Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

1. Коментована стаття встановлює правила відносно систе­ми нормативних актів, якими суд повинен керуватися при роз­гляді та вирішенні цивільних справ. Ця система складається з: 1) Конституції України, відповідно до якої суд повинен вирішу­вати справи; 2) законів України (див. коментар до ст. 2 ЦПК); 3) інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідним органом у відповідному порядку; 4) міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 5) норм права інших держав у випадках, встановлених законами України чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Окремою підставою вирішення цивільних справ судом може бути аналогія закону та аналогія права.

2. У випадках, коли при вирішенні конкретної справи суд не знаходить норми права, що регулює дані спірні відносини, комен­тована стаття допускає аналогію закону і аналогію права. Безу­мовно те, що в цьому разі йдеться про застосування за аналогією норм матеріального права: цивільного, сімейного і т. ін. Питання про допустимість аналогії норм цивільного процесуального права є дуже спірним. Автор коментаря вважає можливим у виняткових випадках застосування за аналогією і норм цивільного процесу­ального права.

3. Застосування закону за аналогією означає, що суд, за від­сутності норми права, що регулює спірне відношення, розглядає і вирішує цивільну справу на підставі норми права, що регулює подібне відношення.

4. Застосування права за аналогією можливе тоді, коли немає норми права, що регулює і дане спірне відношення, і подібні від­носини. У цьому разі суд вирішує цивільну справу, виходячи із за­гальних засад і змісту законодавства України.

5. Аналогія закону і аналогія права є одним із способів запов­нення прогалин у праві. Вони не є ідеальними способами, але до внесення доповнень у законодавство все-таки дозволяють здійс­нювати захист права у деяких випадках.

6.       Дана стаття встановлює також певну ієрархію законів та ін­
ших нормативних актів у разі їх конкуренції, віддаючи перевагу
нормам міжнародного права та Конституції України. У разі сум­
ніву щодо відповідності застосовуваного при вирішенні справи за­
кону Конституції України суд за клопотанням учасників процесу
чи зі своєї ініціативи зупиняє провадження в справі і звертається з
вмотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду Украї­
ни, який згідно зі ст. 150 Конституції України має право порушити
перед Конституційним Судом України питання про відповідність
Конституції України законів та інших нормативно-правових актів.
Таке рішення може бути прийнято судом будь-якої інстанції і на
будь-якій стадії процесу. Суд безпосередньо застосовує Конститу­
цію, якщо: зі змісту її норм не випливає необхідність додаткової
регламентації її положень законом; закон, що діяв до введення в
дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй; пра­
вовідносини, розглянуті судом, законом України не врегульовані, а
нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою чи Радою
міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції
України; укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-
правового характеру підлягають застосуванню судами при вирі-

 

шенні конкретних справ, суперечать Конституції України (див. п. 2 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 1 листопа­да 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»).

7. Якщо суд, який вирішує справу, впевнений, що нормативно - правовий акт не відповідає закону України або міжнародному до­говору, то він застосовує закон України чи міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, як акти законодавства вищої юридичної сили. У порівнянні зако­ну України з такими договорами останні мають вищу юридичну силу.

8. Умови застосування норм права інших держав викладені у частині 6 статті 8 ЦПК. Стаття 8 Закону України № 2709-IV від 23 червня 2005 року «Про міжнародне приватне право» визначає правила встановлення змісту норм права іноземної держави. По-перше, зміст норм права іноземної держави встановлюється згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній державі. По-друге, з метою встановлення змісту нор­ми, суд може звернутися до Мінюсту України чи інших компетен­тних органів або залучити експертів. По-третє, ті особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджу­ють зміст норм права іноземної держави, й іншим чином сприяти судові у встановленні змісту цих норм. По-четверте, якщо зміст норм права іноземної держави у розумні строки не встановлено, незважаючи на вжиті перелічені дії суду, застосовується право Ук­раїни.

Стаття 9.  Виключена.

(згідно а Законом України від 23.06.2005р. N 2709-1 У)

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: