МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ОПРАЦЮВАННЯ

1. Анатомо-фізіологічний розвиток

             Динаміка анатомофізіологічної перебудови організму. Зріст: 122-138 см; вага: 21-32 кг; окружність грудної клітини: 58-65 см (відмінності між статями неістотні). З 6 років починається період рівномірного росту, який триває до 9 років у дівчаток і до 11-у хлопчиків (дівчатка після 9 років розпочинають випереджати хлопчиків). Збільшується вага всіх м'язів. Дрібні м'язи розвиваються повільніше, ніж великі. Кісткові тканини гнучкі завдяки великій кількості хрящів. Вага мозку першокласника наближається до ваги мозку дорослої людини. Збільшується рухливість нервових процесів. Добре розвинені органи чуттів. Посилюється становлення рухового апарату, що пов'язується не з фізичним, а з інтелектуальним розвитком.

Особливості розвитку психічних процесів, емоційно-чуттєвої сфери та індивідуально-типологічних особливостей у молодшому шкільному віці.

Особливості уваги:

 1 клас - переважає мимовільна увага (основу складає орієнтовний рефлекс);

 2-4 клас - поступове переважання довільної уваги (пов'язане з розвитком мислення).

 Слабкість довільної і домінування мимовільної уваги може призвести до лінощів, безвілля. Розвиток довільної уваги пов'язаний із цілями, які ставить перед собою учень.

Основні чинники розвитку уваги:

1) оптимальний темп уроку (виклад матеріалу має бути схожим із ритмом секундної стрілки);

2) чіткість; доступність; лаконічність пояснень (стисле уповільнене мовлення вчителя, яке поєднується з ілюстративним матеріалом);

3) відсутність прямих голосних зауважень, які є дієвими для конкретного учня, але дезорганізовують інших дітей, оскільки спонукають їх до жвавого обговорення випадку;

4) різноманітність форм навчальної діяльності (пояснення, самостійна робота,
контрольна робота, дидактичні ігри тощо);

5) участь у навчальній діяльності всіх учнів;  

6) наявність конкретних динамічних емоційних подразників тощо.

Психологічна сутність уваги в навчальному процесі для вчителя: вміння організувати діяльність учнів, урахувати їхні інтереси, забезпечити розумову і рухову активність, розвивати творчу діяльність.

Причини розсіяності уваги:

1) легка і швидка поява втоми;                                                                                                                                    

2) перенасичення враженнями;

3) порушення режиму дня;

4) наявність аденоїдів;

 

5) відсутність необхідної гнучкості або здатності переключатися (здебільшого це спостерігається в «начитаних» дітей);

6) особистість учителя (монотонність співпраці; малоцікавий як взірець для наслідування; поспішний; сам розсіяний; на роботу йде, як на страту; у взаєминах з учнями переважають прямі звертання, наприклад, у випадках порушення ними дисципліни тощо).

Рівні уваги:

1) справжня уважність: готовність працювати протягом уроку, наявність відповідної робочої пози, міміки тощо;

2) хибна неуважність: зовнішні ознаки до праці виявлені слабко, що стосується більше меланхоліків, флегматиків; у сангвініків, холериків спостерігається вищий рівень активності;

3) дійсна неуважність, відсутність належної готовності до уроку, постійне відволікання від навчального процесу;

4) хибна уважність: невідповідність зовнішньої форми уваги робочому стану (ліньки думати, відсутність усвідомленого розуміння значущості навчального процесу тощо).

Основні якості уваги:

1) обсяг: потрібно використовувати прийоми порівняння, щоб особливості кожного предмету, ознаки були чітко визначені;

2) концентрація: у 1 класі це, як правило, непоширене явище, оскільки рівень зосередженості ще нестійкий;

3) стійкість: нетривалий часовий інтервал збереження певної домінанти.

Особливості відчуттів у молодщому шкільному віці:

1) посилення абсолютної та розрізняльної чутливості;

2) наявність складних міжаналізаторних зв'язків;

3) формування сенсомоторних асоціацій, які забезпечують точність рухів і зоровий
контроль за ними;

4) забезпечення досконалої орієнтації в навколишньому середовищі;

5) між розрізненням якостей, їх найменуванням і використанням ще відсутня повна
відповідність.

Особливості сприймання часу:

1) час плинний: жодну одиницю не можна сприймати одно-моментно, а лише послідовно;

2) відсутність спеціальних аналізаторів, тому час сприймається безпосередньо, що деформує уявлення про нього;

3) спотворюється суб'єктивними чинниками (захопленість, очікування і т.д.);

4) мінливість часових відношень (те, що було «сьогодні», стає «позавчора» тощо).
Адекватне сприйняття часу для більшості дітей 1-2 класів становить значну проблему.

Як наслідок, вони зменшують реальну можливість хвилини (відсутність рефлексу часу), а отже, не варто категорично вимагати від них своєчасності виконання доручень, хоча на цьому потрібно акцентувати увагу. Трапляються випадки, коли тривалість 1 хвилини для першокласника знаходиться в межах 31 хвилини (якщо перед ним ставиться завдання зафіксувати тривалість хвилини). Школярі адекватно сприймають час тоді, коли спроможні безпомилково назвати число, місяць, рік свого народження.

Сприймання і відтворення тексту: дітям початкової школи доступні лише середній темп читання і проста побудова тексту, тому вчитель повинен стежити за темпом власного мовлення, письма на дошці, мовою учнів під час їхніх відповідей.

Сприймання форми:                                                                                                                                                              

1) зростає точність розрізнення і правильність відтворення назв геометричних фігур (квадрат, круг, трикутник);

2) труднощі з назвами об'ємних фігур (часто не відрізняють їх від плоских фігур, наприклад, кулю від круга);

 

3) не сприймають пряму лінію як пряму, коли вона поставлена з нахилом;

4) не сприймають перспективу;

5) охоплюють лише загальний вигляд знаку, тоді як окремі елементи часто
упускаються.

Особливості сприймання сюжетних ілюстрацій (за А. Біне):

1) стадія перерахування (2-5 р.);

2) стадія інтерпретації (6-10 р.);

3) стадія пояснення (10-...).

Дослідження показують, що названі стадії залежать не стільки від вікових особливостей, скільки від змісту ілюстрацій, власного досвіду та способу формулювання поставлених запитань («Що зображено на малюнку?», «Які ти бачиш тут події?» тощо).

Особливості пам'яті молодших школярів

1) механічне запам'ятовування менш ефективне, ніж осмислене; запам'ятати алогічний
матеріал важче, ніж дорослим, через відсутність, перш за все, необхідних вольових зусиль;

2) осмислене запам'ятовування потребує більше часу;

3) ілюзія домінування механічного запам'ятовування: діти часто схильні фіксувати і
відтворювати матеріал дослівно, оскільки ще не вміють користуватися прийомами запам'ятовування, тому вважають, що вивчити урок - означає розповісти його вчителю так, як викладено в підручнику;

4) розвиток логічного і осмисленого запам'ятовування:
а) недостатньо сформований самоконтроль;

б) діти, як правило, перевіряють себе за кількісними критеріями (повторюють матеріал
стільки разів, скільки сказав учитель, як правило, не задумуючись про якість його
відтворення);

5) типові показники довільності пам'яті: прийоми запам'ятовування, наприклад,
багаторазове читання всього матеріалу, чергування прочитаного з його відтворенням тощо.

Деякі особливості процесів пам'яті:

1) краще фіксується наочний матеріал (предмети, люди, які їх оточують), ніж
словесний;

2) краще запам'ятовуються конкретні назви, ніж абстракції;

3) опора на наочність;

4) в абстрактному матеріалі ефективніше фіксується матеріал, який узагальнює низку фактів (взаємозв'язок між певними явищами), ніж абстракції, які не з'ясовуються на

конкретному матеріалі;

5) відтворення: «Діти не люблять згадувати те, що забули, вони охочіше передають те, що свіжим зберігається в їхній пам'яті» (К.Д. Ушинський);

6) забування: залежить від прийомів запам'ятовування, цікавості інформації.
Особливості емоційно-чуттєвої сфери в молодшому шкільному віці

1) у формуванні особистості є провідними, оскільки потреба в позитивних ситуаціях
спричиняє виникнення складних почуттів (моральних, інтелектуальних, естетичних);

2) співчуття, співпереживання як ідентифікація себе з іншими;

3) основні негативні прояви:

а) ревнощі: домагання любові рідних або значущих людей;

б) заздрість: з'являється в суперництві під час домагання визнання, особливо в
розподілі ролей;

в) «гра на публіку».

          Особливості волі:

1) розвиток вольових зусиль і якостей;

2) установлення відповідності між метою і мотивами;

3) посилення розумової ролі мовлення (регулювання поведінки і діяльності);

4) наявність суперечностей між «хочу» і «потрібно»;

5) розвиток хибної мотивації, яка нав'язується дорослими («у міліцію заберуть»);

6) імпульсивність поведінки.

У цілому динаміка розвитку волі відзначається формуванням вольових якостей і вольового зусилля, що характерно для таких випадків:

1) утома;

2) у ситуаціях подолання фізіологічно зумовлених труднощів; 3)у розумовій діяльності за наявності перешкод.

Основні лінії розвитку волі (СЛ. Поліщук): Дівчатка:

1) дисциплінованість (1 кл.) - цілеспрямованість (2 кл.) - незалежність (3 кл.);

2) витримка (1 кл.) - наполегливість (2 кл.) - витримка (3 кл);

3) активність (1 кл.) - стриманість (2 кл.) - наполегливість (3 кл).

 

Хлопчики:

 

1) самостійність (1 кл.) - наполегливість (2 кл.) - організованість (3 кл.);

2) стриманість (1 кл.) - рішучість (2 кл.) - рішучість (3 кл.);

3) витримка (1 кл.) - активність (2 кл.) - сміливість (3 кл). 

                                            Особливості мислення.

1) з початком навчання в структурі мислення зростає значущість абстрактних
компонентів порівняно з конкретно-образними проявами;

2) особливості засвоєння понять:

а) предметні поняття: знання істотних ознак (визначення функціональних ознак;
визначення істотних ознак; узагальнення);

б) поняття відношень: наприклад, «більше-менше» (практичний пошук відношення,
як правило, з допомогою наочності; узагальнення; застосування результатів узагальнення для різних випадків у практиці);

3) операції мислення: аналіз, синтез, конкретизація, систематизація тощо (аналіз і
синтез поєднуються з допомогою порівняння; діти легше знаходять відмінності між
невідомими предметами, між відомими - навпаки, спільне; часто замінюють сутність понять звичайним переліком ряду фактів).

2. Криза 7 років, новоутворення та соціальна ситуація розвитку.

Соціальна ситуація розвитку асоціюється з виникненням новоутворення «усвідомлення ролі школяра» та необхідністю долати комплекс труднощів, які перешкоджають успішній адаптації до навчального процесу:

1) вимоги шкільного режиму, значення якого усвідомлюється через 1,5-2 роки навчання;

2) нерозуміння специфічної ролі вчителя (порівняно з вихователем дошкільного закладу), призначення якого полягає у виробленні вмінь самонавчання і самовиховання;

3) недостатній досвід спілкування з ровесниками, різновіковими групами дітей і дорослими, особливо в ситуації незадоволення сімейним рівноправним спілкуванням;

4) перенасичення першими враженнями від шкільного життя, які неминуче призводять до втоми;

5) зміна захопливих шкільних ситуацій важкими і часто одноманітними навчальними буднями.

Пік інтересу до шкільного навчання припадає на 5-6-й роки життя, після чого настає тривалий спад, який потенційно може тривати впродовж усього періоду навчання в 1-4 класах.

Основні новоутворення в молодшому шкільному віці:

І) довільність процесів психіки, що означає наявність самоконтролю як здатності до саморегуляції;

2) внутрішній план дій (можливість перспективного планування власного буття, «дії в собі»);

3) рефлексія - усвідомлення дитиною того, як її сприймають інші (якою дитина є насправді, якою дитина бачить себе, якою вона здасться іншому). Якщо дитина набуває рефлексії, то стає підлітком (В.В. Давидов). У молодшому шкільному віці значущою є рефлексія розумової сфери, у старшому шкільному - моральної сфери.

Криза 7 років пов’язана із соціальною ситуацією розвитку. Це криза саморегуляції, що нагадує кризу 1 року. Дитина починає регулювати своє поводження правилами. Раніше покладливий, він раптом починає висувати претензії на увагу до себе, поводження стає вигадливим.

З одного боку, у неї з'являється демонстративна наївність, що дратує, тому що інтуїтивно сприймається навколишніми як нещирість. З іншої, здається зайво дорослим: пред'являє до навколишньої норми. Для дитини розпадається єдність афекту й інтелекту, і цей період характеризується перебільшеними формами поводження. Дитина не володіє своїми почуттями (не може стримувати, але й не вміє управляти ними). Справа в тому, що, втративши одні форми поводження, він не із ще інших. Базальна потреба - повага. Любою молодший школяр висловлює претензію на повагу, на відношення до нього як до дорослого, на визнання його суверенітету. Якщо потреба в повазі не буде задоволена, то неможливо буде будувати відносини із цією людиною на основі розуміння ("Я відкритий для розуміння, якщо впевнений, що мене поважають").

Діти вчаться задовольняти свої фізичні й духовні потреби способами, прийнятними для них самих і тих, з ким вони спілкуються. Утруднення в засвоєнні нових норм і правил поведінки можуть викликати невиправдані самообмеження й сверхнеобходимый самоконтроль. Е.Еріксон говорить, що діти в цей час "прагнуть швидше знайти такі форми поводження, які допомогли б їм увести свої бажання й інтереси в соціально" прийнятні

рамки". Він виразив суть конфлікту формулою "ініціатива проти почуття провини". Заохочення самостійності дітей сприяє розвитку їхнього інтелекту й ініціативи. Якщо ж проявам незалежності часто супроводжують невдачі або дітей зайво строго карають за якісь провини, це може привести до того, що почуття провини візьме гору над прагненням до самостійності й відповідальності.

Індивідуальні особливості учнів пов’язані

1) з оптимальним розумовим розвитком (висока розумова активність - постановка
запитань «Для чого?» і «Чому?», які адресовані дорослим);

2) з випереджаючим розумовим розвитком - вундеркінди (раннє подолання
егоцентризму, високий ступінь здатності до саморегуляції);

3) із затримкою розумового розвитку (не можуть зосередитися на процесі пізнання);
основні причини: високий егоцентризм мислення, перенесені хвороби, сенсорні дефекти; педагогічна занедбаність (недостатній словниковий запас, невміння спілкуватися, низькі або
деформовані пізнавальні інтереси) як наслідки збідненого спілкування або його дефіциту,
несприятливого сімейного мікроклімату.

     3. Психологічна перебудова, пов’язана зі вступом до школи; навчання як провідна діяльність цього віку.

Психологічна готовність до школи включає якості особистості дитини, що допомагають їй ввійти в колектив класу, знайти своє місце в ньому, включитися в загальну діяльність. Це - суспільні мотиви поводження, тобто засвоєні дитиною правила поведінки стосовно інших людей та вміння встановлювати й підтримувати стосунки з однолітками, які формуються ще в спільній діяльності дошкільників.

Основне місце в підготовці дитини до школи займає організація гри й продуктивних видів діяльності. Саме в цих видах діяльності вперше виникають суспільні мотиви поведінки, складається ієрархія мотивів, формуються й удосконалюються дії сприйняття й мислення, розвиваються соціальні навички взаємин. Звичайно, це відбувається не стихійно, а при постійному керівництві діяльністю дітей з боку дорослих, які передають молодому поколінню досвід суспільного поводження, повідомляють необхідні знання й виробляють необхідні навички. Деякі якості можуть бути сформовані тільки в процесі систематичного навчання дошкільників на заняттях - це елементарні вміння в області навчальної діяльності, достатній рівень продуктивності пізнавальних процесів.

У психологічній підготовці дітей до школи чималу роль грає одержання узагальнених і систематизованих знань. Уміння орієнтуватися в специфічних культурних областях дійсності (у кількісних відносинах речей, у звуковій матерії мови) допомагають опанувати певними навичками на цій широкій основі в дітей виробляються ті елементи теоретичного підходу до дійсності, які дадуть їм можливість свідомо засвоювати різноманітні знання.

Суб'єктивно готовність до школи наростає разом з неминучістю першого вересня йти в школу. У випадку здорового, нормального ставлення близьких до цієї події, дитина з нетерпінням готується до цієї події.

Особлива проблема – адаптація до школи. Ситуація невизначеності завжди хвилює. А перед школою кожна дитина відчуває надзвичайне хвилювання. Вона вступає в життя в нових, у порівнянні з дитячим садком, умовах. Може трапитися й так, що дитина в молодших класах буде підкорятися більшості всупереч власному бажанню. Тому треба допомогти дитині в цей важкий для неї період життя знайти себе, навчити відповідати за свої вчинки.

Можливість керувати своєю поведінкою тісно пов'язана з рівнем розвитку здатності контролювати свої вчинки зусиллям волі. Це виражається в умінні слухати, розуміти й точно виконувати вказівки дорослого, діяти у відповідності із правилами, використати зразок, зосереджувати й утримувати увагу на певній діяльності протягом тривалого часу.

Вольова готовність до школи дозволить дитині включитися в загальну діяльність, прийняти систему шкільних вимог, виконувати нові для нього правила.

Мотиваційна готовність до школи - це бажання ходити в школу, здобувати нові знання, бажання зайняти позицію школяра. Інтерес дітей до світу дорослих, прагнення бути схожим на них, інтерес до нових видів діяльності, установлення й збереження позитивних взаємин з дорослими в родині й школі, самолюбство, самоствердження – все це можливі варіанти мотивації навчання, що породжують у дітях прагнення займатися навчальною працею.

Одна з найбільш значимих потреб у даному віці – пізнавальна. Рівень її розвитку - один з показників психологічної готовності до школи. Пізнавальна потреба означає привабливість самого змісту знань, інтерес до процесу пізнання.

Пізнавальний інтерес можна порівняти з багаттям: для горіння постійно необхідне паливо – нові враження, знання, уміння. Без "палива" багаття починає гаснути. У дошкільний період пізнавальну потребу дітей багато в чому стимулюють і задовольняють батьки. У дітей, що не одержали необхідного їм спілкування з батьками й іншими близькими дорослими, ця потреба залишається нерозвиненою.

Соціально-психологічна готовність до школи означає наявність таких якостей, які допомагають першокласникові будувати відносини з однокласниками, вчитися працювати колективно. Уміння спілкуватися з однолітками допоможе йому в спільній роботі на уроці. Не всі діти до цього готові. Батькам необхідно спостерігати чи вміє їхня дитина в процесі гри домовлятися з іншими дітьми, чи узгоджує свої дії із правилами гри, а може він ігнорує партнера по грі...

Навчальна діяльність – діяльність колективна, а тому її успішне засвоєння стає можливим при наявності дружнього й ділового спілкування між її учасниками, при вмінні скооперуватися, об'єднати зусилля для досягнення загальної мети.

Незважаючи на важливість кожного з названих критеріїв психологічної готовності, самосвідомість дитини є особливою. Вона пов'язана з відношенням до самого себе, до своїх можливостей і здатностей, до своєї діяльності та її результатів. Л.Виготський відзначав, що з переходом у новий віковий період відбуваються серйозні зміни щодо ставлення дитини до себе. Вона "відкриває" свої переживання. Самооцінка стає більш об'єктивною. З'являється тенденція до обґрунтування своїх оцінок. Це важливо для наступного формування вміння оцінювати свою діяльність і результати свого навчання. Завищена оцінка своїх можливостей, необ'єктивне ставлення до результатів своєї діяльності, невірне сприйняття оцінок учителя можуть ускладнити адаптацію дитини до школи. Важко сказати, які з перерахованих факторів психологічної готовності до школи є більше істотними, а які другорядними.

Ступінь сформованості кожного з них у різних дітей не однакова. Але відсутність або низький рівень розвитку хоча б однієї з необхідних психологічних якостей може привести до складностей і конфліктів.

Динаміка навчання як провідної діяльності.

Провідна діяльність: від рольової гри з елементами навчання - до навчальної діяльності з елементами ігрової. Спосіб регуляції навчальної діяльності: пізнавальна потреба. Якщо навчальна діяльність не буде провідною, то вона не виконає свого соціального призначення.

Лінії навчальної діяльності:

діяльність учителя (спрямовуюча, виховна, контролююча, формуюча, партнерська);

діяльність учня (пізнавально-пошукова, під керівництвом учителя та самостійна, необхідна, партнерська).

Учитель для учнів молодшого шкільного віку - це авторитетна особа, зразок для наслідування ще до вступу в школу.

Оволодіти навчальною діяльністю означає вміння самостійно працювати, тобто навчитися вчитися, самовдосконалюватися.

Питання для самоперевірки

1. Надайте характеристику розвитку психічних процесів молодшого школяра.

2. В чому полягають особливості емоційно-вольової сфери в молодшому шкільному віці.

3. З чим пов’язана криза 7 років та які вона має ознаки.

4. Назвіть психологічні зміни, пов’язані з початком шкільного навчання.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: