Вчення Г. Гегеля про право і державу

Грандіозну філософську систему, що охоплює всю сукупність теоретичних знань того часу, створив видатний німецький філософ Георг Гегель (1770—1831)1. Ключем до розуміння гегелівської філософії є його робота «Феноменологія духу», де на основі діалектики обґрунтовані висновки про роль праці у формуванні людини'і її свідомості, шлях до тлумачення процесу пі-

____________________________________________________________________

1 Гегель Георг Вільгельм Фрідріх з родини фінансового чиновника з Штутгарта. Закінчив богословський факультет Тюбінгенського ун-ту, відмовився від духонної кар'єри і заглибився у вивчення філософії. 1818 р. одержав кафедру в Берлінському університеті. Основні твори Гегеля — «Феноменологія духу» (1806 р.), «Наука логіки» (1812—1816 рр.), «Енциклопедія філософських наук» (1817 р), «Філософія права» (1821 р.), «Філософія історії» (опублікована після смерті філософа його учнями).

 

 

244

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

знання як суспільного й історичного розвитку. Основними частинами його філософської системи є: логіка, «натурфілософія» (філософія природи) і філософія духу. Остання частина містить у собі суб'єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), об'єктивний дух (до йоґо сфери віднесені всесвітня історія, вчення про право і державу) і абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія). У «Філософія історії» вчення про всесвітню історію представлено як єдиний закономірний поступальний процес.

Вчення про право і державу викладено головним чином у роботі Гегеля «Філософія права». Науку про право він розглядає як частину філософії. («Наука про право є частина філософії»). Задача філософії ним бачилася в тім, щоб осягнути право і державу як продукти розумної діяльності людини, що одержали своє втілення в реальних суспільних інститутах. На його думку, філософія права не повинна займатися ні описом існуючого, чинного законодавства (це предмет позитивної юриспруденції), ні складанням проектів ідеальних кодексів і конституцій на майбутнє. Вона повинна розглядати розумність права, осягнути істину про право і моральність. Задача науки про державу, за Гегелем, — осягнути і зобразити державу як щось розумне в собі. Не конструювати державу такою, якою вона повинна бути, але як повинна бути пізнана.

Своє розуміння предмета і методу філософії права і держави Гегель виразив у знаменитому афоризмі: «Що розумно, то дійсно, і що дійсно, то розумно». Теоретики Нового часу по-різному трактували його, але гегелівська теза про тотожність розумного і дійсного має на увазі не все існуюче, а лише необхідне, розумне і сутнісне в ньому.  Ідеї Гегеля — це суть речей, понять.

Тому предметом філософської науки про право у Гегеля виступає ідея права — єдність поняття права і його здійснення, наявного буття. Ідея права є свобода, буття свободної волі, прояв природного права. Він відкидає концепції, що визначали право як взаємне обмеження індивідами своєї свободи в інтересах загального блага. Відповідно до його вчення справжньою свободою володіє загальна (а не індивідуальна) воля. Вона вимагає, щоб суб'єктивні устремління індивіда були підлеглі моральному обов'язку, права громадянина співвіднесені з його обов'язками перед державою, свобода особистості — погоджена з необхідністю.

Поняття «право» вживається в гегелівській філософії в трьох основних значеннях: 1) право як свобода («ідея права»); 2) право

 

 

245

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

як певна ступінь і форма свободи (ділення права на абстрактне, мораль і моральність у сфері родини, громадянського суспільства і держави); 3) право як закон (позитивне право).

1.Визначаючи право як свободу, Гегель вважає, що воно є наявне буття свободи, «право є взагалі свобода як ідея».

2.Абстрактне (формальне) право — право абстрактно вільної особистості. Особистість, за Гегелем, припускає взагалі правоздатність. На цій стадії позитивне право ще не виявило себе,його еквівалентом є формальна правова заповідь: «Будь особоюі поважай інших як осіб». Свою реалізацію свобода особистостізнаходить насамперед у праві власності. Філософ обґрунтовуєформальну правову рівність людей — вони рівні саме як вільніособистості — власники. Одночасно з цим він підкреслює неприпустимість перетворення у власність самої людини. «У природі речей полягає абсолютне право раба добувати собі свободу». Гегель відкидає платонівські проекти осуспільнення майна, урівняння власності.

В опосередкованій формі власність виявляється в договорі осіб-власників, у злочині і покаранні за його порушення (неправо, обман і злочин). Спосіб, форма захисту прав особистості, справедливості, здійснюваної в державі, є покарання. Злочин — свідоме порушення права, і покарання є, за Гегелем, не тільки засобом відновлення порушеного права, але і правом самого злочинця як вільної особистості.

Друга ступінь і форма свободи — сфера моралі. В ній абстрактні і негативні предписання формального права наповнюються позитивним змістом. На даній ступені свобода виявляється в здатності індивідів здійснювати усвідомлені дії (намір), ставити перед собою певні цілі і прагнути до щастя (намір і благо), спів-мірювати свою поведінку з обов'язками перед іншими людьми (добро і совість). «Добро — це реалізована свобода, абсолютна кінцева мета миру».

Третя, вища ступінь розвитку ідеї свободи — моральність, коли відбувається справжня реалізація свободи. У ній абстрактне право і мораль набувають свою дійсність і конкретність. Тут поняття свободи об'єктивується в наявному світі у виді родини, громадянського суспільства і держави. Вступаючи в різні співтовариства, індивіди свідомо підкоряють свої вчинки загальним цілям.

 

 

 

246

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 3. Право як закон. Перетворення «права в собі» в позитивне право шляхом законодавства додає праву форму всезагальності і визначеності. Предметом законодавства можуть бути лише зовнішні людські відносини, але не їх внутрішня сфера. «Система права, — визначає Гегель, — є царство реалізованої свободи».

Розрізняючи право і закон, він виключає їх протиставлення: мова йде лише про вищу ступінь конкретизації права. Водночас філософ визнає, що зміст права може бути перекрученим в процесі законодавства. Не все, дане у формі закону, є право, тобто правомірне, розумне. З іншого боку — недосяжне і шкідливе прагнення, на його думку, надати праву абсолютно закінченої, досконалої форми, адже «існує постійна потреба в нових правових визначеннях». Закон — це конкретна форма виразу права, предписуюча його безпосереднє застосування. Право як свобода стає законом, вважає Гегель, набуває загальнообов'язкового характеру за умови обнародування закону, його здійснення через публічне судочинство, суд присяжних.

Позитивна наука про право, говориться в «Філософії права», є історична наука. Слідом за Монтеск'є, Гегель стверджує, що в законах відображається історичний досвід, національний характер даного народу, ступінь його історичного розвитку, природні умови життя і т.п.

Г. Гегель розрізняє громадянське суспільство і державу. Громадянське суспільство, пише філософ, є диференціація (розрізнення) між родиною і державою. Розвиток громадянського суспільства настає пізніше, ніж розвиток держави, воно створене «лише в сучасному світі». З погляду поняття права — це необхідний етап, з його взаємозв'язком особливого і загального, сфера реалізації особливих, приватних цілей і інтересів окремих особистостей. «У громадянському суспільстві кожний для себе — ціль, все інше для нього ніщо. Однак без співвідношення з іншими він не може досягти своїх цілей у всьому їх обсязі: ці інші суть тому засоби для мети особливого». Таким чином, громадянське суспільство гармонізує інтереси своїх членів, додає їм характеру загальності. Воно являє собою об'єднання індивідів «на основі їх потреб і через правовий устрій як засіб забезпечення безпеки осіб і власності».

По-сучасному звучить і сформульований філософом принцип громадянського суспільства: воно «повинно захищати свого чле-

 

 

247

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

на, відстоювати його права, а індивід у свою чергу зобов'язаний дотримуватись права громадянського суспільства». Він попереджає про небезпеку бідності і багатства, зниження «відомого рівня існування» членів суспільства. Це веде до втрати почуття права, виникає чернь, а з нею — зло, обурення, спрямовані проти багатих, суспільства, уряду і т.д. Гарантувати громадянський правопорядок покликані закони й установи (суд, поліція, корпорації).

У структурі громадянського суспільства Гегель виділяє три стани (корпорації): субстанціальний, або землеробський, промисловий (фабриканти, торговці, ремісники) і загальний (чиновники).

Внаслідок різниці інтересів індивідів, їх об'єднань, станів громадянське суспільство нездатне все ж самостійно врегулювати виникаючі соціальні протиріччя. Для цього необхідна політична влада — держава як підстава суспільства. Філософ відкидає ідею природного стану і договірного походження держави: договір має місце лише в приватно-правових відносинах і не може бути джерелом державності. Отже, в противагу поширеній у суспільствознавстві думці, що суспільство є механічна сума індивідів наділених розумом, незалежною волею — вихідного суспільного розвитку, Гегель переконливо доводив: особистість є продуктом розвитку сім'ї, громадянського суспільства, держави, обумовлена ними і зобов'язана їм. Держава як загальне і ціле має зверхність над окремим і одиничним: доля людини мало важить на терезах історії.

У вченні Гегеля про державу розумна держава саме і постає моральним цілим, ідейно-політичною єдністю, що знімає протиріччя в правовому громадянському суспільстві. Гегелівська розумна держава — «є дійсність моральної ідеї», тут свобода «досягає свого вищого права», вона є «дійсність конкретної свободи». Отже, така держава — втілення ідеї розуму, свободи і права. «Держава — це хід Бога у світі; її підставою служить влада розуму, що здійснює себе як волю». Держава, зауважує філософ, — не витвір мистецтва, вона знаходиться у світі сваволі, випадків і оман. Легко виявляти недоліки в конкретних, поганих державах, важче осягати позитивне в них. Саме на позитивному, розумному «у внутрішньому організмі самої держави» і зосереджується філософ.

Реальна розумність внутрішнього державного устрою, вважає Гегель, виявляється в поділі влади. Політична держава в його

 

 

 

248

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

вченні підрозділяється на законодавчу владу, урядову і владу государя. Погоджуючись з ідеєю Локка і Монтеск'є, так само вважає поділ влади в державі гарантією публічної свободи, але виступає за їх рівновагу і живу єдність. Вершиною такої єдності він називає конституційну монархію.

Інші форми правління — монархія, аристократія і демократія, на думку Гегеля, — свідчення ще не розділеної єдності влади, не досягнутого «внутрішнього розрізнення (розвинутої організації всередині себе), а отже, глибини і конкретної розумності».

Законодавча влада, за Ге гелем, — влада визначати і встановлювати загальне, «стосується законів як таких». Законодавчі збори покликані забезпечувати представництво громадянського суспільства, його станів. Верхня палата формується за спадковим принципом з дворян, нижня обирається громадянами по корпораціях, об'єднаннях тощо. Автор «Філософії права» відстоює принцип публічності станового зібрання, як виховуючого видовища для громадян, виразника громадської думки, здорового глузду, що містить принцип справедливості. Його політичний ідеал відображав прагнення німецького бюргерства до компромісу з дворянством і встановлення конституційного ладу в Німеччині шляхом реформ «зверху».  ,

Урядова влада, куди Гегель відносить і владу судову, визначається як влада підводити особливе під загальне. її задачі — виконання і застосування рішень государя, існуючих законів, збереження установ, заходи, спрямовані на загальну користь і т.п. Підтримка законності, гарантії від зловживань влади філософ вбачає в ієрархії влади в державі, її рівновазі, контролі за нею зверху і знизу. Але головну надію все-таки покладає на державних чиновників — «середній стан», «осередок державної свідот мості і видатної освіченості».

Влада государя поєднує державний механізм у єдине ціле, додає загальності державному ладу і законам.

Ідея держави у Гегеля проявляється: 1) як безпосередня дійсність, конкретна держава зі своїм державним ладом і правом;

2) у відносинах між державами як зовнішнє державне право;

3) у всесвітній історії.

Вищий момент ідеї держави в гегелевському вченні являє собою ідеальність суверенітету (всередині та із зовні). На думку вченого, держави відносяться одна до одної як самостійні, віль-

 

249

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

ні і незалежні індивіди. Сферу міждержавних відносин він трактує як галузь прояву зовнішнього державного права.

Г. Гегель критикує кантівську ідею вічного миру. Формулюючи принципи міжнародного права, філософ стверджує, що договори, на яких засновані зобов'язання держав стосовно одна одній, повинні виконуватися. Але вважає, що війну не слід розглядати "як абсолютне зло і зовнішню випадковість: війна очищає дух нації. Тим самим він виправдував війну Німеччини з наполеонівською Францією.

 Всесвітня історія як прогрес у свідомості і свободи в гегелівській філософії являє собою, по суті, історію суверенних держав, прогрес у державних формуваннях. Відповідно до цього всесвітня історія розпадається, за Гегелем, на чотири всесвітньо-історичних царства: східне, грецьке, римське і німецьке. їм відповідають форми держави — східна теократія, антична демократія й аристократія, сучасна конституційна монархія. «Схід знав і знає тільки, що один вільний, грецький і римський знає, що деякі вільні, німецький світ знає, що усі вільні».

Таким чином, сконструйована Гегелем розумна держава як конституційна монархія являє собою правове утворення, як реалізація ідеї свободи. Недоліки гегелівського етатизму усе-таки виявляються у вивищенні держави над індивідом і громадянським суспільством, у недооцінці прав і свобод особи, хоча державні механізми в його ідеальній державі функціонують лише в правових формах. Саме в цьому його відмінність від звичайних етатистських, тоталітаристських теорій держави. Прогресивні положення, що містить гегелівське вчення про державу, стали теоретичною основою як ліберальних концепцій, так і його консервативних інтерпретацій.

 

Історична школа права

З критикою раціоналізму теорії природного права і властивої Просвітництву віри у всесилля закону на початку XIX ст. виступили деякі німецькі юристи, які створили історичну школу права. її представники доводили, що немає природного права, а є лише позитивне право, яке має свої закони розвитку,

 

 

 

250

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

що не залежать від розуму. Саме право — історична спадщина народу, яке не може і не повинно довільно мінятися. Справжнім буттям, джерелом права є не закон, довільно прийнятий, або скасовуваний державою, а звичай, що виражає дух народу.

Засновником історичної школи права був професор Геттингенського університету Густав Гуго (1764—1844)1. У своєму «Підручнику природного права як філософії позитивного права» і особливо в «Підручнику з курсу цивілістки» німецький юрист заперечує основні положення природного права, відкидає концепцію суспільного договору. По-перше, таких договорів ніколи не було, усі держави виникали і змінювалися по-іншому. По-друге, суспільний договір практично неможливий — мільйони незнайомих людей не можуть вступити в угоду і домовитися про вічне підпорядкування установам і особам, про які вони судити ще не можуть. По-третє, концепція суспільного договору шкідлива — ніяка влада не буде міцною, якщо обов'язок коритися виникає тільки з договору.

Право — не тільки установлення держави. Кожне людське співтовариство має свої власні правові норми, писав Гуго, більша частина яких «виникла стихійно подібно до того, як виникли мова і вдача цього народу». Люди, які живуть у суспільстві, звикли вважати справедливим, правомірним одне і те ж. Історично усталений звичай, норми звичаєвого права — істинне джерело права. З поширенням освіти до природно виниклих правових норм додалося ще одне джерело — правосвідомість юристів, книги яких народ одержав можливість читати. Закон же — довільне повеління влади. Кодекси — «це не закон», а зібрання предписань властей. Тому безліч законів і договорів ніколи не виконуються. Скільки разів в Геттингені влада перейменовувала вулиці, але всі їх звично називали і називають по-старому. Людям краще не втручатися в хід часу, триматися здавна заведених порядків.

Концепція права Гуго фактично була апологією феодального звичаєвого права, що збереглося в Німеччині. Він обґрунтовував право держави перешкоджати всяким нововведенням під

_________________

1 Гуго Густав закінчив юридичний факультет Геттингенського ун-ту. Згодом займав посаду професора в Геттингенському ун-ті. До найбільш відомих творів Гуго відносяться: «Підручник з історії римського права» (1790 р.), «Підручник і хрестоматія класичного пандектного права» (1790 р.), «Підручник природного права» (1798 р.), «Підручник з курсу цивілістики» (1823 р.).

 

 

251

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

впливом Французької революції, обмежувати свободу думки й інші свободи в ім'я загального блага і правопорядку.

Правові погляди Гуго розвивав і доповнював професор Берлінського університету Фрідріх Савіньї (1779—1861)1, відомий своїми роботами з цивілістики і римського права. У брошурі «Про покликання нашого часу до законодавства і правознавства» (1814 р.) він не підтримав ідею створення в найкоротший термін Громадянського кодексу Німеччини, що базувався б на тих же раціональних началах, що і французький Громадянський кодекс 1804 р., назвавши саму ідею антинаціональною і безпідставною. Савіньї вважав, що поширенням Кодексу Наполеона («подібно ракової пухлини») закреслюють національні причини створення удосконаленого громадянського права. Не заперечуючи можливості кодифікації, зв'язував її зі створенням у Німеччині єдиної правової науки, що «органічно розвивається». Вважав помилковою думку, що право створюється законодавцем: воно не залежить від випадку чи сваволі.

Право всіх народів, стверджував Савіньї, складалося історично, так само, як і мова народу, його вдача і політичний лад. Право — продукт народного духу, з рухом якого еволюціонує і право. Виникнувши спочатку в свідомості як «природне право» у формі звичаїв, розвиваючись разом з народом і його культурою, право стає особливою наукою в руках юристів, що відокремилися в стан. Наукова обробка первинного права юристами — необхідна й обов'язкова передумова законодавства.

Учень і послідовник Савіньї Георг Пухта (1798—1846)2 критично оцінював спроби природно-правової школи вивести все

____________________________________________________________________

1 Савіньї Фрідріх Карл навчався на юридичному факультеті ун-ту Марбурга, потім — Геттингена. Захистив дисертацію, працював доцентом права в ун-ті Марбурга. З 1810 р. очолював юридичний факультет Берлінського ун-ту. З 1842 р. був міністром юстиції.Пруссії. Основні праці Савіньї присвячені цивілістиці й римському праву — «Право володіння» (1803 р.), «Історія римського права в Середні віки» (1815—1831 рр.) та «Система сучасного римського права» (1840— 1849 рр.).

1 Пухта Георг Фрідріх походив з родини судді. Під впливом батька став займатись юриспруденцією. Викладав право в ряді німецьких ун-тів, остаточно пов'язавши свою долю з Берлінським ун-том. Був державним радником і членом комісії з реформи прусського законодавства. У праці «Звичаєво право» (1838 р.) Пухта розвивав ідею про право як продукт історичного розвитку народу.

 

 

252

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

право з людського розуму. «Філософи, що виводять право з розуму, знаходяться поза своїм предметом; вони... зовсім не доходять до поняття права...». Розвивав ідею свого вчителя про право як продукт історичного розвитку народу.

За вихідну точку осягнення права Пухта брав «духовну сторону людини». Завдяки їй людина досягла свободи. Свобода людини — фундамент права. Виникнення природного, людського права і юридичних переконань він зв'язував з «народним духом» («Volksgeist») — безособовою і самобутньою свідомістю народу. Саме «народний дух» — ключове поняття в його правовій концепції (його запозичив Савіньї).

Природне походження і саморозвиток права росте з народного духу, як рослина з зерна, — так пояснював Пухта. У своєму історичному розвитку право поступово викристалізовується в певні форми, правову систему. Первісною формою права стає звичай. З утворенням держави вираз загальної волі став зватися законом. Нарешті, та частина народного духу, що не виражена ясно звичаєм і законом, знаходить відображення в праві юристів, юридичній науці. Вони і розкривають юридичні положення, що лежать у глибині народного духу. Покликання науки, юридичної літератури — забезпечити «вірне розуміння безпосереднього народного права і законів».

Таким чином, «право має історію», заявляв Пухта. Стадії і ритми розвитку права збігаються з ходом еволюції народного життя. Тому безцільно штучно конструювати і пропонувати людям ту чи іншу придуману правову систему. Створена окремо від самої історії життя народного духу, не напоєна ним, вона не може прищепитися до суспільства.

Розвиток держави, стверджував Пухта, відбувається так само органічно, як і розвиток права: «дух народу творить державу, як і право». Але містика народного духу знайшла мало прихильників.

Традиції історичної школи права відобразились у сучасних правових системах Німеччини, Швейцарії, що розглядають закон і звичай як два джерела права одного порядку.

Отже, представники історичної школи права почали плідну спробу, по-перше, перевершити розуміння права як довільної людської вигадки, дати його трактування як закономірного історичного продукту громадського життя. Вперше було обґрунтовано  значення  звичаєвого  права  в  історичному  процесі  нормотворчості,

 

 

 253

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

вплив звичаїв народу на законодавство. Вірним був висновок про те, що право в цілому створюється не теоретичною творчістю, а об'єктивним процесом життя народу. По-друге, ними вірно помічена слабкість природно-правової доктрини з її уявленням про вічність і незмінність права. Право і держава — результат буття конкретних народів, що залежать від ряду факторів (кліматичних, етнічних, політичних та ін.). Законодавство кожного народу повинне відповідати умовам його життя, а не абстрактним уявленням про людину взагалі. По-третє, будучи прибічниками ідеї органічного розвитку права, Савіньї, Пухта визнавали проте і суб'єктивні фактори в процесі правоутворення. Вони вважали, що правознавство служить для народу наукою пізнання права, інтересам його розвитку, цінували діяльність правознавців з пояснення рецепції римського права. Пухта говорив про римське право як всесвітнє право, здатне уживатися з будь-якими національними особливостями, про взаємний вплив правових систем різних народів.

Разом з тим, історична школа не сприйняла ідей Просвітництва і Французької революції, загальнолюдські цінності, затверджені Декларацією прав людини і громадянина, Громадянським Кодексом 1804 р., які закріпили уявлення про права людини, що робила їх придатними для інших народів. Представники школи були нездатні упокоритися з думкою про загальну правову рівність, свободу як залежність від одних законів. їх критика природно-правової доктрини, демократичних і революційних висновків, що випливали з неї, була спрямована на збереження феодальних порядків. Вони виступали на захист монархічної державності, кріпацтва і феодального права, говорили про непотрібність чи несвоєчасність кодифікації законодавства. Плідний історичний підхід до права в них поєднувався з критикою правотворчості законодавця, переоцінкою стихійності утворення норм спілкування. Позитивне право розглядалося як похідне від права звичаєвого, що виростає з «народного духу».

Консервативна за своїми практично-політичними висновками, історична школа права поповнила теорію права плідними гіпотезами, цінними спостереженнями методологічного характеру, з якими наступні покоління правознавців не могли не рахуватись.

 

254

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Висновки

Найбільший вплив на розвиток вчень про право і державу справили вчення Канта і Гегеля. Вчення Канта являє собою вищу ступінь у розвитку західноєвропейської юридичної думки XVIII ст. У ньому були підняті такі кардинальні питання, як методологічні підстави наукової теорії права, моральна обґрунтованість права, право як умова суспільного буття автономних і цінних за своєю сутністю особистостей, спосіб забезпечення рівної для всіх свободи. Не менш сильним є вплив Канта на розвиток ідей правової держави. З позицій моралі і права він логічно вивів правовий взаємозв'язок особистості — суспільства — держави: моральна свобода, що складає сутність людини, вимагає зовнішніх умов її реалізації, створюваних рівним для всіх правом, яке забезпечує загальну свободу; з необхідності права випливає існування держави, що не має іншої мети, крім підтримки й охорони свободи і рівності людей. Верховенство права у взаєминах особистості і держави — шлях подолання політичного відчуження. Кантівський проект «вічного миру» сьогодні став умовою виживання людства.

Невичерпна філософія Гегеля, при всій помірності його політичних поглядів. Проблему політичного відчуження він пропонує вирішувати правовими засобами, методами політики в рамках правового громадянського суспільства, «розумної держави». У такій державі свобода досягає найвищого, належного їй права. І Кант, і Гегель стверджували: свобода іманентна людській особистості, свобода — фундамент права. І хоча классики німецької філософії розходяться у вирішенні багатьох проблем, їх поєднує ідея свободи людини і людства, ненависть до рабства, сваволі, до феодального гніту, повага до законності, упевненість, що держава може і повинна стати розумною.

 

255

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

⇐ Предыдущая33343536373839404142Следующая ⇒

Поделиться: