Державні службовці: адміністративно-правовий статус і класифікація посад

Державний службовець - це особа, яка на законних підставах обіймає посаду в державних органах. Слід особливо наголосити, що не будь-яка особа, що працює в державних органах чи організаціях, є державним службовцем. Державним службовцем

людина стає тільки в тому випадку, коли вона працює на посаді державного службовця.

 

Адміністративно-правовий статус державних службовців складається з основних прав та обов'язків службовців. Доцільно в ракурсі розгляду адміністративно-правового статусу звертати увагу на обмеження, що виникають у особи, яка має намір стати або вже є державним службовцем. Основою для розгляду прав, обов'язків та обмежень державних службовців є положення Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ «Про державну

службу».

Основні права державних службовців:

- одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій необхідну інформацію з питань, що належать до їхньої компетенції;

- вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;

- на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, на участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;

- на соціальний і правовий захист відповідно до статусу (детальніше про це йтиме мова далі).

Це - загальні обов'язки та права всіх державних службовців.

Конкретні ж визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик відображаються в положеннях і посадових інструкціях, що затверджуються відповідними керівниками.

Основні обов'язки державних службовців:

- додержання в роботі чинного законодавства;

- безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків;

- збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання службових обов'язків, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

- діяти в межах своїх повноважень.

 

Характерно, що в разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець повинен невідкладно у письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала не доручення, а в разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.

 

У контексті прав та обов'язків державних службовців доцільно звернути увагу на положення кримінального законодавства, яке містить положення щодо перевищення влади або службових повноважень. Згідно зі ст. 365 Кримінального кодексу України,

перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян,

або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, уважається злочином і карається відповідним чином.

 

Обмеження державних службовців – це встановлені чинним законодавством певні обмеження (заборони), пов'язані з прийняттям, просуванням та припиненням державної служби, які мінімізують можливість учинення корупційних діянь та інших правопорушень. Доцільно переділити їх на три групи відповідно до стадій проходження державної служби.

1. Обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу полягають у тому, що не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:

- визнані в установленому порядку недієздатними;

- мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;

- у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їхніми близькими родичами чи свояками;

- в інших випадках, установлених законами України.

 

Також необхідно зазначити, що певним обмеженням (у цьому випадку права на приватне життя) може вважатися необхідність для осіб, які претендують на зайняття посад державних службовців третьої - сьомої категорій, подання за місцем майбутньої служби

відомостей про доходи та зобов'язання фінансового характеру, зокрема й за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї. Особи, які претендують на зайняття посад державних службовців першої та другої категорій, повинні подати також відомості про належні їм

та членам їхніх сімей нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери.

 

2. Обмеження, пов'язані з просуванням по службі, полягають у тому, що державні службовці не мають права:

а) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг із метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

 

б) займатися підприємницьку діяльність безпосередньо або через посередників чи підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької,

творчої діяльності, а також медичної практики);

 

в) входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

 

г) відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації,

 

надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати

 

її, надавати недостовірну чи неповну інформацію.

 

д) сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізич

 

 

ним та юридичним особам у провадженні ними зовнішньоеконо

 

 

мічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою неза

 

 

конного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або

 

піших переваг;

 

с) неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове

 

і тановище, у діяльність інших державних органів чи посадових

 

осіб із метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;

 

є) бути повіреним третіх осіб у справах державного органу,

 

діяльність якого він контролює;

 

ж) надавати незаконні переваги фізичним або юридичним осо

 

 

бам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи

 

рішень.

 

Також державним службовцям заборонено вчиняти корупцій

 

 

ін діяння, визначені у ст. 1 Закону України від 5 жовтня 1995 р.

 

.№> 356/95-ВР «Про боротьбу з корупцією», як вважаються: а) не

 

 

'шкопне одержання особою, уповноваженою на виконання функ

 

 

цій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних

 

Гілпг, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи

 

одержання предметів (послуг) через їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їхньої фактичної (дійсної) вартості;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій

держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості

або іншого майна з використанням при цьому пільг чи

переваг, не передбачених чинним законодавством.

 

Державні службовці не можуть брати участь у страйках і вчиняти

інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню

державного органу.

 

Інші обмеження, пов'язані з проходженням державної служби

окремими категоріями державних службовців, встановлюються

тільки законодавчими актами України.

 

3. Обмеження, пов 'язані з припиненням державної служби полягають у тому, що з поданням письмової заяви про відставку державні службовці першої або другої категорії (у разі відмови державним органом або посадовою особою, які призначили державного

службовця на цю посаду, у відставці), повинні продовжувати виконання службових обов'язків і мають право на звільнення в порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України.

 

Класифікація посад державних службовців.

 

Широке різноманіття державних службовців обґрунтовано ставить питання щодо класифікації їхніх посад. Доцільно вказати, що ще за часів Петра І у Російській Імперії від 1722 р. існував «Табель про ранги», згідно з яким вирізняли 94 найменування

посад, що були об'єднані у 14 класів. Як документ, із певними змінами, він проіснував фактично до 1917 р.

На сьогоднішній день в Україні основними критеріями класифікації посад державних службовців є:

- положення чинного законодавства;

- обсяг і характер владних повноважень;

- рівень компетенції на конкретній посаді.

 

Виходячи з першого критерію, Закон України від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХП «Про державну службу» визначає сім категорій посад державних службовців, яким відповідають п'ятнадцять рангів.

Перша категорія - посади голів державних комітетів, що не є членами Уряду України, голів інших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України тощо.

Друга категорія — посади заступників глави Секретаріату Президента України, заступників керівника Секретаріату Верховної Ради України, заступників керівника апарату Кабінету Міністрів України тощо.

Третя категорія - посади заступників керівників структурних підрозділів, завідувачів секторів, головних спеціалістів, експертів, консультантів Секретаріату Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України тощо.

Четверта категорія - посади спеціалістів Секретаріату Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України тощо.

П 'ята категорія - посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, заступників представників Президента України в районах, районах міст Києва та Севастополя, заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, спеціалістів апарату цих адміністрацій та інші прирівняні до них посади.

Шоста категорія - посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади.

Сьома категорія - посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів та інші прирівняні до них посади.

Що стосується рангів державних службовців, то із зайняттям посади, віднесеної до першої категорії, може бути присвоєно 3, 2 і І ранг; службовцям, які займають посади, віднесені до другої категорії, може бути присвоєно 5, 4 і 3 ранг і т. д.

Важливим є питання присвоєння рангів. Президент України присвоює ранги, що відповідають посадам першої категорії. Ранги, що відповідають посадам другої категорії, присвоюються Кабінетом Міністрів України, крім рангів, що присвоюються державним службовцям, які є працівниками Апарату Верховної Ради України. Ранги, що відповідають посадам другої категорії, державним службовцям - працівникам Апарату Верховної Ради України присвоюються Головою Верховної Ради України. Керівники державних органів, у системах яких працює державний сліужбовець, присвоюють ранги, які відповідають посадам третьої - сьомої категорій.

 

У практичній площині необхідно вказати на класифікацію державних службовців виходячи з об'єму та характеру владних повноважень. Тут можна виокремити три групи державних службовців.

1. Керівники - державні службовці, на яких положеннями нормативно-правових актів покладено зобов'язання щодо безпосереднього здійснення завдань і функцій державних органів. До цієї категорії державних службовців можуть бути віднесені керівники державних органів та їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних органів.

2. Спеціалісти - державні службовці, які за рахунок наявності необхідної професійної освіти і знань сприяють виконанню завдань і функцій державних органів у межах своїх службових повноважень. До спеціалістів можуть бути віднесені економісти, юрисконсульти тощо.

3. Технічні працівники - державні службовці, діяльність яких пов'язана з виконанням дій, що самі по собі не тягнуть юридичних наслідків, але забезпечують умови для діяльності державного органу. До технічних працівників можуть бути віднесені секретарі, референти, діловоди тощо.

Певний час у навчальній та науковій літературі до категорії державних службовців відносили також вищих посадових осіб держави (Президент України, Прем'єр-міністр України та ін.).

Проте на сьогоднішній день склалася чітка картина, згідно з якою вирізняється нова категорія державних посад - політичні посади, які не належать до категорії посад державних службовців.

Даючи визначення, зазначмо, що політичні посади - це визначені Конституцією та законами України посади в органах державної влади, на які обираються народом чи призначаються особи, котрі забезпечують формування та втілення у життя державної політики в рамках реалізації політичних програм.

Політичні посади обіймають Президент України, Прем'єр-міністр України, міністри Кабінету міністрів, Голова Верховної Ради України, Голова та судді Конституційного, Верховного, Вищого господарського судів, Генеральний прокурор України та його заступники та ін. Адміністративно-правове регулювання в цьому випадку досягається за рахунок норм Конституції України та спеціальних нормативно-правових актів, присвячених цим посадам.

Ознаками політичних посад є:

- особливий порядок призначення на посаду;

- особливий порядок звільнення з посади;

- наявність особливого виду відповідальності – публічної (конституційно-правової);

Про наявність у структурі державних органів особливої категорії посад -політичних свідчить багато факторів. Приведемо основні. них, що містяться в нормативно-правових актах різної юридичної сили:

1. Згідно зі ст. 9 Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-X11 «Про державну службу» правовий статус Президента України, I олови Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх заступників, народних

депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та суддів Вищого спеціалізованого суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією та спеціальнними законами України. Ця норма закону свідчить про те, що вказані посади не регулюються нормами законодавства про державну службу.

2. Концепція адміністративної реформи (затверджена Указом II резидента України від 22 липня 1998 р. № 810/98) містить положеення про необхідність вирізнення та законодавчого визначення  політичних державних посад.

3. Посади Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єрміністра, віце-прем'єр-міністрів, міністрів за характером повноважень, порядком призначення на посади та звільнення з посад належать до політичних і не належать до категорій посад державних службовців, визначених Законом України «Про державну службу» (Указ Президента України від 29 травня 2001 р. № 345/2001 «Про чгрі'ові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні»).

4. Посади членів Кабінету Міністрів України належать до політичних посад і не належать до категорій посад державних службовців (Указ Президента України від 11 червня 2001 року № 419/2001 «Про деякі питання впорядкування статусу державних службовців»).

() гже, в цілому посади державних службовців класифікуються Зи: а) категоріями та рангами; б) обсягом і характером владних

15!

повноважень на керівників, спеціалістів та технічних працівників.

Своєю чергою, посади в державних органах (зміст цієї категорії ширший, аніж посади державних службовців) класифікуються на:

- політичні;

- адміністративні;

- патронатні.

Фактично, з наведених трьох варіантів посад у державних органах адміністративні й патронатні чітко відносять до посад державних службовців. Політичні такими не є.

Патронатні посади (від лат. patronatiis - стан або права патрона) - це посади, на які вищі посадові особи держави (Президент України, Голова Верховної Ради України, члени Уряду України, керівники місцевих державних адміністрацій) мають право самостійно добирати і приймати осіб – своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів.

Прийняття на патронатну службу здійснюється без проведення конкурсу. На них можуть добиратись і родичі, і знайомі, і свояки перерахованих раніше вищих посадових осіб держави.

Для прикладу, основними завданнями працівників патронатної служби членів Кабінету Міністрів України, голів місцевих державних адміністрацій є:

- підготовка необхідних матеріалів і документів для посадової особи, облік, аналіз кореспонденції, що надходить на її ім'я,

- підготовка відповідних проектів доручень, протокольних рішень тощо;

- надання окремих фахових консультацій, а також роз'яснень із питань діяльності посадової особи або органу (за дорученням посадової особи);

- взаємодія з підрозділами апарату, органами державної влади, органами місцевого самоврядування у розв'язанні питань, що виникають під час опрацювання доручень посадової особи;

- організація зустрічей посадової особи з громадськістю, представниками засобів масової інформації, посадовими особами інших органів, приймання відвідувачів та іноземних делегацій тощо (постанова Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 р. №851 «Про затвердження Порядку перебування на державній службі працівників патронатної служби членів Кабінету Міністрів України та голів місцевих державних адміністрацій»).

 

Для прикладу наведемо такі цифри. Нормативно визначена гранична чисельність патронатних служб керівництва Кабінету Міністрів - 132, з них Прем'єр-міністра України - 50, Першого иіце-прем'єр-міністра - 22, віце-прем'єр міністрів - 40, Міністра Кабінету Міністрів України - 10, Міністра України у зв'язках з Нерховною Радою України та іншими органами державної влади України - 10 одиниць. (Постанова Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р. № 88 «Питання Секретаріату Кабінету Міністрів України»).

 

⇐ Предыдущая1234Следующая ⇒

Поделиться: