Охорона праці в Україні – важливий напрям національної політики.

4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 28

Масова комунікація як тип суспільно-політичної діяльності.

Масова комунікація - це процес виробництва повідомлень і їх передачі пресою, радіо, телебаченням, що передбачає спілкування людей, як членів «маси», здійснюваних за допомогою технічних засобів. Масова комунікація є невід'ємною частиною сучасного суспільства, його економіки, політики, культури.

Невід'ємною складовою частиною політики є масові комунікації. Політика в більшій мірі, ніж інші види суспільної діяльності, потребує спеціальних засобах інформаційного обміну, у встановленні і підтримці постійних зв'язків між її суб'єктами. Політичний вплив ЗМІ здійснюють через вплив на розум і почуття людини.

Живе слово і зоровий образ володіють великою силою емоційного впливу на особистість, яка нерідко може затьмарити раціональні доводи і аргументи. Цим широко користуються тоталітарні, авторитарні і особливо етнократичних режими, рясно насичуючи свою політичну пропаганду емоційним змістом, переважною розум людини

Незважаючи на важливість емоційного впливу, все ж головний вплив на політику ЗМІ здійснюють через інформаційний процес.

ЗМІ не тільки відбирають відомості, що поставляються інформаційними агентствами, а й самі видобувають і оформляють їх, а також виступають їх коментаторами і розповсюджувачами.

Одне з найважливіших засобів політичного впливу ЗМІ - визначення тем і напрямків дискусій, які концентрують увагу громадськості та уряду. ЗМІ зазвичай самі визначають, що потрібно і що не потрібно виносити на суд громадськості. Вибір політичних тем і вимог здійснюється не тільки в залежності від уподобань та інтересів власників і керівників ЗМІ, але і під впливом специфічних правил, що складаються в умовах плюралізму інформації в сучасному ринковому суспільстві.

Артикуляція політичних інтересів здійснюється в суспільстві не тільки ЗМІ, а й іншими інститутами, і насамперед партіями і групами інтересів, що володіють не тільки інформаційними, а й іншими ресурсами політичного впливу. Однак без використання ЗМІ і вони звичайно не в змозі виявити і згуртувати своїх прихильників, мобілізувати їх на єдині дії.

Наявність розвинених, демократично організованих ЗМІ, об'єктивно висвітлюють політичні події, - одна з найважливіших гарантій стабільності демократичної держави, ефективності управління суспільством. І, навпаки, невиконання ЗМІ своїх функцій у політичній системі здатне корінним чином спотворити її мети і цінності, порушити її ефективність і підірвати життєздатність, перетворити демократію в ілюзію, форму прихованого, маніпулятивного панування правлячих верств і класів.

Книговидання Росії.

У російському книговиданні настав новий етап розвитку, що поступово стабілізував ситуацію на ринку, – етап нових видавничих проектів. Нові ринки збуту на території України, Казахстану, Білорусі та інших країн колишнього Радянського Союзу поглинули перевиробництво детективів і допомогли російському книговиданню не тільки утримати рівновагу, а й розпочати плавне нарощування темпів. Це книговидання можна назвати «часом нових видавничих проектів», або «часом брендів», чи ще загадковіше «часом мейнстріму», тобто книги, яка буде панувати на книжковому ринку.

Закінчився час «соцреалізму», «придворних поетів» і настав час гостро модного постмодернізму, який збуджував розум і задовольняв смак інтелектуалів. Поступово в російського книговидання з’явилося «нове обличчя», яке формувалося не без допомоги українських письменників, таких як М. Леонов, Ю. Рогоза, Ю. Шилов, Марина і Сергій Дяченки, яких змусив пристати до Росії жебрацький стан українських видавництв.

Видавниче співтовариство Росії, переживши кризу років, оформилося й консолідувалося. Після вичерпання лімітів, відпущених радянським книжковим дефіцитом, у видавців виникла необхідність формування нового змісту книг і структури випуску, розкручування власних видавничих й авторських брендів.

Для вирішення цих завдань був обраний єдино правильний шлях: якщо імена і бренди відсутні, їх треба створювати. Але як?.. Випускаючи серії, емпіричним шляхом вивчаючи читацький попит, поступово «висіваючи» із серій окремі проекти й нові авторські імена, займаючи свою нішу на ринку, заробляючи видавничу репутацію.

Поступово російське книговидання знаходило своїх авторів, які навчилися створювати романи про кохання, захопливу фантастику, детективи, трилери, у тому числі й на «російському криміналі» так званих «демократичних реформ» і періоду перебудови. Отут треба віддати належне тим видавництвам, які, пішовши на серйозний комерційний ризик, почали системно виводити на ринок вітчизняних авторів. Дорогий «натурний» експеримент закінчився вдало – з’явилися, точніше, були створені автори-бренди: В. Доценко, О. Мариніна, М. Леонов, О. Бушков, Д. Корецький, Ф. Незнанський, І. Буніч та інші. Виникли й знайшли популярність нові жанри: російський бойовик, російський жіночий роман, політичний і філософський бестселер (О. Панарін, С. Кара-Мурза, М. Стариков, М. Калашников, Ю. Мухін, А. Паршев) тощо. Все нові й нові імена з’являються в списках бестселерів, кількість яких весь час зростає.

Видавці постійно перебувають у пошуку нових ніш і напрямів. Знижуються середні тиражі видань, збільшується кількість найменувань, підвищується якість змісту й оформлення книг. Помітно скоротився випуск перекладної літератури, все більшу популярність завойовують російські та українські автори.

Для книжкової індустрії Російської Федерації (РФ) 2010 р. був не таким успішним, як, наприклад 2007 р., оскільки фінансова криза й інші складові економічної ситуації негативно вплинули на книговидавничу сферу. Ось як характеризують ситуацію в книжковій індустрії співробітники Російської книжкової палати Л. Кирилова і К. Сухоруков: «Будь-який розвиток і рух викликається і супроводжується кризами, але останні проявляються по-різному в різних економічних умовах і на різних історичних етапах».

Стосовно сьогоднішньої російської друкованої книжкової справи, яка живе і розвивається в ринкових умовах, головною кризою виступає і виступатиме криза збуту. Причини і форми прояву цієї кризи досить різноманітні. Це і невідповідність каналів розповсюдження продукції (тобто книготоргової мережі в більшості регіонів) масштабам її виробництва, і криза читання, тобто свідоме відмовлення багатьох росіян від розвивального читання на користь читання розважального та інших способів проведення часу, і нерозсудлива державна політика бібліотечного комплектування, і невміння багатьох наших видавців та книгорозповсюджувачів адаптувати свій менеджмент, маркетинг, логістику й цінову стратегію до вимог часу (а тим більше – прогнозувати зміни на книжковому ринку).

Практично нічого не робиться у сфері вивчення, а особливо – в галузі формування читацького попиту, встановлення «зворотного зв’язку» (від споживача книжкової продукції до її виробника). Окрім перелічених чинників, що належать до категорії «можливостей» і що в принципі зазнають коригування, існують і три об’єктивні чинники з категорії «необхідностей», незалежні від конкретного видавця та від усієї галузі в цілому. По-перше, це все більш помітна дія – як на попит, так і на пропозицію – електронного контенту, за змістом аналогічного друкованій книзі і при цьому доступного (в безкоштовному вигляді – в межах концепції відкритого доступу, яка все інтенсивніше витісняє норми традиційного авторського права) усім зацікавленим користувачам.

Крім того, інформаційна революція останніх десятиріч призвела до різкого збільшення кількості (тобто до «інфляції») назв друкованих книг, журналів і періодики загалом; зберігати ці видання стає все незручніше, причому не тільки в особистих, а й у суспільних бібліотеках. Друкована книга все помітніше втрачає свій колишній «сакральний» статус і перетворюється на товар далеко не першої необхідності.

Сказане стосується навіть тих читачів і покупців, які залишаються вірними традиційній книжковій культурі: у цих людей часто вже немає місця в квартирі чи будинку для зберігання книжкових видань, при цьому катастрофічно не вистачає часу для ознайомлення з величезною кількістю новинок (пригадаємо тут поширену думку про те, що «справжньому книжнику належить перечитувати всю світову класику хоча б раз на три роки»). Кількість друкованої інформації, що нагромадилася і нагромаджується, все більше позначається на якості її споживання, тобто на якості читання.

Нарешті, третій і, можливо, найважливіший чинник, що об’єктивно не піддається ніякій дії з боку книжкового співтовариства, – це загальна соціально-економічна і демографічна ситуація в Росії.

Сьогодні ми всі бачимо і відчуваємо наслідки «демографічної катастро-фи» 90-х рр. ХХ ст. За період з 1990 по 1999 р. у Росії народилося на 9 млн осіб менше, ніж за попередні десять років (1980–1989).

За п’ять років, з 2004 по 2009, чисельність 17-річних жителів Росії скоротилася на мільйон осіб. У 2010 р. кількість випускників шкіл у Росії знизилась ще на 10% (на 200 тис. осіб), а випускників шкіл Москви у 2010 р. – на 30% і становила 47 тис. осіб (замість 75 тис. у 2009 р.).

Зараз до вищих навчальних закладів вступають, в основному, представники покоління 1992–1993 рр. Проте найменша народжуваність у зазначене десятиріччя була в 1999 р. (тоді народилося всього 1, 2 млн осіб; для порівняння: в 1987 р. – 2, 5 млн). Тому найгострішим для ВНЗ буде період 2015–2020 рр. (плюс-мінус рік). Саме в цей період у Росії відбудеться максимальне скорочення кількості вищих навчальних закладів і їхніх філій. З великою часткою впевненості можна припустити, що при зменшенні кількості абітурієнтів удвічі значно зменшиться і кількість ВНЗ.

Зараз ми спостерігаємо парадокс. З одного боку, в Росії вища освіта стала не просто масовою, а «за умовчанням» обов’язковою, звичайною річчю. З іншого боку, у переважної більшості наших учених, інженерно-технічних працівників, аспірантів і студентів, медичних і викладацьких кадрів, яких прийнято відносити до розряду інтелігенції, немає ні можливостей, ні матеріального стимулу вдосконалювати свою професійну майстерність, йти в ногу зі світовим науково-технічним прогресом, постійно підвищувати кваліфікацію, витрачаючи на це час і гроші. Заробітна платня цієї категорії росіян і доходи тих, хто навчається, сьогодні практично ніяк не залежать від реального рівня їхньої освіти, від якості знань. Виходить, що із чотирьох основних компонентів життєдіяльності, які обслуговує традиційна книжкова культура – наука, освіта, просвіта і розваги («відволікання», релаксація) – три компоненти залишаються «на голодному пайку» як у видавців, так і у читачів.

В умовах ринкової економіки головним важелем для зміни ситуації, що склалася, може виступати тільки матеріальна зацікавленість усіх його основних суб’єктів. І успіх залежить насамперед від довготривалої загальнодержавної політики у названих трьох сферах, а зовсім не від закликів «любити книгу», хоча певне прищеплення книжкової культури також важливе і корисне для особистості, особливо в юному віці».

Останніми роками російська книжкова індустрія упевнено й динамічно розвивалася та увійшла до п’ятірки провідних книжкових ринків світу. Переломним для російського книжкового ринку, як і для всієї економіки Росії, став 2008 р.

Ще влітку того року очікувалося – і на користь цього говорили показники розвитку галузі в першому півріччі – що він стане рекордним за кількістю випущених книг і брошур, зростанням обсягів ринку, інвестицій і перспектив упровадження нових бізнес-моделей. Ці очікування в цілому збулися, незважаючи на те, що фінансова криза примусила позбутися зайвого оптимізму. Проте в цілому книговидання РФ продовжує впевнено набирати обертів і завойовувати нові ринки.

У Росії 2010 р. відзначився ювілеями. Так, 21 жовтня 2010 р. в Колонному залі Будинку Союзів відбулися урочистості з приводу 80-річчя Московського державного університету друку імені Івана Федорова, випускники якого плідно працюють і у видавничій сфері України.

У Центральному будинку журналіста відбувся урочистий вечір, присвячений 20-річному ювілею Асоціації книговидавців Росії. Свій 20-річний ювілей відзначала видавнича група «АСТ» й Асоціація книгорозповсюджувачів незалежних держав, що об’єднує 175 підприємств і організацій Росії, Білорусі, України, Молдови, Вірменії, Азербайджану та Киргизії.

2. Книговидання

У сфері книговидання головними ознаками 2010 р. є зниження кількості видань за назвами й тиражами порівняно з 2009 р. Отже, має місце погіршення показників книговидання 2010 р. порівняно з попереднім, тобто зменшення випуску книг за назвами становить 4, 6%. Якщо порівняти показники 2010 р. з показниками минулих років, починаючи з 2006 р., коли загальна кількість назв книг і брошур становила 102 268 назв, 2007 р. – 108 791, 2008 – 123 336, то бачимо, що ці показники більше ніж удвічі перевищували кращий для Російської Федерації показник у складі СРСР у 52 тис. назв, а також і кращі загальносоюзні показники (84 тис. назв). Тож показник 2010 р. відповідає «третьому місцю» в цілому по країні за всю історію російського книговидання. Інший показник – загальнорічний тираж книг у 2010 р. зменшився на 14% щодо рекордного для пострадянської Росії показника 2008 р. – 760, 4 млн прим. У 2009 р. сукупний тираж книг і брошур становив 716, 6 млн прим., тобто випуск книг зменшився за накладами на 9, 6%.

Проте порівняння тиражів 2010 р. з даними за 2005, 2006 і 2007 рр. показують цілком задовільну картину.

У 2005 р. загальний тираж книг і брошур становив 669, 4 млн прим., у 2006 р. – 633, 5 млн прим., у 2007 р. – 665, 7 млн прим., тобто показники 2010 р. укладаються в один ряд із цими показниками.

Згідно з офіційною статистикою, Російська Федерація посідає почесне місце в першій п’ятірці (Великобританія, Китай, США й Німеччина) у світі за кількістю щорічно виданих назв книг.

Порівняно з 1991 р. кількість книг у Російський Федерації за назвами в 2010 р. збільшилась на 87 688 друк. од., а за тиражами – зменшилась на 976 116 прим., тобто у 2, 5 рази. Кількість книг і брошур на одного жителя була найбільшою в 1991 р. – 10 прим., у 2008 р. – 5, 4 прим.

Зростання кількості книг за назвами не суперечить світовій тенденції, оскільки в усьому світі кількість книг за назвами зростає, що визначається як «інфляція видань», тиражі ж можуть зростати, а можуть і зменшуватись.

Тенденція до зменшення тиражів є загальносвітовою: диверсифікація знань і читацьких смаків призводить до зменшення обсягу реального і потен-ційного попиту на конкретні видання, за винятком лише бестселерів, кількість яких також постійно знижується. Крім того, на тиражі побічно впливає і така обставина: у багатьох регіонах Росії поліпшується бібліотечне комплектування і збільшується кількість відвідувачів бібліотек, а це значить, що одним примірником книги користується не один її покупець, а як мінімум кілька читачів, внаслідок цього зменшується загальна кількість покупців і кількість примірників тиражу, що розпродаються.

Виходячи з наявних даних, можна зробити розрахунок динаміки і «похідних» показників російського книговидання – середнього тиражу однієї книги (відношення сукупного тиражу до кількості випущених назв). Так, середній тираж одного видання за підсумками 1991 р. становив 47 870 прим., у 2003 р. – 6166 прим., тобто скоротився в 7, 8 раза, а в 2010 р. – 5371 прим., тобто в 9, 8 раза. При цьому тільки за останній рік середній тираж однієї книги в Росії скоротився на 4, 37% – з 5616 до 5371 прим.

Аналізуючи книговидання РФ за 20 років, можна побачити деяке змен-шення кількості книг за назвами в 2002 р. Цей спад пов’язаний з тимчасовою відміною певних пільг для видавців, коли поступальний рух російського книговидання загальмувався. Видавці стали панікувати, знижувати кількість назв і спробували виправити становище за рахунок додруковування вже «перевірених» видань, що користувалися найбільшим попитом.

Цікаво прослідкувати динаміку кількості примірників випущених книг і брошур з розрахунку на душу населення.

Так, на початку 1991 р. цей показник дорівнював 10 прим. на особу. Уже наступного року розпочалось його зниження, найнижчий рівень – 2, 8 прим. – було зафіксовано у 1998 р. Нарощення випуску книг на одного мешканця Росії розпочалось у 1999 р., досягнувши 2008 р. максимуму – 5, 4 прим. – і впавши наприкінці десятиріччя на 0, 8%.

Таким чином, кількість видань, що випускаються на душу населення, з 2001 по 2010 рр. зросла на 24, 3%, проте порівняно з 2009 р. цей показник у 2010 р. знизився на 9%, а щодо «пікового» 1991 р. кількість видань на одну особу в 2010 р. зменшилась уже на 54%.

При цьому треба розуміти, що збільшення кількості випущених видань з розрахунку на душу населення з 2001 до 2010 р. відбулося не тільки завдяки зростанню тиражів видавничої продукції на 20%, а й унаслідок природного спаду населення Росії, яке, згідно з даними Росстату, за минулі десять років скоротилося на 4, 4 млн осіб, або на 3%.

У виданнях 2010 р., як і минулих років, переважають книги, які традиційно належать до розряду соціально значущих. На першому місці – група навчальних і методичних видань усіх типів (майже третина за кількістю назв і більше третини загального тиражу). На другому місці за кількістю назв наукові видання, проте їхні тиражі, звичайно, значно нижчі, ніж літературно-художніх видань для дорослих і книг для дітей та юнацтва. Остання з названих груп свідчить навіть про перевищення показників 2009 р. порівняно з 2010 р. (10 866 назв і 10 938 назв відповідно; хоча за тиражами у 2010 р. видано значно менше примірників, ніж у 2009 р.: 132, 0 млн прим. у 2010 р. проти 145, 3 млн прим. у 2009 р.).

Ще одна особливість 2010 р. – дуже помітне збільшення кількості видань белетристики для дітей дошкільного віку. В 2009 р. було випущено 2908 назв книг цього асортименту друкованої продукції загальним тиражем 33, 9 млн прим., а в 2010 р. – уже 3785 назв тиражем 42, 7 млн прим.

Статистичні дані російського книговидання останніх років свідчать про значні успіхи в цій сфері. Книжковий ринок, на відміну від інших ринкових сфер, чутливіше та хворобливіше реагує на суспільні зміни, він більшою мірою залежить від рівня реальних доходів населення, його купівельної спроможності та морального і психологічного стану.

Гострі соціально-економічні зміни в країні призвели до суттєвих змін у способі життя значної частини росіян – споживачів видавничої продукції. Знизився життєвий рівень передусім тієї їх частини, яка раніше була найбільш читацькою – студентів, викладачів, інтелігенції.

Отже, у 2010 р. частка книг із загальної кількості книг і брошур становила 84, 4% усіх назв і 75, 6% тиражів; у 2009 р. – відповідно 83, 7% і 69, 3%, з них в обкладинці в 2009 р. було 68, 3% усіх назв і 66, 4% тиражів, а в 2010 р. – відповідно 67, 0% і 62, 7%.

Вельми змінилася й частка найголовніших тиражних груп у загальному книжковому асортименті.

У 2008 р. на частку книг і брошур, випущених тиражем до 500 прим., припадало 33, 7% назв, а тиражної групи до 5000 прим. – 32, 6% назв. У 2009 р. ці цифри становили 40, 3% і 29, 8%, а в звітному 2010 р. – уже 40, 8% і 29, 0% відповідно.

Іншими словами, в загальному книжковому асортименті постійно збіль-шується наявність малотиражних книг і брошур, які випускають, як правило, некомерційні видавничі організації.

Левову частку видань тиражем до 5000 прим. становлять словники, довідники, видання класики й сучасної «серйозної» літератури, – і ця група за рік знову зменшилася в загальному асортименті (на 0, 8% за кількістю назв), хоча і не так суттєво, як у 2009 р. (на 2, 8% порівняно з 2008 р.). Однак цей показник залишився незмінним у групі видань тиражем до 50 000 прим., в яку входять не тільки майже всі підручники для шкіл, а й значна кількість популярно-розважальної літератури (детектив, фентезі, «жіночий/любовний» роман).

⇐ Предыдущая26272829303132333435Следующая ⇒

Поделиться: