Політико-правові ідеї якобінців

Політико-правові доктрини і програми мислителів Просвітництва одержали своє практичне втілення і теоретичний розвиток у ході Великої французької революції (1789—1794). Склався революційно-демократичний напрямок політичної думки, яскравим вираженням якої стала творчість вождів якобінського руху Ж.Марата і М.Робесп'єра. Сплавом ідей якобінців і теоретиків французького комунізму на заключному етапі революції була політична програма Г.Бабьофа та його прихильників.

Жан Поль Марат (1743—1793)' у своїх політичних і правничих творах — «Кайдани рабства» (1774 р.), «План кримінального законодавства» (1780 р.), «Проект Декларації прав людини і громадянина з наступним планом справедливої, мудрої і вільної Конституції» (1789 р.) в умовах назрівання Французької революції розробив важливі теоретичні політико-правові проблеми. Вже в першому своєму політичному творі «Кайдани рабства» розвивав ідеї неприйнятності для народів деспотичного абсолютизму. При ньому немає політичної свободи: «государ тепер є всім, а держава — нічим».

У «Плані кримінального законодавства», продовжуючи роздуми Ш.Монтеск'є про законодавство і закони, Марат формулює важливий висновок: неважливо, ким створені закони, аби

____________________________________________________________________

1 Марат Жан Поль — вчений и публіцист, один з вождів якобінців. Народився в Швейцарії, у багатодітній родині кресляра. З 16 років до 1765 р. вивчав природничі і філософські науки в Бордо і Парижі. Доктор медицини. Знаходився під ідейно-політичним впливом Ж.-Ж.Руссо і Ш.Монтеск'є. 1792 р. обраний до Конвенту. 1793 р. був убитий.

 

 

 

189

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

вони були справедливими; неважливо, хто є їхнім охоронцем, аби було забезпечено їх виконання. Він розвиває тут ряд конституційних принципів — відповідальність суспільства за соціальний (Захист своїх громадян, захист їх власності, створення умов для їх самореалізації, закони повинні стосуватися лише того, що явно зв'язано з благом суспільства, та ін.

У дусі гуманістичних ідей Просвітництва Марат у проекті («Декларації прав людини і громадянина» докладно розробив теорію прав і свобод людини і громадянина. Він писав, що «взаємні права» людей випливають з природного права людини. Завдяки суспільному договору вони набувають священного і незаперечного характеру. «...Усяке політичне співтовариство повинне мати мету утвердження прав своїх членів». Оскільки люди володіють однаковими природними правами, на його думку, вони повинні зберігати рівні права, з'єднуючись у суспільство. Громадянське суспільство складають у нього громадяни, наділені широкими загальносоціальними правами і свободами, що спираються на матеріальні передумови і впливають на правозастосування.

Ж. Марат обґрунтовує роль політичних прав, правових інститутів і механізмів у захисті прав людини, класу (бідняків), нації. Насамперед: поділ влади в державі і її обмеження правами громадянина; незалежність суду; затвердження законів народом, рівноправність, свобода друку та ін. Автор «Декларації» передбачав створення спеціального органу (Верховного трибуналу), покликаного карати вищих посадових осіб, суддів, за зловживання і несумлінні дії, порушення службового обов'язку, розглядати касаційні скарги громадян. Єдине обмеження свободи людини в суспільстві, що допускає Марат, — заборона завдавати шкоди іншим. Взаємне зобов'язання усіх членів держави, що випливає із суспільного договору, вимагає підпорядкування законам.

Засуджуючи «любов до всевладдя» як «джерело рабства серед людей», деспотизму, вождь якобінців у 1793 р. активно відстоює ідею висування народного трибуна чи революційного диктатора на перехідний період. Згідно з Маратом, призначення диктатури — «знищити зрадників і змовників», «ворогів революції». Він допускає застосування революційного терору до них. Виправдовуючи його доцільність, Марат пояснював: «Ніхто не почуває більшої огиди до пролиття крові, ніж я, але щоб пере-

 

 

 

190

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 шкодити пролиттю потоків, я наполягаю на пролитті кількох її Крапель». За його переконанням, «деспотизм свободи» покінчить силою з деспотизмом королів, запопадливістю аристократії і «кілька вчасно відрубаних голів надовго стримає ворогів суспільства і на віки позбавить велику націю від нещасть убогості і жахів війни».

Таким чином, революційна доцільність диктатури і терору заступила в поглядах теоретика демократії розроблену ним теорію народного суверенітету, поділу влади, прав людини, механізмів їх Захисту тощо. Однак навіть тимчасове ігнорування права, правових гарантій безпеки громадянина, сподівання на репресії, залякування, покарання, як підтвердив досвід, мали фатальні наслідки і для самої революції, і для її вождів.

Настільки ж характерною еволюцією від ліберально-демократичних до авторитарних ідей вирізнялася і система державно-правових поглядів Максиміліана Робесп'єра (1758—1794)1. У своїх численних промовах, доповідях, відозвах він відстоював інтереси третього сослов'я, захищав ідеї народного суверенітету і політичної рівності.

Як і Марат, Робесп'єр зазнав помітного впливу ідей Руссо, Монтеск'є, відстоюючи ідеал республіки. Республіка і демократія в нього — поняття-синоніми. Демократія, за Робесп'єром, — «це така держава, де суверенний народ, керований ним же самим створеними законами, робить сам все те, що можливо, і за допомогою своїх представників — все те, що він не може робити сам». Принципом народного уряду, пружиною, що приводить його в рух, він теж, слідом за Монтеск'є, називає республіканську доброчинність. Вона — душа демократії.

М. Робесп'єр розвиває і збагачує найважливіші положення своїх попередників — про природні права людини, демократію, виконавчу владу, межі приватної власності тощо. Він вважає:

____________________________________________________________________

1 Робесп'єр Максимі ліан Ізідор походив з родини адвоката. Закінчив юридичний факультет Паризького ун-ту, займався адвокатурою. 1783 р. обраний членом Арасської Академії наук і мистецтв (1786 р. став її президентом). З 1793 р. фактично очолював Комітет громадянського порятунку, став одним з політичних керівників народного повстання в тому ж році, проголосив понад 600 промов. Як реальний голова уряду якобінців, був без суду гільотований після термідоріанського перевороту 1794 р.

 

 

191

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

громадянська свобода — головна турбота конституційного уряду, індивідуальна і суспільна свобода — умова і складова права людини і громадянина. На його думку, три начала повинні лежати у фундаменті політичного союзу: 1) охорона і забезпечення природних прав громадянина, розвиток усіх його здібностей; 2) право кожного громадянина на участь у законодавстві і управлінні, обумовлене природною рівністю і природженою свободою людей; 3) верховенство влади народу в державі. Якщо один із членів суспільства піддається гнобленню, то в наявності гноблення всього суспільства. Якщо суспільство піддається гнобленню, то в наявності гноблення кожного члена суспільства. Право на спротив гнобленню є наслідком інших прав людини. Це право і повинен реалізувати революційний уряд, щоб «замінити всі пороки і всі безглузді сторони монархії всіма доброчинностями і чудесами Республіки».

У своїй доповіді в Конвенті «Про принципи революційного уряду» (1793 р.) Робесп'єр обгрунтував розроблену ним концепцію конституційного і революційного урядів. Чітке розуміння різниці їх принципів і функцій, на його думку, важливе для успіху революційних перетворень. «Мета конституційного уряду — зберегти Республіку; мета революційного уряду — заснувати її. Революція — це війна свободи проти її ворогів; Конституція — це режим переможної і мирної свободи».

Революційний уряд потребує надзвичайних повноважень і діяльності, вважає вождь якобінців, адже діє в стані війни з внутрішніми і зовнішніми ворогами революції. Він повинен бути більш енергійним і вільним у своїх діях, ніж звичайний уряд. Згідно з Робесп'єром, революційний уряд повинен дотримуватись конституційних принципів у всіх тих випадках, коли не порушується громадянська свобода. У всіх інших випадках гарантіями від сваволі в нього виступають лише моральні і політичні принципи, а мірилом сили революційного уряду — «зухвалість чи віроломство змовників».

У промові «Про принципи політичної моралі» Робесп'єр формулює висновок: «Революційне правління — це деспотизм свободи проти тиранії». Ворогів революції не можуть врятувати виправдовувальні показання свідків або документи. Уподібнюючи терор справедливості, Робесп'єр об'єктивно визнає його мето-

 

 

 

 

192

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________ 

дом переходу до майбутньої республікансько-конституційної держави.

Утвердження панування сили над правом, правовий нігілізм у революції як засіб переходу до «царства законів» не врятували самого Робесп'єра від гільйотини, а якобінську диктатуру — від термідоріанського перевороту. Закономірний підсумок теорії насильства, наслідків «деспотизму свободи»!  Кінець якобінської диктатури в результаті термідоріанського перевороту 1794 р. і встановлення влади Директорії не зупинили спроб продовження і поглиблення революції. У березні 1796 р. виникла «Таємна директорія громадського порятунку», названа пізніше «Змова в ім'я рівності», яка ставила метою організацію перевороту і встановлення справжньої рівності. Програмним документом революціонерів був «Маніфест -плебеїв» — Гракха Бабьофа (1760-1797)1.

Бабьоф стверджував: народ обікрали за допомогою антинародної держави і «розбійницьких законів». Земля і суспільне надбання належить усім: ніхто не повинен почувати нестатки в тім, що «природа дає усім, робить для всіх».

Програмна установка Бабьофа — «відновлення демократії», «побудова народної держави». Він упевнений, що «народне правління повинне і може забезпечити заможність і щастя кожної людини, нерушиме благоденство всіх членів суспільства». Проголошував: «мета суспільства — загальне щастя».

Шлях до такого суспільства лежить через перехідний період. Він починається з повстання народу («плебеїв»), скасування всіх колишніх органів верховної влади і зосередження її в руках тимчасового революційного уряду — Національного конвенту. Він здійснить диктатуру плебеїв: вживе заходів для полегшення становища трудящих (безкоштовна роздача хліба народу, забезпечення його продовольством, вселення незаможних у будинки ворогів революції і т.д.), законодавчі заходи проти багатіїв (всі особи,

_________________________________________________________________

1 Бабьоф Гракх, справжнє ім'я — Франсуа Ноель. Походив з бідної родини. До початку Французької революції служив у архіві м. Руа. Вивчення творів просвітників визначило його політичні погляди. У роки революції виступав за скасування земельної власності, на захист урівняльного «аграрного закону». Очолив «Змову в ім'я рівності» з метою комуністичного перетворення суспільства. Змова була викрита. Бабьофа вироком суду було гільотовано.

 

 

 

193

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

не зайняті корисною працею, оголошуються «іноземцями», вони позбавляються політичних прав, а ті, що не бажають відмовитися від свого надлишку на користь незаможних, оголошуються «ворогами народу»), заходи проти приватної власності (скасування права спадкування, грошей, стягування податків натурою, їх прогресивний характер, заборона приватної торгівлі і т.п.).

По закінченні перехідного періоду передбачалося встановлення республіканської форми правління на основі Конституції 1793 р. Ця конституція оголошувалася «справжнім законом» французької нації. Національна община, за Бабьофом, організована на комуністичних началах, буде формою єдиного в масштабах країни централізованого і регульованого державою народного господарства, заснованого на суспільній власності. На думку Бабьофа, здійсненність такого правління доведена на досвіді «наших 12 армій». Армійський зразок для здійснення народного правління передбачав централізовану організацію, із жорстоким закріпленням кожного за місцевою громадою (місцем роботи і проживання); регламентацію поведінки людей; розподіл благ; беззаперечну покору всіх розпорядженням адміністрації, загальнообов'язковість фізичної праці. Отже йдеться про казар ме ну, підневільну рівність. Проте сам ідеолог такого казарменого Комунізму був впевнений у його високому призначенні.

Якщо Бабьоф намічав лише основні принципи і контури майбутнього «ладу спільності», то його однодумці значно деталізували всі сторони громадського життя. У «Маніфесті рівних» (1796 р.) С.Морешаля, «Змові в ім'я рівності, іменованому змовою Бабьофа» (1828 р.) Ф. Буонаротті державній і правовій регламентації підлягали не тільки виробництво і розподіл, але й виховання і навчання, громадське й особисте життя громадян майбутнього суспільства. Буде заборонене все, що не може бути надано кожному громадянину. Осіб, у яких відсутні «громадянські почуття», «верховна влада засуджує до примусових робіт».

Г. Бабьоф і його однодумці розвивали традиційне для комуністів уявлення про простоту законодавства. Передбачалося, що у Національній громаді всі громадяни будуть осягати «закони, щоб завдяки їх вивченню кожний був обізнаний про свої обов'язки, набув здатності займати державні посади і висловлювати свою думку з приводу державних справ». Бабувісти спрощу-

 

 

194

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 вали саме мистецтво управління: «воно незабаром стане доступним для всіх».

Революційно-комуністичне вчення Бабьофа і його однодумців одержало назву бабувізму. Людська індивідуальність, її воля, права особистості в доктрині бабувізму виступають перешкодою демократії, «загальному щастю». Тут ідеї Руссо про суспільний договір, загальну волю, свободу і рівність гиперболізовано, доведено до крайньої межі. Бабувізм створив ідеал плебейського комунізму. Заради його досягнення Бабьоф закликає до «плебейської Вандеї»: «нехай все провалиться в хаос, і нехай з хаосу вийде світ новий і відроджений!»

Таким чином, французька політико-правова думка у XVIII ст. продовжила і розвинула теоретичну розробку проблем держави і права. Раціональне їх розуміння і тлумачення, вільне від теології, на основі історизму, сприяло пошуку об'єктивних чинників, що впливають на природу, функції права і держави. Природно-правова доктрина французьких просвітників стала основою глибокої розробки доктрини прав людини і громадянина, концепції суспільного договору, народного суверенітету, поділу влади, всесилля розумного закону, теорії демократії, запропонувала шляхи подолання політичного відчуження, властивого феодалізму. Цим концепціям було надано класичних форм, а їх втілення в політико-правову практику розглядалося в зв'язку з близькою перспективою революції. Загальною ідеєю Просвітництва було повалення станово-феодального ладу й заснування суспільства, заснованого на рівності людей, їх правах і свободах. Багатство ідей і змісту ідеології французького Просвітництва обумовило його могутній вплив на ідеологію Просвітництва в інших країнах.

 

⇐ Предыдущая25262728293031323334Следующая ⇒

Поделиться: