Період розквіту давньогрецької

 політико-правової думки

Розвиток і розквіт давньогрецьких полісів, особливо афінської демократії, у другій половині V ст. до н. є. обумовили зростання ролі політики, попит на знання. Рівень знань, підготовки до державної діяльності стали критерієм при доборі кандидатів на державні посади. Ці обставини і стали причиною появи школи софістів — платних учителів мудрості, що готували слухачів до політичної діяльності, вчили умінню керувати приватними і загальними справами, виступати в Народних зборах, суді, прийомам доказів і ораторського мистецтва. Багато хто із софістів були видатними просвітителями свого часу, глибокими і сміливими новаторами в риториці, етиці, логіці, праві, політиці. Вони не складали якої-небудь єдиної школи і розвивали різні філософські, політичні і правові погляди. Вже тоді розрізняли два покоління софістів: старших — Протагор, Горгій, Продик, Гіппій, Антифонт і ін.; молодших — Фрасімах, Калликл, Лікофрон та ін. Багато хто зі старших софістів дотримувався в цілому демократичних поглядів. Серед молодших же софістів були прихильники як демократії, так і аристократії і тиранії.

Що є новим, найбільш примітним в політико-правових поглядах софістів?

По-перше, для них характерний ще більший поворот до проблеми людини, її суспільного буття, пошуку природних основ права і закону. Засновник школи софістів, що користувався славою багатознаючого софіста, великого спорщика і блискучого оратора, Протагор (481—411 р. до н. є.) основну тезу багатьох софістів сформулював так: «Людина є мірою всіх речей, існуючих, що вони існують, і неіснуючих, що вони не існують». Отже йдеться про головний вимір — людський, його суб'єктивність, плинність усіх речей (за Гераклітом), відносність людських знань. Так заявила про себе епоха розквіту демократії: не тільки людина для поліса, але і поліс для людини, про рівність усіх людей.

Людина, за Протагором, спочатку відрізнялась від тварин тільки умінням користатися вогнем. Цьому її навчив Прометей. Але люди не вміли жити спільно. Тоді боги ввели сором і правду, наділивши ними всіх людей, і кожний став причетним до спра-

 

 

 

39

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

ведливості і політики (полісного життя). Ніяка держава не встоїть, якщо політикою, політичним мистецтвом не будуть займатись усі її громадяни.

Що насправді істинно, ми не знаємо, заявляв Протагор. А те, що для нас корисно, про це нам говорять природне право і державні закони. Закони так само текучі, як і все існуюче. Але поки існує даний закон, йому необхідно коритися. Тому він надавав важливого значення вихованню громадян у дусі законів. «Держава, — учив Протагор, — начертавши закони — винахід славних давніх законодавців, відповідно до них змушує і повелівати, і коритися. А переступаючого закони держава карає і назва цій карі — виправлення, тому що відплата виправляє». Він енергійно відстоював принципи справедливості, законності і громадянського порядку, як об'єктивної цінності в житті людини і держави. Кожен громадянин, вважав цей мудрець, повинен мати розвинуте почуття справедливості, розважливості, благочестя.

По-друге, і старшим, і молодшим поколінням софістів розроблялася концепція особистих прав людини. Людина має право жити для себе. Держава, закони — гарантії, політичний і юридичний механізм їх реалізації. Особисті права людини, свобода трактувалися як невідчужуване природне право, для гарантії якого і встановлюється угода про державну спільність. Так, Лікофрон вважав закон простим договором, «просто гарантією особистих прав». В основі його концепції лежить уявлення про природну рівність людей, їх особистих прав. Деякі софісти, як Гіппій, поширювали ці права і на рабів: «Божество створило усіх вільними, а природа нікого не створила рабом». Лише у XX ст. права і свободи людини і громадянина набудуть пріоритетності, правового закріплення.

По-третє, Гіппій, Антифонт, Горгій першими здійснили ґрунтовну розробку природно-правової теорії. Природне право перший трактував як неписані закони, «які однаково виконуються в кожній країні». Істинне, природне право протистоїть штучному, полісному закону. «...Люди родинні за природою, закони ж, цар надлюдьми, примушують..., що противно природі». Природне право втілює справедливість. Він аргументував це тим, що Писані закони — умовні, текучі, залежать від зміни законодавців. «Хто стане думати про закони і слідування їм, як про справу

 

 

 

40

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

серйозну, коли нерідко самі законодавці не схвалюють їх і змінюють». Молоді софісти Фрасімах, Пол Агригентський, учень Горгія, вважали: закони закріплюють вигоду найсильніших, тут сила — основа права. Виховання людей у дусі вимог природи Антифонт розцінював як необхідну умову досягнення єдності громадян у питанні про державні порядки і закони.

Але більшість софістів не протиставляла природне право і писані закони поліса, вважаючи їх досягненням людської культури. За Протагором, «закон є виразом узгодженої, взаємної справедливості». Горгій вважав «писані закони, цих стражів справедливості» мудрим людським винаходом: вони охороняють справедливість. Гіппій під законом розумів «те, що громадяни за загальною згодою написали, установивши, що належить робити і від чого треба утримуватися». Таким чином, старше покоління софістів розвивали вчення про закон у дусі вимог зміцнілої рабовласницької демократії, стверджували, що закони по суті є тією вищою справедливістю, на яку не може претендувати жодна людина.

По-четверте, мислителі Стародавньої Греції (особливо софісти) дали в принципі наукове пояснення походженню суспільства, держави, природи влади і політики. Протагор, Лікофрон трактують походження «взаємного союзу» як результат угоди для захисту особистих прав, прагнення людей до миру і благозакон-ня. Політика, за Фрасімахом, сфера прояву людських сил і інтересів, сфера людських, а не божественних діянь. Реальний критерій практичної політики і принцип володарювання Фрасімах бачив у вигоді найсильнішого: «справедливість, стверджую я, це те, що придатно найсильнішому». У кожній державі, розвивав він свою думку, влада встановлює закони на свою користь: демократія — демократичні закони, тиранія — тиранічні і т.д. Установивши подібні закони, влада оголошує їх справедливими. Володіння владою дає великі переваги. Несправедливість у політичних відносинах виявляється доцільніше і вигідніше справедливості. Він картав роль насильства в діяльності держави, авторитарний характер політики і законів.

З ним не погоджувався Каллікл. «По-моєму, — говорив він, — закони саме і встановлюють слабосильні, а їх більшість. Заради себе і власної вигоди установлюють вони закони...... Він був при-

 

 

 

41

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

хильником аристократичного правління. За природою, стверджував Каллікл, справедливо те, що кращий вище гіршого і сильний вище слабкого. У цьому він бачив «природну ознаку справедливості» і з позиції такого розуміння природного права критикував демократичні закони, їх принцип рівноправності громадян.

Таким чином, софісти внесли істотний вклад у теоретичну розробку проблем держави, права, політики, у політичне і правове виховання громадян грецьких полісів. Однак поступово слова «софіст», «софістика» набули одіозного значення в зв'язку з властивим багатьом софістам прагненням виграти спір будь-що шляхом жонглювання поняттями, логічних хитрощів, умінням робити слабкі доводи сильними і т.п.

Багато положень софістів про право, державу, політику розвив і переглянув Сократ (469—399 р. до н. є.).

Один із засновників діалектики, найзнаніший мислитель, уже при житті був проголошений у Дельфах в храмі Аполлона наймудрішим із усіх людей. Народився Сократ у родині скульптора, рано сам почав ваяти, брав участь у Пелопонесській війні, пізніше входив до Ради 500. Він не писав трактатів, формою пізнання, дослідження явищ і фактів були його міркування, бесіди, методом — іронія, сумніви в прописних істинах, пошук дійсної істини.

В умовах затяжної політичної і суспільної кризи і після закінчення Пелопонеської війни цей безкорисливий шукач істини дійшов висновку: ніяка реформа суспільства неможлива без оздоровлення особистості, без морального єднання громадян. Пошук і визначення позитивного сенсу життя, покликання людини, шляхів і способів її самореалізації, досягнення високого морального ідеалу — головне в сократівському вченні про людину. Він вірить у можливість досягнення людиною такого ідеалу через розум, знання, доброчинність. У цьому зміст його заклику — «Пізнай себе!» Людина щаслива, якщо вона моральна, доброчесна і опанувала знаннями. Діоген Лаертський згадував про Сократа: «він говорив, що є тільки одне благо — знання, одне тільки зло — неуцтво». Оволодіння знаннями без моральної підготовки шкідливо і недоцільно. Люди без моралі більш несправедливі і здатні робити зло іншим. Суспільству потрібні щасливі люди, вважав Сократ. Щасливі люди — благополучне суспільство. Тому що суспільство — це сукупність індивідів,

 

 

 

42

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

 

єдине «Ми», у якого одна мораль і мета. Досягти індивідуального щастя без чи всупереч суспільству неможливо. Створений великим мудрецем позитивний соціальний ідеал — значний крок у порівнянні з філософією софістів.

Держава. У Сократа, як і в етиці, у політиці знання є критерієм правління і законодавства. Правити і законодавствувати повинні знаючі. Тому форми правління для Сократа несуттєві: існуюча державно-правова практика не відповідає розумним і справедливим началам держави. її благополуччя прямо залежить від розумної діяльності правителів і законодавців. З усіх достоїнств правителя головне — робити щасливими тих, кого він веде. Некомпетентність, неуцтво афінської демократії викликали в нього саркастичні зауваження, їдку іронію.

Він першим запропонував критерії й оцінки форм правління: царська влада — влада за згодою народу і на основі законів. Тиранія — влада проти волі народу і на беззаконні, сваволі правителя. Аристократія — де посадові особи обираються з «знаючих» і вони додержуються законів. Плутократія (олігархія) — правління на основі цензу, в угоду багатим. Демократія —- правління всіх громадян на основі законів. Таким чином, критеріями тут виступають воля народу, компетентність правлячих, законність. У теоретичному плані це плідна спроба виявити і сформулювати морально-розумну природу і сутність держави, її форми.

Закони і законність. За Сократом, моральна організація полісного життя (політики) неможлива без законів. Закони — устої полісу. Як і софісти, він розрізняв природне право і закон поліса, але на відміну від них вважав, що і те і інше походить від розумного начала. Далось взнаки його прагнення відобразити і сформулювати саме цю розумну природу моральних, політичних і правових явищ. На його думку, і неписані божественні закони, і писані мають одну мету — справедливість. Законне і справедливе — одне і те ж. Сократ погоджувався з Гіппієм: під законами «потрібно розуміти те, що громадяни за спільною згодою написали, установивши, що можна робити, а від чого слід утримуватися». Але не погоджувався із софістом у тім, що недосконалість. законів їх знецінює. Сократ відповідав: те, що війни ведуться час від часу, ще не означає, що варто ставити під сумнів значення

 

 

 

43

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

військової дисципліни і мужності. Закон — цементуюча суспільство норма. Вони обов'язкові, оскільки не скасовані, інакше неминуче беззаконня і хаос у суспільстві. І патріотичний обов'язок громадянина — виконувати закони поліса. На посилання про несправедливість закону чи суду відповідав: їх волю, навіть несправедливу, потрібно терпіти так, як терплять волю батьків. Відданість громадян поліса законам — це і є однодумність, договірний і правовий зв'язок громадянина і держави.

Отже, Сократ був принциповим прихильником законності. Його положення про співпадання законного і справедливого, вихваляння законності передбачали ідеальне, а не реально існуюче. Основні пороки афінської демократії він бачив у схильності громадян до корисливості, у некомпетентності, корупції правителів, що викликали в нього їдку іронію. Але занепад совісті і неуцтво завжди зло мстяться своїм супротивникам. Семидесятирічний Сократ був звинувачений у безбожництві, порушенні законів, розбещенні молоді своїми бесідами. Засуджений на смерть, він залишився вірний своїм принципам — не порушувати законів, підкорятися їм і рішенням суду і спокійно випив чашу з отрутою з рук ката. с

Вчення Сократа з його культом закону, саме життя і смерть великого мудреця вразили сучасників, учнів, послідовників своєю гармонією, відповідністю з мораллю.

Благотворний вплив Сократа відчув на собі його учень Платон (427—347 р. до н. є.), прозваний так жартома мабуть Сократом за могутню фігуру і широту плечей (Платон — «ширина»). Його справжнє ім'я — Аристокл. Він доводився правнучатим племінником Солону. Розправа над його вчителем уразила Платона. Вона показала — політична кар'єра, до якої він себе готував, стала неможливою. Разом з іншими учнями страченого мудреця він залишив Афіни. Багато подорожував і тільки після 12 років повернувся в Афіни. Отут, у гаї Академа заснував свою знамениту Академію, яку очолював до кінця життя. Академія проіснувала до 529 р. н. є.

Аристократ за походженням і духом, Платон не сприймав усі види тиранії, аристократичні в'язниці, кари демократії за інакомислення. Під впливом Сократа захопився осягненням істини,

 

 

 

44

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

 

діалектикою, політичними і правовими проблемами. Його перу належать знамениті діалоги «Апологія Сократа», «Протагор», «Критон», «Тімей», «Держава» і «Закони».

Основною наукою, що визначає собою всі інші, для Плато-на є діалектика, як всезагальний метод наук. За допомогою діалектики, вважав Платон, знання стає максимально істинним. Знання дозволяють визначити ідею блага, корисність справедливості і всього іншого в людині і державі.

Платон розвиває ідею Сократа про взаємозв'язок особистості і суспільства і дійде висновку: ідеальній, моральній, справедливій людині відповідають ідеальні, справедливі держава і законодавство. «Справедлива держава і справедлива людина... нічим не відрізняються». Вони схожі у своєму єстві, в меті досягнення блага. Справедливість, як і законодавство, має природне походження. Коли люди і чинили несправедливо, і страждали від несправедливості, пише Платон, тоді вони «знайшли доцільним домовитися один з одним, щоб і не творити несправедливість, і не страждати від неї. Звідси узяло свій початок законодавство і взаємний договір». З потреб людей він виводить і походження держави, її сутність: «...Зазнавши нужди, багато людей збираються воєдино, щоб жити спільно і подавати одне одному до-помогу: таке сумісне поселення й одержує в нас назву держави. ...її створюють наші потреби».

Нинішні типи державного ладу, вважає Платон, недосконалі, як недосконала людина, правителі держави. Властивостям людської душі, на його думку, відповідають п'ять типів державного ладу. Людині гарній і справедливій відповідає аристократичне правління кращих. Інші типи — наслідок прогресуючої хвороби держави (недотримання справедливості і розумності). Тімократія своєю появою зобов'язана розбратам і переродженню аристократичного ладу і держави. У ній вже бояться ставити мудрих людей на державні посади. Тут панує честолюбство, шалений дух. Така держава буде вічно воювати. її хвороба приводить до олігархії, ладу, заснованому на майновому цензі, при владі там стоять багаті, а бідняки не беруть участь у правлінні, там менш за все цінуються чеснота і її власники. Демократія здійснюється тоді, коли бідняки, здійснивши переворот, усіх зрівняють у громадянських правах. Демократію Платон розцінював як лад приємний і різно-

 

 

 

45

 

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

манітний, але без належного управління. «Коли на чолі держави, де демократичний лад і жадання свободи, доведеться встати дурним виночерпіям, — говориться в діалозі «Держава», — держава ця понад належне оп'яняється свободою в нерозбавленому вигляді». Тут скінчать тим, що перестануть зважати на справедливість і закони. Надмірна свобода обертається надмірним рабством — тиранією, самим тяжким захворюванням держави. Головною його причиною Платон вважав псування людських нравів, видужання пов'язував з поверненням до правління мудрих, дотриманням справедливості разом з розумністю.

У діалозі «Політик» Платон продовжив аналіз цієї проблеми. Крім зразкової держави, правитель якої керується істинним знанням, він виділяє тут ще три типи правління — монархія, влада небагатьох і влада більшості, кожний з яких залежно від наявності чи відсутності законності, поділяється надвоє. Законна монархія — це царська влада, протизаконна — тиранія; законна влада небагатьох — аристократія, незаконна — олігархія; демок ратія з законами і без законів. Критерієм цього разу виступають знання і законність. Політика, згідно з Платоном, — царське мистецтво, що вимагає знання й уміння керувати людьми. Якщо такі дані є в правителів, буде вже неважливо — правлять вони за законами чи без них. У всіх інших державах, на чолі яких немає істинних правителів, правління повинне здійснюватися через закони, накреслені мудрими законодавцями. Такі держави навіть «не держави, а попросту співжиття громадян, де одна їх частина володарює, а інша рабськи кориться». Тому тут так необхідні закони. Законність, за Платоном, — покірність правильним законам. Інша справа — ідеальна держава.

У «Державі» Платон пропонує свою модель ідеальної справедливої держави. У ній усунуті багатство і бідність — порок усіх звичайних держав, де як би «дві ворожі між собою держави: одна — бідняків, інша — багатіїв». Чотирьом чеснотам людини відповідають чотири чесноти ідеальної держави: вона мудра, мужня, розважлива і справедлива. Мудра, тому що тут здійснюються здраві рішення на основі знань, управляють нею «знаючі». Мужня — це громадянська властивість. Розважлива — тут обмежені прагнення правителів і підвладних. Справедливість — у справедливому розподілі обов'язків, коли сослов'я «роблять кожне свою

 

 

 

46

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

справу». Це — основа правопорядку. Трьом началам людської душі — розумному, шаленому, жадаючому — відповідають, пояснює Платон, три начала в державі: дорадче, захисне і ділове. їх реалізують три стани — правителі, воїни і виробники (хлібороби і ремісники). Вони діють в ім'я цілого — блага держави.

Правителями держави повинні бути філософи. Поки в державах не будуть царювати мудрі (філософи), або нинішні царі і владики не стануть шляхетно і грунтовно філософствувати, доти державам не позбутися зла.

В ідеальній державі, де всі громадяни — брати, зберігається нерівність занять, що відповідає нерівності здібностей. У ті з них, хто здатний правити, бог домісив при народженні частку золота, у їх помічників — срібла, а в хліборобів і ремісників — заліза і міді. Придумана Платоном метафора застерігає: держава загине, якщо керувати нею чи охороняти її будуть будь-хто. Тут правлять кращі і шляхетні, діють гарні закони, держава піклується і переживає за своїх громадян («якщо один фомадянин вдарив пальця — усій державі боляче»), у стражів держави відсутня власність, тут спільність дружин і дітей. Платон ретельно виписує правила добору і виховання правителів і стражів держави. Саме головне знання для них — знання ідеї блага. «Якщо ми підберемо людей здорових тілом і духом і виховаємо їх на величних знаннях і посилених вправах, — зауважує він, — то самій справедливості ні в чому буде нас дорікнути і ми збережемо в цілості і державу, і її лад». Таким чином, правління філософів і дія справедливих законів у Платона — дві сторони єдиного ідеального проекту.

У «Законах» він малює «другий за достоїнством державний лад». У ньому 5040 громадян, які мають будинки і земельні наділи, що належать державі. Тут відсутня приватна шіасність, панує рівність, колективізм і однодумство. Правителі тут виборні. Суворі закони регламентують публічне і приватне життя людей. Призначення людини — служити державі. Така держава є по суті тоталітарною. Тому Платона не безпідставно вважають одним з основоположників теорії тоталітаризму.

Отже, у Платона два види ідеального державного ладу. У першому — над усім стоять правителі-філософи, у другому — і правителям предписані закони. Відрізняються вони і ступенем рівності. Автор проектів вважав: правління філософів, діючих

 

 

47

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

спільно з «істинним за природою законодавцем», зробить державу ідеальною і довговічною.

Закони, за Платоном, — це визначення розуму, установлені заради загального блага всієї держави. «Там, де закони встановлені в інтересах кількох людей, — пише він у «Законах», — мова йде не про державний лад, а тільки про внутрішні звади, і те, що вважається там справедливістю, носить вотще це ім'я». Доповнює: «там, де закон — владика над правителями, а вони його раби, я вбачаю порятунок держави».

У «Законах» викладена і теорія закону, принципи законодавства. Законодавець, вважає автор діалогу, повинен охопити в законах усі правовідносини, в які вступає людина від народження і до самої смерті. У законах необхідно закріпити шанування богів, героїв і батьків. Законодавець повинен правильно оцінювати честь і безчестя, вищі цінності, блага людини (душа, здоров'я, краса тіла) і нижчі (майно, статок). Закони не повинні встановлювати «могутні і незмішані влади» у державі. «Законодавець повинен мати на увазі трояку мету: щоб влаштовувана держава була вільною, внутрішньо дружелюбною і володіла розумом». Платон вважав: правильні закони роблять щасливими тих, хто ними користається, надаючи їм усі блага. Тексти законів, на думку Платона, повинні відрізнятися ясністю, чіткістю, стислістю, мати вступ. Законодавцю не можна висловлювати дві різних думки щодо одного й того ж. Закони потрібні непорушні, усякого роду нововведенням він оголошує війну.

На стражі законів стоїть правосуддя. Усяка держава, зауважує Платон, перестає бути державою, якщо суди в ній не влаштовані належним чином. Призначення суддів він порівнює з обранням правителів: суддя стає рівним правителю своїм вироком. Ціль законодавця і стража законів: людина повинна стати хорошою, доброчесною. За законом жодне покарання не має на меті заподіяти зло. Воно робить караного або кращим, або менш зіпсованим.

До найбільш тяжких злочинів Платон відносить злочини проти богів, батьків і держави. їх образа карається смертю. «І це ще найменше із зол, — пише він. — Для інших фомадян корисним прикладом стане безславність злочинця і те, що його труп буде викинутий за межі країни». Платонівське вчення про злочини і покарання розрізняє навмисні і ненавмисні «несправедливі вчи-

 

 

48

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

нки», міри адміністративної, кримінальної і громадсько-правової відповідальності. Усі пропоновані заходи спрямовані до того, щоб «змусити людину зненавидіти несправедливість і полюбити чи принаймні не відчувати ненависті до природи справедливості — це і є задача найкращих законів».

Таким чином, сократівська теорія благозаконня, правління «кращих», відповідності суспільства, держави людині, справедливості знаходить подальший розвиток у платонівському вченні про державу і закони.

Так само, як і Платон, величезний вплив на мислення європейської цивілізації справив його учень Аристотель (384—322 р. до н. є.)

 Аристотель викладав у платонівській академії, пізніше був вихователем сина македонського царя Пилипа II Олександра. Заснував свою філософську школу в Афінах — Ликей (ліцей) і Скерував нею майже до кінця життя. Його перу належать численні філософські твори, з яких збереглися «Політика», «Афінська тіолітія», «Нікомахова етика», у яких всебічно розроблена еллінська наука про політику.

Держава. Її сутність Аристотель трактує як «політичне спілкування» людей, що організується заради загального блага. Держава — продукт природного розвитку, походить від первинних спілкувань — родини, селищ, об'єднання яких і утворює державу. Спілкування відрізняє людину, за природою своєю вона «істота політична» і не може існувати поза державним спілкуванням, поза державою. Вона за своїм значенням для людини стоїть вище природи родини, індивіда. Для Аристотеля держава — об'єднання цільних громадян (раби і «варвари» — не громадяни), спільно керуючих справами полісу на основі справедливості. У «Політиці» и автор, не називаючи імені свого вчителя, не погоджується з ним («Платон мені друг, але більший друг — істина»): при прогресуючій єдності держави вона перестає бути державою. Пропонованій Платоном спільності майна, дружин і дітей він протиставляє державу з індивідів і родин (а не виробників і стражів), із приватною власністю при спільному її використанні. «Люди піклуються усього більш про те, — пише Аристотель, — що належить особисто їм; менш піклуються вони про те, що є загальним».

 

 49

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

 

Державний лад, учить Аристотель, те ж саме, що політична си

стема, де верховна влада в руках одного, кількох чи більшості. Там, де правлять, керуючись загальною користю, такі форми державного устрою правильні, а в тих, де маються на увазі особисті інтереси однієї особи, деяких чи більшості — суть відхилення від правильних. Правильні — монархія, аристократія, політія. Неправильні — тиранія, олігархія, демократія. Замість загальної користі, доброчинності в них переважають багатство або свобода (бідність). Найкращий державний лад той, де помірність і середній статок, «середній елемент» численний і користається великим значенням. Такою є політія. Це змішана форма держави, де сполучаються елементи олігархії і демократії, нерівність і свобода. У такій «середній» формі держави «середній елемент» домінує в усьому: у нравах — помірність, у майні — середній статок, при владі тут — середній клас. Такий державний лад — найкращий і довговічний.

В усякому державному ладі, зауважує одним з перших Аристотель, основних елементів три: законодорадчий орган про справи держави, другий — магістратури, третій — судові органи. Так лаконічно викладене уявлення про важливість поділу влади в державі.

У проекті ідеальної держави в Аристотеля всі громадяни у своїй діяльності керуються принципом прекрасного, доброчинності. Тут всього два класи — військовий і законодавчий. Перший зайнятий охороною поліса, другий — політичною діяльністю. Земля тут поділяється теж на дві частини: одна — у загальному користуванні всієї держави, інша — у приватному володінні грмадян. Законодавець ідеальної держави повинен прагнути до того, щоб доставити громадянам дозвілля і мир, тобто кращі умови для політичної діяльності.

У своєму праворозумінні Аристотель слідує Сократові і Платонові. У нього поняття справедливості зв'язане з уявленням про людину як істоту політичну і державу як політичне утворення. Тому право, за Аристотелем, служить критерієм справедливості, регулюючою нормою політичного спілкування. Право як політичне явище поділяється на природне й умовне (волеустановлене). Природне право — те, що скрізь має однакове значення і не залежить від визнання чи невизнання його. Волеустано-

 

50

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

влене право — це установлення закону і загальних угод на основі звичаїв. Право є державним благом, тобто тим, що служить загальній користі. Слідом за Платоном Аристотель вважає, що закони повинні бути узгоджені з формою державного ладу. Закони, що відповідають правильним формам, будуть засновані на справедливості, а відповідні неправильним — не будуть відповідати справедливості'. У цьому відношенні право «є свого роду рівність». Він дає свою конструкцію правового регулювання: громадські, трудові, сімейні відносини держава регулює за допомогою зрівняльної справедливості, а відносини між суспільством і людиною, державою і громадянином — за допомогою розподільної. Іншими словами, йдеться про принцип поділу права — на публічне і приватне, пізніше і чіткіше сформульовані римськими юристами.

Істотною якістю закону у Аристотеля є його відповідність політичній справедливості і праву. «Усякий закон, — відзначає він, — в основі передбачає свого роду право». Воно повинно знайти своє втілення в законі. Відступ закону від права означало б виродження закону в засіб деспотизму. «Не може бути справою закону, — підкреслює він, — володарювання не по праву, всупереч праву; прагнення ж до насильницького підпорядкування, звичайно, суперечить ідеї права».

Законодавство, за Аристотелем, — частина політики, і мистецтво законодавця полягає у вмілому й адекватному відображенні в законах своєрідності даного державного ладу й існуючої системи відносин. Політичне правління в «Політиці» — це правління закону, а не людей: правителі, навіть найкращі, піддаються почуттям і афектам, закон же — «врівноважуючий розум». «Закон повинен панувати над усіма, — наполягає він, — магістратам же і Народним зборам повинно бути надано обговорення детальних питань».

Такими є нові й оригінальні ідеї, розроблені Аристотелем у розвиток політико-правової думки Сократа і Платона.

_________________________________________________________________________

1. У трактаті про етику Аристотель вживає поняття «справедливість» і «законність» як синоніми. Правосуддя в Афінах характеризувалось уявленням про справедливість і законність, основаних на принципі еквівалентності. Звинувачення і контрзвинувачення повинні фігурувати в суді як рівноправні, рівноцінні категорії. Результатом правосуддя завжди має бути справедливість.

 

 

 

51

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: