ОЦІНЮВАННЯ УЧНІВ КРІЗЬ ПРИЗМУ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

    Про вплив оцінки на навчальну активність школярів йдеться в багатьох працях В.О.Сухомлинського, Ш.О.Амонашвілі та ін.. психологи, педагоги і вчителі-майстри одностайні у тому, що оцінка-бал – лише один з засобів мотивації, вона не повинна витісняти більш важливих і довготривалих стимулів активного й сумлінного учня. В цьому переконує і О.Я.Савченко в книзі «дидактика початкової школи» (К.,1997). У початкових класах має домінувати оцінка у вигляді вмотивованого оцінного судження, що дає учневі можливість усвідомити, як саме він справиться з роботою, що вийшло добре, в чому помилка, як її краще виправити. Цю змістову оцінку вчитель висловлює так, щоб дитина не втратила стимулу до праці.

    З першого класу доцільно розвивати інтерес до самого процесу праці, заохочувати щонайменші прагнення до самовдосконалення. Вважаємо помилковим використання матеріальних замінників оцінок – усіляких рибок, зірочок, паперових прапорців тощо. По суті, вони є миттєвими стимулами: «добре виконав – щось одержав». Це в свідомості дитини перетворює навчання на гонитву за відмінними оцінками. Не слід також привчати дітей до одноманітного заохочення:«Молодець!», «Чудова робота». Такі вислови мають короткочасний емоційний вплив і не замінять розгорнутих оцінних суджень про те, що добре, а над чим ще треба попрацювати. Крім того, клас швидко звикає, що вчитель хвалить усіх однаково, а отже похвала з часом втрачає стимулююче значення. Треба поступово привчати дітей оцінювати не стільки своє ставлення до роботи («Я дуже старався», «Я довго вчив»), а й кінцевий результат.

    У молодшому шкільному віці дитина погано розуміє значення оцінки й тому лагідний дотик до голівки або спини учня, підбадьорлива посмішка чи доброзичливий вчительський погляд можуть справити на нього більше враження, ніж «5» в щоденнику.

    Водночас батькам, а також самим учням, хочеться знати, як оцінюється їхня успішність. Отже, класовод має продумати: в який спосіб він може це зробити. Виходячи з цього, пропонуємо кілька варіантів заохочення та активізації школярів.

    ● Дітям цього віку властиво змагатися, тому властиво змагатися, тому, пропонуючи певне завдання, вчитель І.М.Юрченко супроводить його закликом: «Хто швидше?», «Хто більше (краще)?», «Хто уважніший (спостережливіший)?» тощо, в результаті чого у дітей одразу виникає бажання активно діяти. Та якщо раз за разом використовувати цей засіб, він швидко набридне дітлахам і не даватиме потрібного ефекту. Тому вчитель повинен мати великий методичний арсенал.

    ● Одним із видів заохочення є використання пластикових фішок з будь-якого лічильного набору (О.М.Лобановська), коли за кожну правильну відповідь класовод дає учневі кольоровий кружечок, трикутник чи прямокутник (причому за однотипні питання даються однакові фігури). У кінці уроку малюки підраховують кількість фішок, визначають лідера, а самі фішки повертають учителю.

    Цей засіб дає можливість педагогу побачити загальну картину знань учнів та визначити слабке місце в їхньому навчанні. Крім того, підрахунок та порівняння кількості набраних фішок-очків сприятиме покращенню вміння учнів виконувати математичні обчислення.

    ● Використовуючи лічильний матеріал, О.М.Царінна проводить змагання між хлопчиками і дівчатками. У цьому випадку в кінці уроку окремо підраховують фішки, що набрали дівчата, і ті, що набрали хлопці. Для зручності підрахунків вчителька має дві коробки з відповідними емблемами («лялька» та «автомобіль»).

    ● Запланувавши екскурсію до музею. На початку першого уроку вчителька Л.І.Лаптєва наперед загадково повідомляє учням: «Якщо до кінця уроків у цій коробці збереться… фішок (ця цифра залежатиме від реальних можливостей учнів), вас чекає сюрприз…» Подібні підходи також сприяють розвитку в учнів почуття колективізму.

    ● З метою розвитку в молодших школярів навичок швидкісного читання, самостійної роботи в парі, вміння оцінювати свої відповіді та відповіді товаришів, учитель В.В.Ремізова може запропонувати учням, що сидять поруч, перевірити та оцінити якість читання один одного за допомогою фішок. При цьому той, хто помиляється, отримує червоний кружечок (колір небезпеки), той хто читає без помилок – білий.

    ● Інколи можна нагороджувати учнів спеціальними грамотами, надрукувавши текст на кольоровому папері:

Шановні батьки!

Ваш(а)_______досяг(ла) значних успіхів з читання, що дужу радує мене. Дякую Вам за допомогу.

(Учителька).

    Цей вид заохочення (його використовує Т.Г.Хайруліна також впливатиме на поліпшення взаємин між учителем та батьками, спонукатиме їх більше уваги надавати навчанню своєї дитини.

● Особливим видом заохочення є «нагородження» учнів яскравою дитячою книжкою для тимчасового читання вдома, перед врученням якої вчитель Л.С.Гончаренко може сказати: «Які старанні учні Іванко і Оксанка. Я впевнена, що в їхніх руках книга «не заплаче» і тому, як нагороду за старанність на уроці, даю їм до завтра ось цю казку з яскравими малюнками. Хай попросять своїх маму чи тата прочитати її.» Якщо наступного дня хтось із них не повернув книгу, не слід соромити його, бо певно, ця книга припала учневі до душі, а краще спокійно сказати: «Не біда. Принесеш завтра. Тільки не забудь, бо інші теж хочуть прочитати її.».

    Саме той факт, що вчитель довіряє книгу не кожному, спонукає колежан докладати зусиль, щоб завоювати цю довіру, виховує в них любов до читання, книжки.

Треба прагнути, щоб усі учні класу відвідали бібліотеку протягом найближчого часу, інакше подібне заохочення не матиме бажаного ефекту.

Учитель має стимулювати не лише за успішне навчання, щоб не обділити увагою тих учнів, які її найбільше потребують, а й за старанність, активність, охайність, доброзичливе ставлення до інших, бережливе ставлення до природи, книг тощо і інколи навіть авансом, - з метою підтримувати в усіх учнів класу, незалежно від їхнього рівня розвитку та умінь, почуття захищеності в колективі та створювати мікроклімат доброзичливості.

В.О.Сухомлинський стверджуючи, що навчання має стати для учня джерелом інтересу та духовного збагачення, в одному з розділів книги «серце віддаю дітям» писав: «спостерігаючи протягом багатьох років розумову працю учнів початкових класів, я переконався. Що в періоди великого емоційного піднесення думка дитини стає особливо ясною, а запам’ятовування відбувається найінтенсивніше… Думка учня початкових класів невід’ємна від почуттів і переживань. Емоційна насиченість процесу навчання, особливо сприймання навколишнього світу, це вимога, що висувається законами розвитку дитячого мислення.

                                                                      Н.В.Титаренко,

                                                                      вчитель-методист,

                                                                                    заступник директора колежу

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒

Поделиться: