Політико-правові погляди римських стоїків

Стоїцизм користався в період розквіту еллінської культури у Римі винятково великою популярністю. Серед найбільш відомих римських стоїків виділялися філософи і політичні діячі Луций Анней Сенека (3—65 р.), Епіктет (біля 50 — біля 140 р.) і Марк Аврелій (121—180 р.).

У дусі поглядів давньогрецьких стоїків Сенека вважав долю, провидіння причиною всіх причин. Людські відносини розглядав як частину світових відносин, які люди не в силах змінити. Люди — «рідні один одному», адже природа створила всіх людей з однієї і тієї ж матерії і для тих самих цілей. Усі люди — члени одного світового цілого, абсолютно рівні один одному, і

 

 

61

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

кожна людина священна для іншої. Сенека вважав усіх людей не тільки рівними, але й однаково благородними. Навіть раби часто набагато шляхетніше своїх панів. Завдяки розуму і товариськості люди в боротьбі за існування опанували природними стихіями і живуть тісними співтовариствами.

Разом з іншими стоїками Сенека доводив природну необхідність держави. Земну державу розглядав як частину держави космічної, Всесвіту, членами якого є всі люди. «Ми, — писав цей стоїк, — повинні представити в уяві своїй дві держави: одну — яка містить в собі богів і людей; у ній погляд наш не обмежений тим чи іншим куточком землі, межі нашої держави ми вимірюємо рухом сонця; інша — це та, до якої нас приписала випадковість. Ця друга може бути афінською чи карфагенською або зв'язана з ще яким-небудь містом; вона стосується не всіх людей, а тільки однієї визначеної групи їх». Розум і необхідність велять слідувати правилам природної держави, як окремим людям, так і їх спільнотам.

Подібні ідеї розвивав і Епіктет. Він різко критикував багатство і засуджував рабство. «Чого не бажаєш собі, не бажай і іншим.... Як не уживаються одне з одним доброчинність і порок, так свобода і рабство». Епіктет закликав до особистого морального удосконалення і належного виконання тієї ролі, що визначена долею.

Марк Аврелій розвивав уявлення про державу «з рівним для всіх законом, керованим згідно рівності і рівноправності всіх, і царстві, яке вище за все шанує свободу підданих». У творі «До самого себе» він писав: «...світ подібний Граду. Адже хто міг би вказати на який-небудь інший загальний устрій, до якого був би причетний весь рід людський? Звідси, з цього Граду, і духовне начало у нас, і розумне, і закон». У дусі стоїків він викладав моральні максими: «Недозволено поруч із благом розуму і громадськості ставити щось чужорідне: схвалення юрби, захопленість владою, багатством, життям, повним насолод»; «У житті найкраще — справедливість, істина, розсудливість, мужність — ...самодостатність духу» та ін.

Морально-правові ідеї і положення грецьких і римських стоїків справили вплив на римських юристів перших століть нашої ери.

 

 

62

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

Римські юристи про право

У результаті впливу грецької філософії і праворозуміння римське правознавство перетворилося в науку. На відміну від грецьких знань про право, римське правознавство було сконцентровано на конкретних питаннях правової практики у силу назрілої необхідності обслуговування високорозвиненої економічної системи господарства з жвавою торгівлею і судноплавством, розвитком договірних інститутів. За кілька століть до н. є. воно пройшло шлях від іиз засгит (божественне, сакральне право) до jus civile(цивільне право). Відмінною рисою римської правової науки стало яскраве втілення етики стоїків.

Початок світської юриспруденції відповідно до переказів пов'язано з ім'ям Гнея Флавія (І ст. до н. є.), його збірником « Jus civile Flavianum» (цивільне право Флавія), що використовувався у цивільному процесі.

У міру витиснення правових інститутів республіканського періоду, що відбувалось в епоху принципату, у Римі усе більшу силу набирав досвід учених-правознавців. Імператорська влада мала потребу у фахівцях, яких вона могла постійно використовувати як своїх помічників. Величезне значення для зміцнення позицій вчених-правознавців, а також і самого правознавства мали заходи римського імператора Августа про надання найбільш авторитетним юристам права проведення судових експертиз (іиз гезропсіепсп). У практичному сенсі це означало, що висновки (гезропза) саме цих юристів мали чинність закону і пред'являлися в суді. У них же містилися і різного роду коментарі до цивільного права. Діяльність юристів з вирішення правових питань включала геsроndеге — відповіді на юридичні питання приватних осіб; саvеге — повідомлення потрібних формул і допомога при укладанні угод; аgеге — повідомлення формул для ведення справ у суді.

До числа найвідоміших юристів періоду ранньої імперії належали Гай, Папініан, Павел, Ульпіан і Модестин (II — III ст.). Пізніше, у V ст. спеціальним законом про цитування юристів положенням цих п'яти юристів була надана законна сила. їх твори стали важливою частиною кодифікації імператора Юстиніана (Corpus juris civilis) — Зводу римського цивільного права.

 

 

 63

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

Людське право (jus) розумілося римськими юристами як право природне і звичаєве право, закон (Іех), що включав едикти магістратів, рішення сенату, право юристів, установлення принцепсів, конституції імператорів і т.д. У складі діючого права в Римській імперії юристи виділяли три частини: природне право, право народів і право громадян.

Природне право (jus naturale) вони поширювали на всіх живих істот — всі народжуються вільними. У людському суспільстві, за Ульпіаном, до його установлень відносились передусім шлюб, сім'я, виховання. Вимогам природного права підлягають всі інші частини права.

Право народів (jus gentium) — загальне всім людям, право, яке природний розум встановив між усіма людьми. Право народів юристи тлумачили як правила міждержавних відносин, норми майнових і інших договірних відносин римських громадян з неримлянами. Це забезпечувало взаємодію і взаємовплив норм цивільного права і права народів, що захищало приватні і державні інтереси римлян. За нормами права народів заборонялися всі угоди з ворогами. Захоплений римлянами ворог втрачав свою правоздатність і ставав рабом. Суворо дотримувався імунітет послів і посольств, у т. ч. послів ворога.

Право громадян або цивільне право (jus civile) регулювало відносини між вільними римлянами на основі звичаєвого права, законодавства народних зборів, преторського права. «Цивільне право, — відзначав Ульпіан, — не відокремлюється цілком від природного права чи права народів....Таким чином, наше право є або писаним, або неписаним, як у греків; із законів одні написані, інші ненаписані».

Власне сутність права теоретично точніше сформулював юрист Павел. «Слово «право», — пояснював він, — вживається в декількох значеннях: по-перше, «право» означає те, що завжди є справедливим і добрим, яким є природне право. В іншому значенні «право» — це те, що корисно всім чи багатьом у якій-небудь державі, яким є цивільне право». Приписи права — «жити чесно, не чинити шкоди іншим, кожному надавати те, що йому належить». Таким чином, право в праворозумінні римських юристів набуло значення справедливості, правди (justitia) і рівності, еквівалентності (aequi) як загальних принципів природного права.

 

 

 

64

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

Юриспруденцію Ульпіан визначав як науку про справедливість і несправедливість — «пізнання божественних і людських справ, знання справедливого і несправедливого».        

Вимоги відповідності права справедливості поширювалися на всі джерела права, у т.ч. і на закон (Іех). Звідси характерне для римських юристів визначення закону. За Папініаном, «закон є предписання, рішення мудрих мужів, приборкання злочинів, чинених навмисно чи по невіданню, загальна обітниця держави». Тут підкреслюється не тільки загальноімперативність, загальнодержавний характер закону, але і момент належного відповідно до праворозуміння стоїків. Самим поширеним афоризмом римських юристів був: «Durа Іех, sed Іех» («Суворий закон, але це закон»). Імператив (веління) права як справедливого права так формулював Модестин: «дія (сила) права: повелівати, забороняти, карати». Його відповідність началам, принципам права часто підкреслювалася юристами. Так, Павел писав: «Те, що сприйнято всупереч началам права, не може бути поширене на наслідки». Протиріччя принципам права не може мати юридичної сили. Цю думку розвивав і юрист Юліан: «Тому, що встановлено всупереч змісту права, ми не можемо слідувати як юридичному правилу». Вона використовувалася римськими юристами в детально розроблених правилах і прийомах тлумачення права. Не «суворе право», прив'язане до закону, а право, що спирається на «добру совість», справедливість, тобто моральні принципи, не тільки буква, але і дух закону, як помітить Г. Гегель, — ось що додало римському праву його неминущого значення.

Право в Стародавньому Римі поділялося на приватне і публічне. За знаменитою формулою Ульпіана, публічне право відноситься до положення держави, приватне — до користі окремих осіб. Приватне право, вважав він, містить у собі предписання права природного, права цивільного і права народів.

Основну увагу юристи приділяли приватному праву. Вирішуючи суперечки з цивільних справ, юристи розмежували види угод, розробили форми позовів, договорів, заповітів, визначили повноваження власника й інших суб'єктів права, правовий статус особистості і т.д. Саме приватне римське право стало основою для розвитку європейського права. А система права, що

 

 

 

 

65

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

 

склалася в Стародавньому Римі, зіграла виняткову роль у становленні громадянського суспільства в країнах Європи.

До вивчення публічного права римська юриспруденція звернулася в І—II ст., коли правознавці, що одержали привілей офіційного тлумачення закону, виступили на підтримку імператорського режиму. У публічному праві вони проводили ідеї необмежених повноважень принцепса, передачі йому законодавчих функцій, розробили правове положення святинь і жерців, повноваження державних органів і посадових осіб, поняття влади (imperium), громадянства і ряд інших інститутів державного й адміністративного права.

Висока юридична культура римської юриспруденції, юридичної техніки і та роль римських юристів, яку вони зіграли своїм детальним обґрунтуванням інститутів і норм діючого права, пояснюють і рецепцію римського права, його принципів юриспруденцією країн континентальної Європи, величезний вплив римських юристів на наступний розвиток правової думки. Рим тричі «підкорив» світ: перший раз своїми легіонами, що поставили Італію в центр тодішнього «orbis terrarum» — кола земель,омиваних Середземним морем; вдруге — своїм правом, рецепійованим Європою; втретє — християнством. Велич римського народу виявляється не стільки в тім, що він узяв, скільки в тім,що він роздав, писав Марк Антоній.

 

⇐ Предыдущая567891011121314Следующая ⇒

Поделиться: