Історіографія дисципліни.

Історіографія дисципліни.

Вивчення історико-культурного процесу на наших землях почалося значно пізніше, ніж приміром в Росії чи Польщі, де вже у 18-19 ст. були створені фундаментальні історії цих держав та історії їх культур. Одним із перших істориків першої половини 19 ст. був М.Максимович.

На початку 20 ст. для дослідження української культури склалися більш сприятливі умови. Зокрема, в 1903 р. та 1905 р. відбулися революції в Росії, які послабили тиск самодержавства і на українську спільноту. На цій хвилі виникає низка рядових праць:

1) з історії української культури – М.Возняк, М.Грушевський, Д.Чижевський, С.Єфремов

2) з фольклористики – праці Ф.Вовка, І.Франка, М.Драгоманова

3) з архітектури та образотворчого мистецтва – Іларіон Свенціцький

4) з української музики - Грінченко

5) з образотворчого мистецтва та мистецтва Галичини – М.Голубець

6) з історії української культури – Федір Ернст та І.Крип’якевич

Дослов’янське населення на території України та його культура.

Палеоліт тривав від появи першої людини на наших теренах близько 1,5 мільйона років тому до 10 тис. років до н. е. В його ранній період первісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю та дерева (загострені гілки, шкребачки, рубила). Основними заняттями людини були збиральництво та полювання. Соціальною формою існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах. Жили люди того часу в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта. Археологи знайшли сліди перебування людини періоду раннього палеоліту недалеко від с. Королеве у Закарпатській області, у районі м. Амвросіївка у Донбасі, у с. Лука-Врублевецька на Житомирщині.

Храми і монастирі як осередки духовного життя слов’ян

Безперервно зростала кількість монастирів. їх створювали як глибоко віруючі представники князівсько-боярських груп, так і ченці. Зокрема, серед засновників Печерського монастиря був син заможного курського чиновника Теодосій. У кінці XII ст. в Києві діяли 17 монастирів, в Галичі — 5, у Чернігові — 3, Переяславі — 2. Всього на Русі в кінці XII ст. їх налічувалося 70. Монастирі і церкви були важливими осередками освіти, науки, літератури та мистецтва. Однак під впливом візантійської ієрархії вони вели пропаганду аскетизму, глибокого і догматичного сприймання православної віри, запроваджували нетерпимість до інших конфесій. Зокрема, духівництво у другій половині 11-12 ст. вело запеклу теоретично-богословську боротьбу проти католицтва.

Шкільництво та писемна культура Давньої Русі.

Розвиткові освіти і шкільництва на Русі сприяло запровадження християнства. Воно прилучило Русь до античної культури і науки, зблизило її з багатьма країнами Європи.Перше офіційне свідчення про появу шкіл на Русі датується 988 р. і пов'язане воно з хрещенням Русі. У "Повісті временних літ" вказується, що князь Володимир відкрив у Києві при Десятинній церкві школу "книжного вчення". Вслід за відкриттям школи Володимиром у 988 р., де було 300 дітей, древні літописи зберегли свідчення про відкриття ще ряду шкіл на Русі. На ХI ст., коли припадає період розквіту Київської Русі, тут склалася така система шкіл і виховання: школи "книжного вчення", монастирські школи, школи грамоти, кормильство, жіночі школи.