Польська експансія на українські землі наприкінці XIV — в середині XVI ст.

Політика Польщі на українських землях:

— насадження католицизму;

— закриття православних церков і монастирів;

— обмеження православних у праві обіймати державні посади;

— насадження зневаги до православ'я й української культури.

 

Боярська змова, через яку загинув у квітні 1340 р. галицько-волинський князь Юрій II Болеслав, стала своєрідним сигналом до нового вторгнення Польщі в українські землі. Експансія здійснювалася під прикриттям гасла захисту католиків Галичини. У відповідь на дії поляків місцеве населення підняло повстання, на чолі якого став боярин Дмитро Дедько. Протистояння закінчилося компромісом: Казимир III був змушений визнати Дедька правителем Галичини, а той – формальне верховенство польського короля.

Смерть 1344 р. Дмитра Дедька стала приводом для активізації боротьби Польщі, Угорщини та Литви за спадщину Галицько-Волинського князівства. Казимир III розпочав у 1349 р. другу широкомасштабну експансію в українські землі. Ідеологічним підґрунтям вторгнення стало поширення католицизму на Схід, саме тому король проголосив себе «щитом християнства», а завойовницький напад називав хрестовим походом проти язичників-литовців та схизматиків-православних.

По смерті Казимира III Польща за династичною угодою була змушена передати Галичину Угорщині. У 1387 р. Польща остаточно захопила Галичину.

На галицьких землях утворюється Руське воєводство, яке згодом перетворилося на провінцію Польського королівства. Латина стає офіційною мовою, всі привілеї та права надаються винятково польській шляхті та католицькому населенню.

У 1434 р.скасоване автономне становище Галичини, відмінене давньоукраїнське право та судочинство. Галицьке боярство було урівняне в правах з польською шляхтою. Тут утворено Руське воєводство (з центром у Львові). У 1462 р. утворене Белзьке воєводство.

 

 

Наслідки Люблінської унії для України:

— майже всі українські землі об'єдналися в одній державі;

— об'єднання сприяло інтенсивному розвитку економіки та, з іншого боку – посиленню експлуатації селянства;

— українські міста перетворюються на магнатсько-шляхетські резиденції, центри розвитку ремесел і торгівлі;

— українські землі активно залучаються до міжнародної торгівлі, передусім через Балтійське море;

— українські землі переходили під владу Польщі й ділилися на 6 воєводств.

— поширюється католицизм, почався наступ на православ'я.

З начення Люблінської унії

1) Річ Посполита мала обмежену королівську владу, гарантовані політичні права та свободи, тому українці могли долучатися до управління державою;

2) українці змогли долучитися до західноєвропейської ренесансної культури.

3) український народ зазнав закріпачення й тяжкого феодального гноблення;

4) насаджувався католицизм;

5) розгорнулася національно-визвольна народна боротьба;

6) виграла лише місцева шляхта, що отримала рівні права з польською шляхтою;

7) український народ втрачав свою політичну верхівку, яка полонізувалася та переходила до католицької віри.

Найдовше виступали проти унії чотири українські магнати — О. Чорторийський, К. Острозький, Б. Корецький, К. Вишневецький. Каменем спотикання стали привілеї та православна віра. Під тиском обставин ці магнати змушені були погодитися з унією, але у своїй заяві зазначили: «...ми приєднуємось як вільні і свобідні, з тим, щоб ми не були понижені в наших шляхетських почестях», крім того, враховуючи, «що ми різних релігій, просимо, щоб нас через те не понижували і до іншої релігії не примушували».

Українську шляхту приваблювали в польській моделі державності гарантовані політичні свободи та станові привілеї, обмеженість королівської влади, відносна релігійна толерантність.

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒

Поделиться: