Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно з положеннями цієї статті на підставі:

Ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;

Системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;

Ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;

Вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 272 цього Кодексу;

Ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;

Мінімальної митної вартості;

Довільної чи фіктивної вартості.

Якщо ця стаття застосовується митним органом, на вимогу декларанта, митний орган зобов'язаний письмово поінформувати його про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.

Дана стаття закріплює умови використання останнього - шостого методу, який отримав назву "резервний". Сутність цього методу полягає в тому, що товари оцінюються з урахуванням світової практики, тобто такої практики, яка вже склалася щодо відповідних товарів і їх вартість вже була колись предметом визначення. Митним органам дана стаття надає право застосування резервного методу у випадках, коли вони аргументовано вважають, що інші п'ять методів не можуть бути використані та не дозволять об'єктивно та максимально точно встановити вартість оцінюваних товарів.

Законодавець при визначенні митної вартості вимагає від митних органів надання декларанту цінової інформації та здійснення ними дій на основі не тільки законів України та інших нормативно-правових актів, а ще й відповідно до положень ГАТТ, тобто Генеральної угоди з тарифів та торгівлі та Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.

Стаття VII ПІ Генеральної угоди з тарифів та торгівлі має назву: "Оцінка товару для митних цілей".

Зміст даної статті полягає у наступному. Договірні сторони визнають дійсність загальних принципів оцінки, викладених у нижченаведених параграфах дійсної Статті, і зобов'язуються проводити в життя ці принципи стосовно всіх товарів, що підлягають обкладанню митами або іншими зборами, або імпортним і експортним обмеженням, заснованим на вартості товару, або регульованим у якій-небудь формі залежно від вартості. Більше того, вони повинні, на вимогу іншої договірної сторони, розглянути дію будь-яких своїх законів або правил, що ставляться до вартості для митних цілей, у світлі цих принципів. Договірні сторони можуть зажадати від договірних сторін звіту про міри, прийняті ними у виконання положень цієї статті.

Далі розглядувана стаття визначає умови визначення митної вартості товарів. Зокрема стаття передбачає, що оцінка завезеного товару для митних цілей повинна бути заснована на дійсній вартості завезеного товару, що підлягають обкладанню митом, або аналогічного товару, і не повинна ґрунтуватися на вартості товару вітчизняного походження або на довільних чи фіктивних оцінках. Під "дійсною вартістю" повинна розумітися ціна, за якою під час і в місці, визначених законодавством країни-імпортера, такий або аналогічний товар продається або пропонується для продажу при нормальному ході торгівлі в умовах вільної конкуренції. У тім ступені, у якій кількість такого або аналогічного товару за окремою угодою впливає на ціну, ціна, що підлягає розгляду, повинна одноманітно зіставлятися або (І) з порівнянними кількостями або (II) з кількостями, не менш сприятливими для імпортера, чим ті, у яких більший обсяг товару продається при торгівлі між країнами-експортерами й імпортерами.

Коли дійсна вартість не може бути визначена відповідно до пункту цього ж параграфа, оцінка для митних цілей повинна грунтуватися на найближчому еквіваленті такого ступеня, що може бути встановлений.

Оцінка для митних цілей будь-якого завезеного товару не повинна включати суми будь-якого внутрішнього податку, застосовуваного в країні походження або експорту, від сплати якого завезений товар був звільнений або, у тому числі, був або буде звільнений шляхом повернення сплаченої суми.

У випадку, якщо інше не передбачено дійсним параграфом, коли договірній стороні необхідно для цілей параграфа 2 дійсної Статті виразити в її власній валюті ціну, виражену у валюті іншої країни, валютний курс, що підлягає застосуванню, повинен бути заснований, відповідно для кожної валюти, на паритетному курсі валют, установленому в порядку, передбаченому уставом Міжнародного Валютного Фонду, або на валютному курсі, визнаному Фондом, або на паритетному курсі валют, установленому у відповідності зі спеціальною валютною угодою, укладеною відповідно до Статті XV Угоди з тарифів та торгівлі.

У випадках, коли не існує такого встановленого паритетного курсу валют або такого визнаного валютного курсу, курс конвертування повинен відбивати реальну поточну вартість такої валюти в комерційних операціях.

Договірні сторони за узгодженням з Міжнародним Валютним Фондом повинні сформулювати правила, що регулюють конвертування договірними сторонами будь-якої іноземної валюти, стосовно якої відповідно до уставу Міжнародного Валютного Фонду постійно діють множинні валютні курси. Будь-яка договірна сторона може прийняти такі правила стосовно таких іноземних валют для цілей параграфа 2 дійсної Статті як альтернатива застосування паритетних курсів. Доти, поки такі правила не будуть схвалені Договірними сторонами, будь-яка договірна сторона може застосовувати стосовно будь-якої такої іноземної валюти правила перекладу для цілей параграфа 2 дійсної Статті, які повинні реально відбивати вартість такої іноземної валюти в комерційних операціях.

Ніщо в дійсному параграфі не повинне тлумачитися як вимога до договірної сторони змінити метод визначення курсів перекладу валют для митних цілей, що застосовується на її території на день підписання даної Угоди, якщо така зміна буде мати як результат загальне збільшення розміру мит, що підлягають сплаті.

Основи й методи визначення вартості товарів, що підлягають обкладанню митами або іншими зборами, або обмеженнями, заснованими на вартості товару або регульованими в якій-небудь мірі залежно від вартості, повинні бути стабільними й повинні піддаватися достатній гласності для того, щоб дати можливість комерсантам визначити з розумним ступенем точності вартість товарів для митних цілей.

Загалом саме такий вигляд має основоположна сьома стаття ГАТТ.

Третя частина коментованої статті визначає види цін, які не можуть використовуватися при визначенні митної вартості товарів за розглядуваним методом.

Новою є частина четверта статті, що коментується, відповідно до якої митний орган зобов'язаний письмово проінформувати декларанта про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод якщо на вимогу декларанта митним органом застосовується ця стаття.

⇐ Предыдущая194195196197198199200201202203Следующая ⇒

Поделиться: