Людина як фактор і кінцева мета розвитку

Людина була і завжди залишиться головним чинником виробництва. Економічна теорія у вивченні людського суспільства виходить з того, що людина є одночасно і виробником і споживачем економічних благ. Він створює, пускає в хід і визначає способи використання техніки і технології, які, в свою чергу, висувають нові вимоги до фізичних та інтелектуальних можливостей людини. Коли прогресивні засоби праці і технології стають все поширенішими, вони починають пред'являти підвищені вимоги до працівника, "підтягувати" його до свого рівня. Ручні знаряддя праці припускають один тип працівника, машини - інший, верстат з програмним забезпеченням і управління складними автоматизованими системами - третій. Світовий досвід останніх десятиліть свідчить, - понад дві третини великих і понад сімдесят відсотків всіх інших катастроф, пов'язаних з господарською діяльністю відбуваються з вини людини, з його недостатньою підготовленістю для взаємодії зі складними технічними системами.
Вимоги, що пред'являються до робочої сили з боку засобів виробництва і основних технологій пов'язані з підготовкою висококваліфікованих, професійно орієнтованих працівників, з рівнем витрачання робочої сили, з величиною витрат на її відтворення. Історії відомі приклади, коли технічне нововведення століттями чекало нового суспільного устрою і нового типу працівника.
Нині в індустріально розвинених країнах, поряд з безробіттям, виробництво відчуває найгострішу потребу в високоосвічених професіоналах. Зростання вимоги до якості працівника - це загальноекономічне умова розвитку суспільного виробництва.
В обстановці примітивного ручної праці ця залежність протягом століть майже себе не виявляла і виявлялася через дуже повільні, мало помітні зміни. З переходом до машинного виробництва відбулося прискорення суспільного прогресу і зазначена тенденція стала виявлятися з наростанням. З особливою інтенсивністю вона діє в умовах науково-технічної революції. Основним двигуном науково-технічного прогресу стає інформаційна техніка. Вона перетворюється в базу для всіх новітніх технологій. перетворює всі види виробництва, грає провідну роль в підвищенні продуктивності праці, зниженні вартості продукції. Робляться спроби створення "штучного інтелекту", виникає питання: чи не втрачає людський фактор свого значення в міру вдосконалення ЕОМ і комп'ютерної техніки?
Однак не слід забувати, що корінні зміни у виробництві, супроводжуючись переміщеннями у кваліфікаційній і фаховій структурі населення, не знищують до кінця потреби в малокваліфіковану працю. Більш того, в ряді випадків така потреба відтворюється безпосередньо в самому науково-технічному і суспільному прогресі.
Характерна особливість особистого фактора виробництва полягає в тому, що людина не просто елемент виробництва, а головна продуктивна сила суспільства. Працівник одночасно є і носієм робочої сили (і тим самим фактором виробництва) і суб'єктом виробничих відносин. Впливаючи на виробництво, змінюючи його, він тим самим змінює всю систему економічних відносин, змінює своє власне економічне поводження. Його роль у виробництві ніколи не можна зрозуміти поза певної системи суспільних відносин. У суспільстві, як і в виробництві, все виходить від людини і все зводиться до нього.
Науково-технічний прогрес стає реальністю не сам по собі, а завдяки працівникам, які перебувають у певних суспільних умовах. Ці умови, а точніше суспільні економічні відносини завжди в більшій чи меншій мірі орієнтують на прогрес, а можуть і взагалі не створювати до нього належних стимулів. У другому випадку суспільство стикається з необхідністю перебудови системи виробничих відносин. Останні визначають спрямованість у відтворенні робочої сили.
З позицій виробництва людина не тільки його суб'єкт, але і його кінцева мета. Громадський продукт, пройшовши через розподіл і обмін, завершує свій шлях у споживанні. Задоволення потреб людини, його розвиток є природним кінцевим призначенням суспільного виробництва. Будь-який підприємець у своїй господарській діяльності має на меті отримати вигоду, але ця мета буде реалізована лише тоді, коли на продукцію його фірми знайдеться покупець (споживач).

 

13.Ментальність і економічний успіх

Соціальні й соціально-економічні реалії сучасної України вимагають дослідження властивостей та засад української національної економічної ментальності в аспекті її схильності рисам заповзятливості, підприємливості, “ринковості”. Ринкова економіка вимагає від своїх суб’єктів бути носіями певної свідомості, з характерними для неї індивідуально-психологічними та соціально-психологічними (ментальними) якостями, передбачає наявність у своїх суб’єктів «духу капіталізму». Ментальний феномен, за яким ховається своєрідна метатеорія свідомості у вимірах соціального та духовно-культурного життя, показує як об’єктивовані “координати” реалізації людської свідомості у реаліях суспільної дійсності, так й суб’єктивні індивідуальні трансформації зовнішнього об’єктивного досвіду, що утворюють певний ідеал особистості як специфічно-унікального буття окремої людини. Отже, у співвідношенні з поняттям “національна економічна ментальність” дослідження ринкових якостей соціальної та індивідуальної свідомості громадянина новітньої України набуває нових ознак виразності, відтінків, можливостей концептуалізації. Поняття ментальності у суспільствознавчі науки прийшло як розгортання уявлень про “психологію” суспільного індивіда, “психологію епохи”, “психологію нації”. У цих уявленнях йшлося не про "чистий" психологізм, не про підміну соціальних й економічних мотивацій психологічними, а про різноманітні культурні основи соціальних, економічних, правових відносин, які яскраво віддзеркалювали співвідношення індивідуального і загального у суспільному житті й людській самосвідомості. Через ідеологічні причини поняття “ментальність” довгий час знаходилося поза межами уваги вітчизняних науковців. Тільки у 90-ті роки ХХ століття, з початком розбудови української незалежної держави, філософи, історики, соціологи, політологи, соціальні психологи повернулися до його дослідження. Доцільно погодитися із зауваженням В.Храмової: “Сьогоденна актуалізація проблеми української ментальності пов'язана з тим, що необхідно знати, хто ми є, аби будувати державу, адекватну нашій вдачі” [1, с. 179]. Посеред найважливіших знань для розбудови “адекватної нашій вдачі” держави значне місце посідає знання про особливості української економічної ментальності. Слід зазначити, що в останні роки феномен ментальності все частіше вивчається вітчизняними науковцями, проте спеціальних досліджень природи та особливостей національної ментальності України в аспекті її економічно-спрямованих властивостей наразі майже немає. Р.Додонов, І.Бичко, О.Донченко, В.Пилипенко, О.Злобіна, Н.Соболєва, Є.Головаха, М.Попович, С.Кримський, Ю.Пачковський, С.Пролєєв, І.Старовойт, О.Нельга, А.Ручка 2009 Гуманітарний вісник ЗДІА випуск 37 Українська національна економічна ментальність і «дух капіталізму» 169 й інші зосереджувались на різноманітних, проте не власне “економічних”, властивостях національної ментальності, а саме – найбільш суттєві риси етнічної ментальності України, ментальна співзвучність української та європейської філософських традицій, ментальність як атрибут суб’єктивної реальності українського соціуму, психоемоційний світ людини як суб’єкта національної культури тощо. Потреби теорії й практики побудови цивілізованого суспільства в Україні ставлять на порядок денний питання вивчення національної економічної ментальності України, зокрема, в аспекті її привернутості підприємницьким характеристикам та алгоритмам суто ринкової свідомості, схильності сучасним моделям соціально-економічної поведінки людини. У визначенні поняття “ментальність” мають місце різні підходи, існує багато розбіжностей. Проте, у цілому, ментальність (з лат. mens – розум, спосіб мислення, душевний стан) – це спосіб мислення, загальна духовна настроєність людини, групи [2, с. 263]; глибинний рівень індивідуальної та колективної свідомості, сукупність установлень й схильностей індивіда або соціальної групи діяти, мислити, почувати й відтворювати світ певним чином [3, с. 176 ]. У латинській мові mens, mentis означає будь-яке духовне явище чи діяльність: розум, мислення, обдумування, думка, образ мислення, душевний склад, характер, схильності, а також бажання, намір, план [4, с. 420]; пізньолатинське mentalis – “те, що від інтелекту”. Ментальність – це поняття для визначення структури й рівнів мислення; сформована система елементів світосприйняття, яка зумовлює відповідні механізми поведінки, діяльності, способи життя різноманітних соціальних спільнот та індивідів, включає сукупність ціннісних, символічних, свідомих й підсвідомих відчуттів, уявлень, настроїв, поглядів, світобачення, які визначають здатність цих спільнот та індивідів до адекватного сприйняття чи дії [5, с. 212]. Ментальність формується як результат традицій, культури, соціального середовища життєдіяльності людини. Вона й сама їх формує, виступаючи їх неявним (й наявним) джерелом, фіксуючи сталу структуру внутрішнього світу людини щодо сприйняття нею конкретних суспільних ситуацій та оточуючої її реальності у цілому. Національна ментальність – це загальна для соціально-політичної або етнічної спільноти людей сукупність характеристик поведінки та мислення, за допомогою яких можна оцінювати та прогнозувати соціальні реакції людей на певні події у конкретній країні. Вона є алгоритмічним компонентом розуму народу. Вона виявляється в умінні вибирати (відбирати, перебирати) дані, внаслідок чого народжується знання (розуміння, сприйняття). Вона є здатністю нації робити вибір у найширшому сенсі слова: вибір між добром і злом, вибір своєї еліти (політичної, ділової, інтелектуальної, духовної), вибір типу державного устрою, видів соціально-економічної діяльності, способу життя тощо. Народ, як і окрема особистість, у своєму житті керується інтелектом, Філософія Бондаренко О.В., 2009 170 бажаннями, потребами, інтересами, почуттями, вигодами – тлом яких виступає ментальний феномен. Завдяки йому соціальна дійсність постає не як хаотичний історичний процес, а як наслідок доцільної суспільної діяльності з подолання соціальної змістовної невизначеності й ентропії. Національні ментальні архетипи поведінки й мислення проявляються у фантазіях і сновидіннях, у політичних устремліннях і економічних прагненнях, у релігійних надіях і наукових досягненнях, у бажаннях і мріях, – представляючи апріорні умови розуміння й сприйняття, будучи певною трансцендентальною схемою або структурою, в якій знайшов втілення досвід життєдіяльності всього народу в історичному розрізі. Ментальні архетипи допомагають націям постійно відтворювати самих себе, підтримувати зв’язок зі своїм історичним минулим, наповнювати змістом сьогодення. За твердженням С.Кримського, під менталітетом нації слід розуміти “не стільки і не тільки особливості психологічних характеристик народу (феномен “національної душі”), скільки формоутворення національної свідомості, які відповідають певному способу життя та буттєвому досвіду” [6, с. 278]. Значними є відмінності менталітетів націй. Вони допомагають людині усвідомлювати свою етнічну приналежність та виступають засобом передачі від покоління до покоління національних форм соціально-економічного (того, що цікавить нас у першу чергу) та іншого досвіду. Менталітет надає можливість зрозуміти сенс господарської (економічної) діяльності нації, віддзеркалює особливості ставлення до праці, до власності тощо. З поняттям “національна ментальність” щільно пов’язані такі поняття, як: національна (етнічна) психологія, національний характер, народна пам’ять, національна мрія, національна ідея, національний інтерес, національна міфологія, національна свідомість (самосвідомість), національний інтелект тощо. Загальним у цих поняттях є те, що ними фіксується своєрідність певного національного суспільства, певного народу, ними акумулюються особливості національної історії, економічного устрою, специфіка географічного середовища, соціального й культурного розвитку. При цьому поняття “ментальність” (менталітет) є більш широким, ніж названі у перерахуванні. Феномен економічної ментальності щільно пов'язаний із соціально-економічною сферою життєдіяльності людини та суспільства. Ще на початку ХХ століття відомий український економіст і мислитель М.І.Туган-Барановський звернув увагу на те, що механізми та зміст господарчої діяльності суспільства у багато чому регулюються світом психологічних почуттів людини, трудовими традиціями, релігійними настановами, національними самосвідомістю й характером, духовним складом особистості, тобто тим, що складає сутність ментального феномену [7, с. 7]. Ментальність варта того, щоб віднести її до могутніх важелів соціально-економічного розвитку, вагомих сил здійснення процесів соціально-економічної суспільної життєдіяльності.

 

18.Характерні риси агресії Російської Федерації проти України

Інформаційна війна

Ключовою передумовою конфлікту стала дедалі неприязніша політика путіністської Росії щодо України. Ця політика, з огляду на зміст російської пропаганди у ЗМІ, за останні роки стала просто ворожою, трансформувавшись від антиукраїнської пропаганди до пропаганди війни. Агресивність російської політики стосовно України вилилася у перші жертви з боку останньої ще за часів режиму підконтрольного Росії В. Януковича^[50]. Для протидії впливу російській пропаганді Державний комітет телебачення і радіомовлення України з літа 2014 року розпочав боротьбу з матеріалами сепаратистського та антидержавного характеру у ЗМІ.

Складовою інформаційною війни також є російські соціальні мережі (напр., «ВКонтакте»), помічені, зокрема, в підбурюванні до протестів проти української влади. СБУ закликала українців не користуватися цими мережами^[51].

Правова війна

Одним з аспектів підготовки Росії до агресії стало правове протистояння Росії та України. Правове та юридичне забезпечення протистояння з боку Росії здійснювалось на вищому законодавчому рівні шляхом прийняття тих чи інших постанов з питань, які дозволяли найбільш ефективно, з точки зору російського політикуму, сприяти вирішенню задач повернення контролю над Україною. Серед таких питань найбільше розробленими виявились питання юридичного статусу Криму, рівня співробітництва України з НАТО та статусу російської мови в Україні.

Економічна війна

Передумовою до початку збройної агресії проти України стало економічне знекровлення України, яке відбувалось шляхом прямого економічного тиску через торговельні та тарифні протистояння, блокування української торгівлі, відключення газу тощо. При цьому, економічне знекровлення України часто відбувалось за відсутності дієвої протидії або навіть прямої підтримки українського політикуму. Як приклад, підписання вкрай невигідної для України газової угоди Юлією Тимошенко подавалось як значне політичне досягнення очолюваного нею Кабінету Міністрів.

Загалом, економічна війна проти України була спрямована, насамперед, проти економіки сходу та півдня України, які, в силу своїх особливостей, перебували в залежності від Росії: як отримувачі сировини та енергоресурсів з Росії; та як ринок збуту значних обсягів своєї продукції.

Підготовка російських Збройних сил

28 квітня 2013 телеканал Росія-24 у своєму випуску новин повідомив про створення нового російського спецназу для закордону, в задачі якого входять дії на суміжних з Росією територіях. Як зазначено в репортажі метою цих формувань є досягнення політичних і економічних цілей Росії в інших країнах, шляхом створення для країни-жертви серйозних внутрішніх проблем. Крім інших задач ці спецпідрозділи зосереджуються на організації партизанського руху з подальшим навчанням і керівництвом повстанців та фізичному усуненню політичних опонентів. У репортажі детально висвітлюються методи їх роботи.

23 лютого 2014 на мітингу в Москві заступник голови Державної Думи Російської Федерації Жириновський Володимир Вольфович, заявив про необхідність розділення України на три частини та направлення в Україну російських добровольців, які стануть основою армії Республіки Малоросії зі столицею в Харкові.

Російська православна церква у війні

Значна частка російськомовного населення на сході України, наявність значного впливу російських ЗМІ та російської церкви, гібридна природа ведення війни Росією проти України призвели до прямого та непрямого залучення російської православної церкви до збройної агресії проти України. Серед непрямого залучення РПЦ до агресії проти України можна відзначити послання Московського патріарха КирилаКонстантинопольському патріарху Варфоломію, у якому патріарх Кирило заявив, що, починаючи з Майдану, «розкольники» (тобто УПЦ КП) і уніати «відкрито закликали до викорінення Православ'я» на території України, а «з початком бойових дій уніати і розкольники, отримавши в руки зброю, під видом антитерористичної операції стали здійснювати пряму агресію щодо духівництва канонічної Української Православної Церкви на сході країни».

На додаток до непрямого залучення церкви були відзначені факти і прямої її участі до агресії. Так, було виявлено, що окремі терористичні угрупування Росії були зосереджені при церквах, а окремі «святі отці» брали безпосередню участь у бойових діях проти України.

⇐ Предыдущая12345Следующая ⇒

Поделиться: