Основні напрямки політико-правових вчень у Росії: консерватизм, «охоронний лібералізм», «російський соціалізм»

Реформи 60-х рр. XIX ст., що розпочались у Росії, мали непослідовний, половинчастий характер і незабаром змінилися контрреформами, реакцією, що призвело до ідейного протиборства консерваторів, лібералів і радикалів.

Консервативний напрямок російської політико-правової думки продовжував відстоювати непорушність самодержавства, самобутність розвитку Росії. Вчений-правознавець, обер-прокурор Синоду К. Победоносцев (1827—1907) називав «великою неправдою нашого часу» ідеї народовладдя і парламентаризму. Пряме народовладдя внаслідок історичного розвитку суспільства, росту чисельності народу і державної території неможливе.

 

 328

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Представницька ж форма правління, на його думку, на практиці привела лише до того, що «люди, залишаючись при слабостях і , пороках своєї натури, перенесли на нову форму всі колишні свої звички і схильності. Як колись, править ними особиста воля й інтерес привілейованих осіб; тільки ця особиста воля здійснюється вже не в особі монарха, а в особі поводиря партії, і привілейоване становище належить не рядовим аристократам, а ш пануючій в парламенті і правлінні більшості».

Обер-прокурор справедливо і влучно критикує недосконалість сучасної йому парламентської системи, недоліки її механі-ізму, виборного процесу («вибори — справа мистецтва»). Однак пороки представництва вважає непереборними, владу парламенту протиставляє монархії — «єдності розумної волі».

Письменник-слов'янофіл К. Леонтьєв (1831—1891) вважав, що для Росії однаково далекі як європейські ліберальні політичні і правові цінності, так і ідеї соціалізму і комунізму. Самобутність Росії Леонтьєв бачив у візантизмі. А «візантизм у державі — значить Самодержавство». Кесаризм візантійський (як до цього римський) спирався на дві сили: на релігію і давнє державне право. «Візантизм, тобто Церква і Цар, прямо чи побічно, але у всякому разі глибоко проникають у самі надра нашого суспільного організму». Відзвуки теорії «Москва — третій Рим» чутні й у категоричних узагальненнях публіциста: «Візантизм як система візантійських ідей і інститутів, поєднуючись з нашими патріархальними, простими началами, створила нашу велич; зраджуючи візантизму, ми погубимо Росію».

Таким чином, природу «російської державності» Леонтьєв виводив з візантійської і лише почасти європейської спадщини, а її силу бачив у церкві, самодержавстві і самобутності Росії. Він був занепокоєний небезпекою змін з боку «егалітарного і ліберального процесу», який прагне «привести всіх і вся до одного знаменника», «середній людині, буржуа», пророкує появу особливого, «нового соціалістичного феодалізму» у майбутньому.

Політичним консерватизмом вирізнялися і погляди іншого російського державника, журналіста і публіциста М. Каткова (1818—1887). Після польського повстання 1863 р. і особливо в 70-і рр. він підтримав курс на контрреформи, критикував діяльність пореформених судів, земських установ тощо, протиставляв

 

 

329

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

російську державність конституційним державам, доводив її «переваги у законодавстві, визначенні прав, свобод і обов'язків громадян.

М. Катков виправдовував урядову цензуру, відсутність політичних свобод у Росії. Російські піддані «мають щось більше, ніж права політичні, вони мають політичні обов'язки». Загальний обов'язок піклуватись про користь престолу і Батьківщини, на думку Каткова, — долг і покликання російського підданого.

Таким чином, політичні консерватори на тлі ліберальних перетворень у Західній Європі, лякаючись прийдешніх змін у країні, відстоювали непорушність укладу державного і громадянського життя, лакействували перед царатом.

Ліберальна думка в Росії зароджувалася і розвивалася в постійному протиборстві і подоланні традицій самодержавної і кріпосницької сваволі, бюрократичної безвідповідальності, була спрямована на підтримку й обгрунтування подальших реформ. Більшість ліберально налаштованих мислителів обґрунтовували перспективу створення в Росії конституційної монархії, громадянського суспільства, поваги до права.

З позицій консервативного лібералізму аналізував розвиток державного законодавства в Росії і Європі Олександр Градовський (1841 -1889)1.

Правознавець дійшов висновку: головним завданням науки є вивчення не форми держави, а самої її діяльності. Монархія як правильна державна форма, вважав Градовський, із усіма правами і перевагами імператорської влади, відповідає і конституційним принципам поділу влади, свободи і захисту громадян законами. Проте принцип поділу влади, «необхідний у всякій формі правління», на його думку, не припускає утворення трьох чи двох суверенних органів влади з особливими функціями. Він пише, що теорія Монтеск'є й інших конституціоналістів не витримала теоретичної і практичної перевірки: «у всякій державі яка-небудь установа зосереджує в своїх руках всю повноту верховної влади».

 

_________________________

1 Градовський Олександр Дмитрович — історик права, представник державної школи, публіцист. Народився на Слобожанщині. 1862 р. закінчив юрид. ф-т Харківського ун-ту. З 1867 р. — доцент, з 1869 р. професор державного права Петербурзького ун-ту. Посмертне зібрання творів Градовського було видано у 9 томах (1899—1904 рр.).

 

 

330

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Такою повнотою верховної, насамперед законодавчої влади, в Росії володіє влада імператора, що робить інші влади підзаконними.

Початки «правильного державного устрою», писав Градовський, були намічені ще в «Наказі» Катерини II: «Початок, за яким державна влада не знищує особистість громадянина, але визнає її метою своїх піклувань; початок, за яким громадянин підкоряється одному закону, що обмежує його свободу тільки там, де вона зіштовхується з інтересами цілого суспільства чи іншої приватної особи; початки, за яких рівне підпорядкування всіх громадян законам, які виходять від верховної влади, унеможливлює сваволю однієї особи над іншою, хоча б ця особа посадова. Словом, імператриця ясно виразила думку, що законність управління є перша умова свободи і безпеки громадян і, разом з тим, правомірності самої держави». Він вважав, що суспільні установлення укореняться і розів'ються тільки тоді, коли людська особистість буде забезпечена в своїх елементарних правах. Росія повинна виходити у всіх галузях життя (у т.ч. у правовій сфері) з розумного сполучення як нових, модерних, так і охоронних начал.

Позитивний зміст охоронного лібералізму найбільше повно розвинув у своїх працях з державного права і філософії права професор Московського університету Борис Чичерін (1828— 1904)1.

Вперше в російському державознавстві Чичерін проаналізував достоїнства і недоліки представницьких органів правління («Про народне представництво»). Він оцінював їх як «величезний крок у суспільному житті», де політична свобода одержує форму «набагато більш відповідну вимогам держави». Суть народного представництва ним бачилася в пануванні загального блага над приватними цілями, участі громадян у державних справах, вираженні їх думки. «Це — орган більшості, вираження свободи й орган влади».

 

_______________________

1 Чичерін Борис Миколайович — теоретик держави і права, історик і філософ. Закінчив юридичний факультет Московського ун-ту. З 1861 по 1868 р. — професор права. У 1882—1883 рр. був московським міським головою. Пізніше попав у опалу, жив і писав наукові праці у своєму помісті. Автор п'ятитомної «Історії політичних вчень» (1869—1902 рр.), інших фундаментальних праць — «Про народне представництво» (1866 р.), «Курс державної науки» (у 3-х томах; 1894—1898 рр.), «Філософія права» (1900 р.).

 

 

 331

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Його перевага в тому, що в ньому «права й інтереси громадян знаходять тут вище забезпечення», забезпечується охорона свободи від сваволі, «правильна організація» громадської думки, суспільних потреб, контроль суспільства над державним управлінням. Гарантії прав і свобод повинні доповнювати незалежний суд, місцеве самоврядування. Народне представництво, пише далі автор роботи, приносить державі значні вигоди, забезпечуючи тверді гарантії права, пробуджуючи громадську самодіяльність, «на допомогу уряду приходить тут ціле суспільство».

До невигод представницького правління Чичерін відносить низький рівень політичного знання в народі, труднощі з'єднання розрізнених воль, адже «управління державою вимагає єдиної волі і єдиної влади», боротьбу партій за своє панування, що таїть «найбільшу небезпеку (для) політичної свободи». Однак такі невигоди «складають природний наслідок політичної свободи і скрізь перемішуються з добром».

Влада, за Чичеріним, завжди потребує моральної підтримки народу, а вона неможлива без свободи особи. Особистість він розглядає як «корінь і певний початок усіх суспільних відносин», її духовна природа — свобода, природжене право людини, джерело всіх прав. Із свободою зв'язана громадянська рівність або рівність перед законом, яка стала основою громадянського суспільства в європейських державах. Основним правилом громадянської свободи стало «те, що все, що не заборонено, те дозволено, в силу природно приналежній людині свободи». Автор «Філософії права» вважає: особисте право обмежується лише вимогами суспільної користі і правами інших осіб.

Що таке право? За Чичеріним, його варто розуміти у двоякому значенні: суб'єктивному й об'єктивному. Суб'єктивне право ним визначається як моральна можливість чи законна свобода що-небудь робити або вимагати. Об'єктивне право є самий закон, що визначає свободу. Розвиваючи гегелівське визначення права, учений формулює: право є зовнішня свобода людини, обумовлена загальним законом. Внутрішня свобода складає сферу моральності. Завдання права полягає в розмежуванні свободи окремих осіб. Розумним началом, як керівництвом у встановленні закону, так і в його реалізації Чичерін називає правду, справедливість. Вирішення зіткнень прав — справа правосуддя: «воно вирішує, що за законом належить одному і що іншому».

 

 

 

332

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Першим явищем свободи учений називає власність. Право власності він називає корінним юридичним началом, що випливає із свободи людини і повновладдя особи. Приватне право належить людині як особисте її надбання, галузь її свободи, що відрізняє його від публічного права — галузі свободи суспільної. Мислитель вважає, що приватне право не дарується людині загальним законом («закон визначає лише можливість»), а набувається власною дією особи і приватними її відносинами з іншими.

Громадянське суспільство, пише Чичерін, є сукупність приватних відносин між особами, керованих громадянським чи приватним правом. Людський гуртожиток містить у собі чотири союзи: сімейства, громадянське суспільство, церкву і державу. Інтереси окремих осіб і союзів регулюються правом, яке встановлює формальну сторону співжиття, межі їх інтересів. Громадянське суспільство у своєму історичному розвитку проходить три ступіні: порядок родовий, становий, загальногромадянський, що зберігає розходження інтересів, але встановлює єдність закону для всіх.

У державі ідея людського суспільства, вважав Чичерін слідом за Гегелем, досягає вищого розвитку. Держава, за його вченням, є союз вільного народу, зв'язаного законом в одне юридичне ціле і керованого верховною владою для загального блага. Основними початками, елементами держави є: влада, закон, свобода і мета. Держава, цей «верховний людський союз», покликана встановлювати й охороняти норми права, задовольняти всі матеріальні і духовні інтереси суспільства. Громадяни, володіючи політичною свободою, повинні стати учасниками, особливо через представницькі установи, державної влади. Без Політичної свободи, стверджував учений, особиста свобода позбавлена гарантії: «Поки влада незалежна від громадян, права їх не забезпечені від сваволі...»

Через призму прав і свобод особи Чичерін аналізував різні форми правління — монархію, аристократію, демократію і змішану. Ідеалом вважав змішане правління, вищою стадією розвитку ідеї держави — конституційну монархію, де досягається ідеальна єдність. Демократія, на думку Чичеріна, ніколи не може бути ідеалом людського співжиття: вона дає перевагу найменш освіченій частині суспільства.

 

 

 333

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

До того ж, «демократія схожа на абсолютизм у тому відношенні, що дуже любить бюрократію і централізацію».

Теорія конституціалізму Чичеріна розходилася з порядками самодержавної Росії. Вчений пов'язував свої надії з продовженням самообмеження абсолютної влади, з підготовчими заходами переходу до конституційної монархії, реформами.

Мода на ліберальні ідеї, вважає Чичерін, породила три види лібералізму: вуличний (він «плескає в долоні всякому беззаконню», «усіх своїх противників вважає негідниками»); опозиційний, у якому немає позитивних дій, а присутня лише «насолода самим блиском опозиційного становища»; охоронний, який додає свободі позитивного змісту. Сутність останнього — «у примиренні начал свободи з началом влади і закону». Як ідеал йому уявлялися «ліберальні заходи і сильна влада».

Таким чином, охоронний лібералізм Градовського і Чичеріна обґрунтовував необхідність реформ політичного життя в Росії, прагнув поєднати передові європейські політико-правові ідеї з російською дійсністю, домогтися державних перетворень «зверху» і тим самим запобігти наростанню революції в імперії.

Друга половина XIX ст. ознаменувалася появою і небувалим розмахом у Росії народництва, очолюваного різночинною інтелігенцією. Значний внесок у народницький рух, теорію «російського соціалізму» внесли їх теоретики О.І. Герцен і М.Г. Чернишевський, хто справив великий вплив на кілька поколінь революційної молоді. Пріоритет у розробці теорії общинного (народницького, селянського) соціалізму належить Олександру Герцену (1812-1870)1.

Які основні пункти герценовської теорії, бачення державно-правових проблем?

По-перше, Герцен вважав сільську общину основою, фундаментом майбутнього «російського соціалізму». Вона рятувала Росію.

 

__________________________

1 Герцен Олександр Іванович — російський публіцист і філософ. 1833 р. закінчив фізико-математичне відділення Московського ун-ту. Захопився ідеями західноєвропейських соціалістів. Був учасником революції 1848 р. в Парижі. З 1852 р. жив у Лондоні, де заснував «Вільну руську друкарню», видавав альманах «Полярная звезда» і газету «Колокол», які стали трибуною «російського соціалізму». Автор численних публіцистичних, філософських і художніх творів.

 

 

334

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 «Общинна організація, хоча і сильно вражена, устояла проти втручання влади; вона благополучно дожила до розвитку соціалізму в Європі». Цю історичну стійкість селянського світу забезпечили три общинні начала: право кожного на землю; общинне володіння нею; мирське управління. Головний недолік общини Герцен вбачав у поглинанні нею особистості. Завдання бачив у тім, щоб з'єднати права особистості з общинним устроєм. Такий розвиток дозволив би уникнути капіталізму і прямо перейти до соціалізму.

По-друге, способи здійснення соціальної революції Герценові бачилися як мирні, так і насильницькі. «Ми не віримо, що народи не можуть йти вперед інакше, як по коліна в крові; ми схиляємося з благоговінням перед мучениками, але від усього серця бажаємо, щоб їх не було». Він відповідав Чернишевському: Русь треба кликати не «до сокири», а до мітел, щоб вимести бруд і сміття, накопичені в країні. Хоч допускав можливість насильницького повалення капіталізму: «Скільки соціалізм не ходить навколо свого питання, у нього немає іншого вирішення, крім лому і рушниці». Але головне — Герцен вперше в російській соціалістичній літературі висловив ідею скликання всенародного безсословного Земського собору — Установчих зборів для законної боротьби проти самодержавства. Ця ідея буде підхоплена першими російськими політичними партіями лівого напрямку.

По-третє, у теорії «російського соціалізму» Герцена проблеми держави, права, політики розглядаються як підлеглі соціальним і економічним проблемам, як віджилі інститути громадянського життя. «Власність, сім'я, церква, держава були величезними виховними формами людського звільнення і розвитку — ми виходимо з них, коли мине потреба». Майбутній російський соціалізм бачився йому бездержавним.

По-четверте, найкращою з форм організації людського гуртожитку він вважав соціальну республіку. Майбутнє суспільство мислилося йому як «федерально-комунальне життя» самоврядних комун. Ідеал суспільства — колективна власність і солідарність, братерство і любов до всіх. Поступовість, проповідь, «рівно звернена до робітника і хазяїна, до хлібороба і міщанина» заради збереження особистості, культури, досягнень цивілізації — у цьому Герцен бачив сенс соціально-економічного перевороту.

 

 

335

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Інший теоретик і пропагандист «російського соціалізму» Микола Чернишевськи й (1828—1889)1 на відміну від Герцена закликав під час реформи 1861 р. до селянського бунту. У своїй публіцистиці, історичних і філософських роботах Чернишевськии обґрунтовував неможливість для сучасної Росії шляху реформ «зверху». Самодержавство з його бюрократичним апаратом він визначав як «дурне управління», «самодурство», «азіатство», яке породило кріпосництво, а тепер намагається змінити лише його форму. У прокламаціях до селян, у зверненнях і листах до російських конституціоналістів мислитель представив широкий комплекс пропозицій щодо необхідних змін в устрої суспільства і держави: вільна від бюрократичного гніту й опіки селянська община, місцеве представницьке управління і самоврядування, самостійний і праведний суд, обмеження царського самовладдя, управління на основі законів. Очевидно, передбачалося існування відповідальної перед народом влади, що забезпечує перехід до соціалізму.

У майбутнім суспільстві, за Чернишевським, відпаде погреба в державі. Після тривалого перехідного періоду (не менш 25— 30 років), коли соціалістичний лад виникне на Заході, нове суспільство в Росії складеться у федерацію заснованих на самоврядуванні союзів землеробських общин, промислово-землеробських об'єднань, фабрик і заводів, які перейдуть у власність працівників. Суспільна власність буде доповнена, таким чином, суспільним виробництвом із застосуванням машинної техніки. У романі «Що робити?» він намалював яскраву картину майбутнього життя і виробництва.

Невір'я в конституційні перетворення, парламентаризм, роль законодавства, юридичної рівності для суспільних перетворень усотувалося свідомістю послідовників Герцена і Чернишевського. Герценовський «Колокол» і журнал «Современник» виховали ціле покоління радикальної молоді, народників. Завдяки

_______________________

1 Чернишевськии Микола Гаврилович — письменник, публіцист і філософ. Закінчив історико-філологічне відділення Петербурзького ун-ту (1850 р.). Захистив магістерську дисертацію з естетики. Знаходився під впливом О. Герцена, В. Бєлінського, ідей західноєвропейських соціалістів. З 1854 р. співробітничав в ж-лі «Современник». Повне зібрання творів Чернишевського було видано в 16 томах.

 

 

336

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

свойому роману «Що робити?» Чернишевський став володарем їх дум.

    Такі основні напрямки концепцій про державу і право, що склалися в другій половині XIX ст. в Україні і Росії. Ліберальні вчення виявилися малоефективними в умовах російського абсолютизму. Однак і ліберали, і соціалісти почали тісно ув'язувати політичні і правові проблеми з вирішенням соціальних завдань, запропонували альтернативу самодержавству і первісному капіталізму, великодержавній національній політиці. їх теоретичні розробки вплинули на розвиток теорії держави і права в Росії і Україні на початку XX століття.

 

 

337

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

⇐ Предыдущая42434445464748495051Следующая ⇒

Поделиться: