Поняття та практичне значення класифікації злочинів.

Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх на групи залежно від того чи іншого критерію.

Можна виділити такі основні види злочинів: за ознаками та вида­ми об'єкта злочину (щонайменше 20 видів за розділами Особливої ча­стини КК: злочини проти життя та здоров'я особи, злочини проти вла­сності й ін.); за наявністю чи відсутністю предмета злочину (предметні (ст. 185) та безпредметні (ст. 296); за формами вини (умисні, необере­жні та злочини з подвійною формою вини); за мотивами вчинення (з корисливих мотивів, хуліганських, з інших особистих мотивів та ін.); за суб'єктом (злочини із загальним суб'єктом і спеціальним); за ступе­нем тяжкості наслідків та ін.

Однак розвиток кримінального права останнім часом нерозривно пов'язаний із завданням індивідуалізації кримінальної відповідальнос­ті і покарання залежно від тяжкості злочину. Кримінальні кодекси ба­гатьох зарубіжних країн класифікують злочини в залежності від їх тя­жкості.

Саме така класифікація міститься в ч. 1 ст. 12 КК, в основу якої по­кладено ступінь його суспільної небезпеки, що виражається в санкціях статей. В Кримінальному кодексі 1960 року не було чітко визначеної системи класифікації злочинів, що створювало певні ускладнення на практиці.

При класифікації злочинів враховуються максимальний вид та роз­мір покарання, передбачені в кримінально-правових нормах Особливої частини КК, а не ті, які визначаються судом при призначенні покаран­ня для певної винної особи. Поряд з матеріальним критерієм класифі­кації законодавець у ст. 12 КК передбачає й її формальний критерій — певний вид і розмір покарання, типовий, такий, що найбільш повно ві­дображає тяжкість конкретної групи злочинів. Так, для злочинів неве­ликої тяжкості закон передбачає, як граничний критерій, покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання; для злочинів середньої тяжкості — покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років; для тяжких злочи­нів — покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, а для особливо тяжких — покарання у виді позбавлення волі по­над десять років або довічного позбавлення волі.

Згідно п. 3 постанови ПВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7 та відповідно до п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» КК при вирішенні пи­тання про віднесення злочинів, передбачених КК 1960 р., які були вчи­нені до набрання чинності КК 2001 р., до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких потрібно керуватися ст. 12 КК 2001 р., якщо це пом'якшує кримінальну відповідальність осіб і не обтяжує ступінь тяжкості злочину, вчиненого до набрання чинності КК 2001 р. В інших випадках необхідно застосовувати відпо­відні положення КК 1960 р.

Встановлена в ст. 12 КК класифікація злочинів на чотири категорії знаходить своє конкретне відбиття в інститутах Загальної та Осо­бливої частин КК.

1) Тому майже всі інститути і норми Загальної частини Кодексу пов'язані з класифікацією злочинів. Так, віднесення злочинів до тої чи іншої класифікаційної групи впливає на можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності, враховується при призначенні по­карання, умовно-дострокового звільнення від покарання, заміни не відбутої частини покарання більш м'яким, при застосуванні амністії тощо. При цьому чітко виявляється позиція законодавця щодо застосу­вання пільгових інститутів до осіб, які вчинили злочини невеликої і середньої тяжкості. Так, наприклад, готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності взагалі (ч. 2 ст. 14 КК); можливість звільнення від кримінальної відповідаль­ності пов'язується з вчиненням злочинів невеликої чи середньої тяж­кості (статті 45-48 КК).

Щодо злочинів тяжких або особливо тяжких, то з ними закон пов'язує найбільш суворі правові наслідки, наприклад, при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього КК, яка передбачає більш суворе покарання, але якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити оста­точне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального стро­ку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цьо­го КК (ст. 70 КК), при складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю ви­років, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбав­лення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен пе­ревищувати двадцяти п'яти років (ст. 71 КК), також КК передбачена можливість призначення за особливо тяжкий злочин довічного позба­влення волі (ст. 64 КК), або призначення такого додаткового покаран­ня, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК). Конфіскація майна може бути за­стосована лише за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини (ст. 59 КК); найбільш тривалі строки давності, погашення і зняття судимості встановлюється саме за тяжкі і особливо тяжкі злочини (статті 49, 80 КК) тощо.

Класифікація злочинів впливає і на побудову Особливої частини КК, зокрема на поділ складів злочинів на прості, кваліфіковані, особ­ливо кваліфіковані та з пом'якшуючими обставинами. Класифікація злочинів зобов'язує при конструюванні санкцій за злочини враховува­ти наслідки віднесення злочинів до тої чи іншої групи в залежності від визначення вищої межі позбавлення волі.

Наприклад, створення злочинної організації передбачає таку озна­ку, як мета вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (ст. 255 КК). У ч. 2 ст. 383 і ч. 2 ст. 384 КК кваліфікуючою ознакою визнача­ється вчинення цих злочинів, якщо вони поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому або особливо тяжкому злочині.

Класифікація злочинів безпосередньо впливає і на кваліфікацію злочинів.

Наприклад, за заздалегідь не обіцяне приховування злочинів особу можна притягнути до кримінальної відповідальності, якщо воно пов'язане з приховуванням саме тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ст. 396). Якщо особа вчинила готування до умисного масового розповсюдження повідомлень електрозв'язку (ч. 1 ст. 363-1), то потрібно згадати, що це злочин невеликої тяжкості (карається штрафом від п 'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років), а готування до злочину невеликої тяжкості не тяг­не за собою кримінальної відповідальності взагалі (ч. 2 ст. 14).

⇐ Предыдущая891011121314151617Следующая ⇒

Поделиться: