Особи які мають право на безоплатну правову вторинну допомогу згідно Закону України
Відповідно до ст.15 Закону безоплатна вторинна правова допомога має надаватись:
1) центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги;
2) адвокатами, включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом;
3) адвокатами, включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі на підставі договору.
На підставі ч.1 ст.21 і ч.1 ст.22 можна дійти висновку, що участь адвокатів у наданні безоплатної вторинної правової допомоги є їхнім обов’язком (Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги адвоката призначає). Під час призначення адвоката враховуються його спеціалізація, досвід роботи, навантаження, складність справ, у яких адвокат бере участь.
81. Слідчі судді та їх повноваження.
Слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 КПК України, - голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду (п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України). До компетенції слідчих суддів судів першої інстанції віднесене:
- вирішення питань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
- проведення та надання дозволу на проведення окремих слідчих дій;
- забезпечення захисту прав людини у кримінальному провадженні (ст. 206 КПК України);
- розгляд скарг на рішення, дії, бездіяльність під час досудового розслідування;
- участь у міжнародному співробітництві під час кримінального провадження.
Слідчий суддя вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень КПК України (ч. 3 ст. 26 КПК України). До слідчого судді можуть звертатися з клопотанням про проведення слідчих дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених КПК України:
- прокурор (п. 10 ч. 2 ст. 36 КПК України);
- слідчий за погодженням з прокурором (п. 5 ч. 2 ст. 40 КПК України);
- сторона захисту.
Слідчий не має повноважень звертатися до суду з клопотанням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій за відсутності погодження прокурора. У випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє у його погодженні (ст. 40 КПК України).Співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора (ст. 41 КПК України).
8 1 . Суб’єкти надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Відповідно до ст.9 Закону України “Про безоплатну правову допомогу” (далі – Закон), безоплатна первинна правова допомога має надаватись:
1) органами виконавчої влади;
2) органами місцевого самоврядування;
3) фізичними та юридичними особи приватного права;
4) спеціалізованими установи.
Перелік, наприклад, вищезгаданих фізичних та юридичних осіб приватного права потребує, на наш погляд, додаткових роз’яснень і уточнень. Системний аналіз тексту Закону, зокрема ч.8 ст.12, дає підстави стверджувати, що до цієї категорії належать адвокати, інші фахівці у відповідній галузі права, відповідні адвокатські та юридичні фірми. Їх участь у наданні безоплатної первинної правової допомоги має здійснюватись на підставі відповідного договору про надання первинної правової допомоги (ч.8 ст.12).
При буквальному тлумаченні вищенаведеного виходить, що фізичні та юридичні особи приватного права (у т.ч. адвокати) можуть брати участь у наданні безоплатної первинної правової допомоги лише добровільно, після укладанні відповідного договору з іншими суб’єктами надання такої допомоги (органами виконавчої влади, місцевого самоврядування тощо). До такого висновку можна дійти на підставі системного аналізу положень ч.1 ст.10, ч.8 ст.12 Закону. Втім, належної чіткості з цього питання відповідні норми Закону не містять, отже, можливе й інше тлумачення зазначених норм. Характерно, що на відміну від положень закону про вторинну правову допомогу розділ про первинну правову допомогу не містить окремої
8 2 . А двокат и , які надають безоплатну вторинну правову допомогу та їх права.
Стаття 17. Єдиний реєстр адвокатів України.
1. Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
2. До Єдиного реєстру адвокатів України вносяться такі відомості:
1) прізвище, ім’я та по батькові адвоката;
2) номер і дата видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, номер і дата прийняття рішення про видачусвідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (номер і дата прийняття рішення про включення адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України);
3) найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності, номери засобів зв’язку;
4) адреса робочого місця адвоката, номери засобів зв’язку;
5) інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю;
6) інші відомості, передбачені цим Законом.
Адресою робочого місця адвоката є місцезнаходження обраної адвокатом організаційної форми адвокатської діяльності або адреса фактичного місця здійснення адвокатської діяльності, якщо вона є відмінною від місцезнаходження обраної адвокатом організаційної форми адвокатської діяльності. У разі наявності декількох адрес робочих місць адвоката до Єдиного реєстру адвокатів України вноситься лише одна адреса робочого місця адвоката.
3. Адвокат протягом трьох днів з дня зміни відомостей про себе, що внесені або підлягають внесенню до Єдиного реєстру адвокатів України, письмово повідомляє про такі зміни раду адвокатів регіону за адресою свого робочого місця, крім випадків, якщо ці зміни вносяться на підставі рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
4. Інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.
5. Відомості, що підлягають внесенню до Єдиного реєстру адвокатів України, включаються до нього не пізніше дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону відповідної інформації, крім випадків, установлених цим Законом.
6. Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів України затверджується Радою адвокатів України.
7. З метою ведення Єдиного реєстру адвокатів України дозволяється обробка персональних даних фізичних осіб відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.
Стаття 18. Об’єднання адвокатів
1. Адвокати мають право створювати в установленому законом порядку місце всеукраїнські і міжнародні об’єднання.
2. Адвокати, їх об’єднання можуть бути членами міжнародних організацій адвокатів та юристів.
8 3 . Професійні права та обов’язки адвоката згідно Закону України «Про адвокатуру та адвокатс ь ку діяльність».
Стаття 20. Професійні права адвоката.
1. Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема:
1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб);
2) представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об’єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами;
3) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом;
4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку;
5) доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;
6) бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;
Стаття 21. Професійні обов’язки адвоката
1. Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов’язаний:
1) дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики;
2) на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги;
3) невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів;
4) підвищувати свій професійний рівень;
5) виконувати рішення органів адвокатського самоврядування;
6) виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги.
2. Адвокату забороняється:
1) використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта;
2) без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб;
3) займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта;
4) відмовлятися від надання правової допомоги, крім випадків, установлених законом.
3. Адвокат забезпечує захист персональних даних про фізичну особу, якими він володіє, відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних
85. Принципи адвокатської діяльності. Адвокатська таємниця.
Стаття 4. Принципи та засади здійснення адвокатської діяльності
1. Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.
2. Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави.
3. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Стаття 22. Адвокатська таємниця
1. Адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об’єднання, зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності.
2. Інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта (особи, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав). При цьому інформація або документи, що отримані від третіх осіб і містять відомості про них, можуть поширюватися з урахуванням вимог законодавства з питань захисту персональних даних.
3. Обов’язок зберігати адвокатську таємницю поширюється на адвоката, його помічника, стажиста та осіб, які перебувають у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням, а також на особу, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю. Адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання зобов’язані забезпечити умови, що унеможливлюють доступ сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошення.
4. Особи, винні в доступі сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошенні, несуть відповідальність згідно із законом.
86. Угоди у кримінальному провадженні та їх види .
Види угод: 1)Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинувачем; 2) Угода між прокурором та підозрюваним; 3)Обвинувачем про визнання невинуватості; Стаття 468. Угоди в кримінальному провадженні
1. У кримінальному провадженні можуть бути укладені такі види угод:
1) угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим;
2) угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
1. Коментована стаття закріплює два види угод, які можуть укладатися учасниками процесу у кримінальному судочинстві. І якщо угода про примирення між потерпілим та підозрюваним (обвинуваченим) у тій чи іншій мірі відома вітчизняному законодавству, то угода про визнання винуватості є новим інститутом кримінального процесуального права. Запровадження цих угод має на меті забезпечення принципу процесуальної економії, зменшення витрат на ведення процесу, а також забезпечення потерпілому права на швидке і повне відшкодування заподіяної шкоди. Крім того, закріплення на законодавчому рівні чіткої і детальної процедури примирення між сторонами є виконанням Україною вимог Рамкового рішення Ради ЄС "Про місце жертв злочинів у кримінальному судочинстві" (2001/220/ від 15 березня 2001 р), згідно з яким кожна країна-учасниця повинна намагатися сприяти медіації в кримінальних справах.
Метою угоди є суб'єктивно бажаний результат, який повинен настати після її укладення та затвердження. Найважливішою ознакою угоди є її правомірний характер.
Угода про примирення - це угода між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим, в якій узгоджуються умови відповідальності підозрюваного або обвинуваченого за умови вчинення ним дій, спрямованих на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Особливістю угоди про примирення є те, що її укладення залежить не тільки від вирішення питань щодо порядку та умов відновлення майнової сфери потерпілого, а й від задоволення його моральних потреб (набуття відчуття безпеки, розкаяння підозрюваного (обвинуваченого, підсудного), зникнення міжособистісного конфлікту та ін.).
Угода про визнання винуватості - це угода між прокурором та підозрюваним (обвинуваченим), в якій названі сторони узгоджують умови відповідальності підозрюваного або обвинуваченого залежно від його дій після початку кримінального провадження або після вручення письмового повідомлення про підозру щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення.
Угода має на меті, з одного боку, пом'якшення покарання обвинуваченого, а з другого - зменшення навантаження на систему здійснення правосуддя у кримінальних справах, процесуальне спрощення розгляду справ.
87. Відео-конференц зв ’ язок як новела сучасного кримінального провадження.
Однією з технологій, яка з успіхом використовується у кримінальному судочинстві, є відеоконференцзв’язок, який становить сеанс двосторонньої інтерактивної комунікації з використанням комплексу технічних засобів приймання-передачі відеозображення, звуку та іншої інформації у режимі реального часу. Використання такого комплексу засобів, як вже не раз зазначалося у літературі, має значні переваги [2, 3, 4, 5 та ін.]. Про регламентацію такої можливості та необхідності йдеться у низці міжнародно-правових документів (Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах (20 квітня 1959 р.); Додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах (17 березня 1978 р.) (ратифікований Законом України від 16 січня 1998 р.); Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах (8 листопада 2001 р.); Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (Мінськ, 22 січня 1993 р.) (ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 р.); Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (Кишинів, 7 жовтня 2002 р.). Фундамент для застосування відеоконференцзв’язку було закладено ще у травні 2000 р., коли в Кембриджі відбувся XIV Колоквіум Комітету експертів Ради Європи з інформаційних технологій і права, що був присвячений застосуванню сучасних телекомунікаційних технологій у правовій сфері. Серед розглянутих ним питань можна виокремити рекомендації Комітету експертів з питань автоматизації процедури судочинства державам — учасницям Ради Європи щодо впровадження інформаційних технологій на всіх стадіях судочинства, у тому числі в інтерактивному режимі (обладнати відповідними технічними засобами зали судового засідання, приміщення органів досудового розслідування, слідчі ізолятори, адвокатські контори).
