Філософський і юридичний позитивізм

Надії на встановлення соціальної гармонії, що відповідає індустріальному суспільству, поділяв і засновник філософії позитивізму і соціології Огюст Конт (1798—1857)', який проголосив нову перспективу перебудови суспільства на основі позитивізму.

У своїх політичних орієнтаціях Конт на відміну від Сен-Сімо-на дотримувався консервативно-охоронної позиції. Головне джерело моральної і політичної кризи суспільства, основну причину революційних настроїв він бачив у «глибокій розбіжності умів і відсутності загальних ідей». Вихід вбачався йому у виявленні позитивних наукових знань і істин, що, будучи добре засвоєними, виявляться спроможними привести людство до миру і щастя. «Якщо єднання умів на грунті спільності принципів відбудеться, то відповідні установи створюються самі, природним чином, без усякого важкого потрясіння». Отже, за Контом, позитивні наукові знання здатні привести до нового позитивного ладу.

Науці про суспільство, чи соціології (термін введено Контом) він надає дуже велике значення. Основним завданням своєї філософії він вважав перебудову суспільства на основі позитивізму, заміну «ретроградної аристократії» і «анархічної республіки» новим, позитивним ладом — соціократією. Його обґрунтування він шукав в історії, природі держави і політичної влади.

Згідно з Контом необхідність держави обумовлена об'єднанням часткових сил для загальної мети. З утворенням держави виробництво підтримує суспільна солідарність, перешкоджаючи частковим силам розірвати суспільне ціле. Оскільки суспільна солідарність досягається засобами матеріальними і моральними, завжди була необхідна наявність двох влад — світської і духовної. Філософ описує історію цих влад відповідно «трьом стадіям» історії людства.

___________________________________________________________________

1 Конт Огюст — французький філософ і соціолог. Вчився в ліцеї, потім у Вищій політехнічній школі. З 1818 по 1824 р. був секретарем Сен-Сімона, який справив на погляди Конта великий вплив. У 1830—1846 рр. підготував і видав 6-томний «Курс позитивної філософії», а в 1851 —1854 рр. — «Систему позитивної політики, або Соціологічний трактат про основи релігії людства» (в 4-х томах).

 

275

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Спочатку, на «теологічній стадії», світську владу здійснювали Військові вожді, а духовну — жерці і віщуни. До 1300 р. ці влади То об'єднувалися в одних руках (теократія), то роз'єднувалися. У середні віки відносини між державою і католицькою церквою будувалися на поділі функцій між світською і духовною владою. На наступній, другій «метафізико-легістській» стадії (1300—1800 р.) на світську владу впливають законники, юристи, адвокати. Влада духовна переходить до абстрактних мислителів — метафізиків, а потім — до літераторів і публіцистів. Наприкінці другої стадії відбувається заміна військового побуту промисловим, розвиток промисловості і науки, поділ суспільства на підприємців і найманих робітників, виникає зародок нового позитивного ладу.

 За розробленим Контом «Планом реорганізації соціального життя» нова «третя стадія» історії людства повинна ознаменуватися організацією промислового суспільства, соціократією. Солідарність класів у соціократії буде забезпечена узгодженою дією чотирьох сил: жінок (осередок і уособлення моральності); свя-щсників-позитивістів (осередок розуму, у руках яких — освіта, Виховання, виправлення осіб, винних у провинах і злочинах); патриціату (банкіри, промисловці, купці, землевласники — концентрована сила, що відає розвитком промисловості); пролетаріату (матеріальна сила, покликана здійснити функцію соціальних перетворень, тобто перехід до промислового ладу). Згода і спільна позитивна дія цих сил забезпечать, за Контом, порядок і прогрес у соціократії, яка не буде мати потреби в судах, поліції, армії. Сучасні суспільні безладдя підсилюються честолюбством дрібної буржуазії, тому в ідеальному ладі бажано повне зникнення середнього класу.

Соціократія, цей «промисловий лад», вимагає військового порядку і дисципліни. «Армія не може існувати без офіцерів, так само як і без солдатів; це просте поняття однаково приложиме до промислового ладу, як і до військового порядку». Тому «у позитивному ладі... ідея права безповоротно зникає. Кожний має обов'язки щодо всіх людей, але ніхто не має права у власному значенні слова. Справедливі індивідуальні гарантії випливають тільки із загальної взаємності зобов'язань, які є моральним еквівалентом колишніх прав. Іншими словами, єдине право, яким кожна лю-

 

 

276

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

дина володіє, — це право виконувати свій обов'язок». На думку Конта, слово «право» повинне бути вигнане з політичної мови.

Таким чином, у вченні Конта, по суті, зникли такі головні і визначальні риси громадянського суспільства, як юридична свобода і рівність громадян. Рівність людей у соціократії підкоряється ієрархії здібностей, а свобода замінена обов'язком, соціальною функцією.

Для переходу до позитивного ладу Конт пропонував створити в Парижі попередній духовний уряд з 30 вчених, які представляють різні науки і країни. Після відповідної підготовки незаможні класи столиці, освічені вченими, оберуть диктаторів і наділять їх вищою владою. Мета диктаторів — перевиховання всіх класів у позитивному дусі. Потім перевиховане суспільство організується в соціократію. У кінцевому рахунку все людство, створивши близько 500 соціократій, об'єднається у Всесвітню федерацію зі столицею в Парижі. І тоді цілком здійсняться принцип, підстава і мета суспільства — «любов як принцип, порядок як основа, прогрес як мета». Зникнуть й агресивні війни як пережиток «військового побуту», ворожі промисловому ладу.

О. Конту належить проект нової всесвітньої позитивної релігії, заснованої на визнанні зовнішньої єдності людства і підпорядкування світовому порядку. Предметом шанування позитивної релігії є не Бог, а людство, теологія (богослов'я) заміниться соціологією, а теократія — соціократією. Жерцями позитивної релігії стануть вчені й артисти (співробітництво розуму і почуття).

Вчення Конта вплинуло на філософську і політичну думку. Більшість його учнів звеличували релігійно-політичну ідеологію позитивізму. Ними були створені позитивістські церковні громади у Франції, Англії, Чілі. У Бразилії позитивізм був визнаний офіційною релігією. На її державному прапорі були написані слова Конта «Порядок і Прогрес».

«Поява позитивної філософії Конта вплинула і на виникнення юридичного позитивізму. В результаті революцій у розвинутих країнах Європи були проведені перетворення правових систем, особливо приватного права, що регулювало нові товарно-грошові відносини. Основні принципи громадянського суспільства втілилися в діючому, позитивному праві. Цим була обумовлена

 

 

 

277

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

відмова більшості теоретиків права від ідей природного права і їх критика. Те й інше знайшло вираз у юридичному позитивізмі, який виступав проти дуалізму права (існування поруч з позитивним правом більш високого за своїм значенням права природного). Ототожнення права з законом мало чітко виражені ідеологічні і практичні цілі. Воно було спрямовано проти оцінки і критики діючого права з позицій природного права, яке зберігало романтичні ілюзії минулих революцій. В полі зору юридичного позитивізму — не предписання розуму, не історично усталений звичай, а закон, нормативний акт, установлений владою. Походження закону, причини його прийняття виводилися за рамки правознавства. Юридичний позитивізм утверджував непохитність нових буржуазних політичних і правових інститутів.

Одним з перших представників юридичного позитивізму був учень Бентама, англійський правознавець Джон Остін (1790—1859)1.

Право в найбільш повному вигляді, вважав Остін, містить в собі сукупність «законів природи» (або «право, дароване Богом»), які виступають мірилом усього людського, і законів, встановлених одними людьми для інших. Останніх — два види. Одна їх частина встановлюється веліннями суверена і є позитивним правом, інша — правилами моралі («позитивна мораль»).

Предметом юриспруденції є виключно позитивне право («право в простому і вузькому змісті»). Право — це «веління суверена». Його джерелом є, таким чином, суверенна влада, здійснювана «політично пануючими людьми, — пише Остін, — ...верховне, засноване на підпорядкуванні, правління в незалежних державах і незалежних політичних суспільствах». Веління й обов'язок у нього — взаємозалежні поняття: «там, де є обов'язок, є повеління, і там, де виражене повеління, накладено обов'язок». Примус і покора є санкція. Іншими словами, пояснює Остін, «повелінням чи обов'язком вважається те, що спричиняє санкцію або примус до покори у випадку невиконання».

_______________________________

1 Остін Джон читав курс правових вчень в Університетському коледжі (Лондон). Два роки вивчав у Німеччині римське і цивільне право під керівництвом Г. Пухти і Ф. Савіньї. Найбільш відомі праці Остіна: «Визначення галузі юриспруденції» і «Лекції про юриспруденцію, або Філософія позитивного закону» (1832 р.)

 

 

 

278

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

У такому значенні позитивне право — сукупність норм, створених людьми, політично пануючими чи приватними особами, реалізуючими свої правомоччя. У такому розумінні право — наказ влади, звернений до управляємого, обов'язковий для підлеглого під загрозою застосування санкції у випадку невиконання наказу. Для юриспруденції першорядне значення має і формальна логіка, «логіка правових конструкцій».

Поза позитивним правом, за Остіном, — правила, встановлені особами й установами, що не є суверенами, і правила моралі (правила, встановлені громадською думкою, у т. ч. норми міжнародного права, закони честі, правила етикету, моди і т. п.). Отже, ці правила поза юриспруденції.

Найкращою формою права Остін, як і Бентам, вважав кодекси. Однак, на відміну від свого вчителя, він визнавав частиною права судові прецеденти, оскільки, на його думку, рішення суддів в Англії одержують нормативно-правовий характер з мовчазної згоди суверена. Потреба в судовій правотворчості, пояснював Остін, породжена існуючою неповнотою статутного права, яку бажано усунути кодифікацією.

 

Висновки

Таким чином, місце критики феодального права з позицій природного права зайняла апологія нового діючого позитивного права, дій самої держави. Теоретики юридичного позитивізму не сприймали концепцій прав людини, правової держави, прагнучи до закріплення й удосконалювання правової оболонки капіталістичних відносин, що розвиваються.

Отже, основні напрямки західноєвропейської політико-юридичної думки в першій половині XIX ст. — лібералізм, соціалізм, позитивізм — істотно збагатили й урізноманітнити зміст і спрямованість вчень про право і державу. Їх еволюція в другій половині XIX — у XX ст. підтвердить плодотворність ліберальних ідей, обмеженість юридичного позитивізму як нормативізму і — неспроможність практики соціалізму (у СРСР і Східній Європі).

 

 

279

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

⇐ Предыдущая36373839404142434445Следующая ⇒

Поделиться: