Правоохоронні завдання і функції органів , що здійснюють правоохорону діяльність у сфері митної служби
. Призначенням митної служби України є створення сприятливих умов для розвитку зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення безпеки суспільства, захист митних інтересів України.
Реалізуючи митну політику України, митна служба України виконує такі основні завдання:
Держа́вна ми́тна слу́жба Украї́ни (Держмитслужба) — колишній спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади України в галузі митної справи, утворений в 1996 та був реорганізований у Міністерство доходів і зборів України у грудні 2012 року.
Серед основних завдань Держмитслужби:
захист економічних інтересів України, розвиток зовнішньоекономічних зв'язків;
контроль за додержанням вимог митного законодавства України;
використання засобів митного регулювання торговельно-економічних відносин, сприяння участі України у міжнародному співробітництві;
удосконалення митного контролю, митного оформлення і оподаткування товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;
захист інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;
сприяння прискорення товарообігу та збільшення пасажиропотоку через митний кордон України;
боротьба з контрабандою, запобігання порушенню митних правил.
50." Державний кордон України: нормативно-правове регулювання та основні поняття. Історія прикордонної служби України."
Державний кордон України — лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, визначає межі державної території, — суші, вод, надр, повітряного простору — тобто межі державної території України, просторові рубежі дії державного суверенітету України.
Утвердження української державності відбувалося одночасно із розбудовою національного прикордонного відомства, вирішення широкого кола питань забезпечення охорони державного кордону, його договірно-правового оформлення та облаштування.
Історія
Протягом 1991–2012 років прикордонне відомство України було активно діючим суб'єктом системи забезпечення національної безпеки та у межах своїх повноважень здійснювало значний обсяг заходів, передбачених діючим законодавством.
Розвиток державного кордону і прикордонного відомства протягом двадцяти років незалежності України історики розділяють на чотири періоди.
51." Становлення(від початку 90-х років 20ст.) і правова основа діяльності Державної прикордонної служби в Україні."
Основними принципами діяльності Державної прикордонної служби України є:
законність;
повага і дотримання прав та свобод людини та громадянина;
позапартійність;
безперервність;
поєднання гласних, негласних та конспіративних форм і методів діяльності;
єдиноначальність;
колегіальність при розробці важливих рішень;
взаємодія з органами державної влади, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями при здійсненні покладених на Державну прикордонну службу України завдань;
відкритість для демократичного цивільного контролю.
52." Правоохоронна діяльність оранів державної прикордонної служби в Україні: завдання,принципи,функції і повноваження."
Основні (функції/завдання) Державної прикордонної служби України:
-охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної змін;
-здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України;
-охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов'язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій;
-ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону;
-участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів;
-участь у здійсненні державної охорони місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб;
-охорона закордонних дипломатичних установ України;
-координація діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов'язаної із захистом державного кордону України, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України.
Основні принципи :
-законність;
-повага і дотримання прав та свобод людини та громадянина;
-безперервність;
-поєднання гласних, негласних та конспіративних форм і методів діяльності;
-єдиноначальність;
-колегіальність при розробці важливих рішень;
-взаємодія з органами державної влади, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями при здійсненні покладених на Державну прикордонну службу України завдань.
Повноваження:
1) припинення будь-яких спроб незаконної зміни проходження лінії державного кордону України;
2) припинення у взаємодії з відповідними правоохоронними органами збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні України;
3) участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави або групи держав;
4) участь у виконанні заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану;
5) організація запобігання кримінальним та адміністративним правопорушенням, протидію яким законодавством віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України, їх виявлення та припинення, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення згідно із законами;
6) здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому порядку осіб, транспортних засобів, вантажів в разі наявності належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю, а також реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в установленому порядку прибувають в Україну, та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в’їзду - виїзду, а також здійснення фіксації біометричних даних іноземців та осіб без громадянства під час здійснення прикордонного контролю в пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в’їзду - виїзду;
7) участь в укладанні міжнародних договорів України з прикордонних питань та з питань взаємних поїздок громадян, а також забезпечення їх виконання;
8) запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів; розшук у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в’їзду - виїзду осіб, які переховуються від органів досудового
53." Система органів державної прикордонної служби в Україні"
Державна прикордонна служба України (ДПСУ) — правоохоронний орган спеціального призначення, на який покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону України та охорони суверенних прав України в її винятковій (морській) економічній зоні.
Структура
Адміністрація Державної прикордонної служби України
Командування;
Управління забезпечення діяльності Голови Державної прикордонної служби України;
Управління кадрів;
Управління режиму і захисту інформації;
Сектор по взаємодії з Верховною Радою України, Адміністрацією Президента України, Кабінетом Міністрів України;
Департамент охорони державного кордону;
Міжнародно-правовий департамент;
Департамент оперативної діяльності;
Департамент персоналу;
Департамент матеріально-технічного забезпечення;
Фінансово-економічний департамент;
Департамент внутрішнього аудиту;
Регіональні управління
Державна прикордонна служба України складається з п'яти регіональних управлінь:
Північне регіональне управління (місто Житомир);
Західне регіональне управління (місто Львів);
Південне регіональне управління (місто Одеса);
Азово-Чорноморське регіональне управління (місто Херсон);
Східне регіональне управління (місто Харків)
56. Військова служба правопорядку у Збройних силах України: передумови виникнення та становлення(від поч. 90-х років 20ст.),правова основа діяльності, зарубіжні аналоги.
Історія українського війська сягає тих древніх часів, коли тодішні мешканці земель сучасної України вперше змушені були взятися за зброю щоб боронити життя і свободу себе і своїх близьких, свого народу і суспільства. Вся історія державності України тісно пов'язана з утворенням і розвитком тих чи інших військових формацій, які забезпечували державний лад, захист і безпеку громадян як від зовнішніх агресорів так і від внутрішніх дестабілізуючих факторів.
Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності та пізнішого розпаду Радянського Союзу, Україна як незалежна держава успадкувала одне з найпотужніших угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та відносно сучасними зразками озброєння та військової техніки.
57. Завдання,правоохоронні функції і структура Військової служби правопорядку у Збройних силах України. Збройні сили України — військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.
Структура
Військове управління Збройними силами здійснює Генеральний штаб. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.
До складу Збройних сил України належать також об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до зазначених вище видів. Сьогодні до складу ЗС України входять:
Сухопутні війська
Сухопутні війська України були сформовані у складі Збройних сил України на підставі Указу Президента України відповідно до статті 4 Закону України «Про Збройні Сили України» у 1996 році. Сухопутні війська Збройних сил України є головним носієм бойової могутності Збройних сил незалежної Української держави. Наземні війська налічують 74379 особового складу (8 механізованих бригад, 2 танкові бригади, 3 аеромобільні бригади, 1 повітряно-десантна бригада, 3 артилерійські бригади, 1 ракетна бригада, а також частини забезпечення та підтримки).
Повітряні сили
Повітряні Сили Збройних Сил України — один з головних носіїв бойового потенціалу Збройних сил України. Цей високоманеврений вид Збройних сил призначений для охорони та оборони повітряного простору держави, особливо важливих та стратегічних державних об'єктів, ураження з повітря об'єктів противника, авіаційної підтримки своїх військ (сил), висадки повітряних десантів, повітряного перевезення військ і матеріальних засобів та ведення повітряної розвідки. У складі ПС України 47900 осіб.
Повітряні сили несуть в собі такі основні складові частини:
Військова авіація
Зенітно-ракетні війська
Радіотехнічні війська
Спеціальні війська (забезпечення, РЕБ, зв'язку).
До складу Військово-Морських Сил Збройних Сил України станом на початок 2014 року входили:
надводні сили у складі бригад надводних кораблів;
морська авіація у складі морської авіаційної бригади;
берегові ракетні війська;
війська берегової оборони та морська піхота;
військово-морські бази;
Академія Військово-морських сил імені П.С.Нахімова, військово-морський ліцей.
Військово-морські сили Збройних Сил України призначені для захисту суверенітету і державних інтересів України на морі, розгрому угруповань ВМС противника в своїй операційній зоні самостійно та у взаємодії з іншими видами Збройних сил України, сприяння Сухопутним військам України на приморському напрямку.
Військово-морські сили :
Флагман ВМС України
фрегат «Гетьман Сагайдачний»
Підводний човен
«Запоріжжя»
Великий десантний корабель
«Костянтин Ольшанський»
58. Правоохорона діяльність у сфері лісового та мисливського господарства: правова основа, основні поняття ,завдання, функції та система органів.
До таких функцій відносяться:
• створення системи органів управління у сфері взаємодії суспільства і природи;
• подзаконное нормотворчість;
• координація діяльності з управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища;
• розпорядження (управління) природними ресурсами;
• планування використання та охорони природних ресурсів і поліпшення стану навколишнього середовища;
• екологічне нормування;
• екологічна експертиза;
• екологічне ліцензування;
• екологічна сертифікація;
• екологічний аудит;
• спостереження за станом навколишнього середовища;
• облік стану та використання окремих природних об'єктів і навколишнього середовища в цілому, а також шкідливих впливів;
• екологічне виховання та освіта;
• контроль за використанням та охороною об'єктів природи;
• дозвіл в адміністративному порядку спорів про право природокористування і охорони навколишнього середовища
59. Правоохоронна діяльність у сфері рибного господарства: правова основа, основні поняття,завдання,функції та система органів. Ри́бне господа́рство - галузь господарства, до якої належить добування, переробка, відтворення і збільшення запасів риби та інших водних організмів у природних і штучних водоймах. Дає цінні харчові, кормові, лікарські й технічні продукти. Поділяється на рибальство, що має завданням ловити рибу і добувати морського звіра, та рибництво — збереження і поліпшення рибних запасів у природних водоймах і розведення риби у штучних. Рибальство може бути промисловим або аматорським (див. Спортивне рибальство). Промислове рибальство поділяється на океанічне, морське, прибережне і на внутрішніх водоймах (річках, озерах, ставках, водоймищах).
60. Проблеми і напрямки вдосконалення охорони лісових ресурсів та рибного господарства в Україні.
Управління використанням і охороною природних ресурсів на територіях відповідних адміністративно-територіальних одиниць здійснюють місцеві державні адміністрації. До їх повноважень, зокрема, належать: розроблення в забезпеченні використання затверджених законом програм раціонального використання земель, лісів, підвищення плодючості земель, що перебувають у державній власності; розроблення і забезпечення використання регіональних екологічних програм; здійснення заходів щодо відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища підприємствами, установами, організаціями; організація роботи з ліквідації наслідків екологічних аварій, залучення до цієї роботи підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності.
іністерство охорони навколишнього природного середовища України, його органи на місцях, а також інші державні органи, до компетенції яких належить здійснення функцій по організації раціонального використання та охорони природних ресурсів: Державний комітет лісового господарства України, Державний комітет рибного господарства України, Державне агентство земельних ресурсів України, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет ядерного регулювання України.
Державний комітет лісового господарства України реалізує державну політику розвитку лісового господарства, здійснює управління лісовим фондом України з метою посилення охоронних, захисних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших функцій лісу та високоефективного використання лісових ресурсів для забезпечення потреб у лісосировинній продукції, а також державний контроль за охороною, захистом і використанням лісів.
Державний комітет рибного господарства України, який входить до складу Мінагрополітики України, є спеціально уповноваженим державним органом у галузі ведення рибного господарства. До його завдань належать формування концепції розвитку рибного господарства та збереження рибних ресурсів України, видання в межах своєї компетенції дозволів на промислове добування рибних запасів виключної (морської) економічної зони і риб, що живуть у водах, розміщених на території більш ніж однієї області України, а також інформування природокористувачів про ліміти використання рибних запасів, здійснення контролю за охороною рибних запасів.
61. Правоохоронна діяльність Рахункової палати у сфері публічних фінансів: правова основа,правоохоронні повноваження, структура.
Правова основа організації та діяльності Рахункової палати визначається Конституцією України, цим Законом, іншими актами законодавства України, які не суперечать нормам цього Закону.
Правоохоронні повноваження:1) здійснює контроль за виконанням законів України та
прийнятих Верховною Радою України постанов, виконанням Державного бюджету України, фінансуванням загальнодержавних програм в частині, що стосується використання коштів Державного бюджету України;
2) здійснює за дорученням Верховної Ради України контроль за виконанням Державного бюджету України за поквартальним розподілом доходів і видатків відповідно до показників цього бюджету, в тому числі видатків по обслуговуванню внутрішнього і зовнішнього боргу України, витрачанням коштів цільових фондів; 3) перевіряє за дорученням комітетів Верховної Ради України використання за призначенням органами виконавчої влади коштів загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів і подає за наслідками перевірки Верховній Раді України висновки щодо можливостей скорочення видатків по кожному фонду окремо та доцільності спрямування вилучених коштів на фінансування інших видатків Державного бюджету України;
4) контролює ефективність управління коштами Державного бюджету України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, законність і своєчасність руху коштів Державного бюджету
України, в тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів у Національному банку України, уповноважених банках та кредитних установах України
5) надає консультації органам і посадовим особам, які обираються, затверджуються або призначаються Верховною Радою України, з питань витрачання коштів Державного бюджету України. В ході проведення перевірок і аналізу стану економіки розробляє заходи щодо вишукування можливостей і нових джерел залучення
додаткових надходжень до Державного бюджету України і вносить відповідні пропозиції центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики;
6) здійснює за дорученням Верховної Ради України, комітетів Верховної Ради України контрольні функції щодо фінансування загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля та інших програм, що затверджуються Верховною Радою України; 7) контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої влади, перевіряє законність та ефективність використання фінансових ресурсів, що виділяються з Державного бюджету України на виконання загальнодержавних програм; 8) проводить попередній аналіз до розгляду на засіданнях
комітетів та Верховної Ради України звітів Антимонопольного комітету України щодо здійснення ним державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, а також звітів Фонду державного майна України та посадових осіб, які обираються,
призначаються або затверджуються Верховною Радою України, щодо ефективного управління майном, що є основним національним багатством, власністю українського народу; 9) здійснює контроль за виконанням рішень Верховної Ради України про надання Україною позик і економічної допомоги
іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України, за касовим виконанням Державного бюджету України Національним банком України та уповноваженими банками; 10) перевіряє за дорученням Верховної Ради України відповідно до свого статусу кошторис витрат, пов'язаних з діяльністю Верховної Ради України та її апарату, допоміжних органів і служб Президента України та апарату Кабінету Міністрів України, а також витрачання коштів державними установами та організаціями, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок Державного бюджету України;11) готує і дає висновки та відповіді на звернення органів виконавчої влади, органів прокуратури і суду з питань, що належать до її відання; 12) здійснює зв'язки з контрольними органами іноземних держав та відповідними міжнародними організаціями, укладає з ними угоди про співробітництво; 13) здійснює контроль у сфері державних закупівель.
До складу Рахункової палати входять Голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати.Для здійснення своєї діяльності Рахункова палата має апарат. Структуру і штатний розпис апарату Рахункової палати затверджує
Колегія Рахункової палати за поданням Голови Рахункової палати в межах бюджетних коштів, передбачених на її утримання.
62. Становленя ( від початку 90-х років 20ст.) , правова основа діяльність та місце в системі органів державного фінансового контролю України.
Після утворення незалежної держави , постало питання про економіку країни та видачи коштів."Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" визначено, що головним завданням ДКРС є: здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їх у майбутньому. ГоловКРУ України вносить у встановленому порядку пропозиції щодо формування державної політики у сфері державного фінансового контролю та забезпечує її реалізацію.
63. Органи державного фінансового контролю в Україні:правова основа діяльність, завдання,повноваження.
Нормативно-правовими актами, які регламентують діяльність органів Держфінінспекції України, є Указ Президента України від 23.04.2011 № 499/2011 „Про Положення про Державну фінансову інспекцію України”, Бюджетний кодекс України, наказ Міністерства фінансів України від 03.10.2011 № 1236 „Про затвердження положень про територіальні органи Державної фінансової інспекції України та їх підрозділи”, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.10.2011 за № 1212/19950, та інші.
ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖФІНІНСПЕКЦІЇ УКРАЇНИ
Основними завданнями Держфінінспекції України є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю, а також внесення пропозицій щодо її формування.
Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань:
1) здійснює державний фінансовий контроль за:
використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі – підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів;
дотриманням законодавства про державні закупівлі;
діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи;
2) здійснює контроль за:
виконанням функцій з управління об'єктами державної власності;
цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів;
цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії;
складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету;
станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів;
усуненням виявлених недоліків і порушень;
3) забезпечує участь представників Держфінінспекції України в ревізійних комісіях господарських організацій, у яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків статутного капіталу;
4) вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме:
вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства;
звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів;
проводить аналіз стану додержання фінансової дисципліни та про його результати повідомляє органи виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування;
готує і подає до відповідних державних органів пропозиції щодо усунення та запобігання причинам і умовам, які призвели до допущення недоліків і порушень;
здійснює контроль за виконанням вимог і пропозицій, поданих Держфінінспекцією України та її територіальними органами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування за результатами державного фінансового контролю, та інформує про це Кабінет Міністрів України і Мінфін України;
застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає стягнення, санкції до осіб, винних у порушенні законодавства;
передає правоохоронним органам матеріали ревізій у разі встановлення порушень законодавства, що передбачають кримінальну відповідальність або містять ознаки корупційних діянь; інформує правоохоронні органи про факти інших виявлених порушень законодавства;
5) подає щомісяця Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та Мінфіну України звіти про узагальнені результати контролю за дотриманням бюджетного законодавства;
6) забезпечує погодження призначення на посади та звільнення з посад керівників контрольно-ревізійних підрозділів у структурі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів;
7) координує діяльність, погоджує плани внутрішньої роботи контрольно-ревізійних підрозділів у структурі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та здійснює оцінку фахового рівня працівників таких підрозділів;
8) здійснює контроль за проведенням внутрішньої контрольно-ревізійної роботи у структурі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;
9) отримує та аналізує звітність про роботу контрольно-ревізійних підрозділів у структурі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;
10) розглядає листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань, вживає згідно із законодавством відповідних заходів для їх усунення;
11) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до компетенції Держфінінспекції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру;
12) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на неї Президентом України.
Територіальні органи Держфінінспекції України виконують покладені на Держфінінспекцію України завдання та функції в межах своїх повноважень на відповідній території, крім функцій, зазначених в пунктах 3, 5, 7, 8.
ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ ДЕРЖФІНІНСПЕКЦІЇ УКРАЇНИ
Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку:
1) залучати до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань учених і фахівців, у тому числі на договірній основі, працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, державних фондів, підприємств, установ та організацій, зокрема для проведення контрольних замірів будівельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольних запусків у виробництво сировини і матеріалів, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших перевірок;
2) одержувати від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, інших юридичних осіб та їх посадових осіб, фізичних осіб – підприємців інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на Держфінінспекцію України та її територіальні органи завдань;
3) скликати наради, створювати комісії та робочі групи;
4) користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державними, в тому числі урядовими, системами зв'язку і комунікацій, мережами спеціального зв'язку та іншими технічними засобами;
5) здійснювати державний фінансовий контроль шляхом проведення:
інспектування у формі планових та позапланових ревізій певного комплексу чи окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій, визначених у підпункті 1 пункту 4 цього Положення;
державного фінансового аудиту;
перевірки державних закупівель;
6) перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси та інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур закупівель, проводити перевірку фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);
7) безперешкодного доступу в ході державного фінансового контролю на склади, у сховища, виробничі та інші приміщення, що належать підприємствам, установам та організаціям, що контролюються;
8) вимагати від керівників підконтрольних установ проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків, у разі відмови в її проведенні звертатися до суду щодо спонукання до проведення інвентаризації, а до ухвалення відповідного рішення судом опечатувати в установленому порядку каси, касові приміщення, склади та архіви;
9) одержувати від службових і матеріально відповідальних осіб об'єктів, що контролюються, письмові пояснення з питань, які виникають у ході здійснення державного фінансового контролю;
10) вилучати під час проведення ревізії у підприємств, установ та організацій копії фінансово-господарських та бухгалтерських документів, які свідчать про порушення, а на підставі рішення суду вилучати до закінчення ревізії оригінали зазначених документів;
11) одержувати від Національного банку України і його установ, інших банків та кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції та залишки коштів на рахунках об'єктів, що контролюються, а від інших підприємств та організацій, у тому числі недержавної форми власності, що мали правові відносини із зазначеними об'єктами, – довідки і копії документів про операції і розрахунки з підприємствами, установами та організаціями;
12) звертатися в установленому порядку за наявності відповідних міжнародних договорів до контролюючих чи правоохоронних органів інших держав за додатковою інформацією про порушення фінансової дисципліни на підприємствах, в установах та організаціях;
13) проводити на підприємствах, в установах та організаціях зустрічні звірки з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку підприємства, установи та організації, що контролюється;
14) ініціювати проведення перевірок робочими групами центральних органів виконавчої влади;
15) пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства;
16) призупиняти в межах своїх повноважень бюджетні асигнування, зупиняти операції з бюджетними коштами в установленому законодавством порядку, а також застосовувати та ініціювати застосування відповідно до закону інших заходів впливу у разі виявлення порушень законодавства;
17) вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені під час проведення ревізій приховані, занижені валютні та інші платежі, порушувати перед відповідними державними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування у разі, коли отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням законодавства;
18) порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства;
19) накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, адміністративні стягнення;
20) порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях;
21) при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи Держфінінспекції України мають зазначені вище права, крім прав, вказаних у пунктах 12 та 14.
64. Система органів державного фінансового контролю в Україні та її форми державного фінансового контролю. За формами здійснення фінансового контролю розрізняють:- ревізії;- аудит;- тематичні перевірки;- камеральні перевірки;- фінансові експертизи;
- службове розслідування;- слідство.
Ревізія - це форма документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності; спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.
Основна мета ревізії - виявити господарські і фінансові порушення, зловживання, факти безгосподарності, розкрадання, марнотратства, установити причини та умови, які їм сприяли, і винних у цьому осіб, ужити заходів до відшкодування завданого збитку, шкоди, розробити заходи по усуненню недоліків і порушень, а також притягнути до відповідальності (адміністративної чи кримінальної) осіб, які допустили правопорушення.
Ревізія підприємницьких структур надає всебічну оцінку виробничій і фінансово-господарській діяльності підприємств, ефективності використання виробничого потенціалу, забезпеченню збереження господарських ресурсів, повноті нарахування та сплати податків до бюджету тощо.
Ревізія здійснюється спеціальною уповноваженою ревізійною групою після виконання господарських операцій за минулий період часу. Виявлені під час ревізії недоліки і порушення чинного законодавства, нормативно-правових актів, які регулюють господарську діяльність, взаємовідносини з бюджетом обґрунтовані системою доказів з визначенням розмірів збитків, втрат, нестач, конкретизацією винних службових осіб, матеріальної та правової відповідальності.
Залежно від відомчої підпорядкованості ревізії класифікуються на:
відомчі - проводяться працівниками відомства на підпорядкованих підприємствах одного власника;
позавідомчі - здійснюються органами державного, аудиторського контролю (системи Державної контрольно-ревізійної служби в Україні, Державної податкової адміністрації тощо).
За організаційними ознаками розрізняють ревізії:
планові - здійснюються відповідно до заздалегідь розроблених і затверджених планів;
позапланові - проводяться в строки, не передбачені затвердженим планом (у разі стихійного лиха, незадовільної роботи підприємства чи взаємопов'язаних підприємств).
Аудит - форма контролю, що є незалежною експертизою стану бухгалтерського обліку, фінансових звітів і балансів.
Мета аудиту - підтвердити достовірність показників балансу і фінансової звітності, а також перевірити, чи ведеться бухгалтерський облік згідно з чинними в державі нормативно-правовими положеннями.
Аудит відрізняється від ревізії не тільки цілями здійснення, а й організаційними формами його проведення. Аудит виконують незалежні аудиторські фірми чи особи, які здійснюють приватну підприємницьку діяльність і мають сертифікат та ліцензію на проведення аудиту, причому на платній основі за договорами з адміністрацією різних підприємницьких структур, які бажають одержати такі аудиторські послуги. Аудитор несе відповідальність перед зовнішніми споживачами його інформації (акціонерами, кредиторами, банками) щодо якості та обґрунтованості результатів контролю.
Тематична перевірка - це форма контролю окремих сторін чи тематичних питань фінансово-господарської діяльності підприємств та організацій. Наприклад, контроль стану збереження матеріальних цінностей, розрахунків з бюджетом, державними цільовими позабюджетними фондами і т. ін. Такі перевірки здійснюють вищестоящі і державні органи контролю відповідно до специфіки виконуваних ними функцій.
Камеральні перевірки - форма фінансового контролю, яку застосовують в органах виконавчої влади при одержанні і перевірці показників звітності. Наприклад, перевірка податкових декларацій в податкових інспекціях.
Фінансова експертиза - форма державного фінансового контролю, яка передбачає дослідження і оцінку законодавчих та інших нормативно-правових актів, фінансових й економічних результатів діяльності, підготовку обґрунтованих висновків та пропозиції для прийняття рішень щодо об'єкта експертного дослідження.
Службове розслідування - це форма контролю дотримання працівниками підприємств, організацій службових обов'язків, а також нормативно-правових актів, які регулюють виробничі відносини. Проводиться спеціальною комісією за наказом керівника підприємства в разі виявлення крадіжок, нестач, втрат.
Слідство як форма контролю являє собою процесуальні дії, у ході яких установлюється провина відповідальних посадових, службових осіб у здійсненні тих чи інших порушень, пов'язаних з присвоєнням матеріальних цінностей, безгосподарністю, службовими зловживаннями. Слідство проводиться судово-слідчими правоохоронними органами і регулюється особливим процесуальним законодавством.
66. Правова основа діяльності, вимоги до членів, порядок їх призначення (обрання)і напрями правоохоронної діяльності Антимонопольного комітету України.
Антимонопольний комітет України - державний орган зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.
Державним уповноваженим може бути призначено громадянина
України, який досяг тридцяти років, має вищу, як правило, юридичну
чи економічну освіту, стаж роботи за фахом не менше п'яти років
протягом останніх десяти років.
Державні уповноважені є членами Антимонопольного комітету
України як вищого колегіального органу.
Державні уповноважені очолюють або входять до складу
адміністративних колегій Антимонопольного комітету України,
виконують інші обов'язки за дорученням Голови Антимонопольного
комітету України. ( Частина восьма статті 11 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 1294-IV ( 1294-15 ) від 20.11.2003 )
{ Стаття 11 в редакції Закону N 1907-III ( 1907-14 ) від
13.07.2000 }
Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на
принципах:
- законності;
- гласності;
- захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та
юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
67. Правоохоронна діяльність Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку: правова основа, детальна характеристика напрямів і роль у забезпеченні правопорядку. Особливості правоохоронної діяльності відповідного органу влади в США(чи інші високорозвиненій країні).
Фо́ндовий ри́нок (ри́нок ці́нних папе́рів) — частина ринку капіталів, де здійснюються емісія, купівля і продаж цінних паперів. Ринок активний — ринок з певного виду цінних паперів чи товарів, які є об’єктами частих і великих угод.
Фондовий ринок є абстрактне поняття, що служить для позначення сукупності дій і механізмів, що роблять можливими торгівлю цінними паперами. Його не слід плутати з поняттям фондова біржа — організацією, яка надає можливість для здійснення торгових операцій і зведення разом покупців і продавців цінних паперів.
Основні функціїрегулювання сфери грошового обігу та кредиту;
забезпечення переливу капіталу між галузями та сферами економіки;
розподіл і перерозподіл капіталу корпорацій (АТ), контроль за їхньою діяльністю;
залучення капіталу та забезпечення його ефективного використання;
забезпечення оперативної інформації про рух індивідуальних капіталів.
