експорту району переважають вугілля, кокс, електроенергія, підйомно-транспортне устаткування, тепловози, вагони, мінеральні добрива, сода та інше. Основними статтями імпорту є залізна і марганцева руди, нафта, природний газ, обладнання, продукція деревообробної, легкої і харчової промисловості. Екологічні проблеми: дефіцит чистої води, запиленість, загазованість, посухи, пилові бурі.

⇐ Предыдущая14151617181920212223Следующая ⇒

Поделиться: