Особливості культурного розвитку українських теренів періоду феодальної роздробленості (кінець ХІІ – перша половина ХІV століття).

Період феодальної роздробленості як закономірний етап в історії Русі був періодом дальшого культурного розвитку руських князівств. Поряд із старими центрами культури — Києвом, Новгородом, Черніговом — виростають і нові — Владимир на Клязьмі, Володимир-Волинський, Галич, Полоцьк, Смоленськ, Туров та ін. В основі розвитку культури лежала праця селян і ремісників, творчість народних мас, що визначало самобутній характер руської культури. Культура окремих князівств ґрунтувалася на спільній, загально-руській основі. Ідея єдності Русі, необхідності об'єднання всіх руських земель перед лицем іноземних загарбників, що посягали на незалежність країни, продовжувала жити в свідомості народних мас та передової частини класу феодалів і яскраво відбивалася в пам'ятках культури тих часів.Політичне роздроблення руських земель, яке ще більше посилилося в умовах монголо-татарської навали, вело до посилення місцевих особливостей, своєрідних рис у культурі окремих територій. Водночас між окремими південно-західними землями поступово зміцнювалися економічні, політичні й культурні зв'язки, утворювалися характерні риси й особливості, які стали притаманними українській мові, культурі, українській народності в цілому.Література. «Слово о полку Ігоровім».Найвизначнішим твором художньої літератури другої половини XII ст. є «Слово о полку Ігоровім», написане невідомим автором. Сюжетною основою «Слова» стала розповідь про невдалий похід кількох руських князів на чолі з новгород-сіверським князем Ігорем Святославичем у 1185 р. проти половців.Автор «Слова» — патріот, передова людина своєї епохи. З величезною любов'ю і поетичним натхненням змальовує автор образ Руської землі, якій важко протистояти численним нападам ворогів через її роздробленість і роз'єднаність. Вся розповідь у «Слові» підпорядкована основній ідеї — ідеї служіння Вітчизні, ідеї єдності Руської землі.Своєрідним твором давньоруської літератури, що належить до першої чверті XIII ст., є «Моління Даниїла Заточника», в якому автор проводить ідею єдності Руської землі, гостро виступає проти бояр і монастирів. Цей твір відбиває ідеологію дрібних служилих феодалів (дворян), зацікавлених у міцній великокнязівській владі.Серед пам'яток церковної, житійної літератури найбільш значним є «Києво-Печерський патерик», основна частина якого створена в 20-х роках XIII ст.

9. Виникнення кириличного друкарства та його роль у подальшому розвитку культури. Перші пам’ятки національного друку.Велике значення для культурного життя України мав винахід друкарського верстата. Попередником книгодрукування в Європі був однобічний друк з дощок, на яких вирізали окремі сторінки тексту й зображення. Перші спроби книгодрукування зробив голландець Л. Костер у 1 пол. 15 ст. З часом був винайдений прилад для відливання металевих літер, з яких складався текст для друку. Таким новим способом була надрукована перша книга-Біблія. Винахідник такого способу книгодрукування німець Йоганн Гутенберг (1450) дуже багато зробив для розвитку й поширення освіти.Першою друкованою словянською книгою була «Троянська хроніка»(1468р.,м. Пльзень). Перші книжки церковнослов’янською мовою та кириличним шрифтом надрукував Швайпольт Фіоль у Кракові 1491 року. Це—Октоїх та Часосолов. За це друкар був звинувачений у спробі поширення православ’я. На поч. 16 ст. до друкарства долучився Франциск Скорина. Доктор філософії і медицини, він був першим перекладачем Біблії старобілоруською мовою. У Празі він видав кирилицею Псалтир(1517) і Біблію руську(1519), а вже у Вільно-«Малую поорожню книжницю»(1522) і Апостол(1525). Велику роль у розвитку друкарської справи в Україні відігравали братства. Майже всі братські школи відкрили при собі друкарні. Спочатку зявилися друковані священні книги, латинські й польські видання, перекладені укр. мовою, абетки для укр. школярів. Найбільшими центрами книгодрукування стали Львівськка братська школа, Острозька академія та Києво-Могилянська колегія. Мали свої друкарні церкви й монастирі. При Києво-Печерській лаврі був створений великий друкарський дім, який обслуговував весь Київський край. З цієї друкарні виходили якісно надруковані церковні книжки та наукові публікації з чудовими малюнками та зображеннями святих. Чимало дослідників обстоюють думку, що у Львові друкарня існувала з 1460 р, а зачинателем укр. друкарства був її засновник міщанин Степан Дропан. Щоправда, до нашого часу не дійшли книжки його друку. Одним із перших укр. друкарів уважають Івана Федорова (Федоровича), який на доручення московського царя Івана Грозного разом із Петром Мстиславцем створив у Москві друкарню й почав видавати книжки. 1 березня 1564 року видано Апостол, 1565—Часословець. Московські ченці, що мали добрий заробіток з переписування книг, звинуватили друкарів у зв’язках з нечистою силою. Підбурений ченцями натовп спалив друкарню, а самі друкарі, рятуючи життя, утекли до Білорусі. Тут Федоров за допомогою литовського магната Хоткевича заснував нову друкарню, отримавши для цього окреме село. Перебуваючи в Заблудові, 1569 р випустив Євангеліє учительне, а 1570-Псалтир. Згодом друкар перебрався до Львова, де 1574 видав «Азбуку» і Апостол. Невдовзі переїхав до Острога. Тут у 1580 надрукував Новий Заповіт і Псалтир, а 1581-Острозьку Біблію.Нап. 16-поч. 17 ст. у різних містах України з’явилося бл. 40 друкарень(у Львові, Острозі, Яворові, Києві, Почаєві, Луцьку).Значним центром книгодрукування стала Києво-Печерська лавра.

⇐ Предыдущая1234567Следующая ⇒

Поделиться: