Принципи організації і діяльності прокуратури

Органи прокуратури України:

1) становлять єдину централізовану  систему, яку очолює
Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих
прокурорів вищестоящим;

2) здійснюють свої повноваження на підставі додержання
Конституції України ( 254к/96-ВР ) та чинних на території
республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної
влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх
органів;

3) захищають у межах своєї компетенції права і свободи
громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від
національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення
до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану
та інших ознак;

4) вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б
вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у
встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які
допустили ці порушення;

5) діють гласно, інформують державні органи влади,
громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких
політичних партій чи рухів.

 

 

59) Підтримання державного обвинувачення в суді — одна з основних функцій діяльності прокуратури. Участь прокурора в суді як державного обвинувача — важлива гарантія винесення судом законного обвинувального вироку. Сутність обвинувачення полягає в сукупності дій прокурора з обстоюванням перед судом обвинувального висновку про злочин, що його вчинив підсудний. Джерелом державного обвинувачення є діяльність органів дізнання та досудового слідства, внаслідок якої викрито особу, що вчинила злочин, у зв’язку з чим така особа має постати перед судом. Під-

тримуючи обвинувачення перед судом, прокурор привселюдно обвинувачує підсудного і наполягає на застосуванні до нього справедливого покарання, допомагає суду у кваліфікованому вирішенні справи.

Державний обвинувач бере участь у допитах підсудного, потерпілого, свідків, у дослідженні висновків експертів і речових доказів. Він розпочинає судові дебати у кримінальній справі, виступаючи з обвинувальною промовою і висловлюючи міркування з питання призначення покарання. Об’єктивність і незалежність прокурора в суді гарантовані передбаченою законом можливістю для прокурора відмовитися від підтримання обвинувачення, якщо дані судового слідства

не підтверджують пред’явленого підсудному обвинувачення, виклавши при цьому мотиви відмови. Відмова від обвинувачення означає, що, на думку прокурора, підсудний має бути виправданий.

Після винесення судом вироку прокурор зобов’язаний вжити заходів у встановленому законом порядку щодо виправлення з його точки зору судових помилок, висловити незгоду з визначеною судом мірою покарання, якщо вона не відповідає ступеню тяжкості злочину та суспільної небезпеки особи, яка його вчинила.

Таким чином, підтримання державного обвинувачення — це діяльність прокурора у встановленому кримінальним процесуаль ним законом порядку, яка складається з аналізу матеріалів справи і доказування вини особи в суді, сприяння винесенню законного, обґрунтованого та справедливого вироку.

   Прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються такі функції

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи

громадян.

Всі зазначені функції можна виділити за їх характером як

 - наглядові

 - не пов’язані із наглядом. Всі вказані функції за напрямом їх прояву є зовнішніми.

Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, спрямований на забезпечення встановленого порядку, виявлення й розкриття злочинів, розгляду заяв і повідомлень про них, законності здійснення оперативних заходів, слідства, правомірності прийнятих зазначеними органами рішень. "Розслідування злочинів - це така діяльність, у якій зведено до мінімуму будь-які "зовнішні" види контролю (наприклад, народний, громадський, позавідомчий). У зв'язку з чим прокурорський нагляд тут має бути максимальний, з імперативними повноваженнями прокурора".

60) Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Представництво прокурором інтересів громадян або держави в суді - одна з важливих гарантій забезпечення захисту прав і свобод громадян, законних інтересів держави. Судовий порядок захисту прав і свобод громадян значно розширюється. Участь прокурора в ньому є ефективним засобом забезпечення та поновлення їх.
Формами представництва є:
- звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушено інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;
- участь у розгляді судами справ;
- внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Право прокурора на позов регламентовано цивільно-процесуальним (щодо захисту прав фізичної особи), господарсько-процесуальним законодавством (щодо захисту прав юридичної особи), іншими нормативними актами, а також конкретизовано наказами Генерального прокурора України. Він зобов'язаний використати це право для забезпечення захисту соціальних прав громадян, а також відшкодування шкоди, завданої державі, державним підприємствам, установам і організаціям, стягнення заборгованості перед бюджетом, пенсійним фондом та ін. Правозахисну діяльність прокуратури не протиставляють аналогічній діяльності суду. Вона лише доповнює її. Більше того, на свій розсуд суд може визнати необхідним обов'язкову участь прокурора в суді для надання висновків з метою здійснення покладених на нього обов'язків.
Процесуальне становище прокурора в ролі позивача дещо відрізняється від становища інших осіб, які заявляють позов у цивільній справі. Так, прокурор не несе судових витрат, до нього не може бути пред'явлено зустрічного позову, він не може укладати мирову угоду, а рішення суду за позовом прокурора поширюється не на прокурора, а на особу, в інтересах якої пред'явлено позов.
Громадяни, юридичні особи й держава в особі її органів самостійно звертаються до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів, які охороняє закон. Прокурор же здійснює представництво в суді лише тоді, коли громадянин неспроможний через фізичний чи матеріальний стан або з інших причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Захист прав неповнолітніх, недієздатних, обмежено дієздатних, безвісно відсутніх прокурор здійснює в суді, представляючи їхні інтереси, лише тоді, коли батьки, всиновителі, опікуни та піклувальники, органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування не виконують передбачених законом обов'язків.
Прокурор має право подавати позов до господарського суду в інтересах держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств і організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності в статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їхній діяльності, а й у діяльності приватних підприємств, товариств, захисті підприємств з іноземними інвестиціями.
За Конституцією України всі форми власності юридичне рівноправні. Тому прокурор з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, у кожному конкретному випадку самостійно визначає, посилаючись на закон, на підставі якого подано позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їхнього захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Враховуючи реальний стан економіки в нашій державі та зниження життєвого рівня значної частини населення, сьогодні є передчасною й необґрунтованою спроба усунути прокуратуру від забезпечення за допомогою судових засобів додержання конституційних прав громадян, і насамперед соціально-економічних: права кожного на працю, належні, безпечні й здорові умови праці, заробітну плату, не нижчу визначеної законом, і на своєчасне її отримування, права приватної власності тощо.
Ширші процесуальні повноваження прокурора передбачено ст. 29 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК)2. Так, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу в справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.
У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, вповноваженого здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

 

61) Органи внутрішніх справ – це правоохоронні органи державної виконавчої влади, підпорядковані МВС, що забезпечують дотримання законності і правопорядку, боротьбу зі злочинністю, захист прав і свобод людини і громадянина від протиправних від протиправних посягань, від протиправних посягань на власність, навколишнє середовище, інтереси суспільства і держави.

62) Для досягнення вказаних цілей на органи внутрішніх справ покладається вирішення таких основних завдань:

 - забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод та законних інтересів;

 - попередження і припинення правопорушень;

 - охорона і забезпечення громадської безпеки, громадського порядку, виявлення, розкриття і розслідування злочинів;

 - забезпечення безпеки дорожнього руху;

 - охорона прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності.

 - охорона і оборона важливих державних об’єктів.

 - боротьба з корупцією та організованою злочинністю.

 Органи внутрішніх справ для ефективного виконання цих завдань можуть взаємодіяти з іншими органами ( прокуратурою, органами Міноборони, СБУ тощо).

 Усі ці завдання обумовлені такими напрямами правоохоронної діяльності ОВС , по-перше, загальнодержавною концепцією боротьби зі злочинністю, у зв’язку з якою на ОВС покладено завдання реалізації державної політики у боротьбі зі злочинністю та охороні широкого кола суспільних відносин від протиправних посягань. По – друге, у цій правоохоронній діяльності акцент робиться на запобіжні заходи, а саме профілактичні та оперативно-розшукові заходи, щодо запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів. ОВС є органами, які проводять дізнання та досудове слідство у справах про злочини, розслідування яких на них покладено законом. Ще одним напрямком діяльності ОВС є забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також безпеки працівників суду та правоохоронних органів.

 ОВС проводять паспортизацію населення, а також здійснюють паспортний контроль за іноземними громадянами та особами без громадянства, використовуючи накопичену інформацію. Тут можна виділити так званий обліковий характер діяльності ОВС, пов’язаний із формуванням інформаційних масивів про міграцію населення, розшук громадян та про об’єкти криміналістичної ідентифікації, а також про зберігання, придбання, використання зброї, придбання транспортних засобів тощо.

Функції ОВС – це основні напрямки діяльності ОВС, що обумовлені їх завданнями і забезпечують реалізацію цих завдань. Такі функції, за характером їх спрямованості, можна поділити на внутрішні та зовнішні. До зовнішніх належить:

 - Захисна функція;

 - Адміністративна функція, пов’язана зі діяльність ОВС по організації та охоронні громадського порядку і громадської безпеки в рамках визначених законом повноважень

 - Профілактична функція полягає в попередженні злочинів та інших правопорушень, виявленні та усуненні причин та умов, що їм сприяють,

 - Оперативно-розшукова функція, яка здійснюється згідно з Законом про оперативно-розшукову діяльність.

 - Кримінально-процесуальна функція.

 - Виконавча функція ОВС, полягає у застосуванні до осіб адмінстягнень.

 - Охоронна функція ОВС, полягає в охоронні на договірних засадах майна усіх видів власності юридичних і фізичних осіб.

 - Контрольно-наглядова – здійснення органами внутрішніх справ на основі законодавства адміністративного нагляду за особами звільненими із місць позбавлення волі і здійснення інших наглядових повноважень.

 Внутрішні функції:

 Функція забезпечення, спрямована на забезпечення ефективної діяльності органів внутрішніх справ, тобто матеріально-технічне постачання, фінансове забезпечення умов праці співробітників ОВС.

 Функція загального керівництва забезпечує ефективність управління органами системи МВС у процесі виконання ними своїх завдань

 Система органів внутрішніх справ складається з:

 - Міністерства внутрішніх справ України – центрального органу управління;

 - Головних управлінь; управлінь МВС в АРК, областях, м. Києві та Севастополі; управлінь, відділів Міністерства внутрішніх справ України на транспорті;

 - Міських, районних управлінь і відділів, лінійних управлінь, відділів, відділень, пунктів;

 - Підрозділів міліції на місцях;

 - З’єднань, військових частин, підрозділів внутрішніх військ;

 - Освітніх закладів, науково – дослідних установ, підприємств і установ забезпечення.

 Система ОВС побудована за адміністративно-територіальним і функціональним принципами. Так, управління МВС в АРК, областях, м. Києві та Севастополі за першим принципом, а відділи МВС на транспорті – за другим. ( ЗУ від 10.01.2002 р.” Про загальну структуру і чисельність МВС України” ). З метою підвищення рівня роботи ОВС Указом Президента України “ Про утворення місцевої міліції “ від 22.01.2001 на базі дорожньо-патрульної служби ДАІ, патрульно—постової служби та служби дільничних інспекторів міліції в Україні, органами місцевого самоврядування за спільним поданням місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, погодженим з МВС України утворюється місцева міліція, підрозділи якої входять до складу управлінь ( відділів ) ОВС. Реалізація норм зазначеного Указу потребує вирішення багатьох питань, пов’язаних із закріпленням правового статусу місцевої міліції.

 63) Служба безпеки України – це державний правоохоронний орган спеціального призначення, що забезпечує державну безпеку України. На СБУ законом покладено завдання захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, зазіхань з боку окремих організацій, груп і осіб

 До завдань СБУ також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

 Діяльність СБУ, її органів і співробітників грунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відповідальності пере народом України.

 В оперативно-службовій діяльності СБУ дотримується принципів поєднання єдиноначальності та колегіальності, гласності та конспірації ( ст7 Закону “ Про СБУ” ). Ст. 6 Закону України “ Про СБУ” вказує і розкриває зміст ще одного принципу, а саме деполітизації СБУ, її органів та співробітників.

 СБУ взаємодіє з державними органами, підприємствами, установами та організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань.

 Громадяни України та їх об’єднання, інші особи сприяють законній діяльності СБУ на добровільних засадах.

Систему СБУ складають Центральне управління СБУ, підпорядковані йому регіональні органи, СБ АРК, органи військової контррозвідки, військові формування а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади СБУ.

 Організаційна структура СБУ визначається Президентом України.

 Центральне управління СБУ відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів СБУ. До складу входять апарат Голови СБУ та функціональні підрозділи: розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичний, оперативно-технічний, оперативного документування, слідчий, урядового зв’язку, по роботі з особовим складом, адміністративно-господарський, фінансовий, військово-медичний та інші.

 З метою ефективного виконання своїх завдань СБУ створюється її регіональні органи: обласні управління СБУ, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи, розміщення і територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України.

 Органи і підрозділи СБУ можуть створюватися на окремих державних стратегічних об’єктах і територіях, у військових формуваннях, виходячи з інтересів державної безпеки.

 Органи військової контррозвідки створюються для контр розвідувального забезпечення ЗСУ і Прикордонних військ та інших військових формувань, дислокованих на території України.

 Центральне управління СБУ видає в межах своїх повноважень накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов’язкові для виконання в системі СБУ. Зазначені акти не підлягають виконанню, якщо в них встановлюються не передбачені законодавством додаткові повноваження СБУ або антиконституційні обмеження прав та свобод громадян.

 У межах своєї компетенції Центральне управління СБУ вносить Президенту України пропозиції про видання актів з питань збереження державної таємниці, обов’язкових для виконання органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями і громадянами.

 Керівництво всією діяльністю СБУ здійснює Голова СБУ. Він несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених на СБУ. Голова СБУ призначається на посаду ВРУ за поданням Президента України.

 У СБУ створюється колегіальний дорадчий орган – колегія, яка визначає шляхи виконання завдань СБУ, приймає рішення з основних питань і проблем оперативно-службової діяльності та роботи з кадрами ( ст14 Закону “ Про СБУ”)

 Кадри СБУ становлять: співробітники-військовослужбовці, працівники, які працюють за трудовим договором, а також військовослужбовці строкової військової служби

 До органів СБУ приймаються на конкурсній, добровільній і договірній основі громадяни України, здатні за діловими і моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров’я ефективно виконувати службові обов’язки.

 Повноваження СБУ – це передбачені законом “ Про СБУ” її права та обов’язки ( ст. ст. 24, 25 Закону).

64) Служба безпеки України - державний правоохоронний орган

спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку

України.

Служба безпеки України підпорядкована Президенту України.

Стаття 2. Завдання Служби безпеки України

На Службу безпеки України покладається у межах визначеної

законодавством компетенції захист державного суверенітету,

конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного,

науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних

інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної

діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих

організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної

таємниці. { Частина перша статті 2 із змінами, внесеними згідно із

Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 }

До завдань Служби безпеки України також входить попередження,

виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки

людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності

у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які

безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам

України

65) Завдання та функції податкової міліції.

Закон “Про державну податкову службу в Україні” визначає такі завдання податкової міліції:

запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення;

розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;

запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів;

забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов’язані з виконанням службових обов’язків.

Згідно з Указом Президента України “Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з приховуванням неоподаткованих доходів, а також відмиванням доходів, одержаних незаконним шляхом” від 22.06.2000 р. на податкову міліцію покладено завдання здійснення комплексу заходів щодо боротьби з приховуванням неоподаткованих доходів, незаконним переміщенням за кордон неоподаткованих капіталів і “відмиванням” доходів, отриманих незаконним шляхом.

Згідно з Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” від 20 квітня 2000 р. на податкову міліцію покладено завдання щодо боротьби з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Структура податкової міліції та її розвиток. Законом “Про державну податкову службу в Україні” визначено структуру податкової міліції:

Головне управління податкової міліції ДПА України;

Слідче управління податкової міліції ДПА України;

Управління по боротьбі з корупцією в органах державної податкової служби ДПА України;

управління податкової міліції, слідчі відділи податкової міліції, відділи по боротьбі з корупцією і безпеки в органах податкової служби відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

відділи податкової міліції, слідчі відділення (групи) податкової міліції відповідних державних податкових інспекцій в районах, містах, районах у містах, міжрайонних та об’єднаних державних податкових інспекцій.

Податкову міліцію очолює начальник податкової міліції — Перший заступник Голови Державної податкової адміністрації України.

Податкову міліцію в державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі очолюють начальники управлінь податкової міліції — перші заступники голів відповідних державних податкових адміністрацій.

Відділи податкової міліції відповідних державних податкових інспекцій очолюють начальники, які одночасно є першими заступниками начальників податкових інспекцій.

Податкову міліцію очолює начальник податкової міліції – Перший заступник Голови Державної податкової адміністрації України. Податкову міліцію в державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі очолюють начальники управлінь податкової міліції — перші заступники голів відповідних державних податкових адміністрацій.

Податкова міліція відповідно до її завдань: 1) приймає і реєструє заяви, повідомлення й іншу інформацію про злочини і правопорушення, що віднесені до її компетенції, здійснює у встановленому порядку їх перевірку і приймає по них передбачені законом рішення; 2) здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання і досудове (попереднє) слідство у межах своєї компетенції вживає заходи з відшкодування заподіяних державі збитків; 3) виявляє причини й умови, що сприяли здійсненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходи щодо їх усунення; 4) забезпечує безпеку працівників органів державної податкової служби та їх захист від протиправних дій» пов'язаних з виконанням ними посадових обов'язків; 5) запобігає корупції та іншим службовим порушенням серед працівників державної податкової служби; 6) збирає, аналізує та узагальнює інформацію про порушення податкового законодавства, прогнозує тенденції розвитку негативних процесів кар­ного характеру, пов'язаних з оподаткуванням.

⇐ Предыдущая27282930313233343536Следующая ⇒

Поделиться: