Політичні і правові ідеї християнства .

 

Поява християнства як світової релігії в межах Римської імперії стала важливим фактором оновлення світу, пошуку нової моделі життєустрою. Виникнувши в І ст. н. є. з вчення невеликої іудейської громади Єрусалима, воно, за п'ять століть, поширилося на всі народи Середземномор'я, а потім і всієї Європи, вплинуло на суспільно-політичну думку.

Основні твори раннього християнства з'явилися в другій половині І — середині II ст. З них 27 було канонізовано і склали Новий заповіт. Тут чотири євангелія, 21 послання апостолів і Об'явлення св. Івана Богослова. Таким чином, Біблію (Святе Писання) склали Старий і Новий Заповіт.

 

66

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

  

Головні політичні і правові ідеї раннього християнства. У книгах Нового заповіту засуджувався рабовласницький Рим — «царство диявола», «диявольський світ зла і насильства», римські імператори, особливо звір-антихрист Нерон — гонитель християн. В Об'явленні Івана Богослова передвіщається загибель Риму — «великої блудниці». Християни чекали другого пришестя Месії, Христа-спасителя, божого посланника, що зруйнує царство зла, повалить гнобителів «у геєнну вогненну». Існуючі держави, як установлення людини, засуджувалися. їм протиставлено Царство небесне як найдосконаліше і найсправедливіше, де трудящі «не будуть уже ... жадати і не буде палити їх сонце і ніяка спека».

Учні Христа проповідували смиренність і непротивлення злу насильством: «не противтеся злому», «любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто вас проклинає, творить добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує». Головне ж чекання близького пришестя Месії: «Се, гряду незабаром, —говориться в Новому заповіті, — і відплата Моя зі Мною, щоб воздати кожному по справах його».   

Відповідно до традиції Стародавнього Сходу Біблія проповідує божественне походження усякої влади і покірність їй. «Усяка душа да буде покірна вищій владі; адже немає влади не від Бога, існуючі ж влади від Бога встановлені. Тому той, хто противиться владі, противиться Божому установленню», — говориться в «Посланні до римлян» апостола Павла.

Християнство — революція в античному світі в поглядах на людину, що вимагала його духовної свободи, рівності і загальнообов'язковості праці. Християнські громади організовувалися на колективістських началах, зі спільністю майна, праці, трапез. «Якщо хто не хоче трудитися, той не їж». Засуджувалися багаті: «Легше верблюду пройти крізь голкове вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже». Пропаганда божественного «закону свободи», рівності всіх перед Богом («Немає іудея, ні грека, немає раба, ні вільного, немає чоловічої статі чи жіночої, — тому що усі ви одне в Ісусі Христі»), принципу еквівалента — рівним за рівне» («І як хочете, щоб з вами поводились люди, так і ви поводьтесь з ними») відображала давні природно-правові ідеї і уявлення.

 

 

67

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

 

Біблія відводить важливу роль закону в подоланні пороків людини. «Не думайте, що Я прийшов порушити закон чи пророків; не порушити прийшов Я, але виконати». Заохочуються виконавці закону, «тому що не слухачі закону праведні перед Богом, але виконавці закону виправдані будуть». При цьому чинність закону поширюється лише на прийнявших його, «на тих, хто стоїть під законом». Закон свідчить про правду Божу і має владу над людиною, поки вона жива. Вище закону — віра. «Закон свят», — проголошується в Біблії. Його божественне походження підтверджується притчею про передачу Господом через пророка Мойсея кам'яних скрижалей з викарбованими на них заповідями. Із десяти заповідей, що стали канонічними, перші чотири присвячені релігійним догмам, п'ята — вимога шанування батьків («Шануй твого батька і мати твою, щоб довгі були дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі»), а інші — застереження від карних злочинів («Не вбивай», «Не чини перелюбу», «Не кради», «Не свідкуй неправдиво на ближнього твого», «Не бажай будинку ближнього твого; не бажай дружини ближнього твого, ні раба його, ні вола його, ні осла його, нічого, що в ближнього твого»). Таким чином, норми заповідей вимагають недоторканності людського життя, власності, доброчесної поведінки. Слідування заповідям — шлях істинний, проголошується в Біблії.

 

Суд також «справа Божа». Бог дав напуття суддям через пророка Мойсея: «вислуховуйте братів ваших, і судить справедливо .... Не розрізняйте осіб на суді, як малого, так і великого вислуховуйте; не бійтеся обличчя людського, тому що суд — справа Божа, а справу, що для вас важка, доведіть до Мене і Я вислухаю її». Таким чином, «вищою судовою інстанцією» проголошувався Божий суд.

До середини II ст. керівництво християнськими громадами переходить у руки єпископів, пресвітерів, дияконів, що утворили клір. Єпископи різних громад установили між собою міцні зв'язки; була проголошена всесвітня церква. «Поза церквою нема спасіння», «без єпископа немає церкви», «на єпископа належить дивитися як на самого Господа», — учило духівництво. Привласнивши монопольне право проповідувати і тлумачити християнське вчення, духівництво розробило складну систему обрядів, служб, догм, використовуючи ряд положень інших релігій

 

 

68

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

(наприклад, мітраїзму) і філософських шкіл (стоїків, гностиків). Загальні трапези були замінені причащанням, апостоли — слугами і гінцями єпископів, рівність віруючих — нерівністю між кліром і мирянами. Засудження імператорської влади змінилось союзом з нею, поділом світської і духовної влади, закликом до віруючих: «Віддавайте кесарю кесареве, а Боже — Богу». З IV ст. імператори вже були змушені рахуватися з церквою і навіть шукати в неї підтримки. За імператора Костянтина християнство було оголошено спочатку рівноправним з іншими релігіями, а потім і державною релігією (324 р.).

З розвитком науково-правової думки в Стародавньому Римі на правознавство з IV ст. усе більший вплив справляли християнська ідеологія, теологічні вчення. Відображенням поглядів християнської церкви цього періоду на політику, право і самі правові норми були твори знаменитих теологів Іоанна Златоуста (345—407) і Аврелія Августина (Блаженного) (354—430).

Константинопольський єпископ Іоанн Златоуст у своєму тлумаченні «Послання до римлян» апостола Павла вимагав від усіх віруючих суворого додержання предписань Біблії, покори політичній владі. Усяка влада від Бога. Покора владі як божественному встановленню — належне і необхідне, «у нагороду добрим і на кару злим». Ціль її: дати можливість людям вести тихе і спокійне життя. Тому їй варто підкорятися безумовно, відплачувати не тільки даниною, але честю і страхом. За опір і непокору владі, учив Златоуст, грозить боже покарання — «адже якщо ти корабель позбавляєш керманича, ти губиш саме судно». Водночас він підкреслював: не всякий цар чи князь діють за законом Божим. «Істинний цар той, хто панує над гнівом, заздрістю і насолодами, хто усе підчиняє Закону Божому, хто, зберігаючи вільний розум, не дозволяє пристрастям панувати над душею». Таким чином, Бог, заснувавши розмаїття влади і підпорядкування їй, адже рівність честі породжує війну, писав Златоуст, вимагає від володарів і відповідних моральних якостей.

Златоуст підкреслював пріоритет духовної влади над світською. Царська влада має свої межі: вона діє лише в громадських справах. Він ставить священиків вище за царів — «царю доручені тіла, священику — душі», «священство настільки вище царської влади, наскільки велика відстань між плоттю і духом». Свяще-

 

69

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

 

ник — посередник між Богом і людиною. «Закон світський не має стояти вище божественного», — учив Златоуст.

Помітний вплив на розвиток політико-правової ідеології християнської церкви справило вчення єпископа з Гіппона (Півн. Африка) Аврелія Августина, прозваного Блаженним і канонізованим церквою як святого і вчителя церкви. У знаменитих творах «Сповідь» і «Про град Божий» він ратує за дотримання християнських моральних заповідей, які повинні закріплюватися законами або звичаями держави. Тут викладені основні положення християнської концепції світової історії, характерними рисами якої є божественна зумовленість, фаталізм.

Августин писав, що вся історія людства є розвитком двох держав: «Граду Божия» і «Граду земного» — гріховного, у якому царює диявол. Держава земна — створення людське, її ціль тимчасова, вона створена насильством, тримається примусом. Тільки до церкви, як до земного прообразу божественного порядку, підходить визначення держави, дане Цицероном, тому що лише в ній право і істинна справедливість. «Град Божий», стверджував Августин, заснований на любові до Бога, що доходить до презирства себе. «Град земний» заснований на любові до себе, що доходить до презирства Бога. Така держава визначається ним як зібрання людей, об'єднаних суспільним зв'язком. В її основі лежить суспільний договір, зміцнений законом чи звичаями держави. Але в порівнянні з «Градом Божим» вона позбавлена вищої моральної сили і має єдину мету — «охорону земного світу», підтримку соціального порядку. Гріховність державно-правового життя виявляється, відповідно до Августина, у пануванні людини над людиною, в існуючих відносинах покори, панування і рабства. Такий порядок він називає «природним». Рабство не створене ні природою, ні правом народів: «гріх — перша причина рабства».

Форми правління розрізняються Августином залежно від виконання обов'язків, покладених на верховну владу. Головними з них він вважає моральні і релігійні обов'язки, повагу до Бога і людини. Несправедливого правителя, як і несправедливий народ, він іменує тираном, несправедливу аристократію — клікою. Держава, в якій ігнорується право як справедливість, є загиблою державою. Якщо в державі зберігається справедливість і повага до релігії, то усі форми правління, так само як і авто-

 

 

70

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

ритет і повноваження влади, стають гідними того, щоб їм підкорятися. Християнська держава — зразок «Граду земного».

Праворозуміння Августина проявляється в міркуваннях щодо обов'язків, накладених законами природними, божественними і людськими. Цим законам слід підкорятися, але люди їх часто переступають. Божественний закон велить «зберігати порядок природний і забороняє його порушувати...» Можливістю жити за законами Бога можуть скористатися лише обрані, праведники. Всі інші повинні страждати. Усі державні і соціальні інститути, а також правові норми є результатом гріховності людей. Це виявляється в пануванні людини над людиною, у відносинах управління і підлеглості. Пізнати суть держави і права, волі і справедливості, закону і порядку можна тільки за допомогою Святого Писання. Джерелом природного права і природно-правового принципу еквіваленту в нього виступає Бог. «Хто інший, як не Бог, — риторично запитував Августин, — вписав у серця людей природне право?» Як видно, його уявлення про право в ряді моментів схоже з поглядами римських стоїків, юристів, Цицерона, зокрема, з їхнім трактуванням природного права. Установлений Богом порядок охороняється і керується, за Ав-густином, законом. І нечесний той, хто не живе у мирі з законом. Мир з Богом же є покора у вірі вічному закону. Цей мир будується на любові до Бога і любові до ближнього.

Джерело зла Августин вбачав у свободній волі людей. Особливо це небезпечно в справах віри. «Перш ніж розуміти, ми повинні вірити». Людські мірки злочину чи провини, згідно з Августином, не збігаються з божественними. Є вчинки, на які люди дивляться осудливо, але які схвалені свідченням Бога і, навпаки, багато таких, котрі люди хвалять і які засуджені Богом. Різницю між провиною і злочином Августин встановлює в такий спосіб: «Коли неприборкана пристрасть псує душу і тіло — це провина; коли вона діє на шкоду іншому — це злочин». їх причинами є або прагнення досягти яких-небудь благ або страх їх втрати. Ці блага в порівнянні з Царством Небесним — «презренні і низькі».

Таким чином, у своєму протиставленні «Граду земного» і «Граду небесного» Августинові не вдається уникнути протиріч. Якщо земна держава є царство диявола, «неправди», то знецінюються

 

 

 

 

71

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

політичні, соціальні і моральні інститути як установлення Бога, втрачається логічний зв'язок між божественним і людським правом, значення природного права, законів. Якщо земне суспільство здатне установити в себе «благий порядок» на основі божественних заповідей, то не можна визнати цю мету за справу гріховну. Протиріччям такому трактуванню були й тодішні християнські держави. Августин сам, зважаючи на політичні реалії свого часу, визнає право держави на підтримку церкви і втручання в її боротьбу з єретиками і релігіями-суперниками. В обов'язок християн стосовно християнського правителя ставиться лояльність, покора, а в обов'язок церкви — бути наставницею в громадських чеснотах і проповідницею «братерства».

Пізніше церква східного обряду не сприйняла августинів-ського протиставлення «Граду земного» і «Граду Божого», вважаючи їх взаємозалежними. Однак питання про пріоритет духовної влади над світською залишався довгий час предметом протиборства і лютих суперечок. Недовго зберігалася і єдність у самій християнській церкві: у XI ст. вона розпадається на Західну і Східну (католицьку і православну).

Отже, християнство своїм новим підходом до проблем людини, держави і права збагатило політико-правову думку стародавніх віків, вплинуло на її наступний розвиток, що обумовило його панування в Європі.

 

 

Висновки

Таким чином, римські юристи творчо розвивали основні політико-правові ідеї і принципи грецьких філософів, які набули теоретичної завершеності і досконалості. У трактуванні Цицерона право виступає основою держави, його визначальним началом. Розвиваючи теорію полісної демократії, він запропонував новий, змішаний тип держави — республіку, що має своїм началом природне право і волю народу, систему стримок і противаг, попереджаючих виродження республіки в тиранію. Просторість розроблених юристами загальнотеоретичних проблем права, його інститутів і понять поклала початок юриспруденції як самостійної науки. Завдяки їм римське право стало

 

 

 

72

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

 

фундаментальним внеском у цивілізацію, що не втратив свого значення й у XXI столітті. У Середні віки римське право будуть називати гаііо хсгіріа, (писаний розум). Мабуть, саме так варто розглядати його і сьогодні.

Виняткове і неминуще значення в історії цивілізації належить християнству. Сформульовані в Новому Заповіті моральні норми і принципи поведінки людей, суспільних відносин виразили загальнолюдські цінності — свобода, рівність, справедливість, праця — продовжують впливати на моральне очищення людини, на політичну і правову думку.

 

73

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

5   ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ

 В СЕРЕДНІ ВІКИ (V—XIII ст.)

 

Більш ніж тисячолітня епоха Середніх віків (V—XIII ст.) у Західній Європі була часом становлення станового феодального суспільства, що знаходилося під пануючим впливомхристиянської релігії і римсько-католицької церкви. У руках священнослужителів політика і юриспруденція, як і всі інші науки, залишалися прикладними галузями богослов'я. Відома біблійна формула: «Немає влади не від Бога, існуючі же влади від Бога встановлені» перетворилася в незаперечну догму феодального ладу. Вищим і чи не єдиним джерелом істини визнавалося Святе Писання і догмати офіційного віровчення католицької церкви. Посиланнями на Біблію обґрунтовувалися станова нерівність, привілеї феодалів, залежне становище селян. Церква оберігала й античну культурну спадщину, в т.ч. і правову культуру, сприяла залученню європейців до нових для них етико-правових християнських цінностей, до писемності, писаного закону.       

 

 

⇐ Предыдущая6789101112131415Следующая ⇒

Поделиться: