Співвідношення цивільно-правового договору з іншими договорами .

Сучасний етап розвитку України характеризується тим, що поява нових видів діяльності (інновація, маркетинг тощо) породжує комплексні відносини, у яких поєд­нується трудова діяльність з комерційною і підприємницькою. Останні відносяться до сфери регулювання цивільного права. У теорії трудового права і на практиці це викликає певні труднощі і тому потребує спеціального дослідження проблеми відмежування в умовах ринкової економіки цивільно-правового договору від суміжних договорів, і зокрема трудового.

З даної проблеми більшість вчених висловлюють думки, проте вони суперечливі. Так, Л.Сироватська різко відгукується про непристосованість трудового законодавства до регулювання трудового договору в нинішніх економічних умовах. Вона вважає “беспределом” укладення деяких трудових угод, у яких поєднуються трудові відносини з майновими. Називає їх навіть не гібридами, а мутантами-потворами, що народжуються від схрещення трудових і цивільно-правових норм.

Об'єктивне і всебічне дослідження будь-якої проблеми неможливе без повного і глибокого вивчення її суті, передумов виникнення і розвитку.

З самого початку свого виникнення трудовий договір був тісно пов'язаний з суміжними договорами. Як відомо, класичне римське право знало три договори найму: речей, послуг, роботи. У той же час диференціація даних договорів тільки починалась. Між ними було багато спільного, але і відмічалась істотна різниця. Спільне у тому, що у кожному з них одна сторона що-небудь передає іншій у тимчасове користування за певну плату, а різниця — у предметі договору: річ, послуга, робота.

Слід зазначити, що незважаючи на процес розмежування наведених вище договорів, древньоримські юристи найбільш суттєвою відмінністю договору найму послуг вважали те, що він спрямований на виконання окремих послуг за вказанням наймача, тобто на процес праці, на користування робочою силою, тоді коли договір найму роботи (договір підряду) направлений на подання підрядником закінченого результату своєї роботи.

Пізніше тенденції до виділення у рамках цивільного законодавства з договору особистого найму трудового договору як самостійного договірного виду була обумовлена назрілими соціально-економічними умовами.

У той же час існували види відносин, які важко було віднести до трудових або суміжних цивільно-правових, оскільки вони включали у себе елементи і тих й інших. Йдеться про договори підприємств (організацій) з позаштатними працівниками. Харак­терно, що відносно них, як правило, вживається термін “трудова угода”, який не зустрічається ні у КЗпП України, ні у Цивільному кодексі України. Під названим терміном можуть приховуватися трудові, підрядні й авторські договори. Слід зазначити, що у процесі розвитку вітчизняних правових концепцій відмежування трудового дого­вору від суміжних цивільно-правових розвинулась тенденція до визнання різновидно­стями трудового договору всіх “трудових угод”.

На думку Н.Лазора концепція широкої сфери дії трудового права не повною мірою відповідає ринковому виробництву і свободі праці, оскільки не виражає повністю змісту трудового договору і, таким чином, позбавляє гарантії стабільності трудові відносини. При ринкових відносинах гарантія реалізації права на працю залежить від працедавця. Тому необхідно більш жорстко регулювати поняття трудового договору, що, у свою чергу, не дозволить його змішувати з поняттям цивільно-правового договору.

Основною відмінністю трудового договору від цивільно-правового полягає перш за все у соціальній сутності першого. Саме трудовий договір є формою забезпечення реалізації права фізичних осіб на працю згідно Конституції України. Сторонами останнього можуть бути тільки роботодавець та працівник на відміну від цивільного договору. Зазначені договори врегульовані нормами різних галузей права. Спільне ж у даних договорів є те, що вони розглядаються як підстави виникнення певних правових відносин. Детальніше трудовий договір буде розглянутий Вами у сфері трудового права. Перейдемо до з’ясування сутності ще одного виду приватно-правового договору – господарського.

Свого часу була поширена теорія господарського договору як особливого виду договору. Зараз цей вид угод набув дещо інших оз­нак, він активно використовується у сфері підприємницької діяль­ності, що потребує невеликого огляду історії його трансформацій.

З'явився цей договір у СРСР ще під час кредитної реформи 30-х років. Але протягом тривалого часу термін "господарський договір" вживався у законодавчих актах не часто і, як правило, лише сто­совно одного з видів договорів, що укладали соціалістичні органі­зації — договору постачання. Пізніше він набуває збірного значен­ня, охоплюючи всю сукупність договорів, спеціально сконструйо­ваних для їх використання у відносинах між організаціями. Основ­ною особливістю цих договорів було те, що вони формувалися на основі обов'язкового для обох або принаймні одного з контраген­тів планового акта і підпорядковувалися встановленому не тільки законом, а й плановим актом спеціальному режиму. І хоча міра визначеності договорів планом була неоднаковою, але в цілому са­ме план зберігав значення базису господарського договору.

По суті від самого моменту появи конструкції "господарський договір" ставлення до неї було неоднозначним. Одні автори визна­вали господарські договори основним інститутом особливої галузі — господарського права, її предметом мали бути господарські відно­сини, тобто такі, що "включають і відносини з керівництва еконо­мікою (відносини по вертикалі), і відносини щодо здійснення гос­подарської діяльності (відносини по горизонталі)". Водночас вва­жалося, що особливим різновидом господарських відносин є відно­сини внутрішньогосподарчі.

Наведені погляди було піддано критиці прихильниками єдності цивільного права і збереження суцільного його підґрунтя у вигляді цивільного кодексу. Глибоке обгрунтування концепції єдиного ци­вільного права містилося у працях С.С. Алексєєва, С.Н. Братуся, Ю.Х. Калмикова, В.П. Грибанова, Г.К. Матвеєва, Р.О. Халфіної, О.А. Красавчикова та інших. При цьому серед тих, кого можна наз­вати представниками школи цивільного права, виявилося чимало таких, що виступали за виокремлення особливої групи — господар­ських договорів. Спільним для поглядів останніх було визнання господарських договорів особливим різновидом цивільних догово­рів. Відповідно регулювання таких договорів, на їх думку, має під­порядковуватися загальним нормам цивільного права.

Іншої позиції дотримувалися представники школи господар­ського права, які висловлювалися за прийняття нарівні з цивіль­ним такого ж за значенням господарського кодексу, інститутом якого мали стати господарські договори, що протиставляються зви­чайним цивільним договорам. Найяскравішим прибічником цих поглядів був В.В. Лаптєв. Він наполягав на тому, що подібність по­нять господарського і цивільного права є лише зовнішньою і що спеціальне законодавство про господарські договори регулює дого­вірні відносини державних соціалістичних організацій, не вдаю­чись до загальних понять цивільного законодавства.

Визначення господарського договору досі є предметом дискусії в правовій науці. Наприклад, прихильники господарсько-правової концепції всі договори, що укладаються соціалістичними організа­ціями, вважали господарськими, позбавленими будь-яких цивіль­но-правових ознак.

Інші автори визначали господарські договори через характерис­тику їх основних ознак, при цьому розмежовувалися ознаки родо­ві і видові. Так, М.І. Брагинський, визнаючи господарські догово­ри різновидом цивільно-правових, зазначає, що господарські дого­вори мають певну специфіку, і відповідно мають, крім родових, і видові ознаки. Наявність родових ознак дозволяє законодавцю, з одного боку, поширювати на господарські договори норми, що ут­ворюють в сукупності загальний договірний режим, а з іншого — створювати норми, за допомогою яких встановлюється винятковий режим для всієї цієї групи договорів. Таким чином, родовими оз­наками є те, що об'єднує господарські договори з іншими цивільно-правовими договорами, а видовими — те, що виокремлює їх з-поміж інших договорів.

До господарських відносили також і непланові договори, якщо вони були однотипними з плановими і підпорядковувалися тому ж законодавчому режиму. Нині більшість з класичних ознак госпо­дарського договору зазнає перегляду. Така тенденція визначилася досить давно, але особливо помітною стала після початку так зва­ної перебудови управління економікою, в процесі якої були знач­но розширені права підприємств, в зв'язку з чим змінилося значен­ня планових актів, визначення умов договору тощо.

На сьогодні суб'єктами господарських відносин можуть бути не тільки юридичні, а й фізичні особи, що здійснюють у встановлено­му порядку підприємницьку діяльність.

Це положення, на жаль, поки що не знайшло чіткого відобра­ження у законодавстві. Навпаки, тлумачення господарського дого­вору, що міститься в ст. 179 ГК, видається неконкретним. У цій нормі йдеться, власне, не про договір, а про господарсько-договір­ні зобов'язання, які виникають при укладенні та виконанні госпо­дарських договорів. При цьому визначення господарського догово­ру не дається взагалі.

Слід зазначити, що останнім часом на практиці частіше оперу­ють поняттям не "господарський договір", а "підприємницький до­говір". Це видається цілком виправданим, оскільки відповідно до ст. 3 Господарського кодексу підприємницькою визнається будь-яка законна діяльність господарюючих суб’єктів, що має на меті отримання прибутку.

Це й дозволяє розцінювати підприємницькі та господарські від­носини як тотожні. При цьому слід мати на увазі, що існує вже зга­дувана вище дискусія стосовно того, чи охоплюється господарська діяльність нормами цивільного законодавства, чи становить вона са­мостійний предмет правового регулювання. Однак незалежно від то­го, вважати господарське право самостійною галуззю чи ні, правиль­ніше говорити про господарське законодавство як поняття, що є то­тожним категорії "законодавство про підприємництво". Тому цілком виправдано називати господарські договори підприємницькими.

Слід зазначити, що поняття підприємницького договору було відомим проекту ЦК України 1996-1999 рр. Зокрема про нього згадувалося в ч.2 ст.55 проекту, хоча детально це поняття у зазначеній та інших нормах ЦК не розкривалося.

У ЦК 2003 р. категорія підприємницького договору як така не згадується. Проте за своєю сутністю такими є група договорів, які самою своєю сутністю є підприємницькими: публічний договір, договір приєднання та попередній договір (ст.ст.633-635 ЦК).

Оскільки підприємницький договір за своєю природою є видом цивільно-правового договору, то він підпорядковується всім прави­лам останніх. Зокрема на нього поширюються загальні положення про договори розділу II книги п'ятої ЦК (ст.ст.626-654).

Як зазначається в юриспруденції, в підприємницькому (господарському) договорі поєднуються як спільні риси, характер­ні для будь-якого цивільно-правового договору, так і спеціальні оз­наки.

Спеціальними ознаками підприємницького договору є те, що:

— суб'єктами такого договору є фізичні або юридичні особи, за­реєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підпри­ємницької діяльності;

— зміст підприємницького договору становлять умови, за яки­ми передаються товари, виконуються роботи або надаються послу­ги з метою здійснення підприємницької діяльності або з іншою ме­тою, не пов'язаною з особистим споживанням;

— для деяких видів підприємницьких договорів, зокрема зов­нішньоекономічних контрактів або біржових угод, може встановлюватися окремий порядок їх укладення (підписання), обліку і ре­єстрації;

— певні особливості можуть також характеризувати порядок ви­конання або умови відповідальності сторін за підприємницьким договором (наприклад, відповідальність підприємця незалежно від його вини).

З урахуванням зазначених вище особливостей цього виду догово­ру, господарським (підприємницьким) договором можна вважати та­кий цивільно-правовий договір, в якому обома сторонами або хоча б однією з них є юридичні або фізичні особи-підприємці і за яким передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням.

Трапляються й простіші визначення господарського договору. Наприклад, А.Я. Пилипенко та В.С. Щербина визначають госпо­дарський договір як майнову угоду господарюючого суб'єкта з кон­трагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов'язання сторін в сфері господарської і комерційної діяльності: при виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг.

Такі скорочені за обсягом визначення господарського договору, звичайно, також можуть бути використані в теорії і практиці, однак доцільнішим видається давати розгорнуті визначення господарсько­го договору, що містять вказівку на всі характерні його ознаки.

Слід зазначити, що підприємницькі (господарські) договори як різновид цивільно-правових договорів можуть бути віднесені до тих або інших видів останнього. Так, договір постачання є консенсуальним. Договір зберігання може бути реальним або консенсуальним. Договір позики, кредитний договір є односторонніми, а дого­вір купівлі-продажу, постачання — двосторонніми.

Однак необхідно мати на увазі, що класифікація господарських (підприємницьких) договорів за деякими підставами неможлива, внаслідок особливостей і правової природи останніх. Так, в зв'язку з тим, що господарські (підприємницькі) договори опосередкову­ють відносини, які мають на меті отримання прибутку, поділ їх на відплатні і безвідплатні неможливий. Це пов'язано з тим, що без­відплатний договір передбачає відсутність майнового еквівалента, а отже, принаймні у однієї із сторін відсутня мета отримання при­бутку. Тому, наприклад, договір дарування в жодному разі не є гос­подарським (підприємницьким). Спонсорська підтримка, можли­во, сприяє рекламі, але якщо це не оформлено спеціальним дого­вором про рекламування продукції або товарів в рахунок наданих спонсором коштів, то господарського договору тут немає. Є лише безвідплатна допомога, що є за своєю правовою природою переданням майна або грошових коштів в дарунок.

Водночас стосовно господарських (підприємницьких) договорів можливе виділення їх особливих підвидів. Наприклад, серед них виділяють так звані біржові угоди (договори), що опосередковують такий специфічний вид відносин за участю підприємців, як біржо­ва торгівля. Особливості діяльності в цій сфері полягають в тому, що сама по собі вона не є підприємницькою, оскільки не має ме­тою отримання прибутку. Однак метою біржі і біржової торгівлі є сприяння її клієнтам в здійсненні підприємницької діяльності і, та­ким чином, — у сприянні отриманню підприємцями прибутку.

Таким чином, біржові угоди (договори) є господарськими (під­приємницькими) договорами, які укладаються між підприємцями і з метою здійснення підприємницької діяльності, але за посеред­ництвом організації, яка сама такою діяльністю не займається. Це і визначає їх особливості і специфічне місце в системі цивільно-правових договорів.

Відповідно до ст.15 Закону "Про товарну біржу" біржовою уго­дою є угода, що відповідає сукупності таких умов:

— вона являє собою купівлю-продаж, постачання або обмін то­варами, допущеними до обігу на товарній біржі;

— вона подана до реєстрації і зареєстрована на біржі не пізніше наступного за її укладенням дня;

- її учасниками є члени біржі.

У юридичній літературі називають різні підвиди біржових угод (договорів), наприклад, такі:

1) форвардні угоди — угоди з товаром, який передається про­давцем покупцеві на певних умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укладення договору;

2) угоди з кредитом — угоди, за якими товар набувається бро­кером або брокерською конторою за рахунок банківського кредиту з подальшою реалізацією його в порядку біржового торгу;

4) угоди з премією — угоди, за якими сторони наперед обумов­люють доплату до ціни купівлі або знижку з ціни продажу;

5) угоди з правом продавця або покупця змінити кількість това­ру, що продається або постачається;

6) ф'ючерсні угоди — угоди з товаром, який передається про­давцем покупцеві на певних умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу на момент виконання зобов’язання сторонами договору.

Така класифікація біржових угод цілком можлива. Однак аналіз практики дозволяє зробити одне уточнення. Зокрема залежно від строку виконання угоди доцільно виділяти не тільки форвардні і ф'ючерсні угоди, а й так звані угоди-спот.

Угоди-спот — це договори, що виконуються відразу ж після їх укладення. Для розвиненої біржової торгівлі вони нетипові, однак в наших умовах є, мабуть, найпоширенішим видом біржових угод.

Таким чином, з аналізу особливостей, характерних ознак і по­няття господарського (підприємницького) договору випливає, що він є різновидом цивільно-правового договору, підпорядковується загальним правилам цивільного законодавства, а також положен­ням спеціальних норм, що регулюють ті або інші відносини у сфе­рі підприємницької (господарської) діяльності.

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒

Поделиться: