Формування переліку властивостей

При формуванні множини S включайте до неї, в основному, властивості, визначені в наслідок вимірювальних процедур або шляхом спостереження. Також у множину S можуть бути включені вторинні властивості малого ступеня спільності , тобто обчислені на основі простих процедур, трудомісткість яких має бути значно меншою, аніж, наприклад, трудомісткість процедур моделювання оцінюємих об’єктів. При цьому слід враховувати те, що усякі вторинні властивості визначаються  через первинні та значною мірою залежить від них. Тому множину S бажано формувати з найпростіших властивостей.

Виходячи з того, що властивості можуть бути кількісними та якісними, а також з необхідності ідентифікувати об’єкти, доцільно виділити три типа властивостей: реєстраційні, перелічимі та чисельні.

В роботі не радимо розглядати кількість властивостей об’єктів більше 7-8; слід відстежувати та виключати властивості малого значення ( з точки зору с суб ’ єкта оцінювання ) та явно залежні від інших властивостей .

Формулювання вимог

Формулювання вимог може як співпадати з формулюванням властивостей, так і не співпадати.

− Формування вимог "один в один". У цьому випадку вимоги до об’єктів формулюються в термінах їх властивостей, отже, кожній вимозі відповідає одна властивість.

− Формування вимог "один в декілька". У цьому випадку вимоги формулюються більш загально, і тоді одній вимозі відповідають два та більше властивостей.

− Декомпозиція вимог

Включення в V вимог високого ступеня загальності (типу "Щоб все було добре") недоцільно, тобто модель втрачає свою конкретність, і задача зводиться до побудови та дослідження залежності між властивостями об’єктів та одним – двома вимогами високого ступеня загальності. Тому при формуванні моделі часто вдаються до декомпозиції дуже загальних вимог для підвищення конкретності та конструктивності процесу оцінювання. Декомпозицію вимог також слід вжити, якщо не виходить достовірно встановити його зв’язок з властивостями об’єктів.

Після формування множин S та V , необхідно задати між ними відповідність - F. Зрозуміло, що кожній вимозі повинна відповідати хоча б одна властивість. Але не обов’язково всі s_m мають брати участь в F. Це означає, що властивості, які не мають зв’язку з будь – якою вимогою, є неістотними й в процесі оцінювання не беруть участі. При формуванні F може виникнути деякі недоліки сформованих множин V и S. Наприклад, якщо дві вимоги "слідкують" за однією вимогою, то це погіршує модель. В такому випадку F не є функцією, та вимоги виявляються залежними одна від одної. Як правило, це говорить про надмірність множини V й доцільності його коректування.

Формування коефіцієнтів

Важливим кроком формування моделі Mo є формування множини вагових коефіцієнтів P. Для врахування важливості кожної з вимог v_n їй надають коефіцієнт p_n, таким чином, потужність множини P дорівнює потужності множини V. Використання вагових коефіцієнтів дає можливість формалізувати визначення мети конкретної задачі оцінювання та врахувати різну важливість вимог, їх відновну значимість. Модель має ще один механізм врахування впливу кожної з властивостей на інтегральну характеристику, який дозволяє зробити оцінювання більш вірогідним. Якщо одній вимозі відповідають дві та більше якостей, то останні можуть мати різну важливість відносно одна одної. Кожній властивості можна надати свою міру значимості, відповідальності відносно до вимоги. Це досягається шляхом формування дугових коефіцієнтів r_nm. Коефіцієнт r_nm надається дузі <m- а якість >-<n- а вимога >.

Ефективність моделі підвищується з допомогою коефіцієнтів критичності - С. У випадку невиконання принаймні одної критичної вимоги для деякого об’єкта, він вважається повністю не відповідним цілі оцінювання (незалежно від виконання інших вимог). Вимога не виконується, коли принаймні одна властивість, за якою вона "стежить", має у об’єкта, який оцінюємо нульову міру виразу. Інтегральна характеристика носить адитивний характер, тому відсутність деяких властивостей у об’єкта може компенсуватися високим виразом інших. Для ряду задач це не справедливо, тому вектор С призначений для врахування критичності вимог. Він дозволяє надати інтегральній характеристиці значення 0, якщо об’єкт не задовольняє хоча б одній критичній вимозі (незалежно від ступеня задоволення іншим вимогам).

Формування еталонів

Останнім та дуже важливим кроком побудови оціночної моделі M о є формування множини еталонів властивостей - E. Еталон властивості описує, як впливає зміна цієї властивості на інтегральну характеристику об’єкта в цілому.

Кожному значенню властивості приписується своя міра виразу. Міра виразу значення властивості показує ступінь "хорошості" цього значення властивості в межах рішення даної задачі оцінювання. Значення міри виразу w_i для усіх можливих значень властивості утворюють функцію міри виразу значень цієї властивості F_w. Еталон властивості задається у вигляді функції міри виразу значень цієї властивості:

w_i = F_w ( s_mi ),

де s_mi - i-є значення s_m-ї властивості.

На основі функції міри виразу різноманітні властивості переводяться в єдину систему виміру. У цій системі всі властивості відбиваються у відсотках від максимуму міри виразу властивості. В лабораторних роботах 1 та 2 еталони формуються вручну згідно з думкою експерта: Експерт вказує системі, який вигляд повинні мати еталони для кожної властивості (для задачі класифікації експерт вказує еталони для кожної властивості в усіх класах). Еталон деякої властивості може бути визначено суб’єктивно. При цьому Ви (в якості експерта) можете виходити з деяких встановлених нормативів, загальноприйнятих погоджень або просто вольових рішень.

Зверніть увагу на те, що після досягнення чисельною властивістю максимального значення міри виразу та подальшій зміні значення властивості можливе зниження міри виразу ( коли дуже добре стає погано ). Отож функція міри виразу в графічному поданні матиме вигляд трапеції .

Рішення задач

Для вирішення Вашої задачі в Expek Pro необхідно виконати слідуючи дії:

− налагодити систему на конкретну задачу:

− створити проект. Проект буде створено, і можлива подальша робота з ним, якщо Ви корректно виконали формування переліку властивостей об’єктів та формування переліку класів (для задачі класифікації).

− формування вимог

− навчання системи рішенню конкретної задачі

− введення баз даних

− оцінювання (або класифікацію) складних об’єктів через обчислення їх інтегральної характеристики

− анализ вычисленной оценки (или принятого решения)

⇐ Предыдущая1234567Следующая ⇒

Поделиться: