Підозрюваному, обвинуваченому вручається пам'ятка про його процесуальні права та обов'язки одночасно з їх повідомленням особою, яка здійснює таке повідомлення.

1. Згідно з п. 19 ч. 1 ст. З КПК стороною кримінального провадження з боку захисту є: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправ­даний, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосу­вання, їхні захисники та законні представники.

2. За змістом ч. 1 ст. 42 КПК підозрюваним як учасником кримінального судочинства особа стає в одному з двох випадків: 1) коли їй у порядку, встанов­леному ст.ст. 276-279 КПК, повідомлено про підозру; 2) коли особу затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

3. Аналіз змісту ст.ст. 42, 276-279, 208-211 КПК щодо підозрюваного, під­став та порядку затримання підозрюваного, підстав та порядку повідомлення особі про підозру дає підстави для висновку про те, що підозрюваний - це осо­ба, якій прокурором або слідчим за погодженням з прокурором повідомлено про підозру, тобто складено письмове повідомлення про підозру із зазначенням особи підозрюваного, змісту підозри, обставин вчинення кримінального право­порушення і його кваліфікації за законом України про кримінальну відповідаль­ність (див. ст. 277 КПК), і це повідомлення вручено цій особі з роз'ясненням його суті та процесуальних прав підозрюваного. Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань (див. ст. 278 КПК). Ці дані в Єдиному

 135

реєстрі засвідчують, яка особа і коли саме стала у конкретному кримінальному провадженні підозрюваним як учасником кримінального провадження.

4. Особа, якій повідомлено про підозру, може перебувати у становищі підозрюваного аж до закінчення досудового розслідування, коли прокурор, згідно з ч. 2 ст. 183 КПК, у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснює одну з таких дій: 1) закриває кримінальне провадження; 2) звертається до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звертається до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

5. Стаття 276 КПК вимагає обов'язкового повідомлення про підозру в трьох випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального право­порушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного із передбачених КПК запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

6. За загальним правилом затримання особи, яке згідно з ч. 2 ст. 176 КПК є тимчасовим запобіжним заходом, застосовується за клопотанням слідчого, по­годженим з прокурором, або ж за клопотанням прокурора ухвалою слідчого судді. Підставою ж для застосування запобіжного заходу є, зокрема, наявність обгрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення. Тому складання прокурором чи слідчим за погодженням з прокурором обгрун­тованого письмового повідомлення про підозру за наявності ухвали судді про затримання особи за підозрою у вчиненні злочину чи про застосування іншого запобіжного заходу до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину (див. п. 2 ч. 1 ст. 276 КПК), не є проблематичним, оскільки перевірка підстав для підозри вже пройшла судову процедуру.

Проте закон передбачає затримання особи, підозрюваної у вчиненні зло­чину, і без ухвали слідчого судді -г уповноваженою службовою особою в одно­му з двох випадків: 1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину оче­видець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі або на місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин (ч. 1

ст. 208 КПК).

У зв'язку з цим формулювання закону (ч. 1 ст. 42 КПК) про те, що підозрюваним є не лише особа, якій в порядку, передбаченому ст.ст. 276-279 КПК, повідомлено про підозру, а й особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, засвідчує намагання законодавця забезпечити право на захист цієї затриманої особи до винесення ухвали слідчого судді про затримання чи обрання іншого запобіжного заходу до такої особи, до офіційно­го письмового повідомлення її про підозру. Тому згідно з ч. 4 ст. 208 КПК упо­вноважена службова особа, що здійснювала затримання особи, повинна негай­но повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не

136

говорити нічого з приводу підозри щодо нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень ст. 213 КПК, вимагати перевірки обгрунтованості затримання та реалізувати інші процесу­альні права, передбачені КПК. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол (про зміст протоколу див. ч. 5 ст. 208 КПК).

7. Підозрюваним як учасником кримінального провадження особа може стати також не лише у зв'язку із затриманням її чи обранням щодо неї запо­біжного заходу, а й за окремої підстави - за наявності достатніх доказів для підозри цієї особи у вчиненні кримінального правопорушення (див. п. З ч. 1 ст. 276 КПК), тобто за наявності такої сукупності зібраних під час досудового розслідування доказів, які підтверджують, на думку слідчого, прокурора, об­грунтованість підозри, викривають цю особу у вчиненні кримінального право­порушення.

8. Поняття обвинуваченого як учасника кримінального провадження КПК пов'язує з наявністю обвинувального акта, складеного слідчим і затвердженого прокурором або складеного самим прокурором. У ньому, зокрема, містяться анкетні відомості про самого обвинуваченого і формулювання обвинувачен­ня (див. ч. 2 ст. 291 КПК). Проте момент складення чи затвердження обвину­вального акта прокурором не засвідчує момент появи у кримінальному про­вадженні обвинуваченого, щодо якого і складено обвинувальний акт. Статусу обвинуваченого (підсудного) особа набуває після того, як обвинувальний акт прокурором передано до суду з відповідною його реєстрацією в суді. До цього вона залишається підозрюваним. Про це свідчить і зміст ст. 293 КПК, де зазна­чається, зокрема, що одночасно з переданням обвинувального акта прокурор зобов'язаний вручити його копію та копію реєстру матеріалів досудового роз­слідування підозрюваному, його захиснику, законному представнику.

9. Стаття передбачає перелік процесуальних прав, які надані як підозрю­ваному, так і обвинуваченому, а також перелік прав, які, враховуючи особли­вості судового провадження, надаються лише обвинуваченому (підсудному). Переліки цих прав не є вичерпними. КПК можуть бути передбачені й інші про­цесуальні права, які мають підозрюваний, обвинувачений під час проваджен­ня окремих слідчих та інших процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень. Сукупність усіх процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого утворюють єдине право підозрюваного чи обвинуваченого на захист від ви­сунутої підозри чи обвинувачення. Кожному з процесуальних прав підозрюва­ного, обвинуваченого відповідає обов'язок слідчого, прокурора, слідчого судді, судді чи суду роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому це право і забезпе­чити можливість його реалізації. Забезпечення права підозрюваного, обвину­ваченого на захист є конституційною засадою кримінального процесу України (ч. 2 ст. 63, п. 6 ч. З ст. 129 Конституції України) і закріплене також у п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20 КПК.

Докази, отримані з порушенням права підозрюваного, обвинуваченого на захист, є недопустимими для використання при прийнятті процесуальних

-137

рішень, на них не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (див.ч. 2 ст. 86, п. 5 ч. 2 ст. 87 КПК). Порушення права підозрюваного, обвинуваченого на захист як істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне і обгрунтоване судове рішення, можуть бути підставою для скасування судового рішення апе­ляційною чи касаційною інстанцією (див. ст.ст. 409, 412, 436, 438 КПК).

10. Міжнародно-правовою основою права підозрюваного, обвинувачено­го знати, в чому його підозрюють, обвинувачують, є положення Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. про те, що кожен має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому кримінального обвинувачення як мінімум на такі гарантії на основі цілковитої рівності: бути терміново і доклад­но повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу пред'явленого йому обвинувачення (п. З «а» ст. 14), а також аналогічне положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (п. З «а» ст. 6).

Право підозрюваного знати, у вчиненні якого кримінального правопору­шення його підозрюють, забезпечується обов'язком слідчого, прокурора по­відомити особі про підозру (ст.ст. 276-278 КПК), обов'язком уповноваженої службової особи, яка затримала особу без ухвали слідчого судді повідомити затриманому, в чому він підозрюється (ч. 4 ст. 208 КПК).

11. Право обвинуваченого знати, у вчиненні якого кримінального правопо­рушення його обвинувачують, забезпечується обов'язком прокурора при звер­ненні до суду з обвинувальним актом вручити цій особі копію обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування (див. ст. 293 КПК), а також роз'ясненням головуючого суті обвинувачення в судовому засіданні після ого­лошення прокурором обвинувального акта (див. ст.ст. 347, 348 КПК).

12. Право підозрюваного, обвинуваченого бути чітко і своєчасно повідо­мленим про свої права, передбачені КПК, а також отримати їх роз'яснення га­рантується низкою положень КПК. Для підозрюваного передбачено, зокрема, при затриманні особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушен­ня уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді роз'яснення процесуальних прав та обов'язків і наведення їх повного переліку у протоко­лі затримання, копія якого вручається підозрюваному (див. ч. 4 ст. 208 КПК); роз'яснення прав підозрюваного під час вручення йому письмового повідо­млення про підозру, в якому також виписані права підозрюваного (див. ч. 2 і З ст. 276, ст.ст. 277, 278 КПК).

Для обвинуваченого це передбачено, зокрема, ст. 345 КПК, за якою на по­чатку судового засідання обвинуваченому (як і іншим особам, які беруть участь у судовому розгляді) вручається пам'ятка про його права та обов'язки. Після ознайомлення обвинуваченого з пам'яткою головуючий має з'ясувати, чи зро­зумілі йому права та обов'язки і в разі необхідності роз'яснити їх.

13. Право підозрюваного, обвинуваченого на захисника є істотною скла­довою конституційного права підозрюваного, обвинуваченого на захист (ч. 2 ст. 63 Конституції України). Стаття 59 Конституції України наголошує на тому,

138 -

що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах діє адво­катура.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. пе­редбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто чи використо­вувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одер­жувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя (п. З «є» ст. 6).

14. Передбачену п. З ч. З ст. 42 КПК «першу вимогу» (клопотання) про необхідність залучення захисника підозрюваний може заявити вже з моменту затримання його за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення упо­вноваженою службовою особою (див. ст. 210 КПК), або з моменту вручення йому письмового повідомлення про підозру (див. ст. 278 КПК), а обвинуваче­ний, якому прокурор одночасно з передачею обвинувального акта в суд вручив копію цього акта (ст. 293 КПК), - з моменту отримання обвинувального акта судом. Про форми та порядок залучення захисника до участі у кримінальному провадженні див. ст.ст. 48-51 КПК та коментар до них.

15. Побачення підозрюваного, обвинуваченого із захисником до першого до­питу в умовах, які забезпечують конфіденційність спілкування, означає, що жодна інша особа не може бути присутня під час такого спілкування або будь-яким спо­собом прослуховувати таку розмову, у тому числі в місцях затримання чи попере­днього ув'язнення. Конфіденційність спілкування підозрюваного, обвинувачено­го із захисником сприяє, з одного боку, отриманню захисником від підозрюваного чи обвинуваченого у довірливій формі максимально необхідного для здійснення ним ефективного захисту обсягу інформації щодо події кримінального правопо­рушення та причетності до неї підозрюваного чи обвинуваченого, наявності у підозрюваного чи обвинуваченого доказів, які можна було б подати для спрос­тування підозри чи обвинувачення, доведення невинуватості або меншої винува­тості, а з іншого, - роз'ясненню захисником підозрюваному чи обвинуваченому: а) юридичної суті події кримінального правопорушення, можливої кримінальної відповідальності і покарання у разі доведення вини підзахисного; б) процесу­альних можливостей, які дають підозрюваному, обвинуваченому його правове становище, його процесуальні права; в) значення для доведення його вини його показання під час допиту в досудовому розслідуванні і в судовому розгляді і що давання показань для нього є не обов'язком, а правом; г) характеру поведінки під­озрюваного чи обвинуваченого під час першого чи наступних допитів, участі в інших слідчих діях, які клопотання чи скарги доцільно подати чи не подавати під час подальшого провадження, щоб не зашкодити своїм законним інтересам.

16. Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про попереднє ув'язнення» від 30 червня 1993 р. особа, взята під варту, має право на побачення з захисником

139

наодинці, без обмеження кількості побачень та їх тривалості, з моменту до­пуску захисника до участі у справі, підтвердженого письмовим повідомленням особи або органу, в провадженні яких знаходиться справа, у вільний від вико­нання слідчих дій час. Адміністрація установи повинна забезпечити умови для проведення побачень, у тому числі які виключають при побаченні із захисни­ком можливість третіх осіб мати доступ до інформації, що надається в процесі побачення.

Важливою гарантією забезпечення права на захисника в місцях затри­мання та попереднього ув'язнення є виконання обов'язків щодо захисту прав людини слідчим суддею. Згідно з ч. 9 ст. 206 КПК слідчий суддя зобов'язаний вжити необхідних заходів для забезпечення особи, яка позбавлена свободи, за­хисником і відкласти будь-який розгляд, у якому бере участь така особа, на необхідний для забезпечення особи захисником час, якщо вона бажає залучити захисника, або якщо слідчий суддя вирішить, що обставини, встановлені під час кримінального провадження, вимагають участі захисника.

17. Право підозрюваного, обвинуваченого на участь захисника у прове­денні допиту та інших процесуальних дій передбачає можливість участі за­хисника у допиті та інших процесуальних діях, які провадяться як за участю підозрюваного, обвинуваченого, так і без такої участі, але за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого або захисника (див. ч. 6 ст. 223 КПК).

18. Підозрюваний, обвинувачений може заявити про відмову від захис­ника в будь-який момент кримінального провадження. Проте слідчому чи суду необхідно з'ясувати, чи не є така відмова вимушеною, зокрема, у зв'язку з тим, що підозрюваний, обвинувачений не має коштів на оплату послуг захисника і, необхідно вирішувати питання про призначення захисника в порядку надання безоплатної правової допомоги.

19. Про випадки отримання підозрюваним, обвинуваченим правової до­помоги захисника за рахунок держави див. коментар до ст. 49 КПК. Законом України від 2 червня 2011 р. «Про безоплатну правову допомогу» передбачено надання безоплатної правової допомоги у вигляді захисту від обвинувачення підозрюваним у вчиненні злочину особам, які затримані органами дізнання та слідства, а особам, у справах яких відповідно до положень КПК України участь захисника є обов'язковою - на захист від обвинувачення та складання докумен­тів процесуального характеру (див. ст.ст. 13, 14 Закону). При цьому суб'єктами надання безоплатної правової допомоги в Україні є: 1) центри з надання без­оплатної вторинної правової допомоги; 2) адвокати, включені до Реєстру адво­катів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом або на тимчасовій основі на підставі договору (ст. 15 Закону). Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги в АРК, областях, містах Києві та Севастополі приймає рішення про надання такої допомоги або про відмову в її наданні; забезпечує складення процесуальних докумен­тів за зверненням суб'єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу; забезпечує участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства

140

та в розгляді кримінальної справи в суді у випадках, коли участь захисника є обов'язковою відповідно до положень КПК України, а також у випадках, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний, який є суб'єктом права на безоплат­ну вторинну правову допомогу, не може запросити захисника через відсутність коштів чи з інших об'єктивних причин (п.п. 1-3 ст. 17 Закону).

Про відшкодування витрат на правову допомогу див. ст. 120 КПК.

20. Згідно з ч. 1 ст. 63 Конституції України кожна особа, а отже, і підозрювана чи обвинувачена у вчиненні кримінального правопорушення, не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Про зміст засади свободи особи від самовикриття та права не свідчити проти близь­ких родичів і членів сім'ї див. також ст. 14 КПК.

Згідно з ч. 4 ст. 208 КПК уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрю­ється, а також роз'яснити, зокрема, право давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього. Про роз'яснення особі цього права у випадку письмового повідомлення про підозру див. ч. 2 ст. 276 КПК.

На початку судового розгляду головуючий роз'яснює обвинувачено­му суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання (ст. 348 КПК). Допит обвинуваченого у су­довому розгляді здійснюється обов'язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань (ч. 4 ст. 349 КПК), а також розгляду судом обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку в спрощеному порядку (див. ч. 1 ст. 381 КПК).

У разі отримання показань чи пояснень від особи, зокрема від підозрю­ваного чи обвинуваченого, у вчиненні кримінального правопорушення, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права, закон зобов'язує суд визнати це істотними порушеннями прав людини і основопо­ложних свобод, а показання і пояснення - недопустимими доказами (див. п. 4 ч. 2 ст. 87 КПК).

Наголошуючи на значенні цього права кожної людини, Європейський суд з прав людини у п. 77 мотивувальної частини рішення від 12 червня 2008 р. у справі «Яременко проти України» зазначав наступне: «Стосовно використан­ня доказів, отриманих з порушенням права затриманого на мовчання та права не свідчити проти себе..., слід зазначити, що наявність таких прав є загально­визнаним міжнародним стандартом - стрижневим для поняття справедливого судового розгляду за ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p.». Встановлення таких стандартів пояснюється, зокрема, необ­хідністю захисту обвинуваченого від неправомірного примусу з боку органів влади, що має сприяти уникненню помилок при здійсненні правосуддя, а також сприяти реалізації цілей ст. 6 Конвенції. Право не свідчити проти себе вимагає,

-141

зокрема, від сторони обвинувачення в кримінальній справі обґрунтовувати свої доводи проти обвинуваченого, не вдаючись до доказів, отриманих за допомо­гою методів примусу або тиску, всупереч волі обвинуваченого.

21. Підозрюваний, обвинувачений має право у будь-який момент допиту відповідно під час досудового розслідування чи в судовому розгляді відмовити­ся відповідати на поставлені запитання. Згідно з ч. 4 ст. 224 КПК у разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання особа, яка прово­дить допит, зобов'язана його зупинити одразу після отримання такої заяви.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідаль­ності підозрюваного, обвинуваченого і за давання завідомо неправдивих по­казань.

22. Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи за підозрою у вчиненні злочину, повинна негайно повідомити затриманому зро­зумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити права, зокрема, право вимагати перевірки обгрунтованості затримання (ч. 4 ст. 208 КПК). Обгрунтованість затримання особи за підозрою у вчиненні злочину згідно з Конституцією України переві­ряється судом (ч. З ст. 29 Конституції), а також прокурором, який здійснює на­гляд за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян (п. 4 ст. 121 Конститу­ції), у тому числі на вимогу підозрюваного.

Відповідно до засади забезпечення права на свободу та особисту недо­торканність кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, повинен бути в найкоротший строк доставле­ний до слідчого судді для вирішення питання про законність та обгрунтованість його затримання. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімде­сяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою (ч. 2 ст. 12 КПК).

23. Конституційною основою права підозрюваного у разі затримання або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на негайне по­відомлення членів сім'ї, близьких родичів чи інших осіб про затримання і місце свого перебування є положення ч. 6 ст. 29 Конституції України про те, що про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів зааре­штованого чи затриманого.

24. До членів сім'ї чи близьких родичів, згідно з п. 1 ч. 1 ст. З КПК, на­лежать: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

25. КПК не встановлює вичерпного переліку осіб, щодо яких у затрима­ного чи взятого під варту існує право на негайне повідомлення про затриман-

142

ня і місце свого перебування. «Іншими особами» за вибором затриманого чи взятого під варту мож> ть бути особи, неповідомлення яких про затримання чи взяття під варту може спричинити настання моральної, фізичної чи майнової шкоди для цих осіб та/або самого затриманого чи взятого під варту: особі, за якою затриманий, заарештований здійснював постійний догляд у зв'язку з тяж­кою хворобою; особі, в якої він наймає житлове приміщення тощо, проте якщо в уповноваженої службової особи, яка здійснила затримання, є підстави для обгрунтованої підозри, що при повідомленні про затримання ця особа може зашкодити досудовому розслідуванню, вона може здійснити таке повідомлення самостійно (див. ч. 1 ст. 213 КПК).

26. Виходячи з презумпції невинуватості, підозрюваний і обвинувачений не зобов'язані доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 62 Кон­ституції України), але вони мають право це робити.

27. Способи збирання доказів стороною захисту, зокрема підозрюваним і обвинуваченим, визначені ч. З ст. 93 КПК: витребування та отримання від орга­нів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведен­ня слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших про­цесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

28. Ініціювання підозрюваним, обвинуваченим проведення слідчих (роз­шукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому ст. 220 КПК. Постано­ва слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведен­ня слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді (див. п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК).

29. Зрозуміло, що підозрюваний, обвинувачений має право брати участь у проведенні слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, які без них про­вести неможливо. До них належать, зокрема: допит підозрюваного (ст. 224 КПК), пред'явлення підозрюваного для впізнання (ст. 228 КПК), слідчий експеримент з метою перевірки показань підозрюваного (ст. 240 КПК), вручення письмово­го повідомлення про підозру (ст. 278 КПК). Згідно з ч. З ст. 223 КПК слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час про­ведення слідчої (розшукової) Д'ї осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені чи порушені. Підозрюваний, обвинувачений зобов'язані з'явитися за викликом слідчого, прокурора (див. ст. 133 КПК). У разі неприбуття підозрюва­ного, обвинуваченого за викликом до нього може бути застосований привід (див. ст.ст. 139, 140 КПК). Крім того, підозрюваний, обвинувачений мають право бра­ти участь у слідчій (розшуковій) дії, яка провадиться за їхнім клопотанням, кло­потанням їхніх захисників чи законних представників (див. ч. 6 ст. 223 КПК).

30. Під час проведення слідчої (розшуково'О ^чи іншої процесуальної дії за участю підозрюваного чи обвинуваченого він має право ставити запитання,

„ 143

г

висловлювати свої пропозиції, зауваження та заперечення щодо порядку проведення слідчої (розшукової) дії, які заносяться до протоколу (див. ч. 6 ст. 223 КПК). Про вимоги до форми та змісту протоколу процесуальної дії, по­рядку його складання та підписання див. ст.ст. 104-106 КПК.

31. Підозрюваний, обвинувачений мають право застосовувати під час про­ведення процесуальних дій, учасником яких віни є. фото-, аудіо-, відеотехнічні засоби у такий спосіб, щоб цим не перешкоджати нормальному ходу (здійснен­ню) процесуальної дії. Заборона застосування підозрюваним чи обвинуваче­ним технічних засобів обмежується проведенням окремої процесуальної дії або певною стадією провадження за умови, що це робиться з метою нерозголошен-ня відомостей, які містять таємницю, що охороняється законом, чи стосуються інтимного життя особи. Про таку заборону слідчий чи прокурор виносить вмо­тивовану постанову, а слідчий суддя - вмотивовану ухвалу.

32. При вирішенні питання про заборону підозрюваному, обвинувачено­му застосовувати технічні засоби при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають враховувати положення Закону України «Про інформацію» у редак­ції від 13 січня 2011 р. про те, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту та інформацію з обмеженим доступом (ст. 20 Закону), якою є конфі­денційна, таємна та службова інформація, і які саме відомості не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом (ст. 21 Закону).

Не менш важливим для правильного вирішення питання про заборону підозрюваному, обвинуваченому застосовувати технічні засоби є врахування положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. (розділ II «Порядок доступу до інформації») про те, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні су­купності вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіаль­ної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіден­ційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) роз­голошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (ч. 2 ст. 6 Закону); 4) обмеженню доступу підлягає саме інформація, а не до­кумент. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для озна­йомлення надається інформація, доступ до якої необмежений (ч. 7 ст. 6 Закону). Цей Закон розкриває зміст поняття кожного з видів інформації з обмеженим доступом (ст.ст. 7-9 Закону). Зокрема, згідно зі ст. 6 Закону таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємни­цю слідства та іншу передбачену законом таємницю. Порядок доступу до таєм­ної інформації регулюється Законом та спеціальними законами.

33. Відомості, які містять таємницю, що охороняється законом, визначені Законом України «Про державну таємницю» від 21 вересня 1999 р. та Зводом

відомостей, що станоьлять державну таємницю, затвердженим наказом голови Служби безпеки України 1 березня 2001 р. № 52 і зареєстрованим у Міністер­стві юстиції України за № 264/5455 22 березня 2001 p.; Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р.

34. Згідно зі ст. 162 КП К до охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать: 1) інформація, що знаходиться у володінні за­собу масової інформації або журналіста і надана за умови нерозголошення ав­торства або джерела інформації; 2) відомості, які можуть становити лікарську таємницю; 3) відомості, які можуть становити таємницю вчинення нотаріаль­них дій; 4) конфіденційна інформація, в тому числі така, що містить комерційну таємницю; 5) відомості, які можуть становити банківську таємницю; 6) осо­бисте листування особи та інші записи особистого характеру; 7) інформація, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв'язок, або­нента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо; 8) персональні дані особи, що знаходяться у її особистому володінні або в базі персональних даних, яка зна­ходиться у володільця персональних даних; 9) державна таємниця.

35. Заборона розголошення відомостей, які стосуються інтимного життя особи, грунтується на конституційному положенні про те, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, і що не допускається зби­рання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, позначених законом, і лише в інтересах наці­ональної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 32 Конституції України). Інформація про приватне життя особи, отримана в порядку, перед­баченому КПК, не може бути використана інакше як для виконання завдань кримінального провадження. Кожен, кому наданий доступ до інформації про приватне життя, зобов'язаний запобігти розголошенню такої інформації (див. ч. З і 4 ст. 15 КПК). Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2012 р. № 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень ч. 1, 2 ст. 32, ч. 2, З ст. 34 Конституції України роз'яснив, що інформацією про особисте та сімей­не життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї.

36. Клопотання підозрюваного, обвинуваченого про проведення процесу­альних дій можуть стосуватися необхідності проведення в інтересах з'ясування обставин, що свідчать про його невинуватість чи меншу винуватість у вчиненні кримінального правопорушення і забезпечення його права на захист слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій: виклик і допит нових свідків (див. ст. 224 КПК), призначення додаткової чи повторної експертизи (ст. 242 КПК), проведення слідчого експерименту (ст. 240 КПК), надання доступу до матеріа­лів закінченого досудового розслідування (див. ст. 290 КПК) тощо.

144

145

 

За наявності реальної загрози життю і здоров'ю, жиглу чи майну підозрю­ваного, обвинуваченого, членів його сім'ї та близьких родичів, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на цих учасників кримінального провадження, вони мають право на забезпечення безпеки. Порядок вжиття заходів для забезпечення безпеки підозрюваному, об­винуваченому, членам його сім'ї, близьким родичам, майна, житла визначено Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримі­нальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р. При цьому забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, - це здійснення правоохо­ронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спря­мованих на захист життя, житла, здоров'я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного здійснення право­суддя (див. ст. 1 Закону).

37. Обгрунтована заява підозрюваного, обвинуваченого про відвід іншого суб'єкта кримінального провадження за наявності обставин, які виключають його участь у цьому кримінальному провадженні, має на меті досягнення за­конного інтересу, який полягає в тому, щоб щодо нього було проведено всебіч­не, повне і об'єктивне досудове розслідування, справедливий судовий розгляд, а на його основі ухвалено законне, обгрунтоване і справедливе судове рішення.

38. До кола осіб, яким може бути заявлено відвід підозрюваним, обвину­ваченим, КПК віднесено суддю, слідчого суддю, присяжного, прокурора, слід­чого, захисника підозрюваного чи обвинуваченого, представника потерпілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача, спеціаліста, експерта, перекла­дача, секретаря судового засідання (ст.ст. 75-79 КПК). Про порядок вирішення питання про відвід та наслідки відводу цих осіб див. ст.ст. 80-83 КПК.

Водночас, зміст параграфів 1-5 глави 3 «Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження» КПК дає підстави для висновку, що коло осіб, яким підозрюваний, обвинувачений може заявити відвід, є значно ширшим і включає в себе також: а) керівника органу досудового розслідування (див. ст. 39 КПК); б) співробітників інших (окрім слідчих підрозділів) підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, - у випадках здійснення ними повно­важень слідчого при досудовому розслідуванні кримінальних проступків (див. ч. З ст. 38 КПК); в) співробітників оперативних підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням по­даткового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України, які здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (роз­шукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора (див. ч. 1 ст. 41 КПК); г) законного представника підозрюваного, обвинуваченого (див. ст. 44 КПК); ґ) законного представника потерпілого (див. ст. 59 КПК); д) законного представника цивільного позивача (див. ст. 64 КПК); є) адвоката свідка (див. п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК); є) судового розпорядника (див.

ст. 74 КПК); ж) понятих, які залучаються до проведення слідчих (розшукових) дій (див. ч. 7 ст. 223 КПК).

39. Зі змісту п. 14 ч. З ст. 42 КПК можна дійти висновку, що підозрю­ваний має право ознайомитися з матеріалами досудового розслідування як під час досудового розслідування (ст. 221 КПК), так і після його закінчення (ст. 290 КПК). В обох випадках не надаються для ознайомлення лише матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінально­му судочинстві. При ознайомленні з матеріалами досудового розслідування до його завершення підозрюваному не надаються також матеріали, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. Такими можуть бути протоколи процесуальних дій, постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді, з яких видно, які слідчі (розшуко­ві) та негласні слідчі (розшукові) дії будуть виконуватися під час подальшого розслідування. У другому випадку прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ до всіх матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-яких доказів, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення не­винуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом'якшенню покарання (див. ч. 2 ст. 190 КПК).

40. Закон не визначає, коли вперше і скільки разів до завершення досудо­вого розслідування підозрюваний має право ознайомитися з матеріалами до­судового розслідування. Судячи з того, що особа вже має статус підозрювано­го, то таке перше ознайомлення можливе лише після вручення їй письмового повідомлення про підозру (див. ст. 278 КПК). Під час подальшого досудового розслідування підозрюваний має право письмово заявити клопотання про озна­йомлення його з матеріалами, зібраними після попереднього ознайомлення.

41. Ознайомлення з матеріалами досудового розслідування підозрюваним як під час досудового розслідування, так і після його завершення оформляється протоколом за правилами ст. 104 КПК. У зв'язку з ознайомленням з матеріала­ми досудового розслідування підозрюваний має право робити із наданих для ознайомлення матеріалів виписки та копії і заявляти клопотання про доповне­ння досудового розслідування, які вирішуються за правилами ст. 220 КПК.

42. Загальне право підозрюваного, обвинуваченого одержувати копії процесуальних документів конкретизується статтями КПК, які передбачають обов'язкове вручення (або надіслання) йому особою, яка здійснює процесу­альну дію, копії певного процесуального документа: копії протоколу затри­мання особи, підозрюваної у вчиненні злочину вручається уповноваженою службовою особою (ч. 5 ст. 208 КПК), копія ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння підозрюваного, якщо він присутній під час проведення обшуку вручається слідчим чи прокурором (ч. З ст. 236 КПК), копія письмового повідомлення про підозру - слідчим або прокурором (ч. 1 ст. 278 КПК), копії постанов про зупинення і про відновлення досудового розслідування надсилаються слідчим (ч. 4 ст. 280 і ч. 1 ст. 282 КПК); копії

146

147

г

обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування вруча­ються прокурором (ст. 293 КПК), копії постанов слідчого і прокурора про за­криття кримінального провадження надсилаються відповідно слідчим або про­курором (ч. 5 ст. 284 КПК).

43. Про поняття та зміст повідомлення у кримінальному провадженні див. ст.ст. Ill, 112 КПК. Для підозрюваного, обвинуваченого передбачається мож­ливість через отримання письмових повідомлень бути поінформованим про хід кримінального провадження, про процесуальні дії і рішення, які приймаються, та про свої процесуальні права у зв'язку з цими діями і рішеннями осіб, які здійснюють кримінальне провадження. Зокрема, формою таких повідомлень є і названі (п. 42 коментаря до цієї статті КПК) випадки вручення або надіслання йому копій відповідних процесуальних документів.

Право підозрюваного, обвинуваченого на повідомлення передбачено і в разі проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Так, згідно з ч. 1 ст. 253 КПК особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час про­ведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його за­хисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про таке обмеження.

44. Прийняття слідчим, прокурором, слідчим суддею незаконних і необ­грунтованих процесуальних рішень, здійснення ними процесуальних дій, які по­рушують права учасників кримінального провадження, зокрема, підозрюваного і обвинуваченого, процесуальна бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, ігнорування ними клопотань підозрюваного, обвинуваченого перешко­джають досягненню завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК), захисту прав і законних інтересів підозрюваного і обвинуваченого. Одним із важливих процесуальних засобів усунення такої неправомірної процесуальної поведінки слідчого, прокурора, слідчого судді є право підозрюваного, обвинуваченого на оскарження рішень, дій та бездіяльності зазначених осіб. Про рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, підстави, порядок, строки оскарження, розгляду та вирішення скарг підозрюваного, обвинуваченого та інших учасників кримі­нального провадження див. ст.ст. 303-308 КПК та коментар до них.

45. Право підозрюваного, обвинуваченого вимагати відшкодування шко­ди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здій­снює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду грунтується на положеннях Конституції України про те, що: а) держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ч. 2 ст. З ); б) кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); в) у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує ма­теріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням (ч. 4 ст. 62).

46. Згідно зі ст. 130 КПК шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудо­ве розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

47. Про підстави та порядок відшкодування такої шкоди див. Закон Укра­їни «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 р. За наявності передбачених цим Законом підстав слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

48. Якщо підозра чи обвинувачення не підтвердилися і судом було ухва­лено виправдувальний вирок (див. ч. 1 ст. 373 КПК), або прокурор закрив про­вадження за однією з реабілітуючих особу підстав (див. ч. 1 ст. 284 КПК), то з метою відновлення репутації особи слідчий, прокурор або суд зобов'язані на прохання особи в місячний строк письмово повідомити про своє рішення трудо­вий колектив, в якому працює особа, або за її місцем проживання. Якщо ж відо­мості про засудження або про притягнення до кримінальної відповідальності, застосування до неї як запобіжного заходу взяття під варту були поширені в за­собах масової інформації, то, на вимогу цього громадянина, а в разі його смерті - на вимогу його родичів чи слідчого, прокурора або суду засоби масової інфор­мації протягом одного місяця роблять повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина, відповідно до чинного законодавства України (ст. 11 Закону).

49. Права підозрюваного, обвинуваченого, передбачені п. 18 ч. З ст. 42 КПК, охоплюються змістом засади здійснення кримінального провадження дер­жавною мовою (див. ст. 10 Конституції України та ст. 29 КПК про зміст цієї засади). їх формулювання відповідає положенням п. «є» ч. З ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (далі - Конвенція з прав людини): кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:... є) якщо він не розуміє мови, яка використовуєть­ся в суді, або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача.

50. Формулювання п. 1 ч. 4 ст. 42 КПК повною мірою відповідає форму­люванню пункту «d» ч. З ст. 6 Конвенції з прав людини, за яким кожний обви­нувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: ... d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення. Важливість реалізації цього права обвинуваченого на безпосередній допит свідків у судовому розгляді пояснюється тим, що від­повідно до ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК (у виняткових випадках під час досудового розслідування, але в судовому засіданні). Суд не вправі об­ґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

148

149

 

51. Про право підозрюваного і обвинуваченого збирати і подавати дока­зи під час досудового розслідування див. п. 8 ч. З ст. 42 КПК та коментар до неї. Обвинувачений має право подати суду лише ті докази, які були офіційно відкриті стороні обвинувачення за правилами ст. 290 КПК. Якщо ним не буде здійснено відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, то суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази (див. ч. 11 і 12 ст. 290 КПК).

52. В інтересах справедливого судового розгляду обвинувачений має пра­во заявляти в судовому засіданні свої клопотання, а також висловлювати свою думку щодо клопотань інших учасників судового провадження з питань відво­ду суддям, учасникам судового розгляду, виклику і допиту свідків, призначення експертизи, витребування документів тощо.

53. За змістом ст. 364 КПК обвинувачений має право на виступ у судових дебатах незалежно від того, чи будуть там виступати його захисник, законний представник і незалежно від того, що за законом (ст. 365 КПК) після судових дебатів йому буде надано останнє слово. Виступаючи в судових дебатах, він може висловити свою думку щодо оцінки доказів, досліджених в судовому за­сіданні і щодо можливого рішення суду, а також виступити з реплікою, реагу­ючи на перекручування у виступах інших учасників судових дебатів фактів та обставин вчинення ним кримінального правопорушення.

54. Ведення журналу судового засідання (див. ст. 108 КПК) та фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час су­дового провадження (див. ч. 4 ст. 107 КПК) є обов'язковими. Згідно з п. 7 ч. З ст. 129 Конституції України повне фіксування судового процесу технічними за­собами є однією з основних засад кримінального судочинства.

Шляхом реалізації свого права на ознайомлення із журналом судового засідання та технічним записом судового процесу обвинувачений має мож­ливість перевірити правильність фіксації в журналі ходу засідання, викона­них процесуальних дій та прийнятих процесуальних рішень, а також якість і повноту технічного запису судового процесу і за наявності підстав подати на них свої зауваження. При цьому обвинувачений має право на отримання ко­пії запису судового засідання, зробленого з допомогою технічного засобу (ч. 5 ст. 107 КПК). Ознайомлення обвинуваченого з журналом і технічним записом судового засідання має значення і з точки зору підготовки обвинуваченим апе­ляційної скарги на вирок чи інше судове рішення, зокрема у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону під час судового роз­гляду (ст. 412 КПК).

55. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду є однією з основних засад судочинства (п. 8 ч. З ст. 129 Конституції України). Право обвинуваченого на оскарження судового рішення закріплено і в міжна­родно-правових актах з прав людини, зокрема за ч. 5 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. (далі - Пакт) кожен, кого засудже­но за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок були

переглянуті вищого судовою інстанцією згідно з законом. Відповідно до ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції з прав людини кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесення йому вироку. Здійснення цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснене, регулю­ється законом.

56. Крім права на апеляційне і касаційне оскарження судових рішень (див. ст.ст. 393, 425 КПК), обвинувачений має право подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (див. ст. 460 КПК) і пра­во на звернення про перегляд судових рішень Верховним Судом України (див. ст. 446 КПК), право знати про подані іншими учасниками провадження скарги і заяви і подавати на них заперечення (див. ст.ст. 402, 431 КПК).

57. КПК передбачені ще й інші процесуальні права підозрюваного і об­винуваченого, які вони можуть використовувати під час здійснення слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом окремих процесуальних дій і при при­йнятті окремих процесуальних рішень: 1) право під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу досліджувати речові докази, документи, показання, на які посилається прокурор, та надавати речі, документи, пока­зання інших осіб на спростування доводів прокурора (див. ч. 2 ст. 193 КПК);

2) право заявляти клопотання про зміну запобіжного заходу (див. ст. 201 КПК);

3) право під час пред'явлення його для впізнання зайняти будь-яке місце серед осіб, які пред'являються (див. ч. 2 ст. 228 КПК); 4) право бути письмово повідо­мленим прокурором або за його дорученням слідчим про тимчасове обмеження його конституційних прав під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії (див. ст. 253 КПК); 5) право підозрюваного, обвинуваченого заперечувати проти закриття кримінального провадження або ухвалення вироку у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності (див. ч. 7 ст. 284 і ч. З ст. 285 КПК); 6) право надати згоду на спрощений судовий розгляд обвинуваль­ного акта у його відсутності (див. ч. 1 ст. 302 КПК); 7) право на допит експерта в суді для роз'яснення висновку (див. ст. 356 КПК); 8) право на роз'яснення судового рішення судом, який його ухвалив (див. ст. 380 КПК); 9) право на суд присяжних і його роз'яснення прокурором, судом (див. ст. 384 КПК) та інші.

58. Основою правового статусу іноземців в Україні, зокрема у кримі­нальному провадженні, є положення Конституції України про те, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституці­єю, законами чи міжнародними договорами (ст. 26). Докладніше про правовий статус іноземців в Україні див. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 р.

59. Дія Кримінально процесуального кодексу України за колом осіб пе­редбачає, що кримінальне провадження за правилами КПК здійснюється щодо будь-якої особи, у тому числі іноземця, за винятком особи, яка користуються

150

151

дипломатичним імунітетом і щодо якої кримінальне провадження може здій­снюватися за правилами КПК лише за згодою такої особи або за згодою ком­петентного органу держави (міжнародної організації), яку представляє така особа, у порядку, передбаченому законодавством України та міжнародними до­говорами України (ст. 6 КПК).

60. Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про попереднє ув'язнення» іноземним громадянам, взятим під варту, побачення з представниками по­сольств і консульств відповідних держав надається за погодженням з Мініс­терством закордонних справ України і з письмового дозволу слідчого, органу дізнання або суду, в провадженні яких знаходиться справа.

61. Без виконання підозрюваним, обвинуваченим, як і іншими учасниками кримінального провадження, своїх процесуальних обов'язків неможливо забез­печити нормальний хід провадження, з'ясування обставин, що мають значення для прийняття справедливого рішення, у кінцевому підсумку - виконання за­вдань кримінального провадження (ст. 2 КПК).

62. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд може викликати підозрюваного, обвинуваченого для допиту, участі в іншій процесуальній дії, для участі в судо­вому засіданні, і підозрюваний, обвинувачений зобов'язані прибути за викли­ком у призначений день і час, незважаючи на те, що він має право відмовитися давати показання під час допиту, відмовитися давати будь-які пояснення або відповідати на поставлені запитання, право (а не обов'язок) виявляти актив­ність у реалізації свої прав у судовому засіданні тощо. Про підстави та порядок виклику підозрюваного, обвинуваченого, наслідки неприбуття без поважних причин див. ст.ст. 133-143 КПК.

63. Про види заходів забезпечення кримінального провадження та загаль­ні правила їх застосування див. ст.ст. 131, 132 КПК. Обов'язки, покладені на підозрюваного, обвинуваченого рішенням про застосування заходів забезпе­чення кримінального провадження, можуть полягати у виконанні вимог утри­матися від певних дій (не переховуватися від органів досудового розслідування або суду, не впливати незаконно на свідків, потерпілих та інших осіб, іншим протиправним чином не перешкоджати кримінальному провадженню) або, на­впаки, полягати у виконанні вимог виконувати певні дії (з'являтися за викли­ком слідчого, прокурора, слідчого судді, суду тощо).

Підозрюваний повинен підкорятися законним вимогам слідчого, прокуро­ра, слідчого судді під час проведення процесуальних дій, а обвинувачений-роз-порядженням головуючого, пов'язаним із забезпеченням порядку в судовому засіданні (див. ст. 329 КПК).

Пам'ятка про права та обов'язки підозрюваного, обвинуваченого вруча­ється у тих випадках, коли закон вимагає від органу чи особи, які здійсню­ють провадження, повідомляти і роз'яснювати їм їхні процесуальні права та обов'язки: під час вручення повідомлення про підозру (ст. 278 КПК), на почат­ку судового засідання (ст. 345 КПК). Важливо, щоб у пам'ятці були зазначені не тільки процесуальні права та обов'язки підозрюваного, обвинуваченого, а

152

й негативні для нього наслідки порушення цих обов'язків у вигляді приводу, накладення грошового стягнення, зміни запобіжного заходу на більш суворий тощо, що має бути чітко роз'яснено підозрюваному обвинуваченому під час вручення цієї пам'ятки.

С т а т т я 43. Виправданий, засуджений

1. Виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, ви­правдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

2. Засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обви­нувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

3. Виправданий, засуджений має права обвинуваченого, передбачені статтею 42 цього Кодексу, в обсязі, необхідному для його захисту на відпо­відній стадії судового провадження.

1. Основним питанням кримінального провадження є питання щодо вину­ватості обвинуваченого, і вирішується воно у вироку суду як найважливішому акті правосуддя. Згідно з ч. 1 ст. 369 КПК судове рішення, в якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку.

2. При визначенні підстав для ухвалення вироку суд виходить з консти­туційної засади презумпції невинуватості обвинуваченого - особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному по­каранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено об­винувальним вироком суду. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України). Виходячи з цього, законодавець на перше місце ставить не обвинувальний, а виправдувальний вирок, а в переліку осіб, процесуальне становище яких визна­чається вироком суду, - виправданого, а не засудженого (ст. 43 КПК).

При цьому виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвину­ваченого є склад кримінального правопорушення. Крім того, виправдувальний вирок ухвалюється тоді, коли у суду є підстави стверджувати, що у ході судово­го розгляду встановлено відсутність події кримінального правопорушення або ж встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 373, ч. 1 ст. 284 КПК).

Обвинувальний вирок ухвалюється лише за умови доведення у ході судо­вого розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення (ч. З ст. 373 КПК).

3. Процесуального становища виправданого чи засудженого обвинува­чений набуває не з моменту проголошення ухваленого щодо нього відповідно виправдувального чи обвинувального вироку, а з моменту набрання цим виро­ком законної сили. За загальним правилом вирок суду першої інстанції набирає

 153

 

 

законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження було поновлено, вважається що вирок не набрав законної сили (див. ст. 532 КПК), а, отже, особа продовжує залишатися обвинуваченим.

Апеляційна скарга на вирок суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку (п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК).

4. Виправданий і засуджений можуть використовувати перелічені в ст. 42 КПК права обвинуваченого на підставах, у порядку і обсязі, які визначаються осо­бливостями їх статусу і подальшого судового провадження на різних його стадіях.

Стаття 44. Законний представник підозрюваного, обвинуваченого

1. Якщо підозрюваним, обвинуваченим є неповнолітній або особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено ді­єздатною, до участі в процесуальній дії разом з ним залучається його за­конний представник.

2. Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлю-вачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повно­літні близькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких пере­буває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний.

3. Про залучення законного представника слідчий, прокурор вино­сить постанову, а слідчий суддя, суд - постановляє ухвалу, копія якої вру­чається законному представнику.

4. У разі якщо дії чи інтереси законного представника суперечать ін­тересам особи, яку він представляє, за рішенням слідчого, прокурора, слід­чого судді, суду такий законний представник замінюється іншим з числа осіб, зазначених у частині другій цієї статті.

Законний представник користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена представнику.

1. Участь у кримінальному провадженні законного представника є важли­вою складовою забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, який є неповнолітнім або ж у встановленому законом порядку визнаний неді­єздатним чи обмежено дієздатним.

2. Неповнолітньою особою є дитина, яка на момент вирішення питання про допуск законного представника до участі в кримінальному провадженні не досягла вісімнадцятирічного віку (див. п. 12 ч. 1 ст. З, ч. З ст. 484 КПК).

3. Згідно зі ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом не­дієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не

здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Суд може об­межити цивільну дієздатність особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними або якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне ма­теріальне становище.

Фізична особа визнається недієздатною чи обмежено дієздатною з момен­ту набрання законної сили рішенням суду про це (див. ст.ст. 36, 40 ЦК України). Порядок визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною встановлено ЦПК України (глава 2 розділу 4).

4. Близькі родичі та члени сім'ї особи - це чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи уси­новлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклу­ванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (див. п. 1 ч. 1 ст. З КПК).

5. Слідчий, прокурор своєю постановою, а слідчий суддя ухвалою відмов­ляє в залученні особи до справи як законного представника, якщо буде встанов­лено, що інтереси цієї особи суперечать інтересам неповнолітньої, недієздатної чи обмежено дієздатної особи, яку вона мала представляти.

6. У виняткових випадках, коли участь законного представника може за­вдати шкоди інтересам неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, суд за його клопотанням, клопотанням прокурора чи за власною ініціативою своєю ухвалою має право обмежити участь законного представника у виконанні окре­мих процесуальних чи судових дій або усунути його від участі у кримінально­му провадженні і залучити замість нього іншого законного представника.

7. За загальним правилом законний представник користується процесу­альними правами підозрюваного, обвинуваченого, інтереси якого він представ­ляє, за винятком тих, які є невід'ємними правами особи, зокрема, це право да­вати показання стосовно підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, яке є предметом провадження.

С т а т т я 45. Захисник

1. Захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвину­ваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстради­цію).

2. Захисником не може бути адвокат, відомості про якого не внесе­но до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному

154

155

реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припи­нення права на заняття адвокатською діяльністю.

1. Відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяль­ність», прийнятого Верховною Радою України 5 липня 2012 p., захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і за­конних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, ви­правданого, особи, щодо якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосуван­ня у кримінальному провадженні, особи, щодо якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

2. Участь захисника є важливою процесуальною гарантією захисту прав та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та інших осіб, щодо яких здійснюється кримінальне провадження. Тому КПК обмежує коло осіб, які мо­жуть бути захисниками, адвокатами, тобто особами, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і виконують функцію захисту на професійній основі. До того ж, це має бути адвокат, відомості про якого внесе­но до Єдиного реєстру адвокатів України. Такий підхід відповідає положенню Конституції України про те, що для забезпечення права на захист від обвину­вачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах діє адвокатура (ч. 2 ст. 59 Конституції України).

3. Серед прав особи, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), є і право мати захисника і побачення з ним за умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, на присутність захисни­ка під час допитів (див. п. 2 ч. 1 ст. 581 КПК).

4. Адвокат іноземної держави також може здійснювати адвокатську діяль­ність в Україні, зокрема, і такі її види, як захист і представництво в криміналь­ному провадженні, з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р. Про набуття адво­катом іноземної держави права на заняття адвокатською діяльністю в Україні та особливості статусу адвоката іноземної держави див. розділ VIII цього Закону.

С т а т т я 46. Загальні правила участі захисника у кримінальному провадженні

1. Захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або нада­вати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу.

2. Неприбуття захисника для участі у проведенні певної процесуаль­ної дії, якщо захисник був завчасно попереджений про її проведення, і за умови, що підозрюваний, обвинувачений не заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, не може бути підставою для ви-

 

знання цієї процесуальної дії незаконною, крім випадків, коли участь за­хисника є обов'язковою.

Якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, проведення процесуальної дії відкладається або для її проведення залучається захисник у порядку, пе­редбаченому статтею 53 цього Кодексу.

⇐ Предыдущая15161718192021222324Следующая ⇒

Поделиться: