Французький лібералізм. Б.Констан, А. де Токвіль

 

Падіння Наполеона і реставрація династії Бурбонів не могли зупинити розвиток антифеодальної ідеології, капіталістичних відносин у Франції. Актуальною стає проблема захисту індивідуальної свободи, її гарантій проти сваволі держави з будь-

 

263

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

якою формою правління. Вирішення проблеми свободи в ліберальному дусі знайшло відображення в працях французького публіциста, вченого і політичного діяча Бенжамена Констана (1767-1830)1.

Основну увагу Констан приділяє обґрунтуванню особистої свободи, яку трактує як особисту незалежність, самостійність, безпеку, право впливати на управління державою. Він розрізняє особисту і політичну свободу. На думку Констана, давні народи (греки, галли, римляни) знали лише політичну свободу. Тут було повне підпорядкування індивіда авторитету співтовариства. Як громадянин, індивід залишався рабом у приватному житті. Користаючись правом брати участь у здійсненні колективного суверенітету, громадяни античних республік, розпоряджаючись колективною свободою, були підлеглі державній регламентації і контролю в приватному житті. «Влада втручалася й у самі звичайні домашні справи». Нарешті, усі держави мали рабів.

Сучасний світ являє зовсім іншу картину, вважає учений. І справа не в просторості сучасних держав, а в просторості особистої, громадянської свободи, у певній незалежності індивідів від державної влади. Який зміст Констан вкладає в сучасне йому поняття свободи?

По-перше, це право кожного підкорятися одним тільки законам. По-друге, право кожного висловлювати свою думку, вибирати собі справу і займатися нею. По-третє, розпоряджатися своєю власністю, навіть зловживаючи нею. По-четверте, це — свобода пересування. По-п'яте, право на об'єднання з іншими індивідами (для обговорення своїх інтересів, для відправлення культу, проведення дозвілля і т. д.). По-шосте, право кожного впливати на здійснення правління — чи шляхом призначення чиновників, чи за допомогою представництва, права петицій, запитів, які влада тією чи іншою мірою примушена враховувати. Отже, у Констана на першому місці стоять правова захищеність особистості, її матеріальна і духовна автономія.___________________

1 Констан де Ребек Бенжамен Анри народився в Лозанні. Закінчив Едінбурзький ун-т. Його світогляд сформувався під впливом ідей британського конституціоналізму, французьких мислителів епохи Реформації і Просвітництва. Автор творів на політичні й історико-релігійні теми — «Про свободу у древніх в її порівнянні зі свободою у сучасних людей» (1819 р.), «Курс конституційної політики», написаний у 1810—1820 рр. та ін.

 

 

264

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Особиста свобода, за Констаном, — «торжество особистості над владою». Це — справжня сучасна свобода: політична свобода виступає лише її гарантом, умовою і засобом удосконалювання і розширення.

Цінностям особистої свободи повинні бути підлеглі, вважає вчений, організація політичного життя, межі компетенції інституцій влади. На відміну від давніх, нинішні уряди, які спираються на легітимні підстави, мають менше, ніж колись, права на всевладну сваволю. «Прогрес цивілізації, зміни, привнесені століттями розвитку, вимагають від влади більше поваги до звичок, почуттів і незалежності індивідів. І влада повинна простирати над усім цим більш обережну і легку длань». Така обачність влади — один із самих суворих її обов'язків, не тотожна однак слабості сили держави. «Не потрібно, щоб уряд виходив зі своєї сфери, але влада його у своїй сфері повинна бути необмеженою». Нехай вона буде справедливою, «ми ж подбаємо про власне щастя».

Але в такім співвідношенні політичної й особистої свободи Таїться загроза для самої свободи. «Загроза сучасній свободі полягає в тому, що, будучи поглинені користуванням особистою незалежністю і переслідуючи свої приватні інтереси, ми можемо занадто легко відмовитися від нашого права на участь у здійсненні політичної влади». Наслідком політичної пасивності неминуче буде прагнення носіїв влади, на думку Констана, «позбавити нас від будь-яких турбот, за винятком сплати податків й слухняності». Не меншу небезпеку для свободи він вбачає і у владі більшості, що пред'являє «право на підпорядкування собі меншості». Констан відкидав теорію народного суверенітету Руссо та ін., хто ототожнював свободу з владою: вони «говорять про суверенітет народу з метою цілком підкорити собі громадян, а також про вільний народ — з метою перетворити кожного індивіда в раба...». Таким чином, необмежена влада народу небезпечна для індивідуальної свободи не менше, писав учений, ніж суверенітет абсолютного монарха. «Суверенітет народу не безмежний, він обмежений тими межами, що йому ставлять справедливість і права індивіда».

Виходячи з цього, Констан по-новому порушує питання про форму правління. Він засуджує будь-яку форму держави, де існує ; «надмірний ступінь влади» і відсутні гарантії індивідуальної свободи.

 

 

265

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Такими гарантіями, на його думку, є громадська думка, а також поділ і рівновага влади.

Умовою виразу громадської думки, за Констаном, є представницька система правління, а органом виразу останнього — представницька установа. «Представницька система є повноваження, довірені певному числу людей усією народною масою, що бажає, щоб її інтереси були захищені, однак не має часу захищати їх всякий раз самостійно». Народи з такою системою правління повинні «з метою користування прийнятною для них свободою» здійснювати постійне й активне спостереження за своїми представниками і залишати за собою право через нетривалі проміжки часу позбавляти їх повноважень, якими вони зловживають.

Сучасній державі у формі конституційної монархії, як вважав Констан, повинен бути притаманний поділ влади, «який звичайно є гарантією свободи». Він обгрунтував необхідність створення фактично шести конституційних влад:                        1) королівської — як влади нейтральної, регулятивної й арбітражної. «Король цілком зацікавлений в тому, щоб вони взаємно підтримували одна одну і діяли в згоді і гармонії». Йому належить право вето, розпуску виборної палати, він призначає членів спадкоємної палати перів, здійснює право помилування. Король не має ніяких інтересів, «крім інтересів охорони порядку і свободи»; 2) спадкоємної палати перів, як «представницької влади постійної». Констан переконав Наполеона передбачити палату перів у Конституційному акті 1815 р., але незабаром сам розчарувався в цій інституції, що існувла при Бурбонах; 3) виборної законодавчої палати, яку автор проекту називав «владою громадської думки». Він відстоював високий майновий ценз її депутатів: тільки багаті мають освіту і виховання, необхідні для усвідомлення громадських інтересів, «тільки власність робить людину здатною до користування політичними правами», лише власники «перейняті любов'ю до порядку, справедливості і до збереження існуючого». Бідняки ж, міркував Констан, «не володіють більшим розумінням, ніж діти, і не більш, ніж іноземці зацікавлені в національному добробуті»; 4) влади виконавчої, здійснюваної міністрами, відповідальними перед парламентом; 5) судової влади, самостійної; 6) муніципальної влади, підлеглої виконавчій, але яка є місцевим самоврядуванням як противага центральній владі.

 

 

266

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Така складна схема поділу влади очевидно була покликана Гарантувати громадянські і політичні свободи, вписати модернізований інститут монархії у правову державність.

У Констана гарантом особистої свободи виступає і право. Воно покликано протистояти сваволі, що заміряється на свободу, стати «єдино можливою основою відносин між людьми». Але закон, на відміну від Монтеск'є, не представляється йому абсолютною цінністю. Лише закон, що виходить з легітимного джерела і має справедливі межі, може зіграти цю роль. «Підпорядкування закону — це обов'язок», — писав учений. Проте — не абсолютний. Закон тоді перестає бути законом, коли він, по-перше, має зворотну силу; по-друге, предписує дії, що суперечать моралі. «...Анафема і непокора несправедливим і злочинним предписанням, прикрашеним ім'ям закону!»

Концепція права і держави Констана довгий час була загальновизнаною доктриною державознавців Франції.

Проблема забезпечення індивідуальної свободи, її захисту політичними і правовими механізмами турбувала й Алексиса де Токвіля (1805—1859)1. Під впливом Б. Констана він дослідив теоретичні і практичні аспекти демократії. Дійшов висновку: занепад аристократії і поступ людства до свободи, рівності, демократії історично неминучі. Демократія — суспільний лад, протилежний феодальному, не знаючий класових меж і втілюючий принципи народовладдя, свободи і рівності.

Принцип народовладдя найбільш повно втілено в США, вважає Токвіль. На його думку, тут суспільство діє досить самостійно, управляючи собою само. Принцип народовладдя втілюється в життя американцями «відкрито і плідно», влада тут виходить виключно від народу, він бере участь у законотворенні, їх втіленні в життя шляхом обрання представників виконавчої влади, він же сам обирає й суд присяжних. До демократичних установлень автор праці «Про демократію в _________________________________________________________________________

1 де Токвіль Алексис — французький історик і політичний діяч. За молодих років був пристрасним прибічником лібералізму і демократії. Згодом очолював консервативну Партію порядку, став міністром закордонних справ (1849 р.). Лайвідоміші праці Токвіля — «Про демократію в Америці» (1835 р.), «Старий порядок і революція» (1856 р.), які зробили його ім'я авторитетнім у науці про політику і державу.

 

 

267

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Америці» відносить поділ влади, місцеве самоврядування, незалежність суддів, самостійність «блюстителів закону» (чиновників, поліції) та ін., в яких він вбачав витоки і прояви народного суверенітету. Позитивними наслідками народовладдя в США він називає процвітання громадянського суспільства, активний захист громадянами своїх прав, спільність інтересів громадян і можновладців, чому пороки і корупція тут індивідуальні і не мають масового характеру. Головне — прості американці усвідомлюють нескладну істину: «щастя кожного залежить від загального процвітання». Токвіль переконаний: громадянські почуття здатні долати егоїзм, зберігати і зміцнювати в суспільстві свободу.

Недоліками і слабкостями американської демократії Токвіль називає недосконалість і неповноту законів, сваволю блюстителів закону; правителі тут не завжди чесні і розумні, а громадяни освічені і свідомі. Талановиті люди, як правило, стороняться влади, зосереджуючись на досягненні багатства. Внаслідок — державні посади часто обіймають «люди пересічні, обивателі». Проте принцип виборності і частої змінюваності чиновників значною мірою компенсує ці недоліки демократії і безперервний процес покращення управління «в цілому приносить користь».

Серцевиною демократії Токвіль називає принцип рівності. Любов американців до рівності більша, ніж до свободи. Це ідеал, до якого прагнуть всі демократичні народи. Різницю між рівністю і свободою він вбачає в тім, що свобода не пов'язана виключно з демократичним режимом держави, зате виключною рисою останнього є «рівність умов існування», стартових можливостей громадян, віра в її невичерпність. Люди віддають перевагу рівності ще й тому, що радості від неї «не вимагають ні жертв, ні зусиль». Свобода ж, згідно з Токвілем, вимагає від людини більших зусиль, пов'язаних з необхідністю бути самостійною, робити свій власний вибір, відповідати за його наслідки. Егоїзм, самоізоляція індивідів — небезпечні для демократії. «Немає нічого важчого, ніж вчитись жити вільним». Тому сучасна демократія можлива лише за єдності рівності й свободи.

Отже, Токвіль узагальнив і теоретично осмислив досвід реальної демократії Нових часів, сформулював важливу мету лібералізму — йти назустріч демократії в ім'я свободи.

 

268

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 § 3. Соціалістичні вчення:   Ш. Фур'є, А. Сен-Сімон, Р. Оуен

У противагу лібералам, що вітали нові явища в політичному житті європейських держав і США і прагнули до зміцнення конституційних основ держави, принципів громадянського суспільства для їх поступального руху до правового ладу, прихильники радикальних і швидких перетворень суспільства і держави розробляли проекти соціалістичного майбутнього.

Серед різноманітної за жанрами соціалістичної літератури 20— 40-х рр. ХІХ ст. виділялися своєю обґрунтованістю соціалістичні вчення Ш. Фур'є, А. Сен-Сімона і Р. Оуена. Загальним для їх творів було, по-перше, неприйняття і різка критика капіталізму, що розвивається, його пороків. Теоретики соціалізму доводили марність одних політичних реформ, пропонували радикальні, «прості», але всеохоплюючі перетворення існуючого ладу; по- д руге, прагнення піднятися над гострим антагонізмом класів і облагодіяти все суспільство в цілому. Вони відкидали всякі революційні дії і свої надії пов'язували з мирною проповіддю переваг нового «розумного ладу спільності», з легкістю переходу до нього; по-третє, їх твори вирізнялися недооцінкою державних і правових інститутів у суспільних перетвореннях. Ключова роль приділялася колективістським началам у суспільній і господарській сфері життя людини і суспільства, моральним принципам у їх взаєминах.

Кожний з теоретиків соціалізму щиро вважав свою доктрину єдино науковою, правильною й ефективною. Проте їх вчення містять дійсно оригінальні здогадки, наукові осяяння, що представляють цінність для політичної і правової думки.

Французький соціаліст Шарль Фур'є (1772—1837) пишався тим, що відкрив загальні закони «чотирьох рухів» — соціального, тваринного, органічного і матеріального, які в суспільстві діють через гру різноманітних людських

___________________________________________________________________

1 Фурье Франсуа Марі Шарль з родини комерсанта м. Бізансона. Проходив виучку в торгових домах Ліона, Парижу, Марселя. В період Французької революції служив у армії. У 1800 р. приступив до літературної діяльності. Написав книги «Теорія чотирьох рухів і загальних доль» (1808 р.), «Новий промисловий і соцієтарний світ» (1829 р.) та ін.

 

269

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

пристрастей. Зрозуміти їх і відкрити для них нові можливості, нові шляхи до гармонії людини і суспільства, вважав мислитель, значить знайти єдино вірний спосіб переходу до нового суспільства.

Пройшовши у своєму розвитку ряд фаз і історичних періодів, людство, згідно з Фур'є, вступило в період цивілізації. Але сучасна цивілізація — «світ дибки, соціальне пекло». Тут — «тиранія приватної власності стосовно мас». Держава завжди на боці багатих. Бідний клас «зовсім відтиснутий від влади, позбавлений політичної і соціальної свободи, фактично — і правосуддя». Який же спосіб вирішення всіх гострих політичних проблем пропонує Фур'є?

Вихід — у найпростішому і малому засобі («іноді досить найменших засобів, щоб зробити самі великі справи», — пише Фур'є): заснуванні землеробської асоціації (фаланги). Вона відповідає пристрасті людей до багатства і насолод, тому що колективна праця Збільшує доход у три, п'ять, сім разів. Як промислово-землеробські об'єднання, організовані на кооперативних началах, подібно давньомакедонським військовим загонам (фалангам), вони вторгнуться в старезний прогнилий лад цивілізації і зруйнують його. Фаланги — ці осередки майбутнього асоціативного ладу, «соцієтарного порядку» незабаром утворять цілу мережу, яка покриє країну, а в недалекому майбутньому — усі країни і континенти.

Фаланги, за проектом Фур'є, об'єднають від 800 до 1600 людей, відповідно до нахилів і пристрастей кожного («прогресивні серії груп за пристрастю»). Це автономні соціальні утворення, у внутрішнє життя яких не вправі втручатися чи опікувати центральна влада і її апарат. Внутрішнє життя фаланги регулюється лише нормами, установленими добровільно і колективно. її члени високо цінують рівність особистих свобод. Коли батьки сімейств побачать, що у взаєминах між окремими членами фаланг і окремих серій у них не терплять ніякого обману, «і що народ, настільки брехливий і настільки грубий при ладі цивілізації, у серіях стає блискучим правдивістю і чемністю, вони переймуться відразою до цього сімейного побуту, до цих міст, до цієї цивілізації, що є предметом їх нинішньої прихильності; вони захочуть асоціюватися у фаланзі серій і жити в її будинку».

 

270

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Самим головним і єдино корисним правом людини з усіх прав соціаліст називає право на працю. Він вірно помітив, що без нього нічого не варті всі інші права. На його думку, справедливість вимагає і розкріпачення жінки, визнання їх прав.

Таким чином, новий «соцієтарний світ», як вважав Фур'є, Перетворить не тільки саму людину, виправить її пристрасті й ідеали, але й увесь світ.

Інший французький теоретик соціалізму — Анрі де Сен-Сімон (1760—1825)1 свій проект майбутньої промислової системи заснував на концепції історичного прогресу.

Він ділив історію християнства на чотири стадії: 1) з виникнення християнства — до V ст. н. є.; 2) У-ХІІІ ст.; 3) з XIII до 1789 р.; 4) з 1789 р. Сен-Сімон пророкував корінні політичні зміни в сьогоденні, четвертому періоді розвитку. Основи майбутнього суспільного ладу будуть відповідати інтересам величезної більшості населення, де восторжествує принцип божественної моралі: «усі люди повинні вбачати одне в одному братів, вони повинні любити одне одного і допомагати одне одному».

Політичні зміни, реорганізація суспільства, згідно з Сен-Сімоном, відбудуться без участі народу. «Задача буде вирішена в його інтересах, але сам він залишиться осторонь, перебуваючи пасивним». Якщо на перших стадіях історичного прогресу панування в суспільстві, на його думку, належало священикам і феодалам, потім — юристам і метафізикам, то політична організація майбутнього суспільства буде підлегла владі вчених і промисловців. Вони «можуть організувати суспільство у відповідності зі своїми бажаннями і потребами, тому що вчені мають сили інтелектуальні, а промисловці мають у своєму розпорядженні сили матеріальні». Тим самим буде замінене сучасне суспільство, що знаходиться під ярмом дворян і богословів «тільки внаслідок старої звички».

___________________________________________________________________

1 Сен-Сімон Клод Анрі де Рувруа з аристократичної паризької родини. Одержав домашню освіту під керівництвом Д'Аламбера. Брав участь добровольцем у війні за незалежність США, у Французькій революції. Приєднався до якобінців, але потім відійшов від них. Основні твори Сен-Сімона: «Вступ до наукових праць XIX ст.» (1808 р.), «Промислова система» (1821 р.), «Катехізис промисловців» (1823 р.), «Нове християнство» (1825 р.).

 

271

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Введення нової, «позитивної стадії» історії, пояснював Сен-Сімон, не вимагає руйнування традиційних державно-правових форм. Зберігаються інститути монархії, уряду і представницьких установ. Але вся повнота світської влади зосереджується в парламентській Раді промисловців і вчених. Вона перетворить країну в єдину централізовано керовану промислову асоціацію. Вона буде жити відповідно до розумно розробленого плану гармонійного розвитку всіх класів суспільства. В асоціації вони складуть три великі класи: хлібороби, фабриканти і торговці.

Промисловці займуть «головне становище» в суспільстві. До них Сен-Сімон відносить хлібороба, коваля, слюсаря, столяра, фабриканта, купця, візника, матроса торгового флоту. Промисловець — «це людина, яка трудиться для виробництва чи для доставки різним членам суспільства одного чи кількох матеріальних засобів, що задовольнять їх потреби чи схильності». У промисловому суспільстві установлять тверду централізацію виробництва, дисципліну, захистять його від марних витрат енергії і матеріальних засобів, максимально підвищать ефективність праці. Тим самим відпаде необхідність в обтяжливих для суспільства різного роду політичних інститутах із усіма їх численними установами і посадами.

Політика і управління, писав Сен-Сімон, будуть зведені переважно до простого адміністрування: управлінню речами і виробничими процесами. Вони доставлять «людям найбільшу міру суспільної й індивідуальної свободи», які будуть жити відповідно до божественної моралі. Проповідь устрою такого християнського суспільства і склало зміст «нового християнства» — нової релігії Сен-Сімона і сенсімоністів.

На думку теоретика соціалізму, ближче усього до промислового режиму французька й англійська нації. У Франції для його встановлення досить королівського ордонансу. «Коли французький народ установить у себе промисловий режим, англійський народ без затримки послідує його прикладу». Тоді припиняться всі нещастя, на які було приречене людство, «і всі народи на землі, користаючись заступництвом об'єднаних Франції й Англії, будуть швидко, один за одним, в міру розвитку їх цивілізації, переходити до промислового ладу». Такі ілюзії живив промисловий переворот, що починався. ,

 

 

 

272

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

У порівнянні зі своїми французькими сучасниками англійський соціаліст Роберт Оуен (1771—1858)1 виступив вже в період промислової революції і загострення класових конфліктів, іцо наклало відбиток на його погляди.

Основний закон природи людини і найбільшу істину, що відкриває шлях до розумного устрою світу, Оуен бачить у людському характері. Останній є результат взаємодії природної організації індивіда і навколишнього його середовища, яке грає у формуванні характеру головну роль. З цього закону природи людини він робив критичний висновок: якщо людина — продукт середовища, то в недоліках і пороках людей, у всіх соціальних лихах винне соціальне середовище. Таку нині створюють капіталістичні відносини, приватна власність, що породжують жадібність і ненависть, темряву і неуцтво народу, покалічені людські характери і долі.

Як і передові мислителі XVIII ст., Оуен ділив суспільні порядки на розумні, що відповідають людській природі, і нерозумні, не відповідні їй. Усю минулу історію мислитель розцінював як нерозумний період людського існування, обумовлений неуцтвом людей, що не знали закону, за яким обставини визначають характер людини. Нині визріваючий новий спосіб матеріального виробництва підготовляє людей «до розуміння і сприйняття нових принципів й іншої практики, а тим самим — до здійснення найблаго-чиннішої переміни в справах, якої ще не знав світ». Він розраховує на революцію у свідомості людей внаслідок пропаганди істин «науки про формування характеру». Сподівається на доброчинну роль законів, соціальних реформ на користь трудящих, організацію профспілок, кооперативів, системи виховання тощо.

____________________________________________________________________

1 Оуен Роберт народився в Уельсі, в родині ремісника. Завдяки виключним організаторським здібностям став фабрикантом. З 1800 р. розпочав радикальні для свого часу реформи з покращення умов життя і праці робітників, виступав за робітниче законодавство, організацію профспілкового і кооперативного руху в Англії. З 1817 р. захопився комуністичними ідеями. Склав кілька проектів Організації комун, зорганізував комуністичні общини в СЩА і Англії («Нова гармонія», 1825—1829 рр.; «Гармоні-Холл», 1839—1845 рр). Намагався створити «раціоналістичну релігію». Основні твори Оуена: «Новий погляд на суспільство, або Досліди про принципи утворення людського характеру» (1812 р.), «Про Конституцію общини «Нова гармонія», «Про новий моральний світ».

 

 

273

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

____________________________________________________________________

Р. Оуен проти насильницької революції, здійснюваної темними, неосвіченими людьми: «Якими б не були існуючі системи божевільними, їх не можна руйнувати руками людей некомпетентних і грубих». Хто ж переведе людей до «розумної суспільної системи, заснованої на незмінних законах людської природи»?

Піонерами заснування комуністичних общин, як вважав мислитель, могли виступити люди, що мають капітали і добру волю: багаті філантропи, ремісники, робітники, землевласники, міністри і навіть монархи. Нездійсненність такої ідеї його не лякала навіть після власних невдалих спроб організації комун, що поглинули чималі кошти Оуена.

Осередком, «молекулою» розумної суспільної системи майбутнього, відповідно до плану Оуена, повинна була стати комуна — «селище спільності». Коли їх стане багато, вони утворять федерацію у масштабах країни, а в майбутньому — міжнародну федерацію. Розумна суспільна система назавжди припинить «суперництво, розбрати і війни, і люди із самого раннього дитинства будуть привчатися сприяти щастю одне одного». Так з перетворенням світу перетвориться і людина.

Основними принципами життя комуністичних общин, за оуенівською «Конституцією общини «Нова гармонія», будуть рівність, свобода слова і дії, щирість і доброзичливість, порядок і придбання знань тощо. Усі члени комуни розглядаються як одна родина. «Влада законодавча» за планом вручається загальним зборам громади, що виробляє постанови. «Виконавча влада» — обраній Раді, задачею якої буде виконання загальних постанов, нагляд за всіма справами громади, укладання договорів з подібними об'єднаннями і т.д. Кожна громада буде поділена на шість департаментів: сільського господарства, промисловості і механіки, загальної економіки, торгівлі, домашнього господарства, літератури, науки й освіти. Вводиться раціональна і гуманна система навчання і виховання, в результаті відпаде необхідність у заохоченнях і покараннях.

Способом здійснення свого проекту Оуен вважав освіту, пропаганду, наочний приклад. Групи його послідовників існували в Англії, Франції, США і в інших країнах.

 

 

274

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

⇐ Предыдущая35363738394041424344Следующая ⇒

Поделиться: