Тема 3. УКРАЇНА В БОРОТЬБІ ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ (1918-1920)

Тема 3. УКРАЇНА В БОРОТЬБІ ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ (1918-1920)

Українська держава

Місця перебування УЦР і Ради міністрів УНР

 

 

 

Київ		Житомир		Сарни		Київ
(березень 1917 р. — січень 1918 р.)		(січень 1918 р.)		(лютий—березень 1918 р.)		(березень—квітень 1918 р.)

Після того як договір став фактом, українська делегація вже не приховувала, що Центральна Рада перебуває у безнадійному становищі і потребує негайної збройної допомоги. Німеччина і Австро-Угорщина також розуміли, що одержати продовольство з України можна лише за умови її окупації значними силами. У ніч на 10 лютого 1918 р. делегація Четверного союзу звернулася до радянської сторони з категоричною вимогою підписати договір, але офіційно ультиматум не пред'явила. За рішенням партійного керівництва Л. Троцький мав підписати договір лише після ультиматуму. Тому він покинув Брест-Литовськ. Тоді німецька делегація скористалася обстановкою, щоб висунути нові, ще важчі за попередні вимоги. Німецькі війська стали готуватися до наступу по всьому фронту від Балтики до Чорного моря.

Німеччина та її союзники звернулися до уряду РСФРР з вимогою відвести свої війська з території України. Проте більшовицька Росія продовжувала операції проти УHP. Тоді війська Німеччини і Австро-Угорщини перейшли у наступ проти військ РСФРР. 7 березня в Київ повернувся уряд УНР. Протягом березня-квітня 1918 р. російські війська були вигнані з України. Радянська Росія визнала суверенітет ЦР над УНР. Треба зазначити, що, з одного боку, Брестський мирний договір поклав початок міжнародному визнанню незалежної України, а з іншого боку, Україна перетворилася на харчовий придаток Німеччини, що дало останній змогу продовжувати війну на Заході ще майже рік.

Гетьман П. Скоропадський і його уряд.

Прийшовши до влади, П. Скоропадський задекларував свій маніфест. У ньому містилося зобов'язання «негайно збудувати державну владу, яка здатна була б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці». Повідомлялося також про розпуск Центральної Ради і земельних комітетів. Проголошувалося право приватної власності «як фундаменту культури й цивілізації».

Фото гетьмана П. Скоропадського

Одночасно з маніфестом було опубліковано «Закони про тимчасовий державний устрій України». З них випливало, що УНР як демократична форма української державності ліквідується. Замість УНР поставала Українська Держава. Тимчасово, до обрання парламенту, законодавча влада зосереджувалася у гетьмана. Однак строки скликання парламенту не визначалися. Гетьман залишав за собою також всю повноту виконавчої та судової влади.

Грамота гетьмана П. Скоропадського 14 листопада 1918 р.

Основні положення

«На. принципах федеративних повинна бути відновлена давня могутність і сила всеросійської держави. В цій федерації Україні належить зайняти одне з перших місць, бо від неї пішов порядок і законність в краю, і в її межах перший раз вільно віджили всі принижені і пригноблені більшовицьким деспотизмом громадяни бувшої Росії... На тих принципах, які — я вірю — поділяють усі союзники Росії, Держави Згоди (Антанта), а також яким не можуть не співчувати без винятку інші народи не тільки Європи, але й усього світу, повинна бути збудована майбутня політика нашої України. їй першій належить виступити в справі утворення всеросійської федерації, якої конечною метою буде відновлення великої Росії. В осягненні цієї мети лежить як запорука добробуту всієї Росії, так і забезпечення економічно-культурного розвитку цілого українського народу на міцних підставах національно-державної самобутності»

 

ВИСНОВКИ

Центральні держави розраховували одержати з України необхідні для продовження війни з Антантою продовольчі та інші ресурси. Тому вони були заінтересовані в утвердженні влади, здатної покінчити з анархією. Ставка кайзерівського уряду на консервативні кола в українському суспільстві призвела до виникнення режиму «сильної руки» гетьмана П. Скоропадського.

Присутність в Україні окупаційної армії перервала революційний процес. Проте втрата соціальних здобутків трудящих і загибель УНР і УСРР були тимчасовим явищем, зумовленим дією зовнішнього чинника. Потенціал національної революції ще залишався високим. Після евакуації германських сил і падіння гетьманату боротьба між соціалістами УНР і УСРР спалахнула знову.

Опозиційність майже всіх політичних сил гетьманському режиму виявила його внутрішню нестабільність і цілковиту залежність від кайзерівських багнетів. Соціально-економічна політика гетьманської адміністрації була ліберально-консервативною: пріоритет приватної власності, в тому числі поміщицького землеволодіння.

На жаль, гетьманат був вимушений рахуватися с німецькою окупаційною адміністрацією, що значно обмежувало його суверенітет в зовнішньої політиці і формуванні власних збройних сил.

Боротьба з окупаційним режимом, яка досягла гострих форм, автоматично була боротьбою проти влади гетьмана. Отже, вона руйнівно впливала на підвалини української державності.

Не зважаючи на обмеженість суверенітету, в процесі національного державотворення гетьманат П. Скоропадського був прогресивним явищем. Він посилив державотворчий потенціал, створив ефективне державне управління. Успіхом П. Скоропадського можна також назвати розвиток національної культури: особливо в галузях освіти, науки і мистецтва. .

Зовнішня політика Української Держави визначалася цілковитою залежністю від центральних держав. Ізоляція від країн Антанти виявилася саме тоді, коли почала визначатися їх перемога у війні. Отже, Україна не мала зовнішньополітичних перспектив для утвердження незалежності.

Під час переговорів з Українською Державою радянська Росія обрала тактику затягування. Вона успішно здійснювалася до поразки центральних держав. Мирного договору між Росією та Україною підписано не було.

Уряд П. Скоропадського проводив активну дипломатичну діяльність, спрямовану на повернення територій, які опинилися за межами України,— частини Бессарабії, Криму, Холмщини і Підляшшя. Незважаючи на невдачі, яких зазнала українська дипломатія, навіть постановка питання про відторгнуті землі мала велике політичне значення.

Незважаючи на подібність соціальних програм гетьмана П. Скоропадського і прибічників «білої справи», політичне зближення Української Держави з білогвардійською Росією здавалося неможливим. В очах білогвардійців гетьман залишався сепаратистом, зрадником.

Коли окреслилася поразка кайзерівської Німеччини у війні, П. Скоропадський почав шукати нових союзників. Його заява про федеративний союз з білогвардійською Росією засвідчила штучність самих підвалин гетьманської України, нездатність гетьмана стати національним лідером.

Парадокс: Центральна Рада, борючись за незалежність країни, розвалювала старий державний апарат, і не змогла сформувати ефективне державне управління, таким чином, привела країну до хаосу, - гетьман, навпаки, обстоював федеративні зв’язки з Росією, зумів відбудувати систему державного управління, таким чином, фактично побудував незалежну державу, яка, на жаль, проіснувала короткий час.

Запитання

1. Чому Раднарком був зобов'язаний розпочати переговори про укладення мирного договору з Україною? Чому він визнав Україну як незалежну державу?

2. Схарактеризуйте міжнародне становище України навесні 1918 р. Чому громадськість не підтримала Центральну Раду в її конфлікті з німецькою окупаційною адміністрацією? Чому П. Скоропадський порівняно легко прийшов до влади?

3. Схарактеризуйте ставлення білогвардійців до Української Держави.

4. Чому П. Скоропадський намагався налагодити відносини з А. Денікіним?

5. Коли було утворено Український національний союз?

6. Чому влітку 1918 р. відбулося перегрупування політичних сил в Україні?

7. Чому гетьман Скоропадський відмовився від принципу самостійності України?

8. Коли було утворено Директорію? Назвіть її склад.

9. Хто очолив Український національний союз: В. Винниченко; С. Петлюра; Ф. Швець?

10. Хто брав участь у партизанській боротьбі з окупантами і гетьманським режимом? Які політичні сили очолили цю боротьбу?

11. Назвіть методи боротьби з окупантами у місті та на селі. Де партизанська боротьба розгорталася найактивніше?

12. Перелічіть основні національно-культурні здобутки за гетьманування П. Скоропадського.

13. Чому, на вашу думку, не було підписано мирного договору між двома країнами? 4. Коли і чому виникло бессарабське питання?

14. 7. Яким чином була вирішена доля Холмщини і Підляшшя?

Директорія УНР

Відновлення УНР

Для керівництва повстанням проти гетьманського уряду Український національний союз обрав Директорію з п'яти осіб: В.Винниченка, С.Петлюри, Ф.Швеця, О. Андрієвського та А.Макаренка. 14 листопада 1918 р. Директорія, яка перебувала у Білій Церкві, розпочала повстання. У бою під Мотовилівкою 18 листо­пада війська гетьмана зазнали поразки. Коли на бік Директорії перейшла гвардійська Сердюцька дивізія, то 14 грудня гетьман зрікся влади, передавши її уря­дові, а сам виїхав за кордон. 18 грудня війська Директорії урочисто вступили до Києва, а 26 грудня було створено уряд, який очолив представник Української Соціал-демократичної робітничої партії В. Чехівський. Цей уряд у своїй більшості, а також В.Винниченко, як і колишній президент УНР М.Грушевський, виступали за союз з російськими більшовиками у боротьбі проти військ Денікіна, якого підтримували країни Антанти. Член Директорії С.Петлюра виступав проти такого союзу. Він пропонував спертися на країни Антанти.

Внаслідок антигетьманського повстання у листопаді–грудні 1918 р. до влади прийшла Директорія УНР. Напередодні повстання у Директорії не було чіткої програми дій, крім повалення гетьманату. Тому, перебравши владу 14 грудня 1918 р., Директорія лише 26 грудня оприлюднила свій програмний документ “Декларація Української Директорії”. Названий документ мав соціалістичну спрямованість, зокрема наголошувалось, що влада в УНР має належати лише трудовому народу.

В грудні 1918 р. Директорія урочисто в'їхала до Києва, де була відновлена Українська Народна Республіка. Директорія відновила чинність законів УНР, ухвалила новий закон про передання поміщицької землі селянам без викупу та ін. Через складність військово-політичної ситуації виникла криза влади Директорії.

ВИСНОВКИ

Капітуляція Німеччини дала можливість радянській Росії розпочати вторгнення в Україну. Як і керівники Антанти, Раднарком розраховував на вакуум влади. Однак поява Директорії змусила його використати апробований взимку 1917/1918 року метод поступового силового поглинення УНР під прикриттям українського радянського уряду.

Розгром і розкладення основних військових сил Директорії взимку 1918/1919 року різко зменшив значення національно-визвольного руху у політичному житті України. Війська радянської Росії зайняли основну частину України і в районі Донбасу вступили у боротьбу з білогвардійцями. Отже, громадянська війна поширилася й на Україну.

Щоб запобігти поглиненню України червоною Росією, Антанта мала намір замінити гарнізони центральних держав власними. Виявилося, однак, що вакууму влади в Україні не виникло.

Відроджена УНР буда неприємною несподіванкою для сусідів. Антанта не припинила інтервенції, хоча обмежилася захопленням тільки чорноморського узбережжя. Обидва російські уряди комуністичний, і білогвардійський — готувалися поширити на Україну війну, яку вели між собою. Панівні кола відродженої Польщі мріяли про відновлення кордонів часів Речі Посполитої (XVIII ст.) і претендували на Правобережну Україну. Отже, зовнішньополітична ситуація, в яку потрапила Директорія, була тяжкою.

Становище всередині України виявилося не легшим. Лідери української революції не змогли покінчити з отаманщиною і запропонувати соціально-економічну програму реформ, яка влаштувала б основну частину населення. Також вони не зуміли подолати розбіжностей поглядів щодо долі України. Тому Директорія швидко втратила підтримку мас і не протистояла агресії із-зовні.

Запитання.

1. Розкрийте причини відставки В. Винниченка та В. Чехівського.

2. Назвіть причини інтервенції Антанти.

3. Проаналізуйте хід боротьби з інтервентами у перші місяці 1919 р. Чому армія Директорії не змогла протистояти військам Антанти?

4. Чому Директорія наполягала на побудові влади у формі диктатури, а не парламентської демократії? Обґрунтуйте вашу думку.

5. Коли було скликано Трудовий конгрес? Як поставилися делегати конгресу до Директорії?

6. Як ви розумієте терміни: «гетьманат», «директорія», «отаманщина»?

7. Назвіть причини спалаху партизанської боротьби в Україні в кінці 1918 — на початку 1919 pp.

Проголошення ЗУНР

Восени 1918 р. поразка країн Четверного блоку стала очевидною. 18 жовтня 1918 р. депутати-українці в авст­рійському парламенті, об’єднані в Українську пар­ламентарну репрезентацію, скликали у Львові збори полі­тичних і громадських діячів Галичини і Буковини (конституанту), на яких було обрано Українську Національну раду. Українська Національна рада (УНР) заявила, що усі західноукраїнські землі мають створити Українську Дер­жаву і закликала населення інших національностей послати до УНР і своїх представників.

Проголошення в Києві утворення Української Народної Республіки інтенсифікувало потяг пробуджуваного населення Західної України до об'єднання з Східною Україною. В Західній Україні почалися виступи за створення незалежної Української держави. Особливо активними були виступи українських студентів, які вимагали приєднання усіх українських земель Австро-Угорщини до Української Народної Республіки.

Створення ЗУНР

Українські депутати Австрійського (віденського) парламенту		Українські депутати Галицького і Буковинського крайових сеймів			Представники від усіх українських політичних партій (по три особи)
Українська Національна Рада (утворена 18 жовтня 1918 p., очолив Є. Петрушевич)					Військовий комітет (утворений у вересні 1918 р.)

 

Керівництво Української військової організації, яка виник­ла у Відні в жовтні 1917 р., та Українських Січових стрільців почало підготовку до реалізації вимог західноукраїнського населення. На конспіративних зборах представників різних партій обговорювалися питання створення власних держав­них структур.

Розпад Австро–Угорщини дав можливість Українській На­ціональній раді добитися від австрійського уряду згоди пе­редати владу українцям, але проти цього рішення виступили польські націоналістично налаштовані кола. 1 листопада 1918 р. внаслідок збройного виступу легіону Українських січових стрільців усі державні установи у Львові були поставлені під контроль українців, але почалися сутички з польськими військами. Делегати Української Національної ради О. Назарук та М. Шухевич звернулися до гетьмана П. Скоропадського з проханням нада­ти військову допомогу. Той дозволив окремому загонові Січових стрільців «самовільно» перейти на галицьку територію, але січові стрільці, вважаючи за важливіше взяти участь у поваленні влади гетьмана, не скористалися зазначеною про­позицією. Коли ж владу гетьмана було повалено, уряд УНР почав надавати допомогу галицьким військам. 9 листопада 1918 р. Українська Національна рада проголо­сила Західну Україну незалежною державою – Західноукраїнською Народною Республікою. В екстремальних умовах був вироблений Тимчасовий основний закон ЗУНР. Він містив лише необхідні атрибути державності: кордони, назву, принцип народного суверенітету, символіку. На відміну від “другої” УНР, керівництво ЗУНР стояло на демократичних позиціях і відкидало класове представництво.

 

ВІДОЗВА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ РАДИ (1 листопада 1918 р.)

Український Народе! Голосимо тобі вість про твоє визволення з віковічної неволі. Віднині Ти господар своєї землі, вільний громадянин Української Держави. Дня 19 жовтня твоєю волею утворилася на українських землях бувшої Австро-угорської монархії Українська Держава і її найвища влада. Українська Національна Рада. 3 нинішнім днем Українська Національна Рада обняла влада в столичнім місті Львові й на цілій території Української Держави. Доля Української Держави в Твоїх руках. Ти станеш як непереможний мур Українській Національній Раді й відіпреш усі ворожі замахи на Українську Державу. Доки будуть установлені органи державної влади в законнім порядку, українські організації по містах, повітах і селах мають обняти всі державні краєві й громадські уряди і в імені Української Національної Ради виконувати владу. Де сього ще не зроблено, дотеперішні неприхильні Українській Державі уряди мають бути усунені. Всі жовніри української народності підлягають віднині виключно Українській Національній Раді й приказам установлених нею військових властей Української Держави. Всі вони мають стати на її оборону. Українських жовнірів з фронтів відкликається отсим до рідного краю на оборону Української Держави. Все здібне до оружжя українське населення має утворити боєві відділи, які або ввійдуть в склад української армії або на місцях оберігатимуть спокій і порядок. Особливо мають бути збережені залізниці, пошта й телеграф. Всім громадянам української держави без різниці народності і віросповідання поручається громадську, національну і релігійну рівноправність. Національні меншості Української Держави — поляки, жиди, німці — мають вислати своїх від-поручників до Української Національної Ради. Аж до видання законів Української Держави обов'язують дотеперішні закони, на скільки вони не стоять у противенстві до основ Української Держави. Як тільки буде забезпечене й укріплене існування Української Держави, Українська Національна Рада скличе на основі загального, рівного, безпосереднього і тайного виборчого права Установчі Збори, які рішать про дальшу будучність Української Держави. Склад утвореного Українською Національною Радою кабінету і його програму буде оголошено. Всі свої сили, все посвяти, щоб укріпити Українську Державу! Львів, 1 падолиста 1918 р.

Закарпатські та буковинські українці орієнтувались на ЗУНР, проте в листопаді 1918 р. Буковина була окупована румунськими військами, а Закарпаття було приєднано до Чехо­словацької Республіки. Отже, ЗУНР фактично включала тільки східну частину Галичини.

З моменту проголошення самостійності ЗУНР було очевидним, що дві українські держави рано чи пізно об’єднаються. 22 січня 1919 р. відбулась історична подія Злуки УНР та ЗУНР.

Уряд Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) змушений був під натиском польських військ переїхати вже в листопаді 1918 р. зі Львова до Тернополя, а потім до Станіслава, де перебував з січня по травень 1919 р.. У Станіславі було створено колегіальний орган з десяти осіб, який вико­нував функції глави держави. Голова цього комітету Є. Петрушевич став йменуватися президентом. 8 листопада 1918 р. було сформовано новий Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким.

Фото К. Левицького

На відміну від УНР, у Західноукраїнський Народній республіці було створено досить ефективну систему державного управління. 22-26 листопада 1918 р. відбулися вибори депутатів Народної Ради, більшість на яких отримали ліберали.

Фото Є. Петрушевич

Національна Рада гарантувала правомочність законодавства Австро-Угорщини і була проти соціальних змін. Трудящі були розчаровані внутрішньою політикою Національної Ради. Взимку 1918 — 1919 pp. у Дрогобичі, Калуші, Косові, Стебнику утворилися ради робітничих депутатів. У Коломиї, Станіславі (тепер — Івано-Франківськ) і Стрию, де розміщувалися частини УГА, виникли ради солдатських депутатів. Відчувався вплив соціалістів УНР і більшовиків УСРР. З'явилися також комуністичні партійні групи, які стояли на вкрай лівих позиціях і під гаслами ліквідації приватної власності дедалі більше розпалювали класову ворожнечу. У суспільстві, вже розколотому за національними ознаками, загострення класової боротьби створювало додаткові перепони для завоювання державної незалежності.

Перші комуністичні групи або гуртки сформувалися у Львові, Дрогобичі, Станіславі, Стрию і Тернополі. У лютому 1919 р. на конференції в Станіславі на їх основі було створено Комуністичну партію Східної Галичини (КПСГ). Сама назва партії свідчила про те, що її члени не визнали утворення ЗУHP.

Уряд ЗУНР поспішив зі створенням жандармерії та збройних сил — Української Галицької армії (УГА). Але це не допомогло: після жорстоких боїв польські війська 22 листопада 1918 р. зайняли Львів; уряд ЗУНР змушений був переїхати до Тернополя. Національна влада намагалась вирішити аграрне питання за рахунок польських землевласників.

Наприкінці червня — на початку липня 1919 р. добре оснащені Антантою польські війська окупували всю територію Східної Галичини і Західної Волині. Було ліквідовано структуру української державності, включаючи органи місцевого самоврядування. Будь-який опір окупантам нещадно придушувався.

Як зазначалося, буковинські українці, виступаючи за Соборну Україну, створили в Чернівцях Український Крайо­вий комітет, який послав підрозділ Січових стрільців до Га­лицької армії для боротьби з польською армією. Проте в листопаді 1918 р. Буковина була окупована румунськими військами, а на Сен-Жерменській конференції в Парижі 1918 р. її було визнано частиною Румунії. Закарпаття у листопаді 1918 р. було приєднано до Чехо­словацької Республіки. Отже, Західноукраїнська Народна республіка фактично включала тільки частину Галичини.

4 січня 1919 р. на засіданні Української Національної Ради було ухвалено проект договору про з'єднання (злуку) Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народ­ною Республікою, а 22 січня 1919 р. у Києві урочисто було проголошено злуку Наддніпрянської України, Галичини, Буковини і Закарпаття в Українську Народну Республіку. ЗУНР було перейменовано в Західну область УНР (ЗОУНР), але організація державної влади не змінилася, фактично продовжували діяти дві українські держави. Причина цього криється в тому, що на Паризькій мирній конференції справи чотирьох частин України розглядали окремо, і у Галичини, після розпаду Австро-Угорської держави, була можливість дістати визнання з боку колишньої Антанти. До Галичини було послано спеціальну місію, яка наполягала на припи­ненні військових дій між Польщею та ЗУНР. Проте в травні 1919 р. польські війська, одержавши допомогу від колишніх країн Антанти, розпочали новий наступ проти військ ЗУНР. Одночасно почався наступ і румунських військ, які окупу­вали частину галицького Підкарпаття.

На початку червня 1919 р. президентові Є.Петрушевичу було надано повноваження диктатора, що дало можливість реорганізувати армію і ліквідувати в ній анархію. Чисельно невелика Українська Галицька армія (25 тис.) на початку червня 1919 р. розпочала наступ проти польських військ, який був надзвичайно успішним. Проте брак озброєння не дав продовжити цей наступ і польська армія, одержавши все необхідне вад Франції, витіснила у липні 1919 р. Українську Галицьку Армію з Галичини. Армія і уряд ЗУНР, перейшов­ши Збруч, почали діяти спільно з армією УНР проти більшо­вицьких військ.

Північна Буковина і Хотинщина. Австро-Угорську провінцію Буковину з центром у Чернівцях населяли головним чином українці і румуни. Тут виникли паралельні органи влади, утворені українськими та румунськими політичними партіями. Український крайовий комітет орієнтувався на ЗУНР, а румунська Національна Рада тяжіла до Румунії. У цю боротьбу за владу істотні корективи вносили неорганізовані трудящі маси. З листопада 1918 р. у Чернівцях відбулося 40-тисячне Буковинське народне віче, на якому пролунав заклик: «Хочемо до України!» У цей самий день утворилася Комуністична партія Буковини як крайова організація КП(б)У. Тимчасовий центральний комітет очолив С. Канюк. Замість австрійської адміністрації в деяких районах Північної Буковини стали виникати ради. Королівський уряд Румунії негайно послав війська і захопив територію всієї Буковини. Національна Рада проголосила себе єдиною владою в краї.

Трудящі не припинили боротьби за возз'єднання з Україною. Найвищого напруження вона досягла під час Хотинського повстання. У ніч на 28 січня 1919 р. місцеві підпільники і бессарабські партизани захопили міст через Дністер, розгромили полк румунських прикордонних військ і зайняли Хотин. Утворена ними Хотинська директорія видала розпорядження про мобілізацію в повстанську армію. За короткий час було сформовано кілька полків і загонів загальною чисельністю майже ЗО тис. чоловік. Повстанці зайняли близько ста населених пунктів у Хотинському і Сорокському повітах Бессарабії. Однак сили були нерівними, а уряд радянської України допомогти не зміг. Наприкінці січня 1919 р. повстанські загони чисельністю понад 4 тис. і близько 50 тис. біженців перейшли через Дністер на територію України.

Закарпатська Україна. Закарпаття перебувало в підпорядкуванні угорської адміністрації. Після проголошення незалежності Угорщини цей населений переважно українцями край увійшов до її складу.

Як і в Угорщині, в містах краю у листопаді — грудні 1918 р. почали виникати ради робітничих депутатів. Посилювалася боротьба селян за землю.

Через багатонаціональний склад населення низинних районів Закарпаття було об'єктом суперечок сусідніх держав. Чехословаччина з дозволу країн Антанти на початку 1919 р. захопила західну частину краю, а Румунія — південно-східну. Однак корінне населення прагнуло до злуки з Україною.

У березні 1919 р. в Угорщині було встановлено радянську владу. За прикладом угорського пролетаріату ради робітничих і солдатських депутатів на неокуповані території Закарпаття взяли владу в свої руки. Почалося формування Русинської (русини — самоназва закарпатських українців) Червоної гвардії. На основі червоногвардійських загонів, загальна кількість яких перевищила 6 тис. бійців, було сформовано Русинську Червону дивізію, яка у складі угорської Червоної армії воювала з чеськими і румунськими інтервентами.

Радянський уряд Угорщини надав краю територіальну автономію й визнав за українським населенням право на національне самовизначення і возз'єднання з Україною. Було видано декрет про націоналізацію поміщицьких маєтків і передачу землі у всенародну власність. Усі великі й середні підприємства промисловості та торгівлі підлягали націоналізації.

Такі перетворення заможні кола на Закарпатті зустріли вороже. Контрольовані національними партіями, «руські народні ради» в Ужгороді, Хусті і Пряшеві 8 травня прийняли постанови про приєднання до Чехословацької держави. Ще раніше таке саме рішення щодо всієї території Закарпаття винесла Паризька мирна конференція. Директорія та уряд ЗУНР не заперечували проти цього.

Радянська влада протрималася у Закарпатті 40 днів. Наприкінці липня 1919 р. чеські і румунські війська окупували всю територію Закарпаття та Угорщини. За Сен-Жерменським мирним договором 1919 р. Закарпаття перейшло до Чехословаччини.

Декларація про об'єднання українських земель в єдину державу. Незабаром після проголошення ЗУНР відбулася зустріч діячів Національної Ради з представниками Українського національного союзу. Обговорювали проблему, яка звучала так: «Чи треба новій державі прагнути до злуки з Українською Державою над Дніпром негайно?» Після дебатів вирішили не проголошувати єдності з гетьманською Україною. У декларації американського президента Вудро Вільсона, підтриманій країнами Антанти, всім народам Австро-Угорщини гарантувалося право на самовизначення, а Росія розглядалася як унітарна держава. За таких обставин возз'єднання могло б призвести до механічного включення українських земель колишньої Австро-Угорщини у межі Росії.

Під час повстання проти гетьманського режиму уряд ЗУНР вислав своїх повноважних представників до УНР, щоб знову порушити справу про возз'єднання. 1 грудня 1918 p., тобто за два тижні до втечі П. Скоропадського, у Фастові було укладено попередній «Договір про злуку» між ЗУНР та УНР.

З січня 1919 р. Українська Національна Рада на засіданні в Станіславі затвердила попередній договір, опублікувала його і доручила урядові вжити заходів з метою реалізації великої ідеї соборності української нації. Остаточно акт про злуку мав бути проголошений у Києві. Для цього в столицю України направлялася делегація, яка складалася з представників Галичини, Буковини й Закарпаття.

 

УНІВЕРСАЛ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ 22 січня 1919 р. ,

Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає народ український про велику подію в історії землі нашої української. 3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки, як виразник волі всіх українців Австрійської* імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник, урочисто проголосила злуку Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Республікою в одноцільну суверенну Народну Республіку. Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійсняти на умовах, які зазначені в Постанові Західної Української Народної Республіки від 3-го січня 1919 року. Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка (і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Однині народ українській, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду. 22 січня 1919 року у м. Києві

Урочиста церемонія злуки відбулася 22 січня 1919 р. у присутності десятків тисяч киян. В. Винниченко оголосив Декларацію про об'єднання УНР і ЗУНР, яка мала бути затверджена Установчими зборами, скликаними з території всієї України. До того часу Західна область УНР, як стала називатися ЗУНР, залишалася зі своїми власними законодавчими і адміністративно-виконавчими органами влади.

Фото Акт злуки

Спроба возз'єднання українських держав була приречена залишитися декларацією. Польські війська методично витісняли адміністрацію ЗУНР з території західноукраїнських земель. Існування УНР також ставало дедалі більше проблематичним. діерез два тижні після церемонії злуки уряд Директорії змушений був залишити Київ.

Висновки.

Поразка «клаптикової» Австро-Угорської імперії у світовій війні призвела до її розпаду. Для українського населення виникла можливість побудови власної держави і об'єднання її з державою, що сформувалася на основній території України після Лютневої революції.

Утворення ЗУНР і проголошення злуки з УНР показали, що український народ прагне скористатися наявними умовами для державотворення. Проте перепони на шляху до утвердження державної незалежності були значнішими, ніж потенціал національної революції. Міжнародна ситуація в остаточному підсумку для ЗУНР та УНР склалася вкрай несприятливо.

В Австро-Угорщині українці виявилися єдиним народом, який не зміг реалізувати принцип національного самовизначення і створити після першої світової війни власну державність.

Запитання.

1. За яких обставин і коли утворилася Західноукраїнська Народна Республіка?

2. Назвіть органи державної влади Західноукраїнської Народної Республіки.

3. Яке історичне значення мала Декларацією про злуку УНР і ЗУНР?

4. Чому спроба возз'єднання українських земель була приречена на невдачу?

ВИСНОВКИ

З перших місяців 1919 р. в Україні утвердилася компартійна диктатура. Формально, за радянською Конституцією, Україна вважалася незалежною республікою. Але фактично влада належала КП(б)У, яка була складовою частиною РКП(б).

На відміну від Росії, органи радянської влади в Україні були багатопартійними: поряд з більшовиками у них брали участь представники боротьбистів і борбистів, які заявили, що перейшли на комуністичну платформу. Співпраця більшовиків з партіями есерівського походження пояснювалася тим, що останні мали вирішальний вплив на селян. Разом з тим більшовики силовими засобами домоглися істотної чисельної переваги в радянських органах влади. Це забезпечило цілковитий контроль за українським радянським центром з боку компартійного центру, тобто диктатуру керівників РКП(б) на території радянської України.

Після утвердження диктатури Москва почала здійснювати в Україні комуністичну програму соціально-економічних перетворень. Однак її невідповідність інтересам селянства швидко призвела до селянського повстання набагато більших масштабів порівняно з тим, що відбувалося проти німецько-австрійських окупантів роком раніше.

Запитання

1. Коли було запроваджено нову назву держави — УСРР? Поясніть цю абревіатуру.

2. З чим пов'язаний переїзд радянського уряду до Харкова?

3. Як став називатися український радянський уряд після його реорганізації у січні 1919 p.? Чим була зумовлена реорганізація уряду?

4. Хто очолював український радянський уряд з січня 1919 р?

5. Поясніть мету створення ревкомів.

6. Якою була функція комітетів бідноти?

7. Які були норми представництва делегатів під час виборчої кампанії до рад у 1919 p.?

8. Яка форма державного устрою радянської України передбачалася за Конституцією? Чи сприяли положення Конституції закріпленню суверенітету України?

9. Поясніть поняття «воєнно-політичний союз».

10. Як ви розумієте поняття «продовольча розкладка»?

11. Назвіть причини антибільшовицьких селянських виступів. Якими були їх наслідки?

12. Які отамани виступили проти радянської влади в Україні?

ВИСНОВКИ

Антирадянські виступи на селі і в армії полегшили окупацію білогвардійцями України. Встановлений ними режим виявився для трудящих особливо тяжким. Для відновлення поміщицького землеволодіння, реквізиції та податки, повернення до дореволюційної практики переслідування української мови і культури — все це зумовило величезний сплеск народного руху, який проявлявся головним чином у формі партизанської боротьби.

У жорстоких і тривалих боях денікінські армії були розгромлені. Війська Радянської Росії прийшли в Україну в третій раз. Цього разу вони звільняли міста і села від окупаційного білогвардійського режиму, а не нищили національну державність.

Після втрати Києва Директорія УНР зберігала контроль над невеликою частиною Правобережжя. На основній частині України вирувала війна між білогвардійцями і червоноармійцями, а у Східній Галичині — між військами Й. Пілсудського і Українською Галицькою армією.

Поразка ЗУНР в українсько-польській війні призвела до виведення УГА з території Східної Галичини та її вимушеного об'єднання з армією УНР. Об'єднання двох українських армій цілком змінило стратегічну ситуацію на Правобережжі.

Однак для галицьких бійців і командирів російська дійсність була чужою. Вони не бажали воювати за межами Східної Галичини. Це спричинило втрату вже здобутого Києва, а потім — до переходу УГА на бік Денікіна. Армія УНР опинилася у «трикутнику смерті».

Запитання

1. У чому полягали причини наступу білогвардійських військ на Україну навесні і влітку 1919 p.?
2. Назвіть основні засади соціально-економічної і національної політики А. Денікіна в Україні.
3. Чому найактивнішу роль у партизанській боротьбі з білогвардійцями відіграли більшовики?
4. Розкажіть про дії повстансько-партизанських загонів проти денікінців. Назвіть відомих вам керівників повстанських загонів.
5. Визначте ваше ставлення до діяльності військових угруповань під керівництвом Н. Махна. Обґрунтуйте вашу думку.
6. Чому А. Денікін не знайшов спільної мови з Фінляндією і Польщею? 11. Назвіть фактори, які визначили невдачу московського походу білогвардійців.
7. Опишіть ситуацію, що склалася на Правобережжі в травні—червні 1919 р. Яку політику проводили керівники ЗУНР і УНР в умовах боротьби на два фронти?
8. Чи прагнули керівники ЗУНР і УНР до об'єднання двох армій? Відповідь обґрунтуйте.
9. Коли денікінці увійшли в Київ? Назвіть причини здачі Києва. Які наслідки для українських армій мала втрата Києва?
10. Розкажіть про хід воєнних дій на Правобережжі восени 1919 р. Назвіть причини поразки армії УНР.

ВИСНОВКИ

Після денікінської окупації в Україні знову були відновлені органи радянської влади, але в більш довершеному вигляді. Репресіями та поступками ЦК РКП(б) ліквідував лівоесерівські партії і «очистив» власні компартійні організації в Україні, які вперше за всю історію більшовизму виявили непокору центру. В Україні, як і в Росії, було встановлено однопартійну систему.

Воєнні успіхи більшовиків пояснювалися величезними ресурсами, які стали доступними внаслідок націоналізації і мілітаризації економіки. У сільському господарстві, де компартійна диктатура мала справу з мільйонами дрібних власників, ці методи не спрацьовували. Тому здійснювалася конфіскація вже виготовленої сільськогосподарської продукції у формі продрозкладки.

Заборона ринкової торгівлі і продрозкладка руйнували підвалини селянського господарства, вже підірвані нескінченними війнами. Невдоволення селян політикою радянської влади зростало.

Запитання:

1. Чому російські більшовики після цілковитого опанування України проголосили, що вона залишатиметься незалежною державою? У чому полягала суть радянської державності? Як більшовикам вдавалося відділяти проголошувану в конституціях форму державності від конституційно непередбаченої суті механізму влади?

2. Схарактеризуйте аграрну політику більшовицької Росії в Україні під час виборчої кампанії до рад в перші місяці 1920 р.

3. Як ви розумієте термін «радянське будівництво»?

4. Чому запроваджена в радянській Росії система влади була несумісною з багатопартійністю?

5. Ленінська партія будувалася на засадах «демократичного централізму», головною з яких була підпорядкованість нижчих інстанцій вищим (централізм). Чи можлива, на вашу думку, демократія у внутрішньопартійному житті, якщо управління партією суворо централізоване? Чи має право на існування вислів «демократичний централізм»?

6. Розкрийте план В.Леніна щодо ліквідації найвпливовішої в Україні партії боротьбистів.

7. 7 Чим було зумовлено мілітаризацію економіки у 1920 p.? 15. З кого складалися комнезами?

Радянсько-польська війна

Польська держава виникла восени 1918 р. Диктаторську владу «начальника держави» здобув Й. Піл судський, який ставив за мету відновлення Польщі в кордонах 1772 р. Тому в 1919 р. польські війська зайняли основну частину Білорусії і українські землі до річок Збруч і Горинь.

Мапа лінія фронту 1919 р.

Уряд радянської Росії неодноразово звертався до польського уряду з пропозиціями мирного врегулювання питання про кордон. Перешкодити просуванню польських військ він не міг, бо всі сили віддавалися боротьбі з арміями Колчака і Денікіна.

Мапа лінія фронту грудень 1919 р.

28 січня 1920 р. Раднарком Росії передав по радіо заяву про основи політики щодо Польщі, у якій запевнялося, що червоні війська не переступлять існуючої лінії Західного фронту. Це можна було зрозуміти так, що лінія фактичного розмежування сил могла б стати основою при визначенні державного кордону в ході мирних переговорів.

Адресовані Й. Пілсудському мирні пропозиції не перешкодили здійснювати інтенсивну підготовку до війни. 27 лютого 1920 р. В. Ленін запропонував спрямувати всю увагу на Західний фронт і перевести туди все, що можна, з Сибіру та Уралу. У березні він поставив завдання перед Кавказьким фронтом щодо «якнайшвидшого перекинення максимуму військ на Західному фронті».

Коли окреслилася поразка денікінських військ, правлячі кола Польщі вдарили на сполох: збройний конфлікт з радянською Росією здався їм неминучим. США і Антанта дали згоду на термінову воєнну допомогу. Навесні 1920 р. збройні сили Польщі налічували 738 тис. чоловік. її армія стала однією з найбільших у Європі.

Показники