Структура Кримінального кодексу України. Співвідношення Загальної та Особливої частини кримінального права.

Закон про кримінальну відповідальність складається із Загальної та Особливої частин, кожна з яких, своєю чергою, складається з розділів, а розділи — зі статей. До структури Кримінального кодексу України слід віднести і Прикінцеві та перехідні положення, які складаються з двох розділів. У кримінально-правовій літературі виникає дискусія чи слід відносити до структури КК Додаток Перелік майна, що не підля­гає конфіскації за судовим вироком. Як відомо, з 1984 р. він не пере­глядався і виглядає як анахронізм у чинному кримінальному законо­давстві. Хоча його законодавча регламентація саме у Кримінальному кодексі України, на нашу думку, свідчить про включення Додатку до вказаної структури.

Статті Загальної частини КК містять норми, що встановлюють принципи і загальні положення кримінального права, чинність кримі­нального закону в просторі і часі, визначають поняття злочину, стадії вчинення умисного злочину, ознаки суб'єкта злочину, зміст вини, по­няття співучасті, види множини злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння, підстави звільнення від кримінальної відповідаль­ності та від покарання і його відбування, загальні засади призначення покарання тощо. Загальна частина складається із 15 розділів.

Більшість статей Особливої частини КК складається з одної або декількох частин, кожна з яких є окремою кримінально-правовою но­рмою, що містить самостійний склад злочину. Норми Особливої час­тини КК визначають, які саме суспільно небезпечні діяння є злочина­ми, та які покарання передбачено за їх скоєння. Особлива частина складається з 20 розділів, назва кожного з яких відображає певну гру­пу розташованих у ньому злочинів, схожих між собою за родовим об'єктом посягання. Наприклад: «Розділ VI. Злочини проти власності».

Фактори, які обумовлюють єдність Загальної і Особливої час­тин кримінального права України:

основний масив норм і Загальної і Особливої частини криміна­льного права виражені в одному й тому самому кримінальному зако­ні — Кримінальному кодексі України;

Загальна і Особлива частина мають єдині завдання — опір зло­чинності, в них виражена воля одного й того ж законодавця — вищого органу державної влади України;

Загальна і Особлива частина виражають одну й ту ж саму кримі­нальну політику держави в боротьбі зі злочинністю. Основними на­прямками цієї політики, яка реалізується нормами Загальної і Особли­вої частини, є:

 

посилення відповідальності за тяжкі злочини, застосування су­ворих заходів впливу щодо рецидивістів, осіб, які вперто не бажають стати на шлях виправлення;

пом'якшення або повне усунення відповідальності за діяння, які не становлять великої суспільної небезпеки, широке застосування ви­дів покарання, не пов'язаних з позбавленням волі за необережні зло­чини, щодо осіб, які вперше і випадково порушили кримінальний за­кон, вчинили малозначні злочини;

в основу як Загальної, так і Особливої частини покладені одні й ті ж принципи (персональної відповідальності, індивідуалізації відпо­відальності та покарання, економії кари і т. ін.);

норми і Загальної, і Особливої частини застосовуються лише взаємопов'язано. Жодна норма Загальної частини не може бути усві­домлена і застосована, якщо не конкретизувати її зміст стосовно окре­мих видів злочинів — положень, які закріплені в Особливій частині. І навпаки, жодна норма Особливої частини не може бути застосована у відриві від положень, які містяться в нормах Загальної частини кримі­нального права;

структурні елементи кримінально-правової норми виражені і в Загальній, і в Особливій частині;

зміна змісту норм Загальної частини тягне за собою відповідні зміни в нормах Особливої частини (наприклад, при зміні тривалості виправних робіт, скасуванні заслання і вислання).

Відмінність між Загальною і Особливою частинами криміна­льного права України полягає:

в змісті норм Загальної частин регламентовані положення, які спільні (загальні) для всіх чи більшості злочинів; в Особливій части­ні — які специфічні (особливі) для окремих видів злочинів;

структурі норм: норми Загальної частини, як правило, склада­ються з гіпотези та диспозиції, норми Особливої частини — з диспо­зиції та санкції (за винятком норм-дефініцій («роз'яснювальних») та норм про умови звільнення від кримінальної відповідальності за окре­мі злочини («заохочувальних»);

умовах подолання прогалин: при застосуванні норм Загальної частини допускається аналогія, в Особливій же частині кримінального права вона абсолютно виключається.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: