Світове антитрестівське законодавство

Певний досвід антимонопольної діяльності нагромаджений в економічно розвинутих країнах. Для боротьби з монополією, зловживаннями і нечесною діловою практикою в цих країнах прийнята ціла низка антитрестівських законів. У ФРН, наприклад, антитрестівське законодавство забороняє картельні та інші угоди, що створюються з метою обмеження конкуренції. Практика дотримання законів контролюється Федеральною картельною службою. Фірми, які займають провідні позиції на ринку, є об'єктом спеціального контролю для попередження зловживань і дискримінації. Здійснюється також контроль за злиттям і поглинанням компаній. Закон про недобросовісну конкуренцію захищає споживачів від оманливої реклами, нечесних дій щодо конкурентів.

 

Антитрестівські закони США націлені на попередження надмірної концентрації економічної влади в руках окремих корпорацій, збереження і підтримку конкуренції — одного із рушіїв господарського розвитку і науково-технічного прогресу в умовах ринкової економіки. Антитрестівське регулювання стало складовою частиною підприємницької практики і суттєво впливає на структуру і функціонування приватного сектора.

 

Антимонопольне законодавство Японії передбачає досягнення двох важливих цілей антимонопольної політики: забезпечення інтересів споживачів і захист слабих (здебільшого дрібних) фірм від свавілля сильних. Приміром, заборонені холдингові компанії — обмеження, що не має прецеденту в інших країнах.

 

Узагальнення антимонопольної діяльності у розвинутих країнах дає можливість виділити в ній п'ять основних напрямів. По-перше, прибутки монополій скорочуються за рахунок високих податків. По-друге, встановлюється контроль за цінами, який використовується для стримування інфляції і для тиску на ціни у висококонцентрованих галузях. По-третє, державна власність на монополії. Вона особливо широко використовується у західноєвропейських країнах. Вважається, що у багатьох галузях (телефонний зв'язок, постачання водою, природним газом, електроенергією, залізниця) виробництво буде ефективним, коли фірми — монополії або наближені до них. По-четверте, економічне регулювання дозволяє спеціальним регулюючим агентствам спостерігати за цінами, обсягами виробництва, входженням і виходом фірм із регульованих галузей; воно поширюється на комунальні підприємства, транспорт і фінансові ринки. Це, по суті, державний контроль без власності на засоби виробництва. По-п'яте, регулювання діяльності монополій здійснюється з допомогою антитрестівської політики, яка використовується у висококонцентрованих галузях. Під регулюванням розуміються державні правила і закони, прийняті для зміни або контролю над операціями економічних обмежень. Існує дві форми регулювання — економічне і соціальне. У сфері економічного регулювання перебуває контроль за цінами, типами товарів, умовами входження і виходу із галузі або стандарти обслуговування у певній галузі. Соціальне регулювання — це ряд настанов, спрямованих на коригування широкого ряду побічних або зовнішніх ефектів. Відомі приклади соціального регулювання — програми очищення повітря і води, безпеки ядерної енергетики, ліків, автомобілів тощо.

 

4.2. Забезпечення цивілізованих засад конкуренції

Аналіз конституційних норм і принципів дає можливість зробити висновок, що Конституція України розглядає підтримку та захист конкуренції як двостороннє правове явище. З одного боку, це особлива діяльність держави, спрямована на забезпечення конкуренції в економіці, а з іншого — економіко-правова гарантія реалізації конституційного принципу права на підприємницьку діяльність не заборонену законом.
           

З цієї точки зору підтримка конкуренції виявляється в обов’язковій діяльності держави в особі її органів та посадових осіб зі створення умов для виникнення розвитку та існування добросовісної економічної конкуренції, а також недопущення зловживанням монопольним становищем на ринку, неправомірному обмеженню конкуренції та недобросовісній конкуренції. Така діяльність держави та уповноважених нею органів надають право підприємцям здійснювати свою господарську діяльність за умов добросовісної конкуренції. Право підприємців на наявність добросовісної конкуренції дає їм можливість вільно конкурувати й вимагати здійснення правомірних дій від своїх конкурентів та інших учасників ринку.
           

Специфічною особливістю цього права є те, що не всі підприємці заінтересовані в його існуванні. Так, законодавство про захист економічної конкуренції виділяє суб’єктів господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Пануючи на ньому, вони мають реальну можливість обмежувати доступ на ринок іншим суб’єктам господарювання. Суб’єкти господарювання, які домінують на ринку та мають значну його частку і, як правило, не заінтересовані та навряд чи прагнутимуть конкурентної боротьби. Тому держава за допомогою законодавства ставить таких суб’єктів господарювання у певні рамки.

 

Навпаки, підприємці, які прагнуть за рахунок добросовісної конкуренції здобути додаткові економічні переваги, заінтересовані зберегти належний правовий режим і забезпечити наявність добросовісної економічної конкуренції у підприємницькій діяльності.

 

В ході цієї діяльності підприємець стає учасником горизонтальних і вертикальних правовідносин, суб’єктами яких є держава в особі своїх уповноважених органів (посадових осіб) та інші підприємці.

 

Горизонтальні відносини виникають між суб’єктами господарювання, які діють на конкретному товарному ринку. Ніхто з них не має права здійснювати недобросовісну конкуренцію або вчиняти інші дії, що можуть бути визнані попущенням відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції. В іншому разі підприємець, права та охоронювані законом інтереси якого порушено, може захистити їх у судовому або адміністративному порядку.

 

Вертикальні відносини виникають між суб’єктами господарювання та органами влади. В їх основу покладено обов’язок держави здійснювати захист конкуренції. Вони мають владний характер та необхідні для забезпечення державного регулювання ринкових відносин. Беручи участь у вертикальних відносинах, органи, на які покладено обов’язок здійснювати захист та підтримку конкуренції, повинні діяти в межах своєї компетенції та на основі дозвільного правового режиму (заборонено все, крім дозволеного законом).

 

Підтримка конкуренції як спеціальна діяльність держави спрямована на те щоб гарантувати:
1) наявність добросовісної конкуренції;
2) недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.

 

Незважаючи на те, що Конституція України та законодавство взагалі не вживають термін “добросовісна конкуренція”, у ст. 42 Конституції України йдеться саме про захист добросовісної конкуренції. Отже, з точки зору відповідності закону чесним звичаям у підприємницькій діяльності, приватним та суспільним інтересам, соціальним функціям підприємництва конкуренцію можна поділити на добросовісну (правомірну діяльність, що заохочується державою) та недобросовісну (протиправну діяльність). Діяльність, спрямовану на вчинення недобросовісної конкуренції, відповідно до ст. 42 Конституції України заборонено. Отже, коли Конституція країни гарантує захист конкуренції, то мається на увазі виключно добросовісний її різновид.

 

Не лише заборони на рівні законодавства дають змогу розмежувати добросовісну та недобросовісну конкуренцію. Нині чітко позначилася тенденція позитивного регулювання конкурентних відносин за допомогою правил та стандартів добросовісної конкуренції. Правами з розробки, застосування та контролю за додержанням цих правил наділяються добровільні об’єднання професійних суб’єктів, що діють у тій чи іншій сфері підприємництва.

 

Державна підтримка конкуренції — це гарантія прав і свобод підприємців. Вона дає можливість підприємцям вільно здійснювати свою економічну діяльність. Тому для забезпечення прав і свобод підприємців, а також виконання обов’язку держави з підтримки конкуренції застосовуються законодавчі та організаційні гарантії.

 

В основу законодавчих гарантій прав і свобод підприємців покладено принципи єдиного економічного простору, вільного пересування товарів, робіт, послуг, свободи економічної діяльності та підтримки конкуренції. В рамках конкурентних відносин ці гарантії закріплено в законодавстві про захист економічної конкуренції, яке складається з положень Конституції України, законів України, указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також відомчих нормативних актів Антимонопольного комітету України та інших міністерств і відомств. Саме в законодавстві про захист економічної конкуренції як цілісній системі нормативних правових актів закріплено конкретні норми, що спрямовані на захист економічної конкуренції; визначено коло державних органів, на які покладено обов’язок здійснювати захист конкуренції на всій території України; передбачено відповідальність за вчинення дій, спрямованих на спотворення, обмеження або усунення конкуренції з ринку.

 

Одним з основних нормативних актів законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України “Про захист економічної конкуренції”. Він регулює відносини, що впливають на конкуренцію на товарних ринках в Україні, на яких діють українські та іноземні юридичні особи, державні органи влади, органи місцевого самоврядування, органи господарського управління суб’єктів господарювання та фізичні особи.

 

До організаційних гарантій у сфері підтримки конкуренції можна віднести діяльність органів судової й виконавчої влади.

 

Роль судів у захисті економічної конкуренції останнім часом зросла. Захист прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян у сфері підприємницької діяльності відбувається в рамках системи господарських судів в Україні. Свої завдання вони виконують перш за все у процесі вирішення економічних спорів між підприємцями, а також шляхом судового контролю за діяльністю державних органів та органів місцевого самоврядування.

 

Антимонопольні органи (органи Антимонопольного комітету України) є структурами виконавчої влади. Вони безпосередньо реалізують державну політику щодо сприяння розвиткові й захисту конкуренції на товарних ринках України та регламентації діяльності монопольних утворень. Відповідно до законодавства в адміністративному порядку вони захищають права та охоронювані законом інтереси осіб, які господарюють на ринку.

 

Повноваження, що їх регулюють антимонопольні органи як органи державної виконавчої влади, є засобами виконання конституційного обов’язку держави з підтримки та захисту конкуренції та випливають з неї. Тому права антимонопольних органів та їх практична реалізація повинні чітко відповідати конституційним нормам і принципам, а також публічним інтересам в економіці.

 

 

 

 

⇐ Предыдущая31323334353637383940

Поделиться: