Укладач: О.Є. Бавико, к.політ.н., доцент кафедри адміністративного, кримінального права і процесу

Стр 1 из 28Следующая ⇒

ІНСТИТУТ ПРАВА

Кафедра адміністративного, кримінального права і процесу

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни

“ВАЛЮТНЕ ПРАВО”

для студентів усіх форм навчання спеціальності

7.03040101 „Правознавство"

Укладач: О.Є. Бавико, к.політ.н., доцент кафедри адміністративного, кримінального права і процесу

СХВАЛЕНО

на засіданні кафедри АКПП

протокол № 1 від 31.08.2011 р.

Завідувач кафедри

О.М. Клюєв

Херсон 2011

ВСТУП

«Валютне право» – дисципліна, що вивчає основні теоретичні положення щодо предмету, методів, суб’єктів валютного права, правове регулювання обігу валюти та валютних цінностей на території України, основні валютні операції та порядок їх здійснення.

Предметом дисципліни є суспільні відносини, що виникають у процесі функціонування валютної системи України.

Зміст дисципліни розкривається в темах: Сутність валютних операцій та їх класифікація; Конверсійні валютні операції; Операції із залучення та розміщення валютних ресурсів; Неторгові операції; Відкриття та ведення валютних рахунків у іноземній валюті; Кореспондентські відносини з іноземними банками. Предмет валютного регулювання. Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті. Правові підстави відкриття та функціонування валютних рахунків суб’єктів підприємницької діяльності. Правове регулювання операцій з іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку. Правове регулювання готівкового обігу іноземної валюти на території України. Порядок переміщення валюти через митний кордон України. Порядок здійснення кредитування в іноземній валюті. Валютний контроль

Вивчаючи дисципліну студент повинен:

знати: основні нормативно-правові акти, що безпосередньо визначають структуру валютної системи України, основи правового статусу НБУ, валютну політику держави; визначення статусу національної валюти та іноземних валют на території України; особливості переходу права власності на валюту та валютні цінності; особливості переміщення валюти через митний кордон України.

вміти: володіти методикою здійснення валютних операцій; вести розрахунки за договорами у валюті

Місце у структурно-логічній схемі: вивчається після дисциплін „Банківське право”, „Фінансове право”, „Митне право”, „Міжнародне приватне право”.

ТЕМА 1. СУТНІСТЬ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

План

Валютний ринок.
Учасники валютних ринків.
Валютні операції, їх класифікація.
Ліцензії Національного банку України на проведення валютних операцій.

1. Валютний ринок

Валютний ринок у широкому розумінні — це сфера зовнішньоекономічних відносин, які проявляються при здійсненні операцій купівлі-продажу іноземної валюти та цінних паперів в іноземній валюті, експортно-імпортних операцій між резидентами та нерезидентами, а також операцій з інвестування валютного капіталу та залучення і розміщення вільних валютних коштів.

Валютні ринки з інституціональної точки зору — це сукупність комерційних і центральних банків, бірж, брокерських фірм, корпорацій (особливо транснаціональних), міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій.

Валютні ринки безпосередньо — це офіційні центри, де відбувається купiвля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції. Вони обслуговують міжнародний платіжний обіг, пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних або фізичних осіб різних країн.

Функції валютних ринків

· Забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків.

Диверсифiкацiя валютних резервів банків, підприємств, держав, регулювання валютних курсів.
Страхування валютних і кредитних ризиків.

· Взаємозв’язок світових валютних, кредитних і фінансових ринків.

Отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсiв валют.
Регулювання економіки.

Резиденти і нерезиденти.

Резиденти — це:

фізичні особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які отримали посвідку на проживання в Україні;
юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, філії, представництва тощо, відділення інших відокремлених підрозділів підприємств з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;
дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні недоторканність і привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності;

Нерезиденти — це:

фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України відповідно до відкритої візи строком до 1 року;
юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності за участю юридичних осіб та інших суб’єктів підприємницької діяльності України;
розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають дипломатичні недоторканність і привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

За критерієм ступеня валютного ризику резидентів і нерезидентів можна класифікувати так:

підприємці — намагаються провести комерційну операцію так, щоб звести ризик до мінімуму;
інвестори — вкладаючи власний або запозичений капітал, також прагнуть максимально зменшити можливий ризик;
спекулянти — заздалегідь розраховують можливий ризик і діють з метою одержання максимального прибутку (це валютні дилери — юридичні або фізичні особи);
дилери — захищають себе від несприятливих змін валютного курсу;
гравці — заради прибутку здатні йти на будь-який ризик.

Дилерський апарат валютного управління банку представлений на рис. 2.

Рис. 2. Дилерський підрозділ валютного управління банку

Дилери — це спеціалісти з купівлі-продажу валюти. Робота між ними розподіляється за валютами і видами операцій (з торговельно-промисловою клієнтурою, міжбанківські, готівкові, строкові і т. н..). У невеликих банках дилер одночасно виступає як експерт та оператор.

Головні дилери мають право здійснювати арбітражні операції та створювати спекулятивні позиції у валютах.

Економісти-аналітики прогнозують рух валютних курсів і процентних ставок на підставі вивчення тенденцій розвитку економіки, політики, міжнародних розрахунків, розробляють економетричні моделі оцінки валютних ризиків і найефективніші способи їх страхування, які використовуються для рекомендацій у відносинах з клієнтурою.

Менеджери виконують загальне керівництво на основі валютної політики, затвердженої валютним комітетом — робочим органом банку.

Валютні цінності

Валютні цінності — національна валюта, іноземна валюта, платіжні документи та цінні папери, виражені у валюті України та іноземній валюті і монетарних металах, монетарні метали.

Національна валюта — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Платіжні документи та інші цінні папери — акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи, виражені у валюті України, в іноземній валюті та монетарних металах.

Іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

Монетарні метали — золото і метали іридієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів із цих металів та їх брухту.

Валютні операції

Валютні операції — це операції:

· пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком тих, що здійснюються між резидентами у валюті України;

пов’язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;
пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням по території України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за кордон валютних цінностей.

Рис. 3. Класифікація валютних операцій

Конверсійні операції:

· угоди з негайною поставкою типу «today», «tomorrow», «spot»;

· строкові угоди: форвардні, ф’ючерсні, опціонні;

· угоди типу «swap»;

· валютний арбітраж: просторовий, часовий, конверсійний валютний.

Кореспондентські відносини з іноземними банками:

· встановлення прямих кореспондентських відносин з іноземними банками;

· самостійне відкриття банком рахунків для міжнародних розрахунків з іноземними банками;

· досягнення домовленості про порядок і умови ведення банківських операцій по міжнародних розрахунках;

· робота через кореспондентські рахунки Центру міждержавних розрахунків НБУ або через кореспондентські рахунки уповноважених банків;

· встановлення кореспондентських відносин і здійснення міжнародних банківських операцій з іноземними банками через кореспондентські рахунки Центру міжнародних розрахунків НБУ або уповноважених банків.

Відкриття та ведення валютних рахунків:

відкриття валютних рахунків юридичним особам (резидентам і нерезидентам), фізичним особам;
нарахування процентів по залишках на рахунках;
надання овердрафтів (особливим клієнтам згідно з рішенням керівництва банку);
надання виписок у міру здійснення операції;
оформлення архіву рахунку за будь-який проміжок часу;
виконання операцій з розпорядження клієнтів відносно коштів на їхніх валютних рахунках (оплата наданих документів, купівля та продаж іноземної валюти за рахунок коштів клієнтів);
списання сум, передбачених законодавством;
контроль експортно-імпортних операцій.

Неторгові операції:

купівля та продаж готівкової іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті;
інкасо іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті;
випуск та обслуговування пластикових карток клієнтів;
купівля (оплата) дорожніх чеків іноземних банків;
оплата грошових акредитивів і виставлення аналогічних акредитивів;
організація роботи і порядку проведення операцій в обмінних пунктах.

Операції із залучення та розміщення валютних коштів:

кредитні;
депозитні;
з цінними паперами;
лізингові;
форфейтингові;
факторингові.

Здійснюються на:

внутрішньому ринку	міжнародному ринку
з резидентами України у межах, встановлених нормативними актами Національного банку України	з нерезидентами у межах, встановлених нормативними актами Національного банку України

Поділяються на активні і пасивні операції.

Пасивні операції — створення валютних резервів в іноземній валюті та прийом депозитів в іноземній валюті:

· продаж за іноземну валюту цінних паперів, емітованих резидентами України і номінованих у національній валюті (включаючи власні цінні папери банку);

· отримання кредитів в іноземній валюті від інших уповноважених банків.

Активні операції — використання створених валютних резервів:

· видача кредитів в іноземній валюті;

· купівля за іноземну валюту цінних паперів, номінованих у національній валюті.

Міжнародні розрахунки:

· документарний акредитив;

документарне інкасо;
банківський переказ;
вексель.
Інші операції:

· трастові;

консультаційно-інформаційні;
спільна діяльність;
страхові;
управління грошовими коштами та іншим майном;
угоди про переуступку права вимоги;
операції з монетарними металами:

· купівля і продаж (у тому числі на певний термін);

· прийняття на депозит;

· відповідальне зберігання;

· використання на умовах застави під наданий кредит монетарних металів або цінних паперів за номіналом, вираженим у монетарних металах.

4. Ліцензії НБУ на проведення валютних операцій

Види ліцензій:

індивідуальна;

· генеральна.

Індивідуальні ліцензії — видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:

а) вивезення, переказ і пересилка за межі України валютних цінностей, за винятком:

· вивезення, переказ і пересилка за межі України фізичними особами — резидентами іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України;

· вивезення, переказ і пересилка за межі України фізичними особами — резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

· платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентами щодо сплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей;

· платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

· вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;

б) ввезення, переказ, пересилка в Україну валюти України, за винятком сум у валюті України, що були:

· вивезені;

· переказані;

· переслані за кордон раніше на законних підставах.

в) надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави;

д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком відкриття фізичними особами — резидентами рахунків в іноземній валюті на час їх перебування за кордоном; відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками; відкриття рахунків у іноземній валюті дипломатичними, консульськими, торговельними та іншими офіційними представництвами України за кордоном;

е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами — резидентами як дарунок або у спадщину.

Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Порядок надання Генеральної ліцензії НБУ на право здійснення комерційними банками операцій з валютними цінностями.

Банки — юридичні особи, які здійснюють свої операції на території України не менше ніж один рік, мають розмір статутного фонду і власних коштів, що встановлюються Національним банком України, у разі, якщо вони бажають отримати ліцензію Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями, повинні:

1) протягом одного року не мати зауважень від органів банківського нагляду та податкової інспекції щодо виконання ними вимог чинного законодавства;

2) забезпечити відповідність проведення операцій технічним вимогам, які необхідні для здійснення саме валютних операцій (згідно з Переліком технічних вимог до комерційних банків для здійснення операцій з валютними цінностями);

3) мати в штаті фахівців, рівень освіти яких відповідає кваліфікаційним вимогам, висунутим щодо здійснення валютних операцій;

4) звернутися до відповідного регіонального управління Національного банку України за рекомендацією на отримання ліцензії, додавши до заяви такі документи:

копію нотаріально посвідченого Статуту та установчих документів банку (з усіма змінами та доповненнями);
перелік операцій, які банк має намір виконувати;
опис структури установи та підрозділів, які здійснюватимуть валютні операції, з переліком технічних засобів, що використовуватимуться в них;

· довідки про керівників установи, які здійснюватимуть нагляд за операціями з валютними цінностями, та безпосередніх виконавців валютних операцій (бухгалтерів, касирів, брокерів, економістів та ін.), посвідчені нотаріально або в установленому порядку у банку копії документів, які підтверджують відповідність рівня виконавців кваліфікаційним вимогам (дипломи, сертифікати та ін.);

баланс установи на останню звітну дату та звіт про прибутки та збитки;

· річний звіт банку;

письмове підтвердження трьох іноземних банків про згоду на встановлення кореспондентських відносин (у тому разі, якщо банк має намір одержати ліцензію з правом самостійно встановлювати кореспондентські відносини з іноземними банками).

Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для їх одержання, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Відмова у видачі Національним банком України ліцензії може бути оскаржена в суді або арбітражному суді.

Залежно від якості наданих комерційним банком документів, технічних умов, кваліфікації керівників і виконавців валютних операцій НБУ може дозволити проведення валютних операцій.

План

Угоди з негайною поставкою

Рис. 5. Визначення дати валютування угоди спот

Дата валютування — узгоджена сторонами дата здійснення поставки коштів на рахунок контрагента згідно з угодою.

Дата укладання угоди (дата угоди) — дата досягнення сторонами угоди домовленості щодо всіх суттєвих умов угоди, передбачених чинним законодавством та міжнародною практикою (назва обмінних валют, курс обміну, сума обмінних коштів, дата валютування, платіжні інструменти) та всіх інших умов, відносно яких згідно із заявою однієї із сторін потрібно досягти домовленості.

Валютні угоди з негайною поставкою традиційно потребують повідомлення за 2 банківські дні до укладення угоди. У разі, якщо в певний день (dealing date) укладена угода спот, продаж валют відбудеться лише двома днями пізніше. Дата розрахунку за договором — це дата валютування (value date), оскільки це день, коли валюти в належній сумі доставляються на банківські рахунки партнерів за угодою. Це дає змогу перевести кошти у будь-яку країну і закінчити оформлення угоди. Цей проміжок часу також потрібен для здійснення необхідних операцій з паперами і підготовки переведення грошей. Даний час потрібен для:

· перевірки угоди шляхом обміну підтвердженнями між партнерами, деталізації строків здійснення угоди;

· надання інструкцій з розрахунку кожним партнером своєму банку, для того щоб оплатити рахунок за контрактом у визначену дату;

· задоволення вимог валютного контролю, якщо він існує (наприклад, у 1979 р. у Великобританії валютний контроль скасували).

Базою для проведення операції спот служать кореспондентські відносини між банками.

Цілі застосування угоди:

забезпечення потреб клієнтів банку в іноземній валюті;
«перелив» коштів з однієї валюти в іншу;
проведення спекулятивних операцій.

Особливості угод:

виникнення кредитного ризику — делькредере;
відсутність твердих умов за поточного ринкового продажу валюти;
поява короткострокових конверсійних операцій.

Валютний курс — пропорція обміну валюти однієї країни на валюту іншої.

Курс продавця (offer rate) — курс, за яким банк продає валюту.

Курс покупця (bid rate) — курс, за яким банк-резидент купує іноземну валюту за національну валюту.

Спот-курс — обмінний курс продажу чи купівлі, який використовується для валютних операцій без будь-якої попередньої угоди для здійснення майбутньої купівлі чи продажу.

Крос-курс — співвідношення між двома валютами, яке визначено через їх курс до третьої валюти (звичайно до долара США).

Валютне котирування

Котирування валюти — фіксація курсу національної грошової одиниці в іноземній валюті на даний момент.

Повне котирування — курс покупця і продавця, згідно з яким банк купить або продасть іноземну валюту за національну.

Пряме котирування — вартість одиниці іноземної валюти; виражається у національній валюті.

Зворотне котирування — вартість одиниці національної валюти виражається в іноземній валюті.

Фіксинг — процедура котирування, яка складається з визначення і реєстрації міжбанківського курсу шляхом послідовного зіставлення попиту та пропозиції по кожній валюті.

Маржа (spread; bid-offer spread — у Великобританії, bid-ask spread — у США) — різниця між курсами продавця і покупця.

Валютна позиція

Валютна позиція — залишки коштів в іноземних валютах, які формують активи та пасиви (з урахуванням позабалансових вимог зобов’язань по незавершених операціях) у відповідних валютах та створюють через це ризик отримання додаткових прибутків чи збитків у разі зміни обмінних курсів валют.

Відкрита валютна позиція — 1) різниця залишків коштів в іноземних валютах, які формують кількісно активи та пасиви, що не збігаються, відображають вимоги отримати та зобов’язання поставити кошти у даних валютах як завершені розрахунки на звітну дату, так і після неї;

2) незбіг зобов’язань (пасивів) і вимог (активів) в іноземній валюті для учасників валютного ринку.

Коротка відкрита валютна позиція (short position) — 1) відкрита валютна позиція в окремій іноземній валюті, пасиви і позабалансові вимоги в якій кількісно перебільшують активи та позабалансові вимоги в цій самій іноземній валюті;

2) перевищення зобов’язань (пасивів) в іноземній валюті над вимогами (активами) позначається знаком мінус;

3) нестача валюти порівняно з її витратами.

Довга валютна позиція (long position) — 1) відкрита валютна позиція в окремій іноземній валюті, активи і позабалансові вимоги в якій кількісно перебільшують пасиви та позабалансові зобов’язання у цій самій валюті;

2) перевищення вимог (активів) в іноземній валюті над зобов’язаннями (пасивами) позначається знаком плюс;

3) надлишок надходжень.

? Приклад. Банк А купує у банку Б 1 млн доларів США за німецькі марки за курсом 1.5500.

Довга валютна позиція Коротка валютна позиція

+ 1’000’000 USD – 1’550’000 DEM

Розрахунок крос-курсу

До найбільш активних ринків конверсійних операцій по крос-курсах належать: німецька марка до японської єни (DEM/JPY), фунт стерлінгів до німецької марки (GBP/DEM), швейцарський франк до німецької марки (CHF/DEM).

Розрахунок значень крос-курсів побудовано на використанні курсів даних валют до долара США.

Основні способи розрахунку крос-курсів:

Розрахунок крос-курсу для валют з прямими котируваннями до долара (тобто долар є базою котирування для обох валют):

. (1)

Розрахунок крос-курсу для валют з прямим та оберненим котируваннями до долара, де долар є базою котирування для однієї з валют:

GBP/DEM = GBP/USD ´ USD/DEM. (2)

Розрахунок крос-курсу для валют з непрямими котируваннями до долара, де долар є валютою котирування для обох валют:

. (3)

Примітка: не слід сприймати написи USD/DEM, DEM/CHF та ін. буквально як дріб. Це просто загальноприйняте в міжнародній практиці позначення валютного курсу. Якби курс долара до марки зображався у вигляді реального дробу, то значенню курсу 1.5520, або кількості марок за один долар, відповідав би напис DEM/USD.

Вищезазначені способи застосовуються для розрахунку середнього крос-курсу, проте в реальності будь-які курси котируються банками у вигляді двостороннього котирування bid та offer. Для обчислення сторін bid та offer крос-курсів по міжбанківських угодах на ринкові суми (з досить вузьким спредом) застосовують такі правила:

Для валют з прямими котируваннями до долара при розрахунку спреда їх крос-курсу застосовують формули:

; (4)

. (5)

Для валют з прямим та зворотним котируваннями до долара при розрахунку спреда їх крос-курсу застосовують формули:

GBP/DEM bid = GBP/USD bid ´ USD/DEM bid; (6)

GBP/DEM offer = GBP/USD offer ´ USD/DEM offer. (7)

У реальній міжнародній практиці для ліквідних ринків валютні дилери часто розраховують крос-курси легшим способом. Вони беруть середнє з кожних котирувань доларового курсу валют і шляхом множення чи ділення отримують середній крос-курс цих валют. Потім просто розширюють спред від середнього значення. Такий спосіб розрахунку спреда крос-курсу особливо актуальний для неліквідних кросів (екзотичних валют), ринок угод по яких розвинутий слабо.

За Правилами здійснення конверсійних операцій з готівковою іноземною валютою уповноваженими банками (постанова Правління НБУ від 25.03.96 № 68) крос-курс розраховується у такий спосіб (на конкретному прикладі).

На певну дату офіційний курс гривні становить:

українська гривня/долар США — Х грн. за дол. США;
українська гривня/марка ФРН — Y грн. за марку ФРН;
крос-курс долара США до марки ФРН — X/Y марки ФРН за дол. США.

Якщо клієнт бажає у цей день обміняти N доларів США на марки ФРН, то з урахуванням крос-курсу він має отримати N ´´ (X : Y) марок ФРН.

За цією ж схемою визначається крос-курс і для інших валют у разі здійснення конверсійних операцій з готівковою іноземною валютою.

Термінові угоди

Термінові угоди — конверсійні угоди з поставкою обумовленої суми іноземної валюти у визначений угодою строк після її укладення за курсом, зафіксованим на момент її укладення.

Форвардні угоди (forward operations, або fwd) — це угоди по обміну валют за раніше узгодженим курсом, котрі укладаються сьогодні, але дата валютування (тобто виконання контракту) відкладена на визначений термін у майбутньому.

Угоди типу «аутрайт» (outright) — одинична конверсійна форвардна операція з визначеною датою валютування.

Угоди типу «опціон» (option) — конверсійна форвардна операція з умовою нефіксованої дати поставки валюти.

Форвардні угоди

Форвардна валютна угода — це:

негайний нерозривний та обов’язковий контракт між банком і його клієнтом (або іншим банком);
на купівлю або продаж визначеної кількості зазначеної іноземної валюти за курсом обміну, зафіксованим під час укладання угоди, для виконання (тобто поставки валюти та її оплати) в майбутньому часі, зазначеному в контракті. Цей час являє собою конкретну дату чи період між двома конкретними датами.

Особливості:

це договір, який має форму зобов’язання купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу;
валютний курс фіксується в момент укладання контракту;
цей курс не буде збігатися з курсом за угодою спот (за винятком окремих випадків);
виконання контракту (поставка валюти) здійснюється в узгоджений час у майбутньому, тобто або на певну дату або між двома певними датами, залежно від умов контракту;
не існує стандартизації форвардних контрактів.

Мета застосування:

страхування від зміни курсів валют;
одержання спекулятивного прибутку.

Фіксовані угоди outright.

Угоди опціон

Фіксована валютна угода аутрайт — це контракт, який повинен бути виконаним на певну дату у майбутньому. Наприклад, двомісячний форвардний фіксований контракт, укладений 1 вересня, необхідно виконати 1 листопада, тобто через 2 місяці.

Форвардна валютна угода опціон — за вибором клієнта може бути виконана:

у будь-який час, починаючи від дати укладання контракту до конкретної дати його виконання у майбутньому;
протягом періоду між двома конкретними датами.

Примітка: При укладанні опціонних контрактів клієнт має певну можливість вибору дати виконання. Форвардний валютний опціонний контракт не дає клієнту права не виконувати його у визначений час. Це відрізняє форвардний валютний опціонний контракт від чистих валютних опціонів.

Форвардні крос-курси

Для розрахунку форвардних крос-курсів застосовують ті ж правила, що й для знаходження крос-курсів спот, тобто необхідно перемножити або розділити доларові форвардні курси валют.

Ф’ючерсні угоди

Фінансовий ф’ючерс. Валютні та процентні ф’ючерси. Учасники ф’ючерсних ринків. Механізм торгівлі ф’ючерсами. Види спекулятивних угод. Розрахунок маржі. Ордер та його види. Порівняльна характеристика ф’ючерсів і форвардів. Положення про ф’ючерсну біржу.

Ф’ючерсна угода — це стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) кошти у визначений час і на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов’язань сторонами контракту.

Ця угода здійснюється на підставі підписання ф’ючерсного контракту або ф’ючерса за такою формою:

Час	№ клієнта
Ф’ючерс
Учасник	Контрагент
Купівля	Продаж
Контракт	Строк поставки
Ціна	Кількість

		Підпис

Фінансовий ф’ючерс — це контракт на купівлю або продаж того чи іншого фінансового інструменту за завчасно узгодженою ціною протягом визначеного місяця у майбутньому (у визначений день цього місяця).

Види фінансових ф’ючерсів

за суб’єктами	за об’єктами
угоди хеджерів	процентні
угоди спекулянтів	короткострокові
арбітражні	довгострокові
торгівля спредами	валютні
відкриття позицій

Валютний ф’ючерс — це контракт на купівлю-продаж валюти в майбутньому, за який продавець приймає зобов’язання продати, а покупець — купити визначену кількість за встановленим курсом у зазначений строк.

Примітка: Однак ф’ючерсний контракт може перепродаватися покупцем, тобто переходити від одного покупця до іншого аж до вказаної в ньому дати виконання. Тому під час торгівлі ф’ючерсами важливо:

· передбачати зміну курсу валюти в майбутньому порівняно з датою її купівлі;

· постійно стежити за зміною курсу протягом усього строку дії ф’ючерса та, вловивши небажану тенденцію, своєчасно звільнитися від контракту.

Особливості фінансових ф’ючерсів

Торгуються тільки централізовано на біржах з додержанням певних правил за допомогою відкритої пропозиції цін голосом.

Дуже стандартизовані, торгівля здійснюється на чітко і жорстко визначені інструменти з постачанням у суворо визначені місяці.

Якщо виконуються, то постачання фінансових інструментів здійснюється через розрахункову палату, яка гарантує виконання зобов’язань за контрактами всіма сторонами. Проте реальної поставки фінансових інструментів по фінансових ф’ючерсах, як правило, не відбувається.

Дуже просто анулюються, тобто якщо ліквідність ринку того чи іншого ф’ючерса замала, то ф’ючерс просто перестає існувати.

Вважаються недорогими, оскільки витрати на здійснення торгівлі ф’ючерсами відносно невеликі (торговці ф’ючерсами повинні виплатити грошову маржу дилерам біржі, щоб гарантувати виконання ф’ючерсних зобов’язань).

Особливості ф’ючерсних угод:

будь-яка сторона ф’ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту;
покупець ф’ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту;
стандартизована форма валютних контрактів зі спеціально обумовленою сумою валюти та стандартизованими датами валютування;
правила випуску та обігу валютних деривативів поширюються також на ф’ючерсні валютні контракти;
торгівля ними здійснюється тільки на біржовому ринку.

Основні цілі ф’ючерсних угод:

по-перше, дають змогу інвесторам застрахуватися від несприятливих змін цін на ринку спот у майбутньому (операції хеджерів);

по-друге, дозволяють спекулянтам відкривати позиції на великі суми під незначне забезпечення. Чим значніше коливаються ціни на фінансові інструменти, які покладені в основу ф’ючерсного контракту, тим більший обсяг попиту на ці ф’ючерси з боку хеджерів.

Учасники ф’ючерсних ринків

Міжнародна практика Вітчизняна практика

клієнт клієнт

брокер банк (дилер)

біржа біржа

уповноважена особа

клірингова палата

торговельно-комерційний центр

банк

розрахункова фірма

Клієнт — громадянин або підприємець, зацікавлений в укладанні контракту з індексом безготівкової та готівкової валюти з відстрочкою виконання ф’ючерсних контрактів.

Брокер — громадянин, який допущений до участі в торгах розрахунковою фірмою і виконує вимоги біржі в рамках Правил торгів.

Правила торгів

Розрахункова фірма, яка допустила брокера до торгів, несе відповідальність за його дії на торгах у встановленому законодавством порядку.

Клієнти і брокери виступають учасниками угоди. Вони самостійно несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями, які випливають з умов угоди, і не несуть відповідальності за зобов’язаннями один одного перед третіми особами.

Прибуток від діяльності за договором отримується учасниками самостійно або в порядку взаємозаліків, обумовлених додатковими двосторонніми угодами.

Угода регламентує порядок і розмір отримання прибутків по ряду операцій.

Розміри прибутків за операціями, не регламентованими угодою, не потребують погодження з учасниками угоди.

Біржа — організує діяльність за укладення і виконання ф’ючерсних контрактів та опціонів.

Уповноважена особа — виступає другою стороною в укладених контрактах. Її обов’язки за контрактами мають місце лише за умови виконання вимог до гарантійного забезпечення обов’язків з боку клієнта і розрахункової фірми, яка його обслуговує.

Положення про розрахунки

Регламентуються порядок і форма надання клієнтом засобів гарантійного забезпечення.

Визначено порядок погашення зобов’язань уповноваженої особи перед клієнтом на випадок порушення клієнтом або розрахунковою фірмою, яка його обслуговує, вимог до гарантійного забезпечення.

Уповноважена особа несе відповідальність усім своїм майном за порушення Положення про розрахунки.

Розмір і порядок утворення відповідальності встановлюються нормативними документами, затвердженими Радою ринку.

Уповноважена особа зобов’язана за письмовим запитом члена Ради ринку надати протягом одного робочого дня інформацію про сальдо коштів гарантійного забезпечення зобов’язань, які перебувають у його віданні.

Клірингова палата — надає приміщення для проведення торгів, приймає організаційні рішення, вирішує адміністративно-господарські питання, пов’язані з функціонуванням та розвитком ринку.

Положення про Раду ринку

Учасники ринку обирають Раду ринку.

Засідання Ради проходять за затвердженим графіком. У період між засіданнями питання з компетенції Ради вирішуються уповноваженими особами.

Зміна графіка проведення засідань надається біржею за запитами членів Ради не пізніше 10 днів до наступного засідання.

Підставою для пред’явлення претензій до біржі про недоведення графіка до членів Ради є письмова заява біржі про відсутність змін у раніше наданому графіку.

Рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів Ради або їхніх довірених осіб, якщо інше не обумовлено додатково.

До компетенції Ради входять:

· реєстрація та виключення членів Ради;

· затвердження правил і положень, розробка і погодження нових регламентуючих документів;

· затвердження умов правонаступництва у разі розірвання дійсного договору і вибуття його учасників;

· визначення нормативів з обмеження цін, обсягів, позицій, розмірів фондів і т. п.;

· вибір уповноваженої особи;

· делегування повноважень Ради окремим членам Ради та їх представникам;

· наділення учасників договору статусом держателя балансового рахунку відповідно до повноважень про рахунки;

· управління страховим фондом;

· наділення учасників ринку відповідальністю за зобов’язаннями по відкритих позиціях;

· розподіл доходів від спільної діяльності;

· вирішення інших питань спільної діяльності.

З внесків членів Ради ринку формується страховий фонд, який перебуває в її управлінні.

Цей фонд на підставі рішення Ради витрачають на покриття заборгованостей неплатоспроможних розрахункових фірм.

Витрачена частина страхового фонду поповнюється внесками членів Ради ринку.

Строк і порядок внесення внесків встановлюються за рішенням Ради.

Внесок або залишена невитрачена частина повертається члену Ради, який вибув.

Учасники ринку складають між собою договір про спільну діяльність, в якому закріплюються їхні обов’язки.

Рада ринку працює за планом.

План її діяльності складається на квартал, по закінченні якого підбиваються підсумки щодо виробничих затрат та отриманих прибутків.

Якщо витрати перевищують прибутки, різниця покривається за рахунок цільових внесків учасників, розмір яких встановлюється за рішенням Ради.

Кожен учасник вносить частку цільового внеску пропорційно кількості голосів, якими він володіє в Раді ринку.

Класифікація учасників ф’ючерсних ринків
залежно від мети, яку вони ставлять перед собою

Хеджери, метою яких є зниження впливу несприятливих змін валютних курсів шляхом відкриття позиції на ф’ючерсній біржі у протилежний бік від тієї позиції, що є або планується на ринку спот:

роздрібні торговці, які прагнуть отримати максимальний процентний дохід від сезонного надлишку коштів;
корпорації, які прагнуть отримати максимальний процентний дохід від тимчасового можливого надлишку коштів або мінімізації процентних витрат по залученню коштів у майбутньому;
експортери, яким необхідне фіксування у національній валюті сум майбутніх надходжень в іноземній валюті;
інвестиційні банки, яким необхідно продати великий обсяг короткострокових активів за одним рівнем цін, що мало б сильний вплив на зниження рівня цін на ринку спот у разі їх продажу на споті; ін.

Спекулянти, метою яких є отримання прибутку шляхом відкриття позиції в тому або іншому ф’ючерсному контракті в очікуванні сприятливої для спекулянта зміни цін цього контракту в майбутньому: фізичні або юридичні особи, які торгують ф’ючерсними контрактами тільки для отримання прибутку, а не для страхування своєї поточної або майбутньої позиції на ринку спот даного товару.

Примітка: Звичайно спекулянти не мають на меті придбання або продаж покладеного в основу ф’ючерcного контракту товару. Їх цікавлять лише зміни цін на ф’ючерси і ліквідація відкритої позиції до того, як мине строк дії ф’ючерсного контракту.

Види спекулятивних угод

Арбітражні — отримання прибутку з практично нульовим ризиком за рахунок тимчасового порушення рівноваги цін між ринками спот і ф’ючерсів.

Торгівля спредами — отримання прибутку за рахунок зміни різниці цін між різними ф’ючерсними угодами.

Відкриття позицій — купівля або продаж ф’ючерсних контрактів з метою отримання прибутку від абсолютної зміни рівня процентних ставок або валютних курсів.

Розрахунок маржі

Маржа — це різниця між курсами валют на день відкриття і закриття позиції або на день укладення і день виконання контракту.

Плюсова маржа — виграш (дохід).

Мінусова маржа — програш (збиток).

Початкова маржа (initial margin) — внесок клієнта для забезпечення контракту.

Варіаційна маржа — сума, яку покупець або продавець контракту (залежно від руху курсу) повинен внести для підтримання відкритої позиції на ринку. Інакше кажучи, здійснюється коригування маржі кожного учасника відповідно до ринкових коливань.

Кліринговою палатою біржі щодня здійснюється ринкова відмітка цін. Прибутки (збитки) відповідно розподіляються між учасниками ринку. У процесі збирання збитків або виплати прибутку вартісний вираз позиції кожного учасника приводиться у відповідність з ринковою ціною інструменту. З метою підтримання стабільності ринку і згідно з біржовими правилами можуть бути встановлені границі денного коливання курсу в абсолютному виразі або нижні і верхні ліміти.

Оскільки вимагати довнесення маржі однією із сторін і здійснювати її часткове повернення іншій при кожному русі цін неможливо і подібне у будь-якому випадку пов’язано зі значними витратами, дуже часто використовується інший вид маржі.

Компенсаційна маржа (маржа підтримання) — величина, нижче за яку значення початкової маржі не повинно опускатися протягом усього терміну відкритої позиції.

Примітка. Якщо значення початкової маржі впаде нижче за значення маржі підтримання, сторона, яка зазнає збитків, буде зобов’язана внести додаткову заставу для відновлення початкової маржі в попередній сумі. Те, що сторона, яка програє, не зобов’язана довносити кошти при коливанні ціни у межах, які не порушують маржу підтримання, не означає, що ці кошти залишаються на її маржевому рахунку. Вони все одно списуються на користь контрагента, але за рахунок коштів початкової маржі. Тому сторона, яка виграє, може в будь-який момент зняти зі свого рахунку надлишок у вигляді різниці між сумами свого рахунку і початкової маржі. У той же час сторона, яка програє, хоча й лишається частини коштів на рахунку (сума її рахунку менша за суму початкової маржі), не зобов’язана шукати додаткових коштів для відновлення рівня початкової маржі до того моменту, поки рух ціни не призведе до порушення маржі підтримання, тобто поки на користь контрагента не буде списана вся сума, яка знизить початкову маржу нижче за рівень маржі підтримання.

У сучасній міжнародній практиці маржа підтримання становить, як правило, 75—80 % від початкової, але деякі біржі утримують величину початкової і компенсаційної маржі на одному рівні.

Для ф’ючерса на купівлю валюти —

М = К (Сб – Спок), (13)

де М — величина маржі в гривнях;

К — обсяг угоди за ф’ючерсом (кількість валюти), $;

Сб — курс $, який котирується на Міжбанківській валютній біржі на день закриття позиції (продаж ф’ючерса), грн./$;

Спок — курс $ на купівлю валюти в угоді за ф’ючерсом, грн./$.

Для ф’ючерса на продаж валюти —

М = К (Спр – Сб), (14)

де Спр — курс $ на продаж валюти в угоді за ф’ючерсом, грн./$.

? Приклад. Брокер прийняв замовлення від клієнта на укладення три місячного ф’ючерсного контракту на купівлю 1 000 доларів США за ціною 3,40 грн. за долар США.

1. Брокер вносить за рахунок коштів клієнта гарантійну заставу (депозит) у розмірі 10 % від суми покупки, що становить 340 грн.

2. Брокер купує в іншого брокера 10 вересня тримісячний ф’ючерсний контракт строком виконання 11 грудня за будь-яким курсом на день виконання, тобто брокер відкрив позицію.

3. Процес торгів на біржі:

11 вересня: курс долара — 3,408 грн.;

маржа — (3,408 – 3,40) ´ 1000 = 8,00 грн.;

тобто прибуток 8,00 грн.;

12 вересня: курс долара — 3,406 грн.;

маржа — (3,406 – 3,408) ´ 1000 = –2,00 грн.;

тобто збиток 2,00 грн.;

13 вересня: курс долара — 3,409 грн.;

маржа — (3,409 – 3,406) ´ 1000 = 3,00 грн.;

тобто прибуток 3,00 грн.

4. Брокер тримав ф’ючерс до дня виконання.

5. У день виконання ф’ючерс був закритий за курсом котирування на ММВБ 3,49 грн. за долар США.

6. Прибуток брокера, який купив ф’ючерс:

маржа — (3,49 – 3,40) ´ 1000 = 90 грн.

7. Повернута застава — 340 грн.

8. Збиток брокера, який продав ф’ючерс:

(3,40 – 3,49) ´ 1000 = –90 грн.

9. Повернута застава — 210 грн. (340 – 90).

Ордер та його види

Ордер — це замовлення на угоду.

Основні види ордерів

Ордер по ринку — ордер на купівлю або продаж того чи іншого ф’ючерсного контракту за поточним ринковим котируванням.

Ордер із суворим обмеженням за ціною — у разі наявності такого ордера угода може бути здійснена тільки у тому випадку, якщо ціна дійшла до вказаної трейдером величини або навіть стала кращою за неї.

Ордер з несуворим обмеженням за ціною — трейдер указує брокеру величину, по досягненні якої його ордер повинен бути виконаним. При цьому брокер здійснює угоду навіть тоді, коли ціна відійшла від зазначеного ліміту. Сигналом до дії слугує досягнення ринком указаної трейдером ціни.

Ордер для обмеження збитків по відкритій позиції. У даному разі при досягненні ціною рівня, визначеного трейдером, брокер повинен укласти угоду за поточним котируванням. Це необхідно для того, щоб обмежити збитки трейдера, оскільки ціна може продовжити швидко змінюватися в несприятливий для трейдера бік.

Відповідно до часу, протягом якого ордер вважається дійсним, він буває:

денний — вважається дійсним протягом даного робочого дня і в кінці дня автоматично анулюється;
«дійсний, поки не анулюється» — дійсний так довго, як того побажає трейдер, і тільки він особисто може анулювати цей ордер;
дійсний протягом відкриття (закриття) біржової торгівлі.

На ф’ючерсному ринку всі ціни «прозорі» — вони легко доступні будь-якій стороні, а на форвардному ринку ціни для третіх сторін «невидимі».

Слід звернути увагу на те, що, якщо за ф’ючерсними контрактами розрахунки по поточних прибутках і збитках по позиції робляться щодня, то за форвардними угодами всі розрахунки здійснюються в кінці строку дії контракту. Ця особливість ф’ючерсних контрактів одночасно є й їх недоліком, оскільки така практика вимагає від компанії, яка укладає ф’ючерсний контракт, високого професіоналізму в розрахунку потенційних збитків за ф’ючерсом не тільки в момент виконання контракту, а й розрахунку необхідних зворотних коштів у процесі підтримання ф’ючерсного контракту з моменту його укладання до моменту його виконання. Для цього потрібно точно розрахувати діапазон коливань ф’ючерсних котирувань у період усього строку «життя» ф’ючерса. Наприклад, якщо сплеск коливань на ринку ф’ючерсів вимагатиме від клієнта біржі внесення коштів, яких не буде у клієнта, то навіть при задовільній дохідності, зафіксованій ф’ючерсом, біржа примусово закриє його ф’ючерсний контракт і залишить клієнта без хеджування ф’ючерса.

Опціонні угоди

Опціонні угоди — двостороння угода про передачу прав (для покупця) і зобов’язання (для продавця) купити чи продати визначений актив за фіксованим курсом в узгоджену дату або термін.

Види опціонних угод

· Опціонні угоди з товарами

· Опціонні угоди з цінними паперами

· Валютні опціони

Валютний опціон — двостороння угода про передачу прав (для покупця) і зобов’язання (для продавця) купити чи продати визначену суму іноземної валюти за фіксованим курсом в узгоджену дату або термін.

Примітка: Валютні опціони — це не одне й те саме, що форвардні валютні опціонні контракти, хоча схожість у назві може вносити певну плутанину. Дослівно термін «опціон» перекладається як «вибір». Опціон дає право, а не обов’язок, на придбання або продаж обумовленої кількості іноземної валюти за вказаним в угоді курсом протягом визначеного строку. Він дає можливість одній зі сторін угоди виконати угоду або відмовитися від її виконання. А форвардний опціонний контракт укладається на придбання або продаж певної кількості іноземної валюти за визначеним наперед курсом у майбутньому. Він неодмінно має бути виконаний, оскільки це обов’язковий контракт.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» дається визначення валютного опціона як документа, який засвідчує «...право придбати (продати) ...кошти на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціона або на час такого придбання за рішенням сторін контракту». Також визначено, що продавець опціона «...несе безумовне і безвідкличне зобов’язання щодо продажу ...коштів на умовах укладеного опціона...». Покупцеві ж надано право на відмову від виконання опціона у будь-який момент.

Типи валютних опціонів:

· колл (call option) — право купувати певну суму валюти за фіксованим курсом (strike price) у встановлену дату виконання;

· пут (put option) — право продавати певну суму валюти за фіксованим курсом (strike price) у встановлену дату виконання;

· пут-колл (put-call), «стелаж» — право продавати чи купувати певну суму валюти за фіксованим курсом у встановлену дату (але не купувати і продавати одночасно).

Примітка: Якщо дві сторони уклали опціонний контракт, то певною мірою в привілейованому становищі перебуває все ж таки покупець опціона. Продавець не має права вибору щодо виконання опціона. Якщо покупець опціона колл вирішує виконати його, то продавець повинен продати валюту. Аналогічно, якщо покупець опціона пут вирішує виконати його, продавець повинен придбати цю валюту. Таким чином, рішення з приводу виконання або невиконання опціона залишається за покупцем, який виконує опціон, якщо це йому вигідно, або не виконує, якщо невигідно. За цю перевагу покупець сплачує продавцеві премію, яка залежить від тривалості опціона, різниці курсів при укладенні угоди та обумовлених у даній операції. Премію можна розглядати як страхову, що забезпечує покупцю опціона захист від несприятливих змін курсу, а продавцю — компенсацію за втрати від таких коливань. Адже якщо для покупця валюти сприятливим є зниження курсу, то для продавця вигіднішим є його зростання.

Стилі опціонів

Європейський — опціони можуть бути виконані тільки в обумовлену дату в кінці опціонного періоду.

Американський — опціони можуть бути виконані до обумовленої дати між першою та останньою датою розрахунків.

Співвідношення між реальним курсом і ціною страйк характеризується такими поняттями, як опціон при грошах (at-the-money), у грошах (in-the-money) і без грошей (out-of-the-money) (рис. 8).

? Приклад. Якщо ціна страйк 4,7 грн. за 1 дол., а поточний валютний курс — 4,9 грн. за 1 дол., внутрішня вартість становить 0,2 грн. за 1 дол. (4,9 – 4,7). У випадку, коли за реалізації опціонного контракту пут ціна страйк нижча за поточну ціну, то опціон у грошах на 0,2 грн. за 1 дол. Якщо обмінний курс дорівнює ціні страйк, то опціон при грошах, тобто самостійна ціна опціона, дорівнює нулю. Якщо обмінний курс нижче за ціну страйк, то опціон без грошей має негативну самостійну вартість.

Розрахунок прибутку опціона

Інвестиційна цінність опціона визначається страйк-ціною, тобто курсом валюти, за якою він укладений, на дату виконання опціона.

Опціон на покупку дає право власнику придбати валюту, високо оцінену ринком, за нижчим курсом і отримати прибуток.

Цей прибуток визначається за формулами:

П = (Р₁– Р₀) п – Ц_п (15)

або

П = (Р₁– Р₀– Ц) п, (16)

де П — прибуток від опціона на покупку;

Р₁ — курс валюти на ринку на момент виконання опціона (курс спот);

Р₀ — премія опціона (ціна опціона);

П — кількість валюти, яка купується за опціоном.

Опціон на продаж дає право власнику продати валюту, низько оцінену ринком, за вищим курсом та отримати прибуток.

Цей варіант визначається за формулою:

П = (Р₀– Р₁ – Ц) п, (17)

де П — прибуток від опціона на продаж;

Р₀ — страйк-ціна (опціонний курс на продаж валюти);

Р₁ — курс валюти на ринку на момент виконання опціона (курс спот);

п — кількість валюти, що купується по опціону.

Фактори, що впливають на ціну опціона:

1) опціонний курс;

2) валютний курс-спот;

3) кон’юнктура ринку;

4) середня банківська процентна ставка;

5) співвідношення попиту та пропозиції.

Опціонний курс — ціна, за якою можна купити (call) чи продати (put) об’єкт опціонної угоди, тобто валюту (strіke price).

? Приклад. На валютній біржі передбачається опціон на купівлю доларів США з такими параметрами:

сума	10 тис. дол. США;
строк	3 місяці;
опціонний курс (strike price)	2,00 грн. / дол. США;
премія	0,10 грн./дол. США;
стиль	європейський.

Купівля даного опціона дозволяє його власнику купити 10 тис. дол. США через місяць за курсом 2,00 грн. за 1 дол., тобто затрати на покупку валюти становитимуть 20 тис. грн. (10 тис. дол. ´ 2,00 грн.).

При укладенні опціонного контракту покупець опціона сплачує продавцю опціона премію в розмірі 1000 грн. (10 тис. дол. ´ 0,1 грн.). Загальні витрати на покупку опціона та валюти по ньому становлять 21 000 грн. (1 + 20).

Купуючи опціон, покупець забезпечує собі повний захист від підвищення валютного курсу.

У нашому прикладі покупець має гарантійний курс покупки валюти 2,00 грн. за 1 дол. США. Якщо на день виконання опціона курс спот перевищуватиме курс опціона, то покупець все одно купить валюту за курсом 2,00 грн./дол. США. Це — виграш від зниження курсу валют на ринку. Якщо на день виконання опціона курс спот буде нижчим за курс опціона, то покупець може відмовитися від опціона та купити долари на готівковому ринку за нижчим курсом, ніж курс опціона. Тим самим він виграє від знижки валютного курсу.

Угоди своп

Угоди типу «своп» — комбінація двох протилежних конверсійних операцій на однакову суму з однією датою укладання та різними датами валютування. При цьому одна із вказаних операцій є термінова, а інша — угодою з негайною поставкою.

Типи свопів

Валютні свопи — операції з обміну фіксованих валютних курсів на плаваючі.

Мета валютних свопів:

· забезпечення фінансування довгострокових зобов’язань в іноземній валюті;

· хеджування довгострокового валютного ризику;

· зміна валюти, в якій надходять прибутки від інвестицій, на іншу за вибором інвестора;

· забезпечення конвертації експортованого капіталу в іншу валюту.

Процентні свопи — операції з обміну валюти з фіксованою процентною ставкою проти плаваючої ставки, або ж із плаваючою ставкою проти плаваючої, але в іншому режимі.

Валютно-процентні свопи — комбінації вищезгаданих свопів.

Види свопів

Ванільний своп — стандартний своп, укладений між двома партнерами без жодних додаткових умов.

Амортизуючий своп — своп, укладений між двома партнерами, передбачена сума якого рівномірно зменшується з наближенням дати закінчення угоди.

Зростаючий своп — своп, укладений між двома партнерами, передбачена сума якого рівномірно збільшується з наближенням дати закінчення угоди.

Структурований своп (складний) — своп, в якому беруть участь кілька сторін і, як правило, кілька валют.

Активний своп — своп, який змінює існуючий тип процентної ставки активу на інший (наприклад, фіксовану ставку на плаваючу).

Пасивний своп — своп, який змінює існуючий тип процентної ставки зобов’язань на інший.

Форвардний своп — своп, укладений сьогодні, але який розпочинається через певний проміжок часу.

Свопціон — комбінація свопу та опціона.

Використання свопів

Процентні свопи

· Отримання можливості залучати кошти за фіксованою ставкою, коли доступ на ринок облігацій неможливий.

· Залучення коштів за ставкою, нижчою за ту, яка у дійсний час склалася на ринку облігацій чи кредитному ринку.

· Переструктурування портфеля зобов’язань без додаткового залучення нових коштів чи зміни структури балансу.

· Переструктурування портфеля активів без додаткових вкладів.

Активно використовуються банками для страхування активів і зобов’язань.

Як правило, свопи укладаються на термін до 1 року.

Якщо ближча конверсійна угода є угодою з купівлі валюти (базової), а віддаленіша — продажу, то:

своп «купив/продав» (buy and sell swap).

Якщо ж спочатку здійснюється угода з продажу валюти, а обернена угода є угодою купівлі валюти, то:

своп «продав/купив» (sell and buy swap).

Класичні свопи залежно від послідовності виконання операцій спот і форвард поділяються на репорт та депорт: репорт — це продаж валюти на умовах спот і одночасно купівля на умовах форвард; депорт — купівля валюти на умовах спот і продаж на умовах форвард. Операція, коли купівля (продаж) валюти здійснюється на основі двох угод за курсом аутрайт, називається форвард-форвард, або форвардний своп.

У разі укладення угоди своп дата виконання ближчої угоди називається датою валютування, а дата виконання зворотної угоди, віддаленої у часі, — датою закінчення свопу (maturity).

Класифікація операцій своп:

· звичайні, або класичні (операції репорту і депорту);

· тижневі — своп s/w (spot-week swap), коли перша угода виконується на умовах спот, а друга — на умовах тижневого споту;

· одноденні — своп t/n (tomorrow-next swap), коли перша операція здійснюється з датою валютування «завтра», а обернена — на умовах спот;

· форвардні (форвард-форвард).

Для класичних угод своп (репорт і депорт) застосовуються два валютні курси — спот і аутрайт. Останній визначається за стандартною методикою: курс спот плюс (мінус) форвардна маржа (премія або дисконт).

Стандартні свопи (зі споту)

Якщо банк здійснює першу угоду на споті, а обернену — на умовах тижневого форварду, такий своп називається спот-уїк (spot-week swap або s/w swap).

Котирування своп

Стандартні свопи

Оскільки стандартні угоди своп містять дві угоди (одна — спот, інша — аутрайт), що укладаються одночасно з одним банком-контрагентом, то в своїх курсах вони мають спільний курс спот. Один курс спот використовується у першій конверсійній операції з датою валютування спот, інший — з метою отримання курсу аутрайт для зворотної конверсії. Таким чином, різниця в курсах для двох угод спостерігається лише у форвардних пунктах на конкретний період.

Ці форвардні пункти і є котируванням своп для даного періоду. Тому при котируванні свопу достатньо прокотирувати тільки форвардні (своп) пункти для відповідного періоду у вигляді двостороннього котирування. Наприклад:

USD/DEM 6 month swap =

Наведене котирування означає, що по стороні bid — банк, який здійснює котирування, купує базову валюту на умовах форвард (на дату закінчення свопу), а по стороні offer — банк, що продає базову валюту на дату закінчення свопу.

Таким чином, по стороні bid — банк, який здійснює котирування, виконує валютний своп типу sell and buy (sell spot, buy forward). Його контрагент (інший банк або клієнт) у даному разі здійснює валютний своп типу buy and sell (buy spot, sell forward). По стороні offer — банк, який здійснює котирування, проводить своп типу buy and sell, його контрагент — своп sell and buy.

Короткі свопи (до споту)

Короткі свопи котируються аналогічно стандартним свопам у вигляді форвардних пунктів для відповідних періодів (овернайт o/n, том-некст t/n). При цьому курси угоди обчислюються відповідно до правил розрахунку курсу аутрайт для дати валютування до споту:

а) у разі зростаючих зліва направо форвардних пунктів (базова валюта котирується з премією) обмінний курс для першої угоди свопу (до споту) має бути нижчим за валютний курс обміну для другої угоди (на споті);

б) у разі зменшення форвардних курсів зліва направо (базова валюта котирується з дисконтом) обмінний курс для першої угоди має бути нижчим, ніж для другої.

При цьому поточний валютний курс спот можна використовувати як для дати валютування (до споту), так і для дати закінчення свопу (безпосередньо на споті). Головне, щоб різниця двох курсів складала величину форвардних пунктів для відповідного періоду. Дата спот тут завжди буде форвардною (тобто віддаленішою датою).

Використання угод своп

Угоди своп використовуються також для нейтралізації ризику при здійсненні угод аутрайт.

? Приклад. Американська компанія А планує через 3 місяці здійснити купівлю німецького обладнання, у зв’язку з чим 16.03.97 вона здійснює з банком А форвардний контракт на продаж 1 млн дол. проти німецьких марок. Для банку — це угода аутрайт з купівлі доларів проти німецьких марок з датою валютування спот + 3 міс. — 18.06.97.

Припустимо, що:

USD/DEM spot 1.4995 1.5005

3 mth fwd 65 84

3 mth outright 1.5060 1.5089

За курсом аутрайт 1.5060 банк отримує довгу позицію в 1 млн дол. на 18.06.97:

+ 1’000’000 USD — 1’506’000 DEM value date 970618.

У принципі, якщо банк хоче ризикувати і сподівається на сприятливу зміну валютного курсу, він може тримати дану позицію аж до 16 червня і закрити її на споті. Проте, як правило, банки не ризикують на такі довгі терміни, а намагаються закрити позиції. Закрити дану позицію можливо двома способами:

1. Здійснити протилежну їй операцію аутрайт на ту ж дату валютування, але при цьому присутній ризик зміни валютного курсу. Розмір форвардних пунктів навряд чи зміниться (він залежить від різниці між процентними ставками). Проте може змінитися курс спот, який є складовою форвардного курсу. Наприклад, на момент закриття угоди курс спот упав до рівня 1.4970/80. Протилежна угода аутрайт матиме наслідком чистий збиток на 18.06.97, оскільки банк виконав її за нижчим курсом аутрайт: 1.4970 + 0.0065 = 1.5035.

– 1’000’000 USD + 1’503’500 DEM value date 970618

Чистий збиток становитиме 2’500 нім. марок.

2. Одночасно (з проміжком у кілька секунд) з укладанням угоди аутрайт укласти зворотну їй угоду на споті, тобто перетворити аутрайт на своп. Цим банк обмежує валютний ризик за форвардною угодою за допомогою угоди спот. Припустимо, банку вдалося продати 1 млн дол. на споті іншому банку Б за курсом 1.5000:

– 1’000’000 USD + 1’500’000 DEM value date 970318

Таким чином, банк здійснив 3-місячний своп USD/DEM sell and buy на 1 млн дол.

План

Кредитні операції.
Депозитні операції.
Форфейтингові операції.
Лізингові операції.
Факторингові операції.

Кредитні операції

Базові елементи кредитування

· Суб’єкти кредитування

· Об’єкти кредитування

· Забезпечення кредиту

Суб’єкти кредитування — позичальники (одержувачі кредиту), фізичні та юридичні особи, дієздатні та наділені гарантіями на здійснення кредитних операцій. Суб’єктами кредитування бувають:

державні підприємства та організації;
кооперативи;
громадяни, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю;
орендатори;
банки;
спільні підприємства;
міжнародні організації та об’єднання;
органи влади;
інші господарства.

Об’єкт кредитування — предмет, під який видається позичка.

У вітчизняній практиці у промисловості таким об’єктом є готова продукція, матеріали, тара, паливо тощо. У торгівлі — товари, що перебувають у товарообороті.

За формою надання

Приватні кредити — кредити, що надаються фірмами, банками, інколи посередниками (брокерами).

Державні кредити — кредити, що надаються урядом.

Міжнародні кредити — кредити, що видаються міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

За формою

Фірмовий кредит — позичка, що надається фірмою, звичайно експортером однієї країни, імпортеру іншої країни у вигляді відстрочки платежу за поставлені товари. Він оформлюється, як правило, векселем або надається по відкритому рахунку.

Вексельний кредит передбачає, що експортер, уклавши угоду про продаж товару, виставляє переказний вексель на імпортера, який, отримавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату у зазначений на ньому термін. Кредит по відкритому рахунку надається шляхом укладання угоди між експортером та імпортером, за якою постачальник записує на рахунок покупця як його борг вартість проданих і відвантажених товарів, а імпортер зобов’язується оплатити кредит у встановлений термін. Кредит по відкритому рахунку практикується при регулярних поставках товару з періодичним погашенням заборгованості.

Банківський кредит виступає у формі позичок під заставу товару, товарних документів, векселів, акцепту тратт. Інколи банки надають великим фірмам-експортерам, з якими вони тісно пов’язані, бланковий кредит, тобто кредит без формального забезпечення.

Форми банківського кредиту:

· експортний кредит покупцю;

· фінансовий;

· акцептний.

Експортний кредит — кредит, що видається банком країни-експортера банку країни-імпортера (або безпосередньо імпортеру) для кредитування поставок машин, обладнання тощо. Ці кредити надаються в грошовій формі і мають зв’язаний характер, тобто позичальник зобов’язаний використати позичку винятково для закупівлі товару в країні кредитора.

Кредит покупцю полягає в тому, що банк продавця кредитує не національного експортера, а іноземного покупця, тобто фірми-покупці одержують необхідні товари з оплатою рахунку постачальника за рахунок коштів кредитора і віднесенням заборгованості на покупця або його банк. Звичайно, такі кредити зв’язуються з придбанням товару і послуг у певної фірми.

Фінансовий кредит дозволяє закуповувати товар на будь-якому ринку і, отже, на максимально вигідних умовах. Зазвичай фінансовий кредит не зв’язаний з товарними поставками.

Акцептний кредит — кредит у формі акцепту тратт: експортер домовляється з імпортером, що платіж за товар буде проведений через банк шляхом акцепту останнім виставлених експортером тратт.

За терміном

Короткострокові кредити — кредити, надані на термін до 1 року.

Середньострокові кредити — кредити, надані на термін від 1 до 5 років.

Довгострокові кредити — кредити, надані на термін понад 5 років.

Роловерні кредити — кредити, за яких процентна ставка впродовж усього терміну кредиту періодично (раз у квартал або півроку) коригується відповідно до існуючих на ринку процентних ставок по 3- і 6-місячних міжбанківських депозитах.

Основні форми:

роловерні європозички;
відновні роловерні кредити;
роловер-стенд-бай єврокредити (роловерний кредит підтримки).

Роловерна система кредитування виконує важливу функцію трансформування короткострокових коштів у довгострокові.

За формою забезпечення

забезпечені;
незабезпечені;
частково забезпечені

· Види забезпечення кредиту:

фінансове;
товарно-фінансове;
юридичне.

Бланковий кредит видається під зобов’язання боржника погасити його у певний термін. Звичайно документом по цьому кредиту служить соло-вексель з одним підписом позичальника.

Різновиди бланкових кредитів:

контокорент;
овердрафт.

Контокорент — це єдиний рахунок, по якому проводяться всі операції банку з клієнтом, в тому числі і стосовно використання кредиту.

Овердрафт — надання права виставляти в межах певної суми платіжні доручення на даного клієнта банку понад залишок на його рахунку.

Готівковий кредит — кредит, за якого сума кредиту зараховується на рахунок одержувача.

Акцептний кредит — кредит, за якого акцептується тратта, виставлена на одержувача кредиту. Акцепт тратти сам по собі не є наданням кредиту, а служить засобом одержання кредиту, забезпечуючи перетворення тратти на гроші.

Принципи банківського кредитування

Принципи кредитування — це правила поведінки банку і позичальника в процесі здійснення кредитних операцій:

строковість;
цільовий характер позички;
забезпеченість;
платність.

Примітка: Кожний банк відпрацьовує свій варіант принципів кредитування. Наприклад, найпростіший набір відомий в англомовних країнах як «Три С» — Character (Репутація), Capability (Потенційні можливості), Capital (Капітал). Досить популярним є принцип C.A.M.P.A.R.I. — Customer (Клієнт), Ability (Спроможність), Means/Margin (Кошти/Маржа), Purpose (Ціль), Ammout (Сума), Repayment (Погашення), Insurance (Страхування).

Принцип строковості означає, що позичка повинна бути повернена позичальником банку у встановлені кредитною угодою строки.

Принцип цільового характеру позички допомагає комерційному банку приймати зваженіше рішення про можливість та обґрунтованість надання позичок, служить до певної міри гарантією забезпечення їх повернення.

Принцип забезпеченості кредитів має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Принцип платності означає, що за продаж на визначений термін грошових коштів потрібно сплатити процент. За рахунок доходів у вигляді процентної плати банки покривають свої видатки та отримують прибуток.

Умови кредитування

Кредитна угода — договір між банком та його клієнтом про ціль, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, форми забезпечення зобов’язань, процентні ставки, порядок плати за позичкою, зобов’язання, права та відповідальність сторін з видачі та погашення кредиту, перелік документів, періодичність їх надання банку та інші умови.

Умовами кредитування є:

додержання вимог до базових елементів кредитування;
дотримання принципів кредитування;
збіг інтересів сторін кредитної операції;
забезпечення комерційних інтересів банку;
наявність можливостей у сторін операції для виконання своїх зобов’язань.

Способи оцінки кредитоспроможності

Система фінансових коефіцієнтів
Аналіз грошового потоку
Аналіз ділового ризику
Аналіз менеджменту

Фінансові коефіцієнти оцінки кредитоспроможності клієнтів банків:

ліквідності;
ефективності;
фінансового лівериджу;
обслуговування боргу;
прибутковості.

Таблиця 3

ФІНАНСОВІ ПОКАЗНИКИ
ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ КЛІЄНТІВ БАНКУ

Показники	Нормативні рівні*
1. Коефіцієнти ліквідності:
поточної ліквідності;	2,0—1,25
швидкої (оперативної) ліквідності.
2. Коефіцієнти ефективності (оберненості):
запасів;
дебіторської заборгованості;
основних засобів;
активів.
3. Коефіцієнт фінансового лівериджу:
співвідношення всіх боргових зобов’язань (короткострокових і довгострокових) та активів;
співвідношення всіх боргових зобов’язань і власного капіталу;	0,25—0,6
співвідношення всіх боргових зобов’язань і акціонерного капіталу;	0,66—2,0
співвідношення всіх боргових зобов’язань і матеріального акціонерного капіталу (акціонерний капітал — нематеріальні активи);
співвідношення довгострокової заборгованості і фінансових (основних) активів;	0,5—1,5
співвідношення власного капіталу та активів;
співвідношення оборотного власного капіталу і поточних активів.
4. Коефіцієнти прибутковості:
норми прибутку;
рентабельності;
норми прибутку на акцію.
5. Коефіцієнти обслуговування боргу:
покриття процента;	7,0—2,0
покриття фіксованих платежів.

* Рекомендовані в різні періоди спеціалістами Світового банку.

Депозитні операції

Депозитні операції — це операції банків із залучення грошових коштів юридичних та фізичних осіб на вклади, на визначені строки або до запитання.

Суб’єкти депозитних операцій

Державні підприємства та організації
Державні установи
Кооперативи
Акціонерні товариства
Змішані підприємства за участю іноземного капіталу
Партійні та громадські організації і фонди
Фінансові та страхові компанії
Інвестиційні та трастові компанії і фонди
Окремі фізичні особи та їх об’єднання
Банки та інші кредитні установи

Об’єкти депозитних операцій

Це — депозити, тобто суми грошових коштів, які суб’єкти депозитних операцій вносять у банк на визначений час та які залишаються на рахунках у банках через діючий порядок здійснення банківських операцій.

Особливості депозитних операцій

Функція депозитних операцій — залучення та розміщення вільних залишків в іноземній валюті.

Операції мають короткостроковий характер (від 1 дня до року).

Проводяться з метою отримання прибутку від різниці у процентах.

Види депозитів

Строкові депозити:

до 3-х місяців;
від 3 до 6 місяців;
від 6 до 9 місяців;
від 9 до 12 місяців;
понад 12 місяців.

Депозити до запитання:

кошти на розрахункових, поточних, бюджетних рахунках підприємств та організацій різних форм власності;
кошти на спеціальних рахунках по зберіганню різних (за цільовим економічним призначенням) фондів;
власні кошти підприємств, призначені для капітальних вкладень;
кошти підприємств та організацій у рахунках;
кошти на кореспондентських рахунках по розрахунках з іншими банками;
кошти місцевих бюджетів.

Ощадні вклади:

· строкові;

· строкові з додатковими вкладами;

· виграшні;

· виграшні грошово-речові;

· молодіжно-преміальні;

· умовні;

· на пред’явника;

· поточні рахунки;

· до запитання;

· ощадні сертифікати;

· пластикові картки.

Терміновість депозитів

Кожен депозит має визначену тривалість у часі або, інакше кажучи, терміновість. Дата розміщення (або залучення) депозиту називається датою валютування (value date), а дата повернення — закінченням депозиту (maturity date).

Для місячних термінів діє правило «кінця місяця» (end of month rule), яке означає, що якщо дата розміщення депозиту припадає на останній день місяця, то й дата закінчення депозиту також припадатиме на останній робочий день другого місяця.

? Приклад. Місячний депозит, розміщений з датою валютування 31 серпня, повернеться назад 30 вересня.

За термінами розрізняють депозити трьох видів.

Депозити до запитання, або онкольні депозити (call deposits), — кошти розміщуються в банку на невизначений термін. Однак повернення (або зменшення суми) депозиту можливе лише за умови попереднього повідомлення (за 24 години, 2 дні і т. д.). Для онкольних депозитів властива плаваюча процентна ставка, котра встановлюється за домовленістю сторін на основі визначеного періоду (наприклад, щотижня).

Короткострокові одноденні депозити (one day deposits). До цього типу депозитів належать одноденні депозити типу «овернайт» (o/n), «том-некст» (t/n), «спот-некст» (s/n). Вони використовуються для регулювання короткотермінової ліквідності банку по рахунках ностро.

Депозити на фіксовані терміни. Як правило, депозити розміщуються на стандартні терміни: 7 днів (1 тиждень), 1, 2, 3, 6 місяців і рік. Ці терміни мають назву «прямих дат» (straight dates). У міжнародній практиці прийнято проводити відлік депозитного періоду від дати спот, хоча можливі також депозити, що розміщуються на умовах дати валютування «завтра» (from tomorrow) або навіть «сьогодні» (from today), наприклад: тижневий депозит із завтрашнього дня «том-уїк» (t/w).

Вибір дати валютування залежить від:

валюти депозиту;
часу розміщення;
кількості часових поясів між банком та країною валюти депозиту.

Розглянемо умови розміщення депозитів на українському міжбанківському ринку для основних валют — долара США і німецької марки.

Долар США

При розміщенні доларових депозитів на стандартні терміни характерні дати валютування «сьогодні» та «завтра».

Розміщувати депозити з датою валютування «сьогодні» (o/n, а також today/1 week, today/1 mth) можливо завдяки тому, що США «відстає» від України на 7 часових поясів. При укладанні такого депозиту є можливість організувати перерахування коштів на рахунок позичальника — іншого банку — практично протягом усього робочого дня: до 18-00 за київським часом. Платіжний телекс (чи S.W.I.F.T.) з наказом про перерахування коштів буде отриманий американським банком, в якому український банк тримає свій кореспондентський рахунок, вранці за нью-йоркським часом, і платіж буде негайно виконано. Для депозитів, що розміщуються на умовах дати валютування «завтра» (t/n, t/w, t/1 mth і т. д.), такий порядок тим паче прийнятніший.

Німецька марка

Для німецьких марок діє дещо інший порядок розміщення. Для розрахунків з датою валютування «сьогодні» існують часові межі: вони можуть виконуватись до 10-00 за франкфуртським часом, що пов’язано з системою функціонування національної клірингової системи платежів Німеччини через земельні банки. Цей час називається «часом відсікання» (cut-off time).

(18)

Наприклад, якщо за тиждень на вкладений депозит у 1 млн дол. США було нараховано 20’000 доларів, то це значить, що тижнева процентна ставка дорівнює 2 %:

Проте, як правило, процентну ставку подають у вигляді річної процентної ставки (per annum — p.a.), тобто відношення процента, що нараховується один раз на рік, до початкової суми.

Якщо депозит розміщено з 9 по 30 травня, то кількість днів буде рівною 21 (30 – 9).

Наприклад, тривалість місячного депозиту, який розміщено з 16 лютого по 16 березня, буде рівною 28 дням, а місячного депозиту з 20 липня по 21 серпня (формальна дата закінчення 20 серпня припадає на неділю) становить 31 день.

Сторони bid та offer і розмір маржі
в котируванні процентних ставок

Припустимо:

bid offer

USD 1 week = 5.75 5.93

Тут bid — ліва сторона котирування, або ставка залучення. За цією ставкою банк залучає кошти в депозит на даний період. Оffer (або ask) — права сторона котирування, або ставка розміщення. За ставкою offer банк пропонує до розміщення грошові кошти на даний період.

Іноді банки можуть котирувати лише одну сторону: bid — у разі різкої потреби коштів у даній валюті на даний термін, і, як правило, це котирування вище за середньоринкове; offer — у разі наявності надлишкових коштів у даній валюті.

Якщо котирування запитує невеликий чи маловідомий банк, то розмір маржі буде ширшим. На статус контрагента також впливає ступінь ризику по операціях з ним. Так, західні банки котирують українським та російським банкам тільки сторону bid по міжбанківських депозитах, а це означає, що вони тільки залучають валютні кошти, але відмовляються їх розміщувати у зв’язку з високим «ризиком країни» українських і російських комерційних банків.

Середньоринковою сумою розміщуваних та залучених міжбанківських депозитів є сума в 10 млн дол. США (або еквівалент). Для сум, менших за 1 млн дол. та більших за 100 млн дол., банки котируватимуть відповідно більш широку та менш широку маржу процентних ставок.

Форфейтингові операції

Форфейтингові інструменти. Етапи проведення форфейтингової операції.

Форфейтингова операція — купівля експортних вимог форфейтером (банком або спеціалізованою фінансовою кампанією) з виключенням права регресу на експортера (форфейтиста) у разі несплати.

Форфейтинг (від фр. forfait — відмова від прав) — це купівля боргу, вираженого у зворотному документі (переказний або простий вексель) у кредитора на безповоротній основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов’язання про відмову (форфейтинг) від свого права на звернення регресивної вимоги до кредитора у разі неможливості отримання боргу з боржника. Тобто покупець цих вимог бере на себе комерційні ризики, пов’язані з неплатоспроможністю імпортерів, без права регресу цих документів на колишнього власника. Форфейтер не має права подавати будь-які претензії до експортера у разі неплатежу імпортера. Форфейтер бере на себе фактично всі види ризику, а експортер відповідає лише за правові аспекти вимог, наприклад, за відповідність товару умовам договору. Купівля зворотного документа здійснюється звичайно зі знижкою.

Форфейтинг застосовується: у фінансових операціях — з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань; в експортних операціях — для сприяння надходження готівки експортеру, який надав кредит зарубіжному покупцеві.

Основою виникнення форфейтингу були операції «а-форфе» (переуступка прав), які з’явилися у 50-х роках. Поява форфейтингу була зумовлена певною недосконалістю угод «а-форфе», що не задовольняло постійно зростаючий попит на міжнародні кредити. Швейцарія, яка традиційно вважається значним банківським центром і має багаторічний досвід у фінансуванні міжнародної торгівлі, стала одним із засновників перших ринків форфейтування.

Слід зазначити, що для західних банків операції з факторингу і форфейтингу стали добре технічно оснащеними видами фінансових послуг, що надаються експортерам. Вплив на хід імпортних операцій менший і полягає, в основному, у відкритті і підтвердженні акредитивів від імені імпортера і на користь іноземного постачальника товару та наданні імпортеру позабалансових кредитів на термін до надходження платежів від реалізації продукції на внутрішньому ринку.

Примітка: У практиці діяльності вітчизняних експортерів і банків форфейтинг тільки починає запроваджуватися, тому деякі питання правового забезпечення ще недостатньо врегульовані. Специфікою форфейтингу є його неоднозначний характер. Це кредитно-вексельна угода, пов’язана з розрахунками в іноземній валюті, а тому необхідне одночасне дослідження правових аспектів як кредитних відносин, так і вексельного обігу та валютного регулювання. Розширення експортних операцій підприємств-експортерів, а також вдосконалення системи розрахунків дають можливість сподіватися, що з часом форфейтинг посяде належне місце серед банківських операцій, чому певною мірою має сприяти подальше вдосконалення законодавчої та нормативно-інструктивної бази.

Форфейтингові інструменти

· Вексель

· Інші цінні папери

Механізм здійснення операцій форфейтингу передбачає, що експортер виконав свої зобов’язання за контрактом і прагне інкасувати розрахункові документи імпортера шляхом їх продажу з метою отримання готівкових коштів.

Етапи проведення форфейтингової операції

Перший етап — підготовка операції.

Експортер визначає:

вимоги форфейтера до гарантії;
можливий розмір дисконту до завершення операції з імпортером.

Форфейтер:

розглядає заявку експортера;
збирає інформацію про можливу операцію;
проводить кредитний аналіз;
визначає тверду ціну.

Другий етап — документальне оформлення операції.

Досягнення попередньої домовленості сторін про укладення форфейтингової угоди.

Третій етап — підписання угоди.

Експортер:

готує серію переказних векселів або підписує угоду про прийняття простих векселів від покупця;
отримує гарантію або аваль на свої векселі.

Форфейтирування надає експортеру такі переваги:

збільшення ліквідності;
страхування від кредитного ризику, ризиків зміни процентних ставок і валютних курсів;
звільнення від необхідності контролю за погашенням кредиту і роботи з інкасації платежів;
простота документації та швидкість її оформлення;
збільшення доходу форфейтера порівняно з кредитною операцією;
перетворення операції поставки з відстроченим платежем на операцію з готівковим розрахунком.

Залежно від кредитоспроможності імпортера термін вимог, що купуються, обмежується, як правило, від 180 днів до 5 років, а в деяких випадках — до 7 років. Існують обмеження по мінімальному розміру форфейтирування. Векселі повинні бути з авалем банку країни покупця, а інші вимоги — з банківською гарантією.

Лізингові операції

Лізингова операція — це:

довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора з метою їх виробничого використання при збереженні права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди;
специфічна форма фінансування вкладень в основні фонди при посередництві спеціалізованої (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та передає його в довгострокову оренду.

Класифікація лізингових операцій

Міжнародний лізинг — договір лізингу, що укладається суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Розрізняють міжнародний лізинг:

прямий експортний;
прямий імпортний;
транзитний (непрямий).

Технологічно вони реалізуються за допомогою договорів, що укладаються:

українською лізинговою компанією безпосередньо із зарубіжним орендатором;
українською лізинговою компанією з іноземним користувачем через дочірню компанію за кордоном;
українською лізинговою компанією з іноземним орендатором через зарубіжну лізингову компанію за комісійну винагороду або участь у прибутках;
українським орендатором безпосередньо з іноземним постачальником або із зарубіжною лізинговою компанією через українську лізингову компанію.

Прямий міжнародний лізинг являє собою угоду, де всі операції здійснюються між комерційними організаціями, наділеними правами юридичної особи з двох різних країн. Привабливість його полягає в тому, що:

лізингодавець має можливість одержати експортний кредит в своїй країні і тим самим розширити ринок збуту своїх товарів і послуг;
орендатор забезпечує повне фінансування використання сучасних машин, устаткування і прискорене технічне переоснащення виробництва.

Експортна лізингова операція — міжнародна операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди у національної фірми і передає в оренду іноземному лізингоодержувачу.

Рис. 19. Спрощена модель експортного лізингу

Імпортна лізингова операція — лізингова операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди в іноземної фірми і передає його вітчизняному лізингоодержувачу.

Рис. 20. Спрощена модель імпортного лізингу

Транзитний (непрямий) лізинг — лізингова операція, в якій лізингодавець однієї країни бере кредит чи купує необхідне устаткування в іншій країні і постачає його орендатору, що знаходиться в третій країні.

Рис. 21. Спрощена модель транзитного міжнародного лізингу

Переваги транзитного лізингу:

одержання доступу до місцевих фінансових джерел країни орендаря;
зменшення ризику, пов’язаного з обміном валюти;
розширення номенклатури технічних засобів, що здаються в лізинг;
зниження податкових бар’єрів на переведення лізингових платежів за кордон;
зняття обмеження на діяльність іноземних партнерів-лізингодавців;
розширення іноземних ринків збуту продукції, що виробляється.

Прямий лізинг — має місце, коли постачальник сам без посередників здає об’єкт у лізинг, що дозволяє безпосередньо виробнику одержувати всі економічні переваги від лізингу своєї продукції і спрямовувати їх на розширення і технічну реконструкцію виробництва.

Непрямий лізинг передбачає участь посередників: лізингодавець спочатку фінансує купівлю засобів виробництва виробника і постачає їх орендарю, а потім одержує лізингові платежі від орендаря.

Зворотний лізинг — полягає в тому, що власник майна спочатку продає його майбутньому лізингодавцю, а потім сам орендує цей об’єкт у покупця, тобто одна і та ж особа (початковий власник) виступає і як постачальник, і як лізингоодержувач.

Лізинг постачальнику — відрізняється від зворотного тим, що постачальник, хоча й виступає в ролі продавця та орендаря одночасно, але не є користувачем майна, яке він зобов’язується передати в сублізинг третій особі.

Фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, не менший за той, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення строку договору об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг — це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший за той, за який амортизується 90% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути подовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Пайовий (leveraged) — суть його полягає в об’єднанні кількох фінансових установ для фінансування крупної операції з лізингу. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів згідно із Законом України «Про лізинг» не може перевищувати 80% вартості набутого для лізингу майна.

? Приклад. У лізинг пропонується завод з виробництва алюмінію великому американському концерну «Анаконда», в якому взяли участь кілька страхових компаній, інвестиційних банків і лізингова компанія «ЮС Лізинг». За розрахунками керівництва «Анаконди», економія завдяки лізингу порівняно з покупкою в кредит повинна становити за 20 років 74 млн дол.

Груповий лізинг — орендодавцем виступає група учасників (акціонерів). Вони засновують спеціальну корпорацію і призначають довірену особу, яка здійснює в подальшому всі операції з лізингових відносин.

Чистий лізинг — угода, за якої за всіх інших умов технічне обслуговування устаткування, переданого у користування, лягає на лізингоодержувача.

«Мокрий» лізинг — звільняє лізингоодержувача від згаданого вище зобов’язання, оскільки лізингова фірма пропонує йому цілий набір послуг з експлуатації вказаного майна.

Лізинг нерухомості — лізингодавець будує або купує нерухомість за дорученням орендаря і передає йому для користування у виробничих та комерційних цілях з правом викупу або без нього по закінченні строку договору.

Лізинг рухомого майна — поділяється на лізинг виробничого і будівельного обладнання, комп’ютерів, транспортних засобів, верстатів і т. д.

Фіктивний лізинг — має спекулятивний характер і розрахований на одержання прибутку за рахунок діючих у країні податкових та інших пільг. Ця угода здійснюється для прикриття операцій купівлі-продажу в розстрочку, яку б хотіли здійснити сторони насправді.

Дійсний лізинг — з правової точки зору повинен відповідати чинному законодавству та економічному змісту лізингу.

Грошовий лізинг — коли всі платежі здійснюються у грошовій формі.

Компенсаційний лізинг — передбачає платежі у формі поставки товарів, що виробляються на орендованому обладнанні, або у формі надання зустрічних послуг.

Змішаний лізинг — базується на поєднанні грошових і компенсаційних платежів.

Слід зазначити, що в Україні сьогодні можуть застосовуватись далеко не всі види лізингу через відсутність необхідної законодавчої бази (законодавчо дозволені лише фінансовий і оперативний, зворотний, пайовий і міжнародний лізинги).

Основні категорії лізингової операції

Об’єкт та суб’єкти (сторони лізингової угоди)
Строк лізингової угоди
Лізингові платежі
Послуги, що надаються по лізингу

Об’єкт лізингової операції — будь-яка форма матеріальних цінностей, яка не знищується у виробничому циклі.

Суб’єкти лізингової операції — сторони угоди:

прямі —

· лізингові фірми або компанії;

· виробничі, торговельні, транспортні підприємства та населення;

· постачальники об’єкта угоди (виробничі та торговельні компанії);

непрямі —

· комерційні банки;

· інвестиційні банки;

· страхові компанії;

· брокерські компанії;

· інші посередницькі фірми.

Строк лізингової угоди = період лізингу, тобто строк дії угоди.

Фактори, що впливають на визначення строку лізингової угоди:

строк служби устаткування;
період амортизації устаткування;
цикл появи дешевшого аналога об’єкта угоди;
динаміка інфляційних процесів;
кон’юнктура ринку позичкових капіталів;
тенденції розвитку ринку позичкових капіталів.

Основні елементи лізингового платежу

Амортизація
Плата за ресурси
Лізингова маржа
Ризикова премія

Лізинговий процент — це плата за ресурси, лізингова маржа та ризикова премія.

Грошові платежі — всі платежі здійснюються в грошовому виразі.

Натуральні, або компенсаційні, платежі — розрахунки здійснюються товарами, що виробляються з використанням об’єкта лізингу або шляхом надання лізингодавцю зустрічних послуг.

Змішані платежі — поєднання грошових і компенсаційних виплат.

Фіксовані ставки — встановлюються в грошовій, натуральній або змішаній формі в абсолютній сумі.

Пайові платежі — розраховуються як частка від обсягу реалізованої продукції, виробленої на орендованому обладнанні, шляхом участі у прибутках або валовому доході лізингоодержувача та ін.

Сукупні платежі — сума всіх лізингових платежів за весь період лізингу плюс плата за викуп орендованого майна у власність після закінчення строку угоди.

Лінійні платежі — сплачуються пропорційно рівними частками.

Прогресивні платежі — незначні внески, які встановлюються в початковий період контракту і поступово збільшуються в міру освоєння устаткування і розширення обсягу виробництва продукції.

Дегресивні платежі — виплати, що, поступово знижуючись, більшою мірою застосовуються при прискорених платежах на початковому етапі лізингу.

Сезонні платежі — застосовуються в сільському господарстві і переробних галузях з сезонним характером процесу виробництва, де можливості оплати значно поліпшуються після збору врожаю.

Одноразові платежі — здійснюються після поставки об’єкта лізингу та підписання сторонами акта приймання устаткування.

Періодичні платежі — щомісячні, щоквартальні, щорічні.

Платежі з авансом — це свого роду часткова попередня оплата в момент підписання лізингової угоди, яка потім вираховується із загального обсягу лізингових платежів, а решта суми погашається у встановленому порядку.

Згідно з п. 2 ст. 16 Закону України «Про лізинг» лізингові платежі включають:

суму, що відшкодовує частину вартості об’єкта лізингу, яка амортизується за строк, за який вноситься платіж;
суму, яка сплачується лізингодавцеві як процент за залучений ним кредит для придбання майна;
платіж як винагорода лізингодавцю за одержане в лізинг майно;
відшкодування страхових платежів, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;
інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

При зовнішньому лізингу у розмір лізингових платежів має також включатися вартість митних платежів. Однак, наприклад, при розгляді операції з лізингу обладнання для виробництва згущеного молока мито не включатиметься у лізинговий платіж, оскільки вартість устаткування вже включає мито: поставка здійснена ДДР, Інкотермс-1990.

Методика визначення лізингових платежів

Методично кожний елемент платежів розраховується згідно із загальноприйнятим порядком, виходячи з практики, що склалася.

1. Амортизаційні відрахування (А) на об’єкт лізингу розраховуються за формулою:

А = С ´ На/100, (21)

де С — вартість об’єкта лізингу; На — норма амортизації.

2. Плату за кредитні ресурси (Пк) визначають таким чином:

Пк = Вк ´ Пс/100, (22)

де Вк — величина кредитних ресурсів, що залучаються; Пс — кредитна ставка, %.

При цьому

Вк = (Сп + Ск)/2,

де Сп і Ск — вартість об’єкта лізингу відповідно на початок і на кінець року.

3. Розмір комісійних витрат (Пком):

Пком = Вк ´ Пв/100, (23)

де Пв — ставка комісійної винагороди лізингодавцю.

4. Плата за додаткові послуги (Пп):

Пп = Рп + Рв + Рн + Рі, (24)

де Рп — витрати на послуги (юридичні, консультаційні, інформація з експлуатації устаткування); Рв — витрати на відрядження; Рн — витрати на навчання персоналу; Рі — інші витрати лізингодавця.

5. ПДВ розраховується таким чином:

ПДВ = В ´ 20/100, (25)

де В — виручка за лізинговою угодою, з якої стягується ПДВ; В-Пк + Пком + Пп.

Слід зазначити, що операції з оплати послуг за договорами оперативної оренди є об’єктом оподаткування ПДВ згідно із п. 3.1.1 Закону України «Про податок на додану вартість», а при фінансовому лізингу орендні платежі не оподатковуються ПДВ.

6. Загальна сума лізингових платежів (Лп) розраховується за формулою:

Лп = А + Пк + Пком + Пп + ПДВ. (26)

7. Величина лізингових внесків визначається відповідно до їх періодичності:

а) при щорічній сплаті:

Лв = Лп/Тл, (27)

де Тл — строк лізингу в роках;

б) при щоквартальній сплаті:

Лв = Лп/Тл/4; (28)

в) при щомісячній сплаті:

Лв = Лп/Тл/12. (29)

Факторингові операції

Факторинг (від англ. factor — агент, посередник) — одна з нетрадиційних банківських послуг, що з’явилася в банківській практиці у 50-х роках.

Факторингова операція — комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта).

Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, що пов’язані з поставкою товарів чи наданням послуг.

ТЕМА 4.

НЕТОРГОВІ ОПЕРАЦІЇ

План

1. Класифікація неторгових операцій в іноземній валюті

Операції з дорожніми чеками

Дорожній чек — грошове зобов’язання виплатити зазначену в чеку суму власнику, чий зразок підпису проставляється на ньому в момент його продажу.

Класифікаційні ознаки

· Визначення особи, що отримує чек (юридична або фізична особа).

· Порядок сплати за чеком (сплачено готівкою чи безготівковим розрахунком).

· Строк дії чека (строковий чи безстроковий).

Реквізити дорожніх чеків

· Найменування «дорожній чек» (Travellers cheque).

· Вартість цифрами та літерами і валюта чека.

· Найменування організації, компанії або банку, що випустив чек (емітента). Якщо дорожній чек випущено в рамках міжнародної платіжної системи, назва системи.

· Номер чека.

· Підпис уповноважених посадових осіб емітента, наказ або зобов’язання банку-емітента про сплату суми іноземної валюти, зазначеної на чеку.

Зразок підпису власника чека, проставлений у спеціально відведеному місці в момент купівлі чека.

У дорожньому чеку мається також відповідне місце для підпису власника чека, який проставляється в момент його сплати.

Емітентами дорожніх чеків можуть бути банки, інші кредитні та фінансові інститути, а також туристичні організації. Дорожні чеки емітуються в іноземній валюті різних номіналів і являють собою платіжні документи, що використовуються головним чином як засіб забезпечення валютою туристів. Тобто вони можуть бути використані як засоби платежу за товари та отримані послуги або обміняні на готівкову валюту. На відміну від іменних чеків, дорожні чеки не мають обмежень за строком дії.

Обов’язки касира

· Касир закріплює дорожні чеки в обкладинці і після отримання сплати від клієнта виконує таке:

· Просить клієнта розписатися на кожному чеку чорнилом або кульковою ручкою в місці, поміченому «Підпис клієнта» («Signature of holder»), у лівому нижньому куті чека. Клієнтів слід попередити, що підписувати чек вдруге потрібно лише в присутності касира, що приймає чек.

· Передає клієнту жовту копію квитанції, дозвіл на вивезення валюти, паспорт.

· Оригінал квитанції та копію синього кольору в кінці операційного дня касир передає в управління або департамент іноземної валюти банку особі, яка відповідає за роботу з дорожніми чеками. Копія зеленого кольору залишається в касового працівника для подальшої звітності.

· Радить клієнту зберігати свою копію квитанції в надійному місці, окремо від чеків.

· Просить клієнта розписатися в заяві-аpplication про отримання дозволу на вивезення валюти та продані дорожні чеки у графі «отримав».

· На дорожніх чеках, пошкоджених у процесі оформлення продажу, касир ставить штамп або пише від руки «cancelled» (анульовано) поперек місця для контрольних підписів. Оформлює нові чеки та заповнює нову квитанцію про продаж, а первісну квитанцію ліквідує, про що інформує відповідальну особу. Анульовані чеки повинні бути повернені емітентові.

· Контрольні матеріали по дорожніх чеках касир зберігає в окремому досьє.

Контроль за надходженням коштів на рахунок банку для розрахунків за дорожніми чеками в банку найчастіше здійснює управління бухгалтерського обліку та звітності. При цьому відповідальний працівник управління робить відмітку про зарахування відповідної суми на рахунок банку в заяві-application у графі «сальдо рахунку дозволяє», завіряє її своїм підписом та особистим штампом. Подальша процедура продажу дорожніх чеків така сама, як і при готівковій формі сплати. Касовий працівник видає чеки з каси банку лише на підставі заяви клієнта, в якій стоїть відмітка управління.

На основі отриманих квитанцій від касового працівника робітник управління іноземної валюти заповнює реєстр резидентів, які придбали дорожні чеки, та оформлює розрахункове авізо. Оригінал квитанції відправляється в компанію-емітент, а копія синього кольору залишається в досьє банку.

При втраті дорожніх чеків власник, що бажає отримати його вартість, повинен якнайшвидше зв’язатись з відповідною службою компенсації відповідної компанії або звернутися до банку. Компенсація вартості втрачених дорожніх чеків іноземних банків провадиться відповідними банками-емітентами у встановленому ними порядку. На прохання клієнта банк направляє банку-емітенту інформацію про втрату чека.

Дорожні чеки можуть бути продані через філії банку. Для цього філія передає в головну контору банку (факсом або телексом) заяву про суму та номінал чеків, які він бажає придбати, а також дебетове авізо на списання цієї суми з його субкореспондентського рахунку.

Нормативні та інші контрольні матеріали стосовно здійснення операцій з дорожніми чеками іноземних банків (зразки дорожніх чеків, правила здійснення операцій з ними та інші довідкові матеріали) зберігаються в окремому досьє банку.

Операції з продажу та купівлі дорожніх чеків іноземних банків можуть провадитися лише за наявності в банку або його філіях уповноважених на здійснення даних операцій відповідних нормативних і контрольних матеріалів.

Нормативні, контрольні та довідкові матеріали по дорожніх чеках зберігаються у спеціальних папках по країнах або банках-емітентах протягом трьох років.

Філії банку здійснюють операції з купівлі-продажу дорожніх чеків за наявності дозволу головної контори банку.

Безготівкові розрахунки

Дебетові трансферти

При дебетовому трансферті отримувач грошей дає наказ дебетувати рахунок платника на відповідну суму і зарахувати її на свій рахунок.

У системі дебетових трансфертів переказ коштів ініціюється їх отримувачем. Отримавши наказ від отримувача коштів (1, 2), банк платника дебетує його рахунок і кредитує кореспондентський рахунок банку-отримувача (3), якому відсилається кредит-авізо (4). Платникові відсилається виписка з рахунку (5), а бенефіціару — повідомлення про зарахування коштів (6).

За наказом платника (1) його банк відсилає банку отримувача наказ кредитувати рахунок бенефіціара і дебетувати власний кореспондентський рахунок (2, 3). Повідомлення про проведення операції надсилається учасникам розрахунків (4—6).

За допомогою пластикових карток можна проводити обидві форми розрахунків, залежно від того, кредитні чи дебетові картки застосовуються.

Система карткових розрахунків має в своїй основі три окремі види угод:

· між торговцем і власником картки — про продаж товарів або послуг;

· між банком і торговцем — про прийняття карток у сплату за товари та послуги;

· між банком і власником картки — про відшкодування банку суми, сплаченої торговцю за операціями з карткою.

Кредитні та дебетові картки

Кредитні картки

Банківська кредитна картка призначена для купівлі товарів з використанням банківського кредиту, а також для отримання авансів у готівковій формі.

Головна особливість цієї картки полягає у відкритті банком кредитної лінії, яка використовується автоматично щоразу, коли купується товар або береться кредит у грошовій формі. Кредитна лінія діє в рамках встановленого банком ліміту.

Кредитні картки можуть надаватись окремим особам або організаціям, тому вони поділяються на індивідуальні та корпоративні. Індивідуальні картки бувають стандартні і «золоті» (останні надаються клієнтам з високою кредитоспроможністю і передбачають широкий спектр пільг для власників). Корпоративна картка видається фірмі, яка може на її основі видавати індивідуальні картки вибраним особам. Їм відкриваються персональні рахунки, прив’язані до корпоративного рахунку. Всю відповідальність за такими картками несе організація, якій належить корпоративна картка. В Україні корпоративні картки поки що не мають такого поширення, як індивідуальні.

До кредитних карток належать і так звані платіжні картки. Головна особливість їх полягає в тому, що в обов’язки власника картки входить погашення заборгованості за карткою протягом місяця без права пролонгувати кредит. Ці картки емітуються компаніями, що спеціалізуються у сфері туризму та розваг, такими як American Express i Diners Club. Вони надають власникам різноманітні пільги з купівлі авіаквитків, бронювання номерів у готелях, страхування життя тощо. По них відсутній ліміт разової купівлі. В Україні в 1997 році з’явилися клубні картки «Golden Ring». Існують два різновиди таких карток: «Golden Ring Worldwilde Hotel Services», які забезпечують пільгові послуги готелів і туристичних агентств, та «Golden Ring City Servises», що гарантують пільги при сплаті у ресторанах, казино тощо.

На українському ринку функціонують кредитні картки кількох систем:

· Visa;

· EuroCard/MasterCard;

· Cirrus/Maestro;

· American Express.

Примітка. Щодо вітчизняної картки, тут через зумовлену економічною кризою низьку кредитоспроможність більшості потенційних користувачів перевага віддається різноманітним дебетовим карткам (згідно з проектом АТ «Укркарт» це — здебільшого картки типу «Електронний гаманець» та «Електронна чекова книжка»).

Учасники операцій з банківськими кредитними картками:

· власник картки;

· банк-емітент (банк, що випускає картку);

· підприємство торгівлі або сфери послуг (далі — торговець);

· банк-екваєр (банк, який обслуговує торговця).

Кредитні картки

Клієнт подає в банк заяву на отримання банківської кредитної картки. На основі даних, наведених у заяві, банк проводить оцінку кредитоспроможності клієнта і визначає ліміт картки. При позитивному вирішенні питання банк відкриває клієнту спеціальний картковий рахунок. Одночасно виготовляється персональна пластикова картка, на яку заноситься необхідна інформація: прізвище та ім’я, номер рахунку, термін дії картки.

Банк-емітент встановлює два види обмежень:

загальний кредитний ліміт суми непогашеної заборгованості за картковим рахунком, якого треба дотримуватися протягом усього періоду дії картки;
разовий ліміт на суму однієї покупки.

Різним клієнтам встановлюються різні рівні ліміту, залежно від їх кредитоспроможності та згідно з прийнятими банком стандартами.

У момент купівлі товару або послуги власник картки пред’являє її продавцю. Продавець друкує торговий рахунок, на якому за допомогою спеціального пристрою відбиваються дані з картки. Ця процедура називається імпринтинг.

Торговий рахунок відбивається у трьох примірниках: перший отримує власник картки, другий залишається у продавця, а третій надсилається банку-екваєру.

Якщо сума покупки перевищує встановлений ліміт, торговець до оформлення покупки зобов’язаний провести авторизацію, тобто отримати дозвіл банку-емітента. За наявності спеціальних касових терміналів авторизація здійснюється за окремою угодою в режимі реального часу (on-line). У такому разі ліміт на одну операцію не враховується.

Банк торговця (екваєр) отримує від свого клієнта належно оформлені торгові рахунки. Ці рахунки розглядаються банком як еквівалент грошових сум, які належать до негайного зарахування на рахунок торговця. Торговець може використати ці гроші незалежно від того, відшкодує покупець суму покупки банку-емітенту чи ні (звичайно, якщо при здійсненні покупки не відбулося порушення встановлених правил при свідомій участі торговця). При сплаті рахунків з торговця утримується комісія (дисконт).

Наприкінці кожного місяця банк надсилає власнику картки спеціальну виписку з його карткового рахунку, в якій вказуються всі операції, проведені за період, а також суми та терміни заборгованості. Ця процедура називається білинг.

Клієнт має дві можливості щодо сплати: 1) він може погасити борг без виплати процентів протягом встановленого угодою терміну або 2) пролонгувати кредит, сплачуючи щомісячний процент від середньоденного залишку боргу.

У разі купівлі товару за банківською кредитною карткою на суму, що не перевищує разового ліміту, торговець виписує торговий рахунок, копія якого передається разом з товаром і карткою покупцеві (1, 2). У разі перевищення ліміту торговець зв’язується з банком-екваєром для проведення авторизації (отримання дозволу на угоду). Якщо власник картки — клієнт банку-екваєра (тобто екваєр є також емітентом картки), то авторизацію проводить сам екваєр (3, 3а). Якщо власник картки — клієнт іншого банку, то екваєр зв’язується з банком-емітентом через систему інформаційного обміну (4, 4а). Після отримання дозволу ця інформація надходить до торговця і угода завершується передачею товару (3а, 2). По закінченні визначеного періоду (робочого дня, тижня, місяця) торговець надає банку-екваєру торгові рахунки за картковими покупками. Банк зараховує суми за мінусом дисконту на рахунок торговця (5). Якщо власник картки — клієнт банку-екваєра, то екваєр проводить розрахунки безпосередньо з власником картки (6). Банк надсилає виписку із зазначенням сум, що підлягають погашенню, і термінів сплати боргу. Якщо власник картки — клієнт іншого банку, схема дещо ускладнюється. Банк-екваєр отримує від емітента гроші через систему інформаційного обміну (7). При цьому банк-екваєр сплачує емітенту комісію за інтерчейндж. Потім банк-емітент отримує платіж від власника картки.

Дебетові картки

У разі роботи з дебетовою карткою клієнт оперує лише сумою, що знаходиться на його банківському рахунку. Ці картки також називають «електронними грошима», оскільки платіжні операції виконуються шляхом прямого зменшення фінансових активів клієнта замість збільшення його зобов’язань перед банком. При сплаті за допомогою дебетової картки необхідно перевірити стан банківського рахунка покупця і списати з нього суму платежу на користь підприємства торгівлі або сервісу. Тому обробка таких карток звичайно проходить у режимі on-line, тобто торговець зв’язується з банком, повідомляє йому суму платежу і отримує підтвердження на проведення операції. Окрім цього, якщо картка передбачає можливість перезаписувати інформацію і має високий ступінь захисту, торговець може працювати в режимі off-line і не турбувати банк з приводу кожної купівлі. В цьому режимі всі фінансові транзакції зберігатимуться в торговому терміналі. В обумовлені строки проводиться розрахунок: рахунки передаються в банк для списання коштів з клієнтських рахунків.

Дебетова картка може в будь-який момент стати кредитною, якщо вона наділяється будь-якими рисами кредиту, наприклад, передбачена можливість овердрафту.

Загальна схема операцій, що виконуються при розрахунках за товари і послуги за допомогою дебетової картки, близька до схеми операцій з кредитною карткою, але вона має деякі властивості.

Бажаючи здійснити купівлю або отримати послугу, власник картки надає її торговцеві (1). Торговець перевіряє картку візуально (2), а потім проводить авторизацію — голосову по телефону або електронну через POS-термінал (3). Отримавши дозвіл, торговець оформляє чек (3б), переносячи на нього дані з картки. Власник картки підписує всі примірники чека (при авторизації через POS-термінал підпис не потрібен, оскільки його роль виконує ПІН-код). Примірник чека і товар передаються покупцеві (4). Наприкінці кожного робочого дня торговець надає в банк-екваєр примірники чеків, котрі слугують документальним підтвердженням транзакції. Дані за транзакціями передаються у процесинговий центр (5). Банк-екваєр перевіряє документи і кредитує рахунок торговця на відповідну суму (6). Процесинговий центр обробляє інформацію і передає її у розрахунковий банк, в якому банки-учасники відкрили кореспондентські рахунки (7). Розрахунковий банк проводить взаємозалік між банками-учасниками (8). Банки, які не мають кореспондентських рахунків у

розрахунковому банку, здійснюють розрахунки самостійно. Банк-емітент щомісяця сповіщає власника картки про стан його карткового рахунка (10). Банки-емітенти знімають комісійну платню з рахунків власників карток за послуги при здійсненні операцій.

Процес авторизації значно спрощується, якщо технічний бік справи дозволяє проводити її в off-line режимі.

Порядок та умови надання міжнародних
пластикових карток VISA, Euroсard/MasterCard

Міжнародні пластикові картки VISA та Euroсard/MasterCard є засобом безготівкових розрахунків, призначеним для сплати вартості товарів і послуг, а також видачі готівкових грошових коштів по них як на території України, так і за її кордонами. Будь-який вид платежу, а також отримання по картці готівкових грошових коштів провадиться в пунктах обслуговування власників карток з логотипом цих міжнародних платіжних систем.

Пластикові картки є власністю банку-емітента. Банк стежить за всіма змінами в формі та реквізитах пластикових карток, порядком їх сплати. Контрольні матеріали по роботі з пластиковими картками зберігаються в окремому досьє.

Відповідальність за правильну організацію роботи з пластиковими картками несуть керівник банку та його головний бухгалтер. Саме вони повинні ретельно проінструктувати працівників банку про порядок здійснення цих операцій та ознайомити їх з умовами надання карток.

Умови надання картки

Картки надаються:

· физичній особі — на її ім’я;

· юридичній особі — на ім’я фізичної особи і зазначенням власника (розпорядника) спеціального карткового рахунка СКР.

Тип картки встановлюється користувачем картки самостійно. Використання картки регламентується чинним законодавством України, статутом, правилами асоціації EUROPAY International, MasterCard International та VISA International, а також правилами користування карткою та угодою, укладеною між банком і користувачем.

План

Порядок відкриття і ведення валютних рахунків.
Поняття поточної торговельної операції.
Класифікація банківських рахунків.
Режими поточних і вкладних рахунків в іноземній валюті фізичних та юридичних осіб.
Переоформлення та закриття рахунків.

Таблиця 5

Документальне забезпечення відкриття
поточних рахунків в іноземній валюті

Д окументи

Суб’єкти

підприємство-
резидент

фізичні особи

представництва

іноземний
інвестор

резидент

нерезидент

Юросіб-нерезидентів

іноземних держав

займється піприємництвом

не займається

Заява про відкриття рахунку

Копія свідоцтва про державну реєстрацію

Копія зареєстрованого статуту

Копія документа про взяття підприємства на податковий облік

Картки із зразками підписів і відбитком печатки

Копія документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України

Подання уповноваженого банку

Паспорт (документ, що засвідчує особу)

Договір

Копія легалізованого дозволу центрального банку іноземної країни на відкриття рахунку

Копія легалізованого витягу торговельного, банківського чи судового реєстру про реєстрацію

Копія легалізованої довіреності офіційному представнику на ведення справ

Копія посвідчення МЗС України про акредитацію

План

Основний зміст і мета кореспондентських відносин.

Кореспондентський рахунок

На коррахунках знаходять своє відображення всі операції, які проводяться між клієнтом (банком клієнта) та банком-кореспондентом. Вони фіксуються записами у дебіт і кредит рахунку, зняттям сум з рахунку та зарахуванням на рахунок.

Власник рахунк регулярно інформується про стан свого рахунку. Щодня, протягом якого по рахунку робилася хоча б одна проводка, складається виписка з поточного рахунку за один день (виписка з рахунку, яка надається клієнтові). Передача виписок може здійснюватися поштою або по системі S.W.I.F.T. З поштовою випискою, яка в обов’язковому порядку передається клієнтові, передається й авізо про здійснення відповідної операції. Авізо, як правило, складається при занесенні сум на рахунок і містить детальну інформацію про наказодавця та бенефіціара, а також відповідні вказівки для отримання платежу з тим, щоб останній міг правильно фіксувати надходження платежу.

При дебетуванні рахунку (записи у дебіт рахунку) авізо, як правило, не надсилається, оскільки власник рахунку в даному випадку сам дав розпорядження.

Його представництва в інших важливих центрах міжнародної торгівлі за кордоном дають можливість заощадити час при створенні кореспондентських банківських відносин у разі, якщо обсяг зовнішньої торгівлі невисокий, а також рефінансувати свої операції у валюті третьої держави.

· Кількість банків-кореспондентів обраного банку.

· Спектр послуг, які банк-кореспондент може запропонувати.

· Професіоналізм персоналу.

· Творчий потенціал у пошуку рішень.

· Надійність.

· Швидкість реакції у спільній діяльності.

· Аналіз цін на різноманітні банківські послуги.

Примітка: Деякі банки не пропонують визначеного пакета послуг. Це не обов’язково свідчить про те, що рівень послуг банку не відповідає вищим стандартам. Обмежене коло послуг пояснюється тим, що в тій або іншій галузі банк пропонує особливий пакет і не приділяє такої уваги іншим послугам. Інакше кажучи, він спеціалізується на певних сферах комерційної діяльності.

Другий етап. Встановлення зв’язку з обраним банком

До банку надсилається лист із пропозицією встановити кореспондентські відносини. До листа додаються звіт про діяльність, статут та копія ліцензії Національного банку на проведення банківських операцій.

Примітка: Важливо зазначити таке. Число банків-кореспондентів може бути достатньо високим. Проте число банківських кореспондентських відносин, супроводжуваних відкриттям кореспондентських рахунків, повинно бути дуже обмеженим, інакше це може зумовити певні ризики. Так, залишки на рахунках в інвалюті схильні до ризику знецінення в результаті змін валютного курсу. Ведення численних рахунків із невеличкими залишками потребує великих витрат на персонал. Можливі втрати в результаті зміни позичкового процента. Угоди про кореспондентські відносини укладаються на тривалі терміни. Тому число банків-кореспондентів повинно відповідати обсягам комерційної діяльності банку.

Кореспондентський рахунок

відкривається комерційному банку — юридичній особі для здійснення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укладеної кореспондентської угоди;
спеціальний рахунок, що відкривається банківськими установами і тільки банківським установам.

Види кореспондентських рахунків:

· рахунки ностро — рахунок банку А у банку Б; рахунок у банку-кореспонденті, який веде кореспондуючий рахунок («наш рахунок у вас»);

· рахунок лоро — рахунок банку Б у банку А; рахунок в обслуговуючому банку («ваш рахунок у нас»).

Примітка: Ці рахунки можуть бути відкриті як в іноземній, так і національній валюті України (за умови одержання ліцензії Національного банку України).

Аналогічно встановленню банківських кореспондентських відносин один з партнерів повинен повідомити іншому про своє бажання відкрити в нього рахунок. У своїй політиці відкриття рахунків, наприклад Державний експортно-імпортний банк України, дотримується принципу: зазвичай відкривати рахунки в конкретних валютах у банках тих країн, для яких дана валюта є національною. Проте тут існують винятки. Наприклад, рахунки в доларах США, крім американських банків, відкриті в банках Німеччини, Великобританії, Швейцарії, Угорщини, Австрії, Росії. Для відкриття всіх цих рахунків і використання в розрахунках були вагомі підстави (наприклад, Франкфурт-на-Майні, Лондон, Цюрих є фінансовими центрами світу; доцільність рахунку в Московському Міжнародному банку зумовлений політико-економічними факторами і т. д.).

Найчастіше встановлення кореспондентських відносин супроводжується взаємним відкриттям рахунків. Проте це не є правилом. Заяву про відкриття рахунку можна зробити в усній формі, висловивши її у ході переговорів банку або по телефону. Однак банку, що відкриває рахунок, варто надати слідом за цим підтвердження в письмовій формі.

Трапляються випадки, коли від банків-кореспондентів надходить повідомлення про відкриття вітчизняному банку кореспондентського рахунку. Якщо це не відповідає намірам банку, то він відмовляється від відкриття кореспондентського рахунку і доручає зазначеному банку закрити цей рахунок. У разі, якщо банк-кореспондент відкрив нам рахунок через те, що на ім’я банку надійшов переказ, тоді в дорученні про закриття рахунку необхідно зазначити банк, в який має бути здійснений даний переказ.

П’ятий етап. Обмін контрольними документами

Контрольні документи — документи, надані банками один одному з метою запобігти можливості втрат у результаті зловживання їх ім’ям.

Перелік контрольних документів:

річний звіт/баланс;
список підписів уповноважених осіб;
угода щодо використання кодового ключа, кодів S.W.I.F.T. (кодів, що гарантують істинність);
список банків-кореспондентів в інших країнах;
якщо є, копію ліцензії центрального банку або, принаймні, довідку про те, що вона надана із зазначенням її номера (залежно від законодавства даної держави).

Рекомендований додатковий перелік документів:

· список філій усередині країни з їх адресами;

· ієрархічна таблиця, заповнена іменами посадових осіб банку, що рекомендовані для переговорів з окремих питань;

· додаткові інформаційні публікації про банк по загальних питаннях.

Шостий етап. Домовленість про контрольні ключі

Досягнення згоди про те, чиї контрольні ключі використовуватимуться при кодуванні важливих повідомлень у майбутньому. При цьому прийнято надсилати письмове підтвердження цілісності отриманих документів, що містять контрольні ключі. З метою нерозголошення даної надзвичайно важливої інформації банк повинен довіряти свої перевірочні коди тільки працівникам, що заслуговують особливої довіри.

Примітка: Часто контрольні ключі з метою більшої фінансової безпеки (щоб усунути крадіжку або зникнення) пересилаються двома партіями.

ІНСТИТУТ ПРАВА

Кафедра адміністративного, кримінального права і процесу

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни

“ВАЛЮТНЕ ПРАВО”

для студентів усіх форм навчання спеціальності

7.03040101 „Правознавство"

Укладач: О.Є. Бавико, к.політ.н., доцент кафедри адміністративного, кримінального права і процесу

СХВАЛЕНО

на засіданні кафедри АКПП

протокол № 1 від 31.08.2011 р.

Завідувач кафедри

О.М. Клюєв

Херсон 2011

ВСТУП

Вивчаючи дисципліну студент повинен:

вміти: володіти методикою здійснення валютних операцій; вести розрахунки за договорами у валюті

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒