Вчення І. Канта про право і державу

 

Іммануїл Кант (1724—1804)1 — родоначальник класичної німецької філософії і німецького лібералізму, основоположник одного з найбільших напрямків у сучасній теорії права. У ранніх філософських роботах «докритичного періоду» Кант викладає ідеї про системний устрій світобудови, про розвиток у неорганічній і органічній природі, формулює висновок про нескінченність процесу розвитку світу. У наступних роботах «критичного періоду» він установив, що джерелом достовірного знання є незалежні від досвіду і передуючі досвіду (апріорні) знання,

 _______________________________________________________________________

1 Кант Іммануїл з родини ремісника в Кенігсберзі. У 16 років поступив до ун-ту, закінчив його 1745 р., став домашнім вчителем. З 1755 р. — приват-доцент, а з 1770 р. — професор Кенігсберзького ун-ту. Двічі обирався його ректором. Автор фундаментальних філософських творів: «Думки про істинну оцінку живих сил» (1749 р.), «Загальна природна історія і теорія неба» (1755 р.), «Дослідження виразності принципів природної теології і моралі» (1764 р.), «Критика чистого розуму» (1787 р.), «Критика практичного розуму» (1788 р.), «До вічного миру. Філософський проект» (1795 р.), «Метафізичні засади вчення про право» (1797 р.) та ін.

 

 

 

 

 

238

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

форми чуттєвості і розсудку. Тільки за допомогою розуму можна розпізнати сутність предмета, визначити його внутрішні властивості і причини. Філософ досліджує межі, яких сягає здатність розуму, інших здібностей і форм пізнання.

«Метафізика нравів» Канта завершує розробку окремих частин філософської системи. Перша частина роботи містить вчення про право, друга — про мораль. Головне для філософа — людина, її поведінка, вчинки. Він дійде висновку: практичний (а не теоретичний) розум і свободна воля людей виступають джерелом моральних і правових законів. Задача моральної філософії полягає в тому, щоб, виходячи з розуму, вказати загальні правила поведінки, яким людина повинна слідувати. Наріжний принцип його соціальних поглядів, навіяний духом Просвітництва і теорією природного права: кожна особа володіє досконалою гідністю, є абсолютною цінністю. Особистість не є знаряддям здійснення яких би то не було планів, навіть найблагородніших планів загального блага.

І. Кант переконаний, що в остаточному підсумку людина прагне до досягнення загального правового громадянського суспільства, членам якого буде надана найбільша свобода, сумісна, однак, з повною свободою інших. Антагонізм у цьому суспільстві буде існувати, але його обмежать закони. Тільки за таких умов є можливим, вважає філософ, найбільш повний розвиток потенцій, закладених у у людській природі.

Як досягти цієї гідної людини мети? Людина від природи володіє свободою, волею, пише Кант, тому рівна з іншими і кожний індивід є для іншого абсолютною цінністю. Людина в корені відрізняється від навколишньої природи тим, що вона наділена моральною свідомістю. Отже, у своїй поведінці вона повинна керуватися веліннями морального закону. Закон цей апріорний і безумовний. Кант називає його «категоричним імперативом»1, морально практичним законом. Він гласить: роби так, щоб ти відносився до людства й у своїй особі, і в особі будь-кого іншого як до мети і ніколи тільки як до засобу. Стати моральною особистістю людина здатна лише тоді, коли підійметься до розуміння своєї відповідальності перед іншими, перед людством.

____________________________________________________________________

1 «Імператив, — пояснює Кант, — це практичне правило, дякуючи якому сам по собі випадковий вчинок робиться необхідним».

 

 

 

239

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Таким чином, моральний закон у Канта формулює принцип поведінки, принцип обов'язку перед іншими, слідуючи голосу «практичного розуму». Обов'язок — єдине джерело категоричного імперативу. Тільки обов'язок додає вчинку морального характеру. Хоча сам категоричний імператив формальний і абстрактний, як біблійні заповіді, однак слідування простим істинам хіба не є важливим в поведінці людини? Як і в Десятьох заповідях Біблії, тут помітна юридизація моралі.

Моральна філософія Канта є ключем до його політико-правового вчення. Так, право і мораль мають те саме джерело (практичний розум людини) і єдину мету (утвердження загальної свободи). Суть проблеми, однак, полягає в тому, що хоч розум здатний створювати принципи і правила моральної поведінки, але не всякий індивід використовує свободу тільки для реалізації категоричного імперативу. Отже, за Кантом, мораль має потребу в захисті, в праві. Сфера першої — внутрішній світ людини, сфера другої — вчинки, діяльність.

Філософ формулює висновок: право — «це сукупність умов, за яких проізвоління однієї [особи] сумісне з проізволенням іншої з точки зору загального закону свободи». До таких умов відносяться: наявність законів, гарантований статус власності й особистих прав індивіда, рівність членів суспільства перед законом, правосуддя. Право і є загальне для всіх правило (сукупність правил), узгодження довільних колізій дій вільних осіб. Зміст і призначення права в тому, щоб ввести свободу і проізвоління (і сваволю) всіх індивідів, як володарюючих, так і підданих, у розумні, законні рамки. Адже свобода, за Кантом, — незалежність від примушуючої сваволі іншого. Право стосується лише дії, позначає зовнішні межі загальнодоступної поведінки і виступає по суті у вигляді заборон, припускаючи дозволеність «проізвоління», тобто прояву волі. Здійснення права вимагає його загальнообов'язковості.

З визнання людини себе носієм свободної волі і морального закону, настільки ж великого і невичерпного, як космос, виріс кантівський етичний і аксіологичний (ціннісний) підхід до права. «Дві речі наповняють нашу душу завжди новим подивом і благоговінням, — писав філософ. — ...Це — зоряне небо над нами і моральний закон в нас».

 

 

 

240

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 Право, відповідно до Канта, пов'язане з правомочністю примушувати. Усе неправе перешкоджає свободі. Отже, застосування примусу перешкоджає неправу («перешкоджає перешкоді для свободи»), сумісно з свободою, відповідно до загальних законів. Якщо вимога етики — робити праві вчинки своєю максимою, то загальний правовий закон гласить: «Роби зовні так, щоб свободний прояв твоєї сваволі був сумісний із свободою кожного, згідно з загальним законом». Цей правовий закон Кант називає загальним принципом права. Він бачить у праві надійну опору гуманності, оплот надії для людини. Істинне покликання права — надійно гарантувати моралі той соціальний простір, в якому безперешкодно могла б реалізуватися свобода індивіда.

У «Метафізиці нравів» запропоновано і своєрідну трактовку природного права. На думку автора, єдине первісне право — свобода, з якої випливали такі невід'ємні властивості людей, як рівність, незалежність, право власності тощо. Але вони в природному стані нічим не забезпечені, крім фізичної сили індивіда. Такий стан, де ніхто не гарантований від насильства, Кант називає неправовим.

Зацікавленість всіх у тому, щоб знаходитися у правовому стані, приводить до «ідеї розуму» — суспільному договору, однієї, поєднуючій усіх волі, переходу в громадянський стан. Тепер правовий стан створює система законів — публічне, приватне право, конституція. Таким чином, межею неправового і правового станів, «безпомилковим мірилом» права і безправ'я служить ідея договору. Тим самим Кант відмовляє в легітимності феодально-абсолютистського ладу: він існує всупереч договору, «ідеї розуму».

Правовий стан забезпечує держава, що надає праву примусової сили. Держава, за Кантом, — це об'єднання великої кількості людей, підлеглих правовим законам. Тут найважливішою ознакою держави назване верховенство правових законів. Він підкреслював при цьому, що розглядає не дійсну державу, а «державу в ідеї, таку, якою вона повинна бути у відповідності з чистими принципами права».

У кожній державі, пише філософ, існує три влади як об'єднана воля в трьох особах: верховна влада в особі законодавця, виконавча влада в особі правителя і судова влада, що присуджує кожному своє в особі судді. Законодавча влада, за Кантом, може

 

 

 

 

241

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

належати тільки об'єднаній волі народу. Ця влада виникає з первісного договору, відповідно до якого кожна людина залишила дику, не засновану на законі свободу, щоб повною мірою знайти в державі свою законну свободу, громадянську рівність і самостійність. Всі три гілки влади, по-перше, координовані між собою, одна доповнює іншу, по-друге, підлеглі одна одній, щоб жодна не могла узурпувати функції іншої, по-третє, об'єднання їх функцій кожному підданому надає його права.

Критерій прогресу в кантівському вченні, — «закономірний хід поліпшення державного ладу». Держава, влаштована на засадах суспільного договору і народного суверенітету, поділі влади, покликана гарантувати стійкий правопорядок, забезпечити торжество права, індивідуальної свободи, верховенство закону, а отже і вимоги категоричного імперативу. «Під благом держави, — пише Кант, — розуміється не благополуччя громадян і їх щастя — адже щастя (як стверджує і Руссо) може зрештою виявитися набагато більш приємним і бажаним в природному стані чи навіть при деспотичному правлінні; під благом держави розуміється вищий ступінь узгодженості державного ладу з правовими принципами, прагнути до якого зобов'язує нас розум через певний категоричний імператив». Отже, кантівський висновок про те, що благо і призначення держави — у досконалому праві, у максимальній  відповідності устрою і режиму держави принципам права, і дає підстави вважати Канта одним з головних творців концепції правової держави.

Тому Кант не надавав особливого значення традиційній класифікації форм держави за числом правлячих осіб (монархії, аристократії, демократії), вважаючи її вираженням букви, а не духу державного ладу. Він вважає: «Громадянський лад кожної держави повинен бути республіканським». Він заснований, по-перше, на принципах свободи членів суспільства; по-друге, на залежності усіх від єдиного законодавства; по-третє, на законі рівності усіх. Філософ не очікує і вважає даремним бажати, щоб королі філософствували або філософи були королями. Верховенство народу, проголошене Кантом слідом за Руссо, обумовлює свободу, рівність і незалежність усіх громадян у державі. Але він зовсім не помишляє про дійсно широку, неурізану демократію. Для нього республіка не синонім демократії, а монархія — не синонім аб-

 

 

242

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

солютизму. Для філософа головне — республіканський лад, будьмо навіть самодержавна форма влади, якщо в ній реалізований принцип свободи, механізм її захисту — поділ влади, адже і демократія піддається трансформації в деспотизм.

Республіканський лад, згідно з Кантом, забезпечує умови існування правового громадянського суспільства, де свобода підлегла зовнішнім законам і зв'язана з незборимою владою. Тут народ-суверен, правитель — повірений держави, володіючий виконавчою владою, народ-суддя, «сам судить себе через своїх співгромадян» — присяжних.

Правовий стан громадянського суспільства не допускає права на обурення чи повстання. Кант вважає: «Обов'язок народу терпіти зловживання верховної влади, навіть ті, які вважаються нестерпними». Це — правовий наслідок із природи громадянського союзу. Він вітає тільки законодавчі реформи, проведені самим сувереном. Але навіть якщо революція відбулася, «удалася і встановлено новий лад», то це «не може звільнити підданих від обов'язку підкоритися як добрих громадян новому порядку речей» і новому уряду.

Правовим наслідком із природи громадянського союзу Кант вважає і право покарання і помилування. Порушення публічних законів, що позбавляє порушника можливості бути громадянином, він називає просто злочином. Зловживання довірою — приватним злочином. Злочини, що піддають небезпеці все суспільство, — публічними. Покарання по суду, передбачене законодавцем, не засіб сприяння якомусь благу, але лише за здійснений злочин. Караючий закон є вимога категоричного імперативу. Спосіб і міра покарання, за Кантом, які суспільна справедливість робить для себе принципом і мірилом, — принцип рівності перед судом.

І. Кант не погоджується з Беккаріа про необхідність заміни смертної кари злочинця довічним рабством. «Якщо ж він убив, то він повинен вмерти». Філософ допускає виключення лише для вбивства матір'ю новонародженої позашлюбної дитини й убивства на дуелі. У противному випадку, на його думку, заміна смертної кари — це порушення рівності між злочином і покаранням, справедливості як ідеї загальних законів.

Міжнародне право, яке повинне б скоріше називатися міждержавним, на думку Канта, — це те право, «...коли одна держава,

 

 

 

243

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

розглядувана як моральна особа стосовно іншої держави, у стані природної свободи...робить своєю задачею установити почасти право на війну, почасти право під час війни, почасти право змушувати один одного вийти з цього стану війни, стало бути, установити лад, що забезпечує міцний мир....... У філософському проекті «До вічного миру» його автор із прогресивних позицій аналізує проблему, таврує загарбницькі війни, засуджує підготовку до них, ратує за дотримання міжнародних договорів, розвиток міждержавних торгових і культурних зв'язків.

Проект майбутнього «вічного миру» Кант зв'язує з федерацією вільних держав (з республіканським ладом). Це буде союз рівноправних народів (але не держава народів). Його ідеї майбутньої мирної спільності всіх народів Землі для встановлення загальних законів їх спілкування, про право громадянина світу — також набагато випереджали свій час.

Таким чином, вчення Канта про право і державу було створено з урахуванням наслідків і під безпосереднім враженням Французької революції. Радикальні ідеї Просвітництва, конституційних актів революції він переплавив у своїй глибоко продуманій теоретичній системі в політичну програму лібералізму, струнке вчення про право, правову державу, громадянське суспільство.

⇐ Предыдущая32333435363738394041Следующая ⇒

Поделиться: