Зупинення дії рішення про місцевий бюджет.

Цей захід впливу застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначене п. 7 ч. 1 ст. 116 Кодексу – прийняття рішення про місцевий бюджет з порушенням вимог цього Кодексу чи закону про Державний бюджет України (в тому числі щодо складання бюджету в частині міжбюджетних трансфертів, доходів та видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів).

Зупинення дії рішення про місцевий бюджет застосовується в порядку, встановленому ст. 122 Кодексу (див. коментар до вказаної статті).

Безспірне вилучення коштів з місцевих бюджетів.

Цей захід впливу застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначене п. 28 ч. 1 ст. 116 Кодексу – здійснення видатків, кредитування місцевого бюджету, які відповідно до цього Кодексу мають проводитися з іншого бюджету.

Безспірне вилучення коштів з місцевих бюджетів передбачає стягнення органами Державного казначейства України коштів з місцевих бюджетів до державного бюджету, в тому числі і за рахунок зменшення обсягу трансфертів (дотації вирівнювання) місцевим бюджетам на відповідну суму.

Процесуальні питання застосування цього виду заходу впливу врегульовані Порядком безспірного вилучення коштів з місцевих бюджетів, витрачених на видатки, які повинні були провадитися з іншого бюджету (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2003 р. №386).

Відповідно до цього порядку у разі встановлення посадовими особами державних органів, уповноважених на проведення ревізії (перевірки), факту здійснення видатків з місцевих бюджетів, які повинні були провадитися з іншого бюджету, складається акт ревізії або протокол про бюджетне правопорушення.

Міністр фінансів приймає рішення щодо застосування безспірного вилучення коштів з місцевих бюджетів шляхом:

— стягнення коштів з місцевих бюджетів до державного бюджету;

— зменшення обсягу трансфертів (дотації вирівнювання) місцевим бюджетам на відповідну суму.

Прийняте рішення доводиться до Державного казначейства, відповідного місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування та відповідного фінансового органу, а також державного органу, який здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства. Державне казначейство, в свою чергу, доводить зазначене рішення територіальному органу Державного казначейства, який здійснює обслуговування відповідного місцевого бюджету та перерахування міжбюджетних трансфертів.

Стягнення коштів з місцевих бюджетів до державного бюджету здійснюється органами Державного казначейства з відповідних рахунків для обліку коштів загального фонду місцевих бюджетів.

Кошти, стягнуті органами Державного казначейства з місцевих бюджетів, спрямовуються в дохід загального фонду державного бюджету.

Інші заходи впливу, які можуть бути визначені законом про Державний бюджет України.

Ці заходи впливу застосовуються за порушення бюджетного законодавства згідно з таким законом.

Так, ст. 66 Закону України " Про Державний бюджет України на 2010 рік" установлено:

— «…допущення нецільового використання бюджетних коштів у поточному чи минулих роках має наслідком:

– для розпорядників бюджетних коштів – зменшення асигнувань цим розпорядникам на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням;

– для одержувачів бюджетних коштів – повернення коштів у сумі, що витрачена не за цільовим призначенням, у дохід відповідних бюджетів».

Перший наслідок вказаного правопорушення (зменшення асигнувань) є заходом впливу, передбаченим п. 4 ч. 1 ст. 117 Кодексу.

Другий наслідок (повернення коштів, що застосовується до одержувачів бюджетних коштів) є самостійним заходом впливу, який не включений до переліку, що містить ч. 1 ст. 117 Кодексу.

Стаття 118.

1. Коментована стаття базується на положеннях ст. 117 Кодексу, якими визначені види заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Заходи впливу за порушення бюджетного законодавства можуть застосовуватися лише при наявності певних законних підстав. Відсутність таких законних підстав унеможливлює не тільки застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства, а й настання правової відповідальності взагалі.

Підставою застосування заходів впливу є виключно наявність у діях або бездіяльності учасника бюджетного процесу об’єктивних та суб’єктивних ознак складу порушення бюджетного законодавства, передбаченого Кодексом (див. коментар до ст. 116).

2. Попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства мають право застосувати учасники бюджетного процесу (див. коментар до ч. 3 ст. 19 Кодексу), уповноважені нормами Кодексу на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

З урахуванням змісту ст. 109-115 Кодексу попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства може бути застосоване:

– Верховною Радою України. Стаття 109 Кодексу містить також положення щодо контрольних функції Комітету Верховної Ради України з питань бюджету;

– Рахунковою палатою;

– Міністерством фінансів України;

– місцевими фінансовими органами;

– органами Державного казначейства України;

– органами Державної контрольно-ревізійної служби;

– Верховною Радою Автономної Республіки Крим;

– місцевими радами;

– Радою міністрів Автономної Республіки Крим;

– обласними державними адміністраціями;

– міськими державними адміністраціями в містах Києві та Севастополі;

– районними державними адміністраціями;

– виконавчими органами міських рад.

3. Рішення про застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства, визначених п. 2-5 та 7 ч. 1 ст. 117 Кодексу (тобто про зупинення операцій з бюджетними коштами, призупинення бюджетних асигнувань, зменшення бюджетних асигнувань, повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету, безспірне вилучення коштів з місцевих бюджетів), приймається більш вузьким колом учасників бюджетного процесу:

– Міністерством фінансів України;

– органами Державного казначейства України;

– органами Державної контрольно-ревізійної служби;

– місцевими фінансовими органами;

– головними розпорядниками бюджетних коштів.

4. Захід впливу за порушення бюджетного законодавства, визначений п. 6 ч.1 ст. 117 Кодексу (тобто, про зупинення дії рішення про місцевий бюджет), застосовується у порядку, встановленому ст. 122 Кодексу (див. відповідний коментар).

5. Конкретизація повноважень, якими наділені певні учасники бюджетного процесу, визначається їх статутними документами.

Основні повноваження Міністерства фінансів України встановлені Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. №1837 та Указом Президента України від 26 серпня 1999 р. №1081/99.

Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України і йому підпорядковується. Основні повноваження органів Державного казначейства України передбачені Положенням про Державне казначейство України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. №1232 “Питання Державного казначейства України”.

Статус Державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції, правові основи діяльності та повноваження визначені Законом України від 26 січня 1993 року “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”.

Відповідно до п. 36 ст. 2 Кодексу місцевим фінансовим органом вважається установа, що відповідно до законодавства України здійснює функції з складання, виконання місцевих бюджетів, контролю за витрачанням коштів розпорядниками бюджетних коштів, а також інші функції, пов’язані з управлінням коштами місцевого бюджету. Для цілей Бюджетного кодексу Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим віднесено до місцевих фінансових органів. Сільський голова забезпечує виконання функцій місцевого фінансового органу, якщо такий орган не створено згідно із законом (див. коментар до п. 36 ст. 2 Кодексу).

Головними розпорядниками бюджетних коштів є бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до ст. 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень (див. коментар до п. 18 ст. 2 та ст. 22 Кодексу).

6. Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 118 Кодексу форма та порядок складання протоколу про порушення бюджетного законодавства встановлюється Міністерством фінансів України.

На даний момент це питання регламентується Порядком складання, передачі за належністю Протоколу про бюджетне правопорушення, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 26 лютого 2002 року №129.

Протокол складається посадовими особами Міністерства фінансів України, органів Державного казначейства України, органів Державної контрольно-ревізійної служби України, місцевих фінансових органів, які згідно із законодавством уповноважені здійснювати контроль та проводити перевірки дотримання порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету.

Протокол оформляється на підставі довідок, що складені за результатами проведених відповідно до законодавства перевірок і засвідчують факт порушення бюджетного законодавства, та матеріалів звітності, за аналізом яких виявлені порушення бюджетного законодавства. У разі складання акта ревізії протокол не оформляється.

Якщо внаслідок порушення бюджетного законодавства заподіяно матеріальну шкоду або завдані збитки відповідному бюджету, то про це також зазначається в протоколі.

Протокол підписується особою, яка його склала, та передається на строк до двох робочих днів для викладу пояснень та підпису керівником органу, установи, організації, підприємства, де вчинене порушення бюджетного законодавства.

Якщо керівник органу, установи, організації, підприємства, де вчинене бюджетне правопорушення, відмовляється від підписання протоколу, то в ньому робиться про це запис. Керівник органу, установи, організації, підприємства, де вчинене порушення бюджетного законодавства, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, що додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.

Протокол складається в чотирьох примірниках – один оригінал і три копії.

Оригінал протоколу протягом трьох робочих днів після його підписання (відмови від його підписання) передається для прийняття рішення про накладення стягнення за порушення бюджетного законодавства до органу, керівник якого має право накладати стягнення за порушення бюджетного законодавства.

Акт ревізії належить (як і протокол) до офіційної документації, що складається за результатами контрольних заходів щодо фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, є основною частиною матеріалів контрольних заходів і являє собою обов'язкові для складання документи (див. Стандарт державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна – 4. Документування результатів та формування матеріалів контрольних заходів, порядок їх опрацювання і використання. Затверджено наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 9 серпня 2002 року №168).

Акт ревізії – службовий двосторонній документ, який стверджує факт проведення комплексної, фінансової чи тематичної ревізії, що відображає її результати стосовно наслідків окремих фінансово-господарських операцій чи діяльності підприємства в цілому і є носієм доказової інформації про виявлені й систематизовані за економічною однорідністю недоліки в господарюванні та порушення законів і інших нормативно-правових актів.

Додані матеріали до протоколу чи акта ( додаткова документація, складена за результатами контрольних заходів) є невід'ємною частиною матеріалів контрольних заходів і являє собою оформлену як додатки (частіше всього у вигляді зведених реєстрів, розрахунків, пояснень тощо) інформацію, що підтверджує підсумки дослідження за окремими напрямами або процесами контрольного заходу, які зафіксовані в офіційній документації (п. 7 Стандарту державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна – 4). До акта ревізії та протоколу може додаватися також офіційна супровідна документація, складена за результатами контрольних заходів: листування з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання і громадянами з питань, які стосуються результатів контрольного заходу, інші офіційні документи, оформлені після закінчення контрольного заходу.

7. Частина 3 ст. 118 Кодексу містить заборону застосовувати вдруге заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, визначені ст. 117 Кодексу, за раніше виявлені і усунені порушення бюджетного законодавства.

Ця норма означає, що якщо за порушення бюджетного законодавства до учасника бюджетного процесу застосоване попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства і зазначена вимога своєчасно була виконана, контролюючий орган з моменту усунення порушення бюджетного законодавства не має права застосовувати інші заходи впливу, хоча вони і передбачені за відповідне правопорушення.

Одночасне застосування разом з попередженням інших заходів впливу з числа передбачених п. 2-8 ч. 1 ст. 117 не заборонено.

8. Інформація про результати здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства оприлюднюється органами, уповноваженими на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, якщо інше не передбачено законом. Це, зокрема, означає, що інформація про застосування попередження, зупинення операцій з бюджетними коштами, про застосування інших заходів впливу за порушення бюджетного законодавства в той чи інший спосіб доводиться до відома суспільства (громадськості). Лише в тих випадках, коли законом передбачено обмеження на поширення інформації (наприклад, віднесення її до конфіденційної), пов’язаної з інформацією про результати здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, остання не може бути оприлюднена.

Стаття 119.

1. Статтею 8 Кодексу закріплені принципи бюджетної системи України. Один з них – це принцип цільового використання бюджетних коштів – бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями. Крім того, нецільове використання бюджетних коштів створює фінансові умови для вчинення інших різноманітних правопорушень, у тому числі корупційних діянь.

2. Нецільовим використанням бюджетних коштів визнається витрачання бюджетних коштів на цілі, що не відповідають:

– бюджетним призначенням, установленим законом про Державний бюджет України, рішенням про місцевий бюджет;

– бюджетним призначенням, установленим рішенням про місцевий бюджет;

– напрямам використання бюджетних коштів, визначених у паспорті бюджетної програми;

– напрямам використання бюджетних коштів, визначених у порядку використання бюджетних коштів;

– бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Таким чином, нецільове використання бюджетних коштів є правопорушенням з формальним складом, тобто до його обов'язкових ознак не входить фінансова шкода чи інші негативні наслідки. Це означає відсутність необхідності і зобов'язання контролюючого органу виявляти і доводити наявність конкретної шкоди, вираховувати її розмір тощо для прийняття рішення про застосування заходів впливу.

3. Нецільове використання бюджетних коштів знаходить свій вияв у витрачанні коштів всупереч кодам класифікації видатків бюджету, яка врегульована ст. 10 Кодексу та конкретизована наказом Міністерства фінансів України від 27 грудня 2001 р. №604 (з наступними змінами і доповненнями).

Правозастосовча практика відносить до об’єктивної сторони цього правопорушення витрачання бюджетних коштів за кодами економічної класифікації видатків, що не відповідають змісту проведеної операції.

Так, нецільовим використанням бюджетних коштів має визнаватись направлення бюджетних коштів на банківські депозити; придбання різноманітних активів (валюти, цінних паперів, іншого майна) з метою отримання прибутків та/або наступного продажу; здійснення за рахунок бюджетних коштів внесків у статутний фонд іншої юридичної особи чи надання їй благодійної допомоги, використання коштів, що мали цільове спрямування, з іншою метою; витрачання бюджетних коштів за відсутності первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій.

Наприклад, використання виручки, отриманої від реалізації продукції, на заробітну плату визнано нецільовим використанням коштів.

Сутність поняття «нецільове використання бюджетних коштів» також включає в себе спрямування бюджетних коштів на прямо заборонені законом видатки.

4. Суб’єктами цього правопорушення у випадках витрачання бюджетних коштів з недотриманням кодів економічної класифікації видатків є розпорядники бюджетних коштів.

5. Чинне законодавство не містить підстав для обмеження ознак цього правопорушення витрачанням коштів всупереч лише кодам економічної класифікації. Здійснення видатків всупереч програмній чи функціональній класифікаціям видатків бюджету також утворює склад цього правопорушення. В таких випадках суб’єктами правопорушення виступають учасники бюджетного процесу, які зобов’язані при організації видатків бюджету дотримуватися відповідної класифікації.

6. До учасників бюджетного процесу за нецільове використання бюджетних коштів передбачаються наступні заходи впливу за порушення бюджетного законодавства: 1) попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства; 2) зупинення операцій з бюджетними коштами; 3) призупинення бюджетних асигнувань; 4) зменшення бюджетних асигнувань (див. коментар до ст. 117 Кодексу).

7. Посадові (службові) особи за нецільове використання бюджетних коштів притягаються до адміністративної чи кримінальної відповідальності (див. коментар до ст. 121 Кодексу).

8. Здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу України є окремим правопорушенням, відмінним від нецільового використання бюджетних коштів.

Відповідальність за це правопорушення посадових осіб передбачена ч. 5 і 6 ст. 164-12 КПАП. У випадку, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах. настає кримінальна відповідальність за ст. 210 КК (див. коментар до ст. 121 Кодексу).

Стаття 120.

1. Зупинення операцій з бюджетними коштами є одним із заходів впливу і застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначені пунктами 1-3, 10, 11, 14-29, 32-36, 38 і 40 ч. 1 ст. 116 Кодексу.

2. Механізм застосування процедури зупинення операцій з бюджетними коштами до розпорядників та/або одержувачів бюджетних коштів, яким доведено відповідні бюджетні асигнування за вчинення ними бюджетних правопорушень, визначений Порядком зупинення операцій з бюджетними коштами, затвердженим наказом Державного казначейства України від 18 листопада 2002 р. №213, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 2 грудня 2002 р. за №938/7226 із змінами та доповненнями. Наказ виданий відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2002 р. №1627 " Про механізм зупинення операцій з бюджетними коштами".

3. У разі виявлення відповідного бюджетного правопорушення складається протокол про бюджетне правопорушення (див. коментар до ст. 118 Кодексу) або акт ревізії. На підставі зазначених документів уповноважений орган приймає рішення у формі розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами.

У разі прийняття уповноваженим органом розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами зупиненню підлягають операції з бюджетними коштами на рахунках розпорядників та/або одержувачів бюджетних коштів за бюджетною програмою (тимчасовою класифікацією видатків та кредитування місцевих бюджетів), за якою виявлено бюджетне правопорушення, та бюджетною програмою (тимчасовою класифікацією видатків та кредитування місцевих бюджетів), яка передбачає утримання установи.

Якщо бюджетне правопорушення виявлено за бюджетною програмою (тимчасовою класифікацією видатків та кредитування місцевих бюджетів), яка відсутня у поточному бюджетному періоді, то уповноважений орган в розпорядженні про зупинення операцій з бюджетними коштами зазначає бюджетну програму (тимчасову класифікацію видатків та кредитування місцевих бюджетів), яка передбачає утримання установи. При цьому зупиненню підлягають будь-які операції, за винятком:

– сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), інших платежів до бюджетів і державних цільових фондів (у тому числі пені, фінансові санкції);

– виконання рішень органів, яким відповідно до закону надано право стягнення коштів;

– операцій із здійснення видатків, які передбачені за певними кодами економічної класифікації видатків, а також видатків, які у плані використання бюджетних коштів відображені за рядками, які відповідають цифровому значенню зазначених вище кодів.

Розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами складається в чотирьох примірниках, які мають однакову юридичну силу, підписується керівником уповноваженого органу або його заступником, засвідчується печаткою та реєструється в уповноваженому органі.

Перший примірник розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами направляється (надсилається рекомендованим поштовим відправленням або подається нарочним) протягом 2-х робочих днів з дати його реєстрації уповноваженим органом до відповідного органу Державного казначейства, де відкрито рахунки підприємству, установі, організації, які допустили бюджетне правопорушення.

Другий та третій примірники розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами в такий самий термін і в тому самому порядку направляються установі-порушнику, розпоряднику бюджетних коштів вищого рівня або відповідному фінансовому органу. Розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами направляється фінансовому органу лише у разі зупинення операцій за коштами місцевого бюджету.

Четвертий примірник розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами залишається в уповноваженому органі, який його склав.

Орган Державного казначейства в день надходження реєструє розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами в журналі реєстрації розпоряджень про зупинення операцій з бюджетними коштами, не пізніше наступного робочого дня після отримання розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами зупиняє відповідні операції і направляє уповноваженому органу корінець розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами на рахунках, відкритих в органах Державного казначейства, із зазначенням дати його отримання та виконання.

Всі платіжні доручення, що надійшли до органу Державного казначейства після отримання розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами, повертаються органом Державного казначейства без виконання установі, де виявлено бюджетне правопорушення, разом з відмовою у прийнятті до виконання платіжних доручень у формі, визначеній Державним казначейством.

Зупинення операцій з бюджетними коштами не є підставою для відмови у реєстрації зобов’язань та фінансових зобов’язань розпорядників та одержувачів бюджетних коштів.

4. Підставою для відновлення операцій за рахунками розпорядників та/або одержувачів бюджетних коштів є:

– розпорядження уповноваженого органу про відновлення операцій з бюджетними коштами за формою, що додається;

– закінчення терміну, зазначеного в розпорядженні про зупинення операцій;

– закінчення терміну, встановленого ст. 120 Кодексу.

Розпорядження уповноваженого органу про відновлення операцій з бюджетними коштами складається і подається до органів Державного казначейства тільки у випадку, коли операції відновлюються до закінчення терміну, зазначеного в розпорядженні про зупинення операцій. Після закінчення терміну, зазначеного у розпорядженні або визначеного ст. 120 Кодексу, операції з бюджетними коштами відновлюються органами Державного казначейства без оформлення розпорядження про їх відновлення.

Розпорядження про відновлення операцій з бюджетними коштами приймається уповноваженим органом, який прийняв розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами, або установою вищого рівня на підставі доповідної записки посадової особи уповноваженого органу або інформації про усунення бюджетного правопорушення. Розпорядження про відновлення операцій з бюджетними коштами складається в чотирьох примірниках, кожний з яких має однакову юридичну силу, підписується керівником уповноваженого органу або його заступником, засвідчується печаткою та реєструється в уповноваженому органі.

Не пізніше одного робочого дня з дати отримання доповідної записки або інформації про усунення бюджетного правопорушення розпорядження про відновлення операцій з бюджетними коштами направляється (надсилається рекомендованим поштовим відправленням або подається нарочним) до відповідного органу Державного казначейства, де відкрито рахунки установі-порушнику, розпоряднику (одержувачу) бюджетних коштів та установі-порушнику. Останній примірник розпорядження про відновлення операцій з бюджетними коштами залишається в уповноваженому органі.

Доповідна записка про усунення бюджетних правопорушень повинна містити:

– назву підприємства, установи чи організації, на рахунках якого(ої) зупинено операції з бюджетними коштами;

– дату і номер розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами;

– підстави для відновлення операцій з бюджетними коштами (документальне підтвердження факту усунення бюджетного правопорушення).

Розпорядження про зупинення або відновлення операцій з бюджетними коштами, що надійшли до органу Державного казначейства протягом операційного часу, виконуються в день їх надходження, а розпорядження, що надійшли після операційного часу, виконуються наступного робочого дня.

Відновлення операцій з бюджетними коштами на рахунках не позбавляє уповноважені органи права повторного застосування зазначених санкцій до цих самих розпорядників, одержувачів бюджетних коштів у разі виникнення нових бюджетних правопорушень.

Керівник уповноваженого органу, що прийняв рішення про зупинення або відновлення операцій з бюджетними коштами, відповідає за правильність, обґрунтованість, своєчасність прийняття цих рішень і направлення їх за належністю.

Рішення про зупинення операцій з бюджетними коштами може бути оскаржене в порядку, визначеному ст. 124 Кодексу.

Стаття 121.

1. Вчинення порушень бюджетного законодавства, вказаних у п. 1-40 ч. 1 ст. 116 Кодексу, тягне бюджетну відповідальність у вигляді заходів впливу до учасників бюджетного процесу.

Оскільки зазначені порушення вчиняються діями чи бездіяльністю посадових осіб, як правило керівників відповідних установ-учасників бюджетного процесу, постає питання про їх особисту відповідальність. Однак посадові особи і взагалі фізичні особи не є суб’єктами бюджетної відповідальності хоча б тому, що бюджетні санкції, передбачені п. 2-8 ч. 1 ст. 117 Кодексу, можуть застосовуватися виключно до юридичних осіб – розпорядників та одержувачів коштів. Тому відповідальність посадових осіб в таких випадках можлива лише якщо їх дії чи бездіяльність утворюють склад іншого (небюджетного) правопорушення – цивільного делікту, дисциплінарного проступку, адміністративного правопорушення чи злочину.

2. Частина 1 ст. 121 Кодексу містить важливу вказівку на те, що посадові особи несуть відповідальність лише за наявності їх вини умислу чи необережності стосовно порушення бюджетного законодавства.

3. Частина 2 ст. 121 Кодексу розкриває коло можливих суб’єктів відповідальності – це керівники чи інші відповідальні посадові особи. Уточнення ознак суб’єкта відповідальності можливо лише в кожному конкретному випадку – залежно від характеру вчинених діянь.

4. Питання цивільної відповідальності в основному врегульовані Цивільним кодексом України. Згідно з ч. 2 ст. 1 ЦК до бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується.

Наразі разом з прийняттям нової редакції Бюджетного кодексу України ст. 1191 Цивільного кодексу України була доповнена ч. 4 такого змісту: " 4. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди)" (Закон України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Бюджетного кодексу України" від 8 липня 2010 р. № 2457-УІ).

Таким чином, хоча до бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, відносини щодо відповідальності службових осіб за незаконні рішення в бюджетні сфері, регулюються вказаною нормою Цивільного кодексу.

5. Про види дисциплінарної відповідальності та порядок застосування дисциплінарних стягнень див. ст. 40-41, 147-152 Кодексу законів про працю України.

У відповідності до ст. 147 Кодексу законів про працю України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

1) догана;

2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Так, можуть бути застосовані інші заходи впливу, наприклад, передбачені Законом України " Про державну службу".

Дисциплінарна відповідальність фізичних осіб за порушення бюджетного законодавства настає, як правило, у випадках, коли за відповідні порушення не передбачена адміністративна чи кримінальна відповідальність. Хоча не виключається застосування за одне порушення різних видів відповідальності. Наприклад, настає дисциплінарна відповідальність за нецільове використання коштів (звільнення керівника з роботи в порядку ст. 147 і п. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України), а потім ця особа притягається до кримінальної відповідальності за ст. 210 Кримінального кодексу України.

6. Адміністративна відповідальність за порушення бюджетного законодавства передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Статтею 164-12 передбачена відповідальність за такі порушення бюджетного законодавства:

– включення недостовірних даних до бюджетних запитів, що призвело до затвердження необґрунтованих бюджетних призначень або необґрунтованих бюджетних асигнувань;

– порушення вимог Бюджетного кодексу України при здійсненні попередньої оплати за товари, роботи та послуги за рахунок бюджетних коштів, а також порушення порядку і термінів здійснення такої оплати;

– здійснення платежів за рахунок бюджетних коштів без реєстрації бюджетних зобов'язань, за відсутності підтвердних документів чи при включенні до платіжних документів недостовірної інформації, а також безпідставна відмова у проведенні платежу органами Державного казначейства України;

– порушення вимог Бюджетного кодексу України при здійсненні витрат державного бюджету (місцевого бюджету) у разі несвоєчасного набрання чинності законом про Державний бюджет України (несвоєчасного прийняття рішення про місцевий бюджет) на відповідний рік;

– взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України чи законом про Державний бюджет України на відповідний рік;

– включення до складу спеціального фонду бюджету надходжень з джерел, не віднесених до таких Бюджетним кодексом України чи законом про Державний бюджет України на відповідний рік;

– зарахування доходів бюджету на будь-які рахунки, крім єдиного казначейського рахунку (за винятком коштів, що отримуються установами України, які функціонують за кордоном), а також акумулювання їх на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету;

– зарахування доходів бюджету до іншого, ніж визначено Бюджетним кодексом України чи законом про Державний бюджет України на відповідний рік, бюджету, в тому числі внаслідок здійснення поділу податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів між бюджетами з порушенням визначених розмірів;

– здійснення державних (місцевих) запозичень, надання державних (місцевих) гарантій з порушенням вимог Бюджетного кодексу України;

– прийняття рішень, що призвели до перевищення граничних обсягів державного (місцевого) боргу чи граничних обсягів надання державних (місцевих) гарантій;

– розміщення тимчасово вільних коштів бюджету з порушенням вимог Бюджетного кодексу України;

– створення позабюджетних фондів, порушення вимог Бюджетного кодексу України щодо відкриття позабюджетних рахунків для розміщення бюджетних коштів;

– надання кредитів з бюджету чи повернення кредитів до бюджету з порушенням вимог Бюджетного кодексу України та/або встановлених умов кредитування бюджету;

– здійснення бюджетними установами запозичень у будь-якій формі або надання бюджетними установами юридичним чи фізичним особам кредитів з бюджету всупереч Бюджетному кодексу України;

– порушення вимог Бюджетного кодексу України щодо виділення коштів з резервного фонду бюджету;

– здійснення видатків, кредитування місцевого бюджету, які відповідно до Бюджетного кодексу України мають проводитися з іншого бюджету;

– здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу України чи закону про Державний бюджет України на відповідний рік;

– нецільове використання бюджетних коштів;

– видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону;

– здійснення видатків на утримання бюджетної установи одночасно з різних бюджетів всупереч Бюджетному кодексу України чи закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Зміст наведених адміністративно-правових порушень свідчить, що вони в більшості є аналогічними бюджетним правопорушенням, вказаних у пунктах 1-40 ч. 1 ст. 116 Кодексу. Тому для виявлення об’єктивних ознак цих адміністративно-правових порушень слід враховувати коментар до ст. 116 Кодексу та до ст. 119 Кодексу.

Лише таке бюджетне правопорушення, як включення недостовірних даних до бюджетних запитів, відрізняється від аналогічного адміністративного правопорушення своїми об’єктивними ознаками. Якщо склад бюджетного правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 116 Кодексу) не передбачає настання будь-яких наслідків, то необхідною умовою притягнення до адміністративної відповідальності службової особи, винної у включенні недостовірних даних до бюджетних запитів, є затвердження необґрунтованих бюджетних призначень або необґрунтованих бюджетних асигнувань (ч. 1 і ч. 2 ст. 164-12 КПАП).

Порушення бюджетного законодавства України (ст. 164-12 КПАП), як правило, супроводжуються порушеннями законодавства з фінансових питань, відповідальність за які передбачена ст. 164-2 КПАП (сукупність правопорушень). В певних випадках можлива сукупність порушення бюджетного законодавства з порушенням законодавства про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти (ст. 164-14 КПАП).

Порядок притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності за порушення бюджетного законодавства доцільно розглянути з врахуванням затвердженого наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 12 березня 2009 р. №52 Порядку оформлення органами Державної контрольно-ревізійної служби в Україні матеріалів про адміністративні правопорушення та затвердженого наказом Державного казначейства України від 24 липня 2009 р. №303 Порядку складання органами Державного казначейства України протоколів про бюджетні правопорушення.

Про вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 164-2 (порушення законодавства з фінансових питань), 164-12 (порушення законодавства про бюджетну систему України), 164-14 (порушення законодавства про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти), уповноважена посадова особа органу ДКРС складає протокол про адміністративне правопорушення за встановленою формою.

Надіслані до органу ДКРС постанова прокурора про порушення провадження у справі про адміністративне правопорушення та додані до неї матеріали, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, розглядаються у десятиденний строк після їх надходження. За результатами розгляду зазначених матеріалів прокурора посадовою особою органу ДКРС складається протокол про адміністративне правопорушення в межах строків, передбачених ст. 38 КПАП. У разі відсутності підстав для складання протоколу орган ДКРС повідомляє про це відповідний орган прокуратури з викладенням мотивів прийняття такого рішення.

Від імені органів ДКРС протоколи мають право складати уповноважені на те посадові особи ГоловКРУ, контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах, у тому числі міжрайонних контрольно-ревізійних відділів (далі – КРП).

У разі вчинення адміністративного правопорушення кількома особами протокол складається стосовно кожної з таких осіб. У разі вчинення однією особою кількох адміністративних правопорушень протоколи складаються щодо кожного з вчинених правопорушень.

Протокол складається у двох екземплярах, що підписуються посадовою особою, яка склала такий протокол, та особою, яка притягується до адміністративної відповідальності. Якщо притягнена до відповідальності особа відмовляється підписати протокол, до протоколу вноситься відповідний запис.

Один екземпляр протоколу залишається в органі ДКРС, другий під розписку вручається особі, що притягується до адміністративної відповідальності. При складанні протоколу особі, що притягується до адміністративної відповідальності, роз’яснюються її права, передбачені ст. 268 КПАП та ст. 63 Конституції України, про що робиться відмітка у протоколі. Бланк протоколу заповнюється розбірливим почерком кульковою ручкою синього, фіолетового або чорного кольору чи друкарським способом. Підчистки та помарки не допускаються. У графах, які не заповнюються під час складання протоколу, проставляється прочерк. Внесення до протоколу додаткових записів після його підписання не допускається. Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, має право дати пояснення та висловити зауваження щодо змісту протоколу, а також письмово викласти мотиви своєї відмови від підписання протоколу. Власноручно викладені цією особою пояснення та зауваження додаються до протоколу, про що до нього вноситься відповідний запис із зазначенням кількості аркушів, на яких подано такі пояснення та/або зауваження.

Належним чином оформлені протокол та інші матеріали справи надсилаються органу, уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення, протягом трьох календарних днів з дня підписання (відмови від підписання) протоколу та його реєстрації.

Справи про адміністративні правопорушення щодо порушення законодавства з фінансових питань (ст. 164-2 КПАП), порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст. 166-6 КПАП) розглядають та накладають адміністративні стягнення від імені органу ДКРС голова ГоловКРУ та його заступники, начальники контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники (ст. 234-1 КПАП).

Орган (посадова особа) ДКРС, уповноважений розглядати справу про адміністративне правопорушення, повідомляє особу, що притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду порушеної стосовно неї справи про адміністративне правопорушення.

За результатами розгляду справи виноситься одна з таких постанов:

а) постанова про накладення адміністративного стягнення;

б) постанова про закриття справи.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення; вказівку про порядок і строк її оскарження. Постанова по справі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою органу ДКРС, яка розглянула справу.

Посадова особа, яка розглядає справу, закриває провадження у справі про адміністративне правопорушення, якщо встановить наявність таких обставин:

а) відсутність події та складу адміністративного правопорушення;

б) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;

в) неосудність особи, якою вчинено протиправну дію чи бездіяльність;

г) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;

ґ) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;

д) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;

е) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КПАП;

є) наявність за тим самим фактом щодо особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення або не скасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення за цим фактом кримінальної справи;

ж) смерть особи, стосовно якої було розпочато провадження у справі.

За вчинення адміністративного правопорушення уповноважена посадова особа органу ДКРС має право накладати стягнення у вигляді штрафу в межах, передбачених статтями 164-2 і 166-6 КПАП.

Розглядаючи справу, уповноважена посадова особа органу ДКРС може прийняти рішення про звільнення порушника від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням. Таке рішення детально мотивується в постанові по справі про адміністративне правопорушення. Приймаючи таке рішення, уповноважена посадова особа органу ДКРС повинна всебічно і об'єктивно розглянути справу, з'ясувати, чи можна вважати правопорушення малозначним. Відповідно до ч. 2 ст. 284 КПАП при оголошенні усного зауваження (ст. 22 КПАП) виноситься постанова про закриття справи.

Якщо при розгляді справи орган (посадова особа) дійде висновку, що в порушенні є ознаки злочину, він передає матеріали прокурору, органу досудового слідства чи дізнання.

Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається під підпис або надсилається рекомендованим листом особі, стосовно якої винесено постанову, про що робиться відповідна відмітка у справі із зазначенням дати відправлення.

Виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення здійснюється в порядку, встановленому Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Штраф, накладений за порушення законодавства з фінансових питань (ст. 164-2 КПАП), порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст. 166-6 КПАП), вноситься особою, притягнутою до адміністративної відповідальності, в установу банку України не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня вручення їй постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або опротестування такої постанови – не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення.

У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений ч. 1 ст. 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

Справи про порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 164-12 КПАП), порушення законодавства про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти (ст. 164-14 КПАП) розглядаються судом.

Справа про адміністративне правопорушення – порушення законодавства про бюджетну систему України чи порушення законодавства про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, що передається до суду, повинна містити такі документи або їх копії, завірені підписом посадової особи та печаткою органу ДКРС:

а) протокол про адміністративне правопорушення;

б) акт ревізії (перевірки) або витяг з нього з додатками, на які є посилання в акті, включаючи копії розпорядчих чи господарських документів, які містять ознаки адміністративного правопорушення та/або підтверджують його вчинення; постанову прокурора про порушення провадження про адміністративне правопорушення та матеріали до неї;

в) заперечення посадових осіб підприємства, установи, організації, які ревізувались, та інших осіб щодо обставин порушення (якщо такі подані) і висновки на ці заперечення посадових осіб органів ДКРС;

г) пояснення посадової особи, стосовно якої складено протокол (якщо воно подане не на бланку протоколу);

ґ) довідку про розмір заробітної плати, документи щодо обставин, які пом'якшують чи обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення (довідка про склад сім'ї, наявність на утриманні непрацездатних осіб тощо, якщо такі були надані особою, що притягується до адміністративної відповідальності);

д) опис документів.

Справа про адміністративне правопорушення передається до суду за місцем вчинення правопорушення рекомендованим поштовим відправленням або нарочним у строк не пізніше трьох робочих днів після реєстрації протоколу в журналі обліку протоколів про адміністративні правопорушення за ст. 164-12 і 164-14 КПАП та результатів їх розгляду.

У випадку незгоди з рішенням суду, винесеним по справі про адміністративне правопорушення – порушення законодавства про бюджетну систему України чи порушення законодавства про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, відповідний орган ДКРС ініціює опротестування такого рішення перед органами прокуратури.

7. Кримінальна відповідальність за порушення бюджетного законодавства передбачена ст. 210 і 211 Кримінального кодексу України (далі – КК) в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Бюджетного кодексу України» від 8 липня 2010 р. №2457-УІ.

Статтею 210 КК передбачена відповідальність за нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням. Частина 1 ст. 210 КК містить ознаки двох самостійних складів злочинів.

Перший склад – нецільове використання бюджетних коштів службовою особою.

Об’єктивні ознаки цього злочину співпадають з ознаками аналогічного бюджетного правопорушення, яке передбачене ст. 119 Кодексу (див. відповідний коментар). Це витрачання бюджетних коштів на цілі, що не відповідають:

– бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

– напрямам використання бюджетних коштів, визначених у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

– бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Другий склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 210 КК, – це здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу України. Об’єктивні ознаки цього складу злочину співпадають з ознаками аналогічного бюджетного правопорушення, яке передбачене п. 29 ч. 1 ст. 116 Кодексу (див. відповідний коментар).

Єдина відміна об’єктивних ознак складів бюджетних правопорушень (ст. 119 та п. 29 ст. 116 Кодексу) та складів відповідних злочинів – це розмір бюджетних коштів, які використовуються всупереч цільовому призначенню чи без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням. Злочинними ці дії вважаються якщо їх предметом були бюджетні кошти у великих розмірах. Згідно з приміткою 2 до ст. 210 КК великим розміром бюджетних коштів вважається сума, що в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суб’єктивна сторона цих складів злочинів характеризується прямим умислом, тобто винна особа розуміє характер своїх дій (те, що вони порушують бюджетне законодавство) і бажає діяти в такий спосіб.

Суб’єктом обох складів злочинів є будь-яка службова особа, наділена правом розпоряджатися бюджетними коштами.

Дії службових осіб, що кваліфікуються за ч. 1 ст. 210 КК, караються відповідно до санкції цієї норми – штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням, якщо їх предметом були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб кваліфікуються за ч. 2 ст. 210 КК, яка має санкцію у вигляді обмеження волі на строк від двох до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

8. Статтею 211 КК передбачена відповідальність за видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону.

Видання службовою особою нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах, карається штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ті самі дії, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах, або вчинені повторно, караються позбавленням волі на строк від двох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Цей склад злочину кореспондується з порушенням бюджетного законодавства, передбаченим п. 37 ч. 1 ст. 116 Кодексу.

Натомість, якщо суб’єктом бюджетного правопорушення є юридична особа – учасник бюджетного процесу, то суб’єктом злочину може бути лише службова особа органів виконавчої влади та їх структурних підрозділів, наділена правом затверджувати своїми наказами нормативно-правові акти, виконання яких зменшує надходження бюджету або збільшує витрати бюджету.

Про поняття нормативних актів див. п. 39 коментаря до ст. 116 Кодексу.

Від видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону, як адміністративного правопорушення цей злочин відрізняється розміром коштів, які не надійшли до бюджету або були додатково витрачені. Великий розмір коштів (сума, що в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) утворює склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 211 КК. Особливо великий розмір коштів (сума, що в три тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) утворює склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 211 КК.

Якщо ж предметом таких дій були бюджетні кошти не у великих розмірах, вчинене утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 164-12 КПАП.

Як спільні ознаки, так і відмінності розглядуваних порушень бюджетного законодавства, відповідальність за які передбачена Бюджетним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України, доцільно представлені в табл. 5.1.

9. Слід враховувати, що кримінальна відповідальність за дії, що вчиняються у сфері бюджетних відносин, тобто у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, не обмежується ст. 210 і 211 КК.

Діяння службових осіб, винних у порушенні бюджетного законодавства, за певних обставин можуть містити ознаки злочинів у сфері службової діяльності.

Наприклад, здійснення державних (місцевих) запозичень, надання державних (місцевих) гарантій з порушенням вимог Кодексу, якщо це вчинено службовою особою умисно, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, тягне відповідальність за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК).

Таблиця 5.1.

⇐ Предыдущая21222324252627282930Следующая ⇒

Поделиться: