Анархізм про державу і право

Починаючи з античності, в пошуках оптимального державного устрою політико-правова думка розглядала анархію негативно як безвладдя, безладдя. З кінця XVIII ст. формується інше ставлення до анархії, що найбільш повно втілилося в теорії анархії П'єра Прудона (1809—1865)1.

Рушійною силою розвитку суспільства Прудон вважав протиріччя, породжувані вимогами індивідуального і загального розуму, особистості і суспільства. Увівши розвиток суспільства в еволюційне русло шляхом поступової реалізації прав «автономної особистості», які він вважав істинним критерієм суспільного прогресу, можна здійснити перетворення суспільства мирним шляхом. Капіталістична експлуатація праці, яка існує в буржуазному суспільстві, на думку Прудона, тримається на нееквівалентному обміні, що порушує закон трудової вартості і веде до пограбування всіх працюючих класів, у т. ч. «працюючої буржуазії».____________________

1 Прудон П'єр Жозеф — французький соціаліст, теоретик анархізму. Народився в Бізансоні в сім'ї ремісника. З ранніх років працював у друкарні. Дякуючи самоосвіті, сформувався як оригінальний мислитель. 1837 р. Удостоївся премії Академії Бізансона за нарис з філософії. 1838 р. здав екзамен на бакалавра. В подальшому зайнявся літературною працею, а також політичною діяльністю. Був обраний депутатом Національних зборів (1848 р.). Найбільш відомі твори Прудона: «Що таке власність?» (1841 р.), «Філософія злиднів» (1846 р.), «Сповідь революціонера» (1849 р.), «Війна і мир» (1861 р.).

 

310

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Тому необхідний не політичний, а економічний переворот, неможливий без зміни погляду на власність.

Що таке власність? «Власність — кража», відповідає теоретик анархізму. Власність і суспільство — несумісні, що пояснює існуючі гострі протиріччя в сучасному суспільстві, неможливість реалізації природних прав людини — права на життя, свободу і рівність. Право власності — природне, але антисоціальне право, вважає Прудон. Земля, як і вода, природні копалини стали суспільним надбанням. Єдиною формою власності в суспільстві варто визнати працю — єдине джерело власності, «яке не дає ніякого права на присвоєння предметів природи». «Усякий накопичений капітал є власність суспільства, він не може бути нічиєю приватною власністю». Правовий інститут приватної власності, за Прудоном, значимий тільки для буржуазії. З позиції ж робітників, які володіють незначним рухомим майном, цей інститут несправедливий, тому що є джерелом доходу, не заснованого на праці.

 Експлуатація людини людиною походить з права сильного, вважає Прудон. За правом сильного послідувало право хитрого, з якого походить прибуток промисловця, торговця і банкіра, всі види суспільної нерівності. Другий результат власності — деспотизм. Держава не тільки експлуатує суспільство, але і здійснює тотальний нагляд за всіма діями людей, обплутує їх все зростаючою кількістю законів, що регулюють відносини власників. За допомогою держави буржуазія зберігає ренту і прибуток, множить свою власність, підтримує несправедливий обмін продуктами праці. «Влада людини над людиною, яку б форму вона не приймала, є гноблення. Вища ступінь досконалості суспільства полягає у з'єднанні порядку з анархією, тобто в безвладді».

Посилаючись на підсумки сучасних йому революцій і практику здійснення різних конституцій, Прудон доводив марність і навіть шкідливість політичних перетворень для реального звільнення трудящих. Політична організація суспільства, за його теорією, повинна бути замінена в результаті економічного перевороту, економічною організацією суспільства. До цього приведуть поширення ідей позитивної анархії, безкоштовний кредит, заміна приватної власності володінням.

Майбутнє суспільство буде організовано як федерація вільних асоціацій, сполучаючих індивідуальну і колективну свободу.

 

 

 

311

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Тут — «свобода, що обмежується дотриманням рівності в засобах виробництва й еквівалентності в обміні». Це, «саме досконале суспільство, є союз порядку й анархії». Анархія в прудонівському проекті предстає як порядок, заснований на інституті взаємовигідних договорів, укладених між собою індивідами, сім'ями, групами, містами, провінціями, а не на інститутах державної влади і закону. «Ніяких партій більше, ніяких авторитетів більше, необмежена свобода людей і громадян: ось у трьох словах весь наш політичний і соціальний світогляд!» — писав автор «Сповіді революціонера». Свободі в новому світовому співтоваристві буде наданий «організуючий характер: щоб забезпечити рівність між людьми; рівновагу між націями..., щоб землеробство і промисловість, центри освіти і торгівлі, складові пункти розподілялися відповідно до географічних і кліматичних умов кожної країни, згідно з якістю продуктів, із природними талантами і характером жителів і т.д...». Тепер справа за юристами, пише Прудон: «звільнені з хибного принципу власності», вони повинні формулювати закони публічного і приватного права й умиротворяти світ. «Точка опори дана їм».

Таким чином, мета соціалізму, за Прудоном, — звільнити особистість від експлуатації, злиднів, поневолення буржуазією, державою, церквою. Соціалізм — єдино справедливий лад. Комунізм «це — гніт і рабство». Він перешкоджає вільному розвитку особистості, її здібностей, порушує рівність «тим, що рівно винагороджує працю і лінь, талант і дурість, ледве не порок і доброчинність».

Помітний вплив на розвиток теорії анархізму справила книга «Єдиний і його власність» Макса Штірнера (1806—1856)1. Він піддає ґрунтовній критичній перевірці ідеї, відносини, установи, «нав'язані» людям суспільством, державою, партіями, церквою.

Бог піклується тільки про своє, пише Штірнер, але тому що він в усьому, то вся його справа чисто егоїстична. Людство бачить тільки себе, піклується тільки про людство, знає тільки одну справу — своє власне. З метою свого розвитку воно змучує, примушуючи служити собі, цілі народи, як і окремі особистості.

 

___________________

1 Штірнер Макс (справ, ім'я Каспар Шмідт) — німецький філософ, ідеолог індивидуалізму. Закінчив філософський фак-т Берлінського ун-ту (1834 р.). Автор творів «ЄДиний і його власність» (1814 р.), «Історія реакції» (1852 р.) та ін.

 

 

 

312

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Таким чином, і його справа — чисто егоїстична. Істина, свобода, гуманність, справедливість вимагають також служіння їм. Трупи патріотів удобрюють грунт для процвітання народу. Тому найкраще не служити великим егоїстам, а самому стати егоїстом. Таке штірнерівське обґрунтування егоцентризму.

Єдина реальність — неповторне «Я», якому протистоять держава і суспільство. «Держава завжди має лише одну мету — обмежувати, зв'язувати, субординувати окремого, робити його підлеглим чомусь загальному». Вона — «вбивця і ворог самобутності. Ми — держава і я — вороги», — пише Штірнер. Усяку вільну діяльність держава намагається загальмувати і придушити. Ту ж функцію, на його думку, виконує і право. Так чинить всяка держава — абсолютна, конституційна, демократична. У будь-якій державі «наді мною буде стояти уряд». Держава, закони стоять вище особистості. Штірнер відкидає усі форми тиску на особистість, складаючи фактично кодекс індивідуалістичного анархізму. Він відкидає комунізм, що прагне зрівняти особистість за допомогою держави. Суспільний ідеал Штірнера — «союз егоїстів», близький до асоціації автономних особистостей у Прудона.

У противагу анархо-індивідуалізму Штірнера Михайло Бакунін                   (1814—18 76)1 розвивав теорію анархо-колективізму.

Анархічна теорія Бакуніна склалася до середини 60-х рр. XIX ст. У творах «Революційний катехізис», «Державність і анархія» та ін. він виклав свою доктрину. Вона зводиться до наступних основних пунктів:

1) Заперечення Бога, його культу і служіння йому. Заміна культу Бога культом людства, проголошення людського розуму єдиним критерієм істини; совісті — основою справедливості, індивідуальної і колективної свободи — єдиною творчою силою порядку в людстві.

_________________

1 Бакунін Михайло Олександрович — російський революціонер, один з ідеологів анархізму. Походив з дворянської родини. Закінчив воєнне училище, служив у армії, але згодом подав у відставку. Захопився німецькою філософією, слухав лекції в Берлінському ун-ті. 1844 р. в Парижі познайомився з П. Прудоном, К. Марксом. Приймав активну участь у революційних подіях 1848—1849 рр., пропагував ідею слов'янської федерації. Найбільш значні праці Бакуніна: «Революційний катехізис» (1866 р.), «Федералізм, соціалізм і анти-теологізм» (1868 р.), «Державність і анархія» (1873 р.).

 

313

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

2) Свобода є абсолютне право всіх дорослих чоловіків і жінок. Бакунін не погоджується з кантівським визначенням свободи, обмеженою свободою інших: «свобода знаходить у свободі інших підтвердження і розширення в нескінченність». Людина вільна тільки серед вільних людей, при рівності усіх. Здійснення свободи в рівності є справедливість. Поважати свободу ближнього є обов'язок. Повага людської особистості є вищий закон людства. Свобода людини здійснюється лише в суспільстві, яке не обмежує, але, навпроти, створює волю індивідам. «Воно — корінь, дерево, свобода ж — його плід». Реальна свобода можлива лише за умови солідарності і рівності людей.

3) «Свобода повинна бути єдиним устрояючим початком усієї соціальної організації, як політичної, так і економічної». Вся історія людства, стверджував Бакунін, «була лише вічним і кривавим приношенням бідних людських істот у жертву якій-небудь безжалісній абстракції: бога, батьківщини, могутності держав, національної честі, прав історичної свободи, суспільного блага».

Держава не менше зло, ніж експлуатація людини людиною, і усе, що робить держава — теж зло. Незалежно від форми будь-яка держава прагне поневолити народ насильством і обманом. «Макіавеллі був тисячу разів правий, — писав Бакунін, — стверджуючи, що існування, успіх і сила всякої держави — монархічної чи республіканської все рівно — повинне бути засноване на злочині. Життя кожного уряду є за необхідністю безперервний ряд підлот, мерзенностей і злочинів проти всіх чужоземних народів, а також, і головним чином, проти свого власного чор-норобочого люду, є нескінченна змова проти добробуту народу і проти свободи його». Держава розбещує і тих, хто наділений владою, роблячи їх честолюбними і корисливими деспотами, і тих, хто примушений коритися владі, роблячи їх рабами. Тому Бакунін обґрунтовує «безумовне виключення всякого принципу авторитету і державної необхідності». Там, де починається держава, закінчується індивідуальна свобода. І навпаки.

4) Здійснити соціальну революцію — значить зруйнувати всі установи нерівності і насильства, в першу чергу державу. На відміну від політичної соціальна революція здійсниться за допомогою народної сили, народного бунту. Тому що свобода всіх народів солідарна, то єдиній європейській і світовій реакції народи протипоставлять

 

 

314

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

загальну революцію, «яка забезпечить свободу і незалежність кожної нації через солідарність усіх націй». Революціонер вперше в російській політико-правовій думці допускав свободу і незалежність націй.

5) На думку ідеолога російського анархізму, корінне скасування держави це — «повернення свободи усім — особам, колективам, асоціаціям, громадам, провінціям, областям, націям — і взаємна гарантія цієї свободи за допомогою федерації». Політична організація майбутнього суспільства припускає скасування офіційної церкви, абсолютну свободу релігійних організацій, абсолютну автономію самоврядних громад, провінцій. «Нація повинна представляти лише федерацію провінцій, що бажають добровільно до неї належати». Нарешті — «інтернаціональна федерація і революційна солідарність вільних народів проти реакційної коаліції ще поневолених країн».

Соціальна організація майбутнього суспільства, за Бакуніним, передбачає економічну рівність і соціальну справедливість, адже «політична рівність немислима без рівності економічної». Остання означає «рівність засобів для життя, виховання і навчання», застосування здібностей кожного індивіда. Тут — рівність чоловіків і жінок, скасування легальної сім'ї, вільний шлюб, верховна опіка суспільства над дітьми, їх вихованням і навчанням тощо. У творах Бакуніна піддано критиці «авторитарний комунізм» з його ідеєю диктатури пролетаріату і «народної держави». На його думку, пролетаріат повинен зруйнувати державу як вічну в'язницю народних мас. «За теорією ж п. Маркса, народ не тільки не повинен її руйнувати, навпроти, повинен зміцнити і підсилити й у цьому виді повинен передати в повне розпорядження своїх благодійників, опікунів і вчителів — начальників комуністичної партії, словом, п. Марксові і його друзям, які почнуть звільняти по-своєму». «Вони тільки вороги діючих влад, тому що бажають зайняти їх місце», — писав ідеолог анархістів про «доктринерську школу німецьких комуністів».

Анархістська теорія Бакуніна викликала багато відгуків (у Західній Європі — К. Маркса, Ф. Енгельса, Р. Штаммлера; у Росії — Г.В. Плеханова, В.І. Леніна та ін.), присвячених її критиці. Вона лягла в основу доктрини анархо-комунізму, яку розробляв у Росії наприкінці XIX — початку XX ст. П.О. Кропоткін.

 

 

315

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

____________________________________________________________________

⇐ Предыдущая40414243444546474849Следующая ⇒

Поделиться: