Поняття, предмет та метод господарського права.

Термін "господарське право" в юридичній літературі має кілька значень. Ним позначають юридичну науку, що спеціа­лізується на дослідженні проблем регулювання господарської діяль­ності чи правового забезпечення економіки. Цей самий термін ви­користовують ще для позначення однієї з юридичних дисциплін, зокрема, в Україні, Російській Федерації, Німеччині. Цим термі­ном позначають також одну з галузей законодавства, зокрема господарське право. Деякі науковці розуміють під господарським правом систему норм, що регулюють господарювання, організацію і здійснення господарської діяльності[1]. Це щодо понятійного апа­рату з формального боку. За змістом господарське законодавство поділяється на два типи: соціалістичного і постсоціалістичного періодів, а з урахуванням реалій сьогодення існує й третій його тип — перехідного періоду. За функціонування господарського законодавства першого типу було закріплено жорстку систему пла­нового керування народним господарством з єдиного центру, моно­полію і пріоритет державної власності в народному господарстві. При цьому заборонялися приватна підприємницька діяльність, комерційне посередництво, обмежувалась промислова власність, держава регулювала і контролювала практично всі економічні процеси, безперервно втручалася в господарські відносини. Для цього типу господарсько-правового регулювання характерною була відсутність економічної конкуренції.

Господарське законодавство другого типу — постсоціалістичне — покликане закріплювати організацію господарської діяль­ності в умовах ринкової економіки з орієнтацією на інтеграційні світові економічні процеси. Як відомо, одним зі стратегічних на­прямків зовнішньоекономічної політики України є інтеграція до наднаціональних та глобальних структур і процесів. Це стосується насамперед проблем приєднання України до таких високо рейтингових інституцій, як СОТ, ЄС, ЄЕП. Проте становлення цього законодавства відбувається надто повільно з двох причин. Пер­ша полягає в тому, що з розпадом СРСР Україна успадкувала суперечливу систему управління економікою: монополію держав­ної власності, низьке мотиваційне середовище підприємницької діяльності, низьку ефективність господарювання, субсидиційний характер виробництва тощо. Друга причина — хибність вибору економічної політики. Проаналізувавши розвиток економіки Укра­їни в перші роки незалежності, бачимо, що було вибрано хибний економічний шлях. Так, було взято курс на грошово-кредитну експансію, збільшення видатків бюджету, дефіцит якого покри­вався прямою емісією національного банку. Не функціонували механізми економічної відповідальності за результати господар­ської діяльності, здійснювався патерналізм (субсидування) не­ефективних виробництв, а боротьба з монополією відбувалась за рахунок руйнування виробничих комплексів. У цей період зни­зились рівні соціальної спрямованості економіки, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспіль­ства і держави. З метою вирішення зазначених проблем було прийнято низку пакетів (поколінь) господарсько-правових ак­тів. Зокрема, це були закони України "Про зміну і доповнення Конституції Української РСР", "Про підприємництво", "Про ціни і ціноутворення", "Про захист прав споживачів", "Про підприєм­ства в Українській РСР", "Про власність", "Про банки і банків­ську діяльність", "Про систему оподаткування" та ін. Загалом господарське законодавство цього покоління забезпечувало роз­ширення прав підприємств, багатоманітність суб'єктів господа­рювання, певний розвиток конкуренції в народному господарстві. Основні напрямки реформування господарського законодавства значною мірою визначені у Програмі економічних реформ і полі­тики України, затвердженій Кабінетом Міністрів України в 1992 р. Законодавство того часу вже було спрямовано на комерціалі­зацію економіки. Проте значного підвищення ефективності гос­подарської діяльності підприємств не відбулося. Крім того, у подальшому у правовому регулюванні різних сфер життєдіяль­ності, у тому числі й у сфері господарсько-правового регулювання, почали утверджуватись як стійкі тенденції ринкового фундаменталізму або радикальної лібералізації економіки. Це призвело, по-перше, до дії в господарюванні принципу "дозволено все, що не заборонено", а по-друге (як результат) — до анархії в еконо­міці. Центральне місце в пакетах правових актів посідають до­кументи, спрямовані на приватизацію державної власності та реалізацію ідеї згортання ролі держави в управлінні народним господарством, зведення її функцій до збирання податків і вико­нання ролі "нічного сторожа". По-третє, з безлічі господарсько-правових актів, що приймались і належали до різних поколінь, багато було суперечливих. З метою усунення цих недоліків, по­силення публічних засад регулювання господарської діяльності, закріплення раціональної її організації у відповідних несуперечливих господарсько-правових актах було розроблено новий Гос­подарський кодекс України. Цей кодекс спрямований на забез­печення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання; свободи підприємницької діяль­ності в межах, визначених законом; обмеження державного ре­гулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забез­печення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конку­ренції в підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист націо­нального товаровиробника; заборону незаконного втручання орга­нів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини (ст. 6 ГКУ).

Беручи до уваги викладене можна сказати, що господарське право – це система правових норм, за допомогою яких встановлюється порядок регулювання суспільних відносин в сфері здійснення господарської діяльності. 

Предметом регулювання господарського права є господарська діяльність. Господарська діяльність є найважливішим видом суспільних відносин, що має принципово важливе значення для держави (істотно впливає на стан економіки), об'єднань людей (юридичних осіб) і конкретних осіб (приватних підприємців, споживачів).

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Є два види господарської діяльності, які передбачені ГК України: підприємництво та некомерційне господарювання.

Господарська діяльність, що здійснюється задля досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання при­бутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва — під­приємцями.

Відповідно до ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Ознаками підприємництва є:1) самостійність, тобто підприємець самостійно формує програми діяльності, вибір постачальників і споживачів продукції, що вироб­ляється тощо;2) ініціативність;3) систематичність здійснення. Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ від 25.04.2003р. №3 «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» під систематичністю варто розуміти здійснення господарської діяльності не менше ніж три рази протягом одного календарного року4) на власний ризик підприємця, тобто в разі виникнення різних фінансових негараздів в процесі діяльності підприємець самостійно відшкодовує заподіянні збитки;5) з метою одержання прибутку, при цьому необхідно мати на увазі, що при здійсненні господарської діяльності не завжди підприємець отримує прибуток, разом з тим в будь-якому разі, якщо діяльність підприємця носить систематичний характер, він зобов’язаний зареєструватися як підприємець. .

 В здійсненні господарської діяльності є певні обмеження. Так, не мають права займатися підприємництвом державні службовці, недієздатні особи, фізичні особи, які не досягли 16 років(ст.35 ЦК України). Крім того, не може бути здійснена підприємницька діяльність в певних видах діяльності, передбачених ст.4 Закону України «Про підприємництво»:

діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори"; діяльність, пов'язана з охороною окремих особливо важливих б'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку,; діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз;діяльність, пов'язана з розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями;діяльність, пов'язана з проведення ломбардних операцій - також і повними товариствами.;діяльність, пов'язана з виробництвом бензинів моторних сумішевих з добавками на основі біоетанолу, етил-трет-бутилового етеру (ЕТБЕ) та добавок на основі біоетанолу, здійснюється підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів Українидіяльність, пов'язана з виробництвом біоетанолу, здійснюється суб'єктами господарювання за наявності відповідної ліцензії.

Матеріальну базу підприємницької діяльності становить влас­ність. Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, будинки, засоби виробництва, виготовлену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для здійснення підприємницької діяльності. При цьому всім влас­никам забезпечуються рівні умови реалізації своїх прав.

Залежно від форми власності розрізняють підприємництво дер­жавне, колективне і приватне.

Державне підприємництво — це діяльність державних під­приємств, що випускають товари і послуги, необхідні для розвитку національної економіки.

Приватне підприємництво ґрунтується на власності окремих громадян України з правом наймання робочої сили.

Колективне підприємництво ґрунтується на власності трудо­вого колективу, іншого статутного товариства, громадської і релі­гійної організації.

Що ж до форм підприємництва, то в малому бізнесі переважає приватний бізнес, а у великому і середньому, зважаючи на світо­вий досвід, пріоритет повинен надаватися формам бізнесу, що базуються на обмеженій матеріальній відповідальності його учас­ників.

Оскільки будь-яка економічна діяльність пов'язана з типови­ми фазами відтворювального циклу (виробництво — обмін — розподіл — споживання), розрізняють такі види підприємницької діяльності: виробничу, фінансову і комерційну.

Виробниче підприємництво поширюється здебільшого на ви­робництво і споживання товарів та послуг і здійснюється на виробничих підприємствах та організаціях.

Комерційне підприємництво поширюється на обмін, розподіл і споживання товарів та послуг і здійснюється у сфері торгівлі, на товарних біржах.

Фінансове підприємництво поширюється на обіг і обмін вар­тостей, тобто охоплює комерційні та ощадні банки, фондові бір­жі.

Найважливішим є виробничий вид підприємництва, після нього комерційний і замикає ланцюг фінансовий. Виробниче підприєм­ництво найважче, тому на сучасному етапі, коли багато бізнес­менів прагнуть швидко "зняти вершки", переважає комерційне і торгово-посередницьке підприємництво.

Підприємницька діяльність становить сукупність послідовно або паралельно здійснюваних угод, кожна з яких обмежена по­рівняно нетривалим, чітко окресленим часовим інтервалом. Уго­дою є взаємодія двох або кількох господарчих суб'єктів, які госпо­дарюють в інтересах одержання взаємної вигоди, що ґрунтується на письмовому договорі або на усній угоді.

Підприємництво здійснюється на основі принципів, які висвіт­лені у ст. 44 ГКУ, а саме:

• вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяль­ності;

• самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що вироб­ляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено зако­ном, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

• вільного найму підприємцем працівників;

• комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

• вільного розпоряджання прибутком, що залишається у під­приємця після сплати податків, зборів та інших передбачених законом платежів;

• самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому частки валютної ви­ручки на власний розсуд.

Умови для розвитку підприємницької діяльності:

• створення законодавчої і нормативної бази (надання всім госпо­дарюючим суб'єктам гарантій щодо цілісності їх власності, створення для всіх учасників ринкових відносин рівних прав, надання повної економічної свободи тощо);

• конкурентний режим господарювання;

• формування елементів ринкової інфраструктури (система товар­них і фондових бірж, комерційних банків, вільний доступ до ресурсів, кредитів, інформації);

• заохочення і розвиток дрібного підприємництва;

• створення сприятливого економічного середовища (податкові та фінансові пільги, прямі державні дотації, фінансування ризикових проектів інноваційного характеру).

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організа­ційних формах на вибір підприємця.

Серед суб’єктів підприємницької діяльності виділяють суб’єктів малого підприємництва згідно закону України «Про державну підтримку малого підприємництва». Так, суб’єктами малого підприємництва є:

1.фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності; 2. юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 70 млн. гривень. Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів. Перевагами статусу суб’єктів малого підприємництва є те, що для них може застосовуватися:1. спрощена система оподаткування, обліку та звітності; 2. спрощена форма бухгалтерського обліку та звітності.

Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Відповідно до ст.52 ГК України некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку

Діяльність негосподарюючих суб'єктів, що спрямована на ство­рення й підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування і здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального сектору економіки в галузях (видах діяльності), де відповідно до ст. 12 ГКУ заборо­няється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяль­ності у формі підприємництва забороняється законом.

Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи (ст. 52 ГКУ).

Відповідно до ст. 53 ГКУ некомерційна господарська діяль­ність може здійснюватися суб'єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організа­ційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з ура­хуванням вимог ГКУ та відповідних законів України.

⇐ Предыдущая11121314151617181920Следующая ⇒

Поделиться: