Методологія історії вчень про право і державу

Як і будь-яка інша наука і навчальна дисципліна, історія вчень про право і державу має свою методологію. Методологія (від грец. Metodes I logos — наука про методи) — теорія пізнання, система принципів (тобто основних начал) і методів (способів) наукового дослідження, основних підходів до вивчен-

 

 

 

14

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

ня тієї чи іншої науки. Методологічними принципами даної дисципліни, на думку автора, є наступні.

Принцип, або загальний метод діалектики (від грец. dialektike — мистецтво вести бесіду, міркувати). Сократ розглядав діалектику як мистецтво виявлення істини шляхом співставлення протилежних думок, спосіб ведення бесіди, що веде до істини, істинним визначенням понять. Методом пізнання сущого для Сократа була іронія, критичний підхід до понять, раціоналізм. У Г. Гегеля діалектика — єдино правильний метод пізнання, що розкриває істинний смисл предмета в єдності його протилежностей. У дослідженні політико-правових вчень діалектика, як загальний метод пізнання, відіграє ведучу роль і вимагає від дослідника глибокого проникнення в сутність самого вчення, всебічного аналізу його ідей, логіко-понятійного апарату, способу побудови політико-правової теорії. Наприклад у гегелівському вченні про право наука про право розглядається як частина філософії, і поняття права трактується «поза наукою права», «як дане». При цьому поняття «право» вживається в його філософії в трьох основних значеннях: право як свобода, «ідея права»; право як визначена ступінь і форма свободи («особливе право»); право як закон («позитивне право»). Складним є і гегелівське трактування держави: держава як ідея свободи, як конкретне і вище право, як правове утворення, як єдиний організм, як політична держава, як конституційна монархія. Керуючись діалектичним методом, важливо зрозуміти і засвоїти не тільки вагомі результати теоретичних розробок мислителів минулого, але і логіку, аргументацію, методи і прийоми аналізу політико-правових явищ. У їх творах б'ється жива думка і, коли читаєш їх твори, враження — начебто слухаєш мудрого оповідача.

Принцип історизму. Він вимагає підходити до того чи іншого вчення, ідеї, концепції історично, розглядати їх у контексті епохи, враховувати, як це вчення складалося, розвивалося, які етапи у своєму розвитку пройшло, яку роль зіграло в подальшому розвитку теорії. Відкидаючи крайнощі архаїзації чи модернізації ідей і концепцій минулого, історичний підхід дозволяє виявити в них як історично минуще, написане на потребу дня, що втратило теоретичну цінність, так і неминуще, вічне, істини і відкриття. Так, в промовах Цицерона проти змови Катіліни («катіліна-

 

 

 

15

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

рії») і Антонія («філіппіки»), у яких він захищав сенатську республіку, у його знаменитих «Діалогах» і сьогодні не втратили теоретичної цінності ідеї про змішану форму держави (гез риЬііса, тез рориіі) як справу, надбання народу, як правове утворення, його визначення природного права як вищого, «істинного закону», сформульовано правовий принцип: «Під дію закону повинні підпадати всі».

Принцип об'єктивності, як загальнонауковий метод, вимагає оцінювати вчення й ідеї в них без упередженості, політичної чи партійної кон'юнктури, ідеологічних пристрастей. До чого призводить ігнорування об'єктивного підходу до вчень, наочно показують радянські підручники з історії вчень, видані в 70—80-х рр. Тут правові доктрини і погляди мислителів минулого розглядаються як відображення ідейної боротьби різних класів. Виникнення марксизму оцінювалось як революційний переворот у вченні про державу і право. Тим самим знецінювався весь попередній досвід політико-правової думки і немарксистські вчення. Об'єктивність не терпить ідеологічних ярликів, класової зашореності. Критерієм істинності, світлом істини (грец. Lux veritatis) у вивченні минулих доктрин є, з одного боку, результати розвитку теоретичних знань, а з іншого — практика, історичний досвід.

Принцип соціального підходу, загальнолюдської моралі. Він вимагає оцінювати ідеї, вчення, політичні програми з погляду інтересів народу, загальнолюдських цінностей. Тільки в гуманітарному вимірі, з погляду загальнолюдських цінностей, проявляються в істинному світлі ідеї Ф. Ніцше, теорії націократичної держави Д. Донцова та ін.

Методологія будь-якої науки включає набір загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. В історії політико-правових вчень використовуються методи: історичний, логічний, системний (загальнонаукові), які допомагають відтворити розвиток політико-правової думки в різні часи у всій складності, наступності, системності. До спеціальних методів дослідження історії вчень можна віднести і догматичний (для встановлення юридичних принципів, визначень, понять розроблених чи вживаних мислителем), хронологічний (вимагає досліджувати вчення в їх хронологічній послідовності, історичному розвитку), конкретно-історичних умов, їх впливу на творчість мислителя та її резуль-

 

 

 

 

16

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

тати, порівняльно-історичний (для порівняння, співставлення  різночасових ідей, концепцій, проектів державних реформ), біографічний (для врахування взаємозв'язку фактів біографії і творчості мислителя) та ін.

Періодизація історії політичних і правових вчень, структура курсу обумовлені прийнятою історичною періодизацією (Стародавній світ, Середньовіччя, Новий і Новітній час і сучасність), програмою навчальної дисципліни.

Основними джерелами вивчення курсу є твори мислителів минулого, теоретичні рішення в них проблем права, держави, політики, прав особистості й ін.

Історіографія (історія самої науки, її проблем) історії вчень про право і державу вирізняється багатством і розмаїттям, великою кількістю досліджень творчості мислителів минулого. Першим історіографом цієї науки був Аристотель, який дав у книзі , «Політика» критичний огляд робіт своїх попередників, запропонованих проектів ідеальної держави, конституцій і законодавств. Такі огляди стали традицією й є обов'язковими в наукових працях. Досягнення історіографії історії політико-правових вчень узагальнені і систематизовані в підручниках і посібниках1. Кожен з них має свої переваги.

Таким чином, історія вчень про право і державу має власний предмет, методологію та історіографію як наука і навчальна дисципліна.

________________________________________________

1 История политических и правових учений (Отв. ред. В. С. Нерсесянц). ; Т. 1—5. М., 1985—1993; История политических и правових учений: Учебник для вузов / Под общей ред. чл.-кор. РАН В. С. Нерсесянца. М., 2000; БорисовЛ. П. Очерки истории политических учений. М., 1997; Історія розвитку політичної думки. Курс лекцій: Навч. посібник / Мадіссон В. В. (керівник авт. колективу), Ларченко Л. І., Степіко В. П., Діденко Л. Я. К., 1997; Шульженко Ф. П., Наум М. Ю. Історія вчень про державу і право: Курс лекцій / За заг. ред. акад. АПрН України, д. ю. н., проф. В. В. Копейчикова. К., 1997; История политических и правових учений: Учебник /Под ред. д.ю.н., проф. О. Е. Лейста. М., 2002; Світова класична думка про державу і право: Навч. посібник / Є. Ф. Безро-дний (керівник), Г. К. Ковальчук, О. С. Масний. К.: 1999. Литвинов А. Н., Левченко А. И. История учений о государстве и праве. Уч. метод, пособие для слушателей отделения заочного обучения /МВД Украинн, Луган. ин-т внутр. дел. Луганск, 2000; Мірошниченко М. І., Мірошниченко В. І. Історія вчень про державу і право: Навч. посібник. К., 2001; АндрусякТ. Г. Історія політичних та правових вчень: Навч. посіб. Л., 2001; Шульженко Ф. П., АндрусякТ. Г. Історія політичних і правових вчень: Навч. посібник. 3-є вид., стереот. К., 2002 та ін.

 

 

 

17

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: