Витрати виробництва та собівартість

⇐ ПредыдущаяСтр 18 из 49Следующая ⇒

З погляду окремого підприємства витрати виробництва – це те, у що обходиться йому виготовлення товарів. Вони складаються з витрат на предмети праці, певної частки зношених засобів праці і оплати робочої сили. Витрати виробництва виражаються формулою:

(2.11)

де – витрати виробництва;

– вартість спожитих засобів виробництва;

– вартість необхідного продукту (необхідного для відтворення робочої сили працівника).

Витрати власника підприємства і витрати суспільства на виробництво товару – не одне і те саме.

Витрати суспільства – це те, у що обходиться створення товару всьому суспільству. Витрати суспільства вимірюються затратами праці, отже приймають форму вартості і виражаються формулою:

Потрібно розрізняти авансовий капітал і витрати виробництва.

Авансований капітал – це початково вкладений капітал. Витрати втілюють лише спожитий (використаний) капітал.

Для власника підприємства не існує поділу на постійний та змінний капітал, він ігнорує роль змінного капіталу у створенні додаткової вартості. Власник чекає віддачі від усіх частин капіталу. Він прагне знати, у що обходиться йому виробництво товару та які існують шляхи зниження витрат.

Виражені в грошовій формі витрати підприємства на виготовлення та реалізацію продукції називаються собівартістю.

У вітчизняній господарській практиці розрізняють декілька видів собівартості. Індивідуальна – це затрати на виробництво одиниці певного виду продукції. Цехова – затрати виробництва в межах певного цеху. Виробнича (фабрично-заводська) – сума затрат на виробництво продукції, що включає виробничі і загальноуправлінські витрати підприємства. Повна собівартість включає фабрично-заводську, а також витрати, пов’язані з реалізацією продукції.

Співвідношення елементів витрат у повній собівартості називається її структурою. На підприємствах різних галузей структура витрат неоднакова. В легкій, харчовій промисловості на першому місці стоять витрати на сировину і матеріали, у вугільній промисловості домінують витрати на заробітну плату, на гідроелектростанціях – 82% собівартості становлять амортизаційні відрахування. У пошуках резервів зниження собівартості обов’язково потрібно враховувати ці галузеві особливості.

У зниженні собівартості зацікавлені як окремий власник підприємства, так і суспільство в цілому. Підприємцю зниження собівартості забезпечує додатковий прибуток. Для суспільства низька собівартість означає ефективне використання вивільнених ресурсів для виробництва додаткових матеріальних благ. Крім того, зниження собівартості окремими підприємствами створює передумови для зниження цін.

Прибуток підприємства

З точки зору політичної економії прибуток – це перетворена форма додаткової вартості, що виражає відносини економічної власності між найманими працівниками та власниками засобів виробництва щодо створення та реалізації додаткової вартості.

Створюється додаткова вартість робочою силою. Але її не виробити без затрат постійного капіталу. Тому при реалізації товару додаткова вартість виступає як породження всього авансованого капіталу. Реалізована додаткова вартість – це є прибуток. Додаткова вартість створюється в процесі виробництва, а прибуток виборюється в гострій конкурентній боротьбі. Додаткова вартість – це не прибуток, а джерело прибутку.

Вартість створеного товару включає , а формула ціни виробництва реалізованого товару має вигляд:

(2.12)

де – витрати виробництва;

– прибуток.

Прибуток вираховується як різниця між ціною (грошовим виразом вартості) і повною собівартістю. У господарській практиці розрізняють прибуток балансовий і чистий (розрахунковий). Балансовий прибуток – це вся сума прибутку, отриманого підприємством після реалізації продукції (виручка мінус повна собівартість). Чистий прибуток – це той прибуток, що залишається після сплати податків та інших платежів у бюджет.

Прибуток завжди належить власнику підприємства. Визначаючи доходність підприємства власник порівнює додаткову вартість з усім авансованим капіталом, тобто розраховує норму прибутку