Старший викладач Колєно І.В.

Стр 1 из 36Следующая ⇒

Старший викладач Колєно І.В.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з курсу «Гроші та кредит»

для студентів денної та заочної форм навчання

галузь знань 0305 „Економіка та підприємництво”

Донецьк-2013

ЗМІСТ

стор.

Змістовий модуль 1. Історичні аспекти розвитку грошових відносин
Тема 1. Сутність і функції грошей 1.1 Еволюція форм грошей…………………………………...……….. 1.2 Класифікація форм грошей………………………………………... 1.3 Сутність грошей…………………………………...……………….. 1.4 Функції грошей……………………………………………………..	4 5 13 13
Тема 2. Кількісна теорія грошей та сучасний монетаризм 2.1 Класична кількісна теорія грошей………………….……………... 2.2 Неокласичний варіант кількісної теорії грошей…………………. 2.3 Внесок Дж. М. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей……. 2.4 Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії…… 2.5 Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей….	15 21 26 31 35
Змістовий модуль 2. Теоретичні основи організації грошового обороту
Тема 3. Грошовий оборот і грошова маса 3.1 Сутність і структура грошового обороту………………………… 3.2 Структура грошової маси……………………………………….…. 3. 3 Швидкість обігу грошей. Закон грошового обігу………………… 3.4 Механізм зміни маси грошей в обороті. Грошово-кредитний мультиплікатор……………………….…………………………………	38 43 45 47
Тема 4. Грошовий ринок 4.1 Визначення та структура грошового ринку………………….…… 4.2 Попит на гроші…………………………………………….……….. 4.3 Пропозиція грошей. Роль банків у пропозиції грошей…………...	48 51 53
Тема 5. Грошові системи 5.1 Визначення і складові грошової системи……………….………... 5.2 Види грошових систем та їх еволюція…………………………… 5.3 Створення грошової системи України…………………………….	55 58 65
Тема 6. Інфляція і грошові реформи 6.1 Види та наслідки нерегульованої інфляції……………….……… 6.2 Індекси вимірювання інфляції……………………………………. 6.3 Розвиток та особливості інфляції в Україні……………………… 6.4 Наслідки інфляції та антиінфляційна політика………………….. 6.5 Грошові реформи та методи їх проведення……………………….	66 69 70 73 75
Змістовий модуль 3. Кредитні відносини та роль інституту фінансового посередництва в розвитку економіки
Тема 7. Кредит у ринковій економіці 7.1 Визначення та сутність кредиту……...……...……......................... 7.2 Позичковий капітал і процент………………..……........................ 7.3 Теоретичні концепції кредиту…………………………………….. 7.4 Функції та види кредиту………………………................................	83 86 90 91
Тема 8. Фінансові посередники грошового ринку 8.1 Визначення та функції фінансових посередників………………... 8.2 Види фінансових посередників………………...………………….. 8.3 Банки і банківська система…………………………........................	102 104 106
Тема 9. Центральні банки 9.1 Організація Центрального банку……………...…………………... 9.2 Функції Центрального банку……………………………………….	110 112
Тема 10. Банківські установи 10.1 Визначення та фінансові ресурси банківських установ………... 10.2 Фінансова стійкість банківських установ ….….………………. 10.3 Види послуг банківських установ ……………...…………….…	118 121 125
Змістовий модуль 4. Теоретичні основи функціонування валютного ринку
Тема 11. Валютний ринок і валютні системи 11.1 Поняття валюти і валютної системи…………………...……....... 11.2 Валютний ринок…………………………………………………... 11.3 Валютне регулювання………………………………………...…...	130 133 137
Тема 12. Міжнародні валютно-кредитні установи та форми їх співробітництва з Україною 12.1 Офшорні фінансові центри (ОФЦ)………………….…………… 12. 2 Види міжнародної кредитної співпраці……………….……........ 12.3 Міжнародні та регіональні валютно-кредитні установи……….	140 144 146
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ	168

ТЕМА 1. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

Еволюція форм грошей

Гроші існують так давно, як і людська цивілізація. Упродовж усього часу свого існування гроші постійно змінювалися, і сучасний їх вигляд ─ це не остаточна стадія їхнього розвитку.

В економічній літературі розглядаються дві концепції щодо походження грошей.

Гроші не були вигадані людством і не є продуктом творення держави, а з’явилися в результаті еволюційного розвитку товарного виробництва й обміну. Тому гроші не можна вольовим способом відмінити там, де для їх існування є об’єктивні передумови, і не можна запровадити там, де таких передумов немає. Але держави активно впливають на форму грошей, щоб надати їм тих ознак, які роблять гроші найбільш адекватними потребам ринку.

Еволюційна концепція

Гроші виникли в результаті еволюційного процесу, який привів до того, що деякі предмети виокремилися із загальної маси і набули нової для себе, особливої риси. Особливість ─ на ці предмети охоче обмінювалися всі інші предмети.

Процес еволюції грошей ─ це розвиток форм мінової вартості.

Виділяють чотири форми мінової вартості:

1) проста, або випадкова, форма вартості (вівця = = сокира);

2) загальна форма вартості ─ надання найвищої споживчої вартості окремим продуктам (сіль, хутра, слонова кістка, метали), які завжди можна легко обміняти на необхідне в момент обміну благо.

Стихійне закріплення за одним із товарів ролі загального еквівалента означало, власне, появу грошей у найпростішому вигляді. Вони вже могли виконувати базові грошові функції ─ засобу вимірювання вартості та засобу обігу;

3) металеві гроші (мідні, золоті та срібні монети);

4) паперові та кредитні гроші (білонні монети, банкноти, банківські білети тощо).

Раціоналістична концепція

Починаючи з Аристотеля і до XVІІІ ст. у теорії грошей досить поширеною була думка, що гроші виникли як наслідок угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави для полегшення обміну товарів.

Аристотель писав: «Гроші стали грошима (nomista) не через свою внутрішню природу, а через закон (nomos), і нам під силу змінити це положення, зробивши гроші непотрібними».

Науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками політичної економії Адамом Смітом, Давидом Рікардо, Карлом Марксом, довів безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їх найпростіших проявах виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні державна влада просто не могли відігравати істотної ролі у формуванні економічних відносин, тим більше конституювати таку складну їх форму, як гроші.

Класифікація форм грошей

Товарні гроші

Обмін за допомогою грошей має істотні переваги перед бартером (натуральним обміном): здешевлює, прискорює, краще гарантує здійснення обмінних операцій, розширює можливості вибору, знімає часові і територіальні обмеження, створює умови для суспільного контролю і впливу на процеси обміну; все це сприяє прискоренню суспільного відтворення.

Випадкова форма вартості функціонує як бартерна економіка, тобто коли не існує загальноприйнятого засобу обміну ─ грошового товару, або грошей (тобто, не існує такого предмета-товару, на який охоче обмінювались би якщо не всі, то переважна більшість товарів) ─ і товари обмінюють безпосередньо один на інший, причому кількість товарів, що обмінюються в кожному випадку обміну, інша, тобто загальноприйнята пропорція обміну товарів відсутня. Щоб у бартерній економіці обмін відбувся, необхідно мати взаємний збіг бажань, тобто і продавець, і покупець, повинні хотіти того, що може запропонувати протилежна сторона. Така торгівля вимагає великих затрат часу і ресурсів на пошук інших людей, чиї бажання щодо укладання бартерної угоди збігалися б з їхніми.

Загальна форма вартості

У ході історично-еволюцйного розвитку об’єктивно виникає група товарів на які завжди можна легко обміняти інші товари:

1) предмети першої необхідності (худоба, сіль, зерно);

2) предмети розкоші (хутро, перли, прикраси як товари, що довго зберігалися і мали високу вартість).

Характерні риси товарних грошей:

- функціонували поштучно;

- не підлягали поділу;

- виступали у своєму природному вигляді.

Необхідність переходу до наступної форми грошей:

- потреба однорідності грошей;

- потреба економічної подільності грошей;

- здатність грошей тривалий час зберігати свою вартість;

- здатність легко змінювати зовнішній вигляд;

- потреба високої портативності.

Металеві гроші

Загальна форма вартості:

1) шматки металу (залізо, мідь, бронза, срібло, золото);

2) дорогоцінні монети (мідні, срібні, золоті).

Характерні риси грошей у вигляді дорогоцінних монет:

- монети у вигляді простих зливків металу з купецькою печаткою;

- монети певної форми (квадратні, овальні, круглі) з печаткою держави, рельєфним малюнком та «зубіюванням» країв.

Необхідність переходу до наступної форми грошей ─ вимога економічності.

3) білонні монети ─ розмінні монети, виготовлені зі сплаву недорогоцінних металів низької вартості.

Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку від звичайних товарів широкого вжитку до сучасних електронних грошей. Кожна зміна форми грошей зумовлювалася більш високим рівнем розвитку суспільних відносин та істотним ускладненням вимог ринку до грошового еквівалента. Переломним моментом у розвитку форм грошей стала демонетизація золота, внаслідок якої закінчилася епоха повноцінних грошей і розпочалася епоха неповноцінних грошей. На сьогодні неповноцінні гроші повністю взяли на себе й успішно виконують більшість грошових функцій, насамперед засобу обігу, засобу платежу і міри вартості. Водночас є підстави стверджувати, що цього не сталося з функцією засобу нагромадження вартості і її частково продовжує виконувати золото.

Характерні риси грошей у вигляді білонних монет:

- менша вартість таких грошей порівняно з дорогоцінними монетами;

- такі гроші не мають власної вартості і є неповноцінними.

На цьому етапі відбувається демонетизація золота ─ перехід від повноцінних до неповноцінних грошей.

Повноцінні гроші ─ гроші, в яких номінальна вартість відповідає peальній вартості, тобто вартості матеріалу, з якого вони зроблені (срібні та золоті монети).

Неповноцінні гроші ─ гроші, які набувають своєї вартості безпосередньо в обігу. При цьому вона ─ вартість ─ може бути відмінною від вартості того матеріалу, з якого вони виготовлені (банкноти, білонні монети, депозитні та електронні гроші). Сьогодні всі країни світу користуються тільки неповноцінними грошима.

Змішані форми грошей ─ гроші, якими користувалися в період переходу від повноцінних до неповноцінних грошей.

У той час в одних країнах використовували повноцінні гроші, в інших ─ неповноцінні (паперові). Крім того, в одних і тих самих країнах одночасно з повноцінними грошима нерідко використовувалися неповноцінні (білонні монети, а також паперові гроші (банкноти)).

Необхідність переходу від повноцінних до неповноцінних форм грошей:

- вимога економічності (зношуваність золотих монет і втрата ними своєї вартості в процесі обігу);

- обмеженість золотих запасів для витрачання золота на виготовлення монет;

- необхідність скорочення витрат на виготовлення грошей для мінімізації суспільних витрат обігу, які постійно зростали в міру розширення масштабів виробництва та обігу і спричиненого цим збільшення маси грошей;

- вартість грошей за умови активного втручання держави в економічне життя суспільства повинна була стати більш гнучкою, більш податливою до державних регулятивних заходів.

Валюта

Валюта ─ законодавчо визначена грошова одиниця певної країни.

Унікальність валюти ─ вона не має еволюційного походження від товарних відносин і економічних теорій, а визначається державним актом. На вищому рівні розвитку суспільних відносин суспільство делегувало функцію визначення форм грошей державі (інколи перша особа країни самостійно узурпує дану функцію), і вже держава почала визначати форми грошей на підставі вольового рішення.

Характеристика валюти:

- є обов'язковою до прийняття в оплату за товари і послуги на всій території країни;

- перебуває в обігу у вигляді безстрокових пред'явницьких паперів як у готівковому (паперові банкноти, монети), так і в безготівковому вигляді (кошти на рахунках у банках);

- приймається в оплату податків;

- монополія на випуск валюти належить виключно державі.

Валюта України ─ грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет тощо, які перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках у банківських та інших фінансових установах на території України.

Відмінність між «грошима» і «валютою» полягає в тому, що поняття «валюта» є складовим поняття «гроші». Крім валюти, поняття «гроші» включає: товарні гроші, кредитні гроші з обмеженим колом обігу (вексель, чек тощо), електронні гроші (носій ─ пластикова картка).

Необхідність переходу до наступної форми (електронних) грошей обумовлена:

- вимогою економічності;

- необхідністю прискорення грошового обігу відповідно до прискорення темпів товарного обороту;

- необхідністю здешевлення грошових розрахунків.

Електронні гроші - це різновид кредитних грошей, коли переказування грошових сум на рахунки в банках здійснюється автоматично за допомогою комп'ютерних систем за безпосередніми розпорядженнями власників поточних рахунків.

Електронні гроші не мають речового вираження і використовуються для платежів у безготівковій формі. Їх рух здійснюється за рахунками у банках і не виходить за межі банківської системи.

Переваги електронних грошей:

- немає потреби переносити чи перевозити великі маси готівки;

- значна економія витрат на їх виготовлення, збереження, перерахування, перевезення тощо;

- кожний платник має можливість миттєво здійснити платіж, попередньо перевіривши всі його умови і здійснивши відповідні розрахунки, як і в платежах готівкою.

Носієм електронних грошей є пластикова картка ─ іменний грошовий документ, який банк видає власникові поточного рахунка і який дає йому можливість через комп'ютерні мережі оплачувати свої покупки і погасити борги переказом грошей з рахунка без використання готівки.

Позитивні наслідки запровадження пластикових карток в розрахунково-платіжну практику:

- розширення сфери функціонування кредитно-депозитних грошей і залучення до неї масових платежів населення;

- прискорення обігу грошей;

- зручність здійснення платежів для платників;

- зменшення витрат обігу.

У сучасних умовах кредитні гроші стали основною формою грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою, їх частка становить близько 90 % усієї грошової маси в обороті. Успішне функціонування кредитних грошей можливе лише за умови високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб'єкт грошового обороту може вільно покласти свої гроші в банк, взяти їх звідти, швидко перевести в будь-який пункт ринку і коли йому гарантується повне їх збереження.

Як бачимо, виникнення та розвиток грошей ─ тривалий еволюційним процес, зумовлений розвитком товарного виробництва та обміну.

З нього випливає ряд важливих висновків:

- за походженням гроші ─ це за своєю суттю товар, що виокремився стихійно для полегшення обслуговування товарного обміну;

- гроші ─ це специфічний товар, який має властивість обмінюватись на будь-який інший товар;

- гроші постійно змінюють форму свого існування;

- гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або рішенням держави доти, доки існують адекватні грошам суспільні відносини.

Цінність грошей формується безпосередньо в обігу внаслідок обміну певної маси реальних цінностей (товарних або послугових) на певну масу грошей. У результаті такого обміну кожна грошова одиниця стає для її власника носієм цінностей (товарних або послугових). Зміна цінності грошей спричинюється передусім зміною фізичного обсягу реальних благ, що надходять у сферу реалізації, і маси грошей, що обслуговує цю сферу. Перший із цих факторів впливає на цінність грошей прямо пропорційно, а другий обернено пропорційно.

Сутність грошей

Гроші відіграють важливу роль у товарному виробництві й обміні, оскільки це специфічний товар, який має здатність обмінюватися на будь-який інший товар, тобто гроші – це загальний товар-еквівалент.

Гроші як товар мають такі особливості:

1) подвійна цінність грошей:

- як товару;

- як грошей (загальна споживча цінність).

Із часом золоті монети стираються і зменшуються у вазі, але цінність їх як монет при цьому не змінюється.

Гроші мають загальну споживчу цінність, тобто можуть обмінюватися на будь-який інший товар.

Гроші за своєю сутністю є особливим товаром, що має властивості загального еквівалента ─ здатність обмінюватися на будь-який інший товар, загальну споживчу цінність замість специфічної, властивої звичайним товарам, є безпосереднім носієм абстрактної цінності і суспільного багатства.

Вирішується протиріччя між споживчою та міновою цінністю товарів;

2) гроші ─ втілення абстрактної суспільної праці взагалі, суспільне мірило вартості звичайних товарів і вираження системи суспільних відносин, що базуються на грошах як еквіваленті при обміні між виробниками результатами своєї праці;

3) гроші на відміну від інших товарів обслуговують не лише сферу товарного обміну, а й усі сфери економіки, виконують функцію нагромадження вартості, її розподіл, перерозподіл та використання, зокрема, на потреби інвестування.

Гроші як гроші обслуговують обмін товарів (посередники в обміні) використовуються переважно для реалізації наявної споживної цінності, тобто їх цільове призначення обмежується посередництвом в обміні.

Гроші як капітал є носієм «самозростаючої» вартості, використовуються для забезпечення зростання наявної вартості (використовуються як позичковий капітал).

Функції грошей

Функція грошей ─ це певна дія чи «робота» грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення.

Основними функціями грошей є:

1) міра вартості ─ це функція, сутність якої полягає у тому, що гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів у формі ціни.

Двояке призначення цієї функції ─ виражати і вимірювати вартість товарів;

Гроші в сучасній ринковій економіці виконують п'ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості, світових грошей.

2) засіб обігу ─ це функція, в якій гроші є інструментом під час обміну товарів і забезпечують їх (товарів) обіг:

T - Г - T (на відміну від бартерного T - T),

де Т ─ товар; Г ─ гроші.

Процес поділяється на два самостійні акти:

(Т – Г) і (Г – Т).

Завдяки цьому можна затримувати гроші та нагромаджувати вартість (це розширює можливості виробничої сфери); власник грошей може перенести купівлю іншого товару на майбутнє або взагалі використати гроші за іншим призначенням.

Гроші як засіб обігу мають такі риси:

- портативність;

- економічна подільність;

- однорідність маси;

- відносна міцність;

- дешевизна виготовлення;

- здатність швидко відтворювати будь-яку необхідну для їх обігу кількість.

Формула обігу грошей: T ─ Кредит ─ T (продаж товарів у кредит). Завдяки цьому звузилася сфера використання грошей як засобу обігу і поширилася сфера їх використання як засобу платежу, а також з’явилися так звані кредитні гроші;

3) засіб платежу ─ це функція, коли гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

Поява цієї функції обумовлена продажем товару в кредит. Ці гроші відмінні від грошей ─ засобів обігу. Така відмінність пояснюється фактором часу, який відділяє реалізацію товару (в борг) від платежу за рахунок погашення заборгованості.

Вимога до грошей ─ засобу платежу ─ це їх сталість (відбувається коригування ставки процента відповідно до знецінення грошей);

4) засіб нагромадження ─ це функція, коли гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення.

Ця функція розвинулася після функції засобу обігу, коли товаровиробник міг залишити частину виручки собі (його продуктивність праці була вищою за поточні виробничі та споживчі потреби), але раніше функції засобу платежу.

Гроші як засіб нагромадження можуть мати такі форми:

- скарб у вигляді золотих зливків;

- скарб в естетичній формі (предмети розкоші);

- скарб у формі нагромадження вартості. У цьому випадку він є резервом платіжних засобів, який можна спрямувати на розширення виробництва, вкласти в цінні папери, банки тощо і отримати додатковий прибуток.

Напрями використання грошей як засобу нагромадження

У сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу нагромадження вартості поділилася на дві частини:

- там, де нагромадження вартості зумовлюється потребами розширеного відтворення, оборотом капіталу, має конкретно-цільове призначення і є відносно короткочасним; цю функцію гроші виконують у формі знаків вартості;

- там, де нагромаджується абсолютне багатство, необхідне за межами усталеного процесу суспільного відтворення; воно має форму скарбу й обслуговується справжніми грошима - золотом;

5) світові гроші ─ гроші, що обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті та забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами:

- долар США;

- ЄВРО.

Гроші на світовому ринку виконують функції загального платіжного засобу, загального засобу обігу та засобу перенесення багатства з однієї країни до іншої. Отже, світовим грошам притаманні всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.

Якщо світові гроші використовують для погашення боргів, пов'язаних із зовнішньою торгівлею, банківськими та фінансовими позичками тощо, то вони виконують функцію засобу платежу. Коли витрачають для негайної купівлі товарів чи послуг і замість їх певної суми, яку вивозять (пересилають), в країну ввозять еквівалентну товарну вартість, вони виконують функцію купівельного засобу. Якщо світові гроші переміщаються з однієї країни до іншої без зустрічного переміщення товарного еквівалента чи погашення боргу, то вони забезпечують перенесення багатства.

Структура грошової маси

Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей.

Грошова маса є ключовим індикатором грошового обороту, а регулювання її обсягу – вирішальний спосіб досягнення цілей грошово-кредитної політики.

Грошова маса ─ це сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент.

Суб’єкти грошового обороту: приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, державні установи тощо, які мають у своєму розпорядженні готівкові гроші чи вклади на різних рахунках у комерційних банках.

Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а зважаючи на практику її регулювання ─ динаміка руху обсягу та структури.

Структура грошової маси. Виділяється кілька елементів грошової маси, комбінацією яких можна визначати різні за складом і обсягом показники грошової маси, що називаються грошовими агрегатами.

Грошовий агрегат - це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності.

Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці окремих країн, не однакова. Так, у США застосовуються чотири агрегати для визначення маси грошей, в Англії ─ п'ять, у Німеччині – три.

У статистичній практиці України для цілей аналізу і регулювання визначаються і використовуються чотири грошові агрегати: M0, МІ, M2,M3.

M0 ─ гроші поза банками (готівка). Відображає масу національної готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.

М1 містить М0 + кошти на поточних рахунках у національній валюті (розрахунковий та чековий депозити, які не передбачають нарахування процентів або незначні проценти на залишки на рахунках, депозити «до запитання»). Іншими словами: М1 містить М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків. В офіційній статистиці НБУ ці вклади називаються переказними коштами у національній валюті.

Вимірювання грошової маси (М) здійснюється з двох боків: 1) з боку центрального банку як емісійного центру країни (відповідний показник грошової маси називається грошовою базою); 2) з боку економічних суб'єктів - власників наявних в обороті запасів грошей (відповідні показники грошової маси (М) називаються грошовими агрегатами)

М2 ─ М1 + кошти на строкових депозитах включно з іменними депозитними сертифікатами банків та валютні кошти, які на першу вимогу можуть бути обміняні на готівку.

M3 ─ М2 + кошти за трастовими операціями банків та цінні папери «майже гроші» (їх не можна використовувати як гроші в поточних розрахункових операціях, але в разі потреби можна перетворити в гроші). M3 ─ сукупна пропозиція грошей у країні.

Грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількісно, але й якісно.

Агрегат M1 виражає масу грошей, яка знаходиться безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу ma платежу. Вона найтісніше пов'язана з товарною масою, що проходить процес обміну і безпосередньо впливає на ринкову кон'юнктуру. Саме тому цей агрегат повинен бути об'єктом найактивнішого регулювання.

У грошових агрегатах M2, M3 враховано нагромадження грошей у різних формах. Ці гроші тимчасово вийшли з обігу, виконуючи функцію нагромадження вартості. Залежно від строків та форми цих нагромаджень їх відносять до різних грошових агрегатів.

Обсяг грошової маси в кожному агрегаті визначається різними факторами.

Так, обсяг агрегату M1 передусім залежить від:

- обсягу товарообороту;

- швидкості обігу грошей.

Обсяги інших агрегатів - M2, M3 ─ визначаються:

- обсягом товарообороту;

- швидкістю обігу грошей;

- розвитком кредитних відносин;

- рівнем капіталізації грошових доходів суб'єктів обігу тощо.

Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.

Грошова база вміщує запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів банківських установ на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.

Величину грошової бази Г можна визначити за формулою

, (3.1)

де ─ сума готівки, що перебуває поза банками;

─ сума готівки в касах банків;

─ сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

Безготівковий елемент грошової бази відрізняється і якісно, і кількісно від безготівкового елемента грошових агрегатів Ml, M2, МЗ. Він являє собою суму зобов'язань центрального банку перед комерційними. А безготівкові елементи грошових агрегатів ─ це зобов'язання банківських установ перед своїми клієнтами. Вони формуються комерційними банками як за рахунок коштів, одержаних від центрального банку, так і за рахунок створення грошей самими комерційними банками в процесі кредитної діяльності через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

Тема 4. ГРОШОВИЙ РИНОК

Попит на гроші

Попит на гроші - це запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб’єкти на певний момент.

Якщо такий запас грошей розглядати як елемент багатства, яким володіють економічні суб'єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів (багатства) у ліквідній формі. Якщо власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки. Такий (портфельний) підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж. М. Кейнсом, який назвав своє трактування попиту на гроші теорією переваги ліквідності.

Мотиви та види попиту на гроші:

- трансакційний мотив ─ створення запасу купівельних і платіжних засобів, достатнього для задоволення поточних потреб економічних суб’єктів у товарах та послугах (попит на поточний запас платіжних засобів);

- спекулятивний мотив ─ накопичення грошей як капіталу, як форми багатства, що спроможна давати власникові дохід у вигляді процента

Механізм грошового ринку має істотні відмінності від механізму звичайного товарного ринку: продаж грошей виступає у формі надання позичок чи купівлі особливих фінансових інструментів; купівля грошей ─ у формі одержання позичок чи продажу таких фінансових інструментів; попит на гроші ─ у формі бажання економічних суб’єктів мати у своєму розпорядженні певну масу грошей на визначену дату; пропозиція грошей ─ у формі запасу грошей, який економічні суб'єкти готові передати у тимчасове користування; ціна грошей ─ у формі процента.

- (попит на постійний запас грошей як форми багатства і додаткового джерела доходів для їх власника);

- мотив завбачливості ─ попит на тривалий запас грошей для здійснення майбутніх платежів та отримання доходів у майбутньому.

Тема 5. ГРОШОВІ СИСТЕМИ

Причини інфляції витрат:

- збільшення номінальної заробітної плати;

- підвищення цін на сировину;

- підвищення рівня оподаткування.

Монетарна інфляція ─ знецінення грошової одиниці обумовлені надмірною пропозицією грошей, завдяки чому збільшуються грошові доходи і платоспроможний попит.

Причини монетарної інфляції:

- державна грошово-кредитна політика спрямована на досягнення таких цілей, як забезпечення високої зайнятості та економічного зростання. У результаті відбувається зростання пропозиції грошей та їх маси в обороті, що спричинює підвищення попиту і цін на товарних ринках, тобто інфляцію;

- монетизація бюджетного дефіциту за рахунок емісії грошей.

Багатофакторна інфляція ─ інфляція, зумовлена декількома причинами одночасно (наприклад, зростання попиту поряд із надмірною пропозицією грошей і підвищенням цін з боку суб’єктів господарювання).

Причини інфляції:

─ зовнішні:

- зростання цін на світовому ринку;

- скорочення надходжень від експорту;

- від’ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу;

- структурні світові кризи, пов’язані зі зменшенням природних ресурсів;

- війни;

- зростання зовнішнього боргу;

─ внутрішні :

- надмірна емісія грошей;

- криза державних фінансів;

- монопольне положення великих підприємств (необґрунтоване підвищення цін на товари та послуги);

- необґрунтоване підвищення заробітної плати без урахування зростання її продуктивності;

- надмірні військові витрати;

- деформація економіки;

- активізація «тіньової» економіки.

Наслідки інфляції:

─ соціальні:

- зменшення доходів у верств населення, що живуть за рахунок бюджетних коштів (педагоги, медики, держслужбовці та ін.);

- зменшення доходів у пенсіонерів;

- зменшення доходів у осіб, що живуть за рахунок виплат з соціального страхування (інваліди);

- знецінення заощаджень;

- зниження життєвого рівня населення із фіксованими доходами;

- невпевненість працівників щодо працевлаштування;

- невпевненість підприємців щодо перспектив свого економічного становища;

- скорочення платоспроможного попиту населення;

- загострення соціальних суперечностей у суспільстві;

─ економічні:

- скорочення обсягів виробництва товарів та послуг, посилення диспропорційності розвитку економіки;

- зниження обсягів інвестицій, скорочення нових капіталовкладень, спад науково-технічного прогресу;

- розбалансування банківської системи (зменшення обсягів депозитів та подорожчання банківських позичок);

- скорочення обсягів міжгосподарського кредитування;

- поширення бартерних операцій;

- девальвація національної валюти;

- зменшення реальної вартості державних доходів;

- здійснення неконтрольованої емісії грошей;

- дезорганізація зовнішньоекономічних зв’язків, стримання впливу іноземного капіталу, погіршання платіжного балансу країни.

Макроекономічні наслідки нерегульованої інфляції:

1) довільний перерозподіл доходів (за умови, що обсяг продукції постійний). Збитки отримують: одержувачі фіксованого доходу, кредитори, власники заощаджень. Вигоду можуть отримати: одержувачі плаваючого доходу, дебітори, власники нерухомості та інші особи;

2) відсутність заощаджень;

3) збільшення навантаження на платників податків;

4) ціни не відіграють регулювальної ролі;

5) гроші не є вимірниками економічних процесів.

Рік

Темп зростання

роздрібних цін, %

Темп зростання маси

грошей (М3), %

Відношення (2/3), %

1991

1992

1993

1994

1995

1996

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

(січень-серпень)

390,0

2100

10256,0

501,0

282,0

140,0

106,0

99,4

108,2

112,3

110,3

111,6

116,6

122,3

112,3

109,1

104,6

99,8

99,4

240,0

1100,0

1930,0

700,0

213,0

135,0

142,0

141,8

146,5

132,36

154,27

134,52

151,75

130,18

94,5

122,8

114,2

118,0

109,0

162,5

191,0

531,0

71,6

132,4

103,5

74,7

70,09

73,86

84,84

71,50

82,96

76,84

93,94

99,4

99,83

99,5

99,73

99,70

Джерело: Статистичний бюлетень НБУ. — 2009. — № 2.

Уже в 1991 р. Україну охопила глибока інфляція, з якої вона виходила більш як 10 років. Інфляційний процес в Україні можна розділити на два основні етапи та пояснити групами основних причин.

Відкритий вибух інфляції відбувся в січні 1992 року, коли були «відпущені» всі ціни. З цього моменту інфляційний процес став швидко розвиватися. З наведених даних (див. табл. 5.1) видно, що в 1992–1993 рр. інфляція в Україні досягла гіпервисокого рівня (2100,00 та 10256,00% відповідно), що є найбільш вражаючою особливістю інфляційного процесу в Україні. Внаслідок лібералізації цін, надмірних заощаджень та інфляційних очікувань з боку всіх суб’єктів господарювання у 1991–1992 рр. зростання платоспроможного попиту не задовольнялось пропозицією товарів і послуг на ринку (ціни зростали значно швидше, ніж зростала грошова маса: 162,5; 191,0; 531,0%; див. табл. 5.1). Висока інфляція, поєднавшись із безпрецедентним падінням обсягу національного виробництва, означала гіперстагфляцію, яка стала найвідмітнішою рисою вітчизняної економіки в 1992–1995 рр.

Уже в 1994 р. темп інфляції знизився порівняно 1993 р. у 20,4 разу (10256,0% 501% ...) через здійснення урядом декількох спроб обмежити емісію грошей, щоб стримати інфляцію (уперше за чотири роки темп зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей (71,6% 132,4% 103,5%...). Проте ці спроби були невдалі. У 1994 р. уряд намагався застосувати адміністративні методи для обмеження темпів зростання цін: уповільнення зростання зарплати, фіксація цін на значну кількість товарів, валютне регулювання тощо.

Така політика пригасила темпи зростання цін, але спричинила катастрофічне падіння обсягу виробництва в уже лібералізованій економіці. Нарощування маси грошей (М₃): (1994 р. — 700,0% 1995 р. — 213,0% 1996 р. — 135,0%) в економіці відбувалось на тлі критичного обвалу національного виробництва (ВВП) (1994 р. — 77,1% 1995 р. — 87,8% 1996 р. — 90%), що є абсолютним порушенням закону грошового обігу, порушенням закону рівноваги І. Фішера: МV = PQ (ВВП), де маса грошей (М) повинна бути прямо пропорційною вартості товарів і послуг, які виробляються в країні [PQ(ВВП)].

Такої високої інфляції не зазнала жодна з країн за мирних умов. Так, у Росії в перші роки перехідного періоду найвищою була інфляція в 1992 р. — 2609,0%, що майже в 4 рази нижча, ніж в Україні в 1993 р. У Білорусі найвища інфляція в цей період була в 1994 р. — 2321%, що в 4,4 разу нижча, ніж в Україні в 1993 р. Серед країн далекого зарубіжжя сучасними «чемпіонами» з інфляції вважаються Аргентина, Перу, Заїр та ін. Проте жодна з них поки що не перевищила «рекорду» України 1993 р. Аргентина найвищу інфляцію мала в 1989 р. — 3389,6%, Перу в 1990 р. — 7481,6%, Заїр у 1992 р. — 3860%.

Продумана політика уряду і НБУ у 1996 — 2005 рр. дала змогу успішно здійснити грошову реформу, що привело до деякої стабілізації цін в Україні (2001–2005 рр.).

У 2006–2008 рр. починається новий виток розвитку інфляційних процесів в Україні. На цю динаміку цін дуже негативно позначився надмірно прискорений перехід Росії до торгівлі енергоносіями за світовими цінами. Внаслідок цього спостерігається нестерпний шок пропозиції, який підірвав енергомістку економіку країни, а також постійні політичні свари, негативне сальдо торгівельного балансу (до 10% ВВП), спекуляції на валютному ринку, надмірні соціальні витрати держави, зростаючий дефіцит державного бюджету та покриття його додатковою емісією грошей, кредитна експансія долара тощо — все це «розхитало» стабільність та довіру до національної грошової одиниці та збільшило інфляційні очікування населення. У вересні 2008 р. почалась економічна криза, яка супроводжується не тільки інфляційними процесами, а й падінням національного виробництва (до 25%), безробіттям (до 3,5% працездатного населення), зростанням валового зовнішнього боргу (на кінець 2008 р. — 101 млрд дол. США — 56% до ВВП), криза неплатежів та банкрутство 10 найбільших банків України тощо.

Мета

o Упорядкування, стабілізація і зміцнення

грошового обігу.

o Надання національній валюті характеру єдиного

законного платіжного засобу.

o Суттєве підвищення купівельної спроможності

грошової одиниці.

o Забезпечення конвертованості національної

валюти.

Причина

Реформи

Наявність

негативних соціально-економічних наслідків інфляції

За глибиною реформа ційних заходів

Конфіскаційні

O Ліміт на обмін банк-

За

нот.

Характером

Замороження депо-

Обміну

зитів.

Припинення валютно-

Р обмінних операцій

- впровадження нової грошової одиниці; -структурні зміни в економіці; - структурні зміни в державних фінансах: банківській і валютній системах Змінюються окремі елементи грошової системи: - масштаб цін; - вид і номінал грошей; - порядок емісії зводяться лише до технічних аспектів; - заміна через обмін купюр дійсного масштабу цін. - дефляція; - деномінація; - девальвація; - ревальвація; - нуліфікація.

Неконфіска- ційні реформи		Реформи паралельного типу

Рис. 6.4. Класифікація грошових реформ

3) проведення спеціальних стабілізаційних заходів з метою отримання інфляції чи подолання її наслідків. Чим би не була викликана необхідність проведення грошової реформи, найголовнішою її метою завжди є стабілізація грошового обороту. Для досягнення цієї мети недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти, а необхідно підготувати відповідні економічні передумови. Без цього гроші і після реформи можуть знецінюватися. Тому успішне проведення грошової реформи потребує відповідної підготовки: нагромадження золотовалютних і матеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси в обігу, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку тощо.

Нерідко грошовій реформі передує деномінація грошових знаків, тобто обмін усіх старих знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахуванням у цій пропорції всіх грошових показників: цін, тарифів, заробітної плати, балансової вартості фондів тощо. Згідно зі світовим досвідом грошових реформ, існують такі методи стабілізації валют: нуліфікація, ревальвація (реставрація), девальвація, деномінація.

Нуліфікація — оголошення державою знецінених паперових грошових знаків недійсними. Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли вже недоцільний будь-який обмін їх на нові гроші і в такій крайній формі трапляється рідко. Зокрема, в кінці XVIII ст. у Франції були оголошені недійсними повністю знецінені асигнації і їх було вилучено з обігу без будь-якого відшкодування.

Частіше знецінені гроші вилучаються з обігу шляхом обміну на нові знаки в надзвичайно низькій пропорції, так що плата за них має суто символічне значення. Так, в СРСР у 1922–1923 рр. 1 крб. новими знаками обмінювався на 1 млн крб. старими, в 1924 р. у Німеччині 1 нова рейхсмарка — на 1 трлн старих марок, у 1944 р. в Греції — 50 млрд. старих драхм на 1 нову. У всіх цих випадках по суті проводилася нуліфікація знецінених грошей, хоча за формою вона нагадувала девальвацію.

Необхідність кредиту

Причиною виникнення кредиту була необхідність одного товаровиробника продати свій товар, а покупця ─ купити його, коли він ще не отримав гроші за свій товар. Проте з розвитком суспільного відтворення з’явилося чимало інших чинників, що зумовлюють необхідність кредиту: поява вільних коштів в одних суб'єктів господарювання і виникнення потреби в них у інших; коливання потреб у коштах і джерелах їх формування, які виникають у юридичних і фізичних осіб та держави; надання в тимчасове користування коштів під майбутні, віддалені в часі, доходи.

Необхідність кредиту у сфері обігу ─ кредит полегшує реалізацію товарів.

Кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функції міри вартості і засобу обігу, почали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є розрив у часі між передачею товару і грошей із рук у руки.

Необхідність кредиту у сфері виробництва обумовлюється:

─ коливанням потреб в оборотному капіталі;

─ коливанням потреб в основному капіталі;

─ потребами в капіталі для створення нового виробництва чи започаткування підприємницької діяльності.

Необхідність кредиту у сфері споживання обумовлюється коливанням потреб у капіталі, коли потреби фізичних, юридичних осіб або держави перевищують їхні доходи.

Специфічні передумови появи кредиту:

1) необхідність акумуляції тимчасово вільної вартості для надання її в позичку;

Кредит є вартісною категорією і з цього погляду має багато спільного з іншими економічними категоріями ─ грошима, фінансами, торгівлею, капіталом тощо. Разом з тим це самостійна категорія, яка має свої функції і особливе призначення в економічному житті суспільства.

2) довіра, гарантії повернення кредиту;

3) збіг економічних інтересів кредитора і позичальника: встановлення основних параметрів кредитної угоди (розмір і термін позички, величина позичкового процента та порядок його сплати тощо), вигідних для обох сторін;

Кредит ─ явище руху, який здійснюється у різних напрямах і на різних рівнях. Рух кредиту у зв’язку з його участю у відтворювальному процесі проходить п’ять етапів: - формування вільної вартості; - розміщення вільної вартості в позички; - використання позиченої вартості на потреби позичальника; - вивільнення позиченої вартості з обороту позичальника; - повернення вивільненої вартості кредитору і сплата процентів.

4) наявність матеріальної відповідальності учасників кредитних відносин за виконання взятих на себе зобов’язань (учасники мають бути юридично самостійними особами, а фізичні особи мають бути дієздатними);

5) отримування позичальником регулярних доходів, за рахунок яких він зможе погасити кредит.

Суб'єкти кредиту ─ це кредитори і позичальники.

Кредитори ─ це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб’єктам. Особливе місце серед кредиторів займають комерційні банки. Вони спочатку мобілізують кошти в інших суб’єктів, зокрема, і на засадах позичання, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам. Тому банки можна розглядати як колективних кредиторів.

Позичальники ─ це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Позичальник не є власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником.

Особливу роль серед позичальників відіграють комерційні банки. Вони є не тільки колективними кредиторами, а й колективними позичальниками: позичають гроші одночасно у великої кількості кредиторів та у великих обсягах.

Об'єкт кредиту ─ вартість, яку передає в позичку один суб'єкт іншому ─ позичковий капітал. Іншими словами, кредит - це форма руху позичкового капіталу.

Функції та види кредиту

Кредит як економічна категорія має не тільки внутрішню сутність, а й активно взаємодіє із зовнішнім середовищем, з іншими (не кредитними) процесами в економіці і соціальній сфері та помітно впливає на них.

Функції кредиту

1) Перерозподільна функція ─ обмінювання ресурсами між окремими суб’єктами, секторами економіки на засадах повернення.

Матеріальні та грошові ресурси, які вже було розподілено і передано у власність економічним суб'єктам через кредит, перерозподіляють і надають у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності.

Значення перерозподілу:

- кошти, вивільнені в одних ланках процесу відтворення, спрямовують в інші ланки, що прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню виробництва;

- вільні кошти через кредит спрямовують у ті ланки суспільного виробництва, на продукцію яких передбачають зростання попиту, а отже, одержання більших прибутків.

2)Грошова (емісійна) функція. Завдяки збільшенню маси комерційних векселів та маси банківських депозитів, завдяки прискоренню грошово-кредитного мультиплікатора, розширенню рефінансування банківських установ Центральним банком кредитний механізм дає можливість гнучко розширювати масу платіжних засобів у обороті, коли потреба в них зростає. За умови скорочення потреб обороту всі ці елементи маси платіжних засобів можна зменшити.

3) Контрольно-стимулююча функція. У процесі кредитного перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль за діяльністю позичальника. Контрольно-стимулюючий вплив відчуває на собі також і кредитор. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, накопичення вільних ресурсів, більш економнішого їх витрачання, підвищення своєї кваліфікації щодо розміщення вільних ресурсів тощо.

При цьому стимулююча складова цієї функції переважає над контрольною.

У багатьох випадках суб'єкти кредиту не мають можливості здійснювати формальний контроль за своїми контрагентами:

- позичальник не може контролювати діяльність банку;

- у державному кредиті кредитор (населення, комерційні банки) позбавлені можливості контролювати свого боржника ─ державу.

4) Функція капіталізації вільних грошових доходів ─ трансформація грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, тобто в позичковий капітал, що приносить дохід.

Класифікація кредиту залежно від ознак:

1) за видами: залежно від суб’єктів кредитних відносин ─ кредиторів (хто надає кредит):

- банківський кредит (банки);

- небанківські фінансово-кредитні установи;

- державний кредит (держава);

- міжгосподарський (комерційний) кредит (підприємства);

- міжнародні фінансові інститути;

- особистий (приватний) кредит (фізичні особи);

2) за напрямком використання: залежно від спрямування позиченої вартості:

- виробничий кредит, який використовують для формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва й торгівлі, тобто з виробничою метою;

- кредит на поповнення обігових коштів;

- споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей;

3) залежно від терміну кредитування:

- короткострокові (до одного року);

- середньострокові (до п'яти років);

- довгострокові (понад п'ять років) кредити;

4) залежно від галузевої спрямованості:

- кредити для промисловості;

- кредити для сільського господарства;

- кредити для торгівлі;

- кредити для будівництва, особливо для житлового будівництва тощо;

5) за формами надання кредиту:

- грошова;

- товарна;

6) за порядком (способом) надання:

- прямий (надається без посередників);

- непрямий (опосередкований);

7) за умов надання позичок:

- забезпечений матеріальними цінностями;

- незабезпечений (бланковий);

8) залежно від фактичних організаційно-правових ознак повернення позичок:

- строковий і прострочений, пролонгований;

- реальний, сумнівний, безнадійний.

Банківський кредит

1. Залежно від забезпечення банківський кредит буває:

- забезпечений ─ під заставу (рухоме і нерухоме майно, рахунки дебіторів, товарно-матеріальні цінності, цінні папери);

- незабезпечений (бланковий).

Розрізняють два види застави:

а) закладене майно залишається у заставника ─ застава;

б) закладене майно передається у володіння заставоутримувача ─ цінні папери (заклад).

2. За термінами погашення:

- до запитання (онкольний);

- короткостроковий;

- довгостроковий.

3. За способом погашення:

- одноразовий платіж;

- у розстрочку.

4. За методом утримання процента:

- у момент надання;

- поетапно, впродовж строку кредитування;

- у момент погашення.

5. За ступенем ризику:

- стандартні;

- з підвищеним ризиком.

6. За схемою надання:

- кредитна лінія;

- револьверні;

- контокорентні;

- овердрафт.

7. За методами надання:

- одноразові;

- перманентні;

- гарантійні.

8. За формою залучення кредитів:

- двосторонні;

- консорціумні (синдикатні);

- паралельні (багатосторонні).

9. За механізмом застосування ставок процентів:

- з фіксованою процентною або обліковою ставкою;

- з плаваючою процентною або обліковою ставкою;

Одноразові кредити ─ рішення про надання яких банк приймає окремо щодо кожного на підставі документів, наданих позичальником.

Перманентні кредити надаються в межах установленого ліміту кредитування шляхом оплати з позичкового рахунку розрахунковими документами позичальника (платіжні доручення, чеки тощо) без узгодження з банком щоразу умов кредитування.

Гарантійні кредити ─ банк бере на себе договірні зобов’язання надати у разі потреби позичку протягом обумовленого періоду у визначеному розмірі. Такі кредити можуть бути обумовлені конкретною датою або настанням певної причини.

Кредитна лінія ─ договір між банком і його клієнтом, за яким банк обіцяє надати клієнту певну суму грошей протягом визначеного терміну. Часто кредитна лінія поновлюється після того, як банк одержує завірений аудитором річний звіт про діяльність компанії та можливість вивчити результати цієї діяльності.

Кредитна лінія буває:

- обумовлена (зв’язана) ─ банк надає фірмі можливість використовувати грошові кошти тільки з певною метою;

- необумовлена ─ фірма може використовувати одержаний кредит з будь-якою метою.

Якщо фінансовий стан фірми не змінюється, то надана їй кредитна лінія пролонгується на фіксований термін. Під час перегляду кредиту уточнюють такі параметри кредиту: розмір кредитної лінії, процентна ставка за кредитом тощо.

Револьверні ─ це кредити, які автоматично поновлюються в межах обумовленого кредитним договором розміру.

Контокорентні кредити ─ банк відкриває клієнту контокорентний рахунок, з якого здійснюються всі платежі клієнта, в тому числі за рахунок кредиту в межах установленого ліміту, та зараховуються всі надходження, у тому числі за рахунок погашення кредиту.

Овердрафт ─ різновид контокоренту. При овердрафті розрахунок ведеться через поточний рахунок підприємства. На час кредитної угоди розпорядником поточного рахунку підприємства-позичальника стає банк.

Кредити до запитання ─ надаються на невизначений строк. Погашаються в міру можливостей позичальника або за першою вимогою банку.

Двосторонній кредит ─ суб’єктами кредитної угоди є банк і позичальник.

Консорціумні (синдикатні) кредити ─ для кредитування клієнта з метою зменшення ризику чи неможливості надання кредиту одним банком створюється банківський консорціум, де один банк виступає у ролі менеджера, який укладає з позичальником кредитну угоду і надає кредит, а також стягує заборгованість і проценти та розподіляє їх між членами синдикату. За виконання таких функцій банк-менеджер отримує від інших учасників консорціумну комісійну винагороду.

Паралельні (багатосторонні) кредити ─ кожний банк на свою частку в загальній сумі кредиту, який надається одному позичальнику на певних узгоджених умовах, укладає з останнім кредитний договір.

Стандартні кредити ─ надаються позичальникам, що раніше своєчасно розраховувалися з банком за позиками і процентами та мають можливість забезпечити погашення кредиту в майбутньому.

Пролонговані кредити ─ продовження строку погашення позики (процентів) через фінансову неспроможність позичальника.

3. Факторинг ─ продаж дебіторської заборгованості спеціалізованому фінансовому інституту, факторинговій компанії.

Види факторингу:

- з правом зворотної вимоги;

- без права зворотної вимоги;

- відкритий факторинг ─ дебіторів інформують про продаж їхніх рахунків і про те, що оплата за цими рахунками тепер повинна спрямовуватись у факторингову компанію;

- прихований факторинг ─ дебіторів не повідомляють про продаж їхньої заборгованості. Клієнти продовжують пересилати кошти фірмі, яка, у свою чергу, переказує їх на користь факторингової компанії.

4. Лізинг ─ це договір, укладений двома сторонами, за умовами якого одна сторона (лізингодавець) надає в користування іншій стороні (лізингоодержувачу) об’єкт лізингу (машини, обладнання тощо) на визначений період і за певну плату.

Фінансовий лізинг ─ форма кредитної угоди, за якою за визначений період часу вносяться конкретні платежі за користування об’єктом лізингу протягом майже всього строку його користування, коли сторони можуть домовитися про можливість придбання об’єкта у власність лізингоодержувачем після закінчення терміну угоди.

Характерні риси фінансового лізингу:

- метою лізингоодержувача є або придбання об’єкта лізингу, або користування ним протягом майже всього його строку служби;

- усі права та обов’язки, що випливають із права економічної власності на об'єкт лізингу, несе лізингоодержувач. Під правом економічної власності розуміють те, що сторона несе усі винагороди та ризики, пов’язані з володінням та користуванням майном (зокрема, ризик випадкового пошкодження або знищення майна);

- лізингоодержувач має намір сплатити повну або майже повну вартість майна протягом строку лізингу, а отже, швидше отримати об’єкт лізингу у власність після закінчення строку лізингу. Право власності може перейти до лізингоодержувача й до закінчення строку лізингу, але не раніше, ніж вартість об’єкта буде виплачена повністю;

- лізингоодержувач самостійно обирає виробника (постачальника) об’єкта лізингу, а потім звертається до лізингодавця за коштами. Це є важливим, оскільки лізингова компанія, що фінансує угоду, не повинна нести відповідальність за якість, технічні характеристики та комплектність об'єкта, навіть якщо вона є його юридичним власником;

- лізингоодержувач має право (а згідно із Законом України «Про лізинг» ─ зобов’язаний) отримати об’єкт лізингу у власність.

Оперативний лізинг (оренда) ─ господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

Характерні риси оперативного лізингу:

- метою лізингоодержувача є користування об'єктом лізингу або задоволення певної потреби протягом короткого періоду часу;

- економічне право власності на майно з усіма відповідними правами та обов'язками належить лізингодавцю;

- тривалість оперативного лізингу є набагато коротшою за строк служби об'єкта;

- лізингоодержувач не має на меті викупити об'єкт лізингу, тому відповідно визначаються лізингові платежі;

- вартість усіх лізингових платежів менша за повну вартість лізингового майна.

Переваги лізингу над банківським кредитуванням:

1) Більш простими є схеми забезпечення, тому що майно, яке передається в лізинг, є водночас і заставою. Оскільки юридичне право власності залишається за лізингодавцем, йому не доведеться змагатися з іншими кредиторами за право володіння цим майном, якщо бізнес лізингоодержувача зазнає невдачі. З тієї ж причини лізингодавці, як правило, менш вибагливі до кредитної історії лізингоодержувача. Це дозволяє новоствореним та малим підприємствам отримувати лізингове фінансування легше, ніж банківські позики.

2) Зручність та менші витрати для виконання угоди. Лізинг можна оформити набагато швидше та простіше, ніж традиційну позику завдяки спрощеним вимогам до застави і процедури контролю. Ці фактори дозволяють уникнути більшості бюрократичних зволікань, часто пов'язаних з видачею банківської позики, та лізингодавцеві вимагати меншу кількість документів. У свою чергу, це допомагає лізингоодержувачеві уникнути витрат, пов'язаних із оформленням застави, документації та заощадити час, необхідний банку для прийняття рішення про видачу позики, особливо коли йдеться про невеликих позичальників.

3) Гнучкість. Платежі за договором лізингу можна сплачувати відповідно до очікуваного грошового потоку лізингоотримувача. Лізингодавці менше займаються питаннями ліквідності, ніж банки, і можуть легше врівноважувати часові рамки своїх активів (лізингових угод) та пасивів (кредитні лінії банків та торгові кредити).

Банки і банківська система

Серед фінансових посередників найважливіше місце посідають банки, тому що:

- через розрахункові операції на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників;

- за своїм функціональним призначенням банки беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон'юнктуру й економічне зростання, а інші посередники такої можливості не мають;

- банки мають можливість надавати економічним суб'єктам широкий асортимент послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих, часто обмежених фінансових операціях.

Комерційний банк ─ кредитно-фінансовий інститут, що спеціалізується на прийманні депозитів, короткостроковому кредитуванні та розрахунковому обслуговуванні клієнтів, а також може займатися посередницькою діяльністю.

Функції банків:

1) Трансформаційна функція ─ змінювання (трансформація) якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки:

- трансформація строків;

- трансформація обсягів;

- трансформація ризиків;

- просторова трансформація.

2) Емісійна функція ─ створення додаткових платіжних засобів і спрямовування їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей або ж вилучання їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей.

Роль банків:

1. Виконуючи свою трансформаційну функцію, комерційні банки впливають на якісні зміни грошової маси; на пришвидшення обороту капіталу в процесі відтворення, сприяють розширенню обсягів і підвищенню ефективності суспільного виробництва.

2. Виконуючи емісійну функцію, комерційні банки впливають на кількісні зміни в грошовій масі (її збільшення чи скорочення); сприяють забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної і платіжної дисципліни в господарстві, удосконаленню та зміцненню грошового обороту.

Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору банківських послуг, зокрема:

а) первинні послуги:

- депозитні послуги (приймати грошові вклади від клієнтів);

- кредитні (позичкові) послуги;

- розрахункові послуги (здійснювати розрахунки між клієнтами);

б) вторинні послуги:

- інвестиційні вкладення;

- портфельне управління;

- трастові, заставні, консалтингові послуги;

- посередництво на фінансових ринках;

- депозитарні операції тощо.

Банк - це:

- фінансовий посередник (макроекономічні підходи), оскільки банк є учасником руху капіталу в процесі суспільного відтворення;

- підприємство, що продукує власний продукт (мікроекономічні підходи), оскільки банк є комерційною структурою, яка пропонує на ринку свої фінансові послуги як вироблений продукт.

Мета діяльності банку ─ це прибуток.

Банківська система ─ це не проста сукупність окремих банків, а свідомо побудована на законодавчій основі їх єдність з чітким визначенням місця, субординації та взаємозв’язків окремих її елементів та ланок. Вона виконує свої специфічні функції і роль в економіці, які хоч і пов’язані з функціями і роллю окремих банків, проте не повторюють їх і не зводяться до них, а мають самостійне значення.

Банківська система ─ це законодавчо визначена, структурована сукупність фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально пов’язані в самостійну економічну структуру.

Станом на кінець вересня 2009 року в Україні 186 банків, у тому числі два банки державні, це ─ Ощадбанк та Укрексімбанк. До банків ─ Родовідбанк, Укргазбанк, банк Київ, Укрпромбанк ─ застосовується механізм націоналізації.

Цілі діяльності банківської системи:

- забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами;

- забезпечення надійності та стабільності функціонування банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперервного обслуговування економіки.

Функції банківської системи:

1) Емісійна ─ банківська система управляє пропозицією грошей — найважливіша функція.

2) Трансформаційна ─ в межах банківської системи потенціал спеціалізованих банків може бути збільшений за рахунок універсальних банків. Наприклад, Ощадбанк України спеціалізується на депозитних операціях, а в межах банківської системи він може запропонувати мобілізовані кошти банкам, що виконують кредитні операції.

3) Стабілізаційна ─ забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку; виконання банківською системою стабілізаційної функції здійснюється через:

- приймання низки законів та інших нормативних актів, що регулюють діяльність банківської системи: від Центрального банку до вузькоспеціалізованих банківських установ;

- створення дієвого механізму державного контролю та нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків.

Заходи щодо забезпечення стабільності банківської діяльності:

- страхування банківських депозитів, насамперед фізичних осіб;

- створення внутрішньобанківських резервів для покривання збитків від кредитних ризиків;

- централізоване встановлення економічних нормативів для тих напрямів банківської діяльності, які найбільше пов'язані з ризиками;

- централізований нагляд і контролювання банківської діяльності;

- централізоване рефінансування банківських установ тощо.

Основні риси банківської системи:

Загальні риси:

а) поєднання однотипних елементів, які підпорядковуються однаковим цілям;

б) динамічність системи (банківська система постійно розвивається);

в) закритість системи.

Банківська система є системою «закритого типу», що проявляється в концентрації уваги її суб'єктів переважно на специфічній діяльності, пов'язаній із грошовою сферою.

Наприклад:

- банкам в Україні заборонено займатися виробничою діяльністю, торгівлею, страховою діяльністю тощо;

- суб'єктам інших систем заборонено займатися суто банківською діяльністю;

г) саморегуляція системи (банківська система також має здатність самоналаштовуватися, саморегулюватися: якщо один із банків збанкрутує, його «нішу» негайно займають інші банки).

Специфічні риси:

- дворівнева побудова (існує також однорівнева побудова банківської системи);

- поглиблене централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому;

- централізований механізм контролювання і регулювання руху банківських резервів;

- наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функціональну взаємодію окремих банків;

- гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності та відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку, який входить у систему.

Тема 9. ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ

Керівні органи:

Правління ЦБ, Голова Правління, Голова ЦБ.

Керівника ЦБ або призначає Президент країни, або обирає вищий законодавчий орган державної влади на різні строки (Німеччина - 8 років, Японія - 5 років, Україна - 5 років).

Функції Центрального банку

Функції Центрального банку можна класифікувати за напрямками його діяльності:

В історичному плані функція емісії готівки, точніше потреба в її централізації і державній монополізації, дала поштовх до надання одному з банків статусу емісійного. Поступово емісійні банки перетворились у центральні банки. Глобалізація грошових ринків привела до тісного співробітництва центральних банків на міждержавному рівні, до їх співпраці з міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями, а також до створення наднаціональних центральних банків.

Регулюючі функції:

- управління сукупним грошовим оборотом;

- регулювання грошово-кредитної сфери;

- регулювання попиту та пропозиції на кредит.

Функції контролю:

- контроль за функціонуваннями банківської системи;

- валютне контролювання.

Обслуговувальні функції:

- організація платіжно-розрахункових відносин банківських установ;

- кредитування банківських установ та уряду;

- виконування ролі «фінансового агента» уряду.

Узагальнюючи вищеперелічені функції, можна сказати , що функціями Центрального банку є:

- емісія національної валюти;

- «банк банків»;

- реалізація банківського регулювання та нагляду;

- виконання ролі банкіра і «фінансового агента» уряду;

- забезпечення формування і реалізації грошово-кредитної політики в країні.

Подамо більш детальну характеристику функцій Центрального банку.

1) ЦБ має монопольне право емісії національної валюти: банкнот і розмінної монети. У межах виконання цієї функції Центральний банк організовує виготовлення грошей; регулює їх обіг; вилучає з обігу фальшиві та зношені гроші; здійснює утилізацію грошей.

2) «Банк банків» ─ касові, розрахункові, кредитні послуги комерційним банкам:

а) комерційні банки зберігають частку своїх резервів у безготівковій формі на рахунках Центрального банку і в разі потреби звертаються до Центрального банку, який видає їм готівку в обмін на їх безготівкові резерви. Надлишки готівки комерційні банки здають до Центрального банку для зарахування на їхні рахунки.

б) Форми розрахункового обслуговування банківських установ:

- централізована система ─ здійснення міжбанківських розрахунків через рахунки банківських установ, відкриті в Центральному банку;

- децентралізована система ─ здійснення міжбанківських розрахунків через кореспондентські рахунки, які комерційні банки відкривають один у одного.

в) Кредитні послуги Центрального банку:

Способи кредитування (рефінансування) банківських установ:

- купівля цінних паперів у банківських установ;

- надання ломбардних (короткострокових) кредитів під заставу державних цінних паперів або векселів.

Механізми надання ломбардних кредитів:

- прямий метод ─ Центральний банк надає кредит безпосередньо банку, який подав кредитну заявку, під фіксовану процентну ставку;

- тендерний (аукціонний) метод ─ банки (потенційні позичальники) ─ подають кредитні заявки Центральному банку з подальшим проведенням кількісного або цінового тендера.

Кількісний тендер ─ комерційні банки зазначають у заявках тільки суму кредиту. Заявки задовольняються за фіксованою процентною ставкою. Якщо попит на кредит з боку банківських установ перевищує пропозицію Центрального банку, то кредитні заявки задовольняються пропорційно.

Ціновий тендер ─ заявка, в якій комерційні банки зазначають не тільки суму кредиту, а й процентну ставку.

Наприклад:

Щотижня Європейський ЦБ проводить кількісний тендер, на якому комерційні банки мають можливість отримати кредит строком на два тижні.

Щомісяця ЄЦБ проводить ціновий тендер, на якому комерційні банки мають можливість отримати кредит строком на три місяці. Усі кредити надаються банкам єврозони через національні центральні банки під заставу цінних паперів.

Значення кредитування Центральним банком банківських установ:

а) Кредитування є інструментом впливу Центрального банку на грошовий обіг і процентні ставки.

Зростання обсягу наданих кредитів зумовлює збільшення грошової бази, пропозиції грошей і відповідно зниження процентних ставок.

Падіння обсягу кредитування призводить до зменшення грошової бази, пропозиції грошей і відповідно до зростання процентних ставок.

б) Кредитування є інструментом підтримання ліквідності банківських установ, забезпечення фінансової безпеки банківської системи та підтримки довіри до неї.

в) Кредитування є засобом регулювання міжбанківських розрахунків і забезпечення безперебійного функціонування платіжної системи.

3) Банківське регулювання та нагляд. Регулювання банківської діяльності

Превентивні заходи ─ це заходи, спрямовані на уникнення можливих негативних наслідків (наприклад, вимоги до розміру активів, капіталу, диверсифікації банківських ризиків тощо).

Протекційні заходи ─ це заходи, спрямовані на вирішення загрозливої для банку ситуації, яка вже існує (рефінансування комерційного банку, створення системи гарантування банківських депозитів тощо).

Банківський нагляд ─ моніторинг процесів у банківській системі на різних стадіях функціонування банків (від моменту створення банків до моменту їх ліквідації), а також застосування до банків певних коригувальних заходів з метою забезпечення фінансової стабільності банків, банківської та платіжної системи грошово-кредитної сфери.

Повноваження Центрального банку як органу банківського регулювання і нагляду:

- видавання та скасовування ліцензій на банківську діяльність;

- установлення норм банківської діяльності;

- отримування звітів від банків;

- проведення інспекційних перевірок тощо.

4) Банкір і фінансовий агент уряду

а) Забезпечення касового виконання державного бюджету - організація надходжень грошових коштів до бюджету (податки, збори, виторг від реалізації державних цінних паперів) і видавання бюджетних коштів.

Наприклад, в окремих країнах кошти державного бюджету зберігають не тільки у Центральному банку, а й у комерційних банках, зокрема, в США кошти, які Казначейство отримує з податкових надходжень, і виторг від продажу державних цінних паперів зберігають на спеціально відкритих урядових рахунках у найбільших комерційних банках (так звані «податкові та позичкові рахунки»);

б) фінансування дефіциту Державного бюджету.

У багатьох розвинених країнах на законодавчому рівні заборонене емісійне кредитування уряду шляхом купівлі Центральним банком державних боргових зобов'язань на первинному ринку, тобто безпосередньо в емітента. Дозволено операції ЦБ з державними цінними паперами на вторинному ринку. У країнах, що розвиваються, Центральний банк бере безпосередню участь у фінансуванні дефіциту бюджету.

5) Формування і реалізація грошово-кредитної політики в країні

Це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення стабільності грошової одиниці, а також забезпечення зайнятості та вирівнювання платіжного балансу.

Наприклад, формування грошово-кредитної політики Національним банком в Україні передбачає:

а) аналіз показників економічного розвитку за попередній рік (обсяги ВВП, промислового виробництва, споживчий попит, платіжний баланс тощо);

б) аналіз грошово-кредитної політики попереднього року (обсяги та динаміка депозитів, кількісна та якісна характеристики грошових агрегатів, кредитна діяльність банківських установ тощо);

в) прогнозування показників економічного розвитку країни на наступний рік (обсяги ВВП, промислового виробництва, споживчий попит, платіжний баланс тощо);

г) визначення цілей і завдань грошово-кредитної політики на наступний рік (валютне регулювання, процентна політика, розвиток фондового ринку, стимулювання інвестиційної діяльності банків тощо).

6) Додаткові функції

Крім цього, ЦБ виконує функції аналізу та прогнозування економічної ситуації у країні на макрорівні, ведення банківської та монетарної статистики, інформування громадськості щодо монетарної політики, представлення інтересів держави у відносинах з центральними банками інших держав, з міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Цікаві питання діяльності центральних банків

Золотовалютні резерви - частина національного багатства країни, що перебуває під контролем органів грошово-кредитного управління та складається з міжнародних резервних активів і призначена для прямого та непрямого регулювання платіжного дисбалансу шляхом проведення валютних інтервенцій та/або інших цілей.

Управління золотовалютними резервами ─ процес зберігання золотовалютних резервів з метою збереження або нарощення їх реальної вартості, підтримання високого рівня ліквідності та доступності до використання органами грошово-кредитного управління.

Цілі, етапи та завдання ефективного управління золотовалютними резервами

Загальними цілями управління золотовалютними резервами є збереження (або нарощення) їх реальної вартості, підтримання золотовалютних резервів у високоліквідній формі, забезпечення узгодженості їх зберігання з іноземними центральними банками.

Іншими словами, одним із завдань управління золотовалютними резервами є забезпечення постійного приросту обсягів золотовалютних резервів.

Ще одним завданням управління золотовалютними резервами є розв’язання питання «ризик ─ ліквідність ─ дохідність», зважаючи на призначення золотовалютних резервів, їх відносний обсяг, поточну кон’юнктуру фінансового ринку та інші фактори.

Аспекти ефективності управління золотовалютними резервами:

- грошово-кредитний ─ вирішення питання щодо доступності золотовалютних резервів для здійснення валютних інтервенцій або інших заходів;

- фінансовий ─ вирішення питання щодо збереження і зростання вартості золотовалютних резервів (забезпечення дохідності золотовалютних резервів).

Зовнішні методи

Регулювальні заходи:

а) грошово-кредитне регулювання (операції на відкритому ринку, політика обов'язкових мінімальних резервів, облікова політика, валютна політика тощо);

б) правове регулювання ─ законодавче закріплення норм і правил банківської діяльності;

в) економічне регулювання ─ нормативні та податкові заходи впливу на банківську діяльність.

Так, законодавчо встановленими нормативами банківської діяльності є:

- вимоги Національного банку України щодо розміру та структури власного капіталу, диверсифікації банківських ризиків (максимальний розмір позики на одного позичальника) тощо;

- критерії (показники) фінансово-стабільного банку, зокрема, співвідношення кредитів і загальних зобов’язань (130%), частка статутного фонду в капіталі банку (80%), співвідношення капіталу та зобов'язань банку (50%), частка міжбанківських кредитів у загальних зобов'язаннях (20%), частка цінних паперів власного боргу в загальних зобов'язаннях (10 %), співвідношення капіталу та активів банку тощо.

Податкові регулювальні заходи ─ це система заходів, спрямованих на втручання держави в діяльність банківських установ як з метою наповнення державного бюджету, так і з метою регулювання їх фінансової стабільності (податкові пільги, тарифи тощо).

Стабілізуючі заходи:

а) адміністративні (реєстрація і ліцензування);

б) звітність банківських установ Національному банку України та оцінювання їхньої діяльності;

в) реорганізація та реструктуризація банківських установ.

Внутрішні методи

Регулюючі заходи:

а) управління активами і пасивами.

Управління пасивами ─ пошук найбільш стабільних джерел залучених ресурсів і розробляння методів їх залучення з урахуванням конкуренції на ринку банківських послуг.

Управління активами ─ заходи щодо досягнення максимальних доходів з одночасним зниженням ризику з метою забезпечення фінансової стійкості комерційного банку.

Політика управління активами і пасивами буває:

- агресивна;

- оборонна;

- помірна.

Стратегія управління пасивами ─ орієнтування банків на дрібних вкладників зі строковими депозитами або на обмежену кількість великих клієнтів;

б) оптимізація ресурсів;

в) диверсифікація діяльності;

г) оптимізація організаційно-функціональної структури банку.
Стабілізуючі заходи:

а) капіталізація банку;

б) формування страхових резервів;

в) ефективність менеджменту та обґрунтування управлінських рішень;

г) підвищення прибутковості тощо.

Види банківських послуг

Існують такі види банківських послуг:

Послуги як кінцевий продукт банківської діяльності слід відрізняти від банківських операцій, що являють собою внутрішньобанківські технологічні процеси, котрі забезпечують виробництво окремих видів послуг. Послуги банків, як і будь-які інші, нерозривно пов’язані з їх виробниками і споживачами (банками та їхніми клієнтами), тобто не можуть існувати відокремлено від них. За характером виробництва банківські послуги поділяються на ресурсні та комісійно-посередницькі. Надання перших з них потребує попереднього накопичення адекватного обсягу грошових ресурсів, а для надання других таке накопичення в більшості випадків не потрібне.

1) розрахунково-касові: відкриття та ведення рахунків у національній та іноземній валютах; розрахункове обслуговування клієнтів; послуги електронних розрахунків; касове виконання державного бюджету;

2) кредитні: міжбанківське кредитування; кредитування під заставу; іпотечне кредитування; довгострокове кредитування; споживче кредитування; факторингові послуги; лізингові послуги;

3) інвестиційні: прямі інвестиції банківських установ; портфельні інвестиції; створення промислово-фінансових груп;

4) операції з цінними паперами: емісія власних цінних паперів; випуск власних платіжних документів (чеки, векселі); операції з короткостроковими цінними паперами (облік векселів); спекулятивні операції з цінними паперами; інвестиційні операції з цінними паперами; посередницькі послуги на ринку цінних паперів (депозитарні, трастові тощо);

5) посередництво на фінансових ринках: видача доручень, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб; купівля-продаж дорогоцінних металів та виробів із них; довірчі (трастові) операції;

6) операції на валютному ринку: купівля-продаж іноземної валюти; операції страхування (хеджування) фінансових ризиків з використанням валютних інструментів;

7) обслуговування зовнішньоекономічної діяльності: виконання всіх видів банківських послуг (розрахунково-касових, кредитних, посередницьких) для підприємств, що спеціалізуються на зовнішньоекономічній діяльності.

У підручнику [8, стор. 641] дано такий висновок. «Послуги, які комерційні банки надають своїм клієнтам, є продуктом банківської діяльності, мають свою вартість і включаються у вартість валового внутрішнього продукту, створеного економічною системою країни. Це дає підстави розглядати банківництво як галузь економіки, яка безпосередньо впливає на обсяг ВВП, а окремі банки ─ це фірми, що займаються продуктивною діяльністю.» Включення вартості банківських послуг у вартість ВВП та «підстави розглядати банківництво як галузь економіки, яка БЕЗПОСЕРЕДНЬО (?!) впливає на обсяг ВВП» ─ це дискусійні питання , але твердження, що «окремі банки ─ це фірми, що займаються продуктивною діяльністю» ─ надто упереджене.

Для прикладу при розгляді видів банківських послуг розглянемо і дамо детальну характеристику такій банківській послузі, як «Іпотечне житлове кредитування».

Валютний ринок

За економічним змістом валютний ринок - це сектор грошового ринку, на якому врівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.

За призначенням і організаційною формою валютний ринок ─ це сукупність інститутів та механізмів, які, взаємодіючи, забезпечують можливість вільно продавати-купувати національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

Об’єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності:

- іноземні для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту;

- національні для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту.

Суб'єкти валютного ринку - фізичні та юридичні особи, резиденти та нерезиденти, а також посередники (банки, брокерські компанії, валютні біржі).

Структура валютного ринку

Залежно від організації торгівлі виділяють ринки:

- біржовий;

- позабіржовий.

За характером операцій виділяють:

- ринок конверсійних операцій (ринок ф'ючерсів, ринок опціонів) ─ обмінні операції, ціна валюти ─ валютний курс;

- ринок депозитно-кредитних операцій ─ залучення (надання) кредитів-депозитів, ціна валюти ─ процент.

За територіальним розміщенням бувають ринки:

- європейський;

- північноамериканський;

- азіатський тощо.

За формою валюти, якою торгують, виокремлюють:

- ринок безготівкових операцій;

- ринок готівки.

Функції валютного ринку:

- забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави;

- створення суб'єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;

- забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;

- формування й урівноваження попиту і пропозиції валюти, регулювання валютного курсу;

- страхування валютних ризиків;

- диверсифікація валютних резервів.

Функції валютного ринку реалізуються через виконання суб'єктами ринку великої кількості валютних операцій.

Валютні операції ─ будь-які платежі, пов'язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку (рис. 11.1).

Рис. 11.1 ─ Класифікація валютних операцій

Операції валютного ринку

На валютному ринку сформувався широкий набір специфічних валютних операцій, використання яких дає можливість суб’єктам ринку вирішувати три групи завдань: - забезпечувати потреби в платіжних засобах для погашення своїх зовнішніх зобов’язань; - забезпечувати страхування своєї діяльності від валютних ризиків; - одержувати додаткові прибутки від спекулятивних операцій. Операції валютного ринку поділяються на поточні (операції "спот") та строкові (операції з форвардними угодами, ф’ючерсами, свопами, валютними опціонами тощо).

Конверсійні операції ─ угоди суб’єктів валютного ринку щодо обміну обумовлених сум грошової одиниці однієї країни на валюту іншої країни за узгодженим курсом на певну дату (операції - FOREX). Бувають:

- поточні, касові («спот»-операції) конверсійні операції;

- строкові, форвардні конверсійні операції.

Касові операції ─ це купівля-продаж валюти за умови постачання її не пізніше другого робочого дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди передбачають постачання валюти в той самий день або наступного робочого дня.

Касові операції дають можливість:

- терміново одержувати валюту для погашення своїх зовнішньоекономічних зобов’язань;

- уникати збитків, спричинених коливаннями валютних курсів: імпортер негайною купівлею інвалюти застраховує себе від можливих збитків унаслідок підвищення її курсу, а експортер негайним продажем інвалюти застраховується від збитків, пов’язаних із падінням її курсу;

- оперативно диверсифікувати свої валютні запаси.

Строкові валютні операції ─ купівля-продаж валютних цінностей з відстрочкою постачання їх на термін, що перевищує два робочі дні. Бувають:

- форвардні;

- ф’ючерсні;

- опціонні та їх похідні строкові валютні операції.

Такі угоди оформлюють за допомогою стандартизованих документів (контрактів), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об'єктом купівлі-продажу на валютних ринках ─ валютні деривативи: форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони.

Такі угоди дають можливість:

- застраховуватися від валютних ризиків;

- одержувати додатковий дохід спекулятивними діями.

Форвардні операції ─ це купівля-продаж валюти між двома суб’єктами з наступним переданням її в обумовлений строк (1, 2, 3, 6, 12 місяців) і за курсом, визначеним у момент укладання контракту. Це зобов'язання двох контрагентів купити-продати певну суму валюти в певний час за курсом, встановленим у момент укладання угоди на валютній біржі.

Опціонні операції ─ це особлива угода, що надає одному з учасників право (але не обов’язок) купити-продати іншому певну суму валюти у встановлений строк і за узгодженим курсом.

Валютний своп ─ це комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно і розраховані на одну валюту.

Валютний арбітраж ─ це комбінація з кількох операцій з купівлі-продажу двох або більше валют за різними курсами з метою одержання додаткового доходу.

Депозитно-кредитні операції ─ це сукупність короткострокових (від 1 дня до 1 року) операцій щодо розміщення вільних грошових залишків або залучення на різні строки під певний процент коштів в іноземних валютах з метою обслуговування поточної ліквідності банків та компаній і отримання прибутку.

Валютне регулювання

Валютне регулювання — це система взаємозв'язаних механізмів державного та ринкового регулювання курсу валюти та руху валютних цінностей на національному та міжнародному рівнях.

У процесі здійснення зовнішньоекономічних операцій одним із ключових параметрів є валютний курс, що відбиває взаємодію національної та світової економік. Правильне його визначення має вирішальне значення для забезпечення еквівалентності обміну, взаємної вигоди у відносинах економічних суб’єктів різних країн. Величина валютного курсу та режим його функціонування впливають на всю систему макро- та мікроекономічних показників країни, на її конкурентні позиції в економіці. Саме тому визначення та регулювання валютного курсу є важливим елементом економічної політики держави.

Державне валютне регулювання ─ сукупність форм та заходів, які запроваджують уповноважені державні органи на національному та міжнародному рівнях для досягнення цілей валютної політики.

Рівні валютного регулювання:

- національний;

- міжнародний.

Типи валютного регулювання:

- ринкове;

- державне.

Методи валютного регулювання:

- адміністративні;

- економічні.

Форми державного валютного регулювання:

1) Прямої дії:

- корекція облікових ставок НБУ (дисконтна політика);

- валютна інтервенція;

- валютні обмеження;

- регулювання режиму валютного курсу.

2) Непрямої дії:

- управління валютними резервами;

- регулювання валютного балансу.

Ринкове валютне регулювання (див. «Типи валютного регулювання») спрямоване на:

- девальвацію національної грошової одиниці ─ дії, спрямовані на зниження обмінних курсів валют країни;

- ревальвацію національної грошової одиниці ─ дії, спрямовані на підвищення курсу національної валюти країни.

Стимулюється імпорт, гальмується експорт і стримується інфляція.

Форми валютного регулювання:

Важливу роль у забезпеченні нормального функціонування валютної системи відіграють централізовані золотовалютні резерви країни. Вони мають подвійне призначення: - забезпечити країні запас ліквідності, достатній для виконання всіма резидентами своїх зовнішньоекономічних зобов’язань, якщо для цього недостатньо їх поточних валютних надходжень; - надати в розпорядження органів монетарного регулювання додатковий інструмент впливу на грошову масу, валютний курс та інші показники для досягнення цілей монетарної і валютної політик.

1. Дисконтна політика ─ змінювання облікової ставки Центрального банку з метою регулювання валютного курсу шляхом впливу на рух короткострокових капіталів.

Підвищення облікової ставки Центральним банком стимулює приплив іноземного капіталу з країн, де рівень облікової ставки нижчий, що створює додатковий попит на національну валюту і стимулює підвищення курсу національної валюти.

Зменшення облікової ставки Центральним банком обумовлює відплив іноземного капіталу в країни з вищими ставками, що приводить до зростання попиту на іноземну валюту і зменшення курсу національної валюти.

2. Валютні інтервенції ─ пряме втручання Центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці.

3. Валютні обмеження ─ система урядових заходів, спрямованих на жорстке контролювання усіх операцій з іноземною валютою і концентрацію валютних резервів у

розпорядженні держави.

Причина запровадження валютних обмежень ─ хронічна нестача іноземної валюти.

Форми валютних обмежень:

- валютна блокада ─ заморожування в банках валютних цінностей іноземних держав та громадян. Валюта, яка знаходиться на блокованих рахунках, може бути використана тільки у даній країні;

- валютні кліринги ─ спосіб розрахунків у зовнішній торгівлі та інших формах економічних відносин між кількома країнами. Розрахунки між контрагентами здійснюються у національній валюті. Це виключає необхідність використання інвалюти, золота, оскільки кліринг передбачає взаємне узгодження платежів та надходжень;

- множинність валютних курсів ─ використання різних курсів для різних товарів, які експортують або імпортують. При торгівлі з країнами на сприятливих умовах це фактично означає субсидування, яке здійснюється через встановлення сприятливих валютних курсів та видачу експортерам дозволу не здавати певну частину валютної виручки.

Офшорні банківські центри

Європа:Лондон, Париж, Швейцарія, Люксембуг, Франкфурт, Брюссель, Амстердам.

Захід: Нью-Йорк (у 1981р. була створена вільна банківська зона – International Banking Facilities ─ у межах якої для операцій з нерезидентами відмінено ряд правил та обмежень), Лос-Анджелес, Торонто, Кайманові остови, Бермудські острови, Барбадос.

Азія: Токіо, Сінгапур, Гонконг тощо.

Характерною рисою офшорного банківського центру Люксембургу (ЄС) є низький рівень оподаткування:

- інвестиційні операції нерезидентів не оподатковуються;

- доходи за облігаціями та дивіденди не оподатковуються;

- відсутній податок на додану вартість, коли укладають угоди із золотом;

- скасовані норми валютного контролю руху капіталів.

Характерні риси офшорного банківського центру в Нью-Йорку (США):

- діє Нью-Йоркська система міжнародних банківських «зон» ─ це надання послуг з відкривання строкових депозитів: строкові депозити іноземних банків, іноземних центральних банків, небанківських установ. Зокрема, строкові депозити небанківських установ мають мінімальний строк (2 робочих дні) і мінімальний розмір (100 тис. дол.);

- доходи банківських послуг не оподатковують податками штатів та місцевих органів влади, але стягується федеральний податок на доходи.

Кайманові острови є лідером банківського офшору на Карибах і п’ятим найбільшим фінансовим центром у світі (після Гонконга, Лондона, Нью-Йорку і Токіо). На кінець 2000 р. тут було зареєстровано 450 банків із 650 країн, при цьому 43 з 50 найбільших банків світу мають своє відділення або філію на Кайманових островах. Згідно з офіційними даними зареєстровані на островах фінансові інститути управляють капіталами обсягом понад 750 млрд.

Страхові компанії, взаємні фонди і, віднедавна, компанії азартних ігор створюються в ОФЦ здебільшого з метою управління ризиками і мінімізації оподаткування, а також через низькі вимоги до резервів і оборотного капіталу.

Наприклад: офшорний сектор Бермудських островів спеціалізується на послугах зі страхування. Бермуди є лідером глобального (внутрішньофірмового) ринку страхування з валовою щорічною премією в $27 млрд і загальними активами в $115 млрд.

Установи

Міжнародні валютно-кредитні організації ─ установи, які створені на базі багатосторонніх угод між державами. Найбільш відомі серед них ─ Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Останній сьогодні є головною установою Групи Світового банку (СБ). Штаб-квартири цих організацій розміщені у Вашингтоні. Названі установи було засновано на ІІІ Міжнародній валютно-фінансовій конференції, яка відбулася у 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США). СРСР та Україна брали участь у конференції, але не ратифікували угоди про МВФ та МБРР і не вступили до складу цих організацій. У 1992 р. членом МВФ прийнято Україну.

Міжнародний валютний фонд було створено з метою регулювання валютних відносин між країнами ─ членами. МВФ відіграє подвійну роль: з одного боку, стежить за виконанням своїми членами визначених правил поведінки в галузі валютно-фінансових відносин, а з іншого ─ надає ресурси для фінансування дефіцитів платіжних балансів тим країнам, які цього потребують.

МВФ ─ міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи ООН. МВФ сприяє міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, підвищенню ступеня їх конвертованості, підтримує рівновагу платіжних балансів країн-членів Фонду, надає короткострокові кредити країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організовує консультативну допомогу з фінансових і валютних питань.

При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Цей порядок називається принципом обумовленості. Як правило, вказані програми охоплюють заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних та валютно-розрахункових відносин. Вони пов'язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу та ін.

Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається встановленою квотою. Розмір такої квоти переглядається з періодичністю у п’ять років та розраховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому господарстві. Стосовно розміру квот визначається «вага» голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Квота України на кінець 1992р. становила 0,7%. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України було визначено у розмірі 911 млн дол. США. Згідно з існуючим положенням з визначеної суми лише 22,7% виплачується у вільно конвертованій валюті (ВКВ), а решта ─ у національній грошовій одиниці.

Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури Світового банку, їй виділено квоту в 10 678 акцій на загальну суму в 1,3 млрд. дол. США. Валютну готівку за членство України в банку на суму 7,9 млн. дол. США внесли Нідерланди, що є країною-опікуном нашої держави у цій банківській структурі.

МВФ надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів пільгового фінансування, управління якими здійснюється окремо. Держави-члени, які користуються загальними ресурсами МВФ, «купують» (позичають) валюту інших держав-членів або СДР в обмін на еквівалентну суму у своїй власній валюті. МВФ стягує плату за такі позики та вимагає, щоб держави-члени в межах визначеного терміну «викупили» свою валюту у МВФ (погасили заборгованість), використовуючи для цього валюту інших держав-членів або СДР. Пільгове фінансування надається у вигляді кредитів під низькі проценти.

Сьогодні більшість розвинених країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, оскільки мають доступ до приватних фінансових ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн-членів зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які ще не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулася переорієнтація МВФ від статусу «міжнародного банкіра» до організації, що сприяє економічному розвитку країн, які потребують підтримки.

У рамках такої еволюції відносини МВФ з Україною.

По-перше, Україна поки що фактично не має доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних джерел. А головне офіційне джерело ─ це МВФ. І навіть можливе фінансування з боку таких країн, як США, Японія, як правило, пов’язане з домовленостями з Фондом.

По-друге, політика Фонду, яка проводиться в Україні і пов’язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні.

Відносини МВФ з Україною будуються відповідно до трьох типів програм.

Програма першого типу є своєрідною підготовчою програмою, відносно простою у своїх вимогах. Виконання такої програми не потребує складного інвестиційного апарату в країні. Це первісна програма ─ програма системної трансформації економіки (Systemic Transformation Fasility ─ STF), реалізація якої дає змогу країні і Фонду співпрацювати.

Наступний крок ─ це досить стандартна програма, яка має назву "стенд-бай" (Stand-by). Це програма короткострокового фінансування; як правило, вона триває від 12 до 13 місяців і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації.

Після реалізації цієї програми країна може укласти з МВФ угоду про програму розширеного фінансування (Extanded Fund Facility - EFF). Вона розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою "стенд-бай". Одночасно значно більше уваги приділяється структурним змінам в економіці, тим елементам, які становлять базу (основу) подальшого економічного зростання.

Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ, є НБУ. Отримання цих ресурсів обумовлено виконанням українською стороною погоджених з МВФ критеріїв ефективності, таких, як рівень чистих міжнародних резервів НБУ, монетарні показники та дефіцит консолідованого бюджету тощо.

Фінансові ресурси МВФ надаються Україні на досить пільгових умовах: строк сплати 3-5 років, початок оплати - через три роки, процентні ставки за кредит - від 5,75% до 6,29%.

Кредити від МВФ використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефіциту платіжного балансу України і покликані пом'якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання країни. Значною мірою завдяки співробітництву з МВФ наша країна спромоглася залучити значні кредитні ресурси Світового банку.

МБРР ─ одна з найбільших і найвпливовіших у світі між народних фінансово-кредитних установ, яка надає довгострокові позики під державні програми тільки урядам і центральним банкам країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ. Основна різниця між МВФ та МБРР полягає в тому, що МВФ більше концентрує свою увагу на питаннях короткострокової фінансової стабільності в країнах, тоді як МБРР зосереджується переважно на середньо- та довгострокових проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн-членів. Якщо з якихось причин МВФ призупиняє свої програми в будь-якій країні, це призводить до припинення програм кредитування з боку МБРР.

Світовий банк являє собою групу споріднених організацій, тому досить часто говорять про групу Світового банку. До неї входять: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) (саме його інколи називають скорочено Світовим банком), Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороння агенція гарантування інвестицій, а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів.

Офіційні цілі членів групи Світового банку ─ зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинених країн до країн, що розвиваються. Зазначимо, що основна різниця між Світовим банком і МВФ полягає в тому, що МВФ більше концентрує свою увагу на питаннях короткострокової фінансової стабільності в країнах, тоді як Світовий банк зосереджується переважно на середньо- та довгострокових (за терміном реалізації) проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн. Ось чому, коли йдеться про фінансову стабілізацію в Україні, це питання насамперед стосується діяльності МВФ. Коли ж мова йде про структурні і галузеві реформи, то тут на перший план серед міжнародних фінансових організацій постає Світовий банк, який концентрує свою увагу на перетвореннях на мікрорівні, на питаннях приватизації, дерегуляції галузевих перетворень, сприяє реформуванню енергетичної галузі, сільського господарства, соціального сектора тощо.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) на початку своєї діяльності був призначений стимулювати приватні інвестиції у західноєвропейських країнах після Другої світової війни.

МБРР надає довгострокові позички країнам-членам та гарантує кредити, які надані цим країнам приватними банками та іншими кредиторами на двосторонній основі. Право брати участь у діяльності банку мають тільки члени МВФ. Право голосу в органах МБРР визначається розміром внеску до його капіталу.

Статутний капітал МБРР формується шляхом підписки держав-членів на його акції. Квоти держав у капіталі банку встановлюються на основі квот у МВФ. Голоси в МБРР, як і в МВФ, розподіляються залежно від розміру внеску. Держава-член має 250 голосів плюс 1 додатковий на кожну придбану нею акцію. Підписка України становить 10 908 акцій (1315,9 млн. дол.), тобто вона має в МБРР 11 158 голосів (0,7% від загальної кількості). Сплачений внесок ─ 79,3 млн. дол.

Діяльність банку зосереджена на двох сферах ─ макроекономічна стабілізація та інституційні зміни. Активніше МБРР діє в інституційній сфері: надає допомогу в здійсненні приватизації, зміні форм власності, впровадженні антимонопольних заходів та ін. Позики надаються на 15-20 років, включаючи п'ятирічний термін відстрочення платежів.

МБРР отримує більшість своїх ресурсів завдяки операціям на світових фінансових ринках. Банк продає бони та інші гарантії заборгованості пенсійним фондам, страховим компаніям, корпораціям, іншим банкам, а також фізичним особам. МБРР бере високу плату за кредити ─ на рівні ринкових умов.

Певна частина кредитів банку надається на розвиток малорентабельних галузей з високим строком окупності витрат, куди приватний капітал не вкладається: інфраструктура, сільське господарство. Але без розвитку цих галузей неможливе економічне будівництво у країнах, що розвиваються.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена як філія МБРР у 1960 р. з метою зберегти вплив розвинених західних держав на країни, що розвиваються. МАР надає безпроцентні кредити на строк до 50 років (з 1986 р. ─ строк надання кредитів скорочено до 40 років для найменш розвинених країн та до 35 років ─ для інших країн «третього світу»). Погашення кредитів починається з 11-го року після початку їх використання. МАР надає кредити урядам та приватним організаціям найбідніших країн, що розвиваються. Право на отримання таких кредитів мають країни з річним доходом на душу населення, що не перевищує 835 дол. США.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була організована у 1959 р. за ініціативи США з метою заохочування розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. МФКнадає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гарантії уряду на строк від 5 до 15 років за умови, що частину акцій компанії-позичальники продають МФК. Рівень процентів відповідає процентам, що існують на міжнародних фінансових ринках. Статутний капітал МФК створено з внесків країн-членів, їх розмір пропорційний частці їх внесків до МБРР. У МФК беруть участь тільки члени МБРР.

Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ) здійснює страхування капіталовкладень від політичного ризику на випадок експропріації, війни, зриву контрактів.

Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК) засновано в 1966р. для сприяння припливу міжнародних інвестицій шляхом створення умов для припинення й урегулювання спорів між урядами та іноземними інвесторами.

Найбільшою філією групи Світового банку є Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Він є основною позиковою організацією. Це найбільша установа, що надає позики на розвиток країнам із середнім рівнем доходів, а також відіграє роль головного каталізатора щодо фінансування з інших джерел.

Позики Світового банку є привабливим джерелом зовнішнього фінансування як дефіциту державного бюджету, так і реформування економіки України. Фінансові умови, на яких Світовий банк надає позики Україні, є вигіднішими, ніж більшість інших зовнішніх джерел запозичення, доступних для України на даний час.

Проекти МБРР в Україні можна поділити на системні та інвестиційні.

Системні проекти призначені для реформування цілих секторів економіки, і гроші за тими траншами спрямовуються безпосередньо в Держбюджет України. А потім вже Мінфін зі свого бюджету повинен передбачити фінансування зазначеної в проекті програми ─ що і є основною метою кредитів МБРР.

За інвестиційними проектами схема надання коштів МБРР дещо інша. Ще в процесі підготовки проекту визначаються пакети закупівель, які необхідні для його впровадження, та джерела фінансування. Потім створена українською стороною робоча група управління проектом (інколи за участю консультантів МБРР) готує тендерну документацію, оскільки всі закупівлі робляться за принципом проведення відкритих міжнародних конкурсних торгів.

Участь у торгах можуть брати всі компанії, які мають достатній міжнародний досвід і виробничі можливості виконати умови конкурсу. Це стосується і місцевих виробників, більше того, їм надається знижка у розмірі 15% контрактної ціни. Тобто якщо український виробник виконує всі умови щодо якості, надійності та своєчасності поставок або послуг, але ціна його конкурсної пропозиції на 15% вища, саме його можуть все одно оголосити переможцем конкурсу. Конкурс проводить українська сторона, і підготовлена нею тендерна документація обов’язково узгоджується з МБРР. Кредитні угоди щодо впровадження інвестиційних проектів укладаються між Україною та МБРР. Міністерство фінансів України призначається представником позичальника. Крім цього, кредитною угодою визначаються частини позики, які будуть передані відповідним субпозичальникам, а також категорії витрат, які можуть бути здійснені в межах проекту. Наступним заходом є підготовка та підписання субкредитних угод між Міністерством фінансів України та субпозичальниками ─ бенефіціарами. Субкредитними угодами визначається сума, яку Міністерство фінансів України кредитує тому чи іншому субпозичальнику, а також установлюються умови та терміни погашення зобов'язань з обслуговування цього боргу перед державним бюджетом.

Кредити Світового банку є достатньо привабливим джерелом зовнішнього фінансування. За класифікацією Світового банку Україна належить до третьої категорії країн (середній рівень доходів). Для таких країн строк погашення кредитів становить 17 років з пільговим періодом 5 років, впродовж яких сплачуються лише проценти. Ставка проценту може бути фіксованою або плаваючою з прив'язкою до ставки ЛІБОР. Проценти за позиками Світового банку, які до цього часу залучені Україною, сплачуються за плаваючою ставкою. З урахуванням загальної маржі Світового банку ставка процентів для України становить близько 6,5% річних.

Регіональні міжнародні кредитно-фінансові інституції мають схожі цілі ─ це розвиток економіки, економічного співробітництва та інтеграції у регіоні. У них однотипний порядок формування пасивів, однакова форма правління, ідентичні об'єкти кредитування ─ переважно інфраструктура, сільське господарство, добувна промисловість. Усі вони видають кредити лише країнам-членам.

До найвідоміших регіональних міжнародних кредитно-фінансових установ передусім відносять Міжамериканський банк розвитку (МаБР), Африканський банк розвитку (АфБР) та Азіатський банк розвитку (АзБР).

Міжамериканський банк розвитку (МаБР) був заснований у 1960 р. як інвестиційна інституція для фінансування країн Латинської Америки. Членами його є 27 країн американського регіону та 17 нерегіональних країн-членів. Більшість голосів у МаБР належить США та іншим західним країнам. Штаб-квартира банку міститься у Вашингтоні. Найвищим органом є рада керівників, в яку кожна країна направляє свого представника.

Ресурси банку формуються із внесків країн-членів та позичених коштів, що мобілізовані на ринках позичкових капіталів. Банк надає кредити урядам та під їх гарантію приватним підприємствам на звичайних і пільгових умовах, а також гарантії за урядовими кредитами. Найбільший обсяг кредитів банк надав країнам "великої трійки" ─ Аргентині, Бразилії та Мексиці. Ці країни займають три перші місця за обсягом паїв, а їх середній дохід на душу населення на 20% вищий від загального показника щодо континенту. Але голосування відбувається відповідно до участі у статутному капіталі. Сума голосів представника кожної країни дорівнює 135 + 1 голос за кожну акцію вартістю 10 тис. дол. Згідно зі статутом рада може приймати рішення лише у тому разі, якщо присутні представники мають не менше 75% загальної суми голосів. США мають у цьому банку понад 25% голосів, тому без їх представника рада взагалі не може приймати рішень. Частка західних держав становить майже 45% суми голосів, що дає їм можливість фактично користуватися правом вето, оскільки за статутом для прийняття важливих рішень необхідно 2/3 мандатів. Тому можна вважати, що МаБР практично перебуває під контролем промислово розвинених країн.

Банк організований у формі акціонерного товариства з капіталом 850 млн. дол. Поряд із акціонерним капіталом він має у своєму розпорядженні групу фондів, що входять до нього. Ці установи перебувають під технічним керівництвом банку.
Кредити, що надає МаБР, поділяються на звичайні та пільгові. Звичайні кредити надають для фінансування рентабельних проектів, тому їх умови більш жорсткі, ніж у пільгових позик. Строк погашення звичайних позик ─ від 7 до 20 років. Джерелом пільгових кредитів є спецфонди, за рахунок яких фінансуються проекти, що є особливо важливими із соціальної точки зору, але нерентабельні або малорентабельні з фінансового погляду. За цими позиками беруться знижені ставки (2-4% річних). Строк погашення позик ─ 15-40 років.

Африканський банк розвитку (АфБР) почав операції 1 липня 1966р., хоча Угоду про його заснування було підписано міністрами фінансів 23 незалежних африканських країн-співзасновників ще у 1963 р. До 1983 р. банк існував виключно як панафриканська організація. Це відрізняло його від аналогічних інституцій інших регіонів, що розвиваються. У 1978 р. на сесії ради керівників АфБР було прийнято рішення про залучення до банку неафриканських країн з метою збільшення статутного капіталу, але за умови, що їм належатиме не більше 1/3 загальної суми статутного капіталу, керівництво залишатиметься в руках регіональних членів, а кредити надаватимуться тільки країнам африканського континенту. Ці умови ставилися з метою збереження африканського характеру банку.

Членами АфБР є 50 незалежних африканських держав і 25 нерегіональних членів. Ресурси АфБР складаються із внесків країн-членів та позичених коштів.

Статутний капітал банку визначений у розрахункових одиницях банку (РОБ), які за курсом еквівалентні СДР. Це дає можливість не перераховувати вартість акцій після чергової зміни курсу долара. Кредити надаються за бажанням боржників у вільно конвертованій або в національній валюті. Вони використовуються на оплату інвалютної вартості проекту та звичайно покривають від 40 до 80% його загальної вартості. Інша частина фінансується урядом, приватними або міжнародними організаціями. АфБР може надавати кредити як урядовим організаціям, так і приватним фірмам країн-членів. При цьому банк не потребує попередніх гарантій уряду країни-позичальника.

Строки погашення та рівень процента залежать від рентабельності проекту, його важливості для розвитку африканської економіки та ін. Строки надання кредитів ─ від 5 до 25 років, у тому числі пільговий період становить від 1 до 6 років. Банк використовує два рівні процентних ставок. Один, вищий ─ за кредитами, що надаються для промислових об'єктів та інших підприємств зі швидкою окупністю. Процентна ставка у цьому разі збігається з ринковою. Інша, нижча, стягується за кредитами на здійснення проектів розвитку сільськогосподарського виробництва, зв'язку, електроенергетики та ін. Крім процентів, банк утримує комісійні: установлену комісію в розмірі 1% річних та комісію 0,75% річних з невикористаної частини позики. Головна проблема банку - нестача фінансових ресурсів. З метою їх поповнення у 1972р. було створено Африканський фонд розвитку (АФР). Незважаючи на те, що частка капіталу АфБР у фонді становить лише 2,8%, йому належить 50% голосів. Голоси між іншими членами розподіляються пропорційно їх частці у капіталі Фонду.

Азіатський банк розвитку (АзБР) розпочав свої операції з 1968 р. після ратифікації Угоди про створення АзБР 15 країнами-співзасновницями. Його членами є країни азіатсько-тихоокеанського регіону, а також США, Канада та 13 західноєвропейських країн. У 1986 р. до членів АзБР вступила КНР. Згідно зі статутом регіональним членам має належати провідне місце у капіталі та у керівництві цією інституцією. Можливість пайовиків впливати на діяльність банку визначається їх участю у статутному капіталі. Згідно зі статутом питома вага будь-якої країни-члена у капіталі банку не повинна перевищувати 0,5% її ВНП.

АзБР так само, як і інші банки розвитку, кредитує лише частину проекту, а в іншій частині надає гарантії за позиками з інших джерел або залучає кредиторів шляхом укладання угоди про співфінансування. Проценти за позиками встановлюються, як правило, на рівні ставок приватних ринків капіталів. Для деяких країн надаються пільги. Строк погашення кредитів від 10 до 30 років, за пільговими ─ до 40 років. Граціонний період триває 2 - 7 років, за пільговими ─ до 10 років. Більшу частку позик (понад 60%) банк надає на розвиток інфраструктури, що створює умови для припливу приватного іноземного капіталу. Найбільший обсяг кредитів АзБР надав п’яти країнам: Індонезії, Південній Кореї, Філіппінам, Пакистану, Таїланду.

Існують також інші регіональні й субрегіональні банки та фонди розвитку.

Найвідоміші з них:

1. Центрально-американський банк економічної інтеграції, Гондурас.

2. Карибський банк розвитку, Барбадос.

3. Андська корпорація розвитку, Венесуела.

4. Ісламський банк розвитку, Саудівська Аравія.

5. Фонд ОПЕК з Міжнародного співробітництва, Австрія.

6. Арабський банк економічного розвитку Африки, Судан.

7. Арабський фонд економічного та соціального розвитку, Кувейт та ін.

У межах Європейського економічного співробітництва діють кілька регіональних міжнародних валютно-кредитних установ ─ Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) та ін.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) було засновано у 1958 р. країнами ─ членами ЄС. Цілями створення Банку проголошувалося довгострокове (20 ─ 25 років) фінансування слабо розвинених регіонів, здійснення спільних проектів країн-учасниць та ін. Банк очолює рада керуючих, до складу якої входять міністри фінансів країн-учасниць та Директорат. Німеччина, Франція, Англія та Італія мають найбільшу питому вагу у статутному капіталі банку, який становить приблизно 15 млрд євро.

ЄІБ може залучати кошти на європейському та міжнародному ринках капіталів за рахунок емісії облігацій. Основні напрями вкладення коштів ─ розвиток енергетики, транспорту, телекомунікацій. Як правило, кошти ЄІБ доповнюють кошти, що вкладені позичальниками у проект. Кредит може покривати не більш 50% вартості проекту.

Країнами Чорноморського басейну (Азербайджаном, Албанією, Болгарією, Вірменією, Грецією, Молдовою, Росією, Румунією, Туреччиною та Україною) засновано Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР) ─ регіональний багатонаціональний банк зі статутним капіталом 1 млрд СДР. Угода про його створення була підписана цими країнами 30 червня 1994р. у м. Тбілісі (Грузія). Відповідно до цієї Угоди ЧБТР мав почати діяльність у 1995 р. Однак через брак коштів у країн-учасниць та політичну нестабільність активні переговори та процес ратифікації угоди країнами-учасницями розпочалися лише у 1996 р. Операційну діяльність розпочато лише з 1 червня 1999р. Штаб-квартира банку розміщенна у Салоніках (Греція). Внесок України до статутного фонду ЧБТР - 10%, що становить 13,5 млн СДР (18,15 млн дол. США).

Особливістю ЄБРР є підтримка приватного підприємницького сектора, частка якого в інвестиціях ЄБРР повинна становити не менше 60% від загального обсягу. Фінансування ЄБРР залежить від конкретних проектів, кредити надаються як прямо, так і опосередковано на зміцнення фінансових інституцій, структурну реорганізацію великим та дрібним компаніям.

ЧБТР створено з метою поглиблення інтеграції та зміцнення зв’язків між країнами Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС). Пріоритетними для банку повинні стати питання, що стосуються транспортних сполучень (морських та сухопутних), енергетики, сільського господарства, торгівлі тощо. Банк пропонуватиме країнам ЧЕС технічну й консультативну допомогу у виробленні ефективної економічної політики, засновуватиме спеціальні фонди, сприятиме інвестуванню в економічні та соціальні проекти, надаватиме гарантії та братиме участь у гарантіях і фінансових структурах державного й приватного секторів, поглиблюватиме співпрацю міжнародних фінансових установ розвитку з національними агенціями фінансів і розвитку країн-учасниць тощо. Враховуючи особливості країн-учасниць, які перебувають на різних етапах розвитку і переходу до ринкових відносин, ЧБТР надаватиме їм допомогу в проведенні структурних економічних реформ, сприятиме розвитку конкуренції, приватизації, підприємництва та зміцненню економічних зв'язків між країнами ЧЕС.

Для сприяння країнам Центральної та Східної Європи у становленні ринкової економіки європейськими країнами було створено у 1991 р. Європейський банк реконструкції та розвитку.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) є регіональним міжнародним банком, що розпочав свою діяльність у 1991 р. Банк було створено зі спеціальною метою ─ сприяти переходу до відкритої економіки, орієнтованої на ринок, та розвитку приватної підприємницької діяльності у країнах Центральної і Східної Європи та країнах-колишніх республіках СРСР. Відповідно до Угоди про створення ЄБРР він діє тільки в тих країнах, які дотримуються принципів багатопартійної демократії, плюралізму і ринкової економіки і запроваджують їх у життя. Дотримання цих принципів ретельно контролюється Банком.

Банк розміщений у Лондоні, має статус міжнародної фінансової установи, до складу якої входять 60 членів: 59 держав, включаючи всі європейські країни, країни інших регіонів світу

(США, Мексика, Австралія, Єгипет, Японія та ін.), Європейський союз (ЄС) і Європейський інвестиційний банк (ЄІБ). Статутний капітал банку становить 20 млрд євро. Кожна країна-член представлена у Раді керуючих та Раді директорів Банку. В Україні ЄБРР має дипломатичний статус і статус привілейованого кредитора.

Головною особливістю ЄБРР є підтримка ним приватної підприємницької ініціативи. У цьому сутність діяльності ЄБРР, яка проголошує, що не менше 60% загального обсягу фінансування Банку повинно спрямовуватися до приватного сектора.

Банк діє у країнах-операціях, число яких становить 26. З метою координації діяльності на місцях ЄБРР відкрив 28 представництв у всіх своїх країнах-операціях, за винятком однієї (Вірменія). Ці представництва беруть участь у процесі розроблення нових проектів і виконанні затверджених, тісно співпрацюючи з місцевими організаціями. У сучасних умовах організаційна структура Банку дещо трансформується, що виявляється в посиленні діяльності на місцях. Така децентралізація, на думку керівництва Банку, дасть змогу ефективніше реагувати на зміни ринкової кон'юнктури й удосконалювати критерії прийняття рішень. Представництва поєднуються у територіальні відділи. Україна, разом із Румунією, Боснією і Герцеговиною та Хорватією, входить до складу групи Південної і Східної Європи (BGCEE). Діяльністю територіальних груп керує Банківський департамент.

Усі повноваження щодо управління ЄБРР покладені на Раду керівників на чолі з Головою і двома заступниками. Вона складається з міністрів фінансів або керівників центральними банками країн-учасниць і представників від ЄС і ЄІБ. Рада керівників делегує ряд своїх повноважень Раді директорів, яка відповідає за поточну діяльність Банку. До Ради директорів входять Президент, три віце-президенти і 23 директори. Кожен віце-президент координує діяльність тієї чи іншої територіальної групи.

Збори акціонерів проводяться щорічно у квітні-травні почергово у Лондоні (у непарні роки) та в одній із країн-членів банку (у парні роки). Сьомі щорічні збори (1998 р.) відбулися у Києві.

Свою діяльність Банк будує за стратегією керованого зростання на основі жорсткого дотримання здорових банківських принципів.

Функції ЄБРР, що визначають пріоритети його діяльності:

- сприяння переходу до ринкової економіки та оцінка впливу своїх проектів на процес переходу країн на ринкові умови господарювання;

- підтримка приватної підприємницької ініціативи;

- заохочення спільного фінансування проектів та залучення прямих іноземних інвестицій у приватний та державний сектори;

- мобілізація внутрішнього та зовнішнього капіталу;

- допомога в діяльності інших інституцій.

Фінансування ЄБРР залежить від конкретності проектів і надається як на зміцнення фінансових інституцій або структурну реорганізацію великих компаній, так і у вигляді дрібних кредитів компаніям, що мають навіть кілька працівників.

Залучаючи ресурси на міжнародних ринках поряд із власними ресурсами, ЄБРР надає свої послуги за комерційними цінами, дуже часто разом із партнерами (співфінансування). ЄБРР співпрацює з багатьма міжнародними інституціями і насамперед із Групою Світового банку (СБ).

ЄБРР здійснює як пряме, так і опосередковане фінансування.

Пряме ─ це фінансування безпосередньо Банком, фінансуються великі за обсягом інвестиції або інфраструктурні проекти як приватні, так і за участю місцевої або центральної влади.

Опосередковане фінансування відбувається через фінансових посередників (місцеві банки або інвестиційні фонди).

Залежно від порядку фінансування ЄБРР використовує різноманітні фінансові інструменти.

До інструментів прямого фінансування ЄБРР належать:

1. Кредити. Надаються на конкретні потреби з урахуванням кредито- і платоспроможності позичальника. Кредитний ризик або повністю бере на себе Банк, або частково синдиціюється. Кредит може бути забезпечений майном позичальника або пов'язаний з акціонерним капіталом.

2. Інвестиції в акціонерний капітал. Банк купує субконтрольні пакети акцій, а також гарантує розміщення випуску акцій. При прямому вкладанні в акціонерний капітал Банк дуже часто призначає свого представника у спостережний комітет для забезпечення прозорості внутрішнього управління, підзвітності керівництва і розробляє чітку стратегію реалізації свого пакета акцій.

3. Гарантії ЄБРР допомагають позичальникам в отриманні доступу до фінансування і розподілу ризиків відповідно до побажань ЄБРР і його партнерів з фінансування. Гарантії на експортні кредити і роздрібні банківські послуги він не надає.
Мінімальна сума прямих кредитів, що надаються ЄБРР, становить 5 млн. євро, хоча за певних умов сума може бути скоригована ─ зменшена або збільшена. Середня сума таких кредитів дорівнює близько 22 млн. євро, строк кредитування ─ у середньому 5 ─ 10 років, у виняткових випадках ─ 15 років. Процент за кредитами може бути фіксований або плаваючий, установлюється він з маржею до ставки LIBOR.

Опосередковане фінансування застосовується для надання незначних за обсягом кредитів. Інструментами його є:

1. Кредитні лінії ЄБРР середньо- і довгострокового характеру фінансовим посередникам, якими є місцеві банки, для задоволення внутрішнього попиту на кредити на умовах ЄБРР.

2. Інвестиції в приватні акціонерні капітали здійснюються банком шляхом підписки на звичайні і привілейовані акції або в інших формах. Об’єктом вкладень є, як правило, капітали інвестиційних фондів, які надалі самі вкладають ці кошти у приватні середні компанії або в капітал банків з метою підтримки і розвитку фінансового сектора.

3. Програми розвитку банків. ЄБРР намагається допомогти місцевим банкам набути надійної репутації, яка б допомогла їм працювати на міжнародних фінансових ринках, мати доступ до інвестиційних ресурсів. ЄБРР може виступати у ролі гаранта. Здійснює програму різноманітної технічної допомоги банкам.

4. Співфінансування. Частка інвестицій ЄБРР у проектах приватного сектора, як правило, обмежується 35%. Саме тому Банк виступає у ролі каталізатора залучення інших інвесторів.

Основними партнерами ЄБРР у співфінансуванні виступають:

- комерційні банки ─ шляхом участі у кредитах ЄБРР, перевідступлення прав, боргових зобов'язань, паралельних кредитів і кредитних ліній;

- офіційні партнерські установи ─ державні організації і фінансові установи, спеціально створювані на основі міжурядових угод;

- експортно-кредитні агенції ─ на основі прямого фінансування експортно-кредитних та інвестиційно-страхових гарантій;

- міжнародні фінансові установи ─ кредитування економічної і соціальної інфраструктур у приватному секторі й кредити під державну гарантію на здійснення великих проектів.

Україна вступила до ЄБРР 13 серпня 1992р. Мале та середнє підприємництво в нашій країні поки що розвинуте недостатньо, і міжнародне співробітництво з Банком максимально спрямоване на сприяння розвитку цього перспективного сектора економіки.

Пріоритетами діяльності банку в Україні на сьогодні є:

- підтримка та розвиток приватного сектора;

- зміцнення позицій фінансового сектора;

- сприяння та допомога в реструктуризації та модернізації сектора енергетики;

- розвиток малих та середніх підприємств (МСП);

- сприяння реконструкції та реформам ключових секторів інфраструктури, а саме: секторів транспорту, телекомунікацій та комунальних послуг;

- підтримка підвищення ядерної безпеки.

Банк Міжнародних розрахунків є найдавнішою міжнародною організацією, основною функцією якої є регулювання платежів центральних банків та розроблення нормативних документів з банківського нагляду.

Найстарішою фінансовою установою регіонального типу є Банк міжнародних розрахунків (БМР). Засновано в 1930р. у ході реалізації плану американського банкіра О.Юнга. Основна мета (при заснуванні) ─ стягнення репараційних платежів з Німеччини. Узагальнююча мета БМР ─ сприяти співробітництву центральних банків країн-учасниць і надавати додаткові можливості щодо здійснення міжнародних фінансових операцій (стаття 3 першого Статуту). Засновниками БМР стали група із шести центральних банків Бельгії, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції та Японії і група приватних банків США на чолі з Банкірським домом Моргана. Банк був розміщений у Швейцарії ( м. Базель), яка надала йому Установчу хартію, але його діяльність регулюється міжнародним правом. БМР розпочав свою діяльність 17 травня 1930 р. До 1932 р. його учасниками стали ще 19 країн Європи.

БМР незмінно залишається центральною банківською установою на світовій арені. Він належить центральним банкам країн-членів, контролюється ними, надає чимало суто спеціалізованих послуг центральним банкам як членам БМР, так і іншим центральним банкам.

Мета міжнародної діяльності Банку полягає у зміцненні міжнародної фінансової стабільності. Особливої актуальності така діяльність набуває в сучасних умовах інтеграції світових фінансових ринків світової фінансової кризи.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Про Національний банк України: Закон України. // http://www.kmu.gov.ua

2. Про банки і банківську діяльність: Закон України. // http://www.kmu.gov.ua

3. Аровин Е. Как взять кредит и не пожалеть об этом. ─ Харьков: Центр «Консульт», 2008. ─ 208 с.

4. Васюренко О. В. Банківські операції: навч. посіб. ─ 3-тє вид., стер. ─ К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. ─ 255 с.

5. Гальчинський А. С. Теорія грошей: навч.-метод. посіб. ─ 4-те вид., змінене і доповн. ─ К.: Видавництво Соломії Павличко «ОСНОВИ», 2001. ─ 412с.

6. Гриценко Олена. Гроші та грошово-кредитна політика: навчальний посібник. ─ К.: Основи, 1997. ─ 180 с.

7. Гроші / Упоряд., авт. вступ. ст. А.А.Чухно. ─ К.:Україна, 1997. ─ 510 с., іл. ─ Рос.

8. Гроші та кредит: підручник. ─ 4-те вид., перероб. і доп. /М. І. Савлук, А.М. Мороз, І.М. Лазепко та ін.; за заг. ред. М.І.Савлука. ─ К.: КНЕУ, 2006.─744 с.

9. Долан Э. Дж., Кэмпбэлл К. Д., Кэмпбэлл Р. Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. ─ М., 1996. ─ 448 с.

10. Деньги, кредит, банки: учебник для студ. вузов, обуч. по экон. спец. / Под ред. О. И. Лаврушина.─ 2-е изд., перераб. и дополн. ─ М.: Финансы и статистика, 2000. ─ 464 с.

11. Деньги. Кредит. Банки: учебник для вузов / Е.Ф. Жуков, Л.М. Максимова, А.В. Печникова и др.; под ред. проф. Е.Ф. Жукова. ─ М.: ЮНИТИ, 2001. ─ 622 с.

12. Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості, процента та грошей. ─ К., 1999.

13. Фридмен М. Количественная теория денег. ─ М., 1996.

14. Туган-Барановський М.І. Паперові гроші та метал. ─ К., 2004.

15. Гроші і кредит: Підручник. Затверджено МОН / Колодізєв О.М., Колесніченко В.Ф. - К., 2010. - 615 с.

16. Основные показатели денежно-кредитного рынка Украины//Финансы для всех.-2012.-№ 3.-С.3.

17. Цінні папери: Підручник. Затверджено МОН / За ред. В.Д. Базилевича. - К., 2011. - 1094 с.

18. Фінансово-монетарні важелі економічного розвитку: у 3 т. Т. 2: Механізми грошового та фондового ринків і їх вплив на розвиток економіки України / За ред. А. І. Даниленко. -К.: Фенікс, 2008. - 440 с.

19. Кузьмін В. В.Історія грошей[текст]: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл./ В. В. Кузьмін, О.П. Зикова; Херсон. економіко -правовий ін-т.-К.: Центр навчальної літератури , 2006.-176с.-Бібліогр.: с. 173-175.-ISBN 966-364-291-2.

20. Махаєва О. Ринок електронних грошей у Сполучених Штатах Америки та його регулювання//Вiсник Нацiонального банку України.- 2007.-№ 1.-С.56-60.

21. Михайловська, І. М. Гроші та кредит : практикум : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. . - Л.:Новий Світ-2000, 2008 . - 312 с.

22. Міщенко В. Електронні гроші: поняття, стан українського ринку та перспективи розвитку / В. Міщенко, О. Махаєва//Банківська справа. -2007.-№ 3.-С.3-19.

23. Основи банківської справи[Текст]: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл./ В. В. Іващенко [та ін.].-К.: Кондор, 2008.-150 с.-Бібліогр.: с. 147.-ISBN 978-966-351-192-4.

24. Пиріг Світлана Олександрівна.Платіжні системи[Текст]: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл./ С. О. Пиріг; Луцький державний технічний університет.-К.: Центр учбової літератури, 2008.-240с.-Бібліогр. в кінці посіб..- Термінолог. слов.: с. 224-236.-ISBN 978-966-364-590-2.

25. Прядко, В. В. Історія грошей і кредиту : підруч. для студ. вищ. навч. закл. . - К.:Кондор, 2009 . - 507 с.

26. Рябинина, Л. Н. Деньги и кредит : учеб. пособ. для студ. высш. учеб. завед. . - К.:"Центр учебной литературы", 2008 . - 602 с.

27. Семко Т. В.Гроші та кредит у схемах і таблицях[Текст]: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл./ Т. В. Семко, М.В. Руденко; Кременчуц. держ. політех. ун-т.-К.: Центр навч. л-ри, 2006.-158с.-Бібліогр.:с.156.-ISBN 966-364-214-9.

старший викладач Колєно І.В.