Особливості фізичного розвитку, новоутворення та соціальна ситуація розвитку в юнацькому віці.

У вітчизняній психології юнацький вік визначається в межах від 14—15 до 21 років. Цей вік співпадає з періодом навчання в старших класах загальноосвітньої школи або з навчанням у спеціалізованих школах, технікумах, училищах, вищих навчальних закладах.

В юнацькому віці в основному завершується фізичний розвиток організму, закінчується статеве дозрівання. Серцево-судинна система починає працювати гармонійно, уповільнюється темп росту тіла, помітно збільшується м'язова сила, зростає працездатність, закінчується формування й функціональний розвиток органів і тканин. Більшість юнаків та дівчаток знаходяться вже в постпубертатному періоді. Тілесна конституція, особливо обличчя, стає дорослою, специфічно індивідуальною. Зникає характерна для підлітків збудливість, неврівноваженість.

Соціальне становище юнацтва неоднорідне. Юність — завершальний етап первинної соціалізації. Більшість юнаків і дівчат іще навчаються, їхня участь у продуктивній праці розглядається не стільки під кутом зору її економічної ефективності, скільки з позиції виховної цінності. Діяльність і рольова структура особистості на цьому етапі набувають нових, дорослих якостей. Головне завдавши цього віку - вибір професії. Загальна освіта доповнюється тепер соціальною, професійною. Уже після закінчення 9-го класу учні роблять соціальній вибір - продовжувати навчання у середній школі чи піти до ПТУ.

Проміжний стан суспільного становища і статус юнацтва визначають особливості психіки. Багатьох юнаків іще гостро хвилюють проблеми, успадковані від підліткового етапу, - власна вікова специфіка, право на автономію від старших і под. Водночас перед ними стоїть завдання соціального та особистісного самовизначення яке означає якраз не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію та визначення свого місця в дорослому світі. Це передбачає поряд із ренціацією розумових здібностей та інтересів, без яких утруднено вибір професії, розвиток інтегративних механізмів самосвідомості становлення світогляду і життєвої позиції, а також визначення психосексуальних орієнтацій.

Розширюється діапазон громадсько-політичних ролей та пов'язаних з ними інтересів і відповідальності: в 16 років — отримання паспорта, у 18 — виборче право і право на створення сім'ї.

Як окрему соціальну группу слід вирізнити студентство. Соціальна функція студентства полягає в тому, щоби готуватися громадської та професійної діяльності спеціаліста народного господарства. Ця функція забезпечує відтворення соціальної структури суспільства, тому що студентство як резерв і підростаюча зміна інтелігенції набуває специфічних знань і навичок.

Із соціальної функції та становища студентів випливає особливий характер основної діяльності студентів. Він полягає в навчанні як специфічній формі засвоєння знань у певній галузі науки, а також у накопиченні спеціальних знань і навичок для конкретної професії, яка вимагає вищої чи середньої спеціальної освіти. У студентів немає точно визначених робочих умов. Численні навчальні заходи, самостійна робота — все це пов'язане з переміною робочих місць, конкретних цілей і характеру діяльності.

Центральним новоутворенням цього віку виступає професійне самовизначення. Але це новоутворення пов'язане із вирішенням питання про те, що робити далі — продовжити навчання в школі, піти в училище, почати працювати? Ці питання пов'язані з професійним дійовим самовизначенням. Але відповідь на ці питання вимагає розібратись і у власних інтересах, нахилах, здібностях, і не тільки будувати плани, а й реалізовувати їх. Тому становлення цього новоутворення пов'язане із зростанням відповідальності.

 Завдання професійного самовизначення в другий раз вирішується по закінченню школи, коли планується або обрати одержання вищої освіти, або безпосередньо включитись у трудову діяльність. Труднощі самовизначення посилюються сучасним періодом нашого життя, періодом соціально-економічних змін у країні, коли ні батьки, ні школа не спроможні надати юнакові вирішальну допомогу в питанні вибору професії. Професійне самовизначення як самостійне і незалежне визначення життєвої перспективи й вибір майбутньої професії — найголовніше завдання розвитку в ранньому юнацтві.

Характеризуючи соціальну ситуацію розвитку в юнацькому віці багато дослідників цього віку відзначають зростаня інтересу до життя та особистостей дорослих, адже знання, досвід близьких людей допомагають орієнтуватись у питаннях, що пов'язані з майбутнім життям. Посилюється потяг до спілкування з ними. Поновлюються емоційні контакти з батьками, від яких очікують порад, розуміння. Сім'я залишається тим місцем, де юнаки почувають себе впевнено. З батьками обговорюються життєві та професійні перспективи. Життєві плани юнаки обговорюють і з учителями, близькими знайомими, тими, хто для них є авторитетним, чия думка для них важлива. Проте хоча відносини з дорослими стають більш довірливими, юнаки зберігають певну відстань, іноді палко відстоюють своє право самостійно вирішувати свої власны проблеми.

 Головним стає прагнення зайняти внутрішню позицію дорослого. Сприяє цьому об'єктивне положення юнака за старших і в школі, і в родині. Але треба набути психологічної готовності до вступу в самостійне доросле життя. До таких характеристик належать наступні:

• бути здатним орієнтуватись у різних формах людської свідомості: в науковій, правовій, художній тощо; для цього потрібно оволодіти основами наукового та громадянського світогляд, що слід виявляти в свідомому критичному ставленні до себе, і до оточуючих;
• мати потребу та здатність працювати, володіти звичкою до трудових зусиль, уміннями працювати творчо, продуктивно (незалежно від виду праці);
• бути здатним спілкуватись на засадах рівності, поваги, розуміння та володіти засобами такого спілкування.

Звичайно, існують індивідуальні варіанти вступу до дорослого самостійного життя. Це виявляється в першу чергу у виборі різних форм прояву дорослості. Наприклад, у деяких юнаків функцію зовнішнього відособлення відіграє зовнішній вигляд, стиль мови, пози під час розмови, інші за атрибути дорослості, обирають куріння тощо. Коли соціальна зрілість (дорослість) відстає від фізіологічної, спостерігаємо явище інфантилізму: юнак з зовнішнього погляду дорослий, але зберігає риси поведінки попереднього віку. Іноді "дитяча поведінка" стає у декого рисою пристосування до життя: нічого самому не вирішувати, ні за що не відповідати. Бажання продовжувати навчання, а не займатися трудовою діяльністю також може бути бажанням подовжити своє дитинство, або виступати озанакою юнацбкого інфантилізму.

      Змінює юнак і свій характер і спілкування з ровесниками. Зменшується кількість друзів за рахунок зміни якості дружби, вона набуває інтимно-особистісного значення. Наростає значення індивідуальних емоційних контактів та прихильності. Посилюється потреба у зустрічному розумінні з боку оточуючих ровесників, спілкування з якими залишається сповідальним. З кращим другом або подругою обговорюються найбільш гострі переживання, які пов'язані з різними життєвими подіями. Дружні стосунки вимагають взаєморозуміння, внутрішньої близькості, відвертості. Вони засновані на ставленні до іншого, як до самого себе й підтримують самоповагу, самосприйнятгя. Напруга у взаєминах виникає лише тоді, коли товариськість буває егоцентричною, коли не виявляється інтерес до почуттів та думок друга.

    Ставлення до ровесників диференціюється, критерії їх оцінок набувають множинності: одного високо оцінюють за знання і обирають його для спільних занять, іншого—за успіхи в спорті: з ним відвідують спортивну секцію. Але існує тенденція переносу ставлення до ровесника як до друга за декількома найважливішими для себе критеріями, наприклад, за успіхами в навчанні та за моральними цінностями. Дружба заснована на свободі, але на взаємних почуттях та дотриманні моральних законів. Дружба— це процес здійснення соціальної рівності ("Скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти"). Дружба має моральну природу: головне — чесність та вимогливість, розум та здатність оцінювати своє "Я" в його власній сутності.

2. Формування особистісної ідентичності за Е.Еріксоном є центральним новоутворенням юнацького віку.

Дійсно, юнацький вік виступає як період прийняття відповідальних рішень, який визначає все подальше життя людини та забарвлює творчу діяльність: вибір професії та свого міста у житті, вибір сенсу життя, виробка світогляду та життєвої позиції, вибір супутника життя, створення своєї сім’ї.

Важливим психологічним процесом студентського віку є становлення самосвідомості та стійкого образу своєї особистості, свого „Я”, суб’єктного ставлення до власного життя. Причому становлення самосвідомості відбувається відразу за декількома напрямками: відкриття свого внутрішнього світу, яке виявляється у відчутті своєї особливості, несхожості на інших людей, та навіть у почутті самотності; усвідомлення мінливості часу, розуміння завершеності свого існування, що спонукає замислитися про сенс життя, про свої перспективи життя, свої майбутнє, цілі, накреслюється більш-менш реалістичний життєвий план; формування цілісного уявлення про себе, причому спочатку усвідомлюються та оцінюються особливості зовнішності, власна привабливість, а вже потім морально-психологічні, інтелектуальні, вольові якості; формування відношення до кохання, власних очікувань та установ, в якому важливу роль відіграють відносини між батьками, як приклад певної моделі, з якою ідентифікує себе молода людина. 

Відповідаючи собі на питання „Хто я? Який я? До чого я прагну?” молода людина виявляє свою індивідуальність. Взагалі, прагнення до самореалізації та індивідуалізації є ознаками особистісної ідентичності, яка є центральним новоутворенням цього періоду (за Е. Еріксоном).

Юнацький вік — це вік входження в об'єктивний та нормативний дух свого історичного часу в його національній формі вважаэ О.В.Толстих. Знаходження своєї ідентичності для юнака стає афективним центром життєвої ситуації розвитку стверджує Л. І. Божович). Саме тому до близького дорослого він ставиться як до ідеалу. Ті якості, які юнак високо оцінює, є для нього еталоном у різних сферах людських відносин: виконання моральних норм, ставлення до праці, до самого себе. До цих якостей приміряє своє ідеальне Я — яким він бажає стати в дорослому житті.

   Але найбільш важливою в контексті онтогенетичного розвитку для віку раннього юнацтва є соціальна ідентичність, яка характеризується значним зростанням потенціалу особистості щодо самовизначення. Розрізняють індивідуальні варіанти формування соціальної ідентичності, або самовизначення:

• дифузна, невизначена ідентичність;
• наперед вирішений варіант включення в "дорослу систему" відносин, але раніше призначеного часу. Психологи вважають це несприятливим фактором розвитку,
• юнак знаходиться в процесі інтенсивного пошуку самого себе: відбувається проба ролей, щоб визначитись самостійно. Це позитивне явище, але такий період не повинен тривати довго, бо інакше закріплюються риси інфантильності;
• доросла ідентичність, про що свідчить почуття власної визначеності. Юнак переходить до самореалізації, найбільш повно використовує свої реальні потреби і свої можливості.

Ці варіанти можуть бути також етапами самовизначення, але важливо, щоб юнак не зупинився на якомусь попередньому етапі.

На перший план у самовизначенні виступає механізм інтеграції. Роздуми про себе і про своє призначення в житті іноді приводять юнака до пошуку смислу життя. Це веде до інтегрування багатьох вимог різних сфер життєдіяльності і надає їм цілісного характеру. А з іншого боку, виникає потреба інтегрувати свої можливості, здібності максимально мобілізувати їх у відповідності до усвідомлених цілей життя. Труднощі полягають у тому, що не завжди знаходяться засоби для реалізації свого "Я".

Ці труднощі значною мірою визначаються проблемою організації (і визначення) провідної діяльності. Серед психологів немає єдиної думки щодо провідної діяльності в юнацькому віці, це питання залишається невирішеним.

Присвоєння форм культури та засвоєння дорослості в цей період за суттю не пов'язані один з одним: тому юнак дорослішає поза освітньою системою, а освіта відбувається поза системою становлення дорослості.

        На думку Клімова Є. О. навчальна діяльність, якщо вона набуває рис продуктивної діяльності в юнацькому віці буде мати такі характеристики:

• це діяльність, яка за часом і за наслідками витрачених сил має бути самокерованою;
• вона повинна мати широкі варіації засобів, прийомів, умінь щодо здійснення діяльності та її наслідків;
• стиль виконання такої діяльності має бути індивідуалізований, оптимальний для кожного учня, щоб перебороти протиріччя між потребами, інтересами його з його можливостями та здібностями.

       Якщо навчальна діяльність юнаків не відповідає цим вимогам, починається деструкція діяльності, що викликає емоційну напругу, апатію, зниження пізнавальної активності тощо.

Особливістю психологічної організації у ранньому юнацькому віці є орієнтація на майбутнє, яка визначає життєву перспективу взагалі (а не тільки участь у певній діяльності): це й потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, зрозуміти себе в якості члена суспільства, визначити своє призначення в житті. Для цього потрібен достатній рівень розвитку особистості: аналіз і переоцінка моральних принципів, настанов, щоб побудувати власну систему цінностей, життєвих-цілей, перспектив.

⇐ Предыдущая567891011121314Следующая ⇒

Поделиться: