Порівняльний аналіз типів господарських систем та їх змісту

Розкрийте особливості історико - економічного аналізу суспільств в межах формаційної і цивілізаційної парадигм.

Історія екон та економ думки вивчає становлення та розвиток господарської сфери суспільства.

Історія економіки у своїх дослідженнях спираєть­ся на низку фундамент-их положень, методологічних підхо­дів, що у своїй єдності утворюють наукову парадигму роз-ку сус-ва.. Від розуміння природи суспільства, причин і тен­денцій його істор розвитку залежить і науковий аналіз його складової — господарської сфери.

Тривалий час суспільні науки грунтувалися на засадах формаційної парадигми, згідно з якою істор розвиток кожного суспільства полягав у закономірних і послідовних змінах первісно-общинної, рабовласницької, феодальної, капі­талістичної та комуністичної сусп-економ форма­цій. Утім через невідповідність її висновків реальному перебігу істор подій, ідеологічному напрямку призвели до відмови більшості дослідників від її постулатів. Тому виникла необхідність роз­глядати суспільні процеси на засадах цивілізаційної парадиг­ми.

Цивілізаціина парадигма передбачає розглядати людство як ціле, що утворює світові цивілізації. Одиницею істор розвитку людства виступає конкретне суспільство, що нале­жить до певної цивілізації і характер власними етапа­ми розвитку. Самобутність кожної цивілізації та особливості сусп-ва, що входить до неї, взаємодія між цивілізаціями та сусп-вами є фундаментальною характеристикою їхнього істор розвитку. Форми такої взаємодії постійн зміню­валися від війн до співіснуваня, формуваня інтеграційних утворень.

Цивілізац. аналіз суспільства в центр усіх сусп процесів ставить людину, її взаємодію з іншими людьми та су­сп-вом загалом. Основні риси з точки зору цивілізац. парадигми: 1)Самобутність-від-носно відокремлене самостійне існування. 2)Внутріш структурність 3)Самоорганізованість

4)Наявність внутріш джерел саморозвитку 5)Особливі духовно-культур. цінності, що відображ. цілісність сус-ва.

Історично утвердилися два типи цивілізацій, які характери­зують східну і західну гілки розвитку людства. До першої нале­жать такі світові цивілізації, як китайська, індійська, близько­східна (мусульманська), до другої— східноєвроп., за­хідноєвроп., латиноамериканська. Істор розвиток кожного суспільства обумовлений особливостями цивілізації, до якої воно належить. Цивілізаційні фактори представлені спе­цифікою дух-культурних цінностей, формами і способами здійснення влади, організації життя суспільства та іншими ознаками, що відіграють вирішальну роль у будь-якій сфері су­спільства.

Французький меркантилізм.

Політику меркантилізму проводив Генріх ІУ, а потім Людовік ХІУ, завдяки заходам міністра фінансів Жана Батіста

1 Антуан Моикретьєн де Ваттевіль, Вважав торгівлю важливішою за промисловість. Для могутності держави необхідне золото, а найнадійнішим способом його придбання е зовнішня торгівля. Монкретьєн засуджує політику забезпечення свободи торгівлі купцям з інших країн. У торгівлі виграш одного е втратою для іншого. Але в процесі внутрішньої торгівлі , країна в цілому нічого не втрачає.

 Монкретьєн розрізняє поняття «гроші» і «багатство Першочергового значення він надае «природному багатству» (хліб, сіль, вино та ін.). Монкретьєн виступає проти зайвих розкошів, уважаючи їх однією з причин, що призводить до відпливу золота з країни.

Монкретьєн вважає, що держава має турбуватися про народ(селян).

Меркантилізм в Італії.

1Гаспар Скаруффі. запропонував встановити єдину загальноєвропейську грошову систему, визнати золото та срібло валютними металами .

 2Антоніо Серра Серра дотримується теорії «торгового балансу». Він засуджує заборону вивезення грошей і регламентацію їхнього обігу, втручання держави в економічне життя Наявність грошей у державі, що не має копалень, за Серрою, залежить від розвитку ремесла, торгівлі, відповідної політики уряду.

3Антоніо Дженовєзі вважає, що неможливо допускати такого вивезення товарів, котрий послабив би вітчизняну промисловість і такого ввезення, котре завдало б шкоди вітчизняним ремеслам Багатство - це не гроші самі по собі, а правильно організована з їхньою допомогою зовнішня торгівля. Їх мае бути стільки, скільки необхідно для обслуговування торгівлі.

Ідеї меркантилізму у тій чи тій формі позначалися на формуванні й розвитку економічної політики Іспанії, Німеччини, Австрії та інших країн як Західної, так і Східної Свропи.

Німеччина

Швидке зростання населення – масовий попит на різні товари та послуги. Розвиток тов. та послуг – виготовлення зброї для армії. Зростання розвитку промисловості, створ акц. Товариств на базі колективної власності з поділом праці та використанням інновацій.Освоєно нові досягнення – електромотор,двигун внутр. згорання,парова турбіна,металургія – томасівський та мартенівський методи. Зрост електротехн,хімічної,алюмінієвої,швидко розв машино буд,верстатобудування.

Монополія виникала у формі картелів (обєднання підпр,що виробл однотипну продукцію з метою проведеня ек політ)

США

Відбув процес процес індустріалізації,зрост важкої промисловості – швидкий технічний прогрес,упровадження досягнень 2 НТР. Поява нових галузей промисловості - автомоб,алюмінієвої,гумової,нафтової,електричної,верстатобудівної. Розвиток початкової,середньої, вищої освіти,захист нац. Товаровиробника.

Зміцнення інфраструктури – прокладання трамвайних ліній. Поширена форма господарювання – трест(обєдн підпр,фірм в якому його учасники втрач виробн.-торг сам ост . Відбув швидкий процес монополізації у промисловості та концентрації банківського капіталу.

Висновки: у 1870-1900рр обсяги продукції збільш в три раза,загостр конкур боротьби між моноп,між структурами за ринки збуту товарів і сировини. У провідних країнах Зх. Євр та США посил вплив держави на економіку та утвор держ-монополіст капіталу – роль уряду в політиці посилюється з мето. Її ефект функт та забезпеч прибутку підпр.

Наприкінці 19 ст США перетвор на реального лідера світової ек,посівши перше місце в світі за обсягом промисл і с/г в-цтва.

Німеччина

Промисл розвиток Нім сприяло швидке зрост населення,яке давало велику к-сть робочих рук.Зрост міського насел у 1871р – 36,1% насел,то в 1910р – 60% у зв’язку з цим виник масовий попит на різні товари та послуги,особливу на їжу,житло,одяг,воду,електрику.

Одним з важливих факторів прискорення розвитку промисл, особливо важкої було виготовл зброї для армії. На швидкі темпи промисл в-цтва в Нім також впливало форсоване б-цтво залізн. Доріг,яке потребувало багато металу,вугілля,паровозів,вагонів.

В ост третині 19ст створ акціонерні товариства на базі колективної власності з поділом праці та використ новітніх новітніх досягнень техніки та технологій – вплив на високі темпи індустр та зрост продуктивності праці більше іж в інших країнах.

Особлива увага приділяється освоєнню новітніх досягнень техніки електромотора,двигунів внутр. згоряння,паровій турбіні.Швидкими темпами розв м/б та верстат обуд. У 70-80рр 19ст процес ек розвитку країни прискорюється. Відбув перетворення Нім х агр.-індустр в індустр-аграрну державу,заверш промисл переворот.Зявл картелі(обєдн підпр,що виробл однотипну продукцію з метою проведення єдиної ек політики,зрост роль банків – швидкий процес концентрації банківського капіталу(фін капітал).с/г розвивалося повільно,за «прусським шляхом».С/г підпадає під вплив тов.-грош відносин – швидка диференціація села.Переважна частина селян мала наділи землів в 2-3га,але через заборгованість та високі орендні платежі – с/г не могло забесп продукт харчування міське населення. Країна перетворилася на імпортера с/г продукції.

Франція

Ост чверть 19-поч 20ст для Фр характеризувалася подальшим зрост дух-культ рівня франц нації під впливом ідей франц просвітництва,творів літератури мистецтва.

Вересень 1870-1914рр-посилився робітничий та соц. Рух,створ соціал партію,зростала роль профспілок. До сер 20ст Фр за обсягами промисл в-цтва – 2місце,напри 19ст – 4місце

Франц-пруська війна 1870-1871рр затримала розвиток ек. парцелярний характер її с/г – слабкий розвиток товарн та зв'язок з ринком,площа землі – 1,2га. Форми орг. госп- монополії у вигляді синдикатів і картелів (синдикат – це обєдн кількох підпр однієї галузі промисл ,він створ з метою усунення конкур через установл контролю за ринком і отрим монопольно високих прибутків. На поч. 20ст у розв важкої промисл в-цтва та застосув нової техніки,що влинуло на розвиток автомобілебуд,електротехн,суднобуд,верстатобуд. Причина відставання Фр-суттєві витрати на колоніальні витрати(авантюри),розв цих питань держава намагається здійснити за рахунок зб податків,це призведе до зниж життєвого рівня трудящихся. Фр вивозила капітал за кордон. Швидкими темпами відбув процес концентрації та централізації банківського капіталу («Французький банк»). Фр банки спрямовували кошти на лихварські операції,надаючи позики іноземним державам під високі відсотки. Фр була на 2 місці за обсягами експорту капіталу. Лихварський характер підтвердив велику к-сть рантьє,які володіли цінними паперами. Наприк 19ст задля підтримки вітчизн експорту уряд Фр переходить до політики протекціонізму. Фр залишилася агр. – індустр країною з слабкорозв промисловістю, і з 2 місця напри 19ст у світі за обсягами промисл в-цтва на 4 місце.

71.Особливості становлення та розвитку ринкового господарства в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.).

Досліджуючи кардинальні зміни в пореформеній еволюції економіки України, вітчизняні науковці цілком слушно зауважу­вали про зміни в розвитку продуктивних сил суспільства, відно­син власності, у динаміці процесів усуспільнення виробництва та поділу праці. Представники дореволюційної школи політичної економії дійшли висновку, що країна, хоч і з певним відставан­ням, поступово входила до системи світового капіталістичного ринку. Ринковий тип розвитку передбачав функціонування еко­номіки, що базується на приватній власності на засоби виробниц­тва, активізацію товарно-грошових відносин, вільне ціноутво­рення, розвиток інститутів приватного підприємництва, діяль­ність яких забезпечується законодавчими актами.

Більшість українських учених зазначеного періоду були певні, що національна модель ринку повинна передбачати відведення ролі держави в регулюванні господарських процесів і водночас мати певну цілісність і субординацію всіх економічних відносин на базі приватної власності та розвитку ринкових відносин.

Вплив монополізму на процеси ціноутворення аналізувався в працях професора Новоросійського університету Л. В. Федоро­вича, який схилявся до негативної його оцінки. Оскільки «моно­полія обмежує постачання», то ціпа предметів такого ринку зав­жди перевищує витрати їх виробництва, і цю різницю змушений сплачувати споживач. Особливості розглядуваного процесу ви­вчали М. В. Бернацький, М. І. Туган-Барановський, В. Я. Желєз­нов, Д. І. Піхно, П. І. Фомін.

Таким чином, посилення монополістичних тенденцій в еконо­міці України стимулювало розробки українських учених щодо дії цінового механізму в умовах недосконалої конкуренції. Навіть для звуженого ринку, на їхню думку, закон цінності діє, хоч і по-різному— залежно від того, як складаються обстаиипи, за яких реалізуються товари.

Українські економісти розглянули процес ринкової еволюції, пов'язаний з переходом від вільної конкуренції до переважно монополістичних тенденцій, визначивши характерці риси й особ­ливості трьох типів ринків: вільно конкурентного, монополізова­ного та регульованого, а також специфіку процесів ціноутворен­ня для кожного з них.

Післявоєнна стабілізація фінасово – грошової сфери. План Маршалла та Бреттон-Вудська угода.

Від останньої третини XIX ст. до початку 1930-х років, за ви­нятком років Першої світової війни, існувала міжнародна валют­на система, відома як золотий стандарт. Вона передбачала прак­тично фіксовані валютні курси, бо межі відхилень їх від монетного паритету були незначними.

Фактор війни підірвав фінансово-грошову сферу та інвестиційну складову націон. економік європ. цивілізаціі. Німеччина пограбувала 70% промисловості окупованих країн, до цієї країни вивозили сировинні, паливні запаси нафти, металу, вугілля, продовольства. Це було серйозним бар’єром на шляху відродження економік.

Стабілізувати фінасово-грошову сферу та її інвестиційну складову національних економік європейської цивілізації був по­кликаний план Маршалла, ініційований урядом США. Ця країна прагнула активної участі в перебудові міжнародних економічних відносин відповідно до потреб мирного часу.

План Маршалла названо на честь держ секретаря США Джорджа Маршалла.

Серед причин виникнення плану Маршалла назвемо такі: уповільнені темпи повоєнного екон відродження Зах Європи, посуха й низький урожай 1947 року; скорочення міжнар товарообігу та дефіцит то­варів як наслідок валютного контролю у довоєнний та воєнний періоди, а також дотримання збалансованих двохстороннІх тор­гов потоків; брак америк валюти («доларовий го­лод») для подолання товарного дефіциту; брак інвестицій; загрозу політичній стабільності Зах Європи (загострення «холодної війни» між США і СРСР).

 План Маршалла реалізовували від квітня 1948 року до грудня 1951 року. Загальний контроль за його виконанням здійснювала Адміністрація екон співпраці. Допомогу на­давали з федерального бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. За цим планом США видали 17 млрд доларів, основну частку з яких (60 %) отримали Англія, Франція, Італія, ФРН. 30 грудня 1951 року план був офіційно замінений законом «Про взаємну безпеку».

Стосовно процесу відродження Європи план Маршалла передбачав тимчасове припинення дії принципів еко­н лібералізму (на чотири роки). Передбачалося зосере­дитися на виконанні таких завдань: модернізація інфраструктури, збільшення обсягів виробництва, більш рівномірний розподіл важкої індустрії, раціоналізація ви­робництва в с/г та легкій промисл, грошова і фінансова стабілізація. Принцип плану пе­редбачав, що Європа має перебрати на себе ініціативу його реалі­зації в життя.

Реалізація плану Марш мала низку наслідків.

1.новий імпульс отримала промислова реконструкція країн та поновлення транспортної інфраструктури Західної Європи.

2. створено умови для модернізації індустріального й с/г обладнання, що позитивно позначилося на продуктивних силах націон економік Зах Європи.

3. на стабільний рівень було виведено темпи вироб­ництва продукції, полегшилися внутрішньоєвроп розрахун­ки та розрахунки із боргами країн Західної Європи.

4. відбулося пожвавлення фінансового ринку та розширення світової торгівлі зі специфікою до відкриття євро­п ринку збуту для США і Канади,

5. розпочалося відновлення європ середнього класу - гаранта політ стабільності і сталого розвитку.

6. було усунено загрозу комунізму для Зах Європи.

У 1944р. було створено МВФ(між нар. валютний фонд). МВФ розпочав функціонування у 1947 року. Метою діяльності МВФ було сприяння розвитку міжнар торгівлі й валютної співпраці шляхом управління структурою обмінних курсів різних світових валют, а також фі­нансування короткотривалих дисбалансів у міжнародних пла­тіжних відносинах.

Під час підписання «бреттон-вудської» угоди 1944р було утвердже­но створення стабілізаційного фонду в межах МВФ. Тоді ж було прийнято рішення про заснування міжнародної інвестиційної ор­ганізації, яка дістала назву «Міжнародний банк реконструкції та розвитку» (МБРР), або Світовий банк, метою діяльності якого було надання довготермінових позик для реконструкції зруйно­ваних війною економік, а в подальшому — сприяння розвитку найбідніших країн світу.

Бреттон-Вудська валютна система була побудована

на теоретичних положеннях кейнсіанства (концеп-ція введення інститутів наднаціонального регулю-вання, надання долару статусу резервної валюти).

Багато років ця система працювала досить ефек-тивно. Проте, з другої половини 60-х рр. хронічний дефіцит державного бюджету США разом із загальним дефіцитом платіжного балансу пере-творили долар на вельми нестійку валюту. Уряди зарубіжних країн почали масово позбавлятись американської валюти. Як наслідок – швидко скоротились золоті запаси США і у 1971 р. президент Р.Ніксон оголосив про припинення обміну доларів на золото. Це означало крах Бреттон-Вудської валютної системи, після чого посилилась критика кейнсіанців, як її ініціаторів.

91.Інтернаціоналізація виробництва та інтеграція господарських систем у 50-80-ті роки ХХ ст. Початок глобалізації.

Період 50—70-х років XX ст. у розвитку світового господар­ства ознаменувався низкою фундаментальних зрушень, які пер­шою чергою позначилися на структурних конструкціях еконо­мічних систем національних економік провідних країн світу.

Розглядаючи структурні зміни у світовому господарстві, слід наголосити низку моментів. Після Другої світової війни світове господарство складалося з економічно розвинених країн, держав соціалістичного табору та країн, що розвива­ються.

Основними факторами розвитку світового господарства було розвиток науково-технічного прогресу; поглиблення всесвітнього поділу праці; інтернаціоналізація виробництва.

Серед найважливіших ознак розвитку світової системи госпо­дарства, а також економічної думки в період 1950-1970-х років слід назвати інтеграційні процеси національних економік Зах Європи. Швидкі темпи екон зростання доповнюють­ся курсом на органічну інтеграцію в єдиний західноєвропейський простір.

В 1957 році в Римі було підписано договір про створення Єв­роп-го Екон-го Співтовариства (ЄЕС), який підписа­ли ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Мета об'єднання створити спільний ринок, забезпечити рівномірний розвиток, стабільність і добробут населення Західної Європи. Для цього передбачалося:

- ліквідувати митні бар'єри й обмеження для ввозу і вивозу товарів і капіталів;

- сприяти пересуванню людей;

- проводити єдину торговельну політику стосовно третіх країн;

- усунути перешкоди руху капіталів європейського інвести­ційного банку.

Євроатом, створений 1957 року, мав координувати розвиток атомної енергетики.

Паралельно із євроінтеграційними процесами у 1950—1960-х роках розроблялися теорії екон інтеграції. Серед їхніх фундаторів насамперед відзначимо Дж. Вайнера, Дж. Міда, Р. Ліпсі. Здебільшого ці вчені зосереджуються на проблемах митних союзів, економії на мас­штабах, конкуренцією та технічним прогресом.

Вже з з 1970 років внутрішньоєвроп. інтеграційний процес доповн. глобалізацій ним, у межах якого спостер активізація діяльності транснаціональних корпорацій, посилення впливу між нар. економ. організацій

Еволюція інст.-зму.

З 50-60х рр. 20 ст в межах неокласик течії формується новий ек напрям, представники якого працюють на межі ек теорії та інших сусп. Наук – філософії, соц.-гії, політології, кримінології тощо. Якщо інститут-соціолог напрям, що виник на початку 20 ст, вважається «старим» інст.-змом, то новий наку напрям називають неоінст-змом. Неоінст-зм як особлива ек теорія набув визнання у 80-90х рр. 20 ст. Таким чином, теорем основи традиц амер інст.-зму набули свого подальшого розваитк, і інс-зм перетворився в один із провідних напрямів світової ек думки.

Стр-ра інст.-зму:

1) неоінс-зм ( теорія прав влас-ті – Коуз, Познер, теорія опт контрасту – Стігліц,, теорія транснац витрат – Коуз, Вільямс, теорія сусп. Вибору – Б))юкенен , Таллок)

2) нова інститут ек-ка (теорія ігор – Нейман, неш, Моргенштерн, теорія неповної рац-сті – Саймон, ек-ка угод – Тевенор, Фавро, Орлен, Буайє).

Неоінс-зм засновник Коуз ( «Природа фірми» 1937, «Проблема сусп. Витрат» 1960):

А) «Жорстке ядро» (неокласики, Латакош) – традиц інс-зм та неокласика на основі мікроек методів аналізу: рівновага на ринку завжди існує, вона єдина і співпадає з оптимумом Паретто (модель заг ек рівноваги Вальраса-Ерроу-Дебре); рац вибір та прагматизм; концепція «ек людини»; вподобання індивіда стабільні та ендогенні.

Б) «Ек імперіалізм»-проник-ня в сумісні дисципіни (Беккер).

- дифер-ція досліджуваних форм вл-сті та контракт форм, на осові яких здійснюється обмін

- інформац витрати

- транснац витрати – витрати взаємодії між людьми (неокласичні види витрат: виробничі, трансформаційні)

- обмеж рац-сть та опортуністична поведінка ( О. Вільямсон).

Нова інситуц ек-ка – не пов))язана з поперед постулатами неокласики – відбулись зміни « в жорсткому ядрі»:

1) неортодоксальні погляди на аг-ек рівновагу (Вальрас-Ерроу-Дебре): існує декілька точок рівноваги; точки рівноваги не співпадають з точками оптимуму за Паретто; рівноваги може не бути.

2) Піддається сумніву ендогенн хар-тер уподобань та їх стабільність

3) Заміна принципу оптиміз=ції на принципи задоволеності

4) Проблема взаємодії інститутів та інтересів окр. Індивідів.

Сільське господарство

У листопаді 1964 р. були скасовані всі рішення 1959—1963 рр., які обмежували розвиток особистих підсобних господарств. У березні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який намітив заходи щодо розвитку сільського господарства. Пленум змінив практику планування: план заготівлі сільськогосподарськими підприємствами продукції почали складати не на рік, а на тривалу перспективу. Було підвищено основні закупівельні ціни. Скасовувався порядок щорічних змін у заготівельних цінах залежно від урожайності. Вводилася додаткова оплата праці працівників, які вирощували рис, просо, гречку, соняшник. Запроваджувалась вільна заготівля сільськогосподарської продукції у населення за сталими цінами. За здачу колгоспами понадпланової продукції встановлювалася 50%-ва надбавка від вартості. Зросли капіталовкладення в позвиток сільського господарства, обсяги зрошення і меліорації земель.

Порівняльний аналіз типів господарських систем та їх змісту

Можна виділити два періоди цього процесу, де господарство виступало у привласнювальній та відтворювальній (виробничій) формах. Перше було при­таманно первісному суспільству доцивілізаційної епохи. Нео­літична революція привела до появи відтворювального гос­подарства та виникнення рільництва і скотарства як важли­вих характеристик суспільств первісних цивілізацій (протоци-вілізацій).

Формування в період так званого осьового часу (VIII-—ІІ ст. до и. є.) світових цивілізацій відкриває новий період у розвитку господарської сфери суспільств, яка змінюється під впливом як внутрішніх (економічних), так і зовнішніх (цивілізаційних) чин­ників. Тому в історичних формах господарств виявляються рі­вень суспільного поділу праці, розвиток техніки і технологій, на­явні природні умови, а також форми власності на ресурси, особливості здійснення влади, економічні інститути. Індивід як центральна постать господарської сфери може виступати як член поліса— господарь домогосподарства, кріпак чи феодал, найма­ний працівник або підприємець

.Аналіз форм господарювання доцільно розпочати з антич­них часів, коли з 'явилися відносно незалежний індивід і тери­торіальна община як одна з перших форм організації суспіль­ства Індивідів, котрі діють самостійно. їхня особиста залеж­ність від общини відображена в общинній формі власності на землю та інші природні ресурси, необхідні для господарсь­кої діяльності. Наявний рівень розвитку поділу праці спри­чинив натуральний характер виробництва і спорадичний об­мін. Домінування військово-політичних цілей на перше місце висувало загарбницький спосіб отримання матеріальних благ і послуг, одним з яких були раби. Основним суб'єктом гос­подарювання став власник домашнього господарства, який особисто, з рабами та членами родини, виробляв необхідні для власного споживання блага. Поділ праці здійснювався згідно з престижністю окремих видів робіт, фізичними можливостями чоловіків та жінок різного віку.

Основними формами госпо­дарювання в Афінах та Спарті були латифундії та ергастрерії, вілли та сальтуси, військово-рільничі господарства в колоніях — клерухії, господарство колона на орендованій землі та гос-подарство-пекулій, парцелярне господарство повноправного ін­дивіда тощо. Кожній з цих форм господарювання притаманний свій статус індивідів, що господарюють, різні обсяги прав влас­ності па ресурси, форми та способи впливу на людей в економіч­ній сфері з боку суспільства.

В їх підґрунті лежить різна форма суспіль­ної залежності індивідів від общини. Таку систему господарю­вання доцільно класифікувати як общинну, маючи на увазі тери­торіальну, а не кровно споріднену общину. В економічній системі общинного типу взаємодія між домогосподарствами мала харак­тер співіснування, де існували вкрай обмежені та спорадичні економічні зв'язки, а домінантного значення набували зв'язки з полісом, органами державного управління господарською сфе­рою суспільства.

Перші форми господарських систем виникли внаслідок розпа­ду кровноспорідненої общини та появи відносно відокремленого самостійного господарювання сімей. У цей період виникли влас­ність на засоби виробництва, що стало основою незалежного гос­подарювання, перші форми суспільства, що об'єднують само­стійних індивідів, та держави й органів державної влади як засобу впливу суспільства на індивідів. Після розпаду Римської імперії, в період раннього середньо­віччя, на території Західної Європи існував общинний тип орга­нізації суспільства, який найбільш повно представляла німецька марка. Господарська система німецької марки мала низку особ­ливостей. На відміну від античної общини, базисом якої було місто-держава — поліс, німецька община формувалась за тери­торіальною ознакою. Тут центральну роль відігравало родинне господарство, що самостійно виробляло необхідні для життя блага. Община існувала як збори власників домогосподарств для розв'язання спільних проблем. За своєю природою община мала корпоративний характер. Основу домогосподарства утворювала алоїдальна (від нім. А1-Іосі; аі — повний і осі — володіння) форма власності на землю та майно, яка доповнювалась користуванням общинною землею для полювання, пасовищами чи лісом. Особливість власності полягала в повному володінні земельного ділянкою, рухомим і нерухомим майном, що вільно відчужується та передається у спадок. Функці­ями общини було створення умов функціонування домогосподарств: організація військового захисту, вирішення тяжб, організа­ція робіт у прокладання доріг, будівництва мостів, меліоративних та культових споруд, військових укріплень тощо. Вона об'єдну­вала рівних, з однаковими правами, власників домогосподарств, що мали певні обов'язки перед общиною на засадах асоціації.

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: