Залишення в небезпеці (ст. 135 КК). Відмінність від ненадан-ня допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК).

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим і безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я та життя особи. Потерпілий від цього злочину — особа, що характеризується сукупністю двох ознак. Так, вона: а) перебуває в небезпечному для життя стані; б) по­збавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану. Небезпечний для життя стан означає, наприклад, ситуацію, коли особа під час поже­жі заблокована в приміщенні, рибалка опинився у воді, людина, збита ав­томобілем, залишилася на проїзній частині дороги.

Об'єктивна сторона злочину в ч. 1 ст. 135 вказує на два види зло­чинної бездіяльності: 1) так звану бездіяльність-невтручання, яка по­лягає в невиконанні особою обов'язків з надання допомоги потерпіло­му, який перебуває в небезпечному для життя стані, і 2) бездіяльність, викликана попередніми діями особи, яка поставила цим потерпілого в небезпечний для життя стан (поставлення в небезпеку). Відповідаль­ність за залишення в небезпеці може наставати лише за умови, якщо особа мала змогу надати допомогу потерпілому.

Злочин є закінченим з моменту залишення в небезпеці, незалежно від того, наскільки ефективною могла бути допомога потерпілому (фо­рмальний склад). Настання суспільно небезпечних наслідків певного характеру (матеріальний склад) є підставою для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 135 КК.

Суб'єкт злочину — спеціальний, тобто лише фізичні осудні особи з 16-річного віку, які: 1) первісно зобов'язані були піклуватися про по­терпілого і мали можливість надати йому допомогу; 2) самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан.

Основні відмінності залишення в небезпеці (ст. 135 КК) від не-надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК): за ознаками об'єктивної сторони складу злочину, за конструкцією основного складу злочину, за формою вини і саме го­ловне — за суб'єктом. Обов'язок подавати невідкладну допомогу осо­бам, які перебувають у загрозливому для їх життя і здоров'я стані, за­кон загалом покладає на всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Тож за ст. 136 КК несуть відповідальність будь-які фізичні, осудні особи з 16-річного віку, крім: 1) медичних праців­ників; 2) службових осіб, на яких законом чи іншим нормативним ак­том покладено обов'язок надавати допомогу особам, що перебувають у небезпечному для життя стані; 3) інших осіб, які зобов'язані за зако­ном чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим догово­ром надавати допомогу вказаним особам.

Суб'єктивна сторона залишення в небезпеці характеризується прямим умислом. Ставлення винної особи до наслідків, передбачених ч. 3 ст. 135 КК, може характеризуватися непрямим умислом або необережністю.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 135 КК) є завідоме залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини, якщо вона не перебувала в обумовленому пологами стані. Новонародженою вважається дитина, яка народилася живою, до 28 повних днів після на­родження.

Особливо кваліфікуючими ознаками діянь, передбачених части­нами 1 або 2 ст. 135 КК (ч. 3 ст. 135 КК), є спричинення ними смерті особі, залишеної без допомоги, або інших тяжких наслідків. Причому під іншими тяжкими наслідками у ч. 3 ст. 135 КК розуміється спричи­нення потерпілому тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, зникнення його безвісти тощо.

3. Задача:

3. із своїм сусідом Н. розпивали спиртні напої в квартирі останньо­го. Дружина Н., побачивши чоловіка та його друга в стані сп'яніння, почала їх лаяти. Н. намагався виштовхнути дружину з кімнати, де вони знаходились, але це її ще більше обурило. Схопивши кухонний ніж, вона вдарила чоловіка в живіт. У лікарні з'ясувалось, що лезо ножа проникло в черевну порожнину, але не пошкодило внутрішніх органів. Через три дні Н. виписали з лікарні, а ще через сім днів він закінчив амбулаторне лікування і вийшов на роботу.

Кваліфікуйте дії дружини Н.

Відповідь:

Дії дружини Н. потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК як умисне завдання тяжкого тілесного ушкодження, яке є небезпечним для життя в момент заподіяння (проникаюче поранення у черевну порожнину).

Для визнання тілесного ушкодження тяжким за цією ознакою три­валість розладу здоров'я значення не має. Визначальним є те, що про­никнення в черевну порожнину при звичайному перебігові подій, без медичного втручання, призвело би до смерті потерпілого (Правила су­дово-медичного визначення ступені тяжкості тілесних ушкоджень, за­тверджені Наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року).

 

Білет № 11

1. Кримінальна відповідальність: поняття, види та ознаки. Рі­шення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року (справа № 1-15/99) у справі за конституційним поданням Міністер­ства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення по­ложень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність).

Кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповіда­льності, особливим елементом у механізмі кримінально-правового реа­гування держави щодо особи, яка вчинила злочин. Поняття «криміна­льна відповідальність» законодавчо не визначено і в теорії кримінального та кримінально-процесуального права трактується по-різному.

Кримінальна відповідальність (Я. Брайнін, П. Матишевський, В. Осадчий) — врегульований нормами права обов'язок особи, що вчинила злочин, підлягати певним заходам негативного впливу та пе­ретерплювати передбачені законом обмеження.

Кримінальна відповідальність (Л. Багрій-Шахматов, С. Келіна, П. Дагель) — це врегульовані кримінально-правовими нормами суспі­льні відносини.

Кримінальна відповідальність (М. Загородніков, О. Лейст) — це реальне застосування кримінально-правової норми та реалізація санкції.

Кримінальна відповідальність (Ю. Баулін) — це передбачені КК вид та міра обмеження прав і свобод злочинця, що індивідуалізується судом та здійснюється спеціальними органами держави.

Відповідальність поділяється на негативну (ретроспективну, реаль­ну) та позитивну (перспективну, потенційну).

Позитивна кримінальна відповідальність — це обов'язок особи не вчиняти злочинів.

Негативна кримінальна відповідальність — це обов'язок особи піддатися кримінально-правовим обмеженням.

Відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, а згідно із стат­тею 3 КК кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене законом суспільно небезпечне діяння. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінально­му покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону. Ці положення дають підстави розглядати кримінальну відповідальність як особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється реагування держави на вчинений злочин. Кримінальна відповідальність передба­чає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної.

Стаття 2 КК вказує, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом.

Більшість учених також дійшли висновку, що підставою криміна­льної відповідальності є наявність у вчиненому особою суспільно не­безпечному діянні ознак конкретного складу злочину, передбаченого чинним кримінальним законодавством.

Можна визначити дві підстави кримінальної відповідальності:

фактична — це вчинення особою в об'єктивній реальності сус­пільно небезпечного діяння;

юридична — це передбаченість діяння КК.

Тобто склад злочину, так званим, з'єднувальним «містком» між ре­альним діянням і нормою закону.

Також можна виділити матеріальну та процесуальну підстави кри­мінальної відповідальності:

матеріальна — це вчинення злочину;

процесуальна — це обвинувальний вирок суду.

Форми реалізації кримінальної відповідальності 1) призначення покарання; 2) звільнення від покарання (ст. 74 КК); 3) звільнення від відбуття покарання (ст.ст. 75, 84 КК).

Тому сам факт порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, затримання, взяття під варту, пред'явлення їй обвинувачення не можна визнати як кримінальну відповідальність. Особа не несе кримі­нальної відповідальності до тих пір, поки її не буде визнано судом винною у вчиненні злочину і вирок суду не набере законної сили.

Поняття «притягнення до кримінальної відповідальності» не тото­жне поняттю «кримінальна відповідальність», як і поняття «притяг­нення до юридичної відповідальності» не ідентичне поняттю «юриди­чна відповідальність».

Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності. Юридична відповідальність, у тому числі й криміна­льна відповідальність, як і форми притягнення до юридичної відпові­дальності, визначаються та встановлюються законами. Відповідно до положень пунктів 14, 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно за­конами України визначаються «судочинство... організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства», а також «засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них». Системний аналіз норм КПК (статей 147, 242, 246 та інших статей) дає підстави дійти висновку, що притягнення до кримінальної відповіда­льності, як стадія кримінального переслідування, починається з моме­нту винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинува­ченого і пред'явлення їй обвинувачення. Так п. 4 ч. 1 ст. 242 КПК передбачає, що в разі віддання обвинуваченого до суду суддя одноосо­бово чи суд у розпорядчому засіданні зобов'язані з'ясувати, «чи при­тягнуті до відповідальності всі особи, які зібраними в справі доказами викриті у вчиненні злочину», а відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 246 цього Кодексу суд у розпорядчому засіданні повертає справу на додат­кове розслідування за «наявності підстав для притягнення до криміна­льної відповідальності інших осіб, коли окремий розгляд справи про них неможливий».

Згідно п. 1.1. та 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жо­втня 1999 р. кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, а притягнення до криміна­льної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, почина­ється з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

⇐ Предыдущая567891011121314Следующая ⇒

Поделиться: