Система правоохоронних органів в Україні, їх основне призначення.

Завдання і компетенція органів внутрішніх справ (міліції).

Мiнiстерство внутрiшнiх справ України (далi — МВС) як головний (провiдний) орган у системi центральних органiв виконавчої влади та його органи на мiсцях спрямовують свою дiяльнiсть на реалiзацiю державної полiтики у сферi захисту прав i свобод громадян, iнтересiв суспiльства і держави вiд протиправних посягань, вони ведуть боротьбу зi злочиннiстю, охороняють громадський порядок, забезпечують громадську безпеку, безпеку дорожнього руху та пожежну безпеку, здiйснюють охорону та оборону особливо важливих державних об’єктiв.

 Вiдповiдно до законодавства України, МВС створює необхiднi умови безпеки працiвникiв суду i правоохоронних органiв, їх близьких родичiв та осiб, якi беруть участь у кримiнальному судочинствi.

 На МВС покладено також забезпечення законностi у дiяльностi серед органiв внутрiшних справ.

 Органи внутрішніх справ – це система державних органів, яку очолює Міністерство внутрішніх справ (віл лат. ministro – служу, управляю).

Керівництво МВС України здійснює міністр внутрішніх справ, який на посаду призначається Президентом України, за поданням Прем’єр-міністра та є членом Кабінету Міністрів України.

Діяльність МВС – багатофункціональна, в ході якої вирішується широке коло питань. Залежно від напрямів діяльності в системі органів внутрішніх справ діють окремі служби, які взаємодіють між собою при вирішенні покладених на них основних завдань.

  До основних служб ОВС належать:

– міліція; – підрозділи досудового слідства; – забезпечуючі служби; – внутрішні війська; – учбові заклади.

Служба безпеки України пiдпорядкована Президентовi України та пiдконтрольна Верховнiй Радi України.

Вона будує свою дiяльнiсть на засадах законностi, поваги до прав i гiдностi особи, позапартiйностi та вiдповiдальностi перед народом України. В оперативно-службовiй дiяльностi Служба безпеки України дотримується принципiв поєднання єдиноначальностi та колегiальностi, гласностi та конспiрацiї. Основним у дiяльностi Служби безпеки України є дотримання прав i свобод людини у поєднаннi з iнтересами держави. Неправомiрне обмеження законних прав i свобод людини є недопустимим і тягне за собою вiдповiдальнiсть згiдно із законодавством. У виняткових випадках з метою припинення та розкриття державних злочинiв окремі права i свободи можуть бути тимчасово обмеженi в порядку і межах, визначених Конституцiєю та законами України.

 Служба безпеки України на вимогу громадян України в мiсячний термiн зобов’язана дати їм письмовi пояснения з приводу обмеження їхнiх прав або свобод. Такi особи мають право оскаржити до суду неправомiрнi дiї посадових (службових) осiб і органiв Служби безпеки України.

 Дiяльнiсть партiй, рухiв та iнших громадських об’єднань, що мають полiтичні цiлi, у Службi безпеки України забороняється.

Органи державної податкової служби України: система, завдання.

 

Державна податкова служба (далi — ДПС) України являє собою єдину централiзовану систему, побудовану за принципом багаторiвневої органiзацiї вiд загальнодержавного, обласного до мiського та районного рiвнiв.

 Органи ДПС координують свою дiяльнiсть вiдповiдно до дiяльностi фiнансових органiв державного казначейства, прокуратури, служби безпеки, внутрiшнiх справ, статистики та контролюючих органiв.

 ДПС очолюс Голова державної податкової адміністрації України, якого призначає на посаду та звiльняє з посади Президент України за поданням Прем’єр-мiнiстра України.

 Його заступники призначаються та звiльняються КМ України за поданням Голови ДПА.

 Важливе мiсце в її дiяльностi посiдає формування бюджету — грошового доходу, необхiдного для забезпечення дiяльностi держави як цiлiсного iнституту.

Органи державної податкової служби України у своїй дiяльностi керуються Конституцiєю та Податковим кодексом.

 Правовий статус ДПС України визначено Законом України «Про державну податкову службу в Українi.

 Не всi платники податкiв сумлiнно виконують один з най головнiших обов’язкiв вiдносно сплати податкiв. Тому завданнями органiв ДПС з цього приводу є:

• здiйснення контролю та правильного обчислення повноти i своєчасностi сплати до бюджетiв, державних цiльових фондiв податкiв і зборiв (обов’язкових платежiв), а також неподаткових надходжень;

• прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актiв i методичних рекомендацiй з питань оподаткування;

• формування та ведення Державного реєстру фiзичних осiб — платникiв податкiв та iнших обов’язкових платежiв та єдиного банку даних про платникiв податкiв — юридичних осiб;

• роз’яснення законодавства з питань оподаткування серед платникiв податкiв;

• запобiгання элочинам та iншим правопорушенням, вiднесеним законом до компетенцiї податкової мiлiцiї, iх розкриття, розслiдування, а також провадження у справах про адмiнiстративнi правопорушення тощо.

 На цi пiдроздiли покладено завдання з боротьби з податковими правопорушеннями та контроль за додержанням по даткового законодавства, оперативно-розшукова, кримiнально-процесуальна та органiзащйна функцii.

Основними напрямами правоохоронної дiяльностi податкової мiлiцiї, згiдно iз зазначеним вище Законом, є:

— запобiгання злочинам та iншим правопорушенням у сферi оподаткування, насамперед:

— у кредитно-фiнансовiй i банкiвськiй системах;

— агропромисловому та паливно-енергетичному комплексах;

— зовнiшньоекономiчної дiяльностi;

— виробництвi та реалiзацiї пiдакцизних товарiв (тютюнових та алкогольних);

— гральному та шоу-бiзнесi;

— виявлення контрабанди, фiктивних фiрм;

— використання подвiйних рахункiв;

— приховування коштiв та iнших цiнностей, здобутих злочинним шляхом, а також їх розкриття та розслiдування;

— провадження у справах про адмiнiстративнi правопорушення;

— розшук платникiв, якi ухиляються вiд сплати податкiв, iнших платежiв;

— запобiгання корупцii в органах державної податкової служби та виявлення її фактiв;

— забезпечення безпеки дiяльностi працiвникiв органiв державної податкової служби, захист їх вiд протиправних посягань, пов’язаних з виконанням службових обов’язкiв.

Самостійна робота

1. Органи юстиції та нотаріат в Україні.

Органи юстиції.

Незважаючи на те, що діяльність органів юстиції України межує з виконанням правоохоронних дій (охорона прав; відновлення порушеного права або виконання покарань, захист конституційного порядку і національної безпеки; підтримання правопорядку; забезпечення стану законності), органи юстиції, безумовно посідають впливове становище в системі забезпечення прав і свобод людини і громадянина і традиційно належать до право-застосовних органів держави.

Систему органів юстиції становлять:

1) Міністерство юстиції України;

2) територіальні органи юстиції:

— Головне управління юстиції Міністерства юстиції в

Автономній Республіці Крим;

— обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції;

— районні, районні у містах управління юстиції; - міські (міст обласного підпорядкування) управління юстиції;

3) держанні підприємства („Укрспецюст", „Інформаційний центр"), установи та організації, що належать до сфори управління Міністерства юстиції (науково-дослідні інститути, центр правової реформи і законопроектних робт, координаційна рада з проблем судової скспертизи, тощо).

 Основними завданнями міністерства юстиції є:

– організація здійснення державної правової політики;

– підготовка пропозиції щодо проведення в Україні правової реформи;

– сприяння розвитку правової науки;

– підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, розроблення проектів нормативних актів та міжнародних договорів з правових питань, здійснення правової експертизи проектів нормативних актів, систематизація законодавства України;

– організаційне та матеріально-технічне забез­печення судів загальної юрисдикції, організація вико­нання судових рішень, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя;

– організація роботи нотаріату, діяльності щодо реєстрації актів громадянського стану;

– розвиток правової інформації, формування у громадян правового світогляду;

– здійснення міжнародно-правового співро­бітництва.

У склад Міністерства юстиції входять органи державної виконавчої служби, до яких належать:

– Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції;

– відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції;

– районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів, передбачених законом.

Основними напрямками діяльності органів юстиції є:

1) діяльність із забезпечення правосуддя;

2) діяльність з юридичної допомоги;

3) діяльність з виконання рішень (вироків), постанов судових органів.

Правову основу діяльності органів юстиції становлять Конституція, Закони України „Про виконавчу службу" від 24 березня 1998 року, „Про нотаріат" від 2 вересня 1993 року, „Про органи реєстрації актів громадянського стану" від 24 Ірудня 1994 року, „Про виконавче впровадження" від 21 квітня 1999 року, Указ Президента України „Положення про Міністерство юстиції України" від 30 грудня 1997 року та інші нормативно-правові акти.

Міністерство юстиції України (далі Мін'юст України) є центральним органом виконавчої влади, його очолює Міністр, якого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України.

Мін'юст України є головним (основним) органом у системі центральних органів виконавчої влади забезпечення реалізації державної правової політики.

Мін'юст напрацьовує і готує пропозиції щодо проведення в Україні правової реформи, сприяє розвитку правової науки, готує проекти законів та інших нормативно-правових актів, що стосуються прав і свобод людини, відносин між громадянином і державною владою, конституційного устрою тощо. Чинне місце в його роботі належить державній реєстрації актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які набувають юридичної сили лише після їх реєстрації в Мін'юсті.

Мін'юст здійснює роботу із систематизації законодавства України, готує пропозиції про його кодифікацію, веде Єдиний класифікатор галузей законодавства України, а також наділений правом офіційного видання збірників законодавства та кодексів України, роз'яснення чинного законодавства державним органам, підприємствам, установам, організаціям.

При Мін'юсті діє Уповноважений у справах додержання Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

У складі Міністерства юстиції України створена Державна виконавча служба, яка здійснює своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання

рішень судів та інших органів (посадових осіб), виконання яких покладене на державних виконавців. Вимоги державного виконавця при виконанні ним посадових обов'язків обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України.

Завдання, покладені на Міністерство юстиції, на регіональному рівні, мають реалізовувати територіальні (місцеві) органи юстиції.

До структури органів юстиції входять також органи нотаріату та реєстрації актів цивільного стану (РАЦС).

Нотаріат в Україні

В системі правозахисних органів важливе місце належить нотаріату.

Нотаріат в Україні - це система органів та посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм нотаріальної вірогідності (сили).

Правовою основою діяльності нотаріату є Конституція, Закон України „Про нотаріат" від 2 вересня 1993 року, Указ Президента України „Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні" від 23 серпня 1998 року та інші нормативно-правові акти.

Діяльність нотаріату спрямована на охорону власності, прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, сприяння в зміцненні законності та запобігання правопорушень.

Основними принципами діяльності нотаріату є:

1) принцип законності;

2) принцип додержання таємниці виконуваних нотаріальних дій;

3) принцип додержання об'єктивної істини;

4) принцип національної мови нотаріального діловодства. Систему нотаріальних органів становлять:

1) державні нотаріальні контори;

2) державні нотаріальні архіви;

3) приватні нотаріуси.

Міністерство юстиції України наділене правом відкривати і ліквідовувати нотаріальні контори, а відповідні управління юстиції-приватну нотаріальну діяльність.

Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, пройшов стажування в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса протягом шести місяців, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво на право займатися нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість.

Нотаріус не може перебувати в штаті інших державних, приватних, громадських підприємств та організацій, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, за винятком викладацької та наукової.

На нотаріусів покладається вчинення нотаріальних дій в Україні. Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

У тих населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчинюються уповноваженими посадовими особами виконавчих органів місцевих рад, а за кордоном - консульськими установами та дипломатичними представництвами України.

Крім того, до нотаріально засвідчених прирівнюються заповіти та доручення, засвідчені посадовими особами певних організацій за обставин, коли поблизу немає нотаріуса і разом з тим виникає потреба у вчиненні таких дій (наприклад - головні лікарі закладів охорони здоров'я та їх заступники з медичної частини, капітани морських суден, начальники експедицій, командири військових частин та деякі інші особи).

Нотаріальні контори та посадові особи мають право вчинювати тільки ті нотаріальні дії, які віднесені законом до їх повноважень.

Державні нотаріальні контори згідно зі ст...34 Закону України „Про нотаріат" мають право вчиняти 21 нотаріальну дію, основними з яких є:

1) посвідчення угод;

2) прийняття мір до охорони спадкового майна;

3) видання свідоцтв про право на спадщину;

4) накладення заборони відчужень нерухомого майна;

5) засвідчення вірності копій документів та виписок з них. Приватний нотаріус наділений правом вчинювати такі самі дії, як і

державний нотаріус, за винятком видачі свідоцтва про право на спадщину та вжиття заходів до охорони спадкового майна.

Державні нотаріуси в державних нотаріальних архівах видають дублікати і засвідчують правильність копій і виписок з документів, що зберігаються в справах (нотаріальні документи зберігаються в нотаріальних архівах 75 років).

Нотаріальні та прирівняні до них дії, вчинені з порушенням встановлених ст. 9 вищезазначеного Закону правил, с недійсними. Відмова у вчиненні нотаріальної дії чи неправильне її вчинення можуть бути оскаржені в суді.

Система правоохоронних органів в Україні, їх основне призначення.

Правоохоронна функцiя держави полягає у забезпеченнi конституцiйного порядку, нацiональної безпеки, правового порядку; вона спрямована на охорону конституцiйних прав людини i громадянина, а також на вiдновлення порушених прав.

 Правоохоронна дiяльність – це державна правомiрна дiяльнiсть, що полягає у впливi на поведiнку людини або групи людей з боку уповноваженого державою органу (їх посадових осiб) шляхом охорони правопорядку, виявлення або розслiдування порушення права, вiдновлення права з обов’язковим дотриманням встановлених у законi процедур цiєї дiяльностi.

Така дiяльнiсть має специфiчнi ознаки.

1)Головна ознака правоохоронноїдiяльностi полягає у здатностi компетентних органiв держави охороняти права фiзичних або юридичних осiб певними юридичними процедурами. При цьому до правопорушникiв може застосовуватися правомірний примус. Протидiя правоохоронної дiяльностi є не бажаною, а в певних випадках, передбачених законом, особи, якi перешкоджають правоохороннiй дiяльностi, можуть бути притягнутi до вiдповiдальностi.

У процесi правоохоронної дiяльностi можуть бути використанi тiльки офiцiйнi (офiцiйна iнформацiя) i правомiрнi (правомiрним шляхом встановленi факти тощо) засоби впливу. Неофiцiйна iнформацiя може бути використана тiльки в iнтересах держави, а не органу, який її використовує. Проте використати такi данi для погiршення захисту прав i свобод людини правоохоронний орган не має права, оскiльки конституцiйнi права i свободи людини, громадянина не можуть бути обмеженi, крiм випадкiв, передбачених Конституцiєю (ст. 64).

 Правоохороннi органи зобов’язанi виконувати дiї що мають упорядкувальне, контрольне та охоронне призначення. Так, на органи податково служби, якi виконують певнi правоохороннi дії (виявлення та розслiдування злочинiв у сферi оподаткування, контроль за правильнiстю сплати податкiв), за Законом України «Про державну податкову службу України покладено завдання формувати та вести державний реєстр фiзичних осiб (платникiв податкiв та iнших обов’язкових платежiв) i єдиний банк даних про платникiв податкiв (юридичних осiб), а також роз’яснювати законодавство з питань оподаткування серед платникiв податкiв.

 2) Iншою ознакою правоохоронно дiяльностi є процедурна (процесуальна) ознака. Вона вказує на те, що способи здiйснення правоохоронної дiяльностi складаються iз спецiально встановлених юридичних процедур. Порушення посадовими особами правоохоронних органiв встановлених процедур ви знається суттєвим порушенням процесуального законодавства i завжди тягне до визнання дії правоохоронного органу неправомiрною. Усi процедури правоохоронного призначення є формально визначеними, вони мають протокольну форму, Це означає, що будь-яка процесуальна дiя (допит, обшук, затримання пiдозрiлого, пред’явлення звинувачення тощо) має протоколюватися, при цьому вимоги до складання протоколу є однаковими для всiх учасникiв кримiнального, цивiльного судочинства або з провадження адмiнiстративних правопорушень. Це стосується вимог до складання процесуальних актiв усiма суб’єктами правоохорони: прокурора, слiдчого, органу дiзнання, контролюючого органу.

 3) Ще однiєю ознакою правоохоронної дiяльностi визнається статусна (професiйна) ознака уповноваженою державою особи. Здiйснювати таку дiяльнiсть (виявляти та розслiдувати злочин, пiдтримувати правопорядок, забезпечувати конституцiйний порядок i нацiональну безпеку тощо) може тiльки компетентна, процесуально уповноважена державою службова особа, яка позбавлена права займати будь-яку iншу посаду або займатися iншою дiяльнiстю (окрiм наукової та творчої дiяльностi) й делегувати свої повноваження iншiй особі.

У ст..2 Закону Україні «Про державний захист працiвникiв суду та правоохоронних органiв” від 23.12.1993 р. подано перелiк правоохоронних органiв, до яких, зокрема, належать:

1)органи прокуратури;

2)органи внутрiшнiх справ;

3) органи служби безпеки;

4) митнi органи;

5)органи охорони державного кордону;

6)органи й установи виконання покарань;

7) органи державної податкової служби;

8)органи державноi контрольно-ревiзiйної служби;

9) органи рибної охорони;

10)органи державно лiсової охорони;

 - iншi органи, якi здiйснюють правозастосовнi або правоохороннi функцiї.

Правоохороннi функцi вказують на участь того чи iншого органу в охоронi (пiдтриманнi) правопорядку. Правопорядок є об’єктивною необхiднiстю розвитку держави та суспiльства. Його забезпечення має вiдбуватися у межах законностi. Пiдтримується правопорядок повсякденним додержанням, виконанням, використанням i застосуванням норм права учасниками правових вiдносин. Участь у подiбних вiдносинах уповноваженого органу накладає на нього виключно важливу вiдповiдальнiсть.

 Дiяльнiсть з пiдтримання правопорядку, запобiгання правопорушенням є обов’язковою i полягає у невiдкладному й адекватному реагуваннi на факти невиконання чи неналежного виконання вимог правових норм з боку юридичних або фiзичних осiб. При цьому недопустимими є протиправнi дії стосовно правопорушникiв з боку працiвникiв правоохоронних органiв у виглядi погроз, залякувань, побоїв тощо. Правоохороннi дiї тiсно пов’язанi мiж собою. Вони утворюють цiлiсну правоохоронну сферу, охоплюючи вiдновлення неправомiрно порушеного права, в тому числi й самими право охоронними органами.

 Деякi правоохороннi органи мають спецiальний предмет дiяльностi. У структурi служби безбеки, органiв внутрiшнiх справ, органiв з виконання покарань, податковоi мiлiцii, державної охорони також є спецiалiзованi пiдроздiли з виконання оперативно-розшукових дiй.

Специфiка предмета їх правоохоронної дiяльностi полягає у прiоритетному й єфективному виконаннi функції щодо захисту конституцiйного порядку, нацiональної безпеки, виявлення та розслiдування злочинiв, а також функцiй з виконання покарань. У цьому процесi спецслужби уповноваженi ви користовувати, вiдповiдно до закону, гласнi та негласнi пошуковi, розвiдувальнi й контрозвiдувальнi заходи iз застосуванням оперативних i оперативно-технiчних засобiв. Їм надано право здiйснювати оперативно-розшукову дiяльнiсть.

123456Следующая ⇒

Поделиться: