Вчення в умовах кризи давньогрецької державності

 

В останній третині IV ст. до н. є. грецькі поліси втрачають свою незалежність і підпадають спочатку під владу Македонії, а потім Риму. Криза давньогрецької державності виразно проявилася й у вченнях Епікура, стоїків, Полібія.

Епікур (341—270 р. до н. є.) — послідовник Демокріта, автор багатьох філософський творів, засновник школи в Афінах. У філософії надавав першорядного значення етиці. За Епікуром етика визначає мету життя і критерії поведінки. Основні цінності Його етики — задоволення, свобода, безтурботний стан духу. Свобода трактується як відповідальність людини за розумний вибір Свого способу життя. Розумний же вибір лежить поза суспільним і політичним життям.

Головна мета держави і суспільства полягають, за Епікуром, у Забе шеченні взаємної безпеки людей, подоланні їх взаємного Страху, неспричиненні ними один одному шкоди. Дійсна безпека досягається лише завдяки тихому життю і віддаленню від юрби, Не залежності від суспільства. З таким розумінням змісту свободи ж'язане і епікурівське трактування держави і права як договору людей між собою про загальну користь і взаємну безпеку. «Справедливість, що походить від природи, — пише він, — є договором про корисне — з метою не шкодити один одному і не терпіти шкоди...» Тут справедливість виступає як природне право, якому повинні відповідати дії людей, діяльність державної клади і законів. Закони, що відповідають справедливості, виступають як публічна гарантія свободи, безпеки й автономії індивіда. «Закони, — вважав Епікур, — видані заради мудрих, — не дії я того, щоб вони не робили зла, а для того, щоб їм не робили Зла». Тут переконаний індивідуаліст виступає супротивником Крайньої демократії, влади «натовпу». Власне, це — філософія Індивідуалізму.

 

Епікурівське договірне трактування держави і права має на уипіі рівність, свободу і незалежність у помірній демократії, при якій панування законів поєднується з максимально можливою мірою свободи й автономії індивідів.

 

 

 

 52

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Проти філософії індивідуалізму Епікура виступили стоїки*.

Зенон (біля 336—264 р. до н. є.) з Кітіона на о-ві Кіпр, засновник школи стоїцизму, який навчався, зокрема, у філософів платонівської Академії.

Відповідно до філософії Зенона над світом панує необхідність (або Фатум). Світобудова управляється нею, долею і божественним розумом. Необхідність, доля у вченні стоїків виступають як «природний закон» («загальний закон»), який «має силу і велить (робити) правильне і забороняє протилежне». «Того, хто кориться їй, доля веде, а непокірного тягне». По суті стоїки розвивали доктрину природного права. Витоки права вони виводили з самою природою закладеного порядку. Так, учень Зенона Хрісіпп приводить наступне судження: «Неможливо відшукати який-небудь інший принцип чи яке-небудь інше джерело справедливості, крім як даного нам самим Зевсом і Природою. Коли ми хочемо що-небудь сказати про добро чи зло, то як початкові крапки будь-якого нашого міркування всякий раз повинні служити Бог і Природа». Усе, що не відбувається у світі, заздалегідь визначено і тому зовсім не підвладне впливу з боку людей. Свобода їх волі виключалась. Таке основне кредо представників цього філософського напрямку.

Важливим поняттям у вченні Зенона виступає поняття мети. Метою розумної людини є доброчесне життя, відповідне природі, природним законам. Слідування людини неписаному закону, з яким він узгоджує свої вчинки, є обов'язок. Діоген Лаертський повідомляє: «Зенон перший вживав слово «обов'язок», тому що він вивів його зі слів «те, що личить» — обов'язок є «дія, властива природним створінням». Поняття обов'язку, долгу знецінювало сенс і роль родини, шлюбу, особистого життя. Благо держави цінувалося вище блага індивіда. Стоїки заявляли, що доброчесна людина не зупиниться перед тим, щоб принести себе в жертву державі. Отже, альтруїзм несумісний з індивідуалізмом.

Відштовхуючись від універсального характеру природного закону, Зенон і його учні розвивали космополітичні погляди на державу: всі люди і за своєю природою, і за законом світобудо-

________________________________________________________________________

* Свою назву школа стоїків одержала від грец. слова «стоя» — колонада, галерея, де збирались учні Зенона.

 

 

53

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

ви — громадяни єдиної світової держави (космополісу), громадяни Всесвіту. Рабство не має виправдання. Любов до себе подібних — вимога вищого закону. Хто віддаляється від однієї людини, віддаляється від усього людства, тому що усі рівні за природою, обдаровані розумом і свободною волею. Відповідність природного зв'язку людей загальному закону світобудови, на думку стоїків, є підставою і причиною справедливості в спілкуванні людей. Вона грає в їх вченні роль нормативно значущого принципу і критерія для держави, її законів. Стоїки виступали за їх неухильне дотримання. Ідеї давньогрецьких стоїків пізніше розвивали римські стоїки.

Вчення стоїків вплинуло на давньогрецького історика і політичного діяча Полібія (біля 205—128 р. до н. є.). Автор знаменитої «Загальної історії в сорока книгах» розвивав вчення Платона, Аристотеля і їх послідовників про державу, її походження й еволюцію, форми, лад, виклав історичний підхід до питань держави і права.

Полібій пішов далі стоїків, застосувавши їх детерміновані начала до історичного процесу. Долі народів, держав, історичних діячів у нього підлеглі історичній необхідності і закономірності, впливу географічного середовища. Давньогрецький історик не заперечував і впливу видатних діячів на історичні події, долі народів.

Полібій стверджував: подібно до живих організмів усяке суспільство проходить у своєму розвитку чотири стадії — зародження, розквіту, упадку і, нарешті, загибелі. Розвиток суспільства трактується як нескінченний рух по колу, історичній спіралі, де «форми правління змінюються, переходячи одна в іншу, і знову повертаються».

Слідуючи Платонові й Аристотелю, Полібій вважав форму держави уособленням верховної влади в суспільстві. Залежно від числа правлячих він розрізняв «правильні» форми (царство, аристократія, демократія), внутрішній стан яких характеризується спокоєм, гармонією відносин між правлячими і підлеглими, пануванням «добрих» законів і звичаїв. Але за наявності однієї ознаки (числа правлячих) вони в історичному розвитку змінюються на протилежні. Так, первісний вождь, цар, «що виділився з юрби своєю силою і відвагою», з часом перетворюється в тирана (особливо псується царська влада його спадкоємця-

 

 

54

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

ми). Тиранія — час упадку влади, беззаконня, сваволі, який люди шляхетні і відважні не бажають переносити. За підтримки народу вони скидають тирана і засновують аристократію. Спочатку її правителі піклуються про загальне благо, але поступово перероджуються в олігархів, зловживають владою. В олігархії ианує беззаконня, корисливість, пияцтво й обжорство.

Успішний виступ народу проти олігархів приводить до демократії, де при житті першого покоління правителів високо цінуються рівність і свобода. Але поступово юрба, що звикла годуватися за рахунок чужих подачок, вибирає собі у вожді демагога, а сама усувається від державних справ. Демократія вироджується в охлократію. З погляду коловороту державних форм охлократія є не тільки гіршою, але й останньою ступінню в зміні форм. При ній «панує сила, а юрба, що збирається навколо вождя, здійснює вбивства, вигнання, переділи землі, поки не здичавіє зовсім і знову не знайде володаря і самодержця». Так історичний коловорот державних форм замикається і з'єднується знову з висхідним.

Нестійкість простих форм держави, хоча і правильних, девтілюється лише одне начало, згодом вироджується, що приводить Полібія до висновку: «Безсумнівно найдосконалішою формою слід визнати таку, у якій з'єднуються особливості усіх форм,пойменованих вище», тобто царства, аристократії і демократії. Головну перевагу змішаної форми правління він бачив у забезпеченні стійкості, довговічності держави, запобіганні переходу доперекручених форм правління. Таким найкращим устроєм, на його думку, вирізняється римська держава. Стійкості держави тут додають повноваження «трьох влад» — влади консулів, сенату і народу, що виражають царське, аристократичне і демократичне начало. Правильним сполученням і рівновагою цих Влад Полібій пояснював велич і могутність Римської імперії. Природно-історичний розвиток, за Полібієм, притаманний і праву. Етичні норми поведінки, що зародилися серед людей у процесі розвитку людського суспільства, закріпилися в звичаях, які, у свою чергу, з утворенням держави закріпилися в законах. Він вихваляє «добрі звичаї і закони», що «вносять доброчинність і помірність у приватне життя людей, у державі ж оселяють смиренністьі справедливість».      

 

 

 55

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

 

Висновки

__________________________________________________________

   

Отже первісні архаїчні міфологічні уявлення про право і державу часів Гомера, Гесіода змінив філософський підхід «мудреців», Піфагора, Геракліта, Демокріта, раціоналізм софістів, логіко-понятійний аналіз Сократа, Платона, емпіріко-науковий (в значній мірі) — Арістотеля, історико-політичний — Полібія.

Кожен період давньогрецької політико-правової думки позначений послідовним, логічним розвитком і збагаченням теорії Пізнання, знань про природу, зміст, принципи і функції права, держави. Уявлення про право як справедливість, про справедливий суспільний устрій, сформоване ще в «гомерівський» період, було збагачене фецьким філософами, особливо Арістотелем. Вже Піфагорійцям держава уявлялась ідеалом, якщо в ній панують справедливі закони. Вчення Сократа, Платона, Арістотеля, грецьких стоїків, Полібія — величні вершини античної філософії.

Уявлення про природне і волеустановлене право, права людини, ідеї благозаконня, «правління філософів» і «мудрих законів», класифікація форм держави, концепції демократії, поділу влади та ін. вплинуть на наступний розвиток вчень про право ідержаву. Їх фундаментальні ідеї визначили магістральний розвиток європейської цивілізації, стали основою сучасної гуманістичної традиції. 

 

 

56

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: