Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі. Конституційні положення щодо дії закону про кримінальну відповідальність у просторі

Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі базується, як правило, на двох основних принципах: територіальному і громадянства.

Територіальний принцип дії закону про кримінальну відповідальність сформульований у ст. 6 КК і полягає в тому, що особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК України. Такими особами є громадяни України, іноземці (крім тих, стосовно яких питання про кримінальну відповідальність у випадку вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом), а також особи без громадянства.

Злочин вважається вчиненим на території України у випадках, коли: 1) він розпочатий і закінчений на території України; 2) він підготовлений за межами України, а діяння, що утворюють його, вчинені на території України; 3) суспільно небезпечні діяння були розпочаті або вчинені за межами України, а закінчені або злочинний наслідок настав на території України (наприклад, вибухівка закладена в поїзд Москва - Київ у Москві, а вибухнула в Конотопі).

Поняття території України визначається нормами державного та міжнародного права. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державний кордон України» державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

Поняттям «територія України» охоплюються: 1) суша, море, озера та інші водойми, надра землі в межах кордонів України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, в т. ч. й над територіальними водами (територіальним морем); 2) військові кораблі, приписані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі, у територіальних водах або портах іншої держави;

3) невійськові кораблі, приписані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі; 4) військові по

вітряні судна України, приписані до аеропортів на території України, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі чи аеродромі іншої держави; 5) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на території України та знаходяться поза її межами у відкри-тому просторі під розпізнавальним знаком України. Територіальна чинність кримінального закону України поширюється і на іноземні невійськові судна, які знаходяться у територіальних водах чи портах України. Згідно п. 5 ст. 28 згаданого Закону України прикордонні війська мають право знімати з судна і затримувати осіб, які вчинили зле чин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам дізнання і слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Принцип громадянства (національний) означає, що громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК). Якщо громадянин України або особа без громадянства, яка постійно проживає в Україні, за вчинений за кордоном злочин зазнали кримінального покарання за межами України, то вони не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності за ці злочини (ч. 2 ст. 7 КК). Це положення випливає зі ст. 61 Конституції України, в якій сказано, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення.

У кримінальному законодавстві вирізняють іще три додаткові принципи: універсальний (космополітичний), реальний та екстрадиції.

Універсальний принцип полягає в тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності у випадках, передбачених міжнародними договорами (ст. 8 КК).

Реальний принцип полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, підлягають кримінальній відповідальності за вчинені за її межами тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

Вирішення питання про злочинність і караність діяння, вчиненого на території Україна іноземним громадянином або особою без громадянства, яка проживає в іншій державі, у певних випадках може відбуватися відповідно до їх національного законодавства, якщо України передасть відповідній договірній державі повноваження кримінального переслідування таких осіб (принцип екстрадиції). Передача кримінального провадження передбачена Європейською конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р., до якої Україна приєдналася 22.09.1972 р., і яка набрала чинності для України 01.01.1996 р. Згідно ст. 2 Конвенції передача кримінального про-вадження полягає в тому, що одна держава передає іншій договірній державі «повноваження переслідувати в судовому порядку згідно зі своїм кримінальним законодавством будь-який злочин, до якого застосовується кримінальне законодавство іншої договірної держави».

Юрисдикція України може обмежуватись і стосовно виконання вироку щодо засуджених в Україні до позбавлення волі за вчинення злочину іноземних громадян певних договірних держав у випадках передачі Україною цих громадян договірній державі для виконання вироку (Конвенція про передачу засуджених осіб від 21.03.1983 р. - Україна приєдналася 22.09.1995 р., чинна в Україні з 01.01.1996 р., учасники - 37 країн). Підстави для передачі засудженого для відбування покарання у державі, громадянство якої він має: 1) засудження іноземного громадянина українським судом за злочин, вчинений на території України, до позбавлення волі на такий строк, який на момент отримання запиту іноземної держави про передачу засудженого становив би не менш як 6 місяців (ч. 2 ст. 2, п. «с» ч. 1 ст. З Конвенції);

2) наявність у засудженої особи громадянства договірної держави (п. «а» ч. 1 ст. З Конвенції); 3) добровільна згода засудженої особи щодо її передачі для відбування покарання у своїй державі або згода законного представника засудженої особи, якщо вона за віком або станом здоров'я не здатна прийняти самостійне рішення (ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4, п. «б» ч. 1 ст. З Конвенції); 4) вчинене засудженим діяння визнається злочином згідно з кримінальним законодавством держави винесення вироку і держави виконання вироку (п. «е» ч. 1 ст. З Конвенції).

Юрисдикція України може передаватись іншій договірній державі і стосовно нагляду щодо осіб, які мають постійне помешкання на території цієї держави, засуджених в Україні за вчинення злочину і звільнених від покарання з випробуванням або умовно-достроково звільнених від покарання, для застосування цією державою до переданої особи визначених українським судом заходів, здатних сприяти виправленню і соціальній реабілітації цієї особи, та для здійснення контролю за її поведінкою і для застосування санкції (Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 30.11.1964 р., Україна приєдналася 22.09.1995 р., чинна для України з 01.01.1996 р., учасники -16 країн).

Мінська конвенція країн СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 22.01.1993 р. враховує при кваліфікації діяння або індивідуалізації покарання судимості за злочин, вчинений на території договірних країн, використання делегованих повноважень іншої договірної держави. Для цього (ст. 79 Конвенції) кожна із сторін щорічно сповіщає учасників Конвенції про обвинувальні вироки, що набули чинності, винесені її судами щодо громадян відповідної договірної сторони, одночасно пересилаючи відбитки пальців засуджених; надає відомості про судимість осіб, засуджених раніше їх судами (на запит).

Катування (ст. 127 КК)

Стаття складається з чотирьох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим і безпосереднім об’єктом злочину є здоров’я особи. Додаткові обов’язкові безпосередні об’єкти злочину - воля, честь і гідність особи, а для частини 3 і 4 цієї статті - також правомірна діяльність працівників правоохоронних органів та інтереси правосуддя. Катування - це міжнародний злочин, який переслідується на підставі низки Конвенцій ООН і Європейських конвенцій.

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 127 КК) характеризується:

1) діянням - нанесенням побоїв, мученням або іншими насильницькими діями; 2) наслідками, що виявляються у заподіянні сильного фізичного болю, фізичного чи морального страждань; 3) причиновим зв’язком між вказаним діянням і наслідками.

Побої при катуванні - це багаторазове (два та більше разів) завдання ударів по тілу потерпілого, що не спричинило тілесних ушкоджень. Мучення (або заподіяння мук) - це дії, що полягають в багаторазовому чи тривалому спричиненні болю (наприклад, щипання, шмагання, нанесення численних, але не тяжких ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, застосування термічних факторів чи інші аналогічні дії), а також дії, пов’язані з тривалим позбавленням людини їжі, пиття чи тепла, з утриманням у шкідливих для здоров’я умовах (наприклад, в умовах, які позбавляють людину будь-якого з її природних почуттів - зору, слуху, просторової або часової орієнтації) тощо. До інших насильницьких дій можуть бути віднесені погроза зброєю, застосування протигазу чи поліетиленового пакета для позбавленням можливості дихати, електричного струму, різні посягання на статеву недоторканість особи, дії, характерні для мордування, а також інші подібні дії, серед яких найбільш поширеними є підвішування тіла, придушування, обливання холодною водою, нацьковування собак, тривала ізоляція, вплив на людину постійним і голосним звуком, примушування їсти неїстівні речовини, інсценування ампутації якогось органа чи розстрілу тощо. Такі дії супроводжуються стресом, почуттям жаху чи неспокою та здатні принизити особу, зламати її морально.

Якщо вказані дії були поєднані з позбавленням людини волі, зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то вчинене потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 127 і, відповідно, 146, 152, 153 КК. Завдання побоїв і мордування під час катування повністю охоплюється ст. 127 КК.

Злочин є закінченим із моменту, коли потерпілому заподіяно сильного фізичного болю, фізичного чи морального страждань (матеріальний склад).

Суб’єкт злочину - загальний. У частині 3 і 4 ст. 127 КК суб’єкт злочину спеціальний - працівник правоохоронного органу.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При катуванні спеціальною метою насильницьких дій є спонукання потерпілого чи іншої особи вчинити дії, що суперечать їхній волі, в тому числі отримання від нього або іншої особи інформації, свідчення або визнання, покарання за його дії, які він скоїв або у скоєнні яких підозрюється, або залякування його чи іншої особи. Саме за метою цей злочин відмежовується від мордування (ч. 2 ст. 126 КК). Катування, вчинене для доведення особи до самогубства, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 120 і 127 КК.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 127 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину (ч. З ст. 127 КК) є вчинення дій, передбачених частинами 1 і 2 цієї статті, працівниками правоохоронних органів.

Дії працівників правоохоронних органів, передбачені ч. З ст. 127 КК, якщо вони призвели до загибелі людини, підлягають кваліфікації за ч. 4 ст. 127 КК.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 127 КК - позбавлення волі на строк від 3 до 5 років; за ч. 2 ст. 127 КК - позбавлення волі на строк від 5 до 10 років; за ч. З ст. 127 КК - позбавлення волі на строк від 10 до 15 років; за ч. 4 ст. 127 КК - позбавлення волі на строк від 12 до 15 років або довічне позбавлення волі.

3. Задача

Ю. у відсутність чоловіка, що знаходився у тривалому відрядженні, підтримувала статеві зв’язки з Д. Через певний час вона завагітніла і, побоюючись розправи з боку свого чоловіка, вирішила позбавитися дитини. Про свій намір вона повідомила знайому М., яка погодилася за певну винагороду їй допомогти. Коли дитина народилася, то М. прийняла пологи, а наступного дня вони втопили дитину у ванні й позбавилися трупа.

 

Відповідь

Дії Ю. потрібно кваліфікувати за п.п. 2, 12 ч. 2 ст. 115 ККяк умисне вбивство малолітньої дитини, вчинене за попередньою змовою групою осіб (при цьому Ю. не може бути суб’єктом злочину, передбаченого ст. 117 КК «Вбивство матір’ю новонародженої дитини», адже позбавила життя дитину не під час пологів і не одразу після них, а через деякий час).

Дії М. потрібно кваліфікувати за п.п. 2, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство малолітньої дитини, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів. Така кваліфікація обумовлена тим, що М. погодилась прийняти участь у вбивстві за винагороду.

 

Білет № 9

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: