класифікація підприємницьких договорів
У цілому, до підприємницьких договорів застосовна традиційна систематизація (групування) цивільно-правових договорів, що, як відомо, здійснюється, зокрема, за ознаками: наявності або відсутності в договорі зустрічного задоволення (договори оплатні та безоплатні), за розподілом прав і обов'язків між сторонами (односторонні і двосторонні), за моментом у часі, коли договір вважається укладеним (реальні і консенсуальні) тощо.
У сучасній навчальній літературі зустрічаються і нові критерії класифікації договорів у сфері підприємництва.
Так, за суб'єктним складом сторін виділяються договори, усі сторони яких є підприємцями, і в яких однією із сторін виступає підприємець.
До договорів, що укладається між підприємцями, відносяться договори: постачання товарів із підприємницькими цілями, контрактації, комерційної концесії, фінансової оренди (лізингу), страхування підприємницьких ризиків, а також договір простого товариства, укладений для підприємницької діяльності. Договорами, у яких одна сторона виступає в якості підприємця, є договори побутового підряду, роздрібної купівлі-продажу, прокату, договір банківського вкладу і банківського рахунку, кредитний договір, договір енергопостачання тощо.
Труднощі в класифікації деяких договорів і віднесення їх до тієї або іншої групи обумовлені також і наявністю в них елементів різних договорів (змішані договори). Такими, зокрема, є договори транспортної експедиції, оренди майна з його викупом, на виконання аудиторських робіт, франчайзинга тощо.
Поклавши в основу класифікації правовий наслідок (мету) договорів, В.В.Луць виділяє такі групи цивільно-правових договорів, що застосовуються в підприємницькій діяльності:
договори про передачу майна у власність, повне господарське ведення або оперативне управління (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна (бартер), дарування, постачання енергетичних ресурсів тощо);
договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найом, оренда, лізинг, прокат тощо);
договори про виконання робіт (підряд, будівельний підряд, на виконання проектних і пошукових робіт, на проведення аудиту тощо);
договори про надання послуг (транспортні договори, доручення, комісія, зберігання, консигнація, кредитний договір, факторинг, страхування підприємницьких ризиків тощо);
договори на передачу результатів інтелектуальної діяльності (ліцензійні договори, договори на передачу науково-технічної продукції, франчайзинг тощо);
договори про спільну діяльність (установчий договір, угоди про науково-технічне співробітництво тощо) [7].
До першої групи відносяться договори про передачу майна у власність або підприємницькі договори, спрямовані на реалізацію (продаж) товарів.
Найбільш поширеною договірною моделлю, що опосередковує реалізацію (продаж) товарів у підприємницькій діяльності України і зарубіжних країн, є договір купівлі-продажу. Він виступає родовим поняттям стосовно ряду інших договорів (окремих видів купівлі-продажу, суть яких - в тому, що одна сторона (продавець) зобов'язується передати у власність іншої сторони (покупця) товари, а остання - прийняти ці товари і сплатити за них певну суму грошей (ціну товару).
До числа окремих видів договору купівлі-продажу, що використовуються у підприємницькій діяльності, відносяться: договір поставки товарів, договір поставки для державних потреб, договір контрактації, договір енергопостачання, договір продажу підприємства. До числа договорів у сфері підприємництва слід також віднести договір роздрібної купівлі-продажу, за якому одна із сторін виступає в якості підприємця й одержує підприємницький прибуток (прибуток) від продажу товарів споживачам.
Підприємницькі договори з реалізації товарів мають винятково важливе значення для підприємницького обігу, тому що розвинута цивілізована торгова діяльність - основа повноцінного підприємництва.
У другу групу включаються підприємницькі договори про передачу майна в користування. Широко застосовується в підприємницькій діяльності група орендних договорів. З одного боку, надання майна в тимчасове володіння і користування дозволяє орендодавцю одержати підприємницький прибуток (прибуток). З іншого боку для ефективного здійснення підприємцями своєї діяльності в ряді випадків економічно більш вигідно не придбати майно у власність, а одержати його в оренду і використовувати для своєї діяльності. Реалізація подібного роду підприємницьких відносин можлива за допомогою використання певних різновидів договору оренди. Найбільш типовими для підприємницької діяльності є договір оперативної оренди і договір фінансової оренди (лізингу).
До третьої групи відносяться підприємницькі договори, спрямовані на виконання робіт.
У підприємницькій діяльності велике поширення одержали договори підрядного типу суть яких - в тому, що підрядчик зобов'язується за завданням замовника виконати певну роботу і здати її результат замовнику, а останній - прийняти результат роботи й оплатити її.
Підрядні роботи в підприємницькій діяльності полягають у виготовленні, переробці (обробці) товару, тобто виробничої діяльності.
У четверту групу включаються підприємницькі договори, спрямовані на надання послуг.
Надання послуг необхідно в підприємницькому обороті. У зв'язку з цим значне число договірних зобов'язань у підприємництв пов'язані з наданням послуг, у яких можуть приймати участь як самі підприємці, так і особи, що до них не відносяться. На відміну від роботи послуги не одержують упредметненого виразу, відмінного від самої діяльності, у якій вони виконані. Законодавство передбачає можливість надання різних видів послуг у рамках наступних договорів: доручення, комісії, перевезення, експедирування, страхування, довірчого управління майном, зберігання тощо.
П'ята група - договори на передачу результатів інтелектуальної діяльності. До їхнього числа відносяться ліцензійні договори, договори на передачу науково-технічної продукції і договір франчайзинга.
Шосту групу складають договори про спільну діяльність.
До складу цієї групи договорів включають і установчий договір, що слід визнати не точним.
40. зміст договірного господарського зобов'язання
Господарсько-договірні зобов'язання – це майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
2. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
3. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.
Стаття 174. Підстави виникнення господарських зобов'язань
1. Господарські зобов'язання можуть виникати:
безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;
з акту управління господарською діяльністю;
з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
41. Істотні, загальні та випадкові умови господарського договору
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
За своїм юридичним значенням всі умови поділяються на істотні, звичайні і випадкові. Істотними визнаються умови, що необхідні і достатні для укладання договору. Для того щоб договір вважався укладеним, необхідно погодити всі його істотні умови. Договір не буде вважатися укладеним доти, поки не буде погоджена хоча б одна з його істотних умов. Тому важливо чітко визначити, які умови для даного договору є істотними. Коло істотних умов залежить від особливостей конкретного договору.
На відміну від істотних, звичайні умови не мають потреби в узгодженні сторін. Звичайні умови передбачені у відповідних нормативно-правових актах і автоматично вступають у дію в момент укладання договору. Випадковими називаються такі умови, що змінюють або доповнюють звичайні умови. Вони включаються в текст договору за бажанням сторін. їх відсутність, так само як і відсутність звичайних умов, не впливає на укладання договору. Однак, на відміну від звичайних умов, вони набувають юридичної чинності лише у випадку їх включення до тексту договору.
Господарський договір вважається укладеним лише в тому випадку, якщо між сторонами в передбачених законом порядку і формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. До числа істотних відносяться ті умови, що названі в законі або інших правових актах як істотні. Істотними визнаються також ті умови, що необхідні для договорів даного виду. Необхідними, а отже й істотними, для конкретного договору визнаються ті умови, що виражають його природу і без яких він не може існувати як даний вид договору. Наприклад, договір страхування неможливий без визначення страхового випадку. Істотними вважаються також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін має бути досягнута згода. Це означає, що за бажанням однієї із сторін у договорі істотною стає і така умова, що не визнана такою законом або іншим правовим актом і яка не виражає природу цього договору. Для укладання договору необхідно погодити всі його істотні умови в необхідній у певних випадках формі.
42.
