Нецільове використання коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням

	Як порушення бюджетного законодавства – п.24 ст.116 і ст.119 БК; п.29 ст.116 БК	Як адміністративне правопорушення (ч.5 ст.164-12 КАП)	Як злочин (ст.210 КК)
Об’єктивна сторона (ознаки дій)	а) нецільове використання коштів; б)здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України	а) нецільове використання коштів; б) здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу України чи закону про Державний бюджет України на відповідний рік	а) нецільове використання коштів; б) здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу України чи закону про Державний бюджет України на відповідний рік
Суб’єкт відповідальності	учасник бюджетного процесу (юридична особа)	службова особа	службова особа
Суб’єктивна сторона	відсутня	Умисел	Умисел
Розмір бюджетних коштів	бюджетні кошти у будь-яких розмірах	бюджетні кошти не у великих розмірах	бюджетні кошти у великих розмірах (ч.1 ст.210 КК) в особливо великих розмірах (ч.2 ст.210 КК).

Стаття 122.

1. Про загальні ознаки цього порушення бюджетного законодавства див. п. 9 коментаря до ст. 116 Кодексу.

Рішення про місцевий бюджет, яке може бути зупинене у порядку ст. 122 Кодексу – нормативно-правовий акт Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної місцевої ради, виданий в установленому порядку, що затверджує місцевий бюджет та визначає повноваження відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації або виконавчого органу місцевого самоврядування здійснювати виконання місцевого бюджету протягом бюджетного періоду (див. коментар до п. 45 ст. 2 Кодексу). Рішення про внесення змін до місцевого бюджету також може бути зупинене у порядку ст. 122 Кодексу.

2. У ст. 122 Кодексу визначені бюджети, рішення про які можуть бути зупинені:

– бюджет Автономної Республіки Крим;

– обласний бюджет;

– бюджети міст Києва та Севастополя;

– районний бюджет;

– міський (міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) бюджет;

– районний у містах Києві та Севастополі бюджет;

– міський (міст районного значення) бюджет;

– сільський бюджет;

– селищний бюджет;

– районний у місті бюджет.

3. Принциповим є те положення ст. 122 Кодексу, що стосовно будь-якого бюджету рішення про його зупинення може бути прийняте лише судом.

4. У ст. 122 Кодексу визначені суб’єкти владних повноважень, які мають право звернутися до суду:

– Кабінет Міністрів України щодо бюджетів, вказаних у ч. 1 ст. 122 Кодексу;

– Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій щодо бюджетів, вказаних у ч. 2 ст. 122 Кодексу;

– голова виконавчого органу міської (міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) ради щодо бюджетів, вказаних у ч. 3 ст. 122 Кодексу.

5. Підставою для застосування цього заходу впливу в усіх випадках є порушення вимог Кодексу та закону про Державний бюджет України щодо складання відповідного бюджету в частині міжбюджетних трансфертів, доходів та видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Для рішень про бюджети, вказані у ч. 3 ст. 122 Кодексу, додатковою підставою їх зупинення є порушення вимог щодо складання бюджету згідно з рішенням районної, міської (міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) ради про бюджет.

В інших випадках, тобто при наявності підстав для оскарження рішень про місцевий бюджет, не вказаних у п. 7 ст. 116 та ч. 1-3 ст. 122 Кодексу, таке оскарження можливе за загальними правилами, передбаченими нормами Кодексу України про адміністративне судочинство або в порядку оскарження рішень, якими порушуються норми Конституції України. Див., наприклад, Рішення Конституційного Суду України від 2 червня 1998 р. у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень нормативно-правового акта Верховної Ради Автономної Республіки Крим " Про республіканський бюджет Автономної Республіки Крим на 1998 рік " (справа про бюджет Автономної Республіки Крим на 1998 рік).

6. В усіх випадках (ч. 1–3 ст. 122 Кодексу) право суб’єктів власних повноважень сформульоване однаково – як право звернутися до суду з одночасним клопотанням про невідкладне зупинення дії рішення про відповідний місцевий бюджет до закінчення судового розгляду справи.

Таким чином, ст. 122 Кодексу не визначає, до якого суду і з якою вимогою мають звертатися зазначені суб’єкти владних повноважень.

7. За своїм змістом справа про порушення вимог законодавства щодо складання місцевого бюджету є адміністративною справою. Компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, а також їх предметна і територіальна підсудність визначені ст. 17-19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС).

8. Перелік вимог, що може містити адміністративний позов, наведений у ч. 3 ст. 105 КАС. З огляду на підстави звернення до суду, вказані у ч. 1-3 ст. 122 Кодексу, відповідні суб’єкти владних повноважень можуть звертатися лише з вимогою скасування або визнання нечинним рішення про відповідний місцевий бюджет повністю чи окремих його положень.

9. Подання одночасно з позовною заявою клопотання про невідкладне зупинення дії рішення про відповідний місцевий бюджет до закінчення судового розгляду справи є за своїм юридичним змістом в системі адміністративного судочинства клопотанням позивача постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень (ч. 1 ст. 117 КАС).

Суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються. Ухвала негайно надсилається до суб'єкта владних повноважень, що прийняв рішення, та є обов'язковою для виконання (ч. 3 ст. 117 КАС).

10. Строк для звернення відповідного суб’єкта владних повноважень до суду зазначений у ч. 1-3 ст. 122 Кодексу один для усіх випадків – місяць з дня набрання чинності рішенням про відповідний місцевий бюджет. Вимога про надсилання рішення про місцевий бюджет або внесення до нього змін наступного дня після його підписання Міністерству фінансів України та іншим виконавчим органам, вказаним у ч. 1-3 ст. 122 Кодексу, спрямована на забезпечення можливості своєчасно виявити порушення вимог щодо складання бюджету та звернутися до суду в передбачений місячний термін.

11. Про порядок здійснення витрат місцевого бюджету у разі зупинення рішення про місцевий бюджет див ст. 79 Кодексу та коментар до неї.

Стаття 123.

Нововведеннями ст. 123 Кодексу стало значне розширення переліку повноважень та функцій, за виконання яких несуть відповідальність органи Державного казначейства України. Так, в редакції Кодексу від 21 червня 2001 року, зі змінами та доповненнями, була передбачена відповідальність за невиконання вимог щодо ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів. В редакції від 08 липня 2010 року крім відповідальності за виконання вищенаведеної функції також передбачена відповідальність за несвоєчасність подання звітності про виконання бюджетів, за здійснення витрат з перевищенням показників, затверджених розписом бюджету, за порушення в процесі контролю за бюджетними повноваженнями при зарахуванні надходжень бюджету та здійсненні платежів за бюджетними зобов’язаннями розпорядників бюджетних коштів відповідно до бюджетних асигнувань, за недотримання порядку казначейського обслуговування державного і місцевих бюджетів.

Будь-яке невиконання учасниками бюджетного процесу покладених на них функцій та повноважень, а також здійснення вказаних повноважень з перевищенням наданих прав утворює склад бюджетного правопорушення.

За змістом ст. 123 Кодексу вищенаведений висновок буде правильним лише щодо посадових осіб органів Державного казначейства України.

Щодо самих органів Державного казначейства України, то вони несуть відповідальність згідно з ч. 1 ст. 123 Кодексу в разі вчинення ними бюджетних правопорушень, визначених ч. 1 ст. 116 Кодексу.

Стаття 123 не містить спеціальних санкцій при настанні відповідальності, передбаченої як ч. 1, так і ч. 2. Дані санкції відсутні також в нормативно-правових актах Державного казначейства України.

Так, в Порядку обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету (затверджено наказом Державного казначейства України від 25 травня 2004 р. №89, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 червня 2004 р. за №716/9315), норма, що передбачає відповідальність органів Державного казначейства України за вчинені ними бюджетні правопорушення, відсутня взагалі.

Пункт 11 Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів (затверджено наказом Державного казначейства України від 4 листопада 2002 р. №205, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 листопада 2002 р. за №919/7207) містить таку норму: “Недотримання фінансовими органами, органами Державного казначейства України та розпорядниками коштів місцевих бюджетів норм, визначених Бюджетним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, щодо порядку затвердження, внесення змін, виконання місцевих бюджетів чи звіту про виконання місцевих бюджетів, уважається бюджетним правопорушенням. Фінансові органи, органи Державного казначейства України та розпорядники коштів місцевих бюджетів відповідно до чинного законодавства несуть відповідальність за вчинені ними бюджетні правопорушення”.

Чітко не передбачена відповідальність органів Державного казначейства України і в наказі Державного казначейства України від 09.08.2004 р. №136, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.08.2004 р. за №1068/9667 «Про затвердження Порядку обліку зобов’язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства України», а зазначена лише відповідальність розпорядників бюджетних коштів.

Згідно з п. 2.6 вказаного Порядку дані бухгалтерського обліку з виконання кошторису на звітну дату мають відповідати аналогічним даним бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів (норма тісно пов’язана з п. 1 ч. 1 статті, що коментується). У п. 2.11 Порядку передбачено можливість органами ДКУ відмови в реєстрації зобов’язань, а відповідальність органів ДКУ за порушення зазначених вимог в Порядку відсутня.

У вищезазначених нормативно-правових актах, де передбачається відповідальність органів ДКУ, відсутня санкція, тобто відповідальність може бути як дисциплінарна, так і адміністративна, цивільна, кримінальна (залежно від тяжкості вчиненого бюджетного правопорушення та його характеру).

Таким чином, відповідальність органів Державного казначейства України за невиконання вимог, вказаних в ч. 1 ст. 123 Кодексу, передбачена на загальних підставах. У тому числі, до них можуть застосовуватися заходи впливу, передбачені ст. 117 Кодексу (див. коментар до ст. 117 Кодексу).

Персональну відповідальність керівники органів Державного казначейства України, у разі вчинення ними правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 123 Кодексу, несуть на загальних підставах та на підставах, передбачених ст. 121 Кодексу, в тому числі за вчинення корупційних діянь у зв’язку з перевищенням службових повноважень тощо, пов’язаних з виконанням функцій (повноважень) органів ДКУ (див. коментар до ст. 121 Кодексу).

Слід відмітити значення, яке відіграла ця стаття для всієї бюджетної системи України. Під час розробки і прийняття Бюджетного кодексу України необхідно було на законодавчому рівні визначити урядовий орган, який би став інструментом в забезпеченні проведення єдиної бюджетної політики на території всієї держави. Цим органом було фактично визначено Державне казначейство України. У Бюджетному кодексі України, прийнятому 21 червня 2001 року, функції та повноваження органів Державного казначейства України були виписані у дванадцяти статтях. В забезпечення даного вибору концептуально вірним було прийняття ст. 23. Вона дисциплінувала роботу органів Державного казначейства України, а також стала опорою в їхній роботі з клієнтами. Це підтвердила практика останніх дев’яти років – значно скоротилася кредиторська та дебіторська заборгованість, відсутні борги по заробітній платі та інших соціальних виплатах у бюджетній сфері, посилився контроль за цільовим використанням коштів державного та місцевих бюджетів, значно покращилось управління фінансовими ресурсами і багато інших позитивних моментів. Концепція збільшення ролі у бюджетному процесі органів Державного казначейства України виправдала себе і отримала розвиток в редакції Бюджетного кодексу України, прийнятого 8 липня 2010 року. Значно була підсилена 123 стаття, функції та повноваження органів Державного казначейства України виписані уже в двадцять одній статті. Прийняття цієї статті дозволило позитивно вплинути як на бюджетну сферу, так і на фінансову сферу держави загалом.

Стаття 124.

1. Конституція України (ст. 19) зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції України).

Право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами (рішення Конституційного Суду України справа №1-2/2002 від 9 липня 2002 р.).

2. Відповідно до ст. 43 Закону України " Про місцеві державні адміністрації" акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

3. Відповідно до ч. 1 ст. 124 Кодексу рішення про застосування заходу впливу за порушення бюджетного законодавства може бути оскаржено в органі, який застосував даний захід впливу. Щодо переліку органів, які мають право застосовувати заходи впливу, див. ст. 188 Кодексу та коментар до неї.

4. На прикладі порядку розгляду звернень та організації особистого прийому громадян в органах Державної контрольно-ревізійної служби розглянемо систему оскарження дій державних органів за порушення бюджетного законодавства.

Порядок розгляду звернень та організації особистого прийому громадян в органах Державної контрольно-ревізійної служби затверджений Наказом ГоловКРУ від 28 жовтня 2008 р. №383 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2008 р. за №1242/15933).

Відповідно до даного Положення до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені в органах ДКРС, належать:

- постанови у справах про адміністративне правопорушення, прийняті з порушенням законодавства;

- вимоги про усунення порушень, які надсилаються за результатами ревізій;

- зупинення операцій з бюджетними коштами;

- призупинення бюджетних асигнувань;

- неналежний розгляд попередньої скарги на рішення, дії (бездіяльність) посадових осіб органів ДКРС та деякі інші.

Органи ДКРС під час розгляду скарги на рішення, дії (бездіяльність) посадових осіб органів ДКРС перевіряють законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень, дій (бездіяльності) посадових осіб і приймають одне з рішень щодо:

а) залишення рішення, яке оскаржується, без змін, а скарги без задоволення;

б) скасування рішення, яке оскаржується, з одночасним винесенням нового рішення або без нього та притягненням винних осіб до відповідальності;

в) внесення до рішення змін у частині, що не відповідає законодавству;

г) припинення незаконної дії (бездіяльності) посадових осіб органу ДКРС, проведення службового розслідування і притягнення винних осіб до відповідальності;

ґ) скасування повністю або частково акта ревізії, проведеної з порушенням законодавства.

Рішення (вимога), що підлягає скасуванню, а також акти ревізій, проведених з порушенням законодавства, скасовуються повністю або у відповідній частині наказом керівника органу ДКРС, який проводить розгляд скарги, або за дорученням вищого рівня органу ДКРС.

При розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення особа, яка її розглядає, перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

а) залишає постанову без змін, а скаргу або протест без задоволення;

б) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

в) скасовує постанову і закриває справу;

г) зменшує розмір штрафу в межах, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення в межах компетенції.

Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).

Рішення за скаргою на постанову щодо адміністративного правопорушення може бути опротестоване прокурором або оскаржене до суду у встановленому законодавством порядку.

У відповіді на скаргу щодо рішення органу ДКРС, дій чи бездіяльності посадових осіб органу ДКРС зазначаються:

- порядок розгляду скарги органом ДКРС (чи проводилося службове розслідування, повторна або додаткова перевірка, аналіз ревізійних матеріалів; чи одержувалися пояснення від осіб, дії чи бездіяльність яких оскаржується; чи брав участь і яку саме в розгляді скарги заявник тощо);

- відповіді на всі питання, порушені у скарзі;

- рішення, які прийнято за результатами розгляду скарги (кого і коли інформовано, кому надіслано обов'язкові вимоги, куди передано матеріали ревізії чи службового розслідування; чи накладалися дисциплінарні стягнення, ким і стосовно кого тощо).

Копія рішення щодо скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої його винесено.

Подання скарги на рішення або дії (бездіяльність) посадових осіб органів ДКРС не припиняє рішення або оскаржуваної дії (бездіяльності).

Скарга на рішення, що оскаржувалося, може бути подана до органу ДКРС або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються.

Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу.

У разі відкликання скарги за письмовою заявою особи, яка її подала, орган ДКРС, що розглядає скаргу, припиняє її розгляд з повідомленням про це заявника.

5. У відповідності до ч. 1 ст. 124 Кодексу рішення про застосування заходу впливу за порушення бюджетного законодавства може бути оскаржено також в суді.

Згідно з ч. 1 ст. 17 КПАП компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, в тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

У більшості випадків суб’єктами, стосовно яких застосовуються заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, є суб'єкти владних повноважень. Учасники бюджетного процесу, які мають право на застосування заходів впливу, є також суб'єктами владних повноважень.

Тому оскарження в суді рішення про застосування заходу впливу за порушення бюджетного законодавства є, по суті, спором між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління і мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства на підставі п. 3 ч. 1 ст. 17 КАС.

У випадках, коли заходи впливу з порушення бюджетного законодавства застосовані до установи, підприємства, організації, які не є суб’єктами владних повноважень, оскарження в суді рішення про застосування заходу впливу за порушення бюджетного законодавства здійснюється в порядку адміністративного судочинства на підставі п. 1 ч. 1 ст. 17 КПАП.

6. Такий захід впливу, як зупинення дії рішення про місцевий бюджет, застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначене п. 7 ч. 1 ст. 116 Кодексу, у порядку, встановленому ст. 122 Кодексу, тобто виключно за рішенням суду. Тому такі рішення можуть бути оскаржені у порядку, встановленому законом для апеляційного та касаційного провадження (див. розділ IV Кодексу України про адміністративне судочинство).

7. Оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 164-12 КПАП (див. п. 6 коментаря до ст. 121 Кодексу) здійснюється в порядку, визначеному ст. 287-297 КПАП.

8. Вироки суду за результатами розгляду кримінальних справ щодо злочинів у сфері бюджетних відносин (див. п. 7 коментаря до ст. 121 Кодексу) можуть бути оскаржені в апеляційному та касаційному суді у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.

⇐ Предыдущая21222324252627282930

Поделиться: