Палеозойська ератема ( PZ )

До палеозойської ератеми в районі дослідження відносяться відклади девонського, кам’яновугільного і пермського періодів.

Девонська система (D)

У центральній і північно-західних частинах ДДЗ розріз починається девонськими відкладами, що залягають безпосередньо на фундаменті. Вони складають потужну товщу різних порід: аргілітів, алевролітів, пісковиків, мергелів, вапняків, доломітизованих вапняків, доломітів, кам’яної солі, гіпсів, ангідритів, пірокластичних і ефузивних порід. Потужність змінюється від 2000-7500 м.

У розрізі девону виділяють 2 відділи – середній(частково) і верхній. У середньому девоні встановлено відклади ейфельського і живетського ярусів, у верхньому – франського і фаменського ярусів.

Середній девон(D₂).  Ейфельський ярус( D ₂ ef ) середнього девону представлений пярнуським і навруським горизонтами, які залягають на докембрійському фундаменті і складені чергуючимися різноколірними кварцовими та аркозовими різнозернистими пісковиками, алевролітами, аргілітами, тонкозернистими доломітами. Потужність 30-50 м.

Живетський ярус ( D ₂ gv ) сформований старооскольським горизонтом, поширеним у північно-західній та південно-східній частинах ДДЗ, відклади якого незгідно залягають на породах ейфельського ярусу або на породах кристалічного фундаменту. До його складу входять строкаті та строкато колірні кварцові різнозернисті пісковики, світло- і темно-сірі аргіліти, алевроліти, детритові вапняки і доломіти.

Прибережні та мілководі фації середнього девону характеризуються сприятливими колекторами і покришками, але деякі особливості цементу пісковиків погіршують їхні ємнісні та фільтраційні властивості.

Верхній девон (D₃). Франський ярус (D₃f) представлений трьома під`ярусами.  Нижньофранський під’ярус верхнього девону незгідно залягає на страрооскольських горизонтах або на докембрійському фундаменті. Представлений кинівським і саргаївським горизонтами. Кинівський горизонт складений перешарованими дрібнозернистими пісковиками з аргілітами і вапняками, доломітами, аргілітами, іноді зустрічаються невеликі покриви ефузивів основного і ультра основного складу, пірокластичні породи. Пісковики мають колекторські властивості.

Саргаївський горизонт розкритий численними свердловинами практично в усіх структурно-фаціальних частинах ДДЗ, за винятком ряду площ північної прибортової зони на північному заході западини. Відклади горизонти – переважно вапняки і доломіти з підпорядкованими прошарками мергелів і доломітових аргілітів.

Середньофранський під’ярус складений аналогами семилуцького горизонту, що незгідно залягає на саргаївських відкладах. В центральній частині ДДЗ породи під’ярусу – аргіліти з підпорядкованими туфогенними пісковиками, алевролітами, туфоконгломератами – у верхах розрізу замінюються детритовим вапняком. В інших районах западини розповсюджені сірі вапнисті аргіліти, що чергуються з прошарками вапняків і глинистих алевролітів, темно-сірі бітумінозні вапняки і сірі доломітизовані вапняки, темно-сірі до чорних доломіти. Досить поширені пірокластичні і ефузивні породи. На семилуцьких відкладах незгідно залягають породи алатирсько горизонту середньофранського під’ярусу: строкато колірні аргіліти, пісковики, гравеліти, конгломерати з рідкими карбонатними прошарками, пірокластичні і ефузивні породи. Потужність 25-500 м.

Верхньофранський під’ярус розглядається в об’ємі воронезького, євланівського і лівеньського горизонтів. Воронезький горизонт представлений карбонатними і безкарбонатними аргілітами, вапняками, мергелями з прошарками пісковиків і алевролітів, у окремих болоках кам’яною сіллю і ангідритами, ефузивними і пірокластичними породами. Потужність до 700 м.

Євланівсько-лівенські (переважно нерозчленовані) відклади в нижній частині являють собою перешарування кам’яної солі, аргілітів, вапняків, мергелів, ангідритів, пісковиків, алевролітів і туфів, у верхній частині – соленосну товщу.

Товща перешарування сульфатно-карбонатно-теригенних і соленосних відкладів верхньофранського під’ярусу в окремих інтервалах має колекторські властивості; на ряді площ виявлено незначні нафтогазопрояви.

Фаменський ярус (D₃fm) розглядається в об’ємі нижньофаменського (задонський та єлецький горизонти) і ферхньофаменського (лебедянський і данківський горизонти) під’ярусів. Задонсько-єлецькі відклади (нерозчленовані) встановлено на багатьох площах південного склону та північного заходу ДДЗ. В розрізах південної прибортової зони північно-західної частини ДДЗ задонському горизонту відповідають теригенно-ефузивно-карбонатні відклади, єлецькому горизонту – теригенні (чергування аргілітів, алевролітів і пісковиків з прошарками, збагаченими туфогенним матеріалом). В північній прибортовій зоні на північному заході ДДЗ задонська частина розрізу характеризується значно меншою кількістю туфогенного матеріалу, а єлецька аналогічна описаним вище.

Задонсько-єлецькі відклади південної прибортової зони центральної частини ДДЗ представлені поліміктовими, аркозовими пісковиками, туфопісковиками, алевролітами, аргілітами.

Лебедянський і банківський горизонти нерозчленовані, складені верхньою соляною і надсоляною товщами. Верхня соляна товща в одних розрізах складена кам’яною сіллю, в інших – сульфатно-глинистими породами. Потужність від 40 до 730 м.

Нафтогазоносність в лебедянсько-данківському горизонті приурочена до над соляної товщі, що обумовлюється екрануючими властивостями перекриваючих відкладів.

 

⇐ Предыдущая12345678Следующая ⇒

Поделиться: