Національно-демократична модель української державності

    Основоположником національно-демократичної моделі української державності сучасні політологи вважають відомого галицького правознавця, громадського і політичного діяча першої чверті XX ст., академіка Станіслава Дністрянського (1870-1935)1.

Провідною ідеєю його національно-державницької концепції є право кожної нації на самовизначення, автономію та дер-жавну незалежність. В основі концепції покладена теорія суспіль-

_________________________________________

1 Дністрянський Станіслав Северянович народився в м. Тернопіль. Закінчив юрид. факультет Віденського ун-ту (1893). Доктор права. Член австрійського парламенту (1907—1918). Автор проекту Конституції Західно-Української Народної Республіки (1918 р.), а також цілої низки фундаментальних праць — «Самовизначення народів» (1918). «Загальна наука права і політики» (1923), «Погляд на теорії права і держави» (1925), «Демократія та її майбутнє» (1928) та ін.

 

 

 

 

373

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

них зв'язків: органічних, суб'єктами яких є сім'я, рід, плем'я, народ, держава, та організаційних, носіями яких є класи, партії, товариства, церква. Держава є суспільним органічним зв'язком найвищого типу: все, що століттями генетично склалося в суспільних зв'язках, є реальною основою держави і права. Суспільні зв'язки формуються на основі норм, прийнятих в окремих сім'ях, родах, племенах, класах, політичних партіях, країнах. Отже, всі правові норми є і соціально-етичними нормами.

 Вчений робить висновок: в основі суспільних зв'язків лежать історичні традиції кожного народу, в т.ч. державницькі. Розвиток суспільного життя в Україні відбувався так само, як і в Захі-. дній Європі, а державницькі традиції сягають тут сивої давнини, Київської Русі, яка існувала не на загарбаній, а на власній землі. Такою була і козацько-гетьманська держава часів Б. Хмельницького. С. Дністрянський підсумовував: Україна має всі історичні та правові підстави для національного самовизначення, утворення власної державності на своїй етнічній території.

С. Дністрянському належать авторські конституційні проекти — «Устрій Галицької Держави» (1918 р.) та Конституції Захі-дно-Української Народної Республіки (1920 р.). Особливостями останнього проекту є, по-перше, положення про ЗУНР як правову, суверенну, демократичну та національну державу; по-друге, ЗУНР — держава, що визнає людину з її правами та свободами важливою соціальною цінністю; по-третє, влада в державі побудована за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову з місцевим самоврядуванням. Конституційний статус особи і громадянина визначався на основі принципів їх рівності, «єдності прав, свобод та обов'язків громадян», «невідчужуваності прав та свобод особи», «гарантованості прав та свобод особи з боку держави». Свободи автор конституційного проекту поділяв на свободу натуральну, особисту, політичну та економічну.

 Для «обґрунтування тривалої народної влади в державі, — вважав С. Дністрянський, — слід скликати Установчі збори»на основі загального, прямого і таємного голосування без різниці в статі. Одночасно з виборами Установчих зборів мали пройти й вибори першого президента Республіки. Збори повинні затвердити Конституцію ЗУНР, адміністративно-територіальний поділ республіки, ухвалити закон про вибори депутатів парламенту та де-

 

 

 

374

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

путатів місцевих представницьких органів, розробити і прийняти необхідні фінансові та податкові закони. Організація публічної влади за проектом передбачає приналежність законодавчої влади однопалатному парламенту — Народній Палаті, обраній на 4 роки на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. «До сфери дії Народної палати належить творення законодавства про всі ті предмети, які вимагають уніфікованого врегулювання в державі». Для внесення змін і доовнень до Конституції з ініціативи парламенту чи за рішенням республіканського референдуму скликається спеціальний представницький орган — Загальнодержавна Рада. Крім перегляду чи змін до Основного закону вона приймає рішення про надзвичайні заходи в державі на випадок війни та про дострокове припинення повноважень президента Республіки.

До системи органів виконавчої влади входить президент Республіки, до уряду — Державна Рада та місцеві органи виконавчої влади. Відповідно до проекту президент обирається терміном на 4 роки. Він є главою держави і очолює виконавчу владу, призначає членів уряду, «піклується про єдність дій уряду і слідкує за законністю управління». Судова система республіки у конституційному проекті охоплює як окремі інституції суди, Державний судовий трибунал та голову Де режавної юстиції. Судді призначаються Президентом Республіки, або заступаючим його Головою Державної Юстиції, остаточно і на все життя». Вони —/ самостійні й незалежні у своїх діях і відповідальні тільки за законом. Участь народу в судочинстві мала забезпечуватись мировими судами народних засідателів або присяжних. Верховне правосуддя належить державному судовому трибуналу, до повноважень якого віднесено також контроль за конституційністю законів, додержанням меж компетенції представницьких органів, виконанням обов'язків депутатами парламенту, ухвала його рішень щодо політичних звинувачень тощо.

Конституційний проект Дністрянського містить важливі положення про організацію й правові засади діяльності представницьких органів та органів виконавчої влади на місцях, про статус державних службовців, про порядок організації проведення та компетенцію референдумів різного рівня та ін. Тут визначається, що «як політичний власник національної території укра-

 

 

375

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

їнський народ є носієм територіального верховенства в державі,,. Всі інші народи, які постійно проживають в державі, приймуть  пропорційну участь як в створенні і організації волевиявлення народу, так і його здійсненні».

Проект Конституції ЗУНР, розроблений С. Дністрянським, шли шився нереалізованим, але його норми і принципи відповідали найвимогливішим доктринам конституційної, правової держави, робили честь вітчизняному конституціоналізму.

Інший відомий галицький правник, політолог і соціолог Володимир Старосольський (1978—1942)1 сформулював концепцію Побудови української державності, засновану на поєднанні національного і соціально-класового чинників у цьому процесі.

В. Старосольський виходив з того, що нація є «твором психології, а не витвором раціонального думання». Нею керується стихійна воля, яка не знає мети та обмежень, а має тільки напрямок. Джерелом існування нації, її життєдайною енергією є прагнення до політичної самостійності, яке історично проявляється як боротьба за власну державність. Рушійною силою цієї боротьба Є не тільки національні, а й класові інтереси. Широкі маси народу, які брали участь у боротьбі за національне визволення, пов'язували з ним і своє соціальне визволення. Відстоюючи принцип, що політична боротьба є «матір'ю» націй, правник різко негативно ставився як до «войовничого націоналізму», так і до марксизму.

У праці «Держава і політичне право» Старосольський виокремлював три шляхи побудови держави — на основі економічних інтересів, політичних інтересів і національної єдності. У першому випадку утворення держави відбувається шляхом економічного відокремлення її від метрополії (США). Утворення держави на основі політичних інтересів передбачає захоплення політичної влади партією одного класу (СРСР). Єдино прийнятним для України шляхом утвердження державності є утворення її на основі національної єдності (як у Чехії).

____________________________________

1 Старосольський Володимир — український громадський і політичний діяч, соціолог, теоретик права, адвокат. Народився в Ярославі (Польща). Навчався в Краківському, Львівському, Віденському ун-тах. Доктор права. У 1919 р. — товариш міністра закордонних справ УНР. Автор праць: «Теорія нації» (1922),«Політичне право», «Держава і політичне право» (1924) та ін.         

 

 

 

376

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Відомий соціолог і політолог Ольгерд Бочковський (1885—1939)' слідом за Старосольським розумів націю як духовну спіль-'*' ність, що грунтується на національній свідомості та прагненні до волі. Вольовий момент нація найповніше виявляє у прагненні до утворення власної держави. Розвитку і поширенню націо-генезу сприяють три передумови: 1) поглиблення громадських взаємин між членами всіх суспільних груп, з яких складається народ, а значить і ліквідація атомістичної будови суспільства, перемога суспільства, перемога суспільного атомізму і перетворення народу в націю; 2) утворення держави з власною територією, яка сприяє етногенезу. Можливе створення нації і механічним шляхом, коли спочатку виникає держава, а вже потім в її межах формується нація (Англія, Франція, Іспанія); 3) зародження капіталізму, розвиток демократії. Завдяки демократії, вважає Бочковський, нижчі верстви суспільства стають повноправними членами національної спільноти.

Через два етапи національного розвитку — пробудження та відродження — український народ, на його думку, має дійти самовизначення. Наслідком його політичного самовизначення , має стати державна самостійність. Новий тип держави майбутнього — націократія — політичне панування нації, незалежні народи, добровільно об'єднані у континентальні та світові спілки. Організоване людство з відроджених народів — «Дев'ята симфонія» людської історії.

Таким чином, з'явившись у Галичині наприкінці XIX ст. і пов'язаний із державницькими ідеями І. Франка і Ю. Бачинського, національно-демократичний напрямок політико-правової думки пропонував вирішення національного питання в демократичних формах.

⇐ Предыдущая46474849505152535455Следующая ⇒

Поделиться: