Культурний процес в Україні другої половини XVII століття.

Розвиток укр. к-ри в другій пол.17—18ст. відбувався за досить складних, часом суперечливих умов. Національно-визвольна війна середини XVII ст. й відродження Української держави сприяли піднесенню творчого духу українського народу. Важливим чинником розвитку духовного життя України була культурницька політика укр. гетьманів, спрямована на підтримку Укр. православної церкви, нац. освіти, книгодрукування, мистецтва. Найяскравіше така політика виявилася за гетьманування Івана Мазепи. Водночас розвиток укр. к-ри стримувався розчленуванням українських земель та неоднаковими умовами їх розвитку.

Прагнення встановити контроль над культурним життям українців — характерна риса колоніальної політики будь-якої з держав, що володіли землями України. Так, приміром, наступ царату на державність України відбувався одночасно з посиленням утисків у царині культури.

Тяжким ударом для української культури стало підпорядкування 1687 р. Української православної церкви Московському патріархатові. Іншим кроком царського уряду, що посилював втручання царату в духовне життя України, були всілякі цензурні утиски стосовно укр. книгодрукування. Зокрема, з 20-х pp. XVIII ст. впроваджувався суворий цензурний контроль Синоду над Київською та Чернігівською друкарнями. У такий спосіб теж заборонялося друкувати книги українською мовою.

Після Полтавської битви справи української освіти підпали під контроль царського уряду: за царським указом було скорочено кількість студентів Києво-Могилянської академії, усунено від викладання осіб, які, на думку російських воєначальників, були недостатньо відданими цареві.

На Лівобережній Україні та в Слобожанщині впроваджувалися нові типи шкіл — головні й малі народні училища. Чотирирічні головні народні училища, що відкривалися в Києві, Чернігові, Новгороді-Сіверському, Харкові, Катеринославі, мали навчати дворянських дітей. У повітових містах було створено дворічні малі училища. Отож, царські реформи перетворили освіту в Україні на привілей вищих верств населення, вона набула станового характеру. Крім того, нові школи використовувалися царським урядом як потужний засіб русифікації: навчання в них провадилося російською мовою.

На Правобережжі та в Західній Україні більшість колегіумів перебувала під контролем єзуїтів. Львівському колегіуму польський король 1661 р. надав прав університету (польський сейм, щоправда, не затвердив цього рішення). Українськими лишалися тільки початкові братські й громадські школи, але й вони переслідувалися польськими можновладцями.

16. Києво-Могилянська академія в культурному поступі слов’янських народів. Форми організації навчання. Вихованці.Києво-Могилянська академія була заснована на базіКиївської братської школи.1615року ця школа отримала приміщення від Галшки(Єлизавети) Гулевичівни. Деякі вчителіЛьвівськоїтаЛуцької братських шкіл переїхали викладати до Києва. Школа мала підтримкуВійська Запорозькогоі зокрема гетьмана Сагайдачного.

У вересні1632року Київська братська школа об'єдналася зЛаврською школою. У результаті було створеноКиєво-Братську колегію. При утворенні колегія поділялася на 7 класів(шкіл). Навчання складалося з трьох груп:нижчої—граматики з трьома класами(інфіма, граматика, син такса), середньої—риторики з двома класами(піїтика, риторика) та вищої філософії (з діалектикою та логікою).Богословські науки вивчали у філософській групі. Лекції в колегії читалися переважно латинською мовою.викладачі й учні могли користуватися однією з найбільших на той час бібліотек—бібліотекою П.Могили. Київський митрополитПетро Могилапобудував в ній систему освіти за зразкомєзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокремапольськоїталатини. Станових обмежень для отримання освіти не було. Згодом колегія іменувалася Києво-Могилянською на честь свого благодійника та опікуна. Згідно зГадяцьким трактатом1658 року, між Річчю ПосполитоюіГетьманщиною, колегії надавався статус академії і вона отримувала рівні права зЯгеллонським університетом. Після входження українських земель у склад Московського царствастатус академії був підтверджений у грамотах російських царівІвана V1694 року таПетра I 1701року. За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників. До вихованців належали гетьманиІван Мазепа,Пилип Орлик,Павло Полуботок,Іван СкоропадськийтаІван Самойлович, а також багато хто зкозацької старшини. Тут навчалися архітекторІван Григорович-Барський, композиториАртемій ВедельтаМаксим Березовський, філософ Григорій Сковородата науковецьМихайло Ломоносов. Авторитет та якість освіти в академії також приводили сюди іноземних студентів: росіян і білорусів, волохів, молдаван, сербів, боснійців, чорногорців, болгар, греків та італійців. Вихованці академії часто продовжували освіту в університетах Європи, оскільки, згідно з європейською традицією, викладання проводилосьлатиною. Ця школа була осередком для всього православного світу. Їй допомагали Галшка Гулевичівна, гетьмани Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Іван Мазепа.

Незважаючи на намагання випускників перетворити академію на сучасний університет, за розпорядженням уряду, указом Синоду від14 серпня1817 року Академію було закрито. Натомість1819 року в приміщеннях Києво-Могилянської академії була створенаКиївська духовна академія.

⇐ Предыдущая1234567Следующая ⇒

Поделиться: